Характеристика та аналіз планування собівартості продукції на підприємстві ПрАТ "Геркулес"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи планування собівартості продукції

1.1 Сутність та характеристика планування собівартості

1.2 Мета, завдання та характеристика процесу планування собівартості на підприємстві

1.3 Зміст планування собівартості

РОЗДІЛ 2. Методичні основи планування собівартості продукції на підприємстві

2.1 Сучасні методи планування собівартості продукції на підприємстві

2.2 Методи вибору способу планування собівартості продукції на підприємстві

РОЗДІЛ 3. Характеристика та аналіз планування собівартості продукції на підприємстві ПрАТ «Геркулес»

3.1 Характеристика виробничої діяльності підприємства ПрАТ «Геркулес»

3.2 Аналіз планування собівартості продукції ПрАТ «Геркулес»

3.3 Пропозиції по удосконаленню методики планування ПрАТ «Геркулес»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК

ВСТУП

продукція собівартість підприємство

В умовах ринкової економіки, коли активізувались питання виживання підприємств у конкурентній боротьбі та забезпечення їх платоспроможності, підвищується роль управління діяльністю підприємств в прийнятті оптимальних рішень, в основі яких зосереджена техніко-економічна інформація щодо випуску продукції, витрат на її виробництво і рівня цін по її реалізації. Тому постає завдання не просто визначити собівартість, а розрахувати таку собівартість, яка в нинішніх умовах роботи підприємства на ринку могла б забезпечити йому певний прибуток. Становлення ринку неможливе без глибокого знання багатоваріантних аспектів собівартості, яке викликає реальну зацікавленість товаровиробників і підприємців у підвищенні ступеня використання ресурсного потенціалу на основі застосування цих знань для систематичного зниження витрат виробництва.

Дослідження показали, що собівартість продукції значною мірою формується без достатнього врахування економічного змісту, призначення й функціональної ролі кожного з окремих видів витрат, а неодноразові зміни складу собівартості і структури витрат дуже часто здійснювалися без достатнього теоретичного обґрунтування і врахування потреб господарської практики. Виникає необхідність забезпечення оптимальної величина собівартості продукції шляхом методично обґрунтованого розподілу витрат по видах продукції.

Тільки при науково організованому нормуванню витрат можна виявити і використовувати резерви подальшого зниження собівартості продукції. Установлення загальних, єдиних для всіх підприємств правил має важливе значення для правильного планування й обліку собівартості продукції.

Тема є актуальною тому що собівартість продукції є однією з головних складових формування витрат підприємства, від яких залежить рентабельність та розмір прибутку, а отже і вся діяльність підприємства.

Метою курсової роботи є дослідження методів планування собівартості продукції на прикладі ПрАТ «Геркулес».

Об'єктом дослідження виступає виробнича та організаційна діяльність підприємства ПрАТ «Геркулес».

Предметом дослідження є процес планування собівартості продукції.

В процесі дослідження будуть вирішені наступні завдання:

-- розглянута сутність планування як економічної категорії;

-- досліджена функція планування на підприємстві;

-- з'ясовані найважливіші методологічні принципи планування;

-- проаналізовані основні методи планування.

Собівартість продукції виділяється із загальної її вартості як особлива економічна категорія, тому що кожне підприємство незалежно від форми власності повинне відшкодовувати ресурси, що витрачаються ним, в межах собівартості, аби мати можливість безперебійно працювати.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПЛАНУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

1.1 Сутність та характеристика планування собівартості

Собівартість промислової продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут [1].

Вона характеризує: ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, рівень організації виробничого процесу, технічний рівень і продуктивність праці.

Витрати на виробництво утворюють виробничу (заводську) собівартість, а витрати на виробництво і збут - повну собівартість промислової продукції. Перелік включених до собівартості поточних витрат визначено ст. 9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" [2] .

До собівартості продукції включають наступні витрати:

· на дослідження ринку;

· на підготовку та освоєння нової продукції;

· на виробництво продукції;

· на обслуговування виробничого процесу та управління ним;

· на збут продукції;

· розвідку, використання, і охорону природних ресурсів;

· набір і підготовку кадрів;

· раціоналізацію виробництва (крім капітальних витрат).

Використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію.

За умов самофінансування, зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства.

У собівартість включають витрати, різні за змістом, призначенням і способом розрахунку, тому у разі планування, обліку і калькулюванні собівартості використовується класифікація витрат (див. табл..1.1 додаток 1) [1].

Класифікація витрат - це їхнє угруповання за ознаками, що забезпечує точність і уніфікацію розрахунків. Класифікацію витрат проводять за наступним ознаками: за принципом економічної однорідності (економічному змісту); за призначенням; методом включення до собівартість конкретних товарів; за рівнем залежності від обсягу виробництва; за місцем виникнення; за видами продукції (робіт, послуг) [3] .

По економічному змісту видатки на виробництво групуються за такими елементам: матеріальні витрати (з відрахуванням зворотних відходів); видатки на оплату праці; відрахування на соціальні потреби; амортизація основних фондів; інші витрати.

У середньому кожен включений економічний елемент є однорідним за своєю економічною природою з видатками на первинні ресурси незалежно від напрямку використання. Перелік економічних елементів єдиний для всім галузей промисловості, що забезпечує порівнянність структури витрат [2] .

Проте угрупованням витрат за економічними елементами рідко користуються для визначення собівартості одиниці виробленої продукції, оскільки при її складанні використовують штучні прийоми розподілу всіх витрат між безліччю об'єктів, що зумовлює зниження достовірності одержуваного результату [3] .

Угруповання витрат за калькуляційними статтям здійснюється з урахуванням їх виробничо-технологічного призначення і слабких місць виникнення.

Номенклатура за змістом статей калькуляції залежить від технологічної, організації та стабільності економічних особливостей виробництва та характеру продукції [4] .

Залежно від способів включення до собівартості окремих видів продукції витрати діляться на прямі й опосередковані. До прямим відносяться витрати, безпосередньо пов'язані з процесом виготовлення конкретної продукції. Вони включають видатки на основні матеріали, куплені вироби і напівфабрикати, основні витрати виробничих робітників та ін. Непрямі включають витрати, які неможливо чи недоцільно прямо вносити у собівартість конкретних видів продукції: це загальновиробничі і комерційні витрати.

Залежно від економічної ролі витрат у процесі виготовлення продукції розрізняють основні та накладні витрати. У господарській діяльності відокремлені в грошовій формі витрати виробництва виступають у вигляді собівартості продукції. Проте собівартість може бути вихідною базою задля встановлення цін в тому разі, якщо вона відбиває економічно обгрунтовані видатки виробництва і продукції, коли початкові методологічні принципи визначення її величини відбивають закономірності формування суспільно-необхідних витрат праці [5] .

Отже, собівартість як економічна категорія відбиває суспільні відносини щодо виробництва та реалізації товарів, пов'язані з виробничим споживанням живої і громадського праці.

1.2 Мета, завдання та характеристика процесу планування собівартості на підприємстві

Планування -- один з елементів управління, який охоплює вибір мети підприємства й засобів її досягнення. Одним з елементів загальної системи планування є планування витрат, основним завданням якого і є визначення економічних результатів діяльності підприємства, що очікуються в майбутньому періоді.

Планування витрат може бути короткострокове й довгострокове. Короткострокові плани складають на квартал, рік, довгострокові (перспективні) визначають напрями розвитку та витрат протягом 3-5 років.

Вибираючи той чи інший шлях, який передбачає залучення ресурсів у довгостроковому періоді, керівництво фірмою повинно мати чітке уявлення про розміри витрат.

План собівартості продукції (робіт, послуг) є складовою частиною виробничої програми підприємства і являє собою систему техніко-економічних розрахунків, які визначають величину поточних витрат на виробництво і збут кожного виду продукції, що випускається.

Метою планування собівартості продукції є визначення оптимального рівня витрат на виготовлення і збут продукції високої якості при найбільш раціональному використанні матеріальних ресурсів.

Планування собівартості продукції по структурним підрозділам потрібно розглядати як складову частину системи управління фірмою і неодмінною умовою організації внутрішньовиробничого господарського розрахунку.

Планування витрат - це визначення цілей підприємства та його підрозділів у формі постановки виробничих завдань і вибору засобів для їх виконання. Плани конкретизують у кошторисах, які відображають витрати в грошовій формі. Отже, планування витрат полягає у виявленні складу витрат та їх кількісної оцінки [6] .

Усі витрати підприємства під час планування поділять на одночасні та поточні. Одночасні витрати здійснюють у формі інвестицій та різних інноваційних заходів, пов'язаних з розширенням виробництва, заміною основних фондів, реконструкцією тощо. Поточні витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції, робіт, послуг, також набувають форми витрат. Крім них підприємство платить податки, відрахування, штрафи, пені, витрачає кошти на соціальні потреби членів трудового колективу.

Сума зазначених витрат, виражена в грошовій формі за певний період часу, створює витрати підприємства. Складовою витрат підприємства є собівартість продукції.

Метою розроблення плану собівартості продукції є визначення планових, економічно обґрунтованих загальних витрат на виробництво запланованих обсягів продукції. Величину витрат на виробництво всієї товарної продукції, продукції, що підлягає реалізації, та кожного виду виробу визначають за техніко-економічними розрахунками.

У процесі планування собівартості вирішують низку завдань, серед яких основними є:

розрахунок вартості необхідних ресурсів;

обчислення собівартості виробництва кожного виду продукції та її рентабельності. Це є критерієм нижнього рівня ціни та умовою формування виробничої програми;

визначення загальної величини витрат на виробництво запланованих обсягів виробів.

Вихідними даними планування витрат є:

планові обсяги виробництва продукції в натуральному та вартісному вираженні;

норми витрат матеріальних ресурсів для виробництва продукції та розрахунок потреби в ресурсах у натуральному вираженні;

ціни на матеріально-технічні ресурси, необхідні для виробництва, та ціни на послуги виробничого характеру сторонніх організацій;

норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу робітників, умови оплати їхньої праці, що визначаються контрактом та колективними угодами;

економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, відрахувань на соціальні заходи, податків, обов'язкових платежів, передбачених законодавством;

Плани складають на підставі аналізу господарської діяльності в попередньому році, планів інвестиційної та інноваційної діяльності.

План собівартості продукції розробляють у такій послідовності:

складають кошторис витрат і калькулюють собівартість продукції та послуг цехів виробничої інфраструктури;

складають кошториси: витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням виробництва продукції; відшкодування зносу спеціального інструменту та пристроїв спеціального призначення; загальновиробничих витрат за цехами основного виробництва з подальшим узагальненням їх по підприємству; адміністративних витрат; витрат на збут продукції; інших операційних витрат;

калькулюють собівартість одиниці продукції за видами;

розраховують собівартість усієї товарної продукції та продукції, що реалізується;

складають зведений кошторис витрат на виробництво.

На етапі поточного планування в умовах ринкової економіки обсяг допустимих витрат на одиницю продукції диктує ринкова ціна, основою якої є витрати підприємств конкурентів, що виготовляють аналогічну продукцію [7] .

1.3 Зміст планування собівартості

Відомо кілька методів планування собівартості.

Першим є нормативно-балансовий метод (метод прямого рахунку). Він базується на застосуванні обґрунтованих норм і нормативів використання різних видів ресурсів. Сутність його полягає в складанні балансів потреби і розподілу за напрямками господарської діяльності підприємства матеріальних, трудових і грошових ресурсів для виконання плану випуску продукції.

Другим методом планування собівартості є розрахунково-аналітичний (по факторний) метод. Він передбачає обґрунтування впливу техніко-економічних факторів на плановий обсяг витрат. Результати розрахунків впливу техніко-економічних факторів на собівартість продукції дозволяють встановити величину її економії або перевитрати в плановому періоді в порівнянні з базисним. Таким чином, планова сума собівартості може бути отримана шляхом вирахування суми економії (додавання величини перевитрати) з фактичної собівартості продукції базисного періоду.

Слід зазначити, що суми планової собівартості, розраховані за допомогою нормативно-балансового і розрахунково-аналітичного методів, повинні бути рівні. Це пов'язано з тим, що в розрахунок приймаються норми, що діють в базисному періоді, з урахуванням їх зміни в плановому періоді.

У практиці зазвичай застосовується наступний порядок планування собівартості:

- розраховується планована сума економії (подорожчання) витрат за техніко-економічним чинникам і на цій основі визначається величина і рівень витрат на виробництво продукції в плановому періоді, розраховується планова собівартість всього обсягу виробництва продукції;

- складається баланс розподілу продукції і послуг допоміжних цехів по споживачах;

- розробляються кошторису витрат, калькулюється собівартість продукції і послуг допоміжних цехів;

- розробляється кошторис непрямих витрат;

- складається зведений кошторис витрат на виробництво і реалізацію продукції;

- калькулюється собівартість випущених видів продукції;

- складається звід витрат на виробництво.

Структура собівартості динамічна, вона змінюється під впливом ряду факторів, що випливають з умов роботи окремих галузей і підприємств.

При розробці плану собівартості продукції доцільно виявити резерви зниження витрат виробництва за рахунок технічних, організаційних та інших факторів. Їх перелік можна об'єднати в чотири групи:

- Підвищення технічного рівня виробництва;

- Вдосконалення управління, організації виробництва;

- Зміна рівня і структури виробництва;

- Зміна умов господарювання.

Планування зниження собівартості продукції може проводитися за допомогою уточнених і укрупнених способів розрахунку. Уточнені розрахунки грунтуються на порівнянні показників планової та базової собівартості одиниці продукції. У цьому випадку загальна річна економія може бути знайдена як різниця звітних та нових планових значень собівартості по всій номенклатурі випуску продукції за формулою:

(1.1)

де С1 - базова собівартість одиниці продукції;

С2 - планована собівартість одиниці продукції; 

Nr - річний обсяг виробництва продукції; 

n - кількість видів (номенклатури) продукції, що випускається.

Планування зниження собівартості продукції на основі укрупнених розрахунків, як правило, передбачає попереднє обгрунтування відсотка скорочення окремих витрат за рахунок відповідних факторів.

Механізація і автоматизація виробництва в значній мірі впливає на зниження питомої ваги заробітної плати з відрахуваннями на соціальні потреби з одночасним підвищенням частки амортизації і допоміжних матеріалів для утримання та експлуатації машин і устаткування, а також витрат на техніку безпеки та охорону праці.

Поглиблення спеціалізації виробництва супроводжується укрупненням обсягів випуску однорідної продукції, що підвищує продуктивність праці і знижує тим самим частку витрат на заробітну плату з відрахуваннями на соціальні потреби, а також амортизацію.

З розвитком виробничої кооперації і розширенням виробничих зв'язків в собівартості продукції основного підприємства підвищується питома вага витрат на покупні комплектуючі вироби і кооперовані поставки, а трудові витрати на обробку знижуються.

На структуру собівартості продукції суттєво впливає розміщення підприємств по відношенню до джерел сировини і палива. Чим далі підприємство знаходиться від паливно-сировинної бази, тим більше витрати на транспортування і зберігання, тим вище питома вага матеріальних витрат у складі собівартості.

Структура собівартості продукції залежить також від зміни рівня цін на предмети і засоби праці. Так, підвищення відпускних цін на продукцію сировинних галузей і продукцію паливно-енергетичного комплексу призводить до зростання питомої ваги витрат на сировину, матеріали, паливо і енергію в споживаючих галузях. У той же час зростання відпускних цін на машини й устаткування збільшує частку амортизації в галузях, що використовують техніку.

Величина економії, зумовлена дією кожного з факторів, визначається за всіма видами (елементам) витрат, на які впливає відповідний захід: економія матеріальних ресурсів, заробітної плати, відрахувань на соціальні потреби і т.д., а також непрямих витрат.

Економія (зниження витрат) може бути результатом дії багатьох чинників, тому при розрахунках показується (виділяється) економія, пов'язана з впливом тільки даного конкретного фактора. При цьому не допускається повторний облік однієї і тієї ж економії в різних розрахунках.

У розрахунках економії витрат за факторами повинна враховуватися економія не тільки від заходів, намічених на планований рік, а й переходить від заходів попереднього року, яка не була врахована при визначенні собівартості у попередньому році.

У спеціальній літературі наводиться достатня кількість формул і описів методик розрахунку впливу тих чи інших техніко-економічних факторів на собівартість продукції. Розглянемо деякі з них.

Сума економії, що переходить на планований рік (Эп), одержуваної від заходів, впроваджених в базисному році, може бути визначена за формулою:

(1.2)

де С0, С1 - собівартість одиниці продукції до і після проведення заходу;

В0, В1 - кількість одиниць продукції, вироблених в базисному році до і після проведення заходу;

B1 - кількість одиниць продукції, вироблених в планованому році.

Економія від зниження матеріальних витрат (Эп) розраховується за формулою:

(1.3)

де НМ0, НМ1 - норма витрат сировини, матеріалів, палива, енергії на одиницю продукції до і після проведення відповідного заходу;

Ц - ціни одиниці сировини, матеріалів, палива, енергії;

В1 - кількість одиниць продукції, що випускаються з моменту проведення заходу до кінця планованого року.

Економія від зміни умов оплати праці (Эзп):

(1.4)

де ДЗ - різниця в місячних тарифних ставках або окладах працівників в планованому і базисному періодах, грн .;

Ч - чисельність працівників, для яких планується зміна умов оплати праці, чол .;

Тм - кількість місяців дії нових умов оплати праці;

К - коефіцієнт відрахувань від зарплати на соціальні потреби, а також інші відрахування і платежі, які обчислюються від фонду оплати праці, %.

Економія за рахунок скорочення транспортно-заготівельних витрат (ЭТ) визначається за формулою

(1.5)

де Т0 і Т1 - середній відсоток транспортно-заготівельних витрат по відношенню до вартості сировини і матеріалів на підприємстві в базисному і плановому році, відповідно;

Н - вартість сировини, матеріалів і палива в планованому році за покупними цінами.

Економія від підвищення якості продукції визначається підвищенням продажних цін на неї за вирахуванням додаткових витрат на підвищення якості. Економія в результаті збільшення продажної ціни за підвищену якість продукції (Эк) визначається за формулою:

(1.6)

де Ц0, Ц1 - ціна до і після поліпшення якості (або середня ціна одиниці продукції базисного і планованого періоду);

К - кількість одиниць продукції поліпшеної якості, вироблене в планованому періоді.

Відзначимо що основні закономірності зміни структури собівартості у зв'язку з впровадженням у виробництво досягнень науково-технічного прогресу: частка матеріальних витрат у цілому зростає, а трудових витрат з відрахуваннями на соціальні потреби знижується. Що стосується частки амортизації у складі собівартості, то з підвищенням технічної оснащеності виробництва її питома вага повинна зростати при одночасному зниженні абсолютної суми амортизаційних відрахувань, що припадають на одиницю продукції [8] .

РОЗДІЛ 2.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЛАНУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ НА ПІДПРИЄМСТВІ

2.1 Сучасні методи планування собівартості продукції на підприємстві

Існує багато різних методів планування собівартості. Під методом планування витрат на виробництво і калькулювання собівартості розуміють сукупність прийомів документування витрат і способів відображення їх в обліку за статтями витрат, що забезпечують визначення собівартості як всієї товарної продукції, так і окремих її видів. Визначальними факторами при виборі методу планування собівартості є: галузева належність підприємства, тип виробництва, характер технологічного процесу, номенклатура продукції, що випускається, організаційна структура управління виробництвом [9] .

При плануванні собівартості слід розрізняти собівартість окремих виробів (калькуляції) і собівартість загального обсягу готової (кінцевої) продукції.

Загальна собівартість продукції дорівнює:

(2.1)

де Ск - собівартість кінцевої продукції підрозділу за плановий період, грн.;

Сз - загальні витрати підрозділу за кошторисом, грн.;

Сн1, Сн2 - собівартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн. Собівартість залишків незавершеного виробництва на початок планового періоду береться за фактичними (очікуваними) даними, на кінець - розраховується з урахуванням специфіки певного типу виробництва.

Інший метод визначення собівартості кінцевої продукції підрозділу, що є більш адекватним змісту цього показника, передбачає попереднє обчислення собівартості окремих виробів. Собівартість кінцевої продукції є її підсумком.

(2.2)

де n - кількість найменувань виробів;

Ni - кількість виробів і-го найменування за виробничою програмою у натуральному виразі;

Coi - виробнича собівартість одиниці і-го виробу, грн.

Планування собівартості окремих виробів займає особливе місце в системі планових обчислень. Калькуляції потрібні для обгрунтування цін виробів, визначення їх рентабельності, оцінки економічної ефективності технічних і організаційних рішень, аналізу тощо [9] .

Виділяють такі основні методи планування собівартості продукції:

1. Метод планування витрат за техніко-економічними факторами. За цим методом собівартість продукції визначається з урахуванням впливу техніко-економічних чинників на витрати підприємства в плановому році в порівнянні з попереднім. Такими чинниками може бути:

- підвищення технічного рівня виробництва;

- поліпшення організації виробництва і праці;

- зміна структурного обсягу виготовленої продукції; підвищення ефективності використання ресурсів підприємства;

- використання матеріальних ресурсів з кращими властивостями.

2. Кошторисний метод - передбачає визначення собівартості за допомогою кошторису витрат, який може складатися як з окремих комплексних статей, так і з усього обсягу продукції; дозволяє пов'язати окремі розділи тактичного плану між собою та узгодити їх з планами окремих підрозділів. На основі кошторисів витрат визначається загальна сума витрат на виробництво продукції та її реалізацію.

3. Калькуляційний метод. За його допомогою визначається величина витрат на виробництво одиниці продукції, робіт, послуг. Планові калькуляції використовуються для планування собівартості всього обсягу продукції, розробки планових кошторисів витрат. Визначення загальної суми витрат підприємства.

4. Нормативний метод. За даним методом витрати на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг) розраховується на основі норм і нормативів. Цей метод застосовується на тих виробництвах, де виробничі операції постійно повторюються, інакше норми визначити буде не можливо. Нормативи витрат встановлюються або за фактичними даними минулих років, або на основі технічного аналізу. Останній метод більш ефективний, так як знижує небезпеку перенесення в планові нормативи помилок та прорахунків минулих років [10] .

2.2 Методи вибору способу планування собівартості продукції на підприємстві

1. Позамовний спосіб калькулювання собівартості продукції

Позамовний спосіб калькулювання собівартості продукції отримав свою назву у зв'язку з тим, що об'єктом калькулювання виступає виробниче замовлення, на виріб (невелику групу виробів), окрему роботу чи послугу. Зазвичай, кожне замовлення призначене для окремого замовника, споживача, одержувача, а кількість продукції (виробів) кожному за замовлення відомо заздалегідь. Фактична собівартість виробів, виготовлених на замовлення, визначається лише після його виконання. Для щомісячного визначення фактичної собівартості продукції виробничі замовлення повинні, зазвичай, видаватися на кількість одиниць виробів, яку планується випустити впродовж місяця. Позамовний спосіб застосовується: при одиничному чи малосерійному виробництві продукції або при виконанні робіт (наданні послуг).

Собівартість одиниці виробленої продукції окреслюється результатом розподілу накопиченої по окремому замовлення суми витрат за кількість одиниць продукції, виготовленої у цьому замовленні. Тому принциповою особливістю позамовного методу є формування обсягу витрат з кожного завершеного замовлення, а не за проміжок часу [11] .

2. Попроцессний спосіб калькулювання собівартості продукції

Попроцесний метод обліку застосовується на підприємствах, із однорідним виробництвом по вихідному матеріалу і характерові обробки масової продукції, коли вони переважають фізико-хімічні і термічні виробничі процеси, і з перетворенням сировини в готової продукції за умов безупинного і, зазвичай, стислого технологічного процесу чи низки послідовних виробничих процесів, кожен із яких в цілому або група яких складає окремі самостійні переділи. Позамовний метод обліку застосовується й у виробництвах з комплексним використанням сировини.

Спосіб отримав назву попроцесного у зв'язку з тим, що об'єктом калькулювання виступає переділ чи певний процес. Під переділом (процесом) розуміється закінчена частина технологічного процесу, яка завершується випуском проміжного чи остаточного продукту (напівфабрикату чи готового вироби). Виділення кожного проміжного продукту здійснюється за умови, що вона має власне напрям використання, отже, може бути реалізований на сторону.

Позамовний метод характерний:

ь для масових виробництв, у яких готова продукція виробляється шляхом обробки вихідної сировини (заготовок) на кількох етапах (переділах, процесах), наступні послідовно одна за одною;

ь для досить однорідної продукції;

ь у разі нетривалого технологічного циклу;

ь за умови, що ввесь процес виробництва можливо розбитий на постійно повторювані операції.

Паралельно процесу виробництва (від переділу до переділу) відбувається і процес накопичення витрат (шляхом підсумовування витрат по кожному переділу, у якому побув виріб). Тому принциповою особливістю попроцесного методу є формування обсягу витрат з кожного завершеного процесу (переділу) чи проміжоку часу.

Позамовний метод формування собівартості може бути реалізовано у двох варіантах -- напівфабрикатному і без напівфабрикатному.

Без напівфабрикатний варіант передбачає систематизацію власних витрат по кожному цеху, відбиток передачі напівфабрикатів вже з виробничого підрозділу лише у оперативному обліку і включення собівартості напівфабрикатів, та обробку з деяких інших цехів. У бухгалтерських документах рух напівфабрикатів не відбивають. Їх рух від одного підрозділу до іншого контролюють за даними оперативного обліку руху напівфабрикатів в натуральному вираженні, що його здійснюють в цехах. І тут собівартість напівфабрикатів не обчислюється, а розраховується собівартість лише готової продукції. Тоді витрати кожного цеху списуються у паї участі у випуску готової продукції.

Напівфабрикатний варіант грунтується на калькулюванні як кінцевої продукції, так і напівфабрикатів власного виробництва, відображенні їх руху всередині провадження фактичної собівартості. У цьому варіанті рух напівфабрикатів з цеху до цеху оформляють бухгалтерськими проводками і калькулюють собівартість напівфабрикатів після кожного підрозділу.

Безумовно, кількість об'єктів калькулювання при напівфабрикатному методі істотно збільшується, проте в такий спосіб забезпечується найкращий контроль над собівартістю продукту [12] .

3. Таргет-костинг як засіб калькуляції собівартості продукції.

Щоб динамічно розвиватися, підприємства повинні виробляти конкурентоспроможні товари. Заодно слід враховувати, що з споживача приваблюють не просто якісні речі. Найчастіше для придбання того чи іншого товару вирішальну роль грає ціна. Тому першочергове завдання будь-якого виробника - мінімізувати собівартість продукції.

Компанії зазвичай оптимізують витрати з допомогою скорочення витрат на виробництво та продаж готової продукції. У цьому фінансові фахівці часто вже не приймають до уваги величину витрат за створення нових товарів. Зазвичай, виробники знають заздалегідь, вартість за якою вони можуть реалізувати той чи інший продукт. Тому першочерговим стає завдання розробити товар, собівартість якого була б досить низькою задля забезпечення необхідного рівня прибутку [13].

Цього можна досягти, якщо впровадити для підприємства концепцію таргет-костинга (targetcosting). Суть методу наступна. Насамперед необхідно визначити ціну за одиницю продукції, коли фірма може продавати заплановану кількість товарів і зберегти прибуток на колишньому рівні. Цільову собівартість можна з'ясувати, як відмінність між цими показниками. Отримана величина - критерій, яким співробітники компанії керуватимуться для розробки, виробництва й просування продукту. У результаті підприємство вийде на потрібну собівартість не за рахунок зниження якості продукції, а в результаті ефективнішої роботи й пошуку альтернативних резервів зниження витрат. Завдання традиційних систем ціноутворення (наприклад, стандарт-костинга) - забезпечити певний рівень прибутковості фірми. У результаті виникає багато питань що до чинників, наприклад якість продукції, може залишитись "за кадром". Впровадження таргет-костингу дозволяє уникнути описаних проблем. Результат - робота компанії стане приносити більше засновникам, акціонерам і інвесторам. Організації зможуть значно заощадити на розробках нового продукту. З іншого боку, повинні зменшитися витрати на маркетинг: новий товар задовольнятиме потреби цільових клієнтів як за якістю, так і за ціною.

При впровадженні таргет-костингу організація виникатимуть певні труднощі.

По-перше, з розробки нового продукту повинні брати участь підрозділи: фінансовий департамент, виробничий, маркетинговий відділи та інші. Коли на підприємстві не налагоджена взаємодія між підрозділами, організації буде складно застосовувати описувану методику. Також важливо, щоб відділи прагнули скорочувати власні витрати заради успіху компанії.

По-друге, фактична собівартість може несподівано перевищити цільову в процесі виробництва. Щоб цього не сталося, маркетологи повинні постійно проводити моніторинг ринку - відстежувати зміни постачальників та потреб покупців.

РОЗДІЛ 3

ХАРАКТЕРИСТИКА ТА АНАЛІЗ ПЛАНУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ НА ПІДПРИЄМСТВІ ПрАТ «ГЕРКУЛЕС»

3.1 Характеристика виробничої діяльності ПрАТ «Геркулес»

Виробництво ПрАТ «Геркулес» організовано на високому рівні, обладнано сучасним українським та імпортним устаткуванням та складається з 2 цехів із виробництва морозива, загальною потужністю 65 тонн продукції на добу, цех із виробництва напівфабрикатів (70 тонн на добу). ПАТ «Донецький міський молочний завод №2», який входить у склад компанії «Геркулес», щоденно перероблює до 300 тон молока [13] .

Сучасне обладнання, постійне впровадження нових технологій, вивірена стратегія розвитку та високий рівень менеджменту в компанії дозволили компанії досягнути успіху. Про високу якість продукції та менеджменту в компанії свідчать сертифікати ISO 9001:2000 та ISO 22000:2005. Різноманітний асортимент (близько 60 найменувань морозива та напівфабрикатів, більш 100 видів молочної продукції). Головне кредо компанії «Геркулес» - «Непереможна сила якості» [12] .

Постійно підвищується рівень виробництва, удосконалюється обладнання та технології виробництва за для найкращого задоволення вимог ринку у високоякісних продуктах. Сучасна технологія шокової заморозки, яку використовують у виробничому комплексі компанії, дозволяє зберігати всі вітаміни та корисні речовини в продукції, що виробляється [13] .

На підприємстві контролюються всі виробничі процеси, здійснюється багатоступеневий контроль сировини та інгредієнтів, що використовуються. Виробничі технології ПрАТ «Геркулес» передбачають використання виключно натуральної сировини. Повну відсутність консервантів та хімічних добавок гарантовано. Наші партнери, що постачають сировину, є кращими вітчизняними виробниками з екологічно безпечних районів, із якими за роки співпраці склалися міцні виробничі взаємини.

За якістю продукції стежить акредитована харчова лабораторія. Вона здійснює безперервний суворий фізико-хімічний, мікробіологічний та радіологічний контроль сировини та готової продукції.

Забезпечення конкурентоспроможності фірми. Конкурентоспроможність фірми - комплекс економічних характеристик, що визначають положення фірми на галузевому ринку і включає в себе характеристики товару, які визначаються сферою виробництва; а також чинники, що визначають в цілому економічні умови виробництва і збуту товарів фірми [14] .

На рівень конкурентоспроможності підприємства найважливіший вплив здійснюють науково-технічний рівень і ступінь вдосконалення технології виробництва, сучасних засобів автоматизації виробництва.

Аналіз конкурентних позицій на ринку передбачає з'ясування факторів, що впливають на відношення покупців до фірми та її продукції, які впливають на частку фірми в продажах на конкурентному ринку.

Для товарів споживчого призначення ці фактори систематизуються так:

1. комерційні умови: можливість фірми надавати покупцям знижки, можливості укладення товарообмінних операцій. Надання комерційного або споживчого кредиту;

2. організація збутової мережі: розташування мережі магазинів, доступність їх широкому колу покупців, участь у виставках і ярмарках, використання реклами в різних засобах інформації;

3. організація технічного обслуговування продукції: обсяг надаваних послуг, терміни гарантійного ремонту, вартість післягарантійного обслуговування та ін.

4. уявлення про фірму з боку споживачів, її авторитет і репутація, інформованість потенційних покупців про фірму, її продукцію, сервіс; з'ясування думки покупців шляхом опитувань;

5. вплив тенденцій розвитку кон'юнктури на становище фірми на ринку.

Фірми повинні надавати велике значення аналізу своїх сильних і слабких сторін для оцінки реальних можливостей у конкурентній боротьбі, а також розробці заходів і коштів, за рахунок яких фірма могла б підвищити свою конкурентоспроможність [15] .

Фірма, що має більш низькі витрати виробництва, має більшу величину прибутку, що дозволяє підвищувати його економічну ефективність.

Заходи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності:

· забезпечення техніко-економічних і якісних показників, які дозволяють фірмі займати лідируюче положення на ринку;

· зміна якості продукції і його техніко-економічних параметрів з метою обліку вимог споживача і його конкретних запитів;

· виявлення і забезпечення переваг продукту порівняно з його замінниками;

· виявлення переваг і недоліків товарів - аналогів, що випускаються конкурентами, і відповідне використання цих результатів стосовно до продукції своєї фірми;

· вивчення заходів конкурентів з удосконалення аналогічних товарів, з яким вони виступають на ринку, і розробка заходів, що дають переваги в порівнянні з конкурентами;

· визначення поліпшення продукту шляхом підвищення якісних характеристик;

· знаходження і застосування можливих пріоритетних сфер застосування продукції, особливо нової;

· пристосування продукції в роботі в різних умовах;

· впливу на споживача шляхом штучного обмеження надходження на ринок нових і більш прогресивних товарів, проведення активної рекламної діяльності, надання товарного кредиту, зокрема, шляхом розстрочення платежу.

Отже, оцінка конкурентоспроможності фірми грунтується на ретельному аналізі технологічних, виробничих, фінансових та збутових можливостей фірми [16] .

3.2 Аналіз планування собівартості продукції ПрАТ «Геркулес»

Значення аналізу собівартості продукції залежить від того, що вона становить собою найважливіший якісний показник, що характеризує економічну ефективність виробництва, і лише з урахуванням його всебічного аналізу можна виявити резерви та визначити шляхи збільшення кінцевих результатів при мінімальних витратах трудових, матеріальних й фінансових. Аналіз собівартості дозволяє з'ясувати тенденції зміни цього показника, виконання плану з його рівнем, визначити вплив чинників з його приростом і на основі оцінки роботи плани з використанню можливостей та встановити резерви зниження собівартості продукції [17] .

Аналіз собівартості продукції - комплексне вивчення й дослідження узагальнюючих показників собівартості продукції та їх трансформації у більш конкретні з метою розв'язання аналітичних завдань: встановлення місця і ролі показника собівартості в оцінці досягнутої ефективності виробництва; розробки принципової схеми аналізу на основі класифікації факторів і резервів зниження собівартості; визначення методів вимірювання факторів і резервів зниження собівартості; встановлення основних напрямів використання виявлених резервів, раціонального використання виробничих ресурсів в поточному і перспективному плануванні собівартості.

Аналіз собівартості, насамперед, покликаний забезпечувати необхідною інформацією управлінський персонал підприємства, що відповідає за планування, при проведенні контролю у господарських операціях й терміни прийняття різноманітних адміністративних рішень. Аналіз собівартості продукції дає дані необхідних управлінських цілей, визначення показників ефективності, прийняття стратегічних рішень щодо ціноутворення, складу продукції, технологічного процесу, розробки виробів.

Основними завданнями аналізу витрат і собівартості продукції є:

- обґрунтованість планових завдань із собівартості продукції;

- загальна оцінка виконання завдань зі зниження собівартості продукції;

- виявлення і дослідження причин відхилень від планового завдання;

- вивчення структури і динаміки витрат за елементами і калькуляційними статтями;

- оцінка впливу окремих факторів на рівень собівартості продукції;

- виявлення і мобілізація резервів зниження собівартості продукції.

Залежно від поставлених завдань випливають різні напрямки аналізу собівартості продукції і витрат на виробництво:

- узагальнюючий аналіз собівартості продукції;

- аналіз собівартості окремих видів продукції (калькуляцій);

- аналіз витрат на одну гривню продукції;

- аналіз прямих матеріальних і трудових витрат;

- аналіз комплексних витрат;

- аналіз накладних витрат [18] .

Отже, аналіз собівартості продукції спрямований на виявлення можливостей підвищення ефективність використання матеріальних, трудових і надходження ресурсів у процесі виробництва, постачання і збуту.

Саме, керуючись аналізом, фахівці і менеджери приймають тактичні рішення і дії.

Установчі документи такі як:

річний звіт за 2015 рік, див. додаток 2

звіт про фінансові результати за 2015 рік, див. додаток 3

річний звіт за 2014 рік, див. додаток 4

звіт про фінансові результати за 2014 рік, див. додаток 5

річний звіт за 2013 рік, див. додаток 6

звіт про фінансові результати за 2013 рік, див. додаток 7

Для отримання більш повного уявлення про діяльність підприємства необхідно провести аналіз діяльності за останні роки (2013-2015).

Таблиця 3.1

Аналіз обсягів виробництва ПрАТ «Геркулес»

за 2013-2014 роки.

Назва продукції	Обсяг виробництва в грошовому вимірі (тис. грн..)	Абсолютне відхилення	Відносне відхилення
	за 2013 рік	за 2014 рік
Морозиво	197442,50	117633,80	-79808,7	67,85 %
Тісто	18945,28	20359,31	1414,03	-6,95 %
Макаронні вироби	115646,20	106409,05	-9237,15	8,68 %
Усього	332033,98	244402,16	-87631,82	35,86 %

З наведених в таблиці 3.1 даних видно що підприємство суттєво скоротило обсяги виробництва морозива та макаронних виробів і трохи збільшило обсяг виробництва тіста.

Таблиця 3.2

Аналіз обсягів виробництва ПрАТ «Геркулес»

за 2014-2015 роки.

Назва продукції	Обсяг виробництва в грошовому вимірі (тис. грн..)	Абсолютне відхилення	Відносне відхилення
	за 2014 рік	за 2015 рік
Морозиво	117633,80	110311,67	-7322,13	6,64 %
Тісто	20359,31	12936,10	-7423,21	57,38 %
Макаронні вироби	106409,05	101868,24	-4540,81	4,46 %
Усього	244402,16	225116,01	-19286,15	8,57 %

З наведених в таблиці 3.2 даних видно що за останній рік підприємство скоротило обсяги свого виробництва майже на 10%.

Таблиця 3.3

Основні фінансово-економічні показники діяльності підприємства

Показники	2014 рік	2015 рік	Відхилення
			абсолютне	відносне
Чистий дохід від реалізації	446915	450863	3948	0,88 %
Собівартість реалізованої продукції	334591	336945	2354	0,7 %
Валовий прибуток	112324	113918	1594	1,42 %
Фінансовий результат від операційної діяльності	5394	6172	778	14,42
Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування	1642	-5565	-7207	-238,92 %
Чистий прибуток (збиток)	1484	-5670	-7154	-282,08 %
Валюта балансу	465598	574273	108675	23,34 %
Власний капітал	1208	1208	0	0
Залучений капітал	6	6	0	0
Необоротні активи	197617	219685	22068	11,17 %
Оборотні активи	267981	354588	86607	32,32 %

З аналізу проведеного в таблиці 3.1 видно що підприємство має тенденції до зниження чистого прибутку та фінансового результат від звичайної діяльності до оподаткування, це означає що підприємство не отримує прибутків та стає збитковим.

3.3 Пропозиції по удосконаленню методики планування ПрАТ «Геркулес»

В умовах ринкової економіки, коли головною метою підприємств є прагнення до одержання максимального прибутку, зниження собівартості продукції стає головним чинником на шляху його підвищення.

Собівартість продукції є не тільки найважливішою економічною категорією, але і якісним показником, на підставі якого можна судити про ефективність використання підприємством різноманітних видів ресурсів, а також про рівень організації праці на підприємстві.

З економічних і соціальних позицій значення зниження собівартості для підприємства полягає у наступному:

у збільшенні прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, а отже, у появі можливості не тільки в простому, але й розширеному відтворенні;

у появі більшої можливості для матеріального стимулювання робітників і рішення багатьох соціальних проблем колективу підприємства;

у поліпшенні фінансового стану підприємства і зниженні ступеню ризику банкрутства;

у можливості зниження ціни реалізації на свою продукцію, що дозволяє значною мірою підвищити конкурентоздатність продукції і збільшити обсяг продажів.

Основним джерелом зниження собівартості продукції є зростання продуктивності праці. Це обумовлюється тим, що, по-перше, за рахунок зростання продуктивності праці досягається економія заробітної плати, так як зростання продуктивності праці призводить до скорочення витрат на виробництво продукції, а по-друге, завдяки зростанню продуктивності збільшується випуск продукції, за рахунок чого досягається зниження собівартості продукції шляхом економії непропорційних витрат.

Друге джерело - зменшення витрат на матеріали, паливо, енергію - має найважливіше значення для матеріалоємних галузей. Зменшення витрат матеріалів здійснюється шляхами: скорочення втрат, заміна дорогих матеріалів більш дешевими, зменшення витрат на постачання матеріалів, покращення нормування витрат матеріалів.

Скорочення витрат на обслуговування виробництва та на управління досягається головним чином шляхом зменшення чисельності робітників за рахунок застосування ефективніших методів організації управління та обслуговування виробництва, більш прогресивної техніки.

Економія витрат на збут досягається завдяки укріпленню дисципліни праці, ритмічності виробництва, дотримання договірної дисципліни.

Ефективним методом пошуку шляхів зниження собiвартостi продукції є функціонально-вартісний аналіз. Функцiональний підхід передбачає абстрагування від iснуючого iнженерного рiшення, видiлення функцiй, якi виконує вирiб, та пошук альтернативних варіантів виконання функцiй з меншими витратами.

Пiд час функцiонально-вартiсного аналiзу необхідно передусiм з'ясувати: що являє собою вирiб, функцiю якого необхідно виконати з мiнiмальними витратами; яку функцiю він виконує; якi фактичнi витрати на виконання цiєї функцiї; якi максимально можливi витрати на реалiзацiю цiєї функцiї; якими iншими способами можна здiйснити функцiю; якiбудуть витрати на її здiйснення.

Мета функцiонально-вартiсного аналiзу полягає в наступному: привернути увагу конструкторів та технологiв до тих функцiональних частин виробу, де виникають диспропорцiї мiж важливiстю виконуваних функцiй, якiстю та витратами на їх здiйснення для того, щоб виявити зайвi витрати, причини їх виникнення та знайти резерви зниження собівартості виробу.

Отже, найбільш ефективними шляхами зниження собівартості продукції є впровадження економних технологій виробництва, використання світового досвіду щодо зменшення собівартості. А саме ресурсоекономні, ресурсозберігаючі технології.

Не менш важливим чинником, що сприятиме скороченню витрат підприємств, є дотримання всіх головних принципів ефективного розміщення продуктивних сил: це скорочення шляхів між виробником та покупцем, між виробництвом і сировинною базою.

Таким чином, дотримання загальних економічних принципів та законів є одним з найважливіших чинників зниження собівартості продукції, що не буде призводити до погіршення кінцевого продукту і дасть для підприємства можливість отримувати додаткових покупців та додаткові прибутки.

ВИСНОВКИ

Таким чином можна зробити висновок, що собівартість є особливою економічною категорією, яка включає всі грошові витрати конкретного підприємства, необхідні для здійснення його відтворення, й pізниця між доходом і нею визначає прибуток, величина якого збільшується при її зниженні. За величиною собівартості можна встановити якісні та кількісні зміни в технології виробництва продукції конкретного підприємства, тим самим характеризувати його діяльність як виробника товарів споживчого ринку.

Виділяють багато методів планування собівартості продукції. Серед них такі: метод планування витрат за техніко - економічними факторами, кошторисний метод, калькуляційний, нормативний. Нормативний метод є найбільш ефективний, так як знижує небезпеку перенесення в планові нормативи помилок та прорахунків минулих років.

Собівартість продукції є найважливішим показником, який характеризує економічну ефективність виробництва. І тільки провівши всебічний аналізу можна виявити резерви та визначити шляхи збільшення кінцевих результатів при мінімальних витратах. Існують різні напрямки аналізу собівартості продукції і витрат на виробництво: узагальнюючий аналіз собівартості продукції; аналіз собівартості окремих видів продукції (калькуляцій); аналіз витрат на одну гривню продукції; аналіз прямих матеріальних і трудових витрат; аналіз комплексних витрат; аналіз накладних витрат.

Так як будь - яке підприємство прагне скоротити свої витрати і збільшити прибуток на одиницю продукції існує потреба пошуку шляхів оптимізації собівартості продукції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Качалай В.В. Сучасні методичні підходи до калькулювання собівартості продукції // Конкуренція. Вісник антимонопольного комітету України.-2012.-№1.

2. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (за станом на 25 січня 2000 р.) / Верховна Рада України. - Київ : Парламентське видавництво, 2000. - 20 с.

3. Актуальні питання сталого розвитку економіки: Збірник наукових праць з актуальних проблем економічних наук: у 2-х томах / Наукова організація «Перспектива». - Х: Видавничий дім «Гельветика», 2012. т. 2. - 280 с.

4. Тютюник В. Собівартість продукції на різних стадіях виробництва // Справочник економиста. - 2012. - №6.

5. Тютюник В. Відображення підготовчих робіт у собівартості готової продукції // Справочник економиста. - 2013. №8.

6. Шафорост Я.Л. Зниження витрат виробництва та собівартості продукції як важливий фактор зростання прибутку підприємства // Формування ринкових відносин в Украйні №2 (117) / 2011.

7. Власова Н.О. Фінанси підприємств: навч. посіб. / Н.О. Власова, О.А. Круглова, Л. І. Безгінова. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 271 с.

8. Андроcова О.Ф. Облік і аналіз собівартості продукції на промисловому підприємству / О.Ф. Андросова, Г.В. Бойченко // Економічний простір. - 2009. - №25. - С. 269-274.

9. Оксанич О.Е. Калькуляція собівартості продукції, робіт та послуг. -

навчальний посібник / О.Е. Оксанич, І. А. Волкова, О.О. Миронова -

К.: «Центр учбової літератури», 2013. - 326 с.

10. Гришин А.С. Собівартість продукції та шляхи її зниження на підприємстві / А.С. Гришин. - М. - 2011. - 46 с.

11. СавицкаяГ. В. Аналіз господарську діяльність підприємства. М.: «Экоперспектива», 2008 р.

12. Романенка І.В. Економіка підприємства. 2-ге вид. М.: Фінанси і статистика, 2006 р.

13. Електронний ресурс, сайт ПрАТ «Геркулес», режим доступу: http://www.hercules.ua/main/

14. Нурієв Р.М. Основи економічної теорії. М.: Вищу школу, 2006.

15. Селезнев Е.Н. Интеллектуальный капитал как объект управления//Справочник экономиста. - №2. -2007. - С.23-26.

16. Кендюхов А.В. Концепция организационно- экономического механизма управления интеллектуальным капиталом предприятия//Наукові праці ДонНТУ. - 2003. - С 56-62.

...