Макроекономічна нестабільність та методи її подолання

Також ці дані, ми можемо побачити в графічному вигляді.

Рис.1.1. Кількість зареєстрованих безробітних (2009-2013р.)

З даних таблиці та графіка видно, що кількість зареєстрованих безробітних, починаючи з 2009 по 2013 рік фактично зменшилась, але середній розмір допомоги за ці самі роки зріс майже вдвічі.

Економічна сутність безробіття полягає в тому, що за рахунок вимушеної незайнятості частини економічно-активних громадян суспільство позбавляється певної величини суспільного продукту, витрачаючись при цьому на утримання безробітних і членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні.

Соціальна сутність безробіття -- в тому, що вимушено непрацюючі особи, які існують не на зароблені кошти, а на допомогу, маргіналізуються, не знаходячи самовираження в праці, і якщо безробіття стає тривалим, втрачають професіоналізм, виробничі навички, зневіряються і можуть деградувати як особистості.

Таким чином, безробіття в умовах ринкових економічних відносин є, з одного боку, невід'ємною, а з другого, -- неприйнятною альтернативою зайнятості, проблемою, яку суспільству доводиться вирішувати щоденно шляхом проведення заходів державного регулювання зайнятості.

Для ознайомлення зі станом безробіття, розглянемо динаміку показників безробіття в Україні за останній рік (липень 2012 - червень 2013), серед категорій міського та сільського населення, а також за статевою ознакою.

Рівень безробіття в Україні залежить від пори року, серед усіх категорій найнижчим він є у жовтні - 399.9 тис.осіб, а найвищим у лютому - 589.1 тис.осіб офіційно зареєстрованих безробітних. Дані показники свідчать, що сезонне безробіття в значній мірі впливає на формування загальних показників, особливо це стосується сільського населення та чоловіків. Щодо структури незайнятого населення, то протягом року абсолютні показники безробіття серед міського населення вищі, ніж серед сільського, а серед жінок вищі ніж серед чоловіків. Дану динаміку можна пояснити тим, що влітку в сільській місцевості роботи значно більше ніж взимку, а чоловіки, які офіційно не працевлаштовані в літню пору року займаються сезонними роботами та не офіційно працюють у різних галузях, зокрема у будівництві.

Після ознайомлення з рівнем безробіття в Україні, розглянемо показники динаміки за липень 2012 - травень 2013 років серед країн ЄС. Загальний показник росту рівня безробіття серед країн ЄС протягом останніх 11 місяців становив 0,5% (з 10,5% до 11.0%).

З наведеної вище діаграми чітко видно майже пряму відповідність показників рівня безробіття у Греції та Іспанії, який становив у липні 2012 року 25,0% та 25,3% відповідно, а в травні місяці 2013 року в обох країн зріс до 26,9%. Серед країн ЄС, які демонструють явну негативну динаміку - Італія, ріст безробіття за останніх 11 місяців зафіксований на рівні 1,5% (з 10,7% до 12,2%), дещо кращий стан справ у Франції, показники якої найбільше наближені до загальноєвропейських та становлять 0,7% росту (з 10,2% до 10,9%), а лідером за зростанням показників безробіття є Кіпр 4,1%, частка безробітних якого ще у липні минулого року становили 12,2% а вже у травні 2013 - 16,3%. Не велику, та позитивну динаміку демонструє Німеччина в якої рівень безробіття не піднімався жодного місяця протягом досліджуваного періоду, скоротившись з 5,5% до 5,3%, а також Велика Британія з 7,8% до 7,7%.

Найкраща динаміка серед Європейських країн в Естонії, яка продемонструвала зниження рівня безробіття на 1,9%, з показника 10,2% до 8,3%, що також стосується інших прибалтійських країн, які демонструють позитивну динаміку.

Розглянувши показники динаміки рівня безробіття в Україні та країнах ЄС, можна зробити кілька висновків. Поширення безробіття в Україні та ЄС прямо залежить від існування великих індустріальних центрів та економічної активності територій.

В Україні на відміну від європейських країн вагомий вплив має сезонне безробіття, про яке чітко свідчить динаміка показників, адже в жодній з країн ЄС (в тому числі й туристичних Греції, Португалії, Іспанії та Кіпру) не було виявлено явної сезонної циклічності рівня безробіття, в той час як в Україні офіційне число зареєстрованих в залежності від пори року різниться в півтора рази.

Також отримана динаміка свідчить про значний рівень прихованого безробіття в Україні, яке зменшується в літню пору року в результаті тимчасової зайнятості населення в різних галузях, де роботодавці не фіксують офіційного працевлаштування а також за кордоном.

За даними представництва Міжнародної організації по міграції (МОМ) в Україні 6,5 мільйонів громадян України працює за кордоном, які становлять найбільшу частку з категорії "прихованого безробіття".

Для вимірювання безробіття використовуються абсолютні й відносні показники.

До основних абсолютних показників належать: чисельність безробітних на рівнях: країна, область, місто, район; чисельність безробітних за статево-віковою ознакою, освітою, місцем проживання, соціальним статусом; середня тривалість безробіття в місяцях.

До основних відносних показників безробіття належить рівень безробіття, який визначається на початок або на кінець періоду і розраховується у відсотках до трудових ресурсів (офіційна статистика) і до економічно - активного населення за формулами:

(1.1.)

де u -- рівень безробіття;

U -- чисельність безробітних, виявлена обстеженням домогосподарств, осіб;

UL -- чисельність безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, осіб;

L -- чисельність трудових ресурсів (робочої сили), осіб.

LF -- чисельність економічно-активного населення, виявлена обстеженням домогосподарств, осіб.

Крім указаних основних показників безробіття, форми державної статистичної звітності № 1-ПН і №2-ПН налічують багато додаткових, які виражаються в абсолютних величинах (скільки безробітних проходять професійне навчання, скільки закінчили, а скільки припинили навчання, беруть участь у громадських роботах, скільком призначено допомогу та ін.), котрі не складно перевести у відносні. Всі вони використовуються для аналізу стану ринку праці і зайнятості.

Підсумовуючи викладене, зауважимо, що безробіття -- це складне соціальне, економічне і психологічне явище з негативними наслідками для конкретної особи і суспільства в цілому.

макроекономічний нестабільність безробіття інфляція

1.2 Інфляція та антиінфляційна політика

Інфляція -- довгострокове стійке підвищення загального рівня цін, що призводить до знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності. [18, c.7].

Суть інфляції полягає в тому, що національна валюта знецінюється по відношенню до товарів, послуг і іноземних валют, що зберігають стабільність своєї купівельної спроможності. Деякі учені додають до цього переліку ще і золото, надаючи йому як і раніше значення загального еквівалента. Зазвичай інфляція має в своїй основі не одну, а декілька взаємозв'язаних причин, і виявляється вона не тільки в підвищенні цін. Разом з відкритою ціновою має місце прихована, або пригнічена інфляція, яка виявляється перш за все в дефіциті, погіршенні якості товарів. Але не всяке підвищення цін служить показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися через поліпшення якості продукції, погіршення умов добування паливно-сировинних ресурсів зміни суспільних потреб. Але це буде, як правило не інфляційне, а до певної міри логічне, виправдане зростання цін на окремі товари. Сучасна інфляція має ряд відмінних особливостей: якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз - повсюдний, всеосяжний, якщо раніше вона охоплювала більший або менший період, тобто мала періодичний характер, то зараз - хронічний.

Отже, до найважливіших інфляційних причин зростання цін можна віднести наступні:

1.Диспропорційна - незбалансованість державних витрат і доходів, так званий дефіцит державного бюджету. Часто це дефіцит покривається за рахунок використання «друкарського верстата», що приводить до збільшення грошової маси і, як наслідок, до інфляції.

2.Інфляційно небезпечні інвестиції - переважно мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть в створенню додаткового платоспроможного попиту і, отже, до збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування зазвичай є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

3.Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції .

За даними державного комітету статистики України, ми можемо спостерігати динаміку індексу інфляції на Україні з 2004 року по 2014 р.

Рис.1.2. Динаміка індексу інфляції на Україні з 2004р. по 2014р.

На рис.1.2. ми бачимо, що індекс інфляції з 2004 року до середини 2012 року зростав, а потім до 01.2014р. залишався майже стабільним.

Виникнення й існування інфляції зумовлено багатьма причинами:

- помилкова грошова політика держави, що призводить до надлишків грошової маси в обігу;

- монополізація ринків, яка обумовлює існування монопольних цін, знецінення грошей;

- мілітаризація економіки, що негативно впливає на державний бюджет, призводить до його дефіциту і додаткової емісії грошей;

- збільшення державного боргу;

- зростання витрат держави на дотації нерентабельним підприємствам, списання їх боргів;

- зростання внутрішніх цін порівняно зі світовими в умовах спаду вітчизняного виробництва;

- помилкова податкова політика стримує інвестиції, розвиток бізнесу, перешкоджає збільшенню пропозиції щодо інфляційного попиту.

Інфляційний процес може відбуватись і без зростання цін. Наприклад, так звана непомітна інфляція відбувається внаслідок деформації структури виробництва, “вимивання” товарів дешевого асортименту чи зниження якості благ та умов незмінності ціни. [7, c.349].

Крім вищезазначених факторів потрібно звернути увагу на неадекватне ціноутворення в Україні на пальне, яке суттєво впливає на індекс споживчих цін (адже на збір урожаю потрібно витрачати дизпаливо для сільськогосподарської техніки, для перевезення продуктів харчування та інших товарів по Україні теж витрачається пальне, котре закладається у вартість товарів та послуг). Незважаючи, що ціни на нафтопродукти на світовому ринку знижуються й відбувається відносне укріплення гривні щодо іноземних валют, ціна на бензин продовжує невпинно зростати.[1, с.35].

Інфляція і безробіття -- це проблеми, вирішення яких не може обійти жодний уряд.

Основним завданням макроекономічної політики є підтримка повної зайнятості при стабільному рівні цін. Саме тому, що ці дві проблеми тісно взаємозв'язані, нашою метою є розгляд цих двох напрямів макроекономічної політики разом.

Не завадило б ля пом'якшення економічного спаду застосувати перевірені на заході засоби, такі як зменшення податкового тиску на мале й середнє підприємництво, розвантаження бюджету країни за рахунок більш забезпечених верств населення, а натомість наша влада лише дозволяє невиправдано підвищувати комунальні платежі й підіймає акциз, при цьому не повертаючи ПДВ підприємцям і заганяючи їх у глухий кут. [1, с.36].

Залишається лише сподіватися, що українські можновладці знайдуть можливість вирівняти товарно-грошову розбалансованість в країні, поставити інтереси народу на перший план і дати йому можливість гідно жити, а не існувати.

Антиінфляційна політика -- це система цілей та засобів впливу на макроекономічну ситуацію з метою досягнення відповідності між темпами зростання грошової маси та темпами зростання благ. [2, c.520].

Антиінфляційна політика нараховує багаті асортименти найрізноманітніших грошово-кредитних, бюджетних мір, податкових заходів, програм стабілізації й дій по регулюванню й розподілу доходів. Оцінюючи характер антиінфляційної політики, можна виділити в ній три загальних підходи. У рамках першого (пропонованого прихильниками сучасного кейнсіанства) передбачається активна бюджетна політика -- маневрування державними витратами й податками з метою впливу на платоспроможний попит: держава обмежує свої витрати й підвищує податки. У результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Однак, одночасно може відбутися спад інвестицій і виробництва, що може привести до застою й навіть до явищ, зворотним до спочатку поставлених цілей, розвитися безробіття. Бюджетна політика проводитися й для розширення попиту в умовах спаду. При недостатньому попиті здійснюються програми державних капіталовкладень і інших витрат (навіть в умовах значного бюджетного дефіциту), знижуються податки. Уважається, що в такий спосіб розширюється попит на споживчі товари й послуги. Однак стимулювання попиту бюджетними засобами, як показавши досвід багатьох країн в 60-70ті роки, може підсилювати інфляцію. До того ж більші бюджетні дефіцити обмежують урядові можливості маневрувати податками й витратами. Другий підхід рекомендується авторами-прихильниками монетаризму в економічній теорії. На перший план висувається грошово-кредитне регулювання, побічно й гнучко впливає на економічну ситуацію. Цей вид регулювання проводиться непідконтрольним уряду національним банком, що визначає емісію, змінює кількість грошей в обігу й ставки позичкового відсотка. Прихильники цього підходу вважають, що держава повинна проводити дефляційні заходи для обмеження платоспроможного попиту, оскільки стимулювання економічного росту й штучна підтримка зайнятості шляхом зниження природного рівня безробіття веде до втрати контролю над інфляцією. Намагаючись приборкати інфляцію, що вийшла з-під контролю, уряди багатьох країн, починаючи з 60-х років, проводили так називану політику цін і доходів, головне завдання якої власне кажучи зводиться до обмеження заробітної плати -- третій метод. Оскільки ця політика означає адміністративну, а не ринкову стратегію боротьби з інфляцією, вона не завжди досягає оголошеної мети.

Для подолання інфляції у вітчизняній економіці має бути ефективна антиінфляційна політика, реальна стабілізація і зміцнення на ЇЇ засадах національної грошової одиниці. Ця політика має здійснюватись у напрямі забезпечення фінансової стабілізації. Саме фінансово-грошова стабілізація - це єдино можлива основа виведення національної економіки з кризи, якісної перебудови її та поліпшення життя населення.

Отже, визначивши сутність антиінфляційної політики, можна зробити висновок, що антиінфляційна політика держави полягає у встановленні контролю за інфляцією і досягненні прийнятних для народного господарства темпів її зростання. Спроби впоратись з інфляцією шляхом грошової рестриктивної політики в наших умовах мають значно більші негативні наслідки, ніж сама інфляція, оскільки призводять до скорочення виробництва, зростання неплатежів у всіх секторах економіки, відкладання виплат за державним зовнішнім і внутрішнім боргами.

Вкрай негативні наслідки має така політика й для соціальної сфери: зростає безробіття, своєчасно не виплачуються заробітна плата, пенсії, різко знижується рівень життя населення. Тому можна перейти до розгляду наступного пункту плану.

Важливою складовою антиінфляційної стратегії є впорядкування державних фінансів, передовсім скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації. Це скорочення має відбуватися за рахунок зменшення видаткової частини державного бюджету.

1.3 Сутність економічного циклу. Особливості сучасного ділового циклу

Функціонування ринкової економіки, як будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Циклічність -- це об'єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

За змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору тривалості виокремлюють декілька типів економічних циклів: короткі (2--3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40 -- 60 років).

Оскільки характерна риса циклічності -- рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.

Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить остаточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак показників економічної активності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції та контракти на нове будівництво тощо.

Сучасні економічні цикли, істотно відрізняються від циклів кінця XIX - першої половини XX ст.

1. У них відсутня фаза депресії як обов'язкова, але якщо падіння дуже глибоке і тривале, то фазу рецесії називають депресією.

2. Немає чіткого розмежування між пожвавленням та піднесенням. Ці фази об'єднуються в одну, яку називають розширенням виробництва. Виділяються верхня (бум) та нижня (дно) точки ділового циклу.

3. Визначається рівнодіюча тривалого економічного зростання - тренд, коливання навколо якого утворюють цикл.

4. Змінилися й економічні показники у фазах циклу.

Особливості сучасних економічних циклів:

Із сказаного вище можна зробити такі висновки:

1. Типова криза, яка спонтанно виникає і вирішується за рахунок саморегуляції ринкового механізму, характеризується тим, що падіння цін в умовах кризи перевиробництва супроводжується здешевленням кредиту. Кредит стає доступнішим, що, у свою чергу, пожвавлює інвестиційний процес, виводячи економіку з "застою".

2. Криза, яка супроводжується інфляцією, деформує причин-но-наслідкові зв'язки в економіці, що є свідченням занадто великого втручання держави в циклічний розвиток економіки. Таке втручання оцінюється як позитивне в короткостроковому періоді, але спричиняє негативні наслідки в довгостроковому періоді, що потребує значного часу для їх вирішення.

Цикли означають:

по-перше, порушення рівноваги і перерву в розвитку по висхідній, внаслідок чого скорочується обсяг національного виробництва;

по-друге, позбавлення багатьох з тих, хто бажає працювати, можливості знайти роботу і забезпечити собі нормальний рівень доходу;

по-третє, доведення до банкрутства багатьох підприємців змушуванням їх подекуди суттєво погіршувати свій економічний та соціальний стан;

по-четверте, одночасне існування інфляції та безробіття ще більше посилює невизначеність та знедоленість широких верств населення, спричиняючи перерозподіл багатства на користь незначної частини населення. Аспектів згубного впливу циклічного розвитку дуже багато.

Але циклічність - не тільки зло, а й благо для економічної системи, адже криза справляє оздоровчий вплив на економіку, зумовлюючи ліквідацію тих підприємств, які задовольняли штучно створений попит. Вона стимулює технологічне оновлення виробництва, позбавлення від застарілих форм організації виробництва та менеджменту, посилює дух конкуренції та активізує економічне життя суспільства, не дає йому самозаспокоїтися щодо перспектив безперервного зростання та добробуту.

Економічний (діловий) цикл - регулярні коливання рівня виробництва, зайнятості та доходу, що тривають звичайно від 2 до 10 років. Причинами є: періодичне виснаження автономних інвестицій; ослаблення ефекту мультиплікації; коливання обсягів грошової маси; оновлення основного капіталу тощо. Економічний розвиток завжди пов'язаний з порушенням рівноваги, з відхиленням від середніх показників економічної динаміки. Найбільш яскравими проявами нестабільності виступають інфляція (підвищення рівня цін, знецінення національної валюти) і безробіття (низький рівень виробництва та зайнятості).

Схематично сучасний діловий цикл можна зобразити таким чином:

Рис.1.3. Схема сучасного ділового циклу.

Як видно із рис.1.3., у сучасному циклі економіки відсутні чотири чітко визначені фази, а є лише дві: спад і піднесення.

Точки В, Р, М -- пікові точки;

Точки Д, К, Р -- нижчі точки (дно).

Спад в економіці ще називають рецесією, якщо період скорочення обсягів виробництва триває не менше 6 місяців. Рецесія починається від пікової точки і закінчується крайньою нижньою точкою (дном). Відрізки ВД, РК та МР на рис. 1.3 відображають рецесію, а відрізки АВ, ДБ, КМ -- розширення виробництва. [2, c.400-401].

Отже, економічний цикл - це постійне повторення періодів підйому і спаду економічної активності, що відбивається через зміни взаємозалежних показників - темпу економічного росту, рівнів зайнятості, виробництва й інфляції. У будь-якій країні можна спостерігати постійне коливання темпів зростання навколо певного середнього рівня. Якщо подивитися на параметри економічного розвитку будь-якої країни можна побачити, що вони чітко укладалися в періодичну криву (з періодом 10-20 років): зростання - перегрів - криза - депресія - знову зростання. При цьому зростання завжди супроводжувалося незначною інфляцією, що збільшувалася у фазі перегріву, а депресія викликала малозначущу дефляцію.

Безробіття також є дуже важливою проблемою для України, незважаючи на те, що за останні роки рівень безробіття в Україні неухильно скорочується.

Першочерговою проблемою, яку має розв'язати український уряд, є зниження рівня інфляції. Зниження рівня інфляції має забезпечити подальше економічне зростання в Україні, а також необхідно звернути увагу на те, що суттєво поліпшити ситуацію можна лише за умов комплексного впровадження заходів анти інфляційного регулювання.

II. Особливості макроекономічної нестабільності в країнах перехідної економіки

2.1 Макроекономічна нерівновага і нестабільність в перехідній економіці

Зміна форм власності, становлення ринкових відносин супроводжується суттєвими соціально -економічними витратами для суспільства, що проявляється у виникненні і збереженні впродовж значного часу в перехідній економіці макроекономічної нерівноваги. Суть такої нерівноваги - відхилення від сталого (нормального) стану системи.

Нормальний стан ринкової економіки - співпадання (рівновага) сукупного попиту і сукупної пропозиції. Макроекономічна нерівновага в перехідній економіці, перш за все, це наслідок планової економіки, для якої характерною є хронічна макронерівновага, що проявляється в хронічному дефіциті. Макроекономічна нерівновага в перехідній економіці - не тимчасове, а постійне явище, закономірність перехідної економіки. Ця закономірність обумовлена, з одного боку, зламом виробничої і економічної структури суспільства, а з іншого - становленням ринкового механізму з його проблемами і протиріччями.

Структурні зміни у виробництві, проявляються у витиснені “зайвого” виробництва, непотрібної продукції, що обумовлює спад виробництва. Лібералізація цін в умовах скорочення виробництва і часом вимушена м'яка кредитно-грошова політика породжує інфляцію. Скорочення виробництва і впровадження в господарство ринкових принципів сприяє появі і зростанню безробіття. Як наслідок, лібералізація цін в атмосфері інфляції і зростаюче безробіття призводить до суттєвого зниження рівня життя більшості населення. Головною причиною скорочення виробництва в перехідній економіці є не циклічна криза, а трансформаційний спад. Основні чинники, що його породжують, тісно пов'язані з характером змін, які відбуваються в економіці. По-перше, це перехід від ресурсообмеженої до попитообмеженої системи, що означає корінні зміни в цілях діяльності кожного виробника. Замість виробництва заради виробництва повинно прийти виробництво для задоволення потреб (попиту).

По-друге, вертикальна система зв'язків, основана на наказах і їх виконанні, замінюється горизонтальною - відношеннями між самостійними підприємствами.

По-третє, зникає державна підтримка виробників. З'являються жорсткі бюджетні обмеження. Все це зумовлює масові банкрутства підприємств.

Трансформаційний спад є характерним для всіх пострадянських країн Центральної і Східної Європи, але особливо сильно він проявився Україні. Обсяг ВВП за 1991-2001 рр. скоротився майже на 60%. Поряд з об'єктивними причинами такого різкого падіння слід відзначити і суб'єктивні. Перш за все, це майже повна відстороненість держави від трансформаційного процесу. В перехідній економіці роль держави повинна бути значною. По-перше, держава повинна керувати процесами лібералізації цін, зовнішньоекономічної лібералізації, формувати інститути ринкової інфраструктури, проводити антимонопольну політику. По-друге, здійснювати керівництво процесом приватизації, визначати її масштаби, терміни і форми проведення, оцінку приватизованого державного майна. По-третє, забезпечення правової бази усіх перетворень, а також проведення макроекономічної політики (кредитно-грошової, податкової, політики доходів).

Україна використала найгірший варіант переходу до ринкової економіки - “шокову терапію” при майже повній відсутності втручання держави в цей процес.

Як результат - скорочення виробництва, різке зниження рівня життя, значне майнове розшарування населення, корупція, організована злочинність, зменшення тривалості життя. Минуло 12 років, а Україну так і не визнано країною з ринковою економікою.

На відміну від України ринкові реформи в Китаї здійснювались поступово, при активному втручанні держави в цей процес. В підсумку, за останні два десятиріччя темпи економічного зростання китайської економіки - найвищі у світі і склали біля 9% в рік, а доходи на душу населення збільшувались на 8% щорічно. За 20 років реальне виробництво і реальні доходи країни збільшилися в чотири рази. Для порівняння, в Україні щоб лише досягти дореформеного рівня доходів потрібно понад 10 років, при щорічному темпі зростання ВВП на 6%.

2.2 Наслідки макроекономічної нестабільності і ефективність їх подолання

Будь-якій формі руху матерії, включаючи економічну, властива нестабільність, яка проявляється в тому, що зміни в будь-якому системному об'єкті нагромаджується поступово і система їх сприймає спокійно, оскільки коливання, спричинені цими змінами, за своєю силою не перевищують потужність стабілізуючих механізмів системи. Як тільки домінування стабілізуючих чинників порушується, зв'язки, що утримували систему в спокійному стані, руйнуються, система збурюється, коливання її стають відчутними. Такий стан характеризує систему як нестабільну. Періодичність таких коливань, яку порушують стабільність системи, залежить від самої системи та сили тих причин, що впливають на її коливання. [3, c.445].

Наслідками макроекономічної нестабільності є безробіття, інфляція, економічна криза.

Наслідки безробіття багатогранні і дуже нерівномірно розподіляються в суспільстві, оскільки і саме безробіття як явище нерівномірно вражає різні верстви населення.

У найбільшій мірі безробіття поширене серед молоді, низько кваліфікованих працівників та найбідніших верств населення.

Безробіття породжує такі негативні соціально - економічні наслідки:

1. Незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, що є наслідком природного й фактичного безробіття (і відповідно зайнятості).

2. Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, як би спрацьовує на користь вимог союзів підприємців.

3. При тривалому безробітті працівник втрачає кваліфікацію, а одержання нової кваліфікації й адаптація до нових умов часто протікають для нього болісно. 4. Безробіття веде до прямого падіння раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менше заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний і інвестиційний попити, скорочує обсяги заощаджень у населення.

5. Сам факт безробіття наносить людині найтяжку психологічну травму, порівняну із самими неприємними обставинами (смерть близьких, тюремне ув'язнення тощо). [20, c.114].

Інфляція негативно позначається на всіх сторонах суспільного життя країни. ЇЇ соціально-економічні наслідки виявляються в тому, що:

o знижуються реальні доходи населення(інфляційний податок);

o знецінюються фінансові активи зі сталим доходом;

o зростає бюджетний дефіцит і державний борг;

o порушується нормальний розподіл доходів між дебіторами і кредиторами (він інфляції виграють дебітори, які позичають гроші з вищою купівельно спроможністю, повертають - з нижчою, а програють - кредитори, які надають позики);

o знижується мотивація до інвестування довгострокових програм (довгострокові інвестиції стають ризиковими, тому що реальний очікуваний прибуток може суттєво зменшитись внаслідок інфляції);

o прискорюється матеріалізація грошей (в умовах інфляції зростають ціни на товарно - матеріальні цінності, нерухомість, а тому від “гарячик” грошей економічні суб'єкти намагаються позбутися шляхом вкладання їх у запаси);

o підвищуються ціни на товари і послуги, що погіршує рівень життя представників соціальних груп з твердими доходами, загострює соціальну напругу в суспільстві;

o знижується мотивація до праці (втрачається бажання у виробників створювати якісні товари);

o доходи суспільства перерозподіляються на користь підприємств - монополістів, фінансових структур, тіньової економіки;

o погіршується стан платіжного балансу (конкурентоспроможність експорту країни знижується, а імпортні товари стають дешевшими за вітчизняні - скорочується експорт і зростає імпорт, капітал “втікає” за кордон);

o підривається управлінський механізм економіки, знижуються позиції владних структур (дестабілізуючи економічну активність у країні, інфляція автоматично знижує ефективність економічних важелів регулювання та підриває довіру до урядових програм). [12, c. 276-277].

Виграш від інфляції отримують:

- галузі з швидким оборотом капіталу, в тому числі через спекулятивні операції;

- галузі з продукцією, не реалізованої, що знаходиться на складах;

- зростання грошових доходів (попиту) може в короткостроковому періоді стимулювати виробництво та збут продукції, яка не продавалося із-за низьких цін. Основні наслідки, які спричинила криза:

- посилення рівня безробіття в нашій державі і як наслідок збільшення розшарування суспільства;

- значне збільшення кількості людей за межею бідності;

- різке подорожчання кредитів;

- посилення трудової міграції. Збільшилась кількість людей, які в пошуках заробітку подались за кордон;

- подорожчання споживчих товарів та посилення темпів інфляції в нашій державі;

Підсумовуючи сказане можна зробити висновок:

- економічна криза є тимчасовим явищем, оскільки є частиною економічного циклу, якому притаманні різні фази;

- необхідне створення у економіці нашої держави дієвого мотиваційного механізму піднесення виробництва;

- зменшення податкового тиску на економіку, що привело б до зменшення ціни реалізації товару і збільшить купівельну спроможність покупця, що сприятиме зростанню обсягу продажу та виробництва продукції;

- необхідність як найшвидшої розробки і реалізації шляхів подолання політичної кризи в Україні;

- розвиток власних внутрідержавних джерел паливно-енергетичних ресурсів, що особливо актуально на тлі загострених стосунків із Російською Федерацією;

- стимулювання розвитку енергозберігаючих технологій.

Підсумовуючи, можна сказати, що створивши в державі дієвий мотиваційний механізм піднесення виробництва значно зменшиться рівень безробіття за рахунок росту кількості робочих місць, покращиться соціальний добробут населення за рахунок формування рекреаційної інфраструктури навколо виробництв (будівництва лікарень, шкіл, спортзалів, зон відпочинку, дитсадків тощо). Зменшення податкового тиску на економіку сприятиме її детінізації (виведенні з тіньового сектору), що збільшить надходження до бюджетів різних рівнів, що дозволить виділяти більше фінансових ресурсів на розвиток енерго- та ресурсозберігаючих технологій, в свою чергу ці технології нададуть можливість суттєво економити енергоносії, тощо. Отже, проаналізувавши різні варіанти подолання макроекономічної нестабільності, найбільш вагомими шляхи та напрямки досягнення рівноваги в Україні, на нашу думку, є наступні:

- посилення впливу на сукупні витрати і їх структуру та збільшення ефективності виробництва за рахунок забезпечення структурної перебудови виробництв та досягнення повної зайнятості населення;

- проведення антимонопольної політики;

- зменшення питомої ваги тіньового сектора економіки, дотримання необхідних пропорцій у зростанні продуктивності праці і рівня доходів населення, стимулювання інвестицій в реальному секторі економіки тощо.

III. Шляхи та методи подолання макроекономічної нестабільності в Україні

3.1 Шляхи зменшення інфляції та безробіття

Сьогодні багато економістів і політиків називають інфляцію ворогом суспільства номер один. Вона тісно пов'язана з проблемою зайнятості населення і безробіттям, матеріальним і духовним благополуччям людей, їх добробутом.

Використовують такі методи подолання інфляції:

Непрямі методи включають:

1. регулювання загальної маси грошей через управління «друкованим верстатом»;

2. регулювання відсоткові ставки комерційних банків через управління ними Центробанком;

3. обов'язкові грошові резерви комерційних банків;

4. операції центрального банку на ринку цінних паперів.

Прямі методи боротьби з інфляцією, містять у собі:

1. пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим - грошової маси;

2. регулювання цін;

3. державне (за згодою профспілками) регулювання зарплати;

4. регулювання зовнішньої торгівлі, ввезення та вивезення капіталу і валютного курсу.

За підсумками вищесказаного, ми в змозі зробити наступний висновок: методи боротьби з інфляцією діляться на непрямі і прямі, останні у тому числі найефективніше впливають на уповільнення темпів розвитку інфляції у сучасній економіці.

Отже, щоб подолати знизити рівень безробіття в Україні потрібно проводити такі заходи :

- надання роботодавцям коштів на перекваліфікацію співробітників;

- відновлення ринку праці;

- відновлення роботи підприємств , а внаслідок - створення нових робочих місць;

- покращення стану виробництва;

- дослідження ринку праці щодо актуальності різних спеціальностей;

- застосування нових методів подолання безробіття , наприклад громадських робіт.

Отже, активно проводячи дані заходи, можна суттєво зменшити рівень безробіття. Це дозволить підвищити рівень зайнятості, особисті доходи населення, шляхом створення нових робочих місць. Це в свою чергу приведе до розвитку виробництва і підвищення рівня розвитку національної економіки.

3.2 Шляхи подолання економічної кризи

Важливим комплексом заходів щодо подолання економічної кризи є створення в економіці мотиваційного механізму піднесення виробництва.

Його головною метою є, по-перше, створення умов рівновигідності різних сфер економічної діяльності при певному пріоритеті виробничої діяльності на період виходу з кризи.

По-друге, мотиваційний механізм має створювати умови для забезпечення вигідності збільшення маси прибутку (доходу) головним чином не за рахунок підвищення його норми, а в результаті розширення обсягу виробництва і реалізації товарів та послуг. Тобто треба створити систему мотивацій зниження цін (або хоча б стримування їх зростання) для відповідного збільшення обсягу продажу згідно із законом попиту.

По-третє, сюди слід віднести створення пільгового режиму для прямих вітчизняних та зарубіжних інвестицій безпосередньо у виробничу сферу в поєднанні з фінансово-кредитною політикою та виробничою діяльністю за критерієм -- мінімальний строк подолання кризи виробництва. Підвищення сукупного попиту на вітчизняну продукцію має домінуюче значення:

o треба чіткіше визначати пріоритети та напрями розв'язання проблеми підвищення сукупного попиту.

o підвищення купівельної спроможності споживачів кінцевої продукції, тобто населення, що при низькому рівні використання виробничих потужностей набуває найважливішого значення.

o зниження небезпеки активізації інфляції витрат та інфляції попиту. Для зниження вірогідності першої з них підвищення заробітної плати має здійснюватися переважно неінфляційними методами, які забезпечують незмінність собівартості продукції.

o до цього комплексу входять екстраординарні заходи антикризового характеру щодо формування попиту та стимулювання збуту вітчизняної продукції.

o до зазначеного комплексу належить система заходів щодо оцінки і стимулювання зростання кількості робочих місць. Слід усвідомити, що на період виходу з кризи (та й надалі) основним критерієм ефективності внутрішньої, зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності для всіх рівнів ієрархії є приріст робочих місць.

o створення цілісної системи заходів щодо розв'язання завдань форсованого розширення експортної діяльності. Враховуючи складний і довгостроковий процес проникнення на ринки західних держав та відверту загрозу національній безпеці від продовження кризи, основним напрямом діяльності цієї системи безумовно має бути повернення на ринки Східної Європи і країн СНД.

В цілому слід зазначити, що перелічені заходи подолання кризи виробничої сфери, безумовно, не охоплюють увесь спектр антикризових чинників, тому що нагромаджений комплекс проблем являє собою надто складну систему. Виходячи з вищесказаного, ми можемо виділити основні шляхи подолання економічної кризи:

- перехід до ринкової системи господарювання на основі широкої приватизації землі і державних підприємств, створення акціонерних товариств, залучення іноземного капіталу тощо;

- державне стимулювання структурної перебудови господарства з метою скорочення частки енерго- і матеріаломістких виробництв, переспеціалізації підприємств, що виробляють непотрібну і неконкурентоспроможну продукцію, забруднюють довкілля;

- проведення раціональної конверсії, тобто перепрофілювання військових підприємств на виробництво товарів народного споживання із державною підтримкою оборонних заводів, що виробляють конкурентоспроможну і потрібну українській армії продукцію;

- інтеграція (зближення, об'єднання) української економіки у європейський і світовий економічний простір з урахуванням національних, економічних і політичних інтересів і захистом національного ринку;

- введення національної грошової одиниці, яка буде конвертованою, тобто обмінною на іноземну валюту;

- розвиток економічних відносин з усіма країнами світу, орієнтуючись на кращий світовий досвід.

Отже, Україна має поставити собі за мету стати передовою країною серед країн свого економічного рівня розвитку. Для цього необхідно визначити основні цілі пріоритетного розвитку країни і встановити терміни їхнього досягнення. Якщо ми досягнемо цієї мети, то надалі зможемо покласти більш амбітні цілі, які зможуть не лише позбавити нас від стихійної дії кризових явищ, але й дозволять поступово наблизитись, а потім й увійти у бажане коло передових європейських країн.

Висновки

Отже, під час написання даної курсової роботи та вивчення проблемних аспектів даної теми, і зробивши аналіз чинників, які впливають на макроекономічну нестабільність, визначили основні шляхи та напрямки подолання макроекономічної нестабільності в національній економіці.

Описуючи основні показники, які впливають на макроекономічну рівновагу, розглянули причини та особливості макроекономічної нестабільності в Україні, визначили причини її виникнення і наслідки. Проаналізувавши різні варіанти подолання макроекономічної нестабільності, найбільш вагомими шляхи та напрямки досягнення рівноваги в Україні, на мою думку, є наступні: