Мале та середнє підприємництво в сучасній перехідній економіці України

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретичні основи розвитку малого та середнього бізнесу в Україні

1.1 Поняття, сутність та принципи діяльності малого та середнього бізнесу в Україні

1.2 Особливості становлення малого та середнього бізнесу в Україні

1.3 Роль малого бізнесу в економіці

2. Види та суб'єкти малого та середнього бізнесу в Україні

2.1 Організаційні форми малого та середнього бізнесу в Україні

2.2 Найбільш прибуткові види малого та середнього бізнесу в Україні

3. Проблеми функціонування малого підприємництва в Україні, перспективи розвитку та роль у становленні конкурентного середовища

4. Шляхи вдосконалення малого та середнього бізнесу в Україні

Висновки

Список літератури



ВСТУП

Одним із перспективних напрямів економічного розвитку України є мале підприємництво, яке виступає однією зі складових сектора економіки країни. Формування ринкової системи господарювання є неможливим без процесів становлення і розвитку приватного підприємництва, особливо сфери малих підприємств, у якій ці процеси розвиваються найбільш динамічно.

Тема цієї курсової роботи є актуальною в сучасних умовах, тому що стосується тієї сфери людської діяльності, яка забезпечує розвиток суспільства не лише в економічному, а й соціальному та моральному плані, адже мале підприємництво сприяє розвитку конкурентного середовища та утворенню середнього класу, який існує в Україні лише формально.

Аналізу ролі, проблем та вдосконалення малого та середнього бізнесу присвячено ряд робіт вітчизняних та закордонних вчених, серед яких треба виділити праці Кантільйона Р., Сміта А., Шумпетера Й., Іванілова О. С., Варналія З. С., Вебера М., Базилевича В. Д., Білика В. В. та інших.

Об'єктом дослідження є мале та середнє підприємництво в сучасній перехідній економіці України.

Предметом дослідження є теоретичні відомості про мале та середнє підприємництво, його роль в сучасній економічній системі України та проблеми і перспективи його розвитку.

Виходячи з актуальності й ступеня наукової розробки проблеми, метою дослідження є комплексний аналіз основних показників розвитку малого та середнього підприємництва, оцінка його ролі та труднощів, а також визначення основних шляхів його вдосконалення.

Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі повинні бути вирішені наступні завдання:

- висвітлення теоретичних аспектів розвитку малого та середнього бізнесу, а також визначення його ролі та місця в економіці;

- опис класифікаційного поділу і дослідження найбільш прибуткових видів підприємницької діяльності;

- дослідження проблемних аспектів розвитку малого та середнього бізнесу в Україні, визначення його перспективності за наявних умов та докладна оцінка його ролі у створенні конкурентного середовища;

- визначення напрямів покращення стану малого та середнього підприємництва в Україні.

Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаної літератури.

У першому розділі висвітлюються зміст поняття «підприємництво», сутність, значення, характеристика, функції та принципи діяльності малого та середнього бізнесу. Досліджуються особливості становлення малого та середнього бізнесу в Україні.

У другому розділі характеризуються організаційні форми малого і середнього бізнесу, а також найбільш прибуткові їх види в Україні.

Третій розділ присвячений аналізу проблем розвитку малого та середнього бізнесу в Україні, оцінці можливих перспектив подальшого зростання та визначенні його місця у становленні конкурентного середовища.

У четвертому розділі розглядаються шляхи вдосконалення розвитку малого та середнього бізнесу в Україні.

При написанні роботи використовувалися різноманітні літературні джерела: підручники «Політекономія», «Економіка підприємства», статистичні матеріали Держкомстату України, наукові журнали, статті та ін.

малий середній бізнес підприємництво



1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

На даний час існує безліч визначень поняття малого і середнього бізнесу. Це досить широке і багатовимірне явище. Термін «бізнес», в основному, використовується за кордоном. Вітчизняна наука частіше вживає термін «підприємництво». Теоретичне осмислення цього поняття пройшло довгий шлях. Вперше воно було сформульоване французьким банкіром Р. Кантільйоном у ХVІІІ ст. Він називав підприємцями людей з нефіксованими доходами, оскільки вони займаються ризиковою діяльністю. На перший погляд, таку думку заперечити важко. Але вона не охоплює всіх проблем, що пов'язані зі складністю підприємницької діяльності.

Класик англійської політичної економії А. Сміт визначав підприємця як власника, що ризикує заради комерційного успіху. Він сам організовує економічну діяльність, сам керує, сам розпоряджається результатами роботи. Таке означення, на мою думку, є більш ширшим, хоча і тут є свої недоліки, адже підприємець не завжди є власником.

Важливою ознакою підприємництва є нововведення. За економістом Йозефом Шумпетером, підприємець - це новатор, тобто людина, що вносить сміливі, нові, прогресивні ідеї й принципи у певному виді діяльності. Він не просто відкидає, а ламає звичні стереотипи, уявлення, норми і правила, що заважають руху до нового.

Виходячи з визначення того, хто такий підприємець, можна провести паралель до поняття підприємництва. Воно може розглядатися з декількох сторін. По-перше, підприємництво - це економічна категорія, що виражає відносини між суб'єктами господарської діяльності, спрямованої на досягнення такої комбінації економічних ресурсів, яка здатна забезпечити їм комерційний успіх. По-друге, це тип господарської поведінки, що ґрунтується на самостійності та незалежності суб'єктів стосовно вибору: що, скільки, як, для кого виробляти; на повній відповідальності за прийняті рішення та їх наслідки і на спрямуванні діяльності на досягнення комерційного успіху.

По-третє, підприємництво, як господарське мистецтво, - це постійна економічна, організаторська та управлінська творчість з метою пошуку способів адаптації і прагнення до змін, які можуть у перспективі забезпечити комерційний успіх. І, по-четверте, це метод економічного мислення, який характеризується оригінальністю ідей та підходів до вирішення господарських проблем [ 1, с. 268].

Проаналізувавши різні означення, хочу сформулювати думку, що підприємництво - це особливий вид людської діяльності (виробничої, фінансової, торгівельної, інноваційної, посередницької, страхової тощо), що ґрунтується на унікальних якостях підприємця, на його ініціативності, самостійності, працелюбності та ризиковості, на творчому пошуку, на вільному виборі партнерів, виду діяльності, цільової аудиторії та способів виробництва, що має на меті отримання засобів для покращення свого життя шляхом послаблення своїх конкурентів і задоволення запитів споживачів чи клієнтів.

1.1 Поняття, сутність та принципи діяльності малого та середнього бізнесу в Україні

Сучасна економіка має досить розгалужену структуру, до якої входять малий, середній та великий бізнес, які існують пліч-о-пліч та органічно доповнюють один одного. Різниця між цими трьома видами бізнесу зумовлена різним рівнем суспільного поділу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.

Світова практика визнає такі критерії визначення масштабів підприємства як: обсяг капіталу, чисельність зайнятих і обсяг випуску.

Малий бізнес є органічною частиною ринкової економіки. Він є первинною, найбільш чисельною, а тому і найбільш розповсюдженою частиною економіки. Таке підприємництво найчастіше зустрічається у ризикових видах діяльності, а також там, де масове виробництво недоцільне.

Кожна держава самостійно визначає приналежність того чи іншого підприємства до певного виду бізнесу. Так, в Україні чинне законодавство до малих відносить підприємства, чисельність зайнятих на яких у промисловості та будівництві не перевищує 200 осіб, у науці та науковому обслуговуванні - 100 осіб, у галузях невиробничої сфери - 25 осіб, у роздрібній торгівлі - 15 осіб [1, с. 281].

В загальному, малим підприємством називають таке підприємство, на якому середня чисельність працюючих за рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції за цей же період не перевищує 500 000 євро.

Мале підприємство є структурним елементом малого підприємництва. Отже, мале підприємництво є особливим розділом економіки, який утворюється комплексом малих підприємств і тому є особливим суспільним видом дрібного виробництва в ринкових умовах.

Малий бізнес характеризується великою кількістю дрібних підприємств і здатністю швидко реагувати на кон'юнктурні зміни в економіці. Водночас, він є дуже нестійким, адже заново створені малі фірми банкрутують частіше за інші види підприємств. Та все ж, я вважаю що, мале підприємництво позитивно впливає на соціально-економічне життя. Воно коригує структуру економіки відповідно до зміни у смаках, потребах та уподобаннях суспільства. Розширює межі економічної свободи, керуючись у своїй діяльності економічною доцільністю і є активним щодо інноваційної діяльності. Також воно забезпечує розвиток конкуренції та сприяє послабленню монополізму. Не менш важливою функцією малого бізнесу є створення додаткових робочих місць, що позитивно відбивається на суспільному розвитку. Та найголовніше - малий бізнес є основою для формування середнього класу, що, на мою думку, є дуже актуальним в сучасному становищі нашої держави.

Проміжною ланкою між малими і великими підприємствами і середній бізнес. Середніми є підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік становить 51-1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції зі цей період коливається в межах 500 тис.-5 млн. євро [2]. Середніх підприємств значно менше, ніж дрібних, але більше, ніж великих. Вони призначені для обслуговування тих ринкових сегментів, які є недостатньо вигідними або через певні обставини не зайняті крупними чи дрібними підприємствами. Їхній асортимент не є різноаспектним, зате він постійний, адже кон'юнктурні коливання не так сильно впливають на спеціалізовані ринки.

Щодо суті середніх підприємств, то слід зазначити, що серед їхніх рис складно окремо виділити позитивні та негативні, адже їхня роль є досить двосторонньою. Так, вони теж створюють конкурентне середовище, але вже для великих фірм. Також середній бізнес не рідко називають перехідним кроком до монополізації, адже більшість середніх підприємств можуть легко потрапити до процесу поглинання. Загалом, багато середніх підприємств мають наміри займати монопольне становище на певних ринках, що не є дуже корисним для суспільного прогресу.

Малому та середньому бізнесу характерні певні принципи. Вони визначають їхню мету, сукупність усіх дій, спрямовують у потрібний бік, формують прагнення підприємця, скеровують діяльність, орієнтують на певному виді роботи, допомагають сформувати вміння та навички для вдалого просування у вибраній сфері, направляють на той шлях, що принесе найбільший успіх.

Одним з найважливіших принципів діяльності бізнесу, на мій погляд, є скерування всіх своїх можливостей на максимальне задоволення смаків, бажань та запитів споживачів чи клієнтів. Це пояснюється тим, що основним показником успіху є повага тих, на кого спрямована діяльність, адже справжньою популярністю користується та продукція, яка відповідає запитам клієнтів та є якісною. Також варто зазначити, що людські потреби визначають розвиток економічних відносин у суспільстві. Тому цей принцип визначає не тільки особистий успіх підприємця, а й вдосконалення економіки загалом.

Наступним принципом слід позначити новаторство. Хороший підприємець завжди прагне бути максимально проінформованим, використовувати найновіші технології у своїй сфері, здійснювати нововведення, бути рушійною силою технічного прогресу, адже це сприяє меншим затратам ресурсів, покращенню якості виробу чи послуги та можливості вирішення стратегічних завдань у перспективі.

Ще одним принципом є найбільш вигідне використання своїх конкурентних переваг. Це полягає в такій комбінації своїх вмінь, можливостей та ресурсів, яка допоможе привернути до себе увагу тих, хто раніше не входив до цільової аудиторії, та при цьому зберегти своїх колишніх споживачів, і таким чином перемогти своїх суперників.

Не менш важливим серед названих принципів я вважаю слідування принципам ділової етики. Це означає дотримання норм, які регулюють стиль роботи, манеру поведінки і спілкування при вирішенні ділових проблем, дотримання порядку взаємовідносин на службі, з керівництвом, у відносинах між колегами, партнерами, клієнтами, здійснення дій, спрямованих на підвищення рівня життя як працівників самої організації, так і суспільства загалом, а також толерантне ставлення до думок інших, уміння визнавати свої помилки, бути самокритичним, уміння використовувати в суперечці аргументи, а не владу чи авторитет та ін.

І останнім серед найосновніших принципів підприємницької діяльності є безперервний творчий пошук. Це полягає в постійному потоці нових, оригінальних та неповторних ідей, у появі нових цілей, в пошуку кращих напрямів застосування свого капіталу та можливостей, застосуванні на практиці тих корисних надбань, що з'явилися в процесі підприємницької діяльності, адже очевидно, що унікальні, творчі підходи ведення справи сприяють успішному просуванню на ринку, подальшому зростанню бізнесу та підвищенню конкурентоспроможності.

1.2 Особливості становлення малого та середнього бізнесу в Україні

Адміністративно-командна система в Україні, як і у цілому у колишньому СРСР, протягом усієї історії свого існування перешкоджала підприємництву. В її умовах держава монополізує всю господарську діяльність. Практично всі підприємницькі функції зосереджувалися в руках партійно-державної влади. При цьому заходи щодо централізації господарських рішень обґрунтовувалися орієнтацією на будівництво «державного соціалізму» та важливістю розвитку великого машинного виробництва. Творчі починання в той час були, але вони здебільшого мали ідеологічний, формальний характер і виступали, як правило, у формі «соціалістичного змагання». Все це призвело до занепаду господарської культури суспільства.

У перші роки після здобуття Україною незалежності, не дивлячись на такі труднощі перехідного періоду як гіперінфляція, бартеризація та зменшення обсягу внутрішнього ринку, відбувався швидкий ріст недержавного сектору економіки, який супроводжувався значним зростанням, особливо в перші роки економічних реформ, кількості суб'єктів малого підприємництва.

Можливості підприємництва відкриваються на базі прийнятих законів України «Про власність», «Про підприємства», «Про підприємництво». На основі цих актів в Україні формуються такі форми підприємництва: індивідуальне дрібне підприємництво; система колективних підприємств (акціонерні товариства, кооперативи та ін.); державні підприємства; спільні підприємства.

Показниками, що характеризують процес становлення малого та середнього бізнесу, є динаміка зміни кількості суб'єктів господарювання та кількості зайнятих працівників (табл. 1.2.).

Таблиця 1.2. Основні структурні показники малого підприємництва України у 1991-2012 рр.

Рік	Малий бізнес
	Суб'єкти господарювання, одиниць	Кількість зайнятих працівників, тис. осіб
1991	19 598	637,0
1992	50 496	910,9
1993	75 003	1038,2
1994	79 827	986,4
1995	91 601	1042,4
1996	93 091	1159,7
1997	136 238	1357,7
1998	173 404	1559,9
1999	197 127	1677,5
2000	217 930	1709,8
2001	233 607	1807,6
2002	253 791	1932,1
2003	272 741	2052,2
2004	283 398	1978,8
2005	295 109	1890,4
2006	318 628	2339,0
2007	324 011	2325,0
2008	332 412	2319,0
2009	345 832	2227,4
2010	357 241	2164,6
2011	354 283	2091,5
2012	344 048	2051,3

Розраховано за даними http://www.ukrstat.gov.ua

Динаміка зростання суб'єктів підприємництва країни, яку можна спостерігати в таблиці, свідчить про те, що починаючи з 1991 року, ця галузь економіки кількісно зросла. За роки незалежності в Україні поступово відбувалося формування сектору малого та середнього бізнесу та проходив процес формування законодавчої бази. Цей процес, на думку старшого викладача кафедри менеджменту Черкаської філії «Європейського Університету» В. В. Білика, ділиться на декілька етапів [8]. Перший етап почався з прийняттям 7 лютого 1991 року Верховною Радою України Закону України «Про підприємництво» та утворення Державного комітету України зі сприяння малим підприємствам і підприємництву. Становлення малого бізнесу відбувалось в складних економічних умовах, що було обумовлено різними чинниками. Незважаючи на стійку тенденцію до зростання кількості малих підприємств, абсолютні показники темпів приросту були незначними.

На другому етапі набувають усе більшого поширення Різні форми підприємницької діяльності. Так, на початок 1996 року у промисловості в державної власності залишалось менше половини (43 %) підприємств галузі проти 70 % у 1992 році. Цей етап позначився бурхливим зростанням чисельності підприємств малого бізнесу, але з 1995 р. таке зростання почало уповільнюватися під впливом негативних факторів притаманних національній економіці. В цей період зростання кількості підприємств відбувалось одночасно зі зменшенням середньооблікової чисельності працівників та їх продуктивності. Кількість діючих малих та середніх підприємств в Україні збільшилася з 19,6 тис. у 1991 р. до 101 тис. у 1997 р., або в 5 разів.

На третьому етапі розвитку малого і середнього бізнесу у зв'язку з необхідністю адаптації національних умов до міжнародних, і передусім європейських норм, щодо регулювання підприємницької діяльності у 2008 році Законом України були змінені критерії віднесення підприємств до малих, середніх та великих, що трохи наблизило українські підприємства до рекомендацій ЄС. В цей період розвиток бізнесу не задовольняв потреби економіки у структурних перетвореннях: функціонувало лише 40% від загальної кількості зареєстрованих малих підприємств, питома вага промислових малих підприємств практично не зростала. Більшість показників розвитку малих та середніх підприємств починаючи з 2003 р. по 2008 р. покращувалися, що певною мірою свідчило про підвищення рівня безпеки підприємництва у нашій країні в той період. Зокрема, зростала кількість суб'єктів підприємницької діяльності, чисельність зайнятих працівників та частка малих і середніх підприємств у їх загальній кількості.

На четвертому етапі, починаючи з 2008 р. спостерігаються негативні тенденції: зменшилися обсяги виробництва, кількість найманих працівників та частка діючих підприємств, зросла частка збиткових підприємств, знизився рівень інвестиційної активності та рівень заробітної плати, значна частина малих та середніх підприємств функціонувала в тіньовому та напівофіційному секторах ринку [8].

У 2009 році почалася фінансова криза та різке збільшення в 1,6 разів курсу долару (з 5 грн. до 8 грн.), що надзвичайно негативно позначилося на малому бізнесі, як результат на 117 тис. зменшилося число бажаючих відкрити власну справу та на 20 тис. збільшилося число осіб, які виразили бажання її припинити.

Найбільший спад підприємницької активності відбувся у 2011 році, за який було зафіксовано найвище абсолютне число 248 763 фізичних осіб-підприємців, підприємницьку діяльність яких припинено. Цей рік також став єдиним протягом 2005-2013 років, коли вперше було зафіксовано вище число знятих з обліку підприємців, а ніж зареєстрованих. Наступний 2012 рік також не відзначився ростом підприємницької активності, адже число знятих з обліку все ж перевищувало число зареєстрованих. У першій половині 2013 року, станом на 1 липня число зареєстрованих в незначній мірі перевищило число фізичних осіб-підприємців, підприємницьку діяльність яких припинено.

Дану негативну тенденцію, яка розпочалася у 2011 році, можна пояснити тим що станом на 1 січня 2011 року припадає введення в дію нового податкового кодексу, який був стартом нової податкової реформи.

Не дивлячись на покращення кількісних показників збільшення недержавного сектора економіки, я вважаю,що підприємництво ще не стало основним способом господарювання в Україні.

Щоб визначити причини такого становища, потрібно виходити з реальної ситуації, яка склалася в економіці країни. Насамперед варто мати на увазі, що перехід від командно-адміністративної до ринкової моделі економіки -- тривалий процес, у якому необміркована поспішність може призвести як до матеріальних, так до моральних втрат.

1.3 Роль малого бізнесу в економіці

Завданням економічної стратегії держави в перехідній економіці мусить бути створення стійкого ринкового механізму, що здатен замінити державне регулювання економікою. Така зміна координації виводить на передній план забезпечення можливості приватних економічних суб'єктів розробляти та здійснювати власні ефективні економічні стратегії.

Самостійна діяльність суб'єктів підприємництва безпосередньо пов'язана із проблемою мотивів та стимулів їхньої діяльності. Потреба у різноманітному зміцненні мотивів для ефективного використання ресурсів і збагачення країни в ринковому середовищі створює необхідність розвитку підприємницької поведінки як головної рушійної сили економічної системи.

На мою думку, малий і середній бізнес виконує важливу роль у впровадженні підприємницької поведінки у перехідній економічній системі, а також в процесі її структурного оновлення.

Виходячи з особливостей трансформаційної економіки, можна визначити ряд специфічних функцій, які визначають роль та місце малого та середнього бізнесу в суспільстві.

Перша і, мабуть, найголовніша функція полягає у тому,що дрібне підприємництво сприяє усуненню монополізації та звужує державний вплив на економіку. Воно спонукає до приватизації засобів та результатів виробництва, а також стимулює розвиток економічної конкуренції. Дає поштовх для формування численних суб'єктів ринкового господарства, які орієнтуються на попит та конкуренцію.

Також завдяки цьому сегменту економіки відбувається залучення до економічного обороту водночас матеріальних, природних, фінансових, людських та інформаційних ресурсів. Це є визначальною рисою, адже великі компанії часто ігнорують подібні дії. Таким чином, малий бізнес приносить користь усій державі.

Не менше значення для економічної системи має забезпечення еластичності її структури. Це також заслуга малого бізнесу, яка полягає у врегулюванні попиту, пропозиції та цін, в компенсації втрат пропозиції під час реконструкції великих компаній. Дрібні фірми сприяють індивідуалізації пропозиції та диференціюють попит. Вони насичують ринки та можуть задовільнити специфічні місцеві потреби.

Малі підприємства також допомагають великим компаніям. Це знаходить вияв у вивільненні великих підприємств від виробництва не вигідної для них дрібносерійної продукції, яка задовольняє індивідуальний попит. Завдяки цьому виграють і малі підприємства, адже тим самим підвищують ефективність своєї діяльності. Великим компаніям дуже вигідно вкладати угоди з малими підприємствами для підвищення гнучкості виробництва та зменшення комерційного ризику.

Малий та середній бізнес, виконуючи важливі економічні функції, приносить теж дуже важливу соціальну користь. Одною з таких є забезпечення додаткових робочих місць. Це допомагає подолати приховане безробіття, а також надати роботу працівникам, звільненим внаслідок реконструкції великих підприємств. Це не тільки піднімає економіку, а й допомагає долати негативні настрої в суспільстві.

Малий бізнес відіграє ще одну важливу соціально-економічну роль, а саме стимулює підвищення ділової активності населення і, таким чином, формує середній клас, наявність якого є показником стабільності суспільства. Завдяки цьому виникає можливість певній групі людей мати стійкі доходи, достатні для задоволення широкого кола матеріальних і соціальних потреб.

Ще однією функцією є протидія люмпенізації. Це полягає у недопущенні втрати якимось соціальним прошарком характерних рис, що супроводжується переходом в нижній соціальний статус. Разом з тим малий бізнес запобігає втраті професіоналізму та соціальної ініціативи, не допускає правовий нігілізм, який означає зневажливе ставлення до правових норм. Створює перешкоди для зниження рівня культури та всебічно сприяє розвиткові людського капіталу.

До заслуг малого підприємництва слід віднести ще пом'якшення соціальної напруженості, що здійснюється завдяки ослабленню майнової диференціації та підвищенню рівня доходів громадян.

Також малий бізнес збільшує гнучкість національної економіки та ринкової пропозиції, що відповідає сучасним умовам відкритої економіки. Тобто, забезпечується стійка зовнішньоекономічна спеціалізація країн, при якій обмін зі світовим господарством відбувається не через дефіцит або надлишок продукту, а на основі порівняльних витрат виробництва та якості товарів. Це забезпечує участь держави у міжнародних ринках праці, капіталу та фінансових ринках, а також міжнародну оборотність національної валюти.

Останньою серед найважливіших функцій, на мою думку, є сприяння процесу демократизації суспільства. Це характеризується тим, що малий бізнес дає поштовх для закріплення прав і свобод людини, адже забезпечує можливість вільно обирати, висловлювати свої думки. А це у свою чергу спонукає розвиток підприємництва, адже змушує виготовляти якісну продукцію.

Малі та середні підприємства є невід'ємною складовою сучасної ринкової економічної системи, а в перехідній економіці вони набувають ролі структуроутворюючого елемента.

В порівнянні з великими, у малих підприємств більше виражена здатність до саморегулювання та самовідтворення. Таким чином, у них є переважна схильність до зменшення стосунків з державою і уникнення політизації бізнесу. Зазвичай це визначає роль малого бізнесу як головної сили економічної лібералізації.

Отже, можна зробити висновок, що мале підприємництво має важливе місце в сучасній економіці.



2. ВИДИ ТА СУБ'ЄКТИ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

За статтею першою Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» до суб'єктів малого та середнього бізнесу відносяться:

- фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності;

- юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 70 млн. гривень [3].

Ці суб'єкти визнані законом, тому є первинними для визначення типу суб'єкта підприємницької діяльності.

Щодо видів малого і середнього бізнесу, то в економіці їх поділяють за різними класифікаційними ознаками (рис. 2.1).

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 2.1.

Як бачимо на рисунку, бізнес може поділятися за спеціалізацією, за формою власності, за формою організації підприємства, за результатами господарювання, за характером використання сировини та за ступенем підпорядкованості.

2.1 Організаційні форми малого та середнього бізнесу в Україні

Як зазначено вище, за формою організації підприємств розрізняють приватне (індивідуальне) підприємство, товариство (партнерство) та корпорацію(акціонерне товариство). Серед них в секторі малого і середнього бізнесу найбільшого поширення набули: товариство з обмеженою відповідальністю, приватне підприємство та фізична особа-підприємець.

1) Товариства (партнерства) - форма організації підприємництва, що ґрунтується на спільному (пайовому) формуванні громадянами чи юридичними особами статутного капіталу, на розподілі прав та відповідальності залежно від частки у статутному фонді та місця у структурі управління товариством [1, с. 273].

Зокрема, товариство з обмеженою відповідальністю - таке об'єднання, що ґрунтується на відповідальності, яка обмежується лише капіталом підприємства, і підприємець не відповідає своїм власним майном. Ця форма менш ризикова, тому більш поширена. Засновниками та учасниками товариства можуть бути громадяни і юридичні особи. Державні органи та органи місцевого самоврядування не мають права бути учасниками ТОВ.

Законом визначено мінімальний розмір статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, який дорівнює розміру однієї мінімальної заробітної плати, що встановлена діючим законодавством на момент створення товариства.

Розмір частки кожного учасника при створенні товариства визначається за домовленістю між учасниками та фіксується в установчих документах. У прямій залежності від розміру частки учасника у статутному капіталі перебуває також кількість голосів, яку такий учасник має у вищому органі управління товариством, а також розмір дивідендів (частини прибутку товариства), що належить до виплати учаснику. До моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен засновник зобов'язаний внести не менше, ніж 50 % визначеного установчими документами внеску (відповідної частини статутного капіталу). При цьому допускається внесення до статутного капіталу грошових коштів, чи іншого майна або майнових прав, які підлягають грошовій оцінці. У повному обсязі статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю повинен бути сформований (внесений) протягом року з моменту державної реєстрації товариства.

Також в установчому договорі ТОВ засновники повинні прийняти зобов'язання зі створення спільноти, визначити порядок спільної діяльності, визначити порядок і умови розподілу між учасниками прибутку та збитків.

Органами керування ТОВ є загальні збори учасників товариства і виконавчий орган, що виконує поточне керівництво діяльністю і є підзвітним загальним зборам. На таких зборах засновники (учасники) товариства реалізують свої права з управління товариством. Загальні збори учасників скликаються періодично та не є постійно діючим керівним органом.

Для постійного оперативного управління поточною діяльністю товариства створюється виконавчий керівний орган, який може бути одноособовим (директор) або колективним (дирекція). Виконавчий орган, як правило, наділяється усіма повноваженнями з управління підприємством, за винятком тих, які віднесені до компетенції вищого органу (загальних зборів учасників).

2) Приватне підприємство -- це, за ст. 113 Господарського кодексу, юридична особа, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців або осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці.

Приватному підприємству притаманні певні особливості, що мають практичне значення:

- діючим законодавством для приватних підприємств не встановлено мінімальний розмір статутного капіталу, а також необхідність його часткового внесення, що тягне за собою зменшення мінімальних матеріальних та організаційних витрат, пов'язаних із реєстрацією підприємства;

- відсутність спеціальних правових норм, що регулюють діяльність приватних підприємств, дозволяє їх власникам більш вільно на власний розсуд визначати у статуті підприємства права та обов'язки засновників, структуру та компетенцію керівних органів та інші положення;

- засновники приватного підприємства також, як і засновники товариства з обмеженою відповідальністю, не відповідають за зобов'язаннями підприємства своїм власним майном та ризикують тільки вкладами до статутного капіталу; відповідне положення, що обмежує майнову відповідальність засновників, повинне міститися у статуті підприємства;

- діючим законодавством не передбачена можливість та не встановлений порядок відступлення своїх прав засновниками приватних підприємств на користь інших осіб, тому законність таких угод, які на практиці ґрунтуються на загальних нормах цивільного права, а також положеннях статуту, у деяких спеціалістів викликають сумніви [6].

3) Фізична особа-підприємець - це приватне підприємство, що не є юридичною особою, тобто це окрема людина, що займається підприємницькою діяльністю.

Підприємницька діяльність громадян, яка здійснюється без створення юридичної особи, регулюється правилами і нормами Цивільного кодексу України. Фізичні особи, так само як і організації, мають право займатися будь-якими видами підприємницької діяльності, які не заборонені законом і здійснювати від свого імені будь-які операції, дозволені законом, а також використовувати найману працю.

Відмінні особливості підприємницької діяльності без створення юридичної особи від інших організаційно-правових форм власності:

- відносно проста і коротка процедура реєстрації;

- відсутність статутного капіталу;

- не потрібна юридична адреса (державна реєстрація ПП здійснюється по місцю постійного проживання);

- ПП не зобов'язані (але мають право) відкривати поточні рахунки в банках;

- спрощена форма обліку господарських операцій і звільнення від ряду податків, якими обкладаються юридичні особи;

- спрощена система оподаткування.

2.2 Найбільш прибуткові види малого та середнього бізнесу в Україні

Підприємництво в Україні останнім часом набирає все більшого розповсюдження. Все більше фізичних і юридичних осіб прагнуть зайняти своє місце на ринку. В економіці більшості країн світу малий і середній бізнес є головною запорукою розвитку. Це пояснюється тим, що при мінімальних затратах підприємець може побудувати бізнес, який принесе величезні прибутки. Та все ж успіх залежить не лише від знань та навичок, але і від обраної сфери діяльності.

У 2003-2011 роках спеціалізовані зарубіжні консалтингові агентства досліджували роботу багатьох фірм та індивідуальних підприємців, що є представниками малого та середнього бізнесу. Дані цього дослідження висвітлено на порталі «Погляд» [7]. Ними був складений рейтинг, заснований на даних про 300 тисяч фірм, кожна сфера була представлена більш, ніж 100-ма компаніями. У першу десятку бізнес-топу потрапили:

1) Приватні аудитори, чистий прибуток яких становить 16, 5 % серед усіх досліджених суб'єктів малого підприємництва. Їхні послуги завжди користуються попитом, тому фінансові кризи мало чим позначаються на прибутках цих фахівців. Також варто звернути увагу на те, що клієнти регулярно працюють з одним і тим самим аудитором або фірмою, і, як наслідок, витрати на просування практично не потрібні. Також, якщо особа працює сама на себе, потреби в оренді офісу і оплаті штату повністю відпадають.

2) Мануальні терапевти. Чистий прибуток - 15,3%. Офіційна медицина не визнає діяльність таких фахівців, але це не залишає їх без гідного прибутку. До того ж, ті, хто не має власного кабінету і працює лише по виклику додому, не мають багато витрат.

3) Спеціалізовані клініки. Чистий прибуток - 15%. Тут найбільшою популярністю користуються дрібні операції, косметичні процедури та різні обстеження. Не зважаючи на великі витрати на утримання подібного закладу, ціни за послуги повністю покривають їх та ще й дають гарний прибуток.

4) Бухгалтерські послуги. Чистий прибуток - 14,9%. Так само, як і аудитори, бухгалтери користуються великою популярністю та потрібні всім. Будь-які послуги цих фахівців коштують досить дорого, проте і конкуренція в цій сфері є досить високою. Це перешкоджає новим спеціалістам посісти гідне місце серед них.

5) Приватні стоматологи. Чистий прибуток - 14,7%. У таких лікарів ніколи не буває нестачі клієнтів. Більшість пацієнтів стають постійними і користуються послугами одного й того ж стоматолога впродовж багатьох років. До того ж пацієнти гарно рекламують своїх лікарів, даючи поради друзям, родичам, колегам тощо. Через це, не проводячи жодної рекламної діяльності і маючи досить дороге обладнання, стоматологічний кабінет може стати дуже прибутковим підприємством. Стоматологічний бізнес окупається впродовж всього одного року, проте організувати його не дуже просто. Це є однин із найбільш привабливих видів бізнесу.

6) Податкові розрахунки. Чистий прибуток - 14, 7%. Через те, що нікому не до вподоби заповнювати різноманітні документи та простоювати величезні черги в податкових інспекціях, існує попит на подібних спеціалістів. Бізнес приватних податківців по суті ґрунтується на людській ліні.

7) Стоматолог-ортодонт. Чистий прибуток - 14,4%. У нас ці спеціалісти зазвичай не працюють поза стінами приватних клінік, проте закордоном це досить поширене явище. Послуги цих лікарів традиційно є дуже дорогими, адже, щоб мати справді красиву посмішку, клієнт повинен бути готовим заплатити за це відповідну ціну.

8) Адвокатські контори. Чистий прибуток - 13,4%. Хоча ринок адвокатських послуг є перенасиченим, доклавши певних зусиль цей вид бізнесу може бути цілком прибутковим. Хороший адвокат швидко відпрацьовує щомісячні витрати на свою контору. Заробітки можуть становити від декількох тисяч до декількох сотень тисяч доларів на місяць. Гарні спеціалісти ведуть одночасно до десяти справ.

9) Дрібне кредитування. Чистий прибуток - 13,3%. Компанії, що видають невеликі кредити під заставу продукції підприємства, стали користуватися широкою популярністю в період кризи. Великі банки відмовляли підприємцям у позиках і вимагали дострокового повернення виданих раніше кредитів, а ці фірми були готові видати кошти без особливих вимог і не висували жорстких вимог на рахунок термінів. Для малого та середнього бізнесу це було дуже сприятливим, адже прибутки у виробництві та торгівлі тоді почали стрімко падати, а згортати бізнес підприємцям теж не було вигідно.

10) Приватні управлінці. Чистий прибуток - 12,2%. Послуга управління фінансами не дуже популярна у нашій країні, однак на заході люди значно більше довіряють трейдерам, аніж банкам. Також там рідше зберігають гроші вдома. Таким чином, клієнтів у таких спеціалістів вистачає, а витрат майже немає, тому що працювати можна і вдома.

У наступній десятці постають такі види бізнесу, як:

11) Буріння нафтових і газових свердловин. Чистий прибуток - 12%.

12) Окулісти, фахівці з підбору окулярів. Чистий прибуток - 11,5%.

13) Здача в оренду нежитлових приміщень. Чистий прибуток - 11,3%.

14) Оцінка нерухомості. Чистий прибуток - 11,3%.

15) Здача в оренду міні-складів і камер схову. Чистий прибуток - 11%.

16) Страхові агентства. Чистий прибуток - 11%.

17) Кредитні посередники. Чистий прибуток - 10,7%.

18) Інвестиційні консультанти. Чистий прибуток - 10,7%

19) Логопеди. Чистий прибуток - 10,6%.

20) Приватні терапевти. Чистий прибуток - 10,4%.

Автори даного рейтингу зазначають, що більшість із найприбутковіших видів підприємницької діяльності вимагають хорошої професійної підготовки. При цьому, такі спеціальності дають змогу працювати на самого себе, не потребують найманої праці, а іноді й постійного місця перебування, тобто офісу.

Але, з іншого боку, клієнти цих підприємців, завжди користуються послугами одного і того ж професіонала. Через це швидко зайняти гідну позицію на ринку є дуже складним для нової людини в тій чи іншій сфері.



3. ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ, ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТА РОЛЬ У СТАНОВЛЕННІ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА

Малі та середні підприємства у своїй діяльності стикаються з багатьма труднощами.

На думку науковця Іванілова О. С., автора підручника «Економіка підприємства», головною проблемою малих підприємств є недостатня як матеріально-технічна, так і фінансова база. Це означає, що створення такого широкого нового сектора народного господарства, як мале підприємництво, засноване практично на порожньому місці. У основної маси населення не могло бути резерву засобів, потрібних для започаткування власної справи [4, с. 113].

Зараз слід шукати ці засоби. Але через граничний державний бюджет їх джерелом можуть бути лише кредитні ресурси, які теж є незначними і мало реалізованими внаслідок постійних інфляційних процесів. Хоча рішення можна знайти, якщо перейти від слід до справи. Звичайно, на істотне збільшення потрібних ресурсів зараз розраховувати не можна, але є всі шанси використовувати їх раціонально.

Наступною проблемою, на думку автора, є те, що мале підприємництво не може спиратися на наявну законодавчу базу. Поки немає зведеної єдиної законодавчої основи для діяльності малих підприємств.

Зараз малий бізнес знаходиться в дуже віддалених від ринкової системи умовах. Відчувається тиск за допомогою лімітів, фондів тощо. Немає ні системи проведення глибокого аналізу діяльності малих підприємств, ні належного обліку результатів їхньої роботи. Відсутня звітність за тими показниками, що надають право малим підприємствам скористатися пільгами щодо оподаткування.

До цієї ж проблеми автор відносить недостатнє і несвоєчасне матеріально-технічне забезпечення, адже машин, устаткування, приладів, призначених для малих підприємств немає. Обмежено доступ до високих технологій, тому що їхня купівля потребує значних одноразових фінансових витрат.

Ще одна важлива проблема, яка зазначена у названій вище праці, це кадри. Зараз мало людей, у яких вистачає знань для успішного ведення бізнесу, адже із навчанням кадрів справа складається не дуже сприятливо. Система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації є недосконалою.

Також коло непростих проблем, як зазначає Іванілов, пов'язано із соціальним захистом підприємницької діяльності [4, с. 115]. Система соціальних гарантій і соціального забезпечення дуже відрізняється від західного зразка.

До інших причин гальмування розвитку малого бізнесу в Україні відносять:

- високі податки, що змушують деяких суб'єктів малого та середнього підприємництва йти в тіньову економіку;

- обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення;

- відсутність стимулів для інвестицій;

- психологічне неприйняття позитивної ролі підприємців у ринкових перетвореннях серед окремих верств населення [4, с. 116].

Редактори порталу «Yasno» мають інші думки щодо труднощів, з якими стикається малий бізнес в Україні [10].

Перша складність, на їх думку, це недоступність грошей і висока вартість кредитних ресурсів. Кредитні ставки для бізнесу за їхніми даними перевищують 25-30%, а подібне дозволити собі можуть лише високорентабельні підприємства. Банки неохоче і вкрай рідко кредитують малий бізнес, ставлячись дуже підозріло до приватних підприємців і піддаючи їх різноманітним перевіркам.

Друга складність полягає у низькій купівельній спроможності населення та зміні пріоритетів і поведінки споживачів. Це все призводить до зниження обсягу продажів. У вітчизняних покупців мало грошей, вони не мають бажання втрачати їх, тому все частіше орієнтуються на зменшення витрат: знижки, розпродажі, дешевий товар. Але проблема у тому, що подібні дії можуть дозволити собі лише великі ринкові гравці. Для дрібних підприємців такі маркетингові інструменти малодоступні. Наслідком такого є монополізація торгового сегменту ринку.

Третя складність - це крива ліквідності та криза неплатежів. Зміст цієї проблеми пояснюється тим, що малий бізнес сьогодні діє за умов, коли існує взаємна заборгованість між контрагентами та суб'єктами підприємницької діяльності. З багатьма контрагентами доводиться працювати в борг, під розписки, бартер тощо. Реальних платежів дуже мало, гроші в системі не циркулюють. Обіг грошей недостатньо швидкий, тому ситуацію у вітчизняній економіці не можливо назвати хорошою.

Проаналізувавши зазначені проблеми, можна зробити висновок, що потенціал малих і середніх підприємств залишається нереалізований. Наявні серйозні бар'єри для виходу нових підприємців на ринок і для розвитку їхньої діяльності. Все більша кількість дрібних і середніх підприємств змушені перебувати в тіньовому секторі завдяки нестійкому законодавству. Адже положення, що склалося, відкриває безмежні можливості для корупції, найбільшою жертвою якої є представник малого підприємництва. Малий бізнес наразі не має відчутних переваг в кредитно-фінансовій системі, в митному захисті, відчуваються серйозні перешкоди для розвитку. Для представника малого бізнесу є невигідною будь-яка підприємницька діяльність у виробничій сфері. Через це він намагається затвердитися в торгівлі та посередницькій діяльності.

Але, не дивлячись на це, в лави малого і середнього бізнесу вступає все більша кількість громадян. Заняття власною справою формує умови для створення самостійної суспільної ланки підприємців, які становлять соціально-політичну основу демократичних перетворень суспільства.

Для більш глибокого аналізу можливостей розвитку малого та середнього підприємництва варто розглянути не лише проблеми, а й перспективність подальшого росту за наявних умов.

Так, Іванілов О. С., вважає, що перспективність підприємств малого та середнього бізнесу залежить від:

- формування цілісного дрібнотоварного укладу, що поєднує різні форми власності;

- використання в більшості випадків суто ринкових методів відтворення, незалежність і свобода дій;

- характеру технології, форми знарядь праці, їх спеціалізації, пристосування до особливостей місцевих умов та характеристики місцевого ринку;

- стрімкого підвищення ефективності НТП;

- соціальної результативності економіки;

- високої швидкості обігу авансового капіталу;

- низьких витрат на виробничу інфраструктуру, управлінські видатки;

- повнішого завантаження і високої продуктивності «живої» праці та обладнання, невеликих інвестицій в обладнання;

- низьких питомих витрат на транспорт;

- мобільності у прийнятті виробничих рішень під впливом кон'юнктурних змін на ринку, можливості прийняття гнучких та оперативних рішень [4, с. 105].

Отже, переваги малих та середніх підприємств можуть дати позитивний ефект безпосередньо навіть на сучасному етапі економіки України. Такі підприємства є найбільш мобільними для впровадження прогресивних методів господарювання. Вони мають змогу оперативно і без наслідків змінювати свої виробничі програми та освоювати високорентабельне виробництво. Говорячи про переваги малого та середнього бізнесу, варто підкреслити його вагоме значення у становленні конкурентного середовища. Оскільки, багато підприємств в Україні часто підпадають під процес монополізації, то така роль бізнесу для нашої економіки є досить актуальною. Людські потреби ростуть з кожним днем і наявні виробничі потужності вже не в змозі повністю задовільнити їх. На перехідному етапі економіки на допомогу приходять дрібні підприємства, що є зовсім новими і зорієнтованими на нові бажання споживачів. Чим більше фірм, тим більший вибір, і тим більше виробник прагне покращити свій товар задля більшого прибутку. Я вважаю, що для українського підприємництва існують всі шанси створювати товари, що користуються попитом, мають хорошу якість і є конкурентоспроможними. Для цього потрібно лише скористатися досвідом більш розвинених країн світу та розпочати орієнтуватися на соціальний прогрес. Варто пожертвувати тим, що маєш, просто ризикнути своїми нагромадженнями, щоб досягнути вершин, адже масштабність та якість результату залежить від вкладених зусиль.



4. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

Розглянувши існуючі проблеми та можливі перспективи розвитку малого та середнього бізнесу в Україні, необхідно перейти до пошуку конкретних шляхів вдосконалення.

На мою думку, найпершим кроком повинне бути створення сприятливого середовища для появи та зростання нових підприємств, і це є завданням уряду країни. Державна підтримка має полягати у формуванні стартового капіталу для відкриття підприємств та гарантуванні їм необхідних умов для подальшого розвитку та функціонування. Для цього необхідно створити дієву систему фінансової підтримки та стимулювати креативних громадян втілювати свої ідеї.

Це включає в себе:

- створення та вдосконалення відповідної нормативно-правової бази;

- реформи в сфері оподаткування малого бізнесу на користь останнього;

- спрощення або ліквідація адміністративних бар'єрів таких, як проблеми реєстрації, недосконалість системи ліцензування, значна кількість контролюючих органів, бюрократичні дії органів влади;

- захист суб'єктів малого і середнього бізнесу від злочинних замахів;

- покращення умов збуту продукції;

- сприяння розвитку кооперативних зв'язків з представниками великого бізнесу;

- стимулювання інноваційної діяльності та інвестиційної активності;

- привернення суб'єктів малого і середнього бізнесу до розв'язання соціально-економічних проблем;

- вдосконалення устрою малого та середнього бізнесу;

- стимулювання конкуренції;

- повне інформаційне забезпечення.

Цікавим є також завдання, наведене Пивоваровим М. Г., яке полягає у запровадженні системи державної акредитації сервісних установ інфраструктури, що надаватимуть сертифіковані навчально-консультативні послуги суб'єктам малого бізнесу [5].

Отож, держава повинна допомагати розвитку, мотивувати мале і середнє підприємництво. Але, мушу підкреслити, що вона в жодному разі не повинна втручатися в його діяльність та керувати ним. Адже саме ця риса є відмінною для ринкової економічної системи, до якої ми так прагнемо.

Наступним важливим завданням є вдосконалення кредитної системи України. Відомо, що вона значно відрізняється від систем розвинених країн світу, де існує дійсно сприятливе середовище для бізнесу. Тому необхідно, щоб держава сприяла наданню малим і середнім підприємствам, які потребують цього, позик та гарантувала їх повернення в разі неплатоспроможності підприємця. Це зменшує ризик для позичальника та усуває основну перепону на шляху надання кредитів. Комерційні банки, у свою чергу, не повинні надавати підприємцям-початківцям лише короткострокові кредити і створювати такі високі процентні ставки. Думаю, саме це і перешкоджає вчасному їх поверненню, адже визначеного часу для утвердження на ринку може не вистачити.

І найважливіше, що повинен зробити уряд для вдосконалення розвитку малого і середнього підприємництва України, це зрозуміти необхідність цих видів господарювання для соціально-економічного зростання держави.



ВИСНОВКИ

В результаті виконаної роботи можна зробити висновок, що підприємництво - це особливий вид людської діяльності (виробничої, фінансової, торгівельної, інноваційної, посередницької, страхової тощо), що ґрунтується на унікальних якостях підприємця, на його ініціативності, самостійності, працелюбності та ризиковості, на творчому пошуку, на вільному виборі партнерів, виду діяльності, цільової аудиторії та способів виробництва, що має на меті отримання засобів для покращення свого життя шляхом послаблення своїх конкурентів і задоволення запитів споживачів чи клієнтів.

Малим підприємством називають таке підприємство, на якому середня чисельність працюючих за рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції за цей же період не перевищує 500 000 євро.

Середніми є такі підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік становить 51-1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції зі цей період коливається в межах 500 тис.-5 млн. євро.

...