Механізм організації підприємницької діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ ІМЕНІ МИХАЙЛА ТУГАН-БАРАНОВСЬКОГО

ДОНЕЦЬКИЙ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТЕХНІКУМ

Кафедра економіки та права

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економіка підприємства»

за темою: «Механізм організації підприємницької діяльності»

Студентки

Мельничук. У. О

Керівник:

Дедяєва Л.М.

м. Донецьк - 2015 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Поняття та зміст підприємництва

1.2 Умови здійснення підприємництва

1.3 Державна підтримка підприємницької діяльності

РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Розробка комерційної ідеї

2.2 Розробка установчих документів

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ТА МЕТОДИ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Розвиток сектора малого підприємництва є стратегічною необхідністю підвищення політичної, економічної та соціальної стабільності суспільства. Мале підприємництво сприяє збільшенню бази оподаткування для бюджетів всіх рівнів, зниженню рівня безробіття, насичення ринку різноманітними товарами та послугами.

Сфера малого бізнесу робить все більший вплив на розвиток економіки, процеси її стабілізації. На сьогоднішній день мале підприємництво переходить від стартового етапу до етапу розвитку. Важливе значення мають ефективність діяльності малих підприємств, активізація виробничої та інноваційної діяльності. Результати обстежень підтверджують такі економічні переваги малих підприємств як: швидка адаптація до ринкових умов; низька заборгованість перед бюджетом і з виплати заробітної плати; низький рівень витрат виробництва і реалізації, в тому числі накладних витрат.

Виняткова роль соціальної функції сфери малого підприємництва. В даний час значна частина населення країни частково або повністю живуть на доходи від діяльності у сфері малого підприємництва. При зростаючій напруженості на ринку праці малий бізнес залишається однією з основних можливостей створення нових робочих місць.

Сьогодні розвиток малого підприємництва введено в ранг державної політики. Діяльність суб'єктів малого підприємництва значною мірою залежить від дій органів державної влади різного рівня, які здійснюють нормативно-правове регулювання господарської діяльності.

Слід зазначити, що існує цілий ряд факторів, що ускладнюють процес динамічного створення і розвитку нових малих підприємств, серед яких: нестійкий попит на продукцію малих підприємств, високий рівень орендної плати або вартість придбання приміщень, проблеми, пов'язані з безпекою діяльності та ін. Серйозною перешкодою в розвитку підприємницької діяльності є складність в отриманні кредитів у комерційних банках. Основною причиною цього є відсутність у малих підприємств застави. Тому, існує необхідність подальшого розвитку механізму державних гарантій та лізингу.

Перспективи малого підприємництва безпосередньо залежать від вирішення перерахованих проблем, і тому, основним фактором розвитку сфери малого бізнесу є різнобічна система заходів державної підтримки на всіх рівнях державного управління. Все більшою мірою актуальною стає необхідність розробки програм розвитку малого підприємництва на муніципальному рівні.

Термін "організація" походить від французького слова organisation, що означає організація, устрій, обладнання та від позднелатінского organiso - повідомляю стрункий вигляд, влаштовую.

Організаційна діяльність здійснюється в рамках створених людиною формувань, званих організаційними системами.

У міру розвитку суспільства все більш актуальною стає проблема підвищення ефективності використання матеріальних і трудових ресурсів і пов'язане з цим розвиток організаційної діяльності в області матеріального виробництва.

Кожне підприємство зобов'язане забезпечувати своєчасний випуск високоякісної продукції в запланованому обсязі при найменших витратах трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Це завдання можна вирішити тільки при раціонально організованих виробничих процесах. Виробничий процес являє собою сукупність взаємопов'язаних трудових і технологічних процесів, спрямованих на перетворення матеріалів в продукцію. Але не всі підприємства створюють продукцію так само існують і посередники які набавляють свій відсоток перепродують роблячи свій бізнес рентабельним. А Бізнес це і є підприємництво, бізнесмен - підприємець. Підприємництво - це спочатку організація виробництва, економічної діяльності, самого життя, а потім вже роблення грошей. Сутність підприємницької діяльності полягає в тому, щоб швидше знайти і продати те, що потрібно споживачеві, заробивши при цьому з обороту кожної одиниці продукції, а потім знову вкласти зароблені кошти в підприємство, що дозволяє отримати прибуток. Бізнес - це складна і трудомістка організаційно-виробнича діяльність, яка вимагає не тільки бажання, але і великого вміння.

Комерційні організації створюються безпосередньо з метою здійснення торгівлі. Вони отримують право власності на продукцію. Деякі з них (комерційні організації з повним набором обслуговування). Число підприємств торгівлі зростає з кожним роком і пов'язана з дедалі більшими потребами споживача в умовах постійного оновлення асортименту товарів і послуг.

Об'єктом курсової роботи є підприємницька діяльність. В якості предмета виступає механізм організації підприємницької діяльності. Основними задачами, при написанні курсової роботи є:

- розглянути сутність і зміст підприємницької діяльності;

- проаналізувати умови та способи створення перспективного підприємства.

РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Поняття та зміст підприємництва

Статтею 1 Закону України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. підприємництво визначено як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством.

Матеріальну основу підприємницької діяльності становить власність. Власність як економічна категорія - це відносини між людьми з приводу речей, які полягають у присвоєнні або в належності матеріальних благ одним особам і відповідно у відчуженні цих благ від усіх інших осіб.

Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери тощо) для підприємницької діяльності. Власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Всі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Суб'єкти підприємництва. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про підприємництво" суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність". Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. та ст. 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 р. державним службовцям або іншим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, заборонено займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо, через посередників або підставних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Заборона безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування встановлена Декретом Кабінету Міністрів України "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" від 31 грудня 1992 р. Це, однак, не виключає їхнього права отримувати дивіденди по акціях, а також доходи від інших корпоративних прав (доходи відповідно до своєї частки майна в статутному фонді господарського товариства тощо). Цивільна правоздатність - це здатність мати цивільні права та обов'язки. Правоздатність громадянина виникає у момент його народження і припиняється зі смертю.

Цивільна дієздатність - це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Дієздатність у повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку;

Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не лише не можуть бути зареєстровані як підприємці, а й не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також обіймати в підприємницьких товариствах їх спілках (об'єднаннях) керівні посади та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.атент ліцензія підпСуб'єкти підприємницької діяльності (підприємці) мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Проте в деяких видах діяльності у зв'язку з підвищеними вимогами до безпеки робіт та необхідністю централізації функцій управління підприємництво застосовуватися не може. Перелік таких видів діяльності встановлює Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України.

Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Крім обмеження суб'єктивного складу підприємництва законодавством України, зокрема Законом України "Про підприємництво", встановлено певні обмеження, які стосуються здійснення окремих видів підприємницької діяльності. Ці обмеження полягають, по-перше, у тому, що окремі види підприємництва (господарської діяльності) мають право здійснювати лише певні суб'єкти.

Так, діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів".

Позбавлення права займатися певною діяльністю може бути призначене судом на строк до 5 років як основне або додаткове покарання щодо осіб, які вчинили злочин (ст. 31 Кримінального кодексу України).

Діяльність, пов'язану з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язану з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробкою, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою, можуть здійснювати тільки державні підприємства та організації, а проведення ломбардних операцій - також і повні товариства. Частинами 2-4 ст. 4 Закону України "Про підприємництво" встановлено також інші обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності.

Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності полягають у забороні здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлює Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р. без спеціального дозволу (ліцензії). Цей Закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Дія Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання, проте ліцензування банківської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної власності здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах (ст. 2 Закону).

Закону ліцензуванню підлягають, зокрема, такі види господарської діяльності:

- пошук (розвідка) корисних копалин;

- виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї, певної пневматичної зброї, а також торгівля зазначеними видами зброї та боєприпасами до неї;

- виробництво вибухових речовин і матеріалів (за переліком, що його визначає Кабінет Міністрів України);

- видобування уранових руд;

-видобування дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння тощо (всього стаття налічує 60 найменувань видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню).

Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. Ліцемнзія це документ, що демонструє певний дозвіл. У заяві про видачу ліцензії мають міститися такі дані:

1) відомості про суб'єкта господарювання-заявника;

2) найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи;

3) прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи;

4) вид господарської діяльності, вказаний згідно зі ст. 9 Закону (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

5) У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження.

6) До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі приймає орган ліцензування у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, який регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.

Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду якщо:

1) заяву подано (підписана) особою, яка не має на це повноважень;

2) документи подано з порушенням встановлених вимог.

Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку. За видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлює Кабінет Міністрів України. Плата за видачу ліцензії вноситься після того, як прийнято рішення про видачу ліцензії.

Ліцензія може бути анульована. Анулювання ліцензії - це позбавлення ліцензіата органом ліцензування права на провадження певного виду господарської діяльності.

Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через десять днів з дня його прийняття. Якщо ліцензіат протягом цього часу подасть скаргу до експертно-апеляційної ради, дія даного рішення органу ліцензування зупиняється до прийняття відповідного рішення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування. Рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.

Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23 березня 1996 р. на території України запроваджено патентування діяльності у сфері роздрібної торгівлі, торгівлі іноземною валютою (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу. Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися діяльністю з роздрібної торгівлі, з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльністю з надання послуг у сфері грального бізнесу.

Торговий патент придбавається:

По-перше, на здійснення операцій з роздрібної торгівлі - для кожного пункту роздрібного продажу товарів (магазину, кіоску, палатки, автомагазину, лотка тощо).

Під роздрібною торгівлею розуміється торгівля товарами, а також виконання при цьому супутніх робіт (послуг) за готівку, а також за інші готівкові платіжні засоби, включаючи кредитні картки.

Принципи підприємницької діяльності, тобто основні засади, на яких базується підприємництво, законодавче закріплені в ст. 5 Закону України "Про підприємництво". До них належать:

а) вільний вибір діяльності;

б) залучення на добровільних засадах до підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян;

в) самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виготовленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

г) вільний найом працівників;

д) залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

е) вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

є) самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

1.2 Умови здійснення підприємництва

Однією з головних умов здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація підприємництва. Заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації тягне за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої (ст. 164 Кодексу про адміністративні правопорушення). Якщо ці дії вчинено протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі ж порушення, фізична особа, винна у їх вчиненні, може бути притягнена до кримінальної відповідальності у вигляді штрафу від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк (ч. 1 ст. 202 КК).

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється відповідно до ст. 8 Закону України "Про підприємництво" і детально регулюється Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради народних депутатів або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання цього суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором, який передбачає передачу засновникові у власність або користування приміщення, частини приміщення (договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, безоплатного користування майном, про спільну діяльність, установчий договір тощо). Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи подаються такі документи:

- рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом;

- статут, якщо відповідно до законодавства це необхідно для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності;

- реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію; документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом; документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка водночас є заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичній особі - платнику податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

За державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької діяльності вноситься плата (реєстраційний збір): для громадян-підприємців - 1,5, для юридичних осіб - 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за прискорену (протягом одного дня) державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької діяльності - потрійний розмір відповідного реєстраційного збору; за державну реєстрацію змін (доповнень) до установчих документів суб'єктів підприємницької діяльності - 30 відсотків реєстраційного збору. Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб'єктів підприємницької діяльності додаткові документи, не передбачені Законом України "Про підприємництво".

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним номером фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів.

У п'ятиденний термін від дати реєстрації органи державної реєстрації надсилають примірник реєстраційної картки з позначкою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органові й органові державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України. Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Відмова в державній реєстрації може бути оскаржена в судовому порядку.

Для здійснення підприємницької діяльності підприємець має право укладати з громадянами договори про використання їхньої праці. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов'язаний забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче встановленого в Україні мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства. При втраті працездатності підприємець забезпечує потерпілому відшкодування витрат у випадках і порядку, передбачених чинним законодавством.

Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємець зобов'язаний не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій і держави, що охороняються законом. За заподіяні шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Суб'єкт підприємництва - юридична особа - може бути визнана арбітражним судом банкрутом у порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

1.3 Державна підтримка підприємницької діяльності

Здійснення державної підтримки підприємництва регламентовано в ГКУ ст.48, відповідно до якої з метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом виконують таке:

- надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне, для здійснення підприємницької діяльності;

- сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;

- здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;

- стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;

- надають підприємцям інші види допомоги.

До того ж, держава має сприяти розвитку малого підприємництва, створюючи для цього необхідні передумови. Для розвитку підприємництва необхідний перехід до ефективного регулювання даного процесу, адекватного сформованим умовам. При цьому слід ураховувати конкретні особливості і можливості, пріоритети цілей соціально-економічного розвитку країни, регіонів і окремих соціально-демографічних груп населення. Сутність державної (урядової) підтримки зводиться найчастіше до опрацювання конкретних заходів за такими напрямками:

- консультаційний супровід процесу створення і функціонування нових підприємницьких структур на початковому етапі;

- надання фінансової підтримки чи визначених пільг (зазвичай в сфері оподатковування) тільки-но створеній структурі;

- надання технічної, науково-технічної чи технологічної допомоги малопотужним у фінансовому відношенні підприємницьким структурам.

Для вітчизняної економіки, що йде тернистим шляхом реформування, завдання розвитку і підтримки підприємництва державою, насамперед малих його форм у виробничій сфері, є одним з найважливіших. Існують різні форми державної підтримки:

- створення системи інформаційного забезпечення, навчання і перепідготовки кадрів, нормативної бази, фінансової інфраструктури тощо;

- надання податкових пільг і послаблення адміністративного тиску;

- створення цільових фондів фінансування з державного і місцевого бюджетів, розвиток закордонної фінансової допомоги на підтримку підприємницьких структур.

В цілому підприємництво поділяється на дві полярні сфери - на державне і приватне підприємництво. Державним підприємництвом є форма здійснення бізнес-процесів від імені підприємства, заснованого державними органами управління, уповноваженими (відповідно до чинного законодавства) на управління державним майном (державне підприємство) чи органами місцевого самоврядування (муніципальне підприємство). Приватним підприємництвом є активна інноваційна діяльність від імені приватного підприємства чи підприємця (якщо така діяльність здійснюється без найму робочої сили, у формі індивідуальної трудової діяльності). Кожен з цих видів підприємництва має характерні ознаки, але основні принципи їх здійснення багато в чому збігаються. В обох випадках підприємницька діяльність передбачає ініціативність, відповідальність, інноваційний підхід, прагнення до максимізації прибутку.

Основна відмінність державного підприємництва від приватного полягає в тому, що його діяльність не спрямована винятково на одержання прибутку, держава прагне до досягнення крім комерційних, певних соціально-економічних цілей.

У державного підприємництва є специфічні потенційні джерела прибутку, обумовлені відносно великими розмірами державних підприємств, авторитетом і економічною міццю держави. У цьому зв'язку на перший план виходять не стільки ризикові моменти, скільки такі фактори, як:

- значні і стабільні обсяги закупівель сировини, комплектуючих матеріалів тощо, які припускають пільгові умови оплати і знижки;

- залучення кредитних ресурсів на особливо вигідних умовах;

- економія на масштабах виробництва;

- широкі можливості одержання нового обладнання, включаючи лізингові угоди;

- стійка мережа ділових зв'язків, доступ до джерел вичерпної інформації про потенційні ринки збуту, партнерів, у тому числі закордонних.

Ці переваги державних комерційних підприємств як суб'єктів ринкових відносин можуть бути основою для зниження їхніх індивідуальних витрат у порівнянні із суспільними і тим самим - для отримання додаткового гарантованого прибутку.

Таким чином, сучасне підприємництво не можна зводити до зусиль ізольованих приватних власників будь-якими засобами збільшити свій капітал. Сьогодні мова йде про висококваліфіковану, інтенсивну діяльність розпорядників інтелектуальної і матеріальної власності.

РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Розробка комерційної ідеї

Досить часто підприємці, які мають необхідні навички створення підприємств, більше потерпають від відсутності перспективних комерційних ідей, ніж від відсутності фінансових ресурсів. Життєздатні комерційні ідеї потрібні не тільки для того, щоб розпочати свою власну справу, але й для успішного функціонування бізнесу на всіх його етапах. Нові комерційні ідеї потрібні для: підприємництво державний підтримка комерційний

* розробки нових видів продукції, послуг;

* захоплення нових ринків та залучення нових клієнтів;

* зменшення рівня витрат виробництва;

* підвищення прибутковості бізнесу тощо.

Нові ідеї генерувати важко. Але потрібно пам'ятати, що ще до того, як буде робитися оцінювання запропонованої комерційної ідеї, існують традиційні висловлювання, які можуть "згубити" цю ідею "на корені". До таких висловлювань належать: "Це не буде працювати", "Це вже викорис­товували або випробовували", "Хто буде за це платити?", "Це надто прос­то", "А чому це не зробив хтось інший?" тощо.

Тому при розробці нових ідей ці питання потрібно просто відкидати. Наука і практика розробили чимало методів творчого пошуку комерційних ідей.

Методи колективного пошуку:

-- "Розумовий" штурм

-- Конференція ідей

-- Метод колективного блокноту

Методи активізації пошуку:

* Метод контро­льних запитань

* Метод фокусних об'єктів

* Метод морфоло­гічного аналізу

Метод аналогії передбачає використання в комерційній ідеї чогось подібного від вже відомих технічних рішень. Метод інверсії передбачає застосування до відомих технічних рішень специфічних прийомів, серед яких можна виділити такі прийоми, як "перевернути догори ногами", "вивернути" на протилежний бік, поміняти місцями тощо. Метод ідеалізації базується на уявленні про можливість ідеального вирішення будь-якої проблеми, що може наштовхнути на розробку якоїсь нової ідеї. Метод "розумового" штурму зводиться до проведення активної дискусії групи спеціалістів з конкретного кола питань за певними прави­лами, які передбачають:

* недопущення критики та негативних коментарів щодо висловлю­вань інших;

* не відкидання нової ідеї, якою б вона не була абсурдною з погляду можливості її практичної реалізації.

Метод конференції ідей відрізняється від методу "розумового" штурму тим, що допускає доброзичливу критику у формі репліки або комента­рю. Вважається, що така критика може підвищити цінність висунутих ідей. Метод колективного блокноту поєднує індивідуальне висунення ідеї з колективною її оцінкою. При цьому кожний учасник отримує блокнот, де викладена суть проблеми, яку потрібно вирішити. Протягом певного часу кожний учасник обговорення записує у блокнот власні ідеї щодо вирішен­ня даної проблеми. Потім блокноти передаються керівнику групи учасників для узагальнення накопиченої інформації. Після цього організується творча дискусія учасників, на якій приймається рішення щодо суті нової комерційної ідеї. Метод контрольних запитань полягає у тому, що для висунутої комерційної ідеї розробляється низка запитань, на які повинні відповісти учасники дискусії. З урахуванням відповідей учасників дискусії можуть бути прийняті рішення щодо покращення висунутої комерційної ідеї. Метод фокусних об'єктів зводиться до перенесення ознак випадково вибраних об'єктів на предмет (виріб, технологію тощо), що потребує вдосконалення. Досвід засвідчує, що застосування цього методу дає добрі результати, особливо при модернізації відомих технічних ідей. Метод морфологічного аналізу базується на використанні комбіна­торики, тобто дослідженні всіх можливих варіантів вирішення поставле­ної задачі, виходячи із закономірностей побудови певного об'єкта, який підлягає вивченню та аналізу. Шляхом комбінування варіантів можна от­римати багато нових шляхів вирішення проблеми, на підставі аналізу яких вибирається оптимальний варіант.

2.2 Розробка установчих документів

Розробка установчих документів для створення, та реєстрації суб'єкту підприємницької діяльності - юридичної особи

Для створення суб'єкта бізнесу - юридичної особи необхідно підготувати та подати до державного органу реєстрації, який знаходиться за місцем розташування офісу суб'єкта бізнесу, такі документи:

1. Реєстраційну картку встановленого зразка.

2. Рішення власника про створення суб'єкта бізнесу. Якщо засновників два або більше, то подаються протокол зборів засновників та установчий (засновницький) договір.

3. Статут.

4. Документ про сплату реєстраційного мита (7 н.м.з.п.).

5. Документи, які підтверджують сплату внесків до статутного фонду (для акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю).

Для створення суб'єкта підприємницької діяльності, будемо керуватися наступними даними:

Організаційно-правова форма: Командитне товариство.

Число засновників: 3 фізичних особи.

Величина статутного фонду: 3 000000 (три мільйони) грн.

Реєстраційна картка заповнюється заявником та має вигляд, що наведено у (додатку А).

Установчий (засновницький) договір - це угода між засновниками суб'єкта бізнесу, в якій регламентуються питання створення суб'єкта бізнесу, формування статутного фонду, даються відомості про засновників, обумовлюються майнові, фінансові, організаційні умови взаємодії між засновниками, порядок розподілу прибутку та покриття збитків тощо. Суть установчого договору полягає в тому, що він є одним із різновидів згоди про спільну діяльність. Його зміст - порядок об'єднання майна, капіталів і підприємницьких зусиль засновників з метою отримання прибутку. Договір, зазвичай, має такі розділи:

- Преамбула.

- Предмет, загальні положення договору.

- Юридичний статус підприємства, що створюється.

- Види діяльності.

- Статутний фонд і вклади засновників (учасників).

- Права та обов'язки засновників (учасників).

- Управління підприємством.

- Розподіл прибутку та відшкодування збитків.

- Відповідальність за порушення договору.

- Умови розірвання договору.

- Умови та строки набуття договором чинності тощо.

При формуванні договору особливу увагу слід звернути на конкретні розміри, строки і порядок участі партнерів у формуванні майнової бази, умови участі у розподілі прибутків та ризиків, потрібно розписати конкретні права і обов'язки учасників, порядок передавання прав на об'єкти промислової власності (винаходи, промислові зразки тощо) та їх комерційне використання тощо.

Статут - це основний документ, який регламентує діяльність суб'єкта бізнесу. Завдання статуту - дати повне уявлення про правовий статус підприємства як самостійного суб'єкта господарювання, що має права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління. У цьому розумінні статут - нормативний документ підприємства, що доповнює та конкретизує більшість положень установчого (засновницького) договору.

Статут пишеться в довільній формі та повинен містити такі обов'язкові відомості: засновники (власники) суб'єкта бізнесу; повна назва та повне найменування суб'єкта бізнесу; місцезнаходження суб'єкта бізнесу (повна адреса); мета та предмет діяльності; порядок утворення майна; органи управління, порядок їх створення та компетенція; повноваження трудового колективу та його виборних органів; умови реорганізації та ліквідації.

Чинне законодавство не містить спеціальних вимог щодо змісту та розмежування окремих положень установчого (засновницького) договору та статуту. Разом з тим, як правило, статут складається з таких розділів:

- Загальні положення. Тут подаються відомості про найменування та повну назву суб'єкта бізнесу, форму власності, засновників, нормативні акти, за якими буде діяти суб'єкт бізнесу; юридичну адресу офісу суб'єкта бізнесу тощо.

- Предмет, основні цілі та напрями діяльності. Тут дається докладний перелік видів діяльності суб'єкта бізнесу та мета його створення.

- Майно (фонди) суб'єкта бізнесу. Даються відомості про порядок формування майна, статутного та інших фондів суб'єкта бізнесу, питому вагу в статутному фонді кожного із засновників тощо.

- Виробничо-господарська діяльність. Даються відомості про права та обов'язки суб'єкта бізнесу в усіх сферах виробничо-господарської діяльності.

- Управління суб'єктом бізнесу (наприклад, підприємством) та його трудовий колектив. Даються відомості про керівні органи суб'єкта бізнесу, порядок їх формування, права та компетенцію. Визначаються повноваження трудового колективу та його виборних органів.

- Організація та оплата праці. Визначається механізм оплати праці керівного складу та найманих працівників, форми та системи оплати праці, порядок преміювання працівників тощо.

- Розподіл прибутку та відшкодування збитків. Даються відомості про те, як буде розподілятись прибуток, отриманий суб'єктом бізнесу в ході здійснення своєї діяльності.

- Облік, звітність та контроль. Даються відомості про організацію обліку, звітності та контролю за роботою суб'єкта бізнесу (підприємства), роботу ревізійної комісії тощо.

- Зовнішньоекономічна діяльність. Визначається порядок та напрямки організації зовнішньоекономічної діяльності суб'єкта бізнесу.

- Припинення діяльності (реорганізація та ліквідація). Визначається, яким чином буде робитись реорганізація суб'єкта бізнесу та його ліквідація.

Крім зазначених, до статуту та установчого (засновницького) договору можуть бути включені й інші положення, які не суперечать чинному законодавству.

Статут створюваного підприємства наведено у (додатку Б).

Статут та установчий (засновницький) договір підписують усі засновники, тиражують необхідною кількістю примірників, засвідчують державним нотаріусом (для фізичних осіб) або печатками (для юридичних осіб) та подають на реєстрацію. Тільки після державної реєстрації суб'єкт бізнесу вважається створеним і дістає право на своє функціонування.

Завершується створення суб'єкта бізнесу видачею йому свідоцтва про державну реєстрацію. Новоствореному суб'єкту бізнесу присвоюється 8-ми значний ідентифікаційний код, який слугує для ідентифікації суб'єкта бізнесу в ринковому просторі. За цим кодом суб'єкт бізнесу - юридична особа заноситься до Державного реєстру підприємств та організацій України.

Реєстраційне свідоцтво має вигляд, наведений у (додатку Г).

Суб'єкти бізнесу - юридичні особи мають право створювати відокремлені відділення, філії, представництва, які визнаються суб'єктами бізнесу без права юридичної особи. Такі суб'єкти працюють на основі положень, які затверджуються юридичними особами.

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ТА МЕТОДИ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Ефективність підприємницької діяльності відноситься до числа ключових категорій ринкової економіки, яка безпосередньо пов'язана з досягненням кінцевої мети розвитку суспільного виробництва в цілому і кожного підприємства окремо. У найбільш загальному вигляді економічна ефективність підприємницької діяльності являє собою кількісне співвідношення двох величин - результатів господарської діяльності та виробничих витрат. Сутність проблеми підвищення економічної ефективності підприємництва полягає у збільшенні економічних результатів на кожну одиницю витрат у процесі використання наявних ресурсів.

Найважливішим економічним результатом ринкової діяльності підприємства з урахуванням довготривалої перспективи його розвитку є отримання максимального прибутку на вкладений капітал. Співвідношення прибутку і одноразових витрат стає вихідною основою для реального підвищення ефективності виробництва.

У ринковій практиці господарювання зустрічаються різні форми прояву економічної ефективності. Технічні та економічні аспекти ефективності характеризують розвиток основних факторів виробництва та результативність їх використання. Соціальна ефективність відображає рішення конкретних соціальних завдань (наприклад, поліпшення умов праці, охорону навколишнього середовища і т.д.). Зазвичай соціальні результати тісно пов'язані з економічними, оскільки основу всякого прогресу становить розвиток матеріального виробництва.

В умовах ринку кожне підприємство, будучи економічно самостійним товаровиробником, вправі використовувати будь-які оцінки ефективності розвитку власного виробництва в рамках встановлених державою податкових відрахувань і соціальних обмежень.

Визначення ефективності підприємницької діяльності починається з встановлення критеріїв ефективності, тобто головної ознаки оцінки ефективності, який розкриває його сутність. Сенс критерію ефективності підприємництва випливає з необхідності максимізації одержуваних результатів або мінімізації вироблених витрат виходячи з поставлених цілей розвитку підприємства. Такими цілями можуть бути забезпечення виживання, досягнення стійкого зростання, структурна перебудова, соціальна стратегія і т.п.

При всьому різноманітті цих цілей домінуючим стає досягнення найкращих економічних результатів, прагнення до вилучення найбільшої маси прибутку з урахуванням довготривалої перспективи розвитку.

Розвиток будь-якого бізнесу завжди вимагає певного часу. Кількісне визначення економічного значення фактору часу грунтується на порівнянні витрат і результатів з часом і спирається на приведення (дисконтування) вартості майбутніх витрат (капітальних вкладень) і результатів (прибутку) до єдиного моменту часу - початкового або кінцевого, тобто до початку здійснення або до моменту завершення проекту.

Прибуток (валовий або чистий) і обсяг продажів беруться за один і той самий звітний період, як правило, за рік; * рентабельність основного капіталу:

Рентабельність власного капіталу характеризує ефективність використання капіталу, інвестованого у виробництво за рахунок власних джерел фінансування.

Важливим показником є і обсяг продажів. За обсягом продажів судять про масштаби діяльності фірми, її виробничі можливості. Аналіз обсягу продажів за ряд років дає уявлення про темпи зростання виробництва фірми. Обсяг продажів використовується для визначення оборотності активів підприємства (Ко.а.) и оборачиваемости основного капитала (Кок):

Конкурентоспроможність фірми пов'язана з конкурентоспроможністю її продукції. Збільшення обсягу продажів, як правило, веде до збільшення прибутку, зростання показників рентабельності. Завантаження виробничих потужностей, збільшення портфеля замовлень, збільшення капіталовкладень у виробництво свідчать про підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Показники фінансового стану підприємства Фінансовий стан підприємства характеризується платоспроможністю, прибутковістю, ефективністю використання активів і власного (акціонерного) капіталу, ліквідністю.

Платоспроможність підприємства - здатність виконувати свої зовнішні (короткострокові і довгострокові) зобов'язання, використовуючи свої активи. Коефіцієнт платоспроможності (КП) визначається співвідношенням:

Коефіцієнт вимірює фінансовий ризик, тобто ймовірність банкрутства. Високий коефіцієнт платоспроможності відображає мінімальний фінансовий ризик і хороші можливості для залучення додаткових коштів з боку.

Ліквідність підприємства відбиває його здатність вчасно сплатити майбутні борги (зобов'язання) або можливість перетворити статті активу балансу (основні та оборотні кошти, включаючи цінні папери та інші активи) в гроші для оплати зобов'язань.

Коефіцієнт загальної ліквідності (Кзл) визначається відношенням:

Чим вище Кз.л., тим вище платоспроможність фірми.

Коефіцієнт покриття (Кпо) визначається відношенням:

Коефіцієнт показує, якою мірою короткострокова заборгованість підприємства покривається його оборотними активами. Вибір та використання тих чи інших показників диктується цілями проведеного аналізу. Слід зазначити, що для визначення реального стану справ підприємства необхідний аналіз його балансу та основних показників не менше ніж за три роки.

Крім точки беззбитковості важливе значення мають такі показники, як безпека комерційної діяльності (запас фінансової міцності) фірми і сила впливу операційного важеля.

Показник безпеки комерційної діяльності Бк (або запас фінансової міцності) - це сума, на яку підприємство може собі дозволити зменшити виручку від реалізації, не виходячи із зони прибутку.

Він визначається за формулою

Бк = Виручка від реалізації - Точка беззбитковості.

Ефект операційного важеля полягає в тому, що будь-яка зміна виручки від реалізації призводить до ще більш сильного зміни прибутку. Дія даного ефекту пов'язано з непропорційним дією умовно-постійних та умовно-змінних витрат на фінансовий результат при зміні обсягу виробництва і реалізації. Чим вище частка умовно-постійних витрат у собівартості продукції, тим сильніше вплив операційного важеля. І навпаки, при зростанні обсягу продажів частка умовно-постійних витрат у собівартості падає і вплив операційного важеля зменшується.

Маржинальний прибуток визначається як різниця виручки від реалізації та змінних витрат. Сила дії операційного важеля показує ступінь комерційного ризику фірми. Чим більше ефект операційного важеля, тим більше комерційний ризик фірми.

Головною метою підприємства є підвищення якості життя працівників. У 1998 році був прийнятий міжнародний стандарт SA 8000 «Корпоративна соціальна відповідальність», відповідно до якого керівництво підприємства несе відповідальність перед кожним працівником за задоволення його потреб, забезпечення безпечної праці, створення нормальних умов для продуктивної праці та повноцінного відпочинку. Провідні компанії світу впроваджують цей прогресивний соціально орієнтований стандарт шляхом укладення між керівництвом компанії і її працівниками. Прибуток є засобом досягнення цієї мети, персонал компанії складається з професійних працівників, - умовою його досягнення, конкурентоспроможність та ресурсозбереження - факторами, а стратегічний маркетинг, інновації та нові інформаційні технології - інструментами.

ВИСНОВКИ

Початок власної справи ставить перед майбутнім підприємцем цілу низку питань: як правильно вибрати сферу підприємницької діяльності? Яким чином найдоцільніше вести пошук найраціональніших форм її організації? Як сформувати вміння орієнтуватися у просторі можливостей, що відкриваються з початком бізнесу? І, звичайно, поява підприємницької ідеї та її подальше втілення вимагає враховувати певні обмеження, оцінювати ринкову кон'юнктуру, вивіряти можливості створюваного підприємства. З цими та іншими питаннями може зустрічатися у своїй діяльності і діючий підприємець у разі виникнення нової ідеї. В обох випадках початок нового бізнесу або зміна напрямів діяльності вже започаткованої справи вимагає неабияких зусиль підприємця, значних знань багатьох питань.

Передумовою втілення ідеї зі створення власного бізнесу є моделювання майбутньої ситуації. Насамперед зазначимо, що "модель" сприймається нами як копія, форма, схема, що відбиває основні властивості та якісні ознаки реального об'єкта У спрощеному вигляді. З цього можна зробити висновок, що моделювання майбутньої підприємницької діяльності - це чітке уявлення про послідовні кроки роботи зі створення і подальшого розвитку бізнесу.

Таким першим кроком в організації підприємницької Діяльності виступає ґрунтовне ознайомлення з чинним законодавством та ринковою кон'юнктурою. На цій основі з'являється можливість всебічного врахування існуючих правових та економічних обмежень для створюваного підприємства.

Для кращого засвоєння правових основ підприємницької діяльності доцільно ретельно вивчити законодавчі акти, звернути увагу на заборонені сфери діяльності або на ті сфери, організація бізнесу в яких пов'язана з певними обмеженнями, - ліцензуванням, отриманням спеціального дозволу тощо. Це дасть змогу уникнути зайвих втрат часу і зусиль, краще зосередитися на більш конкретному колі питань.

До економічних обмежень при створенні підприємства можуть бути віднесені такі:

* високий рівень початкових капіталовкладень;

* значний термін окупності вкладених коштів;

* невизначеність у досягненні комерційного результату;

відсутність прибутку протягом значного часу діяльності.

Підприємницька діяльність пов'язана з дією багатьох інших факторів. Зокрема, невдало вибраний час для початку діяльності, викликаний сезонними коливаннями або іншими особливостями ринкової ситуації, здатний суттєво знизити ефективність розпочатого бізнесу.

Нерівномірність може спостерігатися і в галузевому, і в територіальному аспектах. Відповідно слід реагувати і початкуючому бізнесмену: точно вивірити динаміку майбутньої діяльності, визначити поведінку вже функціонуючих в обраній сфері підприємців. На цій основі стає можливим аналітична оцінка відповідності цілей і ресурсів майбутнього підприємства новим продуктам і новим ринкам. При цьому підприємець звертає особливу увагу на стратегію майбутнього підприємства, його потенційні конкурентні переваги. Потреби в додаткових джерелах фінансування підприємницької діяльності можуть бути такими:

Етап створення підприємства - формування власного капіталу.

Початковий етап функціонування - залучення додаткових фінансових джерел - кредитів, реінвестування.

Етап розвитку підприємницької діяльності - залучення капіталів нових партнерів, зовнішніх інвесторів.

Інформація, необхідна для організації власного бізнесу, може бути отримана двома шляхами.

Перший шлях - це самостійне дослідження ринкової кон'юнктури. Його складовими виступають вивчення товарних і ресурсних ринків, коливань попиту і пропозиції на них, зміни цін товарів. Крім того, аналізується макроекономічне середовище, вивчається мотивація учасників ринкових відносин. Головним напрямком цих досліджень має стати комплексне вивчення ринку, динаміки його складових, потенційної і реальної ємності.

...