Теорії регулювання економіки державою

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ Історії і філософії

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ ТА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

Реферат

ТЕОРІЇ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ ДЕРЖАВОЮ

Кіс Олександр Васильович

Перевірила викладач:

Бондаренко Галина Василівна

Черкаси

2015

Зміст

Вступ

Розділ 1. Західноєвропейська модель

Розділ 2. Американська модель

Розділ 3. Скандинавська модель

Вступ

Економічна ситуація в Україні, яка невигідно відрізняє іі її від інших країн СНД, а також країн Східної Європи, що стали на шлях реформування економіки, викликає велику тривогу. Україна переживає небувалу за рівнем економічну кризу, розвалена фінансова система, серйозно загострилась проблема спаду виробництва, деградує система освіти, науки та культури, посилилось зубожіння населення, як результат -- зросла злочинність.

За офіційним визнанням Президента України Леоніда Кучми "те, що сталось з економікою України, немає історичних аналогів".

Глибокий системний аналіз стану економіки нашої держави, оцінка динаміки економічних процесів дозволяє зробити висновок, що економіка України функціонує в стадії, де вже проявляються характерні для ринкової економіки недоліки (безробіття, Інфляція та інші), але не досягла рівня, де запанував би механізм саморегуляції.

Це важкий період, перехідний. За сукупністю ознак його можна було б назвати періодом, де в значно більшій мірі сформовані елементи "дикого", а не цивілізованого ринку. Аналіз дій парламенту (колишнього) і теперішнього свідчить про спробу затримати функціонування економіки саме в цей перехідний період. Це може викликати у суспільства потребу відмовитись від. формування ринкової економіки, повернутись до адміністративного управління. Останнє було б тупиковим шляхом.

Треба дати відповідь, як вийти з цього, хто може взяти на себе функцію формування цивілізованого ринку.

Світовий досвід дозволяє зробити висновок, що особливу роль тут повинна відіграти держава.

Автор досліджений ставить за мету дослідити роль держави в перехідний період формування ринкової економіки Ця роль не така

Розділ 1. Західноєвропейська модель

В регулюванні ринку країн Західної Європи можна виділити два періоди: інтенсивного розвитку механізмів державного регулювання і дерегулювання.

Криза 1929 - 1933 рр. оголила глибоку невідповідність між реальною дійсністю і пануючою серед економістів думкою про ефективність конкуренції. В цей період в Західній Європі почали широко використовуватись різні форми втручання держави в економіку. В довоєнний і післявоєнний період розвиток господарських систем Західної Європи відбувався у відповідності з основними рецептами кейнсіанства.

Це проявилось в застосуванні різних інструментів державного регулювання з метою стабілізації економічної кон'юнктури, згладжування циклічних коливань, забезпечення макроекономічних умов для підтримки високих темпів зростання і якомога повнішої зайнятості.

Зросла частка національного доходу, який перерозподілявся через державну бюджетну систему. Був створений великий державний сектор через націоналізацію деяких галузей , господарства і через створення державних і змішаних підприємств в провідних галузях економіки. В періоди, коли виникала загроза розладу економіки, такі галузі інфраструктури як транспорт, зв'язок, водопостачання, енергетика та інші націоналізувались. Держава активно кооперувалась з приватним капіталом, беручи на себе відповідальність за створення нових галузей і реконструкцію старих. В 50-70-х роках отримало розвиток нормативне регулювання в сфері тривалості і умов праці, найму і звільнення. Цьому періоду характерний розвиток різних форм програмування і планування національної економіки. Так, зокрема система планування у Франції в цей період пройшла два етапи. Перший відноситься до післявоєнного періоду, для якого характерне досить сильне втручання в економіку, прийняття обов'язкових для підприємств планів. В 70-х роках був здійснений перехід до індикативного планування, яке дозволило на демократичній основі координувати позицію держави і приватного бізнесу.

Разом з тим, методи дефіцитного фінансування економіки в поєднанні з експансіоністською політикою кредитних органів, які застосовувались в якості державного регулювання ринку в Західній Європі, сприяли інфляції. Тому з початку 80-х років в них розгорнулась боротьба за скорочення масштабів такого втручання і скорочення державного сектора в економіці.

У механізмі регулювання сучасного ринкового господарства країн Західної Європи почало формуватись нове співвідношення між конкурентно-ринковими методами і державним регулюванням. Якщо раніше все зв'язувалось, головним чином, здержавшім втручанням в функціонування приватне капіталістичного господарського механізму, то у 80-і роки більші надії почали покладатись на автоматичне ринкове регулювання останнього.

Проте механізм державного регулювання не відкидається. Практикується більш гнучке поєднання його з ринковим регулюванням. Механізм індикативного планування замінюється стратегічним.

Чітко виявились два нових підходи в державному регулюванні ринкового господарства: імакрорегіулювання, засноване на податково-бюджетному і кредитно-грошовому інструментарії, та індустріальна політика, спрямована на структурну перебудову економіки.

Кредитно-грошове регулювання націлене на отримання інфляційного зростання цін, переборення тенденцій знецінення грошей в обігу. Використовуючи "обережну" грошово-кредитну політику, спрямовану на отримання зростання грошових доходів, країни Західної Європи добились зниження темпів інфляції. Макроекономічна політика державних органів у країнах Західної Європи спрямована на створення максимально сприятливих умов для приватного прибуткового нагромадження капіталу.

Перебудова податкових систем здійснюється в бік зменшення масштабів оподаткування фірм 1 ступеня перерозподілу національного доходу через систему подоходного податку. У 80-х роках практично в усіх країнах Західної Європи відбувалось скорочення соціальних витрат з державного бюджету. Сповільнилось зростання державних інвестицій, а в деяких випадках мало місце їх скорочення в промисловість та інфраструктуру.

Структурна політика країн Західної Європи спрямована на зростання виробничого потенціалу і динамізацію економічного розвитку. Це здійснювалось шляхом денаціоналізації економіки і приватизації частини державної власності в промисловості і сферах інфраструктури. Особливо активно ці процеси відбувались у Великобританії та Франції.

Разом з тим у 80-і роки одночасно у ряді країн Західної Європи - Франції, Австрії, Греції, Іспанії - ще деякий час діяв радикально-рефирмістський варіант неокейнсіянської моделі регулювання соціально-економічних процесів. Держава й надалі активно втручалася в економіку і сферу праці.

В системі державного регулювання головну роль стали відігравати питання довгострокового зростання, сприяння розвитку малого бізнесу, стимулювання науково-технічного прогресу. Проведення циклу робіт від наукових досліджень до виробничого використання вимагає великої концентрації фінансових, матеріальних, інтелектуальних ресурсів, тому держава втручається в розвиток. НТП. Вона фінансує значну частину ресурсів на роз.виток науково-дослідних конструкторських робіт, підготовку наукових і технічних кадрів.

Європейські країни виробили засоби стимулювання ринкових підприємств (венчурного бізнесу), які працюють на найновіших напрямках науково-технічного прогресу, шляхом безпосереднього виділення державних кредитів, зниження оподаткування на біржові доходи, надання державних гарантій. стабілізація економічний кон'юнктура макроекономічний

Особливістю сучасного західноєвропейського ринку є інтеграція і перехід від внутрідержавного до міждержавного його регулювання. І на національному і на міждержавному рівнях здійснюється певне втручання в господарське життя ЄС з боку Комісії Європейської співдружності. Ради Міністрів ЄС, Європейського парламенту і суду ЄС.

Розділ 2. Американська модель

Сучасна ринкова економіка СІІІА є не стихійною, а регульованою державою. Основою цього є те, що поряд з приватною тут існують інші альтернативні форми власності, включаючи колективну (суспільну). Тому, по суті, ринкова економіка в США є змішаною економікою.

Як і в Західній Європі, у США механізм державного регулювання пройшов декілька етапів. На початку 70-х років у режимі жорсткого адміністративного регулювання перебували такі галузі економіки США, як залізничний транспорт, цивільна авіація, автомобільний, вантажний транспорт, телефонний зв'язок і т. д. Основними причинами введення жорсткого регулювання даних галузей економіки були обмеження монополії і обмеження конкуренції. В ролі основних методів застосовувались пропонування процедур ціноутворення або пряме встановлення цін, тарифів, обмеження цін і тарифів, обмеження доступу в галузь, лімітування норм прибутку, на капітал. В арсеналі елементів державного регулювання ринку США важливе місце зайняло державне програмування економіки, яке охопило розробку як загальнонаціональних, так і регіональних програм.

У 80-і роки США, як і ряд західноєвропейських країн, відмовились від традиційної системи регулювання, яка грунтувалась на кейнсіанській моделі і замінили її системою, основаною на проведені політики монетаризму і економічної теорії "пропозиції". Держава регулює відносини сторін, забезпечує їх свободу, стимулює чесну ділову активність і карає тих, хто ігнорує право та інтереси суб'єктів ринку. Особливістю такого регулювання в США є дозвільний характер замість заборонного. "Економіка пропозиції", для якої характерна ідея центральної ролі ринку, була покладена в основу функціонування економіки в політиці Р. Рейгана.

Наприкінці 70-х початку 80-х років процес "дерегулювання" розгорнувся у першу чергу в найбільш регульованих галузях. Поряд з плюсами - зростання продуктивності, зниження цін і розширення споживчого вибору, дерегулювання мало і мінуси. Посилення конкуренції викликало деякі порушення умов безпеки на транспорті, ріст безробіття і падіння заробітної плати в дерегульованих галузях. В кредитно-грошовому секторі дерегламентація призвела до закриття ряду місцевих банків і відділень, а також зростання цін обслуговування і скорочення можливості вибору послуг. Тому, хоч і повернення до режиму регулювання в попередніх формах, очевидно, не відбувається, адміністрація США і надалі практикує застосування певних форм державного регулювання ринку.

В умовах сучасної ринкової економіки, яка характеризується наявністю великої кількості не тільки малих і середніх підприємств, але й монополізованих комплексів, ринкове саморегулювання доповнюється і формується в механізм цілеспрямованого макроекономічного регулювання.

При цьому зусилля держави концентруються на недопущенні монополізму, контролі за реалізацією антимонопольного законодавства, стимулюванні передових технологій.

В сучасний період держава виконує багаточисленні функції за контролем економічної діяльності: видає закони, спрямовані проти фальсифікації продуктів, здійснює митний контроль, регулює діяльність комунального і залізничного транспорту, контролює виконання законів про працю і соціальне забезпечення, встановлення мінімуму і максимуму цін, громадські роботи, національну оборону, національне і місцеве оподаткування, реалізацію постанов про мінімум заробітної плати, регулює зональні ціни.

В практиці державного регулювання економіки США широко використовується система державних замовлень. Фактично через систему державних замовлень тут створено такі галузі, як атомна, аерокосмічна промисловість, електротехнічна та інші. Дві третіх державних замовлень розміщується у виробництві засобів зв'язку, телемунікацій, електроніки, енергетики тощо. Основним інструментом державно-монополістичного господарювання та регулювання замовлень державою є федеральна контрактна система. Через цю систему урядові органи щорічно роблять різним секторам економіки 20 млн. замовлень.

У регулюванні ринку США важливу роль відіграє кредитногрошове регулювання. Цю функцію виконує центральний банк США (ФРС), який підпорядкований і підзвітний конгресу США, здійснює певну грошово-кредитну політику, здійснює контроль за грошовою масою і кредитом в економіці. Основними методами регулювання ринку банком є регулювання розмірами банківських резервів і маніпулювання обліковими ставками. Центральний банк е емісійним центром США і виконує функцію управління державним боргом.

Важливе місце в регулюванні ринку США відводиться фіскальній політиці. Суть її полягає у встановленні державного оподаткування і державних витрат з таким розрахунком, щоб вони допомагали гасити коливання економічного циклу, сприяли, високому рівню зайнятості, обмежували інфляцію або пом'якшували дефляцію (застій).

Чільне місце в системі регулювання економіки США займає регулювання платіжного балансу і сфери валютних відносин. Якщо виникає дефіцит платіжного балансу, то це викликає валютну нестійкість. В таких випадках стимулювання економічного зростання традиційними засобами кредитно-грошової і фіскальної політики неефективне. Тому держава різними методами регулює зовнішню торгівлю. Одним із методів такого регулювання є, наприклад, заміна податку на прибуток корпорацій, які здійснюють експортні операції, податком на добавлену вартість, тобто заміну прямого податку непрямим. Як метод, що стимулює розширення товарного експорту, застосовується надання кредитів іноземним державам. З метою регулювання експорту та імпорту капіталу використовується метод зміни ставки банківського проценту. Його підвищення стимулює введення короткострокових спекулятивних ставок капіталів, і, навпаки, зниження облікової ставки викликає відплив цього виду капіталу за кордон. В сфері зовнішньо-економічних відносин держава регулює валютні курси.

Таким чином, пряме і непряме (опосередковане) втручання держави в економічне життя США грунтується на системі теоретично обгрунтованих і перевірених господарською практикою методів і важелів, які є універсальними.

Розділ 3. Скандинавська модель

Характеризується деякими особливими рисами державного регулювання, притаманними Данії, Фінляндії, Норвегії, Ісландії, Швеції, їх сутність полягає в тому, що тут успішно поєднуються приватна власність і ринкова конкуренція з урядовими програмами, спрямованими на рівномірний розподіл прибутку, на підтримку непрацездатних, компенсацію втрат, зв'язаних з нестабільністю ринкової економіки. Відмінність скандинавської моделі від моделі держав Європейської співдружності - більший ступінь соціального захисту і забезпечення населення.

В системі державного регулювання країн Північної Європи можна виділити два періоди: ранній (від XIX ст. до Другої світової війни), для якого характерним є невтручання уряду у функціонування ринку і фінансових інституцій, вільний розвиток приватних структур, участь уряду у розвитку освіти і розвитку ринкової інфраструктури, пізній (після Другої світової війни), якому властиве запровадження жорсткого регулювання ринку, політики, спрямованої на підтримання низького рівня безробіття через збільшення сектора сфери послуг.

Спільним для політики скандинавських країн є прагнення досягнення консенсусу в економічному розвитку (між приватною власністю і громадською діяльністю). Відмінності державного регулювання проявляються в особливостях поєднання різних елементів та засобів регулювання в кожній країні даної групи.

В економіці скандинавських країн домінує Швеція, для якої характерна змішана економіка, поєднання ринкових відносин на конкурентних началах з активним втручанням держави в економіку. Це дозволяє виділити особливу Шведську модель ринкової економіки, як соціалдемократичний варіант розвитку. В структурі власності Швеції поєднується приватна, державна і кооперативна. Роль державного сектора полягає в акумуляції і перерозподілі значних грошових сум на соціальні та економічні цілі. Економічна політика держави спрямована на такі цілі: підтримка високої і стабільної зайнятості, забезпечення швидкого економічного зростання, вирівнювання доходів, підтримка регіональної економічної рівноваги, досягнення прийнятливої стабільності цін, охорона навколишнього середовища, забезпечення роботою, співучасть у виробництві і зростання допомоги країнам, що розвиваються. Складовими елементами економічної політики є податкова, грошова, політика на ринку праці, регіональна політика.

За обсягом державного втручання в економічне життя Швеція займає перше місце в світі. Центральний уряд робить вплив на економіку в основному через систему економічних важелів. Головний з них - державний бюджет. У 1989 р., наприклад, державні витрати досягли 61% валового внутрішнього продукту країни. Більше 50% державних витрат складають трансферні платежі (житлові субсидії, допомога на дітей, сільськогосподарські і промислові субсидії, виплати державних процентів по державному боргу). Решта державних витрат - інвестиції та державне споживання.

Для виконання функції державного регулювання тут при Міністерстві фінансів створено економічний відділ. Він складає декілька альтернативних варіантів економічного розвитку і програми, які носять характер рекомендацій для економічної політики уряду щодо частки нагромадження, розподілу ресурсів між різними сферами, стану платіжного балансу.

Заслуговує на увагу сформована методика програмування, яка охоплює декілька етапів: збір інформації, перевірка реалістичності прогнозів і проектів з точки зору використання національного доходу на фонд нагромадження і фонд споживання, формування декількох варіантів розвитку.

У державному регулюванні економіки Швеції спостерігається поєднання кейнсіанської ідеї регулювання "ефективного попиту" і підтримання рівня зайнятості з використанням різних методів стримування інфляції. Втрата соціал-демократами Швеції політичної влади на парламентських виборах в 1991 р. означає послаблення даної моделі регулювання, але не свідчить про її безперспективність.

Шведська модель має певні недоліки і ряд позитивних рис, які доцільно було б врахувати, формуючи механізми державного регулювання економіки в Україні. Інфляція і відносно скромне економічне зростання стали результатом політики повної зайнятості і політики рівності. Небажання уряду застосовувати рестрективні податкові і грошові заходи в періоди високої кон'юнктури стало причиною неудач в підтриманні економічної стабільності, особливо у 80-і роки. Помилками шведської моделі є також те, що уряд покладав відповідальність за політику цін на профспілки, хоча за це відповідає уряд.

Разом з тим, політика вирівнювання через систему прогресивного оподаткування і державних послуг дала хороший ефект. Заслуговує на увагу активна політика на ринку праці. Очевидно, що затрати уряду на перепідготовку робочої сили і субсидії на підвищення мобільності дають більший ефект, ніж затрати коштів на утримання безробітних. Головне, що шведська модель дозволяє обмежити стихію ринку і не боятися його.

Для Фінляндії характерний високий рівень державного регулювання економіки і значна роль держави в підприємницькій діяльності. Державні і напівдержавні компанії складають 14% загального числа великих промислових компаній країни. Вони забезпечують 35% сумарних продаж, виконують 30% загального обсягу експортних операцій, зосереджують на своїх виробництвах 25% робочої сили.

Найважливішим інструментом державного регулювання економіки у Фінляндії є оподаткування. Податкові органи країни наділені правами дізнання і слідства. Система оподаткування Фінляндії включає декілька прямих і непрямих податків. Основними прямими податками є державний подоходний податок, комунальний подоходний податок, майновий податок. Найважливішими непрямими податками є податок з обороту, митні податки, зрівняльний податок і акцизи на автомобілі, алкогольні напої, тютюн і деякі інші товари.

У системі заходів державного регулювання значне місце займає забезпечення здорової і діючої конкуренції. Цими питаннями займаються Рада по вивченню конкуренції при Міністерстві торгівлі і промисловості, відомство з питань конкуренції, яким підпорядковуються губернські правління. В своїй роботі ці державні органи керуються антимонопольним законодавством Фінляндії, метою якого є "захист здорової конкуренції" від практики необгрунтованих обмежень. Згідно з фінським законодавством довільна приватна практика може вважатись як така, що. обмежує конкуренцію, якщо вона знижує ефективність підприємницької діяльності, негативно впливає на операції інших компаній і веде до домінуючого становища на ринку. Відомство з питань конкуренції може зобов'язати підприємців, які займають монопольне становище на ринку, подати звіт про придбання підприємств, закупку контрольного пакету акцій і т. п. Якщо підприємницька практика не відповідає антимонопольному законодавству, застосовуються заходи щодо усунення недоліків, санкції, які в окремих випадках закінчуються притягненням до кримінальної відповідальності.

В рамках фіскального законодавства діяльність фірм повністю незалежна. Держава визначає лише загальні умови діяльності компанії через законодавство, грошову і кредитну політику, валютний контроль, оподаткування, правила техніки безпеки, норми щодо захисту навколишнього середовища, стандарти і т, п.

Велика роль держави у вироблені політики експорту, яка в значній мірі визначає розвиток Фінляндії.

У практиці державного регулювання країн Північної Європи заслуговує уваги механізм регулювання природоохоронної діяльності, який найбільш відпрацьований у Данії. Інвестиції на охорону навколишнього середовища в цій країні складають близько 7,5% сукупних державних інвестицій, що дозволило країні здійснити за останнє десятиріччя наближення до еталона екологічної цивілізованої держави. Державна політика Данії спрямована на сприяння розвитку екологічно чистих виробництв, розробку безвідходних технологій, технологій утилізації відходів виробництв і побуту, виробництва устаткування для охорони навколишнього середовища.

Размещено на Allbest.ru