Економічна ефективність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Обґрунтування господарських рішень

2. Соціально-економічна ефективність нової техніки

3. Задача

Список використаних джерел



1. Обґрунтування господарських рішень

Господарське рішення (ГР) - це результат аналізу, прогнозування, оптимізації економічного обґрунтування та вибору альтернативи із сукупності варіантів досягнення конкретної цілі підприємства.

Існування рішення як такого, передбачає наявність певних елементів:

ь суб'єкта, що приймає рішення (керівник, менеджер, відділ, підприємство в цілому);

ь об'єкта, що виконує рішення (підлеглий, відділ, підприємство в цілому);

ь предмет рішення;

ь мета та причини розробки рішення.

Загалом, господарське рішення характеризують наступні ознаки:

ь можливість вибору єдиної дії з безліч альтернатив (якщо немає альтернатив, то немає і вибору, а виходить, і немає рішення);

ь наявність мети (безцільний вибір не вважається рішенням);

ь необхідність вольового акту особи, що приймає рішення (ОПР) при його виборі, оскільки ОПР формує рішення через боротьбу думок і мотивів.

Господарські рішення мають місце при управлінні процесами, що здійснюються всередині організації, процесами взаємодії організації із зовнішнім середовищем, при безпосередньому управлінні організацією.

Сутність господарських рішень проявляється у різних аспектах, що засвідчують вплив цих рішень на економічні, організаційні, правові та технологічні інтереси підприємства. Економічна сутність має прояв у тому, що на розробку та реалізацію будь-якого рішення необхідні фінансові, матеріальні та інші витрати. Тому кожне рішення має реальну вартість, а його реалізація повинна приносити підприємству прямий чи опосередкований прибуток. Помилкове або невірно сприйняте підлеглими рішення, може привести компанію до збитків чи до банкрутства. Організаційна сутність полягає в тому, що для розробки та реалізації рішення підприємство повинно мати: необхідний персонал; документи, які регламентують повноваження, права, обов'язки та відповідальність працівників й самого підприємства; налагоджену систему контролю, а також здійснювати координацію роботи персоналу. Соціальну сутність закладено в механізмі управління персоналом задля узгодження їх діяльності всередині колективу. Правова сутність рішень полягає у можливості здійснення певних заходів в рамках законодавчого поля (виходячи з положень, представлених в законодавчих актах України, міжнародних зобов'язаннях, статутних та інших документів власне підприємства). Технологічна сутність рішень проявляється у можливості забезпечення персоналу, що здійснює розробку та реалізацію рішень, необхідними технічними, інформаційними ресурсами.

Рішення, що приймаються в господарській практиці, характеризуються різноманітністю. Необхідність класифікації зумовлена потребою у визначеності термінологічного апарата, виборі оптимальних методів прийняття й обґрунтування рішень.

Взагалі, господарське рішення повинно бути оптимальним, ефективним і результативним. Оптимальність ГР - властивість ГР бути найкращим. Ефективним є рішення, що приводить до потрібних і дієвих результатів. Результативним можна назвати рішення, реалізація якого приводить до остаточних результатів.

Обґрунтування ГР-- підкріплення переконливими доказами відповідності передбачуваного рішення заданим критеріям та реальним обмеженням.

Наукова обґрунтованість рішень, їх оптимальність залежать, з одного боку, від ступеня досконалості методів, що використовуються у процесі розробки та реалізації рішень, з іншого -- від рівня опанування персоналом комплексу методів. У зв'язку з цим викликає цікавість:

ь загальна характеристика всієї сукупності наукових методів, використовуваних для прийняття ГР;

ь визначення кращої сфери використання певної групи методів (окремого методу) залежно від типу рішення;

ь умови, у яких приймаються рішення.

Вибір методів для обґрунтування конкретних ГР має включати:

ь аналіз господарської задачі щодо її змісту, можливості формалізації;

ь вибір методів для пошуку оптимального варіанту рішення;

ь визначення правил і умов застосування обраних методів.

Методи обґрунтування рішення, як правило, використовуються комплексно. Це зумовлюється наявністю формальних і неформальних факторів, які створюють ситуацію. Такі фактори необхідно враховувати для остаточного вибору рішення. Однак у кожному конкретному випадку пріоритетною є одна група методів, на вибір якої впливають:

а) масштаб задачі, що розв'язується (глобальні й локальні);

б) довгостроковість рішень (оперативні, тактичні, стратегічні);

в) умови ПР (визначеності, ризику, невизначеності).

Під час розробки ГР найбільш точний результат можна дістати, застосовуючи математичні методи на основі формалізації завдання, хоча цей шлях і складний. Дуже непросто точно побудувати модель досліджуваного об'єкта за обраним критерієм; навіть точне математичне розв'язання завдання може не враховувати можливі наслідки найбільш оптимальних рішень соціального, екологічного, ергономічного і т. п. характеру.

Викладені вище судження, а також ряд інших особливостей діяльності керівника вказують на необхідність акцентування уваги ОПР саме на неформальні аспекти цього процесу. Тож доцільним є використання переліку запитань, що певною мірою можуть сприяти правильній і свідомій спрямованості думок на даному етапі роботи:

· Що виграє фірма (менеджер) у разі прийняття цього рішення? (Варіанти рішення: гроші, час, стійкість, впевненість і т. ін.)

· Чи існує взагалі потреба в якому-небудь рішенні?

· Чи буде певне рішення кращим, ніж інше?

· Чи досить у менеджера інформації, щоб прийняти оптимальне рішення?

· Що втратить менеджер у разі прийняття такого рішення (гроші, час, престиж)?

· Які нові завдання постануть перед менеджером?

· Які нові обов'язки з'являться в менеджера?

· Яка нова ситуація може виникнути?

· Які позитивні чи негативні побічні дії цього рішення можуть виникнути найближчим часом і у віддаленій перспективі?

· Чи принесе користь (чи завдасть шкоду) іншим дане рішення?

· Чи потребує ефективне виконання завдання згоди підлеглих із рішенням менеджера?

· Чи погодяться підлеглі з прийнятим менеджером рішенням?

· Чи виникнуть у результаті даного рішення нові проблеми?

· Чи не призведе прийняте рішення до конфлікту між підлеглими, постачальниками, власниками й іншими учасниками бізнесу?

· Чи будуть потрібні нові рішення після обраного рішення?

· Які можуть бути наслідки прийняття та реалізації рішення?

По можливості відповіді варто сформулювати кількісно. Треба брати до уваги (враховувати кількісно) наслідки аварій, зриви планів, ризик, пов'язаний із даним рішенням. Бажано, наприклад, хоча б орієнтовно враховувати несприятливі ринкові, правові, технологічні, техногенні, сезонні та інші умови, ймовірність ви­никнення яких та їх наслідки можуть виявитися дуже відчутними для компанії.

Наслідки рішень тісно пов'язані з тими критеріями, за якими оцінюють варіанти цих рішень. Вибір критеріїв оцінювання -- дуже важливий етап роботи, тому його бажано проводити, об'єднавши зусилля хоча б декількох компетентних фахівців.

Можливі критерії:

· технологічні (ремонтопридатність, надійність, міцність, якість, безвідходність, можливість автоматизації тощо);

· техніко-економічні (потужність, продуктивність, витрати часу, строк окупності, інвестиції, енергоємність, експлуатаційні витрати, дієвість реклами тощо);

· ергономічні (безпека, зручність в експлуатації, вплив на самопочуття працівника тощо);

· соціологічні (життєвий рівень, можливість підвищення кваліфікації, державна допомога, соціальні умови праці тощо);

· психологічні (навички керівництва, персональні особливості, поведінка в колективі тощо);

· естетичні (привабливість, упізнання, доцільність тощо);

· соціальні (юридичні норми, людський фактор, політичні наслідки тощо);

· екологічні (природоохоронні норми, екологічні стандарти, екологічний моніторинг і наслідки тощо).

Якщо ж рішення стосуються виробничих ситуацій, то брати до уваги необхідно такі фактори, як: собівартість роботи; якість роботи; час її виконання.

Насамперед потрібно скласти якомога повніший список можливостей. Потім приступити до вибору критеріїв і рішень, проводячи оцінку з використанням певної шкали оцінювання, що відповідає даному критерію (точні оцінки, наближені оцінки, відносні оцінки, очки чи бали, словесні оцінки чи оцінки з використанням апарата нечітких множин).

Можливо виокремити три підходи до обґрунтування та вибору рішень:

o концепція математичного вибору рішень (нормативний підхід);

o якісно-предметна концепція (дескриптивний підхід);

o комплексна концепція рішень.

У рамках математичної теорії прийняття рішень за допомогою нормативних моделей вибір найкращих альтернатив здійснюють, виходячи із заданого критерію та ситуації, у якій приймаються рішення. Нормативні моделі наголошують на тому, який в ОПР має бути підхід до прийняття рішень. Теорія заснована на припущенні, що всі ОПР є «економічно мислячими» людьми, котрі намагаються максимізувати результати господарської діяльності підприємства (наприклад, прибуток). Однак насправді ОПР не завжди прагне максимізувати економічний результат, а приймає задовільне, «привабливе» рішення. У цьому випадку під час прийняття рішень можуть використовуватися такі критерії, як: «прийнятна величина прибутку», «надійне виконання плану» тощо. Математична теорія прийняття рішень не дає рецептів фактичного прийняття рішень.

Спроби осмислити справжні причини прийняття рішень привели до виникнення методу дескриптивних моделей.В основі його лежить поведінкова теорія прийняття рішень, яка носить яскраво виражений пояснювальний характер рішення (тобто як фактично приймаються рішення), але не визначає (якими мають бути рішення). У цій теорії використовуються психологічні моделі, в яких враховуються процеси та сили, що пояснюють реальну поведінку ОПР. Особисті якості ОПР є визначальними у виборі рішення. Не всі керівники прагнуть до максимізації певного критерію, тому що люди по-різному ставляться до ризику й до оцінки очікуваних наслідків прийнятих ними рішень, а також до їх впливу на досягнення цілей інших людей чи груп. Опис того, чим керується ОПР, використання нею аргументів, технологічних аспектів цього процесу -- важливе й складне завдання. Ця складність зумовлена тим, що багато кількісних оцінок рішення (наприклад, «вага» цілей і критеріїв) носять суб'єктивний характер.

Багато рішень приймаються інтуїтивно. Тому в основі вибору рішень лежить комплексне використання нормативних і дескриптивних моделей. Комплексний підхід має такі особливості:

1) побудова комплексних методик обґрунтування рішень, що сполучають у собі застосування взаємодоповнювальних методів:

· структуризація (структурування) -- визначає місце й роль об'єкта дослідження у вирішенні завдань більш високого рівня (завдання фірми в завданнях об'єднання), виділяє основні елементи, встановлює стосунки між ними. Процедури структуризації дають змогу подати структуру завдання у вигляді, зручному для наступного аналізу, що має на меті досягнення бажаного результату;

· характеризація як метод повинна описувати визначену систему характеристик, що кількісно розкривають структуру проблеми;

· оптимізація -- припускає вибір найкращого варіанту рішення за конкретних умов.

Застосування цих методів дає можливість знижувати невизначеність у процесі обґрунтування рішення та підвищує ефективність діяльності ОПР;

2) сполучення формальних і неформальних методів обґрунтування рішень припускає широке використання експертних оцінок і людино-машинних процедур підготовки прийняття рішень. Включення керівника в процес прийняття рішення на всіх його етапах обов'язкове.

Завдяки комплексному підходу можна сконцентрувати неформальне мислення ОПР на найбільш критичних аспектах проблемної ситуації, за якої приймається рішення, а також на пропонованих альтернативах розв'язання виниклої проблеми. При цьому виявляються та стають зрозумілішими приховані припущення, мотиви поводження, аргументи, що логічно включаються до моделі всього процесу.

2. Соціально-економічна ефективність нової техніки

Планування науково-технічних заходів супроводжується розрахунками показників, що характеризують економічний ефект від їх впровадження. Наявність таких показників дозволяє дати оцінку проведених заходів, вибрати найкращий варіант та узгодити їх з показниками інших розділів плану.

Ефективною вважається техніка, використання якої, по-перше, дає виграш у порівняні з витратами на її розробку, виготовлення та використання; по-друге, наслідки використання цієї техніки повинні бути кращими у порівнянні з технікою, що замінюється (наприклад, вища продуктивність праці, нижча енергоємність). Але нова техніка повинна не тільки заощаджувати працю, але й робити її безпечною, привабливою, тобто забезпечувати отримання як економічного так і соціального ефекту.

Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період.

Економічний ефект - це заощадження виробничих ресурсів, яке отримує народне господарство, як в процесі виробництва нової техніки (тобто у виробника), так і в процесі її використання (тобто у споживача).

Розрізняють планову і фактичну економічну ефективність нової техніки.

Планова -- визначається за плановими даними про об'єм продукції, капітальних вкладень, собівартості і окупності капітальних вкладень. Дані про планову і фактичною Е. е. н. т. використовуються при визначенні бажаних напрямів її розвитку і при планеруванні її впровадження. При планеруванні ефективності нової техніки, коли ще не відома ціна, витрати на нову техніку можуть бути визначені по кошторисах на її виготовлення, а за відсутності кошторисів -- по укрупнених нормативах і з врахуванням аналогів.

Фактична -- вимірюється відношенням зниження собівартості продукції або збільшення прибули від впровадження нової техніки до капітальних вкладень на ці цілі. До витрат на нове устаткування додаються витрати на його доставку і монтаж, на спорудження виробничих площ (або віднімається економія на капітальних вкладеннях за рахунок площ, що вивільняються), а також витрати на збільшення (або віднімається економія) оборотних фондів, пов'язаних з впровадженням нової техніки. Отримані дані зіставляються з витратами, які було б потрібно при колишній технічній базі і тому ж обсязі виробництва. Окрім капітальних вкладень, зіставляється і собівартість продукції при новій і старій техніці. Якщо з впровадженням нової техніки пов'язано збільшення випуску продукції, то собівартість перераховується на збільшений об'єм з врахуванням умовно-постійної частини витрат і її змін.

Соціальний ефект нової техніки проявляється у зміні характеру праці, умов праці та життя.

Економічні та соціальні наслідки створення та використання нової техніки знаходяться в органічній єдності, тому що виникають у єдиному процесі виробництва. Тому доцільно визначати соціально-економічну ефективність і на її основі оцінювати варіанти впровадження нової техніки. Але соціальні наслідки не мають вартості, хоча для їх досягнення суспільство і докладає працю. Через те до теперішнього часу не знайдена можливість визначення соціально-економічної ефективності. Тому на різних рівнях управління роблять розрахунки економічної ефективності впровадження нової техніки.

За сучасних умов розбудови соціальне орієнтованої економіки стає можливим і необхідним принципово новий підхід до визначення ефективності технічних нововведень. Його суть полягає у визнанні безумовної пріоритетності критеріїв соціальної ефективності й екологічної безпеки об'єктів технічних нововведень щодо критерію економічної ефективності.

Для підвищення загального рівня організації виробництва крім забезпечення економічних заходів з підвищення ефективності діяльності підприємства слід передбачати реалізацію організаційних передумов, які забезпечують соціальну мотивації творчої праці робітників, конструкторів, інженерів. Це стане запорукою не тільки підвищення продуктивності праці на підприємстві, але й досягнення відповідного високого рівня реалізуємих заходів.

При впровадженні нової техніки і технологій доцільно використовувати прогресивні форми наукової організації праці, удосконалювати існуючі підходи до нормування, прагнути підвищення загального рівня культури виробництва, укріплення порядку і дисципліни, стабільності трудового колективу.

Закономірним є подальший розвиток і удосконалення виробничої соціальної інфраструктури, що істотно впливає на рівень ефективності виробництва. В управлінні -- це удосконалення форм і методів управління, планування, економічного стимулювання. В плануванні -- збалансованість і реальність планів, оптимальна побудова системи планових показників, широке застосування важелів господарчого розрахунку і матеріального заохочення, матеріальної відповідальності і інших економічних стимулів.

У державному регулюванні науково-технічної діяльності на макрорівні, рівні міністерств і регіонів використовують узагальнюючі показники ефективності нової техніки. Головним з них є сума річного економічного ефекту, для визначення якого використовують методику зведених витрат.

Крім того, обчислюють показник підвищення продуктивності праці завдяки впровадження нової техніки - за допомогою визначення умовного вивільнення працівників за чинниками (так званий чинниковий метод). Враховують такі чинники, як впровадження нової техніки, зменшення втрат робочого часу, поліпшення управління (зменшення управлінського апарату) тощо.

Методи визначення Е. е. н. т. ті ж, що і методи визначення економічній ефективності капітальних вкладень . Основа цих методів -- зіставлення витрат на нову техніку з отримуваним від неї ефектом. Розрізняють абсолютну (загальну) і порівняльну ефективність нової техніки. Абсолютна -- вимірюється відношенням отримуваного від нової техніки ефекту (у вигляді зростання випуску продукції і зниження її собівартості або зростання прибули) до витрат на її створення і впровадження. Порівняльна -- застосовується для вибору найкращого варіанту нової техніки з наявних зразків шляхом визначення термінів окупності капітальних вкладень або порівняння приведених витрат по варіантах.

Для визначення економічного потенціалу впровадження -- ефекту, що отримується від максимальної кількості одиниць нової техніки за оптимальних умов, - і фактичних (можливих) масштабів впровадження по окремих роках розраховують: зниження витрат на виробництво нової техніки, еквівалентної по потужності старої; приріст випуску продукції, який може бути отриманий унаслідок вживання нової техніки; приріст прибули у виробника і споживача за рахунок збільшення продукції, зниження собівартості і зміни цін. Перехід на виготовлення нової продукції буває пов'язаний з додатковими витратами виробника (зокрема, при недостатньому проведенні дослідно-експериментальних і інших підготовчих робіт), що спочатку може привести до скорочення його прибутку або навіть до збитків. Додаткові витрати при переході до вживання нової техніки можуть бути і у її споживача. Це компенсується за рахунок подальшого підвищення прибули у міру збільшення виробництва і зниження собівартості. Крім того, тимчасове скорочення прибули або збитки можуть бути покриті банківським кредитом. Ціна на нову техніку встановлюється на такому рівні, щоб забезпечити зацікавленість виробників у виробництві, а споживачів -- у вживанні нової техніки. Окрім вартісних, про Е. е. н. т. можна судити і за такими показниками, як вивільнення робочої сили, полегшення і оздоровлення умов праці, зниження витрати дефіцитних матеріалів, підвищення якості, надійності виробів, що не завжди може бути відбите в їх вартості і собівартості.

У процесі створення нової або вдосконаленні наявної техніки інженеру-машинобудівнику доводиться вирішувати різні завдання, пов'язані із забезпеченням призначення машини, її продуктивністю, застосуванням стандартних вузлів і деталей, вибором матеріалів, технологічністю, поліпшенням умов праці та ін. У пошуках кращих, найбільш ефективних рішень інженер при створенні нової техніки зустрічається з необхідністю вибору одного з декількох можливих варіантів, що мають різні технічні показники. Розширені технічні параметри нової конструкції (потужність, швидкість, продуктивність) характеризують її прогресивність, але іноді деякі технічні показники вступають у суперечність один з одним. Так, збільшення надійності і довговічності призводить до вибору високоякісних, але більш дорогих матеріалів і до більш складних технологічних процесів, що підвищує собівартість і трудомісткість обробки.

Визначення економічної ефективності нової техніки має своїм завданням:

· вибір більш прогресивного варіанта нової техніки;

· визначення економії капітальних вкладень, матеріалів і трудових ресурсів, яка може бути отримана при впровадженні нової техніки;

· розрахунок економічної ефективності нової техніки.

Критерій економічної ефективності нової техніки -- зростання продуктивності праці. Він дозволяє порівняти всі різні за значенням технічні та економічні показники нової техніки і визначити ступінь її прогресивності. Нова техніка буде ефективною в тому випадку, якщо сумарні витрати праці при її створенні та експлуатації, орієнтовані на один і той же кінцевий результат, будуть меншими порівняно з існуючими.

Економічну ефективність нової техніки необхідно розглядати з урахуванням кількісних і якісних змін у всіх суміжних ланках виробництва, тому ефект від нової техніки слід визначати і для підприємства-виробника, і для підприємства, що її впроваджує, і для споживача виробів, що виготовляються за допомогою цієї техніки. Щоб обґрунтувати економічну ефективність нової машини і визначити, якою мірою вона відповідає вимогам щодо економічності, потрібен економічний аналіз витрат на її створення.

Розрахунок витрат необхідно проводити на всіх стадіях проектування, починаючи з розробки технічного завдання до впровадження у виробництво.

На передпроектній стадії розрахунки економічної ефективності виконуються більш широко й уточнюються на стадії технічного проекту. Ці розрахунки слугують підставою для визначення доцільності подальшого проектування, а після випуску першого дослідного екземпляра і виготовлення пробної партії виробів економічні розрахунки носять перевірочний характер.

Також дані розрахунки дозволяють остаточно встановити розмір економічного ефекту нової техніки. На цій стадії неможливо вивчити й оцінити такі фактори, які не могли бути виявлені на стадії проектування, наприклад, підвищення якості обробки.

Економічний ефект Ет визначаються як різниця між результатами (РТ) і витратами (ВТ) на їх досягнення за певний розрахунковий період Т, тобто

Ет = РТ - ВТ

Розрахункові показники нової техніки -- показники діяльності об'єкта, що відображають результати реалізації заходів щодо нової техніки (приріст прибутку, зниження собівартості чи продукції робіт, послуг, ріст продуктивності праці й ін.).

Приріст прибутку від виробництва нової продукції dП2 обчислюється по формулі:

?П2 = (Ц2-С2)*А2 - (Ц1-С1)*А2

де Ц2 і Ц1 -- ціна відповідно одиниці нової продукції в планованому році й одиниці замінної продукції в році, що передує впровадженню нової техніки, г. о.;

С2 і С1 -- собівартість відповідно одиниці нової продукції і замінної;

А2 -- річний обсяг виробництва нової продукції, натуральні одиниці.

Зниження собівартості (приріст прибутку) від упровадження нової технології, механізації й автоматизації праці, використання нової продукції в споживача ?С2 можна визначити по формулі:

?С2= ( С1-С2)*А2

де С1 і С2 -- собівартість виробництва одиниці продукції в планованому році і році, що передує впровадженню нової техніки, карбованці.

Зменшення чисельності промислово-виробничого персоналу (умовне вивільнення працюючих) на ділянках, де впроваджується нова техніка, ?Ч2 розраховується по формулі:

?Ч2= ( Т1-Т2)*А2

або

?Ч2= (Ц1*А2)\В1 - (Ц2-А2)\В2

де: Т1 і Т2 -- трудомісткість одиниці продукції в натуральному чи вартісному вираженні відповідно до впровадження нової техніки і після;

В1 і В2 -- продуктивність праці до впровадження нової техніки і після її впровадження;

Ц1 і Ц2 -- ціна одиниці замінної і нової продукції.

Зниження матеріальних витрат у результаті впровадження нової техніки ?М2 установлюють по формулі:

?М2= (М1-М2)*А2

де М1 і М2 -- матеріальні витрати на одиницю продукції в періоді, що передує впровадженню нової техніки, і в планованому.

Економію капітальних вкладень можна визначити по вираженню:

?К = [К1 * B2/B1 - K2]* A2

де К1 і К2 -- питомі капітальні вкладення відповідно в базову і нову техніку; економічний ефект впровадження виробництво

В1 і В2 -- річні обсяги продукції (робіт, послуг), вироблені цими видами техніки;

А2 -- річний обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) у варіанті нової техніки.

Строк окупності капітальних вкладень, планованих на впровадження нової техніки, Т і додаткових капітальних вкладень Тд, обчислюється відношенням

Т=К/?П,

де К -- загальні і додаткові капітальні вкладення в нову техніку;

?П -- прибуток від реалізації річного обсягу нової техніки на планований рік її виробництва.

3. Задача

1. Визначення частки підприємства на ринку

Дані для розрахунку частки підприємства на ринку

Чисті особисті доходи населення регіону, %	2,7
Обсяг роздрібного товарообороту в регіоні, % від загального товарообороту по країні	2,1
Чисельність населення регіону, % від загальної чисельності всього населення країни	3,5
Кількість покупців даного товару в країні, тис.чол.	12000
Кількість одиниць товару, що в середньому припадає на одного покупця в рік, штук	11
Середня ціна одиниці товару, грн.	11,67

Розв'язок:

1. Визначимо індекс купівельної спроможності за формулою:

(1.1)

2. Визначимо потенціал ринку товару за формулою:

(1.2)

де К_п - кількість покупців даного товару в країні;

N - кількість одиниць товару, що припадає в середньому на одного покупця;

Ц - середня ціна одиниці товару.

Частку підприємства на ринку у %-х визначимо за адопомогою індексу купівельної спроможності за формулою:

(1.3)

де y₁ - частка і-го регіону в чистих особистих доходах населення регіону, %

R_i - частка і-го регіону в обсязі роздрібного товарообороту, % від загального товарообороту по країні;

P_і - частка і-го регіону в чисельності населення, % від загальної чисельності всього населення країни;

а₁ , а₂ , а₃ - питома вага факторів, що впливають на індекс купівельної спроможності.

4. Частка підприємства на ринку у грошовому виражені визначимо за формулою:

(1.4)

Відповідь: частка підприємства на ринку у грошовому виражені становить 39127,176тис.грн.

2. Розрахунок суми передвиробничих витрат

Дані для розрахунку суми перед виробничих витрат

Витрати на проведення науково-дослідних робіт, тис.грн.	25
Витрати на проведення проектно-конструкторських робіт, тис.грн.	12
Витрати на підготовку виробництва, тис.грн.	31

Розв'язок:

Загальна сума передвиробничих трат визначимо за формулою:

(2.1)

де В_ндр - витрати на проведення науково-дослідних робіт;

В_пкр - витрати на проведення проектно-конструкторських робіт;

В_пв - витрати на підготовку виробництва.

Відповідь: загальна сума пере виробничих витрат становить 68 тис.грн.

3. Визначення суми витрат на освоєння нового ринку

Вихідні дані для розрахунку витрат на рекламу

Реклама у газеті:
- Вартість розробки рекламного звернення, грн.	55
- Кількість звернень на рік	48
- Вартість одного розміщення рекламного звернення, грн.	12
Реклама на телебаченні:
- Вартість розробки рекламного ролика, грн.	1100
- Кількість звернень на рік	24
- Вартість одного розміщення рекламного звернення, грн.	120

Вихідні дані для розрахунку витрат на розширення мережі збуту

Витрати на створення одного фірмового магазину, тис.грн.	49
Річні прогнозні витрати на функціонування одного фірмового магазину, тис.грн.	26
Кількість фірмових магазинів	3

Вихідні дані з витрат на маркетинговий аналіз ринку

Витрати на маркетинговий аналіз ринку, тис.грн.	55

Розв'язок:

1. Визначимо витрати на рекламу за формулою:

(3.1)

де B_розрі - витрати на розробку і-го виду рекламного звернення;

К_зі - кількість рекламних звернень;

B_nj - вартість публікації реклами в j-му виді засобів масової інформації;

K_nj - кількість публікацій в j-му виді засобів масової інформації;

m - кількість видів рекламних звернень;

n - кількість засобів масової інформації, де планується розміщувати рекламу.

2. Визначимо витрати на розширення мережі збуту за формулою:

(3.2)

де - витрати на створення і-го пункту продаж, які включають:

1. Витрати на придбання або будівництво і-го пункту продаж;

2. Витрати на обслуговування або реконструкцію і-го пункту продаж.

- поточні (річогоі) витрати на функціонування одного пункту продаж.

3. Визначимо загальні витрати на освоєння нового ринку визначається за формулою:

(3.3)

В_ма витрати на маркетинговий аналіз ринку.

Відповідь: загальні витрати на освоєння нового ринку становлять 306,356 тис.грн.

4. Визначення економічного ефекту від придбання і використання нової техніки, необхідної для випуску нової продукції

Вихідні дані для розрахунку економічного ефекту від придбання і використання нової техніки, необхідної для випуску нової продукції

Кількість одиниць нового устаткування, штук	50
Річна продуктивність одиниці устаткування, тис.виробів	100
Ціна одиниці продукції, грн.	3,74
Величина супутних корисних результатів, тис.грн.	120
Річні експлуатаційні витрати на одиницю устаткування, тис.грн.	700
Щорічні капітальні вкладення, тис.грн.	600
Сума щорічної ліквідації основних фондів, тис.грн.	25
Річна ставка інфляції, %	10
Кількість років використання нової техніки, років	4

Розв'язок:

1. Визначимо загальний економічний ефект від придбання і використання нової техніки, необхідної для випуску нової продукції за формулою:

(4.1)

- загальний результат від використання нової техніки;

- загальні витрати на придбання і використання нової техніки.

181613.932=51906,068 тис.грн.

2. Визначимо загальний результат від використання нової техніки за формулою:

(4.2)

де P_to - основні результати від використання нової техніки в році t;

P_tc - cупутні результати від використання нової техніки в році t;

Т - кількість років використання нової техніки.

3. Визначимо основні результати від використання нової техніки в році t за формулою:

(4.3)

де Ot - основні результати від використання нової техніки в році t;

Wt - річна продуктивність одиниці нового устаткування в році t;

Цt - ціна одиниці продукції, що випускається на новому устаткуванні в році t.

4. Визначимо загальні витрати на придбання і використання нової техніки за формулою:

(4.4)

де Bt - витрати на придбання та експлуатацію нової техніки в році t;

T - кількість років використання нової техніки.

тис.грн.

5. Визначимо витрати на придбання і експлуатацію нової техніки в році t за формулою:

(4.5)

де - річні поточні витрати на експлуатацію нової техніки в році t;

К_t - додаткові капітальні вкладення для організації виробництва в році t;

Л_t - залишкова або ліквідаційна вартість основних фондів що вибувають в році t;

К_пр - коефіцієнт приведення різночасових витрат.

700+600-25)*1,4641=1866,73 тис.грн.

6. Визначимо коефіцієнт приведення різночасових витрат за формулою:

(4.6)

де а - дисконтна ставка (в долях одиниці).

5. Визначення суми витрат на виробництво нової продукції

Вихідні данні для визначення собівартості одиниці продукції за методом питомих показників та ціни товару

Витрати матеріалів на одиницю маси виробу, кг	1,0
Розрахункова маса нового виробу, кг	1,2
Маса базового виробу, кг	1,3
Трудомісткість виготовлення базового виробу, год	1,2
Середня ціна 1 кг матеріалу, що використовується для виготовлення нового виробу, грн.	4,9
Середня тарифна ставка основних виробничих робітників, грн.	1,2
Величина цехових витрат, %	30
Коефіцієнт позавиробничих витрат	0,1
Планова рентабельність виробу, %	20

Розв'язок:

1. Визначимо прогнозну собівартість продукції за формулою:

(5.1)

де См - витрати на матеріали на виготовлення одиниці продукції, грн.;

Сзп - витрати на заробітну плату основних виробничих робітників, що включаються в собівартість одиниці продукції, грн.;

Кцв - коефіцієнт цехових витрат по відношенню до заробітної плати основних виробничих робітників;

Кпв - коефіцієнт позавиробничих витрат по відношенню до виробничої собівартості одиниці продукції.

=7,78 грн.

2. Визначимо витрати на матеріали на виготовлення одиниці продукції за формулою:

(5.2)

де М - витрати матеріалів на одиницю маси виробу, кг.;

Qн - розрахункова маса виробу, кг.;

Цм - середня ціна одного кілограму матеріалу, що використовується для виготовлення нового виробу, грн.

3. Визначимо витрати на заробітну плату основних виробничих робітників, що включаються в собівартість одиниці продукції за формулою:

(5.3)

де Сm - середня тарифна ставка основних виробничих робітників, грн..;

t_н - орієнтовна трудомісткість виготовлення нового виробу, годин.

1,2*1,11=1,332 грн.

4. Визначимо орієнтовну трудомісткість виготовлення нового виробу за формулою:

(5.4)

де Q_н - розрахункова маса нового виробу, кг;

Q_б - маса базового виробу, кг;

t_б - трудомісткість виготовлення базового виробу, годин.

5. Визначимо ціну виробу за формулою:

(5.5)

де С - прогнозна собівартість одиниці продукції;

R - плановий % рентабельності.

6. Визначимо річну собівартість продукції за формулою:

(5.6)

де V - річний випуск продукції в натуральному виражені, шт.

(5.7)

де Ot - кількість одиниць устаткування, шт.;

Wt - річна продуктивність одиниці устаткування.

=38900 тис.грн.

Відповідь: сума витрат на виробництво нової продукції на рік становить 38900 тис.грн.

6. Визначення загального економічного ефекту від виробництва і реалізації нової продукції

Вихідні данні для визначення доходу підприємства від реалізації нової продукції

Ціна виробу, грн.	11,67
Обсяг випуску виробів за рік, штук	5000
Кількість років випуску продукції	4
Річний відсоток інфляції,%	11
Дисконтна ставка, %	10



Розв'язок:

1. Визначимо очікуваний дохід від реалізації нової продукції:

(6.1)

де Цnt - прогнозна ціна товару в році t;

Оnt - обсяг випуску продукції в році t, в натуральному виражені, шт.;

Iінфt - індекс інфляції в році t;

Knpt - коефіцієнт приведення різночасових витрат в році t;

T - кількість років випуску нової продукції.

тис.грн.

2. Визначимо індекс інфляції в році t за формулою:

=1,5181 (6.2)

де r - річний відсоток інфляції.

3. Визначимо витрати на створення і освоєння нового продукту за формулою:

(6.3)

де: В_ндр - витрати на проведення науково-дослідних робіт;

В_пкр - витрати на проведення проектно-конструкторських робіт;

В_пр - витрати на підготовку виробництва;

Ont - обсяг випуску продукції в році t, в натуральному вираженні, шт.;

Cnt - собівартість одиниці продукції в році t;

Knpt - коефіцієнт приведення різночасових витрат в році t;

Knp - коефіцієнт приведення різночасових витрат для року T;

T - кількість років випуску нової продукції.

тис.грн.

4. Визначимо після визначення очікуваного доходу від реалізації та витрат на створення і освоєння нового продукту порівняємо очікуваний дохід від реалізації (Vp) і частку підприємства на ринку за всі роки продажу нового продукту (П_і * Т). Якщо VpП_і * Т, визначимо новий очікуваний дохід від реалізації (Vp₂) і нові витрати на створення і освоєння нового продукту (Вонп₂), виходячи з обсягу продажу П_і.

Новий очікуваний дохід від реалізації нової продукції визначається за формулою:

(6.4)

де: П_t - частка підприємства на ринку в році t;

Іінфt - індекс інфляції в році t;

Кпрt - коефіцієнт приведення різночасових витрат в році t;

Т - кількість років випуску нової продукції.

тис.грн.

Нові витрати на створення і освоєння нового продукту визначається за формулою:

(6.5)

де: В_ндр - витрати на проведення науково-дослідних робіт;

В_пкр - витрати на проведення проектно-конструкторських робіт;

В_пр - витрати на підготовку виробництва;

П_t - частка підприємства на ринку в році t;

Цnt - прогнозна ціна товару в році t;

Cnt - собівартість одиниці продукції в році t;

Knpt - коефіцієнт приведення різночасових витрат в році t;

Knp - коефіцієнт приведення різночасових витрат для року T;

T - кількість років випуску нової продукції.

тис.грн.

5. Визначимо загальний економічний ефект від створення нового товару і виходу з ним на новий ринок за формулою:

6. Робимо загальний висновок стосовно доцільності та ефективності створення нового товару і виходу з ним на новий ринок.

З загального економічного ефекту від створення нового товару і виходу з ним на новий ринок Ми отримуємо результат в сумі: 128950,632 тис.грн.

Розглянемо фактори, які зумовили такий результат:

1. Потенціал ринку товару, де враховувались кількість покупців даного товару в країні, кількість одиниць товару що припадає в середньому на одного покупця і середня ціна в загальному підсумку становила

2. Частка підприємства у %-х становить 2,54%, що є досить вагомим показником для розвитку бізнесу і запровадження на ньому нового товару.

3. Частка підприємства у грошовому виражені становить Це досить непогано, але недостатньо для впровадження нових технологій, модернізацію виробництва на підприємстві.

4. Загальні витрати на освоєння нового ринку становлять 306,356 тис.грн., що для підприємства є «мінусом» з точки зору фінансів, з іншої «плюсом», якщо товар принесе прибутки підприємству, а ще одні збитки. Ніхто не застрахований від товару, який може не бути сприйнятим споживачами звідси - неокупним і збитковим.

5. Загальний економічний ефект від придбання і використання нової техніки, необхідної для випуску нової продукції 51906,068 тис.грн.

Тут враховували різницю між загальним результатом від використання нової техніки і загальними витратами на придбання і використання нової техніки, які в результаті підрахунку дали хороший результат, зазначений вище.

6. Прогнозна собівартість одиниці продукції становить 7,78 грн., де включили витрати на матеріали і виготовлення одиниці продукції (5,88 грн.); витрати на заробітну плату основних виробничих робітників, що включаються в собівартість одиниці продукції (1,33 грн.); коефіцієнт цехових витрат по відношенню до заробітної плати основних виробничих робітників (0,3); коефіцієнт поза виробничих витрат по відношенню до виробничої собівартості одиниці продукції (0,1).

7. Ціна виробу становить 11,67 грн. і річна собівартість продукції становить 38900тис.грн. Але певного висновку не можна надати, адже немає будь-яких даних за попередні роки і ціну, собівартість виробу конкурентів.

8. Очікуваний дохід від реалізації нової продукції становить тис. грн.Новий очікуваний дохід від реалізації нової продукції дорівнює тис.грн.



Список використаних джерел

1. Вітлінський В.В., Верченко П.І., Сігал А.В., Наконечний Я.С. - "Економічний ризик"

2. Грушко В.І., Пилипченко О.І. "Фінансові ризики" Навчальний посібник, Знання, 1998.

3. Клименко С.М., Дуброва О.С. "Обґрунтування господарських рішень та оцінка ризиків" КНЕУ, 2005.

4. Основні методичні положення за визначенням економічної ефективності науково-дослідних робіт, М., 1964;

5. Менсфілд Е., Економіка науково-технічного прогресу, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1970;

6. Науково-технічний прогрес і ефективність суспільного виробництва, М., 1972;

7. Гатовський Л.М., Науково-технічний прогрес і економіка розвиненого соціалізму, М., 1974;

8. Методика (основні положення) визначення економічної ефективності використання в народному господарстві нової техніки, винаходів і раціоналізаторських пропозицій, «Економічна газета», 1977 №10

9. Зайців Би., Визначення ефективності технічних новин, «Питання економіки», 1977 № 10.

Размещено на Allbest.ru

...