Предмет, метод та функції макроекономіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Предмет, метод та функції макроекономіки

1. Макроекономіка - складова економічної науки

макроекономіка управління наука

В економічній теорії розділяють макро - та мікро - аналіз, при цьому макроаналіз виходить із необхідності обґрунтування закономірності функціонування національної економіки в цілому. Мікроаналіз вивчає поведінку окремого підприємства. В макроаналізі виділяють макроекономічну систему, яка включає зовнішні і внутрішні фактори. До зовнішніх факторів суспільного відтворення відносять природні та демографічні; до внутрішніх - процеси виробництва, реалізації та споживання.

Регулювання макроекономічної системи здійснюється через ринкові важелі та апарат державної економічної політики. Макроекономіка виступає як розділ сучасної економічної теорії, яка вивчає поведінку економіки, як єдиного цілого. Ситуація у національній економіці визначається сукупністю конкретних макроекономічних параметрів, кожен з яких по-своєму характеризує економічне становище країни. Серед них найважливішими є темпи зростання реальних обсягів національного виробниціва, інфляція, рівень безробіття тощо. Тільки на основі аналізу рівня і динаміки макроекономічних показників і параметрів можна зрозуміти, як працює економіка. Завдання макроекономіста - дослідити суть процесів, що відбуваються у національній економіці, виявити їх рушійні сили. При характеристиці макроекономічних залежностей первинну інформацію надають національні рахунки по укрупнених показниках національної економіки.

Макроекономічна теорія має на меті вивчення загального стану та структури економіки, закономірностей національної економіки, її руху та народногосподарських пропорцій з відповідним виробленням рекомендацій для державних органів влади, які формують державну економічну політику. Макроекономіка, як теоретична наука має на меті визначити стан національної економіки, обґрунтувати основні напрямки економічної політики держави, вміти визначити причини криз в економіці та шляхи їх подолання, вміти організовувати грошовий обіг, забезпечити стабільність грошової одиниці, правильно обґрунтувати фінансову, податкову, бюджетну політику держави і в підсумку вибрати модель економічного розвитку, яка на сьогодні є найважливішою з проблем макроекономічного розвитку країни.

2. Історія розвитку макроекономічної науки

Макроекономіка є досить молодою економічною наукою. За загальним визнанням своєї зрілості вона досягла у 30-ті роки XX ст., у період після світової економічної кризи, коли набула здатності впливати на економічну практику.

Початок свій макроекономічна наука бере ще у XVI ст. У 1576 р. француз Жан Боден обгрунтував зміну рівня цін (тобто інфляцію) результатом зміни співвідношення між кількістю грошей і товарів. Це була перша спроба макроекономічного аналізу цін із використанням кількісної теорії грошей. Дана теорія стала основою сучасної монетарної теорії.

Макроекономічну спрямованість мали також дослідження англійських економістів В. Петті і Г. Кінга, які біля трьохсот років тому вперше у світовій практиці здійснили розрахунки й дали оцінку національного доходу Англії і Франції. Перші оцінки національного доходу Англії, що були зроблені В. Петті, передбачали, зокрема, конкретні практичні цілі. Вчений досліджував питання про вплив на економіку заходів, пов'язаних з розподілом доходів та удосконаленням системи оподаткування в країні.

Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у ХVШ ст. у працях французької школи фізіократів. Основоположник цієї школи Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кругообороту, так звану «Економічну таблицю» (1758 р.). Ця таблиця відображала загальну картину кругообороту товарів і послуг для основних секторів економіки і класів суспільства і давала уявлення про механізм функціонування економіки в цілому. Свою модель господарського кругообороту Ф. Кене побудував за аналогією з циклом кровообігу людини, оскільки сам за фахом був лікарем. Вчений виходив з того, що в процесі кровообігу органи людського тіла нерозривно пов'язані один з одним. При цьому кожний орган, виконуючи в кровоносній системі свою особливу функцію, еквівалентно обмінюється своєю «роботою» з іншими органами і завдяки цьому бере участь у відтворенні всього організму.

За аналогією з людським організмом Ф. Кене поділив суспільство на три класи: 1) продуктивний (селяни); 2) заможний (землевласники); 3) безплідний (ремісники). Ці класи у Ф. Кене обмінюються між собою результатами своєї праці і тим самим відтворюють себе, тобто свою продуктивну силу.

Розробляючи «Економічну таблицю», Ф Кене виходив із двох принципів:

1. Господарський кругооборот має базуватися на природному економічному порядку без зовнішнього, тобто державного, втручання. Отже, Ф. Кене був прихильником економічного лібералізму.

2. Аналогія економічних процесів із кровообігом сама по собі підводила Ф. Кене до думки про можливість виникнення певних порушень у господарському кругообороті, аж до появи кризових явищ за аналогією з інсультом чи інфарктом. Головний недолік «Економічної таблиці» Ф. Кене полягав у тому, що вона не давала пояснення, як в економіці забезпечуються «природні закони», тобто, вчений не розкрив механізму саморегулювання ринкової системи.

На це запитання відповіли представники класичної теорії. Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулювання, до досягнення так званого природного порядку в економіці забезпечується за допомогою механізму ціноутворення. Найяскравішим представником цієї теорії був Адам Сміт, який розглядає дві ціни:

1) природну, що покриває витрати і забезпечує середню норму прибутку;

2) ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар продається на ринку.

Регулювальна роль цін при цьому виявляється таким чином.

Під впливом конкуренції і залежно від співвідношення між попитом і пропозицією ринкова ціна відхиляється або вгору, або вниз від природної ціни. Якщо попит вищий ніж пропозиція, а ринкова ціна відхиляється вгору від природної, то в галузі, де виробляється даний товар, забезпечується прибуток на рівні, вищому від середньої норми. Це спонукає економічні суб'єкти переміщувати капітал у більш прибуткову галузь. І навпаки, якщо попит нижчий ніж пропозиція, ринкова ціна менша від природної, а прибуток нижчий від середнього рівня, то капітал вилучають із малоприбуткової галузі.

Зазначені переміщення капіталу за своєю тенденцією забезпечують рівновагу в економіці, тобто такий розподіл ресурсів між окремими галузями, який відповідає суспільним потребам. У даному перерозподілі капіталу кожний дбає лише про власні інтереси - одержати найбільший прибуток. Але цією дією кожний забезпечує також дотримання суспільних інтересів, не усвідомлюючи того. Таким чином, ринок через ціновий механізм автоматично забезпечує досягнення макроекономічної рівноваги.

Протилежний підхід до оцінки регулювальних можливостей ринку пропонує марксистська теорія. К. Маркс розробив дві моделі господарського кругообороту - моделі простого й розширеного відтворення. Він дійшов висновку, що в умовах постійного нагромадження капіталу норма прибутку має тенденцію до зниження (закон тенденції норми прибутку до зниження). Ця обставина, на думку К. Маркса, позбавляє капіталістів бажання перетворювати неспожиту частину додаткової вартості в інвестиції. Внаслідок цього процес господарського кругообороту гальмується, скорочується виробництво, виникає криза, відбувається зубожіння людей, що зрештою руйнує капіталістичну ринкову систему.

Макроекономічні ідеї К. Маркса не дістали визнання за межами країн соціалізму. Макроекономіка розвивалася згідно з класичною теорією. Але світова економічна криза в 1929-1933 рр. не підтвердила також основного постулату класичної теорії - здатності ринкової економіки до швидкого самовидужання, що викликало недовіру до неї. Виникла необхідність у новій макроекономічній теорії. Її засновником став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс, а його теорія дістала назву кейнсіанської. Кейнс піддав гострій критиці класичну теорію. Якщо класики стверджували, що ринкові ціни здатні автоматично встановлювати в економіці рівновагу, а тому державне втручання в економіку не потрібне, то Кейнс уперше висунув ідею про те, що ринкова рівновага - це ще не благо для економіки. Він довів, що в ринковій економіці може бути рівновага за неповної зайнятості і що для її досягнення необхідне втручання держави. До основних важелів такого втручання Кейнс відносив фіскальну й грошову політику, а об'єктом регулювання вважав сукупний попит. Свої погляди на проблеми регулювання ринкової економіки Кейнс виклав у книзі «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.), де показав, що держава, впливаючи на окремі макроекономічні показники, зокрема, на такі як загальний доход, споживання, інвестиції, заощадження та ін., може ефективно здійснювати регулювання економіки. Ця теорія стала домінуючою протягом кількох десятиліть.

У наш час значний внесок у розвиток макроекономічної теорії, зокрема макроекономічного аналізу, зробили англійський вчений К. Кларк, американський економіст українського походження С. Кузнєц, американські вчені П. Самуельсон, П. Хейне, американський економіст, росіянин за походженням В. Леонтьєв та ін. У своїх працях вони теоретично обгрунтували склад і зміст важливих макроекономічних показників, таких як національний продукт, доход і багатство, валовий випуск, зробили їх розрахунки; конкретизували ряд положень щодо оцінок неринкових послуг органів державного управління, концепцій кінцевого і проміжного споживання, використання міжгалузевого балансу для визначення зв'язків між галузями і прогнозування та регулювання економіки на національному рівні.

3. Предмет, об'єкт та суб'єкти макроекономіки

Предмет макроекономіки - великомасштабні (у масштабах всього суспільного виробництва) економічні процеси і явища, на відміну від предмета мікроекономіки, де вивчаються питання діяльності малих економічних одиниць, насамперед, фірм (підприємств). Макроекономіка вивчає сфери і галузі національної економіки, господарські зв'язки між ними.

Результатом макроекономічних досліджень є поглиблення знань про економіку, механізми її розвитку. Закони, виявлені на основі аналізу макроекономічних моделей, розкривають взаємозв'язок, суттєву залежність між різними економічними показниками (змінними).

Основними законами макроекономіки є:

1. Закон макроекономічної рівноваги,

2. Закон вартості, 3.

Закон попиту та пропозиції,

4. Закон саморегулювання макроекономічних процесів,

5. Закон спадної граничної продуктивності,

6. Закон спадної граничної корисності.

Об'єкт, суб'єкт макроекономіки.

Об'єктом макроекономіки є історично визначена економічна система в цілому. Загальною рисою кожної економічної системи є її здатність до постійного відтворення виробництва.

Типи економічних систем: 1. Ринкова економіка - характеризується приватною власністю на економічні ресурси й виконанням ринкового механізму для регулювання економіки. 2. Командно-адміністративна (планова) економіка - вона заснована на суспільній (державній) власності, а регулювання економічних процесів здійснюється за допомогою централізованого державного планування. Вона регламентує обсяги виробництва продукції, розподіл і виконання ресурсів, ціноутворення і витрати на виробництво, розподіл доходів на споживання і нагромадження. Тут основним інструментом державного регулювання виступає державне планування. Держава заздалегідь планує ціни, заробітну плату та інші ринкові інструменти.

Змішана економіка - це така економічна система яка поєднує в собі різні форми власності (приватну, кооперативну, державну), і 2 механізми макроекономічного регулювання: ринковий і державний.

Залежно від ступеня державного втручання в економіку змішана економіка кожної країни має особливу модель з переважанням елементів лібералізму. Моделі змішаної економіки: Американська модель - це така економічна система основу якої складає система всілякого заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху, збагачення активної частини населення.

Японська модель - характерним є втручання держави в економіку. Ринок підпорядкований загальним національним завданням, велику роль відіграє економічне планування (індикативне). Розв6язанням соціальної проблеми займаються корпорації та об'єднання.

Шведська модель - соціальна спрямованість на рівні державної політики. Скорочення майнової нерівності досягається за рахунок перерозподілу доходу через бюджет на користь менш забезпечених верств населення. У державному бюджеті акумулюється більш як 50% ВНП.

Суб'єктами змішаної економіки є: 1. Домашні господарства - є власниками економічних ресурсів (РС матеріальних ресурсів, грошового капіталу). Проте вони самі не використовують економічні ресурси, а надають їх підприємствам через ринок ресурсів. 2. Підприємства (фірми) - функція: вони використовують економічні ресурси для вироблення продуктів та надання послуг і реалізують їх на товарному ринку з метою отримання доходу. 3. Держава виконує важливі регулюючі функції, впливаючи при цьому на економічні відносини. Держава здійснює підприємницьку діяльність, є виробником товарів, забезпечує регулювання відносин.

Предмет макроекономіки обумовлений її об'єктом. Макроекономіка має відповідати на питання: як функціоную національна економіка; за допомогою яких механізмів вона набуває здатності вирішувати головну проблему суспільства. Предметом макроекономіки є механізм функціонування економічної системи. Макроекономічний аналіз вивчає фактичний стан економіки, макроекономічне регулювання є інструментом економічної політики і визначає, що повинно бути в економіці і як цього можна досягти.

4. Функції макроекономіки

Функції макроекономіки - це ті завдання, що розв'язуються у процесі дослідження й аналізу реальної економічної. системи (макроекономіка як наука), та її викладання і вивчення (макроекономіка як навчальна дисципліна)

Макроекономіка виконує такі функції:

 - теоретико-пізнавальну;

- прикладну (практичну);

- світоглядну (формування сучасного економічного мислення та економічної культури).

Всі функції макроекономіки органічно взаємозв'язані.

Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб повніше забезпечити вивчення власне макроекономічної теорії. Знання макроекономіки створює фундамент, на якому може будуватися вивчення багатьох прикладних економічних дисциплін.

Макроекономіка має безпосереднє прикладне значення. Майбутній спеціаліст повинен навчитися аналізувати суть державної економічної політики, напрями, шляхи та методи її реалізації. І головне, вміти ефективно розробляти й втілювати у життя стратегію і тактику діяльності своєї фірми (підприємства) на мікроекономічному рівні в умовах певного зовнішнього середовища, особливості якого визначаються макроекономічними факторами.

Важлива функція макроекономіки - її світоглядна функція. Цю функцію вона виконує на основі вироблення у майбутніх економістів-професіоналів сучасного економічного мислення. Глибоке і системне вивчення основних понять і механізмів функціонування національної економіки сприяє формуванню економічної культури студентів.

5. Методи макроекономічного аналізу

В процесі макроекономічних досліджень застосовуються загальноприйняті наукові методи системного підходу, аналізу і синтезу, індукції та дедукції, кількісного і якісного аналізу, порівняння, наукові абстракції тощо. При вивченні вітчизняних макроекономічних проблем обов'язкове використання законів України з питань економічного розвитку, прийнятих Верховною Радою.

Центральним методом макроекономічного аналізу є метод моделювання. Модель - це один із основних способів пізнання і описання реального світу економіки. Побудова макроекономічних моделей дає змогу широко використовувати методи математичної формалізації. Абстрагування вважається необхідною складовою процесу розробки макроекономічної моделі. Модель будується так, щоб відтворювати характеристики об'єкта, суттєві саме для обраної мети дослідження. Макромоделі - це математичні рівняння в яких виражені реальні економічні процеси в абстрактному та спрощеному вигляді. Створити модель - це означає знайти функцію, яка пов'язує ендогенні та екзогенні параметри макромоделі. Екзогенні величини - це величини, що знаходяться поза макромоделлю (як, правило, це технологія виробництва та характер поведінки економічних суб'єктів на кожному з ринків.

Ендогенні величини - це величини, що визначаються в результаті розв'язання моделі. Макроекономічні моделі поділяються: Статитичні моделі - фіксують економічний процес на початку та в кінці певного періоду і не зображають перехід від одного стану до іншого. Динамічні моделі - зображують економічні процеси з урахуванням факторів часу. При побудові макроекономічний моделей звичайно використовують чотири типи функціональних рівнянь: 1. Поведінкові функції виражають переваги, які склалися в суспільстві. Функція споживання домашніх господарств від доходу. С = С(І) 2. Технічні функції - характеризують технічну залежність. Наприклад виробнича функція: Q = f (x1; x2;… xn) 3. Інституціональні функції - зображають інституціонально установлені залежності між параметрами моделі. Наприклад: сума податкових надходжень (Т) є функцією від доходу (І) та податкової ставки Т(І), яку встановлює відповідний інститут: Т = f (T(I), I) 4. Дефініційні функції - виражають залежності які виходять з означення економічних явищ. Наприклад: сукупний попит на ринку благ (І) склалися з споживчого попиту домашніх господарств (С), інвестиційного попиту підприємницького сектору (І), витрат D. (G) та закордону (Е). І = С + І + G + Е

6. Макроекономіка та економічна політика держави

Макроекономічна політика - це економічна політика держави на макрорівні, об'єктом якої є економіка країни в цілому. Тому під макроекономічною політикою слід розуміти діяльність держави щодо визначення кінцевих цілей макроекономічного розвитку країни та засобів їх досягнення.

Кінцеві цілі визначаються за допомогою індикаторів загального економічного стану країни. До них відносять реальний ВВП, безробіття та інфляцію. Проте визначеність кінцевих цілей може бути різною залежно від умов, у яких функціонує економіка.

Так, в умовах падіння виробництва або фінансової кризи першочерговим завданням макроекономічної політики є досягнення економічної стабілізації. У цьому разі макроекономічна політика виступає у формі стабілізаційної політики. Функціонування економіки у стабільному режимі висуває на передній план вирішення проблеми забезпечення економічного зростання. За цих умов макроекономічна політика перетворюється в політику економічного зростання.

Виникає питання - що таке стабілізаційна політика? Відповідь на це питання залежить від того, як визначається поняття «економічна стабілізація». Під економічною стабілізацією ми розуміємо будь-які зрушення в економіці, які наближують реальний ВВП до потенційної величини, а інфляцію - до оптимального рівня. При цьому оптимальна інфляція - це такий її рівень, у межах якого зберігаються передумови, необхідні для досягнення найвищої цілі - збільшення реального ВВП. Звідси випливає визначення стабілізаційної політики: це діяльність держави, яка спрямована на забезпечення зростання обсягів виробництва реального ВВП до його потенційної величини та наближення інфляції до оптимального рівня.

В окремі проміжки часу кінцеві індикатори економіки можуть відхилятися від стабілізаційного рівня або наближатися до нього. Їх відхилення від стабілізаційного рівня є ознакою економічної дестабілізації. Вона виникає внаслідок збурень сукупного попиту і/або сукупної пропозиції, які можуть породжуватися приватним сектором і/або зовнішнім світом, а також помилками макроекономічної політики. Наближення кінцевих індикаторів економіки до стабілізаційного рівня є ознакою економічної стабілізації. Вона може з'явитися завдяки сприятливим змінам у сукупному попиті і/або сукупної пропозиції, які можуть бути спричинені приватним сектором і/або зовнішнім світом, а також ефективними заходами макроекономічної політики.

Економічна стабілізація включає виробничу та фінансову стабілізацію. Ознакою виробничої стабілізації є наближення реального ВВП до потенційної величини. Фінансова стабілізація проявляється через поліпшення стану фінансових балансів країни та параметрів грошового ринку.

Як відомо, фінансові баланси країни - це державний бюджет та платіжний баланс. Тому зменшення їх дефіциту є ознакою фінансової стабілізації.

Ознакою стабілізації грошового ринку є наближення інфляції до оптимального рівня та повернення відсоткової ставки і валютного курсу до рівня, який сприяє досягненню кінцевих цілей. На зовсім іншу основу спирається політика економічного зростання - це діяльність держави, спрямована назабезпечення зростання виробництва реального ВВП за рахунок збільшення потенційного ВВП і підтримання інфляції на оптимальному рівні. Реалізація такої політики складається із двох елементів: перший - збільшення потенційного ВВП за рахунок залучення в економічний обіг додаткових факторів виробництва і забезпечення технологічного прогресу, що у підсумку збільшує сукупну пропозицію; другий - утримання таких темпів зростання сукупного попиту, які відповідають темпам зростання потенційного ВВП.

Практично макроекономічну політику неможливо розмежувати на стабілізаційну політику і політику економічного зростання. Вона поєднує обидві форми. Але в різних умовах це поєднання може бути неоднаковим. Так, в умовах рецесії виробництва акценти мають зміщуватися на стимулювання сукупного попиту. Така політика є переважно стабілізаційною. Якщо падають темпи економічного зростання, то головна увага зосереджується на необхідності збільшення сукупної пропозиції. Така політика є переважно політикою економічного зростання.

Економічна політика держави є процесом реалізації її економічних функцій шляхом різноманітних державних заходів впливу на економічні процеси для досягнення певних цілей. До найбільш загальних економічних цілей держави можна віднести наступні: забезпечити економічний ріст; створити умови економічної свободи (право господарюючих суб'єктів самим вибирати вид, форму і сферу економічної діяльності, методи її здійснення і використання доходу від неї); забезпечувати економічну безпеку й економічну ефективність (здатність всієї економіки одержати максимальний результат з наявних обмежених ресурсів); піклуватися про забезпечення повної зайнятості (кожний, хто може і хоче працювати, повинен мати роботу); здійснювати допомогу тим, хто не може себе цілком забезпечити тощо.

Економічна політика будується на вмілому сполученні перспективних і поточних цілей. До перспективних цілей української економічної політики відноситься, наприклад, формування соціально-орієнтованого ринкового варіанту економіки. До поточних завдань можна віднести, наприклад, вирішення проблем державного боргу, дефіциту бюджету тощо.

7. Основні макроекономічні проблеми та суперечності економіки України

На відміну від мікроекономіки, яка вивчає виробництво і ринкові відносини на рівні підприємства, макроекономіка вивчає економічні явища на народногосподарському рівні. Вона намагається виявити і пояснити причини змін в рості і розвитку суспільного виробництва, причини і вплив безробіття та інфляції на економіку, взаємодію товарного і грошового ринку, вплив міжнародних факторів на економічний розвиток і т.д. Вивчення принципів і закономірностей макроекономічного розвитку дає можливість краще зрозуміти ринковий механізм функціонування економіки в цілому як на мікро-, так і на макрорівні.

Конкретними основними економічними проблемами, що вивчаються макроекономікою, являються зайнятість, інфляція і економічний ріст. Вирішальне значення даних проблем в економіці випливає з того, що ідеальним є той розвиток, при якому досягається стійке безперервне зростання валового національного продукту і валового національного доходу при повному використанні ресурсів, в тому числі і трудових, і при стабільному стані грошової системи.

Але в реальному житті шлях економічного розвитку не являється ідеальним. Він проходить з коливаннями, з чергуванням підйомів і спадів, характеризується періодичним безробіттям та інфляцією. В зв'язку з цим перед макроекономікою як наукою стоїть завдання обгрунтування можливостей і способів державного регулювання розвитку економіки для забезпечення його оптимальності. В цьому питанні в позиціях різних макроеконо-мічних шкіл є більш чи менш принципові відмінності.

Безробіття - це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використовувати свою робочу силу.

Інфляція - зростання загального рівня цін, яке супроводжується знеціненням грошей. Інфляція це перевищення грошового попиту над пропозицією.

Основними рисами сучасного економічного становища України є:значна заборгованість держави, окремих

галузей і підприємств зарубіжним країнам;

відставання сектору економіки, який вироб - ляє товари, від сектору економіки, який їх спо - живає;

паливно-енергетична залежність від Росії;

надмірний контроль економіки з боку україн - ського уряду, що має ефект придушення того її сектору, що виробляє товар;

криміналізація стосунків між державним установами і бізнесом, розподілення між кла - нами найприбутковіших секторів економіки України;

«відірваність» України від світової економіки

Криза в Україні характеризується порушенням відлагоджених зв'язків між ключовими елементами фінансової та економічної систем держави, сис - тематичною незбалансованістюдоходів і видатків бюджету, невпинним зростанням державної заборгованості, нераціональною структурою бюджетних витрат, неоптимальним рівнем податкових платежів тощо. Поширення негативних тенденцій у світовій економіці, падіння попиту та цін на світових товарних ринках зачепило також Україну і вкрай негативно позначилося на становищіреального сектору економіки.

Глибока українська криза, яка ускладнюється впливом світової фінансово-економічної кризи, зумовлена насамперед серйозними внутрішніми причинами, котрі виходять замежі фінансових проблем, які переросли в економічний спад виробництва, зростання безробіття, зниження рівня життя широ - ких верств населення. Зокрема, упродовж тривалого часу в Україні посилено підтримувалася політика, спрямована на підвищення грошових доходів населення, що не врахо - вувала показників зростання продуктивності праці і яка не брала до уваги можливостей товарного за безпечення (насамперед продовольчими та іншими товарами народного споживання). По-друге, супроводження кризи крахом більшості банків, а не падінням їх доходів внаслідок зниження потреби в інвестиціях при зменшенні можливості технологічного прогресу.

Размещено на Allbest.ru