Закони економічної науки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Закони економічної науки

Вступ

На пізнанні економічних законів, категорій, понять базується ідеологічна функція політичної економії, яка полягає у формуванні певного світогляду у членів суспільства. Пізнання економічних законів дає змогу визначити основні тенденції економічного розвитку суспільства, передбачити його перспективу.

Актуальність даної теми полягає в тому, що економічні закони відбивають постійні суттєві причинно-наслідкові зв'язки, які статично існують в економічному середовищі, тобто, відповідно, і зараз, у період капіталістичних відносин та ринкової економіки. В економічному законі перехід від процесу-причини до процесу-наслідку являє собою особливу форму руху, де один економічний процес породжує інший, а внутрішнім імпульсом є об'єктивна економічна суперечність, яку можна віднайти в будь-якому існуючому сучасному економічному законі.

Розрізняють сутність економічного закону, механізми його дії та використання. Для загальної та повної характеристики економічних законів застосовуються такі категорії діалектики, як кількість і якість, зміст і форма, ціле і часткове, суперечність тощо. Саме вони дають змогу чітко та детально зрозуміти принцип дії кожного окремого закону, його наслідки та вплив на суспільство та економіку в цілому. За певних умов людина спроможна використовувати економічні закони в своїх інтересах. Свідоме, узгоджене господарювання неможливе без пізнання економічних законів.

Дана тема досліджується такими закордонними вченими, як А. Маршал, основоположник "кембриджської школи", головною його працею стала книга "Принципы экономической науки". Саме Маршал займався дослідженням таких питань, як попит, пропозиція, витримка виробництва. Економіст проаналізував центральні фактори, які, власне, і впливають на формування, а також на дію економічних законів, які представляються даними економічними категоріями [1]. Також значну увагу даній темі приділили Ленін В. І., Маркс К., Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю, Хайнц Ламперт.

Серед сучасних вчених, які займалися дослідженням принципів дії та функціонування економічних законів були С.В. Мочерний, Чухно А.А., Юхименко П. І., Леоненко П.М., Дзюбик С., Крупка М., Уразов А.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з'ясувати основні риси економічних законів, принципи їх формування, розвитку та дії, форми вияву економічних законів. Адже вирішення таких завдань допоможе краще зрозуміти механізм функціонування всієї економічної системи, а також її окремих складових, якими і є закони економічної науки.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд завдань:

1. визначення рис економічних законів;

2. характеристика значення системи економічних законів;

3. дослідження взаємодії економічних законів та економічної діяльності людей;

4. аналіз класифікації економічних законів;

5. виявлення механізмів дії економічних законів стосовно економічної діяльності людей;

6. з'ясування об'єктивних економічних законів,їх пізнання та використання;

7. аналіз механізмів використання економічних законів.

Об'єктом дослідження є основи та загальні риси економічних законів, їх сутність та зміст.

Предметом дослідження виступає дослідження економічних законів та механізм їх використання та аналіз детальної взаємодії економічних законів та економічної діяльності людей.

Сутність та види економічних законів

Економічний закон - внутрішньо необхідні, суттєві та сталі зв'язки між основними протилежними сторонами, якостями, властивостями розвитку економічних явищ і процесів, між окремими стадіями і ступенями розвитку економічної системи, через які суперечність зароджується, еволюціонує і переходить у більш розвинуті форми [2].

Економічні закони відображають найсуттєвіші, стійкі, такі, що постійно повторюються, причинно-наслідкові взаємозв'язки і взаємозалежності економічних процесів і явищ. Закони виражають сутність економічних відносин [3, с. 564].

Оскільки метою предмета економічної теорії є вивчення законів, які управляють виробництвом, обміном, розподілом і споживанням матеріальних благ і послуг, то надзвичайно важливим у з'ясуванні їх змісту є наукове обґрунтування сутності категорії "закон " як методологічної основи пізнання природи економічних законів.

Рисунок 1. Механізм дії економічних законів

В економічній науці є два підходи до визначення і трактування економічних законів.

Згідно з класичною методологією, економічні закони виражають сутність, глибокі внутрішні, об'єктивно необхідні зв'язки і відносини. Завдання науки полягає саме в тому, щоб за зовнішніми, поверховими явищами і процесами виявити їхню сутність, внутрішній глибокий взаємозв'язок між ними, встановити причинно-наслідкову взаємозалежність. Інакше кажучи, завдання науки полягає в розкритті законів розвитку економіки та шляхів використання їх у господарській практиці.

Складність цієї проблеми полягає в тому, що економічні закони, як і закони природи, об'єктивні, тобто вони не залежать від волі та свідомості людей. Єдність і спільність характеру економічних законів і законів природи та суспільства означають, що суспільство є частиною природи, вищим продуктом її розвитку. Воно не може існувати без навколишнього середовища [4].

Водночас суспільство є істотно відмінною часткою природи, тому й закони суспільства за своєї єдності з законами природи мають специфічні риси, що суттєво відрізняють їх від законів природи. Якщо закони природи діють стихійно, спонтанно, то економічні закони виявляються і здійснюються лише через свідому, доцільну діяльність людей, спрямовану на реалізацію власних економічних інтересів. Економічні закони на відміну від законів природи періодично змінюються, замінюються іншими. Інакше кажучи, закони природи вічні, а економічні закони мають історичний характер. З цього погляду, як правило, розрізняють три групи економічних законів: загальні, тобто закони, що діють протягом усієї людської історії; особливі, тобто закони, що діють у ряді способів виробництва; і нарешті, специфічні економічні закони властиві лише одному способу виробництва. З переходом до нового способу виробництва виникають і діють нові економічні закони, специфічні для цього способу виробництва.

Другий методологічний підхід щодо розуміння економічних законів наведено в курсі "Економікc". Його сутність полягає в необхідності описати і систематизувати факти реальної дійсності, узагальнити досліджувані факти у поведінці індивідів та інституцій у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів і послуг. Ці факти, зрозуміло, постійно змінюються, а отже, мають змінюватися принципи і теорії. Це визнають і прихильники цього підходу. "Історія економічних ідей, - пишуть К. Макконнелл і С. Брю, - переповнена колись правильними узагальненнями економічної поведінки, які застарівали зі зміною ходу подій". економічний товар послуга

Поняття "принципи" і "теорії" ототожнюються з поняттями "закони" і "моделі", оскільки "всі ці терміни, по суті, означають одне і те ж, а саме узагальнення або констатацію закономірностей в економічній поведінці індивідів та інституцій". І все ж перевага віддається поняттю "модель", тому що поняття "закон" передбачає високий ступінь точності та всезагальності застосування, що, на думку цих авторів, може ввести в оману. Це ж саме, але меншою мірою стосується поняття "теорія", яке зводиться до безплідних умовиводів та ірреальних уявлень кабінетних учених відірваних від реальностей життя. Через це і віддається перевага поняттю "модель" як "спрощеній картині реальності, абстрактному узагальненню його, як дійсній поведінці, відповідним статистичним даним". Отже, Економікс трактує економічні закони поведінки суб'єктів господарської діяльності, тобто трактує із суб'єктивних позицій. Цей підхід не новий, його започаткував ще наприкінці XIX ст. А. Маршалл.

Прихильники цього підходу передбачають аналіз "фактів реальної дійсності", поведінки людей та інституцій у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів і послуг, що дає можливість робити реалістичні висновки та узагальнення [5].

Згідно з поглядами німецького філософа Георга Гегеля (1770--1831) категорія "закон" випливає із змісту явища і водночас виявляється в явищі. Головними аспектами закону є єдність, ідентичність в явищах, їх спокійне відображення, спокійний зміст; закон як суттєве явище, суттєве відношення, яке розкривається у єдності внутрішнього і зовнішнього, цілого і частини, дійсного і можливого; закон як необхідність, об'єктивний зв'язок, що об'єднує суперечливі реалії; закон як опосередкований зв'язок явищ, речей, їх властивостей і ступенів розвитку, які взаємообумовлюють одне одного, є причиною. Саме причина зумовлює зміну явищ, їх перехід з одного стану в інший, а взаємна обумовленість явищ, речей, процесів є взаємодією. Активно взаємодіють лише ті відмінності й сторони суперечності, які суттєво взаємообумовлюють одна одну, є органічною єдністю. Завдяки цьому відбувається рух, який є існуючою суперечністю. Категорія "закон" за змістом близька до поняття "структура", а це поняття є конкретизацією категорії "форма". Тому форма у своїй розвинутій визначеності є закон явищ. Категорія "закон" - це також відношення сутностей або відношення між сутностями. Гегель розкрив внутрішній взаємозв'язок закону з іншими категоріями діалектики - дійсністю, випадковістю, можливістю, родом, властивістю, якістю тощо.

К. Маркс і Ф. Енгельс у категорії "закон" виокремлювали насамперед внутрішні й необхідні зв'язки. У свою чергу, необхідність виявляється як відносна необхідність, детермінізм (лат. determino - обмежую). При цьому існують певні умови, причини тощо, якими опосередковується ця необхідність. Маркс також визначав закон як зв'язок між двома явищами, які за своєю зовнішньою видимістю є суперечливими. Важливим моментом закону є те, що він виражає внутрішній зв'язок між окремими якостями речей, а отже, їх внутрішню структуру. Закон, як підкреслювали К. Маркс і Ф. Енгельс, також пронизаний внутрішніми суперечностями. Кожна річ, за Енгельсом, має багато якостей, а речі взаємодіють між собою через властивості. Ф. Енгельс також наголошував на підпорядкуванні, залежності випадковостей від внутрішніх законів. Найповніше категорія "закон", на його думку, виявляється у формі всезагального (а не одиничного і особистого): "Форма всезагальності в природі - це закон". В. Ленін вважав явище багатшим за змістом, ніж закон, а закон - законом явищ.

Філософи (вітчизняні та країн СНД) при визначенні сутності категорії "закон" наголошували на переліченні окремих ознак, а саме необхідних, внутрішньо притаманних, всезагальних, суттєвих, стійких та постійно повторюваних зв'язків. Такі зв'язки фіксувалися між суттєвими властивостями, ступенями розвитку явищ об'єктивного світу, елементами системи, між явищами.

Наявність внутрішніх, необхідних і сталих зв'язків насамперед між протилежними сторонами суперечності зумовлює саморух об'єктивних явищ і процесів, матеріальних систем тощо, взаємоперехід суперечностей (однієї в іншу), перетворення менш розвинутих форм суперечності на розвинутіші. Звідси - рухомість, плинність, перехідний характер самих сутностей

Закон (як категорія діалектики) - внутрішні, необхідні, стійкі, суттєві форми зв'язків між основними протилежними сторонами, якостями, властивостями, ступенями розвитку явищ і процесів об'єктивного світу, через які (форми) суперечність зароджується, еволюціонує і переходить у розвинутіші форми.

Таке розуміння сутності категорії "закон" зобов'язує при з'ясуванні змісту економічних явищ і процесів, економічних систем спершу розкривати їх генезис, відтак основні етапи розвитку (або їх еволюцію на різних етапах), з'ясовувати внутрішній суперечливий характер такого розвитку, зародження в межах існуючих явищ, систем принципово (суттєво) нових елементів, форм тощо, а отже, розкривати їх трансформацію у нові системи, процеси тощо.

Категорія "економічний закон". В економічній літературі 90-х років XX ст., як правило, відсутнє трактування сутності економічного закону через суперечність, що призводить до поверхового тлумачення законів. Як економічна категорія закон відображає закони господарської (або виробничої) діяльності людей, які виявляються насамперед через матеріальні потреби та інтереси людей. Проте не слід ототожнювати зміст категорії "економічний закон" з господарською діяльністю. Економічні закони визначають характер діяльності людей, їх мету і вчинки, а між дією законів і господарською діяльністю існують такі проміжні ланки, як економічні потреби, економічні інтереси та економічні цілі. З'ясування сутності кожної з них дає змогу пізнати рушійні сили розвитку економічної системи, а отже, й економічні закони. Це зумовлено тим, що економічні відносини будь-якого суспільства на певному етапі їх розвитку виявляються як економічні інтереси, основою яких є економічні потреби. При цьому важливо знати економічні потреби, інтереси й цілі переважної більшості людей, зокрема основних класів, соціальних верств і груп. Водночас слід розмежовувати сутність економічного закону, механізм його дії і використання.

Економічний закон - внутрішньо необхідні, суттєві та сталі зв'язки між основними протилежними сторонами, якостями, властивостями розвитку економічних явищ і процесів, між окремими стадіями і ступенями розвитку економічної системи, через які суперечність зароджується, еволюціонує і переходить у розвинутіші форми.

Економічні відносини і зв'язки між людьми (насамперед відносини економічної власності) завжди пов'язані з речами, з певними об'єктами власності, з привласненням економічних благ. Економічні відносини також органічно взаємопов'язані з розвитком продуктивних сил і передусім з основною продуктивною силою - людиною, її потребами, інтересами й цілями. Тому зміст категорії "економічний закон" можна розкрити, лише виокремивши в економічній системі спільні для двох сторін суспільного способу виробництва (продуктивних сил і економічної власності, або виробничих відносин) економічні закони. Таким законом є закон адекватності виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил.

Проміжними ланками між дією економічних законів і господарською діяльністю людей є також право власності, економічна політика уряду, соціальні вимоги й виступи трудящих, які впливають на механізм реалізації економічних законів, опосередковано збагачуючи категорію "економічний закон". Унаслідок цього економічні закони виявляються в соціальних, політичних, правових формах.

Економічні закони діють як закони-тенденції: визначають лише основну лінію, спрямованість розвитку економічної системи, модифікуються багатьма обставинами, не передбачаючи всіх відхилень і випадковостей такого розвитку. Але саме через відхилення і випадковості формується така особливість закону, як необхідність. Тому тенденцію співвідносять із законом лише у статистичних процесах, де відбуваються індивідуальні відхилення, де необхідність втілюється через певну сукупність випадкових подій, постійних коливань. За-кону-тенденції властиве й домінування на певному проміжку часу то однієї, то другої сторони його внутрішньої суперечності. Так, у законі адекватності виробничих відносин (економічної власності) довго домінував розвиток продуктивних сил, притаманні їм внутрішні закони. У період трансформації однієї економічної системи в іншу визначальними можуть стати виробничі відносини. Якщо при цьому встановлюються прогресивні типи і форми власності, розвиток продуктивних сил прискорюється, якщо регресивні - гальмується і навіть може фізично руйнуватися. Саме така ситуація склалася в Україні в 90-ті роки XX ст. та в перші роки XXI ст., коли масово розкрадалася державна власність, розвивалася тіньова економіка тощо. Це суперечило інтересам основної маси найманих працівників, отже, руйнувало стимули до праці.

З'ясовуючи сутність економічного закону, не слід розглядати форми його вияву як його пряме підтвердження або вияв. Між дією закону і господарською діяльністю існують проміжні ланки - потреби, інтереси й цілі працюючого населення. Тому неправомірно розглядати потреби, інтереси й цілі окремих соціальних верств і груп як форму вияву законів усієї системи продуктивних сил або відносин економічної власності. Форми вияву законів можуть збігатися з об'єктивними вимогами цих законів тоді, коли йдеться про інтереси переважної маси працівників протягом тривалого часу.

Дії економічних законів притаманний історизм: відмирання одних законів і поява інших (що властиво специфічним законам), виникнення якісно нових форм руху для окремих типів таких законів (що діють на всіх етапах розвитку людства або в декількох формаціях), нових протидіючих факторів та ін.

Економічні закони можна характеризувати і за критерієм різних рівнів об'єктивності, посилення в них елементів свідомості, які розвиваються у процесі вдосконалення економічних систем, при переході від сфери безпосереднього виробництва до сфери розподілу, обміну і споживання. На початкових етапах розвитку капіталістичного суспільства економічні закони реалізуються стихійно, подібно до сил природи. На сучасному етапі розвитку капіталізму, коли основним типом капіталістичної власності є колективна (передусім акціонерна, в межах якої у США виробляють до 90 % ВВП), стихійна дія економічних законів коригується елементами їх свідомого використання через механізм державного і наднаціонального регулювання економіки, розширення масштабів планомірності в межах гігантських монополістичних об'єднань. Свідоме, цілеспрямоване використання економічних законів тепер є визначальним, а стихійність - підпорядкованим елементом їх реалізації. Держава може створити передумови для розвитку об'єктивних законів, змінюючи умови: вдосконалюючи право власності, господарський механізм за допомогою державного регулювання та ін.

До системи економічних законів належать три такі види:

1. Всезагальні економічні закони, тобто закони, властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідно­сті виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності пра­ці, закон економії часу тощо). Загальні економічні зако­ни відображають внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки, властиві насамперед технологічному способу ви­робництва, процесу взаємодії людини з природою, між різними елементами в процесі праці, однаковими для всіх суспільних форм.

2. Загальні закони, що діють у декількох суспільно-економіч­них формаціях: закон вартості, закон попиту і пропози­ції тощо. Такі закони відображають внутрішні, необхід­ні, сталі й суттєві зв'язки, властиві декільком техноло­гічним способам виробництва в їх взаємодії з деякими однаковими елементами різних суспільних форм в одно­типних суспільно-економічних формаціях. Це особливі економічні закони.

3. Специфічні економічні закони, тобто закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливіший серед них - основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами економічної власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.

Також вирізняють закони, що діють лише на одній із стадій (висхід­ній або низхідній) суспільного способу виробництва (за­кон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).

Всезагальні економічні закони притаманні розвитку продуктивних сил, розвитку техніко-економічних відносин і технологічному способу виробництва в цілому. До першого типу таких законів належать закон приведення в дію зростаючої маси засобів виробництва з усе меншими витратами робочої сили, закон економії робочого часу та ін. До другого типу - закон усуспільнення виробництва і праці, закон переміни праці та ін. У межах технологічного способу виробництва діють також закони, які виражають внутрішньо необхідні, сталі, суттєві зв'язки між двома його сторонами, тобто закон адекватності техніко-економічних відносин розвитку продуктивних сил. Такі зв'язки встановлюються між рівнем розвитку техніки і відносинами спеціалізації, між рівнем розвитку техніки і концентрацією виробництва тощо.

На вищому ступені державно-кооперативного капіталізму діє закон планомірного розвитку економіки.

Механізм використання економічних законів передбачає передусім пізнання їхньої сутності, умов дії та вимог, на основі чого формується економічна політика, виробляється економічна програма.

Механізм дії та використання економічних законів

В економічній літературі склалися в основному дві точки зору в підходах до вказаних понять. Одна з них засновується на тому, що механізм дії та механізм використання економічних законів - поняття тотожні. Вважається, що з таким категоричним твердженням погодитися не можна. Економічні закони можуть діяти й тоді, коли вони не використовуються або використовуються недостатньо повно. Але в такому випадку вони діють стихійно, а не як планомірно організовані.

Протилежна точка зору так само категорична. Її прихильники виходять з необхідності розрізняти процеси дії законів і їх свідомого використання. Думається, що істина знаходиться між цими крайнощами: механізм дії економічних законів і механізм їх використання не можна ототожнювати, так само як і не можна протиставляти. Ставати на точку зору ототожнення понять - означає винести суб'єктивний чинник на перший план, а об'єктивність економічних процесів - на другий, створюючи таким чином простір для елементів суб'єктивізму й волюнтаризму в регулюванні економікою. Протиставляти їх - означає фетишизувати економічні закони, не бачити шляхів реалізації економічної необхідності. Загальне між механізмами дії й використання економічних законів полягає, передусім, у розумінні взаємодії об'єктивного й суб'єктивного чинників, що визначає конкретний шлях реалізації не тільки економічної необхідності, але й можливості, що міститься в законі.

Механізм використання економічних законів - це реалізація сукупності умов (пізнання законів, постановка цілей і визначення шляхів їх досягнення та ін.), що складає суб'єктивну діяльність людей з вироблення конкретних форм і методів господарювання. Через механізм використання забезпечується процес неухильного вдосконалення організаційно-економічних форм господарювання, за допомогою яких виробничі відносини виявляються на поверхні. Нові, більш довершені форми надають простір прогресивним тенденціям не тільки у використанні, але і дії економічних законів, виступають як імпульс розвитку виробничих відносин. Зовні це виглядає дуже суперечливо, оскільки, з одного боку, виробничі відносини і їх закони об'єктивні, незалежні від волі і свідомості людини, а з іншого - людина своїми свідомими діями створює нове у відносинах і механізмі дії законів. Але роль суб'єктивного фактора не суперечить об'єктивному характеру законів, суть його не в тому, - зазначав Г.В. Плеханов, - може він чи ні зупинити або змінити природний хід речей, а в тому, що його діяльність є свідомим і вільним вираженням цього необхідного несвідомого ходу.

Особливе зумовлюється специфічними рисами, що визначають функціонування механізму дії економічних законів, умовами, що регламентують суб'єктивну діяльність у використанні економічних законів. В основі такого підходу лежить наукове уявлення про матеріальне і свідоме, об'єктивне й суб'єктивне з їх взаємопереходами і специфічністю.

Під механізмом дії економічних законів потрібно розуміти сукупність об'єктивних зв'язків і залежностей між явищами і процесами економічного життя в їх саморозвитку. Розуміння механізму дії економічних законів має як теоретичне, так і практичне значення. Важливість теоретичного аспекту обумовлена необхідністю розвитку економічної теорії.

Практичний аспект пов'язаний з тим, що вироблення найбільш ефективних форм використання економічних законів спирається на їхню дію. Іншими словами, форми використання економічних законів повинні бути адекватні їхній дії. З огляду на те, що форми використання економічних законів визначаються природою і сферою їхньої дії, ефективність цих форм залежить від їх відповідності змісту законів. Тому розробка найбільш ефективних форм використання економічних законів безпосереднім чином пов'язана з розкриттям їх змісту та механізму дії.

У будь-яких економічних системах економічні закони існують незалежно від волі й бажання людей, вони об'єктивні. Об'єктивний характер економічних законів визначається тим, що, по-перше, люди не можуть створювати їх, скасовувати або замінювати один економічний закон іншим; по-друге, вони діють незалежно від того, знають люди чи не знають; по-третє, економічні закони діють незалежно від того, хочуть цього люди чи ні.

Економічні закони здійснюються через діяльність людей, які володіють свідомістю, волею і які ставлять відповідні цілі. Але постановка цілей, дії самих людей не можуть бути довільними, вони зумовлюються такими об'єктивними чинниками, як рівень і характер розвитку продуктивних сил, відповідних виробничим відносинам, економічним законам, що виражають зв'язки між ними. К. Маркс підкреслював, що економічні закони діють і здійснюються із "залізною необхідністю", навіть якщо суспільство натрапило на слід природного закону свого розвитку, воно не може ні перескочити через природні фази розвитку, ні скасувати останні декретами.

Але об'єктивність економічних законів зовсім не означає, що суспільство безсиле перед ними і мусить сліпо підкорятися їхній дії. Люди можуть пізнати їх і відповідно з об'єктивною необхідністю здійснювати свою практичну діяльність. Така можливість закладена в самій природі економічних законів. Безпосереднім змістом об'єктивних економічних законів є не науково усвідомлена й організована діяльність людей, а те, що вони виражають внутрішній, причинно-наслідковий, кількісно-якісний зв'язок, що постійно повторюється між економічними явищами і процесами: у них розкривається загальний, абстрактний, а тому, власне, істотний зв'язок явищ. Але ця абстракція відображає реальні, об'єктивно зумовлені процеси. При цьому необхідно зазначити, що об'єктивний характер носять не тільки глибинні сутності виробничих відносин, але і їх вияв у реальному господарському житті. Об'єктивний характер носять і сутності, і явища. Вони не залежать від волі і свідомості людей, але виступають саме тією основою, на якій виростає пізнана необхідність.

Пізнання економічних законів є лише перетворення сліпої об'єктивної необхідності в пізнану необхідність, але не заперечення її взагалі. З пізнанням економічних законів зростає свобода економічної діяльності, але не втрачається її об'єктивна обумовленість. Не в уявній незалежності від законів природи вкладається свобода, - зазначав Ф. Енгельс, - а в пізнанні цих законів і в заснованій на цьому знанні можливості планомірно примушувати закони природи діяти для певної мети. Розуміння механізму дії економічних законів передбачає підхід до них як до єдності змісту і форм вияву, але в рамках цієї єдності - як до відмінностей між сутностями і явищами. Не можна не бачити того, що кожний економічний закон, як і їх система загалом, має відповідну форму вияву, і в цьому аспекті він виступає законом господарської діяльності. Але потрібно розрізняти економічний закон і форму його вияву. Мова в цьому випадку йде про співвідношення абстрактного й конкретного, про неможливість прямого підведення останнього до першого. Інакше кажучи, проблема дії економічних законів вирішується за рахунок його механізму, що включає наступні структурні елементи: зміст законів і економічних категорій, економічні потреби та інтереси, економічні форми вияву законів.

Одним з основних аспектів змісту механізму дії економічних законів є розуміння їх взаємозалежності і взаємозв'язків. У кожній конкретній економічній ситуації діє той або інший закон. Але економічні закони діють не ізольовано один від одного, а в одній системі, взаємодіючи між собою, взаємно впливаючи один на одного. Підхід до економічних законів як системи випливає з наукового уявлення про суспільство як єдиний організм, що складається із взаємопов'язаних елементів.

Зокрема, В. І. Ленін розглядав суспільство як живий організм (а не як щось механічно з'єднане і тому таке, що допускає будь-які довільні комбінації окремих суспільних елементів), що знаходиться в постійному розвитку, для вивчення якого необхідний об'єктивний аналіз виробничих відносин, які утворюють дану суспільну формацію, і необхідні дослідження законів її функціонування й розвитку [7].

Звичайно, без вивчення кожного окремого економічного закону не можна дослідити їх систему, визначити в ній місце того чи іншого закону. Однак в економічній системі найтіснішим чином переплітаються, взаємодіють усі економічні закони, і тільки розглядаючи кожний закон у системі, можна визначити його місце у цій системі. Кожний окремий економічний закон характеризує той або інший істотний зв'язок, і тільки у своїй сукупності вони з достатньою повнотою відображають ціле.

Складність дослідження економічних законів, чинних в умовах трансформації перехідної економіки, коли визрівають і формуються ринкові відносини, визначається тим, що в їх систему входять "неоднорідні" закони, що, у свою чергу, накладає відбиток на характер їх взаємодії як по "вертикальній" лінії, тобто з точки зору субординації, так і по "горизонтальній". Завдання полягає в тому, щоб виділити те основне, що об'єднує закони в систему, визначає їх однорідну соціальну спрямованість, а також те особливе, що не є характерним для ринкової економіки, але властиве їй.

Практичне значення зазначеного підходу наочно виявляється в реальному використанні взаємозв'язку всіх економічних законів, у формуванні планово-ринкової моделі як основи руху до соціально орієнтованої економіки. Єдність при цьому визначається плюралізмом форм власності при провідному значенні держави й різноманітті форм господарювання. Відмінності приречені, оскільки доводиться шукати оптимальний варіант щодо вирішення найскладнішої задачі системно-економічної трансформації органічного поєднання державного й ринкового регулювання як провідних джерел в економічній політиці держави. Справа в тому, що сучасна ринкова економіка не може розвиватися без централізованого планового впливу, тобто необхідні безпосередньо суспільні зв'язки, що формуються у вертикальному розрізі й випливають з дії ряду законів (наприклад, закону планомірного розвитку). Якщо раніше за допомогою цих зв'язків намагалися охопити все виробництво, розподіл, обмін і споживання, то в умовах планово-ринкової економіки вони повинні реалізовуватися не за допомогою "чистого" плану, а за рахунок цін, податків, відсотків, кредитів, а їх сфера при цьому повинна жорстко фіксуватися рішеннями стратегічних завдань (структурні науково-технічні програми, інфраструктура, податкова і кредитно-фінансова політика, соціальна захищеність людей тощо).

Стержневою віссю, що об'єднує економічні закони в єдину систему, виступає основний економічний закон даної суспільної системи. Для змішаної економічної системи таким законом виступає підвищення добробуту (у тому числі й передусім матеріального). Основний закон об'єднує всі економічні закони в єдину систему, спрямовує їх дію на досягнення соціальної однорідності. Виражаючи мету, рушійний мотив змішаної економіки (тобто найбільш істотний зв'язок і залежність, які визначають ознаки змішаної економіки), впливає на систему економічних законів як по лінії субординації, так і по лінії взаємодії. Зрозуміло, таку залежність не треба розглядати як поглинання основним законом усіх інших, розчинення його в системі законів. Суть її (залежності) полягає в тому, що виражаючи природу та істотні ознаки економічної системи, основний економічний закон впливає на всі її сторони і процеси, додаючи їм соціальної визначеності.

Комплексний підхід до дослідження економічних законів зумовлений не тільки надзвичайною складністю зв'язків, посиленням взаємозв'язку і взаємозалежності соціально-економічних чинників, але й тим, що об'єктивні економічні закони не носять абсолютного характеру, а діють як тенденції. Ф. Енгельс зазначав, що всі економічні закони зрештою є лише вираженням тенденцій, які поступово прокладають собі шлях і при цьому взаємно перехрещуються [8]. Природа економічних законів як тенденцій зумовлена передусім тим, що дія цих законів неоднозначна. Форми їх вияву можуть бути різноманітними. Процес розвитку економічної дійсності безмежний. Звідси безмежні економічні дослідження і зміни.

Хочу послатися при цьому на відоме висловлювання К. Маркса про те, що якби форма вияву й суть речей безпосередньо збігалися, то будь-яка наука була б зайвою. Ці слова цілком відносяться і до аналізу економічних законів, чинних в умовах трансформаційного періоду. Уся справа в тому, що форми вияву економічних законів видозмінюються залежно від зміни соціально-економічних умов [6].

Отже, закон і явище - це різні сторони, рівні одного об'єкта, що розвивається. Закон і явище рухаються разом, постійно наближаючись один до одного, однак, ніколи не збігаючись. Тільки виходячи з цього, можна відрізнити зміст економічного закону від наслідків його дії, які більш різноманітніші й ширші від його змісту і складаються під впливом не тільки будь-якого одного економічного закону, але, як правило, усієї системи законів. Такий методологічний підхід вельми важливий для розвитку економічної теорії, виявлення особливостей дії економічних законів у перехідних умовах, а отже, і для визначення форм і методів їх найдоцільнішого використання.

Дія економічних законів як тенденцій особливо чітко виявляється при аналізі їх кількісних характеристик. При цьому необхідно вийти з того, що кожному окремому економічному законові, як і всій їх системі, властиві внутрішні протиріччя. Так, основний економічний закон виражає необхідність і можливість найбільш повного задоволення постійно зростаючих потреб кожного члена суспільства. Однак, щоб виробляти більше продукції для споживання, треба, як правило, створити більший виробничий потенціал, велику частину національного прибутку направити для нагромаджень, що означало б відносне обмеження споживання, і навпаки, збільшуючи обсяг споживання, за інших рівних умов, необхідно обмежити нагромадження. Наприклад, внутрішніми протиріччями закону планомірного розвитку є протиріччя між усуспільненням і відособленням праці та виробництва й потребами регулювання виробництва. Ця суперечність міститься в самому законі планомірного розвитку і є формою його руху. Потрібно також ураховувати, що це протиріччя знаходить відображення і у формі співвідношення й товарності в економічному розвитку.

Внутрішні протиріччя, об'єктивно властиві всій системі економічних законів, знаходять своє вираження в тому, що вони діють на кожний економічний процес не в одному напрямі. Із цього випливає, що жодна категорія не може виразити дію тільки одного економічного закону, оскільки вона випробовує на собі дію багатьох законів одночасно. Кожна окрема господарська форма не може забезпечити рух і вирішення протиріч. Це досягається за рахунок функціонування механізму господарювання загалом.

Процес пізнання економічних законів - це відкриття певного економічного закону, виявлення механізму його дії. Існує два види пізнання економічних законів: через виявлення нових законів і через поглиблення розкриття змісту, механізму дії та взаємодії законів.

Науковий шлях пізнання економічних законів включає кілька ступенів:

· На першому ступені пізнання економічні закони слід розглядати як закони об'єктивно існуючого реального життя суспільства, виробничих відносин. На цьому ступені пізнання з багатьох тисяч економічних зв'язків виявляють істотні, що мають стійкий характер.

· Другий ступінь пізнання економічних законів спирається на перший і реалізується у процесі наукової діяльності людей. На цьому ступені пізнання відбувається теоретичне відображення реально існуючих об'єктивних законів. Це відображення може бути більш або менш повним і дістає вираження в законах науки.

· Третій ступінь пізнання економічних законів полягає в апробації законів науки в дії, виявленні того, що себе виправдало і дало позитивні результати, і того, що не витримало перевірки часом. Через вивчення практики господарювання роблять певні висновки й узагальнення, потім вносять доповнення і зміни в наукові визначення й опис економічних законів. Поряд із цим удосконалюється і механізм їх використання, який включає комплекс заходів, спрямованих на подолання економічних суперечностей, розробку форм, принципів і методів використання.

Визначають три рівні використання економічних законів: політико-економічний, безпосередньо управлінський і практичний. У широкому розумінні всі вони належать до системи управління господарством і пов'язані з вимогами його регулювання.

Рисунок 3. Рівні використання економічних законів

Механізм використання економічних законів пов'язаний тільки з пізнаними економічними процесами. І оскільки процес пізнання не завжди адекватно відображає об'єктивну дійсність, а форми і методи використання законів є продуктом вольової діяльності людей, механізм використання законів може включати елементи, що не відповідають об'єктивній дійсності.

У реальному житті дія економічних законів більшою чи меншою мірою збігається зі свідомим їх використанням, адже закони не можуть діяти без участі людини. Однак сам процес використання економічних законів може набувати різних форм. В одному випадку люди заздалегідь передбачають, прогнозують певні процеси і свідомо здійснюють певні дії. Це, як правило, свідоме, наукове використання економічних законів. Проте буває й так, що суперечності, які виникають у реальному економічному житті, своєчасно не помічаються, і лише тоді, коли виявляються негативні явища, починають уживати заходів щодо їх усунення. Це також використання економічного закону, але з елементами стихійності у розвитку економіки.

Але одного тільки пізнання економічних законів для підкорення їх суспільним силам недостатньо. Для цього необхідна, передусім, суспільна дія.

Механізм використання економічних законів включає в себе також використання законів природи. Як відомо, економічні закони діють через господарську діяльність людей. Остання ж неможлива без навколишнього природного середовища. Отже, механізм дії економічних законів перехрещується з дією законів природи, що набуває важливого методологічного значення в процесі їх використання й вимагає орієнтації не тільки на отримання певного економічного ефекту, але й на збереження екологічної рівноваги.

В основі кожного перетворення лежать об'єктивні передумови, саме це вирішує розвиток матеріального виробництва. Без урахування сукупності об'єктивних закономірностей, що знаходяться на боці виробничої, економічної й соціальної дійсності, найефективніші господарські форми виявляться нереальними. Тому вдосконалення кожної сфери суспільної системи потрібно розглядати як результат діалектичної взаємодії об'єктивного й суб'єктивного, в якому домінує об'єктивне. Зрештою механізм дії економічних законів виявляється тісно пов'язаним з активним і цілеспрямованим використанням економічних законів суспільства.

Перетворюючий вплив суб'єктивного чинника на розвиток об'єктивних процесів дає суспільству не тільки переваги, дає змогу передбачати і своєчасно усувати невідповідності, прискорювати темпи прогресу, але й величезною мірою ускладнює свідоме керівництво, підвищує роль наукового обґрунтування економічної політики. В умовах, коли механізм економічних законів діє на основі його свідомого використання, втрати від прорахунків у економічній політиці й негативні наслідки суб'єктивних помилок можуть бути масштабними, охоплювати народне господарство в цілому. Головна трудність полягає в тому, що при цьому суспільство бере на себе не тільки свідоме управління розвитком цілісної системи, але й таке налагодження елементів механізму стихійної ринкової конкуренції, яке за інших умов було б автоматично діючим. Ціле не можна вдосконалити без взаємообумовленості багатьох елементів.

Свідомо використовувати економічні закони - значить оволодіти матеріальним виробництвом на основі пізнання його процесів і планового господарювання. Свідоме використання економічних законів виражає збіг поставленої мети й досягнутого результату, причому не тільки найближчого, але й віддаленого. Чим повніше і глибше оволодіває суспільство економічними законами, тим конкретніше може воно передбачати віддалені наслідки своєї діяльності.

Механізм свідомого використання економічних законів вимагає:

o пізнання їх об'єктивного змісту на даному етапі розвитку;

o планування й прогнозування їх дії в майбутньому, в нових умовах;

o практичної й організаційної діяльності соціальних інститутів, усієї працюючої маси.

Із особливостей механізму свідомого використання економічних законів випливає специфічна суперечність між досягнутим рівнем пізнання, реалізацією об'єктивних економічних законів і потребою в подальшому пізнанні й передбаченні їх дії на новому етапі суспільного розвитку.

Функції законів економічної науки

Економічні закони - це насамперед закони еволюції виробничих відносин (або відносин економічної власності) у їх взаємозв'язку з розвитком продуктивних сил. Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер, тобто відтворюються незалежно від волі й свідомості людей. Проте вони істотно відрізняються від них, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей - виробництві, розподілі, обміні та споживанні, тому залежать від свідомої діяльності людей. Свідоме, цілеспрямоване використання економічних законів є домінуючим. Так, на сучасному етапі держава не може скасувати економічні закони, але може створювати передумови для розвитку об'єктивних законів, змінивши умови. Крім того, на відміну від природних, економічні закони діють не вічно, більшість з них мають тимчасовий характер.

Широко відомі такі економічні закони, як:

ь закон попиту;

ь закон пропозиції;

ь закон убутної прибутковості;

ь закон зростаючих граничних витрат;

ь закон зростання потреб;

ь і ряд інших.

Пізнання економічних законів сприяє правильному їх використанню в господарській діяльності. Адже економічний розвиток відбувається відповідно до вимог економічних законів. Вони фактично означають економічну необхідність. Суспільство одержить найбільший економічний ефект тоді, коли свою діяльність будуватиме таким чином, щоб створити широкий простір для дії об'єктивних економічних законів. У цьому саме й полягає зміст використання останніх. І навпаки, коли свідомо організована господарська діяльність суперечить вимогам об'єктивних законів, то це призводить до великих збитків. Саме тому функції економічних законів можна визначити лише тоді, коли вони будуть глибоко проаналізовані.

Функція економічного закону полягає у вираженні істотного зв'язку способу виробництва, тобто конкретизація сутності закону безпосередньо пов'язана з розкриттям істоти даного зв'язку, що є переважно каузальної, причинно-слідчим зв'язком, одна сторона якої обумовлює іншу. Тісно переплітається з функцією економічного закону його зміст. За своїм змістом економічний закон носить діалектичний характер.

Елементами змісту закону виступають:

Ш сторони причинно-наслідкового зв'язку;

Ш сам процес взаємодії між даними сторонами;

Ш форми взаємодії між ними;

Ш результат цієї взаємодії.

Процес пізнання економічного закону - це відкриття певного економічного закону, виявлення механізму його дії, основних функцій Останній є економічною категорією (складнішою порівняно зі звичайними категоріями). Ця відмінність нагадує відмінність між людиною та відображенням її у дзеркалі. Як це відображення залежить від якості дзеркала, так і закон науки залежить від якості наукових досліджень.

Економічні закони обов'язково мають причинно-наслідковий зв'язок, дослідження якого дає змогу одночасно дослідити і функцію даного економічного закону [10, с. 3].

Те, що мова йде про причинно-наслідкові зв'язки, означає, що під функціонуванням економіки будь-яке економічне явище має свою причину. Зростання чи падіння прибутків підприємства, або збільшення чи зменшення кількості безробітних у країні - все має свої причини, тобто якісь процеси чи події відбулись раніше та спричинили вказані наслідки. Але навіть якщо зв'язок між причиною та наслідком визначено правильно, це ще не означає дії економічного закону в даному разі. Зв'язок між певною подією та певним наслідком повинен бути сталим, тобто таким, що постійно і неодмінно повторюється в усіх аналогічних випадках.

Розглянемо функції економічних законів на прикладі конкретних законів.

· Закон вартості. У загальній формі закон вартості означає обмін еквівалентів, тобто обмін товарів та послуг між виробниками та їх купівлю на ринку відповідно до суспільно необхідних витрат на їх виготовлення.

Функції:

1. Стихійне регулювання товарного виробництва, тобто регулювання простого і капіталістичного виробництва в поєднанні із законами відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, зростання продуктивності праці тощо - за товарного виробництва; законами додаткової вартості, середньої норми прибутку.

2. Рушійна сила стихійного розвитку продуктивних сил. Дія закону змушує товаровиробників упроваджувати нову техніку, розширювати масштаби виробництва, вдосконалювати форми та методи організації виробництва, посилювати конкуренцію між товаровиробниками.

3. Основа диференціації товаровиробників. За товарної форми виробництва товаровиробники змушені постійно вдосконалювати техніку, поліпшувати якість продукції, знижувати індивідуальні витрати виробництва тощо, щоб не збанкрутувати, тому прискорюється розвиток продуктивних сил.

· Закон попиту. Представляє собою форму вираження потреб, представлених на ринку і забезпечених грошовими засобами.

Функції:

1. Характеризує кількість продукту, яку покупці здатні, мають намір, будуть, купувати по різних можливих цінах.

2. Відображає головну тенденцію - згортання об'єму закупівель зі зростанням цін на товар в умовах, коли грошові можливості покупця обмежені певною межею.

· Закон пропозиції. Кількість продукту (товару, послуг), яку продавець бажає, може і здатний згідно з наявністю або продуктивними можливостями запропонувати для продажу на ринку протягом деякого періоду часу за певної ціни.

Функції:

1. Характеризує ступінь можливості і бажання продавця (виробника) пропонувати свої товари для реалізації на ринку за певними цінами.

· Закон спадної граничної корисності. Полягає в тому, що коли споживач споживає наступну кількість товару, корисність від додаткового госпоживання - зменшується. Цей закон діє на всі товари та послуги крім на товари антикваріату (монети, старовинні речі), бо на такі товари завжди є попит і корисність збільшується тоді, коли збільшується колекція.

Функції:

1. Дає змогу реально оцінити поведінку споживача на ринку.

2. Завдяки кількісним показним даного закону виробник може прогнозувати обсяги виробленої продукції та виробляти її таким чином, щоб постійно стимулювати покупця до її придбання.

3. Стимулює споживача розраховувати свій бюджет та діяти в певних фінансових обмеженнях.

Таким чином, функції економічних законів допомагають скласти більш чітке та правильне уявлення щодо ситуації на ринку, а також виробити певний план дій для того, аби контролювати ринкову кон'юнктуру.

Висновки

Вивчення економічної теорії головним чином і зводиться до пізнання економічних законів і категорій, які виражають глибинну суть конкретної, завжди визначеної економічної системи.

Отже, економічні закони виявляють об'єктивні, стійкі причинно-наслідкові зв'язки як у середині виробничих відносин, економічних процесів і явищ, так і між ними, розкривають сутність зв'язків (наприклад, закони вартості, середнього або монопольного прибутку, співвідношення між складовими національного доходу). Економічні закони не можуть бути незмінними, оскільки економічні процеси не є чимось застиглим.

На відміну від законів природи, економічні закони це закони діяльності безпосередньо самих людей. Люди активно впливають на економічні закони, можна сказати, деякою мірою їх формують. У той же час економічні закони носять об'єктивний характер. Тому що люди не можуть самі вибрати продуктивні сили й умови матеріального життя, вони підкоряються тим економічним законам, які функціонують у суспільстві в даний історичний момент. Так, якщо підприємець в умовах капіталізму не буде прагнути до максимізації прибутку, те він розориться: закони ринкової економіки й вільної конкуренції змушують виробника створювати товари у відповідності з попитом населення.

Економічні закони носять історичний характер. У рамках конкретних історичних формацій діють особливі системи економічних законів. Так, закони первіснообщинного способу виробництва відрізняються від економічних законів рабовласництва. Специфічний характер мають економічні закони феодалізму й капіталізму.

Економічні закони протягом сторіч в умовах різних суспільних формацій функціонували стихійно, на зразок законів природи. Суспільні катаклізми, так само як і природи, потрясали людство, привели до колосальних соціальних і економічних втрат. Особливо яскраво це проявлялося в кризах надвиробництва. Після останньої економічної кризи 1929-1933 р., що охватили увесь світ, людство в певній мері навчилося регулювати економічні процеси на основі пізнання економічних законів. Це виявилося в зміні характеру економічних криз, у нейтралізації їхніх негативних наслідків для населення й для виробництва.

Економічні закони відрізняються по своєму змісті й тривалості дії. Поряд зі специфічними законами, що діють протягом якої-небудь однієї суспільно-економічної формації, функціонують загальні економічні закони, властиві всім або ряду суспільно-економічних формацій. Наприклад загальні закони ринкової економіки, закон економії часу, закон підвищення продуктивності праці, закон відповідності виробничих відносин рівню продуктивних сил.

Список використаних джерел

1. Маршалл А. Принципы экономической науки: Пер. с англ.-- Т. 1. - М.: Прогресс, 1993. - С. 56.

2. Экономикс: Принципы, проблемы и политика: Кэмпбелл Р. Макконнелл, Стэнли Л. Брю, М. Республика 1992, т.1

3. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. - К.: Видавничий центр "Академія", 2000. - 864 с

4. Чухно А.А., Юхименко П. І., Леоненко П.М. Сучасні економічні теорії / За ред. А.А. Чухно. - К.: Знання, 2007.

...