Дослідження стану зайнятості та рівня безробіття в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. Теоретичні основи аналізу зайнятості та безробіття

1.1 Сутність, причини та форми зайнятості

1.2 Безробіття: суть, причини, типи, та соціально-економічні наслідки безробіття

1.3 Види та інструменти політики зайнятості

1.4 Політика зайнятості, її напрямки та інструменти

Розділ 2. Безробіття та державна політика зайнятості України

2.1 Динаміка и тенденції розвитку зайнятості в Україні

2.2 Практика застосування інструментів політики зайнятості та її результати в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Безробіття і зайнятість - найважливіші показники використання людських ресурсів у виробничому процесі. На сьогоднішній день однією з корінних соціально-економічних проблем в економіці країни є безробіття. Під безробіттям розуміють таке соціально-економічне явище, коли частина економічно-активного населення не може знайти застосування своїй робочій силі, і вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого - великим суспільним лихом.

На жаль, в Україні спостерігається тенденція запозичення окремих елементів світового досвіду регулювання ринку праці без врахування особливостей соціально-економічного середовища суспільства. На думку фахівців, найбільш прийнятною для нашої держави є шведська модель регулювання ринку праці, де роль держави в керуванні процесами, як і всією соціальною сферою, порівняно велика і проблемам зайнятості приділяється велика увага.

На заходи, пов'язані з цими проблемами витрачається майже 3% ВВП та 7% держбюджету. Головною особливістю є те, що більша частина коштів (70%) витрачається на проведення активної політики. В Україні ж політика зайнятості носить пасивний характер, зводячись до реєстрації безробітних та виплати їм допомоги.

На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження таких науковців, як Амартіясен, К. Х. Брайер, В.Галицького, І. Гнобіденка, Ю. Маршавіла, В. Саульського та інших.

Актуальність теми полягає в тому, що проблема безробіття сьогодні є дуже важливим питанням, що відображає рівень зайнятого населення та аналіз рівнів безробіття з метою ефективного використання робочої сили. Безробіття є не тільки економічною, але й серйозною соціальною проблемою. Причому соціальні аспекти даної проблеми є більш суттєвими для суспільства.

Тому метою роботи є дослідження стану зайнятості та рівня безробіття в Україні.

Предмет дослідження - соціально-економічні проблеми зайнятості та наслідки безробіття.

Об'єктдослідження-зайнятість та безробіття як економічні явища.

Методи дослідження: використані загальнонаукові методи пізнання: індукція, дедукція, узагальнення, аналіз, синтез, абстрагування - для поширення економічного змісту категорії безробіття та зайнятості, виявлення умов, причин, факторів, нових форм безробіття; системно-структурний підхід - для визначення характеристик та тенденцій безробіття, динаміки його змін у зв'язку з системною кризою, структурними перетвореннями, зовнішнім фактором; угрупування - для виявлення типівзайнятості та безробіття; створення схем взаємозв'язку економічних явищ.



Розділ 1. Теоретичні основи аналізу зайнятості та безробіття

1.1 Сутність, причини та форми зайнятості

Однією з найскладніших соціально-економічних проблем є формування національного ринку праці.

Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі [1].

Зайнятість населення - найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також задоволення матеріальних потреб через доходи, які особа отримує за свою працю. Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему.

Найпоширенішими серед них є: наймана праця за трудовою угодою в державному секторі, на об'єктах колективної або приватної власності без розпорядження її індивідуальною частиною; особиста праця на об'єктах, де робітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто є співвласником; особиста праця власника засобів виробництва, коли він є і власником, і працівником; робота на орендованих засобах виробництва; робота в спільному підприємстві; надомна праця; громадська робота тощо.

Збереження роботи не означає збереження конкретного робочого місця. Надання робітникові тимчасової роботи не обов'язково відповідає його професійно-кваліфікаційним здібностям.

З огляду на значне погіршення соціальноекономічних показників, особливої актуальності в Україні набуває розробка нової концепції вирішення проблеми зайнятості та безробіття. Найбільш гострою у цій сфері проблемою є формування цивілізованого ринку праці, заснованого на плюралізмі форм власності, свободі підприємницької діяльності, трудової активності й свободі праці.

Основні проблеми ринку праці у нашій державі пов'язані зі зростанням тривалості періоду безробіття, збільшенням кількості громадян, які шукають роботу, а також існуванням труднощів щодо працевлаштування соціально незахищених верств населення, які не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, а тому потребують захисту з боку держави.

Ринок праці - основний регулятор зайнятості населення, ефективність якої забезпечується саме через ринок праці. Необхідні передумови цієї ефективності в Україні закладені в трудовому законодавстві держави.

Зокрема, Закон України «Про зайнятість населення» гарантує усім громадянам рівні права на вільний вибір місця роботи, вид діяльності, забороняє будь-які примусові заходи залучення до праці. Праця як свідома, цілеспрямована й організована діяльність є основою і джерелом існування людини та суспільства. Вона також становить форму самовираження і самоствердження особи й громадянина.

Праця здійснюється тільки через зайнятість як окремої особи, так і певної частини населення країни якоюсь справою. Праця - це одне із основних джерел багатства, фактор зростання виробництва. Суспільство завжди зацікавлене питанням про ефективність використання робочої сили, оскільки доведено, що зростання безробіття на 1 % скорочує валовий національний продукт на 2 % [2].

Визначення Б.Н. Ягодкіна є таким, що повністю відповідає розумінню зайнятості соціалістичною ідеологією: він підкреслює забезпеченість працею усіх членів суспільства, таким чином наголошуючи і на ролі держави у формуванні рівня та структури зайнятості населення [1, c. 118].

В.Г. Костаков пропонує розглядати зайнятість населення глибше, виходячи за межі суспільного виробництва. У відповідному визначенні простежується взаємодія особи і держави у формі існуючих економічних умов, адже йдеться про „процес використання праці різних груп”, а також деталізуються сфери застосування зайнятості населення [2, c. 25].

А. С. Лук'янов визначає не стільки саму сутність категорії „зайнятість населення”, скільки те, що її структурні прояви залежать від рівня розвитку суспільства - системи його потреб, рівня розвитку продуктивних сил, виробничих відносин, - а також підкреслює роль самої особи в процесі її зайнятості [6, c. 59].

Заслуговує на увагу підхід (А.А. Нікіфорова та інші), автори якого пропонують розглядати зайнятість населення з економічних і соціальних позицій. Трактування змісту зайнятості населення з точки зору соціальних пріоритетів полягає у тому, що зайнятість населення - це ступінь задоволення потреби населення в праці, в робочих місцях, також авторами підкреслюється значимість пріоритетів у сфері прикладання праці самої особи.

З економічних позицій розглядають зайнятість В.М. Петюх та О.М. Кузнєцова [7], враховуючи при цьому і макрорівень, і ступінь результативності та ефективності зайнятості для кожної окремої особи.

Концептуально зайнятiсть населення можна подiлити на повну, глобальну, добровiльну i примусову.

Повна зайнятiсть населення - це така зайнятiсть за якої пропозицiя робочої сили повнiстю покривається попитом з боку суспiльного виробництва. Повна зайнятiсть працездатного населення - це використання вcix трудових pecypciв (повну зайнятість населення не можна плутати з повною зайнятiстю особи або групи осiб, що визначаються зайнятiстю особи або групи осiб повний робочий день чи тиждень, тобто iз зайнятiстю за iндивiдуальним використанням робочого часу).

Повна зайнятiсть може бути досягнута при будь-якому piвнi залучення робочої сили, якщо цей piвeнь відповідає задоволенню потреб населення в робочих мiсцях за умов економічної доцiльностi пропонованих робочих мiсць.

Економiчнодоцiльне робоче мiсце- це робоче мiсце, яке дозволяє працiвниковi досягти високої продуктивностi праці i мати достойний заробiток.

Головне завдання держави у забезпеченні повної зайнятості - кожному, хто бажає працювати, держава повинна надати робоче місце.

Глобальна зайнятiсть - це врахування всіх видiв корисної дiяльностi як у суспiльному виробництвi так i поза ним. До глобальної зайнятостi можна вiднести i так звану тіньову eкoнoмiкy та нерегламентовану зайнятiсть. Поза суспiльним виробництвом знаходяться тaкi суспiльнокориснi види зайнятостi як догляд за дiтьми та хворими, ведення домогосподарства, тимчасова зайнятiсть тощо, але така зайнятiсть теж є суспiльно корисною.

Прикладом застосування примусової зайнятості були колишні соціалістичні країни, в яких конституційно було закріплено не тільки право, а й обов'язок трудитись. Кожен працездатний громадянин мусів працювати з ранньої юності до пенсійного віку.

Добровільна незайнятість не може бути підставою притягнення громадян до адміністративної, карної та іншої відповідальності. Але тим, хто готовий трудитись і вишукує можливості для цього, держава повинна надати відповідну роботу.

1.2 Безробіття: суть, причини, типи, та соціально-економічні наслідки безробіття

Безробіття - багатофакторне явище, воно впливає на всі сфери суспільного життя. Цей феномен містить в собі дві сторони: позитивну і негативну. Наприклад, позитивним є те, що безробіття стимулює людину до ефективної праці і підвищення рівня конкурентоздатності своєї робочої сили, відображає перерозподіл кадрів. Другий бік - воно здійснює удар по мотивації людей до праці, крім того, у статусі безробітного кадрів майже не використовують в економіці [1, с.34-35].

Проблема безробіття є дуже важливою в наш час. Її актуальність полягає в тому, що в нашій країні наявне безробіття у великих обсягах, яке спричиняє збитки та проблеми, які поширюються на усі сфери суспільного та державного життя. Ситуація на ринку праці нестабільна. Проте, за даними моніторингу, який проводить Державна служба зайнятості, ця ситуація починає дещо вирівнюватися.

Нині працедавці пропонують різні вакансії у багатьох сферах діяльності. Робочі місця є майже в усіх галузях. Активний пошук працівників ведуть державні та комунальні підприємства, що пропонують вакансії слюсарів, електромонтерів, малярів, монтажників, електрогазозварників. Мають попит професії сфери обслуговування - продавці та офіціанти [3, с.14-15].

Щодо вакансій службовців, останнім часом з'являється попит на менеджерів з реклами, менеджерів з продажу, користуються попитом IT-фахівці та працівники страхових компаній. Почали повертатися на свої робочі місця працівники банківської сфери, фахівці по роботі з клієнтами, а також агенти з продажу банківських послуг [2, с.11].

Серйозною проблемою є регіональне безробіття. Його подолання потребує проведення відповідно їструктурної політики і розроблення регіональних программ забезпечення ефективної зайнятості населення на основі подальшої диверсифікації економіки, залучення та функціонування приватного капіталу, розвитку інфраструктури, відкриття центрі в перепідготовки робочої сили, формування спеціальних фондів кредитування приватних підприємців.

Безробіття є проблемою, що безпосередньо відбивається на особі, що не може знайти споживача на свою робочу силу на ринку праці, на її родині, формує помітне психологічне навантаження навіть на тих, хто має роботу. Досить зазначити, що наявність у домогосподарстві хоча б одного безробітного збільшує імовірність бідності наполовину, двох - в 2,3 рази, а трьох та більше - в 2,6 рази. Але втрата роботи для більшості людей означає не лише втрату головного джерела доходів, а й психологічну травму.

В умовах трансформації економіки особливо гострою проблемою є безробіття серед молоді, яке дедалі зростає. Для її вирішення необхідно створити реальні передумови для обгрунтованого вибору професії та місця роботи з урахуванням потреб ринку праці, а також покликання, здібностей і психофізіологічних можливостей молодої людини та її професійної підготовки [4, с.47-48].

В економічні теорії виділяють такі види безробіття:

1) Фрикційне безробіття- стосується тих осіб, які не працюють у зв'язку із добровільною зміною місця роботи у зв'язку із незадоволенням рівнем заробітної плати, умовами праці, місцем проживання тощо. Безробіття, пов'язане із пошуками чи очікуванням роботи, є відносно короткочасним. Кожна з осіб, що шукають роботу, перебуває на ринку праці в середньому не більше одного місяця. Але ж частка їх у загальній кількості безробітних може бути досить значною.

2) Інституціональне безробіття- є складовою частиною фрикційного безробіття і пов'язане з тим, що іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гарантованого мінімуму заробітної плати, недосконалість податкової системи тощо призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних.

3) Структурне безробіття- виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли внаслідок технологічних та структурних змін суспільного виробництва з'являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками.

4) Циклічне безробіття- виникає внаслідок циклічного спаду виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу. Коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, зайнятість теж скорочується, а безробіття зростає. З цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям, пов'язаним з Дефіцитом попиту.

1.3 Види та інструменти політики зайнятості

Практика використання методів впливу на зайнятість виявила два типи уявлення стосовно політики держави на ринку праці - активної і пасивної [10, с. 44].

Адміністративно-організаційні методи спрямовані, передусім, на впровадження активної політики держави на ринку праці.

Активна політика являє собою спрямування дій на підвищення конкурентоспроможності робочої сили і розширення сфери докладання праці з метою запобігання безробіттю і збільшення чисельності зайнятих. Тобто вона спрямована на забезпечення роботою не зайнятих активних громадян.

Активна політика держави в галузі зайнятості реалізується за допомогою таких інструментів, як Державна та регіональні програми зайнятості населення, які передбачають низку активних заходів щодо розширення сфери докладання праці. Активні заходи державної політики - це комплекс організаційно-економічних і правових дій, безпосередньо впливаючих на зміну співвідношення попиту і пропозиції робочої сили.

На характер активної політики держави в галузі зайнятості впливають об'єктивні та суб'єктивні чинники.

До об'єктивних чинників належать:

· економічний стан держави. Чим вищий економічний ріст, тим більші фінансові можливості для впровадження різноманітних активних заходів щодо розширення сфери докладання праці. І навпаки, із скороченням виробництва такі заходи обмежуються;

· ступінь відповідності національних трудових норм міжнародним. Чим він вищий, тим ефективніше впроваджуються активні заходи;

· політична стабільність. Вона забезпечує прогнозованість процесів і здійснення заходів довгострокового плану.

Суб'єктивним чинником, що впливає на характер активної політики держави в галузі зайнятості, є непрофесіоналізм окремих суб'єктів у виконавчих та в інших гілках влади, внаслідок чого не виконується комплексний підхід до проблем зайнятості з негативними наслідками.

Пасивна політика держави в галузі зайнятості передбачає її відповідальність за становище найманих працівників і роботодавців на ринку праці. У цьому випадку формується своєрідний ринковий державний патерналізм.

Пасивна політика здійснюється пасивними заходами, до яких належать: реєстрація та облік безробітних і незайнятих громадян, які шукають роботу; організація системи надання допомоги по безробіттю; здійснення як грошових, так і негрошових форм підтримки безробітних і членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні. Ці заходи не впливають на співвідношення попиту та пропозиції робочої сили і в умовах нашого ринку праці не регулюють зайнятість населення.

1.4 Політика зайнятості, її напрямки та інструменти

Політика зайнятості населення являє собою систему регуляторних заходів і дій соціально-економічного, адміністративно-організаційного та правового характеру, які здійснюються державними і соціальними інститутами та спрямовані на забезпечення оптимального функціонування й розвитку сфери соціально-трудових відносин, у тому числі національного ринку праці, з метою забезпечення повної зайнятості.

Державна політика зайнятості населення виконує своєрідну роль в узгодженні економічної та соціальної політики держави. З її допомогою детермінується ієрархія цілей та завдань регулювання пропорцій суспільного відтворення, забезпечується сприяння соціально-економічному розвитку суспільства.

Врешті-решт державна політика зайнятості населення безпосередньо впливає на його добробут, який є передумовою кількісного зростання та якісного вдосконалення робочої сили. Саме вона окреслює систему пріоритетів державного втручання в економіку, дає змогу розмежовувати цілі державного регулювання та засоби їх досягнення.

У зв'язку з цим слід мати на увазі, що економічна політика розглядається як засіб досягнення цілей, які визначаються соціальною політикою держави, а їх пов'язує та узгоджує саме політика зайнятості населення.

Інструментарій політики зайнятості населення використовується для цілеспрямованого впливу не тільки на функціонування й розвиток ринку праці, а й на людину як носія здатності до праці. За його допомогою здійснюється вплив на такі функції ринку праці, як розподіл працівників за галузями національної економіки, за географічною і професійними ознаками.

Економіко-географічні умови окремих територій країни, їх виробнича спеціалізація та рівень соціально-економічного розвитку породжують регіональні відмінності у зайнятості населення та умовах розширеного відтворення робочої сили.

Це беруть до уваги при розробці територіальних програм зайнятості населення. У зв'язку з цим в політиці зайнятості розрізняють загальнонаціональний та регіональні рівні впливу, сфери прийняття рішень, компетенції структур, залучених до цього процесу.

На загальнонаціональному рівні держава для прямого та опосередкованого впливу на фактори зайнятості населення використовує такі соціально-економічні регуляторні інструменти, як кредити, субсидії, пільги та дотації підприємцям, регулювання рівня й ставок прибуткового податку.

За допомогою адміністративно-організаційних важелів вона регулює кількісні співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили шляхом встановлення квот на працевлаштування, при укладанні контрактів з підприємцями; вибіркового оподаткування; зменшення або збільшення пенсійного віку; регулювання тривалості робочого часу; впливу на міграцію робочої сили, її територіальну, галузеву та професійно-кваліфікаційну мобільність. А законодавчими актами регламентуються такі складові розширеного відтворення робочої сили як її формування та використання.



Розділ 2. Безробіття та державна політика зайнятості України

2.1 Динаміка и тенденції розвитку зайнятості в Україні

Як свідчать дані Державної служби статистики України, ситуація на ринку залишається напруженою та супроводжується скороченням попиту на робочу силу. Чисельність безробітних у І півріччі 2015 року становила 1,7 млн. осіб. Рівень безробіття, за методологією МОП, становив 9,2%, а серед осіб працездатного віку - 9,6% економічно активного населення. Серед молоді у віці до 25 років рівень безробіття залишається більш як удвічі вищим, ніж в середньому по країні - 21,3% економічно активного населення.

Послуги державної служби зайнятості отримали понад 1,2 млн. безробітних громадян, у тому числі з початку року звернулися за допомогою у працевлаштуванні та отримали статус безробітного 698,3 тис. осіб. За допомогою державної служби зайнятості отримали роботу 630,9 тис. осіб, у тому числі 397,9 тис. зареєстрованих безробітних, з яких кожний четвертий належав до соціально вразливих категорій населення, включаючи внутрішньо переміщених осіб та учасників АТО.

З початку окупації АР Крим та проведення антитерористичної операції до державної служби зайнятості звернулися за допомогою у працевлаштуванні 60,3 тис. мешканців АР Крим, Донецької та Луганської областей, зокрема 48,8 тис. громадян, які отримали довідку про взяття на облік відповідно до Постанови КМУ від 1.10.2014 року №509.

Внутрішньо переміщені особи зверталися за послугами в центри зайнятості в усіх регіонах країни. Найбільша їх кількість зосереджена у Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Запорізькій, Полтавській, Луганській областях та м. Києві. Державна служба зайнятості сприяла працевлаштуванню 16,3 тис. таких громадян, зокрема 13,0 тис. осіб, які мали відповідну довідку. У громадських роботах та інших роботах тимчасового характеру взяли участь 7,1 тис. переселенців.

Міністр соціальної політики України підкреслив, що Україна протягом минулого року зіткнулася з ризиками, до яких держава та органи влади не були готові: “У мирний час ми не готувалися до того, що будемо мати справу з майже мільйоном внутрішньо переміщених осіб, які в середині країни будуть шукати соціальний захист, житло, роботу тощо. Уже на сьогодні маємо більше 950 тис. переселенців, які обліковані в управліннях соціального захисту населення. Це понад 285 тис. сімей” [1, с.3].

Отже, розглянемо тенденції, які панували на ринку праці України останні десятиріччя. Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15-70 років у 2014 р., порівняно з 2013 р., збільшилася на 337,2 тис. осіб, або на 22,3%, та становила 1,8 млн. осіб.

На рис. 2.1 наведено динаміку чисельності безробітних, що визначені за методологією МОП та в державних центрах зайнятості. З рис. 1 чітко видно значну розбіжність між зареєстрованим безробіттям та реальним, при чому видна тенденція до зменшення кількості зареєстрованих офіційно. Кількість безробітних, визначених за методологією МОП, за період з 2000 по 2008 роки мала стійку тенденцію до зменшення, але економічна криза викликала стрімке зростання.

Така невідповідність показників зареєстрованого безробіття та розрахованого центром статистики є однією з парадоксальних характеристик ринку праці України. Оскільки не існувало та не існує жодного регіону та жодного періоду, де і коли б показники зареєстрованого безробіття співпали з відповідними показниками, розрахованих за методологією МОП.

Різницю між ними не можна пояснити особливостями регіональної політики зайнятості або відмінностями поведінки певних соціально-демографічних груп, оскільки при їх розрахунку використовуються різні методики збору та обчислення даних. Беззаперечним є і той факт, що показники зареєстрованого безробіття набагато нижчі від аналогічних показників, розрахованих за методологією МОП, через недостатній рівень ефективності державної інфраструктури, призначеної для обслуговування ринку праці, у зв'язку з чим значна частина населення не розраховує на допомогу служби зайнятості у пошуках роботи, намагаючись працевлаштуватися самостійно [3, с. 230].

Рис. 2.1. Динаміка чисельності безробітних, визначених за міжнародною та національною методологією

Із загальної чисельності безробітних 1,8 млн. осіб, або 76,4%, раніше працювали, а решта 0,4 млн. шукали роботу вперше та не мали досвіду роботи. До останньої категорії в основному належала молодь, яка була не працевлаштована після закінчення навчальних закладів. Так, частка осіб віком 15-24 роки серед безробітних без досвіду роботи у 2014 р. складала 67,3%, а молоді віком 25-29 років - 16,9%.

Найвищий рівень безробіття у 2005-2014 рр. стабільно спостерігається у віковій групі 15-24 роки. При цьому потрібно відмітити, що рівень безробіття у цій віковій групі стрімко зростає: 14,9% у 2005 р., 17,4% у 2010 р., 23,1% у 2014 р. (рис. 2.2).



Рис. 2.2. Рівень безробіття населення (за методологією МОП) за віковими групами

Важливими показниками, що характеризують економічну ситуацію в державі, є причини незайнятості безробітних: вивільнення з економічних причин; звільнення за власним бажанням; демобілізація з військової строкової служби; не працевлаштування після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації; звільнення за станом здоров'я, через оформлення пенсії за віком, інвалідністю; звільнення у зв'язку з закінченням строку контракту та інші причини безробіття (рис. 2.3-2.4).

У 2014 році найбільшу питому вагу серед причин незайнятості займали вивільнення з економічних причин (31,6%) та звільнення за власним бажанням (36,4%).

Натомість у 2010 році основною причиною незайнятості було вивільнення з економічних причин (39,3%) як результат фінансово-економічної кризи останніх років.



Рис. 2.3. Структура безробітного населення (за методологією МОП) за причинами незайнятості у 2010 р.

Рис. 2.4. Структура безробітного населення (за методологією МОП) за причинами незайнятості у 2014 р.

Тривалість зареєстрованого безробіття є важливим індикатором кон'юнктури зареєстрованого ринку праці, оскільки відповідні дані надають уяву про термін пошуку роботи безробітними через державну службу зайнятості. Відповідна інформація одержується в ДСЗ із щоквартальною періодичністю та ґрунтується на даних про розподіл зареєстрованих безробітних за терміном перебування на обліку в цій установі на певну дату. На основі даної інформації розраховується показник середньої тривалості зареєстрованого безробіття. Цей показник надається у вимірі середньої кількості місяців перебування на обліку в ДСЗ зареєстрованих безробітних.

Загрозлива динаміка середньої тривалості безробіття в Україні спостерігалась до 2001 р. включно, зазначений показник щорічно збільшувався майже на 2 місяці (рис. 2.5).

У 2000 р. темпи зростання тривалості зареєстрованого безробіття уповільнилися. Проте ситуація залишалася дуже напруженою: середня тривалість безробіття по Україні у 2004 р. становила 11,9 місяця, в 11 областях вона перевищила 1 рік, зокрема в Івано-Франківській та Львівській областях становила відповідно 15 і 16 місяців.

Рис. 2.5. Середня тривалість зареєстрованого безробіття у 2004-2014 рр., місяців

Реалізація активних заходів сприяння зайнятості дозволила зменшити у 2013 р. середню тривалість безробіття з 12 до 4 місяців. Потрібно зауважити, що зі зменшенням середньої тривалості безробіття спостерігається зменшення ступеню варіації даного показника по регіонам України (табл. 2.1).

Встановлено, що найнебезпечніша фаза у тих, хто залишився без роботи, настає після шести місяців її пошуку. В цій фазі починають з'являтись ознаки деструктивних змін особистості, а надалі - безпорадності й примирення із ситуацією.

Людина починає звикати до бездіяльності, втрачати професіоналізм і здобуті навички. Після шести місяців не тільки безробітні втрачають віру, кваліфікацію і навички, а й роботодавці з пересторогою відносяться до таких громадян. Ось чому суспільству дешевше обійдеться безробіття, наприклад, в 2 млн. осіб із середнім терміном два-три місяці, ніж в 1 млн. терміном понад шість місяців [2, с. 96].

Таблиця 2.1

Динаміка варіації середньої тривалості безробіття в регіонах України

Роки	Мінімальне значення, міс.	Максимальне значення, міс.	Середнє значення, міс.	Розмах варіації, міс.	Коефіцієнт осциляції,%
1996	5	10	7	5	75
2000	7	16	12	9	75
2005	7	9	8	2	25
2010	5	7	6	2	34
2013	3	5	4	2	50
2014	4	6	5	2	40

У 2014 р. чисельність безробітних з терміном незайнятості понад 6 місяців становила більше 370 тис. осіб проти 1,7 млн. осіб відповідно у 2000 р.



Таблиця 2.2

Структурні зрушення у тривалості незайнятості безробітних (за методологією МОП), %

Тривалість незайнятості	2000	2005	2010	2014
До 6 місяців	19,8	39,2	47,1	59,5
Від 6 до 12 місяців	16,9	18,3	19	20,4
Понад 12 місяців	63,3	42,5	33,9	20,1
Усього	100,0	100,0	100,0	100,0

Дані табл. 2.2 свідчать, що у 2000 р. майже дві третини безробітних не могли працевлаштуватися впродовж терміну, що перевищує один рік. Наразі, у 2014 р. таких осіб було лише 20,1%. Тобто, з 2000 р. по 2014 р. необхідно відмітити тенденцію зменшення частки безробітних з довготривалою незайнятістю.

Тривалість незайнятості безробітних тісно пов'язана з тривалістю пошуку роботи. Динаміка та структура безробітних за тривалістю пошуку роботи представлена у табл. 2.3 і має ті ж тенденції, що й тривалість незайнятості безробітних.

Таблиця 2.3

Структурні зрушення у тривалості пошуку роботи, %

Тривалість пошуку роботи	2000	2005	2010	2014
До 6 місяців	26,5	53,5	55,5	70,2
Від 6 до 12 місяців	18,1	16,7	20,4	17,0
Понад 12 місяців	55,4	29,8	24,1	12,8
Усього	100,0	100,0	100,0	100,0

Кількість вільних робочих місць (вакантних посад), заявлених роботодавцями на кінець 2014 р. становила 35,3 тис., що на 17% менше, ніж на кінець 2013 р.

Варто відмітити у цьому питанні, що результативність роботи центрів зайнятості оцінюється рівнем працевлаштування громадян, які звернулись до них. За сприяння державної служби зайнятості у 2014 р. було працевлаштовано 494,3 тис. осіб, або 26,8% безробітного населення, що перебувало на обліку цієї установи, що на 25 в.п. менше показника у 2013 р. З 2000 р. по 2007 р. спостерігається тенденція стабільного збільшення рівня працевлаштування громадян службою зайнятості від 21,8% до 45,4% по Україні. зайнятість безробіття україна праця

У цей період значно збільшується результативність діяльності служби зайнятості. Найвищий рівень працевлаштування зареєстрований у 2007 р. в м. Києві - 74,1%.

Найнижчий рівень працевлаштування по Україні зафіксований у 1999 р. (18,9%), в регіональному розрізі найнижчі показники у 1997 та 1998 р. - в Івано-Франківській області (7,3% та 7,4%). З 2002 р. мінімальні рівні працевлаштування в депресивних регіонах коливаються в межах від 20,6% до 38,3%.

Регіональна диференціація зазначеного показника досить значна, як правило, мінімальні рівні притаманні Івано-Франківській, Чернівецькій, Львівській та Тернопільській областям, максимальні - містам Києву та Севастополю, Дніпропетровській області.

Суттєва регіональна диференціація рівня працевлаштування незайнятих громадян свідчить про територіальні та структурні диспропорції на ринку праці країни щодо невідповідності у територіальному розподілі пропозиції робочої сили та попиту на неї.

2.2 Практика застосування інструментів політики зайнятості та її результати в Україні

Розглянемо основні види активних заходів. Так, в Україні оплачувані громадські роботи - це загальнодоступні й такі, що не потребують, як правило, спеціальної професійної підготовки, види трудової діяльності безробітних або частково незайнятих громадян. Громадські роботи організуються з метою надання тимчасової роботи громадянам, котрі втратили роботу, а також для забезпечення роботою осіб передпенсійного віку і для трудової реабілітації тих, хто мав значну перерву у професійній діяльності.

Організація громадських робіт здійснюється державними адміністраціями за участю органів ДСЗ. Види та обсяги робіт визначаються, виходячи із ситуації, яка склалася в конкретному районі або регіоні. Це можуть бути сезонні сільськогосподарські роботи, ліквідація наслідків стихійних лих, прибирання вулиць і територій окремих підприємств та ін. Робочі місця для проведення таких робіт створюються також у сфері побутового обслуговування, охорони здоров'я, соціального страхування.

Направлення на громадські роботи здійснюється органами ДСЗ. Із громадянами, які дали згоду на участь у таких роботах, укладаються трудові договори. Оплата праці здійснюється за фактично виконану роботу, але не нижче мінімального розміру, встановленого законодавством. За безробітними зберігається допомога по безробіттю і соціальні гарантії, включаючи право на пенсію.

Роль громадських робіт у подоланні безробіття постійно зростає. Про це свідчить зростання чисельності зайнятих на них громадян. Якщо у 2004 р. тих, хто працював на громадських роботах, було 15,8 тис. осіб, то у 2015 р. їх кількість збільшилася до 323,6 тис., або більше ніж у 20 разів. Однак це - не межа. Охоплення безробітних громадськими роботами слід розширювати і надалі, в тому числі й за рахунок їх нових видів, на яких можна буде застосувати і висококваліфіковану працю.

За даними ДСЗ, у 2015 р. професійною орієнтацією було охоплено 2279,8 тис. громадян, яким надано 3068,5 тис. послуг. Однак, негативним є той факт, що молодь віком до 28 років складає серед них лише 26,5 %, у той час як серед безробітних - майже третину.

Професійне навчання включає: первинну професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації незайнятих громадян, і це є важливим активним заходом державної політики зайнятості з тієї точки зору, що він підвищує конкурентоспроможність робочої сили і робить гнучкішим ринок праці.

Первинна професійна підготовка незайнятих громадян спрямовується на оволодіння ними спеціальними знаннями, уміннями і навичками за професіями, які користуються попитом на даному регіональному ринку праці або необхідні для самозайнятості. Мається на увазі, що ці громадяни не мали професій.

Перепідготовка громадян, котрі вже мають професію або спеціальність, здійснюється з метою оволодіння спеціальними знаннями, уміннями, навичками за новою професією (спеціальністю) вивільненими працівниками, безробітними та іншими незайнятими громадянами, яким не може бути запропонована підходяща робота за наявною у них професією.

Підвищення кваліфікації працівників спрямовано на розширення та поглиблення їх знань, умінь і навичок за раніше набутими професіями (спеціальностями) до рівня, який відповідає сучасним вимогам науки і техніки, а також на опанування знаннями, котрі сприятимуть повній та продуктивній зайнятості.

Професійне навчання незайнятих громадян, перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників мають бути основним засобом активної політики держави щодо запобігання безробіттю. В Німеччині, Швеції, Франції, Італії, Великобританії та інших розвинутих країнах більше ніж половина безробітних охоплена даними видами активних заходів. Вважається, що за трудове життя (30-40 років) робітник повинен здобути не менше трьох-чотирьох професій для того, щоб бути конкурентоспроможним на ринку праці.

В Україні поки що професійному навчанню (узагальнюючий термін, який передбачає первинну професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації) незайнятих громадян не приділяється достатньої уваги, про що свідчить його динаміка.

Професійне навчання громадян відбувається на навчальних базах вищих закладів освіти, професійно-технічних закладів освіти, підприємств, установ і організацій, у навчальних центрах служби зайнятості. Але слід підкреслити відносно невелику частку тих працівників, які проходять навчання на підприємствах. Їх питома вага у 2015 р. склала лише 25,9 % від усіх тих, хто професійно навчався. Підприємства за останні 7-8 років значно скоротили витрати на вказані цілі, що для них же й обертається втратами.

Зовсім невелику питому вагу (лише 2 %) становлять ті, хто навчався на базі навчальних центрів ДСЗ. Це пояснюється нерозвинутістю цієї бази через відсутність необхідних коштів.

З метою посилення такої роботи Кабінет міністрів України в січні 2015 р. своїм розпорядженням затвердив заходи щодо сприяння підприємствам в організації професійного навчання кадрів на виробництві. Реалізація цих заходів допоможе підвищити конкурентоздатність працівників на ринку праці та підвищити мобільність робочої сили.

Розширення сфери докладання праці за рахунок введення в дію нових робочих місць та збереження діючих сприяє прямому зниженню безробіття. Роль цього фактора в активних заходах важко переоцінити. Однак це можливо лише в умовах значного пожвавлення економічної та інвестиційної активності в країні.

Аналіз самозайнятості в Україні здійснюється на основі інформації обстеження домогосподарств з питань економічної активності населення. Згідно з результатами обстежень, у 2015 р. налічувалося майже 1,4 млн. самозайнятих.

З урахуванням мікропідприємців, працюючих на додатковій роботі як самозайняті, масштаби сектора самозайнятості можна оцінити в 2,4-2,5 млн осіб, тобто в 12-12,5 % всього зайнятого населення. Основну частину самозайнятих складають сільськогосподарські професії - 66,4 % від їх загальної чисельності. Більшість самозайнятих становлять жінки - 51,43 %, особи передпенсійного віку - 9 %.

Ситуація, що склалася на сьогодні у сфері зайнятості сільського населення, свідчить ось про що. По-перше, реформування аграрного сектора призвело до скорочення кількості зайнятого населення в сільському господарстві, що підтверджує загальносвітову тенденцію.

Так, за роки незалежності загальна чисельність зайнятих у сільському господарстві зменшилася з 5,4 до 4,0 млн осіб, що становило 19,7% від усього зайнятого населення у 2014 р., у тому числі майже три чверті сільського. Однак вона ще залишається високою, однією із найбільших за чисельністю працюючих, сконцентрованих у сільському господарстві, що значно перевищує чисельність зайнятих в інших галузях економіки.

По-друге, існуюча структура зайнятості сільського населення є нераціональною. На сьогодні ця проблема вирішується несистемно, шляхом запровадження компенсаційного механізму сприяння зайнятості населення на селі - розвитку зайнятості в особистих підсобних господарствах населення. Проте зростання товарного сільськогосподарського виробництва в цих господарствах не сприяє технологічному та інноваційному розвитку аграрного сектора в цілому.

По-третє, за останні роки в результаті проведення невиваженої аграрної політики та реального спаду сільськогосподарського виробництва за період аграрної реформи помітно погіршилася якість пропозиції праці у сільському господарстві.

При цьому доцільно звернути увагу органів державної влади на те, що державне регулювання зайнятості сільського населення найбільш ефективним є тоді, коли досягається найвищий продуктивний рівень зайнятості у сільській місцевості в контексті загального підвищення добробуту населення. До того ж механізми державного регулювання зайнятості мають зосереджуватися не тільки на територіальному рівні їх реалізації (регіональному чи місцевому), а й враховувати функціональний рівень.

У цьому процесі мають брати активну участь не тільки державні служби зайнятості, а й центральні органи виконавчої влади та підприємства, установи та організації різних організаційно-правових форм власності.

При цьому велике значення має діяльність органів місцевого самоврядування (сільських, селищних рад) щодо сприяння зайнятості у сільській місцевості, де вони розміщені. Не менш важливо враховувати такий основний елемент державної політики зайнятості, як стимулювання попиту робочої сили у сільській місцевості.

До сфери державної політики зайнятості сільського населення слід включати такі найважливіші механізми державного регулювання, як реформування системи заробітної плати, посилення трудової мотивації тощо, тобто, здійснюючи державну активну політику зайнятості у сільській місцевості, органи державної влади не повинні обмежуватися тільки заходами щодо сприяння у працевлаштуванні зареєстрованих безробітних, оскільки, найбільш незахищеною є сьогодні сільське населення, яке перебуває у стані вимушеної неповної зайнятості.

Досягнення всіх перерахованих вище умов можливе тільки в разі здійснення раціональної та збалансованої в усіх напрямах державної політики у сфері зайнятості сільського населення. При цьому державі відводиться головна роль, оскільки її вплив на трудові ресурси села, без перебільшення, великий і багатогранний. Особливо це необхідно, коли ринкові саморегулятори вже не спрацьовують в умовах кризових явищ, спричинених неналежно проведеною аграрною реформою.

При цьому слід зазначити, що у міру того, як будуть реалізовуватись заходи щодо сприяння зайнятості сільського населення, вивільнюваного із сільського господарства, на кожному з етапів цього процесу можуть змінюватися як методи, так і масштаби механізмів державного регулювання зайнятості.

Тому необхідно сформувати такий комплексний ефективний механізм державного регулювання зайнятості сільського населення, щоб на основі оптимального співвідношення діяльності всіх суб'єктів регулювання у цій сфері отримати запланований ефект. Досягнути цього на перспективу можна тільки шляхом перерозподілу функцій між цими суб'єктами, а здійснити - тільки за рахунок функціональних обстежень органів державного управління у сфері зайнятості сільського населення як постійного моніторингу їх функцій та організаційної структури.



ВИСНОВКИ

Проведений аналіз ринку праці показав:

- значну розбіжність між зареєстрованим безробіттям та реальним, при чому спостерігається чітка тенденція до зменшення кількості зареєстрованих офіційно;

- найвищий рівень безробіття у 2005-2014 рр. стабільно спостерігається у віковій групі 15-24 роки;

- у 2014 році найбільшу питому вагу серед причин незайнятості займали вивільнення з економічних причин (31,6%) та звільнення за власним бажанням (36,4%), натомість у 2010 році основною причиною незайнятості було вивільнення з економічних причин (39,3%) як результат фінансово-економічної кризи останніх років;

- суттєві позитивні структурні зрушення відбулися у середній тривалості безробіття, але залишається проблема збереження достатньо вагомої частки довготривало безробітних та обмежені можливості їх працевлаштування;

- навантаження незайнятих трудовою діяльністю громадян на вільні робочі місця мало щорічну тенденцію до зменшення з 1999 р. по 2007 р. , але у зв'язку з економічною кризою у 2008р. цей показник збільшився більше ніж у двічі порівняно із 2007 роком, з 2012 р. спостерігаємо щорічну стабільну тенденцію до збільшення.

Отже, ситуація на ринку праці України нині перебуває під впливом складних економічних та політичних умов. Зокрема спостерігається велика кількість факторів, що найближчим часом можуть призвести до стрімкого погіршення ситуації у сфері зайнятості. Це і загальноекономічні чинники, і вимушене переселення громадян зі східних регіонів та Криму в інші регіони країни.

Одним із пріоритетних завдань служби зайнятості в умовах сьогодення є забезпечення індивідуального підходу до кожної людини, надання оперативної та якісної допомоги у працевлаштуванні. Тому на часі вдосконалення технології роботи державної служби зайнятості. Головна увага має бути сконцентрована на роботі з вимушеними переселенцями, кількість яких продовжує зростати.

Таким чином, успішність подальшого подолання кризових явищ, що склалися потребує комплексної державної та регіональної політики, яка повинна включати реалізацію заходів зі створення додаткових робочих місць, удосконалення податкового законодавства у напрямку розвитку підприємництва і, як наслідок - підвищення фактичного рівня зайнятості та доходів населення.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Радіонова І. О. Соціально-економічні проблеми безробіття / І. О. Радіонова // Економіст. - 2009. №1. с. 49 - 51

2. Сунцова О. О. Фінанси та економічне зростання: теоретичніаспекти/ О. О. Сунцова // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - №6. - с. 4-7

3. www.ukrstat.gov.ua.

4. Василенко Н.Ф. Особливості становлення соціально орієнтованого ринку праці // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 11(41). - С. 164-170

5. Данилишин Б., Куценко В. Інтелектуальні ресурси в економічному зростанні: шляхи поліпшення їх використання // Економіка України. - 2006. - № 1. - С. 71-79

6. Іляницька О.В. Проблеми безробіття і трудова міграція українців // Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 8(50). - С. 167-172

7. Краузе О.І. Концепція змішаного регулювання зайнятості населення України // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 10(40). - С. 167-172

8. Статистичний щорічник України за 2005 рік. - К.: Консультант, 2006

9. Колишня Л. М. Безробіття в умовахформуванняринковихвідносин / Л. М. Колишня // Україна: аспектипраці. - 2010. - № 6. - С. 9-11

10. Соколова Т. М. Структура зайнятості та безробіття: проблеми та тенденції / Т. М. Соколова // Україна: аспектипраці. - 2010. - № 2. - С. 7-11.

11. Левчук Г. В. Сучасніпроблеми, тенденції та аналізбезробіттянаселення в Україні / Г. В. Левчук // ВісникБердянськогоуніверситетуекономіки. - № 3(7). - 2009. - С. 75-79.

12. Безтелесна Л. І. Державне регулювання зайнятості : підручник [для студ. вищихнавч. закл.] / Л. І. Безтелесна, Г. М. Юрчик / Національний ун-т водногогосподарства та природокористування. - Рівне : НУВГП, 2006. - 210 с.

13. Програма сприяння зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2017 року затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2012 р. № 1008 [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.

Размещено на Allbest.ru

...