Планування виробництва і збуту продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Планування виробництва і збуту продукції

1.1 Виробнича потужність підприємства

1.2 Оцінка ступеня використання виробничої потужності

1.3 Зміст і порядок розробки виробничих програм цехів

1.4 Розробка різного плану виробництва на підприємстві

1.5 Незавершене виробництво

1.6 Валова продукція

1.7 Нормативно-чиста продукція

2. Розрахункова частина

2.1 Вибір, обгрунтування та характеристика типів виробництва. Форма організації виробництва на дільниці

2.2 Визначення розміру партії виробів(деталей)

2.3 Розрахунок тривалості циклу партії деталей

2.4 Методи організації виробництва

2.5 Планування і організація трудових процесів

2.6 Планування та організація технічного контролю на дільниці

2.7 Планування та організація транспортування виробів на дільниці

2.8 Планування і організація персоналу і оплати праці на дільниці

2.9 Планування і організація витрат на дільниці

2.10 Соціально-трудове планування

2.11 Планові показники виробничої дільниці

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Під організацією виробництва розуміється координація й оптимізація в часі та просторі всіх матеріальних, трудових елементів виробництва з метою випуску в певні строки необхідної споживачам продукції з найменшими витратами за умови належної якості й отримання достатнього прибутку від її реалізації для подальшої продуктивної діяльності.

Кожне підприємство має свої особливості виробництва, які визначають специфічні комплексні завдання з його організації, в особливості організації виробничих дільниць: проектування та освоєння нових товарів, забезпеченість сировиною, використання робочої сили та устаткування, поліпшення асортименту та якості продукції, транспортування, складування та сервісне обслуговування в процесі експлуатації.

Перші «зафіксовані на твердому матеріалі» ідеї організації виробництва відносяться до часів єгипетських фараонів. Для спорудження пірамід і гігантських зрошувальних систем залучалися тисячі людей, цілеспрямоване використання зусиль яких потребувало планування, організації і контролю. У V--VI тисячоріччях до н. е. почала застосовуватись практика письмових запитань і консультацій спеціалістів з різних проблем. Пізніше в Греції почали вивчати методи виконання трудових операцій, питання його ритмічності, а Платон сформулював принцип спеціалізації.

Промислова революція кінця XVIII -- початку XIX ст. відкрила нову епоху в розвитку теорії і практики організації й управління виробництвом. До того часу товари вироблялися в маленьких майстернях ремісниками та їх учнями. Від початку до кінця вироби виготовлялися зазвичай однією людиною.

Велике машинне виробництво потребувало узгоджених дій усіх його ланок, установлення і суворого виконання певних норм і пропорцій між усіма сторонами виробництва. Тоді почали широко використовувати наукові експерименти, за допомогою яких здійснювались спроби визначити норми виробітку і оплати праці, максимальні швидкості роботи устаткування, розрахувати оптимальні обсяги виготовлення продукції, удосконалити організацію виробництва і праці.

Адам Сміт (1723--1790) у своїй класичній праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776) сформулював учення про поділ праці як основну складову організації виробництва. Він обґрунтував, що підвищувати продуктивність праці можна трьома способами: за рахунок збільшення спритності та майстерності окремого робітника; за рахунок економії часу; за рахунок сприяння винаходу машин. Водночас А. Сміт попереджав про негативні наслідки глибокого поділу праці в машинному виробництві, де діяльність робітника зводиться до виконання операцій, які постійно повторюються, не потребуючи освіти, кваліфікації.

Жорстка конкуренція компаній та її посилення в умовах глобального економічного спаду сприяли вдосконаленню процесів організації та управління виробництвом. Виникла концепція оновлення бізнес-процесів, яка ґрунтується на революційних підходах. Передбачається, що всі етапи бізнес- процесу ретельно розглядаються, аналізуються з метою усунення неприбуткових операцій, процесів з наступним проектуванням нових ефективних процесів та їх комп'ютеризацією.



1. Планування виробництва і збуту продукції

1.1 Виробнича потужність підприємства

Під виробничою потужністю розуміється максимально можливий річний випуск продукції в номенклатурі і асортименті, передбачених планом при повному використанні виробничого обладнання готівкового і площ з урахуванням застосування прогресивних технологій, організації виробництва та праці.

Розрахунок виробничої потужності проводиться з метою узгодження планованого обсягу випуску продукції з виробничими можливостями підприємства.

У загальному вигляді виробнича потужність устаткування виражається залежністю

, (4.27)

для багатономенклатурним виробництва:

,

де - продуктивність устаткування за одиницю часу, шт / год;

- дійсний фонд часу роботи устаткування в планованому періоді, год;

- трудомісткість деталей, комплектів виробів, що виготовляються на даному обладнанні нормо-ч/шт;

m - номенклатура виготовлених об'єктів.

Вихідними даними для розрахунку виробничої потужності є номенклатурно-кількісні завдання по випуску продукції, прогресивні планові норми трудомісткості , склад готівкового обладнання, виробничі площі, методики розрахунків за визначенням виробничої потужності.

Розрізняють виробничі потужності на початок року - вхідні, яка визначається за наявності обладнання та чинним нормам праці, і вихідну - на кінець року, з урахуванням плану робіт з модернізації устаткування, удосконалювання технології, розширення парку обладнання та інших факторів.

У планових розрахунках використовується показник середньорічної потужності, який визначається за формулою

,

де - вхідна потужність;

- вводиться потужність;

- вибуває потужність;

- період використання вводяться потужностей, міс.;

- період, протягом якого вибувають потужності не використовуються (від вибуття до кінця року), міс.;

- число заходів, пов'язаних з введенням та вибуттям потужності.

При однотипної обладнанні потужність по випуску i-го вироби пропорційна пропускної спроможності і визначається за формулою

,

де m - кількість позицій плану виробництва продукції;

- кількість виробів i-го найменування, включених у розрахунок потужності.

При різнотипному обладнанні потужність визначається, виходячи із забезпечення можливо більш повного завантаження провідної групи обладнання

.

Виробнича потужність для кожного підрозділу визначається за провідному структурному ланці: для ділянки - за провідної групі обладнання, для цеху - по провідному ділянці, для підприємства - по рівню потужності основного, провідного цеху.

Провідне ланка характеризується наступними ознаками:

а) значною частиною вартості даного обладнання в загальній вартості всього обладнання;

б) значної трудомісткістю обробки в даному ланці щодо трудомісткості технологічного процесу виробництва продукції;

в) складністю і відповідальністю виконаних операцій (значимість робіт);

г) високим ступенем завантаження обладнання (інтенсивністю робіт).

Виробнича потужність цехів залежить від потужності основних груп устаткування.

1.2 Оцінка ступеня використання виробничої потужності

Здійснюється за коефіцієнтом використання виробничої потужності за формулою

,

і середнього коефіцієнта змінності роботи обладнання за формулою

,

де С - середньорічна кількість одиниць обладнання;

- річний випуск продукції відповідного найменування;

- трудомісткість даного виду робіт;

m - номенклатура програми виробництва продукції .

Використання виробничої потужності також здійснюється за середнім коефіцієнтом завантаження обладнання, за узагальнюючими показниками виробітку продукції на один верстат, на 1м 2 площі, фондовіддачі в рублях і випуску продукції на 1 руб. основних виробничих фондів.

Виробнича потужність є найважливішою характеристикою потенційних можливостей підприємства з випуску продукції, а показники використання її показують ступінь використання основних фондів.

1.3 Зміст і порядок розробки виробничих програм цехів

Виробнича програма цеху основного виробництва містить деталізоване номенклатурно-кількісне завдання, що випливає з плану виробництва підприємства. Ще більш деталізуються планові завдання дільницях.

Для повної ув'язки показників плану підприємства з цеховими плановими завданнями їх розробляють в порядку зворотному ходу технологічного процесу, тобто від випускають (складальних) цехів до заготівельним. При цьому враховується потреба цехів у заповненні заділів.

Наприклад, програма складального цеху визначається за формулою



,

де - програма випуску вироби, встановлена планом підприємства, шт;

- нормальна запас виробів на кінець року, шт;

- фактичний залишок річних виробів на початок року, шт.

Для цеху механічної обробки програма випуску N хутро :

,

де - план по випуску запасних частин, комплектів.

При складанні програми розраховують потреба підприємства (цеху, дільниці) в обладнанні (площах) і характер завантаження з метою виявлення та усунення диспропорцій (перевантажених вузьких місць і недовантажених ділянок) .

Такі розрахунки називаються об'ємними. Вони виконуються з однотипних технологічним групам обладнання та містять:

1) визначення завантаження устаткування в нормогодин за формулою

,

де - програмне завдання по кожному найменуванню (m) продукції , що обробляється на даному робочому місці;

- норма часу на операцію обробок i-го виду продукції;

- коефіцієнт середнього зниження трудомісткості в планованому періоді;

- середній коефіцієнт виконання норм;

2) визначення пропускної здатності (віддачі) обладнання у плановий період за формулою

,

де - дійсний фонд часу роботи обладнання;

- число одиниць обладнання даного виду (верстатів);

3) коефіцієнт завантаження обладнання визначається за формулою

,

при > 1 устаткування перевантажено "вузьке місце".

Об'ємні розрахунки для виробничих ділянок, що не мають стаціонарного обладнання, виконуються щодо наявної виробничої площі V m.

1. Завантаження виробничої площі у планованому періоді визначається за формулою

;

2. Пропускна здатність визначається за формулою

,

де - цикл операції (наприклад, збірки), ч.

3. коефіцієнт завантаження виробничої площі визначається за формулою



,

при > 1 "вузьке місце".

При наявності "вузьких місць" у виробництві передбачаються заходи, що дозволяють усунути їх шляхом перегляду технологічних маршрутів та режимів обробки, введення додаткових змін, вдосконалення організації праці, матеріального стимулювання праці, модернізації устаткування.

Аналіз виконання виробничої програми полягає у виконанні обсягу виробництва за його основними показниками (обсяг реалізованої та товарної продукції, НЧП, незавершене виробництво, ритмічність випуску).

1.4 Розробка різного плану виробництва на підприємстві

Включає планування виробництва продукції в натуральному вираженні, виробництво продукції у вартісному вираженні, обсягу реалізації продукції, показників якості виробів, що випускаються, обгрунтування плану виробництва показниками використання виробничих потужностей та основних фондів.

Обсяг виробництва підприємства у вартісному вираженні характеризується показниками: товарної, реалізованої, валової і нормативно - чистої продукції.

Товарна продукція підприємства характеризує собою обсяг продукції, підготовленої для передачі споживачам. До складу товарної продукції включаються:

а) всі види повністю виготовленої, комплектної продукції і напівфабрикатів, призначених для реалізації;

б) роботи і послуги промислового характеру стороннім організаціям (часткова обробка деталей і т. д.);

в) продукція допоміжних цехів і господарств, призначена для реалізації.

г) капітальний та середній ремонт обладнання та транспортних засобів свого підприємства.

Виготовлена, але не відповідає якісним вимогам (стандартам, ТУ) забракована продукція, а також всі види невиробничих послуг, до складу товарної продукції не включається.

Обсяг товарної продукції планують у вартісному вираженні за діючими оптовими цінами і нормативу чистої продукції по кожній номенклатурній позиції і визначають за формулами:

Для кожного вигляду виробу або послуг

,

а по всьому об'єму товарної продукції

, руб / рік,

де - товар продукції по i-му виробу, напівфабрикат;

- обсяг виробництва продукції i-го найменування у натуральному виразі, шт, т, м;

- оптова ціна i-го виду продукції, напівфабрикатів, руб.;

n - номенклатура виготовляються виробів та напівфабрикатів для реалізації на сторону;

- вартість виробничих послуг стороннім організаціям і капітальне будівництво, руб.;

- витрати на капітальні та середні ремонти обладнання та транспортних засобів.

що реалізується, на відміну від товарної включає продукцію, поставлену споживачем і сплачену за рахунками.

У плані обсяг реалізованої продукції визначається як вартість призначених до постачання і що підлягають оплаті вплановому періоді готових виробів, напівфабрикатів, виробничих послуг і робіт стороннім організаціям.

При розрахунку обсягу реалізованої продукції враховують зміну залишків готової продукції на складі і стадії реалізації на початок і кінець планованого періоду за формулою

.

Обсяг реалізованої продукції визначається за діючими оптовими цінами підприємства і нормативу чистої продукції.

Склад і обсяг товарної і реалізованої продукції на один і той же період розділяється, тому що остання не враховує складських залишків чи продукцію, що перебуває в стадії реалізації (товаропродвіженіі , транспортування і розрахунках).

1.5 Незавершене виробництво

Незавершеним виробництвом називається виражена у вартісній формі, незавершена у виготовленні продукція, що знаходиться на різних стадіях виробництва у вигляді заділів, що підлягають подальшій обробці.

До складу незавершеної продукції входять заготовки, деталі, складальні одиниці, комплекти, що знаходяться наробочих місцях, в контрольних пунктах, в цехових коморах, на збірці і випробуваннях, а також закінчені вироби, але не пройшли технічного приймання і не здані на склад або замовнику.

Матеріали, заготовки і напівфабрикати, отримані від постачальників, якщо навіть їх завезено в цех, не включаються до незавершене виробництво до тих пір, поки вони не запущені в обробку на даному підприємстві.

Незавершене виробництво (заділи) - необхідна умова забезпечення безперервності і ритмічності роботи виробництва. Незавершене виробництво планують у розмірах мінімальних, але достатніх для планомірного ходу виробництва.

На підприємстві із стійкою номенклатурою і коротким циклом виробництва (до двох місяців) рівень незавершеного виробництва не зазнає суттєвих змін і в плані не враховується.

В умовах масового і великосерійного виробництва виробів з тривалими циклами виробництва рівень незавершеного виробництва на кінець планованого періоду залежить від середньоденного випуску продукції планованого в подальшому періоді і виробничого циклу виготовлення продукції.

У вартісній формі планована величина незавершеного виробництва на кінець періоду визначається за формулою

,

де - собівартість виробу;

- коефіцієнт, що враховує співвідношення ціни і собівартості;

- коефіцієнт наростання витрат у незавершеному виробництві.

Цей коефіцієнт визначається відношенням собівартості виробу в незавершеному виробництві до собівартості готового виробу за формулою

.

Якщо умовно прийняти, що всі матеріали для виготовлення виробів запускаються у виробництво в перший день циклу, а всі наступні витрати витрачаються рівномірно (рис. 4.1), то коефіцієнт наростання витрат буде визначатися за формулою

,

де - коефіцієнт витрат на матеріали в собівартості виробу.

Цей середній коефіцієнт наростання витрат розрахований укрупнено.

Рис. 4.1. Графік наростання витрат у незавершеному виробництві

Тут усі матеріали та комплектуючі вироби надходять у виробництво під час запуску.

Діяльний метод розрахунку середнього коефіцієнта наростання витрат (4.7) полягає в тому, що за кожному виду витрат у незавершеному виробництві - основний матеріал, напівфабрикати, комплектуючі вироби, заробітна плата та інші витрати - визначається середньозваженими перебуванням їх у загальному циклі виготовлення виробу. Тут матеріали надходять у виробництво при запуску, а комплектуючі вироби в процесі вузловий та загальної збірки.



Рис. 4.2. Детальний графік наростання витрат у незавершеному виробництві

,

де - витрати на матеріали, що надходять у виробництво на початку циклу;

- середній рівень витрат на даній стадії циклу;

- час перебування витрат даній стадії у циклі.

Коли виникає необхідність розрахувати обсяг незавершеного виробництва для кожного виду продукції за трудомісткістю, то це визначається за формулою

,

де - трудомісткість;

- середній коефіцієнт готовності виробів в доробку.

Напівфабрикати власного виготовлення - це вироби, технологічний процес виробництва яких закінчено в одному цеху і які підлягають доопрацюванні в інших цехах підприємства.



1.6 Валова продукція

Валовий називається продукція, вироблена підприємством за планований період незалежно від ступеня її готовності. До складу валової продукції входять товарна продукція та зміни залишків незакінченою продукції, напівфабрикатів, залишків незавершеного виробництва і запчастин до обладнання свого виробництва.

,

де - залишок незавершеного виробництва на кінець планового періоду ;

- залишок незавершеного виробництва на початок планового періоду.

При укрупнених розрахунках обсяг валової продукції може бути визначений через показники валового і внутрішньозаводського обороту.

Валовий оборот - це сума валової продукції в рублях, що випускається всіма цехами заводу.

У нього включаються всі готові вироби, продукція, виготовлена основними, допоміжними і обслуговуючими цехами заводу, взаємні послуги незалежно від призначення (всередині або на бік) і зміни залишків незавершеного виробництва.

Внутрішньозаводський оборот представляє собою сумарний обсяг продукції, який звертається між цехами, тобто сумарний випуск цехів, крім цеху остаточного складання і продукції цехів, що відвантажується споживачам і дорівнює різниці між валовим оборотом і валовий продукцією.

У нього входять: вартість напівфабрикатів свого виробництва, що використовуються на підприємстві для випуску готової продукції, для ремонту обладнання, транспорту , виготовлена оснастка вартість витраченого інструменту і всіх видів енергії власної виробки, послуги заводського транспорту, ремонтних цехів і т.д.

За допомогою розрахунків валового і внутрішньозаводського встановлюють відповідність можливостей заготівельних і допоміжних цехів і забезпечують виробництво необхідними напівфабрикатами та різного виду роботами і послугами.

Валова продукція на підприємстві машинобудівної промисловості за своїм речовинним складом збігається з товарною продукцією, відмінності полягають в оцінці продуктивності. Валова оцінюється в цінах на перше січня попереднього року, а товарна - у діючих оптових цінах.

Вартість товарної продукції в діючих оптових цінах підприємства і товарної (валової) продукції у зіставлених цінах визначається по заводському методу, сутність якого полягає в тому, що в обсяг продукції включається тільки продукція, яка реалізується на сторону і для непромислових потреб підприємства.

Проте слід пам'ятати, що включається в валову продукцію вартість сировини, напівфабрикатів, комплектуючих виробів по кооперативних поставок істотно спотворює уявлення про фактичний обсяг і динаміку виробництва на даному підприємстві.

Тому як оцінний показника роботи підприємства може застосовуватися обсяг нормативної чистої продукції (іноді нормативна вартість обробки або трудомісткість).

1.7 Нормативно-чиста продукція

Обсяг нормативно - чистої продукції відображає величину новоствореної вартості. Це усуває зацікавленість у випуску матеріаломісткою продукції і вплив зовнішніх факторів на показники роботи підприємства.

Норматив чистої продукції () - це частина оптової ціни, яка складається із заробітної плати, відрахувань на соціальні потреби і прибутку. Норматив чистої продукції затверджується по всій номенклатурі виробів, напівфабрикатів, запасних частин, по всіх роботах і послугах промислового характеру, що реалізуються на сторону.

Цей норматив затверджується у встановленому порядку одночасно з цінами. Обов'язковою умовою при цьому повинна бути прогресивність норм трудомісткості.

Заробітна плата виробничих робітників визначається з калькуляції вироби як сума основної і додаткової заробітної плати та відрахуваннями на соціальні потреби.

Для промислово-виробничого персоналу з обслуговування та управління вона розраховується через коефіцієнт за формулою

,

де - річний фонд основної та додаткової зарплати з відрахуваннями на соціальні потреби, руб.;

- річний фонд основної та додаткової зарплати з відрахуваннями на соціальні потреби виробничих робітників, руб.

Отже, сума заробітної плати, що належить включно в норматив чистої продукції, визначається за формулою

.

Прибуток, яку включено до норматив, є нормативною і розраховується за нормативом рентабельності , яка визначається по кожній позиції і встановлюється по відношенню до собівартості за вирахуванням матеріальних витрат , тобто



,

.

Норматив чистої продукції на виріб визначається за формулою

.

При великій номенклатурі виконаних робіт та іншої продукції норматив чистої продукції (НЧП) встановлюється для підприємства в вигляді коефіцієнта її до вартості відповідної продукції та робіт за цінами підприємства. Цей коефіцієнт визначається співвідношенням між обсягом продукції, вираженому в цінах і НЧП, які склалися на виробництві за два минулих роки, але він не може бути більше одиниці.

Обсяг виробництва, виражений у НЧП, в планах і звітах підприємства визначається:

1) за готовим виробам і продукції, планується в натуральному вираженні через норматив у вигляді

,

де m - номенклатура виробів;

- кількісне завдання по випуску i-го виду продукції в натуральних одиницях.

2) по продукції, планованої у вартісному вираженні, через нормативний коефіцієнт чистої продукції за формулою

,

де - обсяг планованої продукції у вартісному вираженні.

3) по незавершеному виробництву продукції з тривалим циклом шляхом множення зміни залишків незавершеного виробництва (в крб.) на коефіцієнт за формулою

.

внутрішньовиробничий норматив чистої продукції на комплект, деталь розраховується шляхом розподілу загального нормативу на виріб пропорційно частці основної заробітної плати виробничих робітників на дану одиницю

,

де - основна заробітна плата робітників на виріб;

- основна заробітна плата робітників на машинокомплект.

Технологічний процес

№	Операції	Тпз	Час на операцію	Розряд робіт
			T шт.	T маш.
1	Токарна	14	8,04	5,21	4
2	Протягування отворів	20	2,28	1,91	3
3	Фрезерна	30	4,32	2,51	4
4	Шліфування	15	3,92	2,44	4
5	Шевінгування	16	4.0	3,2	4

Вихідні дані

1. Назва деталі - опора права;

2. Заготовка - сталь легована;

3. Вага виробу - 3,24 кг;

4. Ціна - 5000 грн./т;

5. Режим роботи - 2 зміни по 8 год.;

6. Регламентовані витрати часу - 8% від річного фонду часу;

7. Річна програма - 48000 шт.;

8. Вартість обладнання - 270000 грн.;



2. Розрахункова частина

2.1 Вибір, обгрунтування та характеристика типів виробництва. Форма організації виробництва на дільниці

Тип виробництва - це організаційна, технологічна характеристика виробничого процесу, яка ґрунтується на його спеціалізації, повторюваності і характері технологічних процесів. Тип виробництва зумовлює застосування певних методів підготовки, планування, контролю виробництва, форм організації праці, особливості технологічних процесів, кожний з яких характеризується сукупністю ознак. Тому наявність лише одного з них (кількості виробів тощо) або навіть кількох не дає підстав для висновку про наявність того чи іншого типу виробництва. За сукупністю цих ознак розрізняють виробництво :

- Одиничне;

- Серійне;

- Масове.

Тип виробництва властивий виробничому процесу підприємства, цеху , дільниці, робочого місця. Тип виробництва заводу визначається типом виробництва провідного цеху, а тип виробництва цеху - характеристикою дільниці, де виконуються найвідповідальніші операції та зосереджена значна частина основних виробничих фондів.

Віднесення заводу до того або іншого типу виробництва має умовний характер , бо на підприємстві і навіть в окремих цехах може мати місце поєднання різних видів виробництва .

Є кілька методів визначення типу виробництва. Найпростіший - це по таблиці в залежності від ваги виробу і річної виробничої програми виробу.

І. За табличним методом визначаємо тип виробництва.



Таблиця 1

Типи виробництва	Річний випуск деталей(одн.)
	Важких(вага більше 500кг)	Середніх(вага 30 - 500кг.)	Легких (вага до 30 кг)
Масовий	Більше 1 тис	Більше 5 тис	Більше 50тис
Крупносерійний	300 -1 тис	500 -5тис	5- 50тис
Серійний	100-300	200- 500	500- 5тис
Дрібносерійний	5-100	10-200	100-500
Одиничний	До 5	До 10	До 100

Вага мого виробу - 3,24 кг, річна виробнича програма - 48000 шт. Згідно вихідних даних з'ясовую, що в мене деталь масового типу виробництва.

В умовах серійного виробництва для підвищення продуктивності праці, скорочення тривалості виробничого циклу широко застосовуються верстати-автомати, маніпулятори, верстати з ЧПУ, які швидко переналагоджуються.

У серійному виробництві досить детально розробляється технологічний процес, що дає змогу знижувати допуски на обробку, підвищувати точність заготовок.

Великосерійне виробництво спеціалізується на випуску порівняно вузької номенклатури виробів у великій кількості, вироби обробляються великими партіями, застосовується спеціальне і спеціалізоване устаткування, тому коефіцієнт закріплення дорівнює 1 < KJ0 < 10. Таке виробництво характерне для багатьох процесів у машинобудуванні, для взуттєвих і швейних підприємств.

Відповідно до типу виробництва і широти номенклатури, формою організації виробництва на дільниці є предметна спеціалізація. Вона передбачає концентрацію в основних цехах усіх операцій з отримання часткових або готових виробів. У таких цехах повністю виготовляються закріплені за ними деталі або вироби вузької номенклатури, наприклад, один виріб, кілька однорідних виробів або конструктивно-однорідних деталей.

Для цехів з предметною формою спеціалізації характерні різноманітність устаткування та оснащення, але вузька номенклатура деталей або виробів. Устаткування добирається відповідно до технологічного процесу і розташовується за ходом послідовності виконання операцій. У такий спосіб втілюється принцип прямоточності. Предметний тип виробничої структури притаманний масовому і великосерійному виробництву. виробничий потужність партія контроль

Переваги предметної форми спеціалізації: розташування устаткування за ходом технологічного процесу дає змогу впроваджувати нову техніку, механізувати та автоматизувати виробничі процеси, створює передумови для організації поточного методу виробництва, що забезпечує скорочення маршрутів руху предметів праці та тривалості виробничого циклу з урахуванням зменшення втрат на переналагодження устаткування, міжопераційних і міжцехових пролежувань деталей; підвищується відповідальність за якість, строки та обсяги виготовлення виробів, які закріплено за кожним цехом та дільницею; спрощується оперативне планування та регулювання виробничих процесів, оскільки всі операції з виготовлення конкретного виробу зосереджені в одному цеху.

Недоліками предметної спеціалізації вважається: збільшення кількості устаткування у зв'язку з необхідністю мати в наявності всі його види для виконання різноманітних спеціалізованих операцій; не завантаженість устаткування з причин зміни обсягів виробництва; неможливість маневрування робітниками внаслідок низької кваліфікації і високої спеціалізації кожного робітника; зниження темпів технологічного прогресу, обмеженість розширення номенклатури та освоєння нової продукції; ускладненість структури виробництва та керування підрозділами.

2.2 Визначення розміру партії виробів(деталей)

Деталі виготовляють партіями. Партію деталей називають кількість Однакових деталей, оброблюваних безперервно на робочому місці (в період від налагодження до переналагодження устаткування для виготовлення інших деталей).

Величину партії розраховуємо за формулою:

п=1Ч*а/Фд, шт.

де, N - річна виробнича програма, шт.

а - нормативний запас деталей (виробів) на складі в днях, для багатосерійного виробництва - 2-3 дні;

Фд - число робочих днів за рік.

п= 48000*3/250 = 576 шт.

Змінна виробітка:

Взм = М/Фд*Кзм, шт..

Де, Кзм - кількість робочих змін за добу ( за день )

Вам = 48000/250*2 = 384 шт.

Розмір партії являється більшим від змінної виробітку.

2.3 Розрахунок тривалості циклу партії деталей

Для розрахунку тривалості циклу обираємо метод руху деталей у виробництві паралельний.

Паралельний метод руху деталей ( виробів ) у виробництві повинен задовольняти такі умови: вироби передаються поштучно або транспортними партіями, вироби обробляються на всіх операціях без пролежування.

Перевага паралельного виду руху - найкоротша тривалість циклу обробки партії виробів, недолік - простої устаткування в межах обробки партії деталей, спричинені різною тривалісю операцій.

Тобто, його суть полягає в тому, що деталі з операції на операцію передаються поштучно, відразу після обробки на попередню операцію і в результаті чого зникають простої устаткування і цикл обробки партії деталей різко скорочується.

При паралельному методі:

Тпар = 1;шт.*чол. (п - 1), хв., год

Де, - найбільш тривала операція по часу, хв.,год

Тпар = 22,56* (576 - 1) = 12972 хв

Для побудови графіка припустимо величина партії становить n=5, тоді:

Тпар = 22,56* (5- 1 ) = 36, 3 хв.

2.4 Методи організації виробництва

Є такі методи організації виробництва на дільниці:

- Одиничний;

- Партіонний;

- Потоковий;

- Автоматичний.

За моїми вихідними даними і проведеними попередніми розрахунками, методом організації виробництва на даній дільниці є партіонний, який характеризується запуском у виробництво виробів і деталей партіями, які чергуються через визначені інтервали часу.

При партіонному методі основними показниками є:

1). Партія виробів (деталей) (див. розд.2);

2). Кількість запусків партії в місяць або рік - це відношення місячної або річної програми виробів (деталей) до кількості їх в партії, позначається відношення літерою 3 і визначається:

З = NMic.(Np) /п,

3 = 48000/12 = 4000/576 = 7 запусків

3). Період запуску - відношення тривалості місяцю (року) в календарних днях до кількості запусків, позначається літоерою ПЗ і розраховується за формулою:

ПЗ = Фміс (Фр) /3

ПЗ = 31/7 = 4 дні

4). Тривалість виготовлення партії по будь-якому із видів руху:

Тц.пар. = 12972/60*24 = 9

5). Графік запуску-випуску деталей, який має вигляд:

2.5 Планування і організація трудових процесів

В багатосерійному виробництві застосовується стандартна форма обслуговування, при якій робоче місце забезпечується по передчасно зробленому стандарт-плану.

Схема обслуговування робочого місця



На дільниці існує функціональний, технологічний та кваліфікаційний розподіл праці.

Особливості розподілу праці в масовому виробництві порівняно з одиничним полягають у значно більший диференціації операцій, які виконуються основним робітником. Ця обставина суттєво змінює вимоги до кваліфікації працюючих. Праця обслуговуючого персоналу більш спеціалізована. Значення праці помічників основних робітників в масовому виробництві зростає.

Згідно з даними курсової роботи на одній операції запропонуємо багатоверстатне обслуговування, основною вимогою якого є:

Тмаш>Труч.

Де:

Тмаш. - машинний час виконання операції, хв.

Труч. - ручний час, хв.

Для цього спочатку розрахуємо Труч. для даних операцій:

Тр.1 =8,04-5,21 =2, 83

Тр.2 = 2,28 - 1,91 =0,97

Тр.З =4,32-2,51 = 1,81

Тр.4 = 3,92-2,44= 1,48

Тр.5 = 4,0 - 3,2 = 0,8



Тоді розраховуємо кількість можливих обслуговуючих видів обладнання по формулі:

М = Тмаш./Труч. + 1, шт.,

Отже,

М = 5,21/2,83 + 1 = 3 шт.

Тривалість циклу обраховуємо за даними з першої операції за формулою:

Тц. = Тмаш + Труч (хв.)

Тц. = 5,21 +8,04= 13,25 хв

В кожному техпроцесі є запланований чай відпочинку. Тривалість вільного часу розраховується за формулою:

Чв. = Тц - М * Труч (хв.) (8)

Чв. = 13,25-3 * 2,83 =4,76 хв

Планування обладнання матиме вигляд:

Графік багатоверстатного обслуговування

Після розрахунків кількості обладнання та обґрунтування його розміщення, побудуємо графік багатоверстатного обслуговування:

Тц.=13,25 хв.

Тв = Тц-М* труч.

Тв. = 13,25-3*2,83=4,76 хв.



2.6 Планування та організація технічного контролю на дільниці

Технічний контроль являє собою перевірку відповідності продукції або процесу, всіх виробничих умов та чинників, від яких залежить якість продукції, установленим техніко-технологічним вимогам до якості продукції на всіх стадіях її виготовлення.

Мета технічного контролю якості на підприємстві полягає в забезпеченні випуску високоякісної і комплектної продукції згідно з чинними стандартами і технічними умовами.

Вимоги до організації технічного контролю якості: профілактичність -- запобігання браку; точність і об'єктивність; економічність; участь усіх працюючих у контрольних функціях.

Об'єктами технічного контролю є всі складові процесу виробництва: предмети праці, засоби праці, технологічні процеси, праця виконавців, умови праці. До предметів праці, якість яких контролюється, належать сировина і матеріали, паливо, енергія, напівфабрикати, деталі, складальні одиниці (вузли), готова продукція, конструкторська та технологічна документація. Засоби праці, що підлягають контролю, -- це устаткування, технологічне оснащення, інструмент, виробничі системи, контрольна апаратура, прилади та пристрої. Контроль технологічних процесів передбачає перевірку відповідності їх здійснення технологічним картам, а також охоплює процеси створення конструкторської, технологічної та іншої документації. Контроль праці виконавців полягає в перевірці й оцінюванні якості результатів праці конструкторів, технологів, операторів, робітників. Контроль умов праці перевіряє дотримання психофізіологічних та гігієнічних норм, параметрів техніки безпеки, режимів праці і відпочинку, організації і обслуговування робочого місця та ін.

На дільниці доцільно застосовувати такий вид контролю, як статистичний. Він є одним з найважливіших елементів управління процесами на дільниці підприємства та на всіх стадіях життєвого циклу продукції, особливо щодо установлення значень показників якості; дослідження ходу технологічного процесу та оперативного управління ним; визначення якості продукції; аналізу даних, оцінювання експлуатаційних характеристик та усунення невідповідностей.

Статистичний контроль належить до вибіркового активного контролю, в основу якого покладено застосування методів математичної статистики, що дають змогу оцінювати якість великої партії продукції за результатами контролю малої вибірки (проби). За даного обсягу партії (п=4), обсяг вибірки становить 2шт.

Така форма контролю проводиться за планом-програмою, де викладається система даних про вид і методи контролю, обсяги партій, що контролюються, та вибірок (проб), контрольні нормативи (бракувальні числа) та вирішальні правила (методи оцінювання якості партій за якістю вибірки (проби)).

Статистичне регулювання технологічних процесів здійснюється за методом «груп якості» продукції: придатної та дефектної.

Інструментом статистичного контролю є контрольні карти, форма яких залежить від вигляду та методу контролю.

Методи статистичного контролю якості дають змогу контролювати, як правило, один параметр якості продукції або одну операцію технологічного процесу. Тому потрібно складати відповідну кількість контрольних карт для контролю кількох параметрів продукції і за кожною з них регулювати технологічний процес.

2.7 Планування та організація транспортування виробів на дільниці

Внутрішньозаводський транспорт здійснюється зв'язок між складами, дільницями, робочим місцем. Узгодження транспортних і виробничих процесів - це необхідна умова ритмічної роботи окремих цехів, дільниць. Його робота впливає на тривалість виробничого циклу, на витрати виробництва, тому дуже важливо правильно вибрати транспортні засоби, систему перевезення вантажів (маятникову, променеву, або кільцеву), найбільш ефективно використати транспортну техніку. Вибір транспортних засобів повинен відповідати обсягу і характеру вантажопотоків, враховувати габарити і властивості вантажу. На вибір транспортних засобів впливають габаритні розміри виробу, його маса, річна програма, форми організації виробництва, види руху виробів, тип виробництва і багато інших факторів.

Найбільш розповсюдженим транспортом є конвеєри, рухомі стелажі, поворотні столи, рольганги, скліпи, скати, жолоба тощо.

Конвеєри- це транспортні засоби неперервної дії: рельсові, пластинчасті, цепні, ленточні, підвисні з крюками, люльками, кошиками.

Без приводні транспортні засоби, ручні електричні возики, поворотні столи, рольганги, склізи, скати та інші - це спеціальний вид транспорту і виготовляється на підприємстві.

Транспортні засоби періодичної дії - це мостові крани, кран-балки, монорельси з тельферами. Вони застосовуються для великих і тяжких виробів.

Згідно з даними курсової роботи виробничою одиницею є деталь -опора права, вага якої становить 3, 24 кг. Отже, як транспортний засіб слугуватиме ручний возик - 600грн., і електрокар - ціна якого 2100грн.

2.8 Планування і організація персоналу і оплати праці на дільниці

Персонал - сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

Згідно з характером фунцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється на 4 категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники. В аналітичних цілях усіх робітників можна розділити на основних - тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних.

Чисельність основних робітників розраховується за формулою:

Чосн=Х1;штхп/ФкорхКвХбО,

де і - кількість операцій з виробництва деталей,

Np - річна програми виробництва, шт.,

Фкор - корисний фонд часу роботи одного робочого,

Кв - коефіцієнт виконання норм часу.

Отже, чисельність основних виробників в даному проекті за умови

Кв=і становитиме:

Чосн=22,56*48000/117120 = 9 осіб

Додатково прийнято на роботу 1 допоміжного робочого - контролера 5 розряду. Для керівництва дільницею прийнято виробничого майстра з місячною ставкою 1200 грн.

Під продуктивністю праці як економічною категорією розуміють ефективність трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.

Розрахунок продуктивності праці на одного основного робітника здійснюється за формулою і становить 1951нормогодин на особу.

ПП=?tшт, х n/Чосн.

ПП = 22,56*48000/9*60 = 2005 нормо-години\особа

Соціально-економічною основою активізації зусиль персоналу підприємства, що спрямовані на підвищення результативності їх ньої діяльності, завжди є мотивація праці.Мотивація як функція управління означає сукупність рушійних сил, що стимулюють усіх учасників інноваційного процесу і кожного окремо до активної діяльності.

Мотивація -- це процес впливу (система дій) на індивіда з метою спонукання його до певної діяльності шляхом пробудження в нього необхідних мотивів. Проте мотивація -- це не лише мотиви, а і ситуативні чинники (вплив різних людей, специфіка діяльності, ситуації тощо). Такі чинники є досить динамічними, мінливими, що створює значні можливості впливу на них і на активність у цілому.

При цьому керівнику важливо брати до уваги ситуації, в яких здійснюється стимулювання, враховувати не тільки особисті здібності працівників, а і їх особисті мотиви: потреби, інтереси, пріоритети. З цією метою в стимулюванні використовуються прямі і побічні методи (рис. 8.1), основі яких лежать такі принципи, які доцільно використовувати даному підприємству:

- розкріпачення ініціативи;

- зв'язок рівня заохочення працівника з кінцевим результатом виробничої діяльності;

- забезпечення персоналу необхідними ресурсами; заохочення накопичення нових знань і досвіду;

- заохочення подання як індивідуальних, так і колективних пропозицій;

- використання моральних стимулів (нагородження, присудження почесних титулів і звань);

- поєднання короткострокових і довгострокових інструментів стимулювання.

- Оплата праці здійснюється за відрядною формою для робітників та за посадовими окладами для виробничого майстра.

- Відрядна розцінка та загальна відрядна розцінка на деталь розраховуються за такими формулами і дані подані в табл. 8.1



Рис. 8.1. Методи стимулювання.

Рвід=шт.*СтарI*ТФК/60

Рзаг=?Рвідр.

де СтарІ - тарифно-кваліфікаційна ставка І розряду

ТФК-- тарифно-кваліфікаційний коефіцієнт відповідного розряду.

Рвід1=8,04*6,66* 1,7/60 = 1,51 грн.

Рвід2 = 2,28*6,66* 1,51/60 = 0,38 грн.

Рвід3 = 4,32*6,66* 1,7/60 = 0,81грн.

Рвід4 = 3,92*6,66* 1,7/60 = 0,73 грн.

Рвід5 = 4,0*6,66* 1,7/60 = 0,75 грн.

Оплата праці за рік:

Рзаг=1,51+0,38+0,81+0,73+0,75 = 4,18 грн.

Зосн.р.= 4,18*48000 = 200640 грн.

Оплата праці контролера:

Зконт. = Стар.I*Ефк*Фкор. грн.



Зконт. = 6,66*1,7*1952 = 22100,54 грн.

Оплата праці виробничого майстра:

Змайстер = 1200*12 = 14400грн.

Оплата праці обслуговуючого персоналу:

Зосн.дільн. = Зосн.р.+Зконтр.+Зобл.+Змайстер,грн. (13)

Нарахування на соціальні потреби (37%)

Зосн.дільн. = 200640+22100,54+14400 = 237140,54

НЗ = 3осн.д.*37/100, грн.

НЗ = 237140,54*0,37 = 87741,99 грн.

2.9 Планування і організація витрат на дільниці

Витрати (собівартість) дільниці складаються із тих витрат,які мають місце на дільниці і які можна порахувати, а саме:

1. Вартість основних матеріалів.

2. Транспортно-заготівельні витрати.

3. Оплата праці персоналу.

4. Нарахування на соціальні потреби.

5. Амортизація основних фондів.

6. Паливо та електроенергія.

7. Інші витрати.

Витрати, які не ввійшли у вказані, відносяться на загально цехові витрати. Витрати дільниці подані у табл.

1.Вартість основних матеріалів розраховується за формулою:

Mосн=Q*Цм*Np,

де Q - маса матеріалів деталі, кг

Np - ціна 1 кг матеріалу

Цм - річна програма виробів, шт.

Мосн. = 3,24*5*48000 = 777600

2.Транспортно-заготівельні витрати розраховуються:

Тзв. = Мосн. +3/100

Тзв. = 777600*3/100 = 23328

3. Оплата праці(див. розділ 8) = 87741,99 грн.

4. Нарахування на соціальні потреби (див. розділ 8) == 237140,54

5. Амортизація основних фондів розраховується по формулі:

Аосн. = Впер.*На/100, грн. (17)

Де, Впер. - первинна вартість основних фондів

Аосн.ф. =(27000+600+2100)*25/100 = 7425 грн.

6. Електроенергія розраховується по формулі:

Е = Впер* 1 0/100, грн,

Е = 270000*10/100 = 27000 грн.

Тар. = 0,2436

W = 27000*0,2436=6577,2



7. Ійщі витрати (винагорода за раціоналізаторські пропозиції - 50-100 грн, на одного робочого, витрати по охороні праці - 100-200грн. на одного працюючого дільниці)

Інщі витрати:

Врац.проп. - 100*9=900грн.

Вох.пр.-200*12=2400 грн.

Витрати на дільниці

№ п/п	Елементи витрат	Одиниця виміру	Витрати
1	Основні матеріали	грн.	777600
2	Транспортно-заготівельні витрати	грн..	23328
3	Оплата праці	грн.	87741,99
4	Нарахування на соціальні потреби	грн.	237140,54
5	Амортизація основних фондів	грн.	7425
6	Електроенергія	грн.	6577,2
7	Інші витрати	грн.	3800
	Витрати дільниці	грн.	1143612,73

2.10 Соціально-трудове планування

Планування носить постійний характер, що відповідає безперервності виробництва. Тому планування соціально-трудового розвитку повинно проводитись постійно в межах плану з персоналу та оплати праці з урахуванням внутрішніх і зовнішніх змін економічних і соціальних чинниках роботи підприємства.

План соціального розвитку трудового колективу має містити комплекс заходів необхідних для підняття загального корпоративного духу трудового колективу та скерування зусиль кожного робітника на розвиток підприємства.

Джерелами фінансування заходів соціально-трудового планування у сучасних умовах господарювання можуть бути: прибуток підприємства, кошти спеціальних фондів, кошти профспілкових організацій, інвестиції.

Таким чином в межах соціально-трудового планування розвитку підприємства вирішуються задачі спрямовані на:

- підвищення кваліфікаційного рівня робітників підприємства;

- збереження працездатності та здоров'я працівників;

- вдосконалення соціальної структури колективу, оплати праці;

- поліпшення соціально-культурних, житлово-побутових санітарно- гігієнічних умов праці та відпочинку.

Це сприятиме росту продуктивності праці й загальному позитивному налаштуванню трудового колективу на досягнення встановлених цілей і подальшому розвитку підприємства. Основні показники плану включаються в колективний договір і річний план цеху та підприємства.

Щодо даного проекту, то можливим є запровадження наступних заходів соціально-трудового характеру:

1. Встановлення відрядно-прогресивної оплати праці, що дасть можливість додатково змотивувати висококваліфікованих робітників, які перевиконують норми.

2. Рацоналізувати робочі місця на основі фізіологічних даних дозволить запобігти травматизму, покращити координацію рухів та збільшити продуктивність.

3. Зментшити рівень шуму, оскільки робітники працюють у закритих приміщеннях за верстатами, то це підвищує напруженість нервової системи і, відповідно, зменшує продуктивність праці.

4. За можливості зменшити рівень вібрації, що запобігатиме виробничому травматизму та дискомфорту на робочих місцях.

2.11 Планові показники виробничої дільниці

Організація і планування дільниці базується на обґрунтованих показниках, які видаються керівникові дільниці - виробничому майстру - у вигляді таблиці:

Планові показники виробничої дільниці

№ п/п	Назва показників	Одиниці виміру	Показники ¦)
1	Річна програма виробів	шт.	48 000
2	Трудомісткість річної програми	Нормо-годин	2005
3	Тип виробництва		Масовий тип
4	Форма організації виробництва		Предметна
5	Розмір партії деталей	шт.	576 Гі
6	Тривалість циклу партії	хв	36,3
7	Кількість запусків партії		7 /1
8	Період запуску партії	дні	4
9	Персонал дільниці	осіб	9
	у т.ч. основних робітників	осіб	1
	допоміжних	осіб	1
	керівників	осіб	1
10	Оплата праці дільниці	грн.	87741,99
11	Виробничі витрати	грн.	1143612,73
12	Ритмічність виготовлення продукції по кварталах:
	1 квартал	%/шт.	0,244
	2 квартал 3 квартал 4 квартал	%/шт.	0,224
		%/шт. %/шт.	0,256 0,256
13	Режим роботи підп -ва:	К-ть год.	16
	робочі зміни		2
	тривалість зміни		8



Висновки

Курсова робота на тему “Планування та організація діяльності

виробничої дільниці” складається з 10 розділів на аркушах. В

пояснювальній записці присутня текстова таблиця, розрахункова таблиця та графік.

В курсовій роботі розкриті основні етапи розвитку науки, завдання дисципліни на сучасному етапі, зв'язок дисципліни з ефективністю діяльності підприємства. Обгрунтовано табличним методом тип виробництва, форма організації виробництва на дільниці, розраховано партію виробів, тривалість циклу партії.

Вибрано партіонний метод організації виробництва, розраховано кількість запусків. Запропоновано стандартну форму обслуговування робочих місць, показано зв'язок робочого місця з обслуговуючими службами. На шліфувальній операції застосовано багатоверстатне обслуговування, на всіх операціях рекомендований вибірковий вид контролю.

На дільниці вибрані транспортні засоби, заплановано чисельність персоналу, оплату праці і виробничі витрати, які по дільниці складають 1024321,22грн. за рік.

На дільниці спроектовані трудові форми і методи організації виробництва, запропоновано покращення умов праці та підвищення продуктивності праці.



Список використаної літератури

1. Адамова Н.А., Йохна В.А., Малова Т.Л., Пєнкін Т.Є. Організація і планування виробництва швейної промисловості, - Київ: "Вища школа", - 1994.

2. Ким С.А., Пушкин П.С., Овчинников С.И. Організація і планування промислового виробництва, - Минск: "Вышэйшая школа", - 1980.

3. Кожекін Г. Я., Синиця Л. М. Організація виробництва, - Москва: "Экоперспектива", - 1998.

4. Кокеткін П.П., Доможіров Ю.А., Нікітіна І.Г. Планування і управління на швейних підприємствах (Довідник), - Москва: Легпромбитіздат, - 1986.

5. Організація і планування машинно-будівельного виробництва, - Под ред. М.І. Іпатова, В.І. Постникова, М.К. Захарової, - Москва: "Вища школа", - 1988.

6. Організація, планування та управління діяльністю промислових підприємств, - Под ред. С.Є. Каменіцера, Ф.Ф. Русинова, - Москва: "Вища школа", - 1984.

7. Організація, планування та управління діяльністю промислових підприємств, - Под ред. С.Є. Каменіцера, - Москва: "Вища школа", - 1976.

8. Сергєєв І.В. Економіка підприємства, - Москва: "Фінанси і статистика", - 1997.

Размещено на Allbest.ru

...