Рентабельність підприємства та шляхи її підвищення

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВІННИЦЬКИЙ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра фінансів

ЗВІТ

З НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ

на тему: “Рентабельність підприємства та шляхи її підвищення”

Виконавець студент гр. 39-ЕПК(Ф)-14

Українець Юрій Миколайович

Науковий керівник Гарбар Жанна Вікторівна

Вінниця 2016



План

рентабельність прибуток підприємство ефективність

Вступ

1. Теоретичні аспекти управління рентабельністю підприємства

1.1 Поняття рентабельності та методи її визначення

1.2 Основи управління рентабельності підприємства

1.3 Планування прибутку та рентабельності підприємства

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури суттєво змінюють фінансово-економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст їхньої господарської діяльності. В умовах інтегрування економіки України у світову відбувається трансформація фінансових відносин на мікрорівні. Оскільки характерною рисою сьогодення стала велика кількість збиткових підприємств, зростає потреба у дослідженні причинно-наслідкових зв'язків, пов'язаних із процесом управління рентабельністю підприємств.

Зростання рентабельності підприємств значною мірою визначає темпи економічного розвитку країни, окремих регіонів, збільшення суспільного багатства і підвищення життєвого рівня населення. Для оцінки рівня ефективності роботи підприємства одержуваний результат (валовий дохід, прибуток), зіставляється з витратами або використовуваними ресурсами. Порівняння прибутку з витратами означає рентабельність, або, точніше, норму рентабельності.

У сучасних ринкових умовах кінцевий результат роботи підприємства оцінюється за показниками рентабельності.

Показники рентабельності більш повно, чим прибуток, відображають остаточні результати господарської діяльності підприємства. Вони характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямів діяльності, окупність витрат.



1. Теоретичні аспект управління рентабельністю підприємства

1.1 Поняття рентабельності та методи її визначення

Для оцінки господарсько-фінансової діяльності підприємства, ефективності виробництва всієї продукції та окремих її видів недостатньо використовувати лише показники прибутку. Річ в тім, що в умовах переходу до ринку підприємства намагаються всіляко збільшувати прибуток, що досить часто пов'язано з негативними явищами.

На основі абсолютної суми прибутку не завжди можна зробити висновки про рівень дохідності підприємства, так як на розмір дохідності впливає не тільки якість роботи, але й масштаби діяльності. Тому для характеристики ефективності роботи підприємства наряду з абсолютною сумою прибутку використовують відносний показник - рівень рентабельності, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

Деякі підприємства обрали спосіб одержання прибутку здебільшого шляхом невигідних для споживачів змін умов поставки продукції або матеріальних ресурсів, структурних зрушень у випуску продукції, підвищення цін.

Тому для оцінки інтенсивності та ефективності виробництва використовують показники рентабельності. Вони повніше, аніж прибуток, характеризують кінцеві результати діяльності, оскільки їх величина показує співвідношення прибутку з наявними або використаними ресурсами.

Рентабельність - якісний вартісний показник, який показує рівень віддачі витрат або ступінь використання існуючих ресурсів у процесі виробництва і реалізації товарів (робіт і послуг). Це не просто статистичний, розрахунковий параметр, а складний комплексний соціально-економічний критерій. На відміну від прибутку, він характеризує ефективність фінансової діяльності будь-якого конкретного економічного суб'єкта, щодо всіх інших (індивідуальних підприємців, організацій, регіонів, окремих країн і світу в цілому), незалежно від розмірів і характеру економічної діяльності. Дана якість надає рентабельності, з одного боку, форму економічної категорії, що виражає економічні відносини між економічними суб'єктами з приводу результативності використання факторів капіталу, а з іншого - характер об'єкта й інструмента фінансового менеджменту. Проаналізувавши наведені точки зору щодо поняття «рентабельність», бачимо, що вони не є повними і не відображають в достатній мірі сутність цього поняття.

Отже, виходячи з вище сказаного, можна сформувати таке визначення: рентабельність - це показник економічної ефективності виробництва промислового підприємства, який відображає кінцеві результати господарської діяльності, який характеризує ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямів діяльності.

Для аналізу показників слід використовувати внутрішню звітність підприємства (баланс, звіт про рух грошових коштів і т.д).

Залежно від мети аналізу діяльності підприємства О. В. Федорова розрізняє такі показники рентабельності:

— загальний рівень рентабельності підприємства;

— рентабельність виробничих фондів;

— рентабельність сукупних активів;

— рентабельність власного (акціонерного) капіталу;

— рентабельність продукції.

Загальний рівень рентабельності підприємства розраховується за формулою:

(1.1)

де Rз -	загальний рівень рентабельності підприємства;
П -	прибуток звітного року;
Sз -	загальна виробнича собівартість.

Такий показник відбиває загальну ефективність діяльності підприємства. Найбільш прийнятним виразом загального рівня рентабельності є співвідношення чистого прибутку до суми вартості основних виробничих фондів і нормованих оборотних засобів, що розраховується за формулою:

(1.2)

Де: Со.в.ф -	сума вартості основних виробничих фондів;
Сн.о.з -	сума нормованих оборотних засобів.

Такий рівень рентабельності показує, настільки раціонально використовуються матеріальні ресурси підприємства. Рентабельність виробничих фондів.

Цей показник називають ще рентабельністю виробництва, що є не зовсім коректним, оскільки до формування прибутку залучаються всі види діяльності підприємства, в тому числі ті, що не пов'язані з його основними виробничими фондами. Рентабельність виробничих фондів розраховується за формулою:

(1.3)

Рентабельність сукупних активів характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства і розраховується відповідно:

(1.4)

де Сак - середня сума активів балансу підприємства.

Рентабельність власного (акціонерного) капіталу відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів і розраховується за допомогою формули:

(1.5)

де ЧП -	чистий прибуток підприємства за вирахуванням оплати відсотків за кредит;
Св.к. -	сума власного капіталу.

Величина власного капіталу береться за даними балансу. Вона дорівнює сумі активів за вирахуванням усіх боргових зобов'язань. Цей показник цікавить передусім акціонерів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів. Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на виробництво і збут продукції, яка виробляється підприємством, установою, організацією:

(1.6)

де Sт.п. - повна собівартість товарної реалізованої продукції.

(1.7)

де Q - обсяг реалізованої продукції.

У багатономенклатурному виробництві поряд з рентабельністю всієї продукції визначається також рентабельність окремих її різновидів. Рентабельність певного виробу визначається так:

(1.8)

де Ці -	ціна і-го виробу;
Si -	собівартість і-го виробу.

Основні показники рентабельності підприємства з допомогою яких здійснюється аналіз фінансового стану підприємства.

Рентабельність продажів - є одним з найважливіших показників ефективності діяльності компанії. Розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до чистого доходу від реалізації і характеризує ефективність продажів підприємства.

Цей коефіцієнт показує, яку суму операційного прибутку одержує підприємство з кожної гривні проданої продукції. Іншими словами, скільки залишається в підприємства коштів після покриття собівартості продукції.

(1.9)

де ROS -	рентабельність продажу;
ЧП -	чистий прибуток;
ЧДвР -	чистий дохід від реалізації.

Показник рентабельності продажів характеризує найважливіший аспект діяльності компанії - реалізацію основної продукції, а також оцінює частку собівартості в продажах. Цей показник відбиває тільки операційну діяльність підприємства. Він не має нічого загального з фінансовою діяльністю.

Рентабельність активів - розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості активів і характеризує ефективність використання активів підприємства (формула 1.10).

(1.10)

де А₀, А₁ - активи на початок і кінець звітного періоду

Рентабельність власного капіталу - фінансовий коефіцієнт, що характеризує ефективність використання власного капіталу. Показує, яка віддача (норма прибутку) на вкладений власний капітал. Максимізація цього показника - важливе завдання, яке необхідно виконати управлінцям підприємства.

Рентабельність власного капіталу - розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства.

(1.11)

де ВК₀,ВК₁ - власний капітал на початок і кінець звітного періоду відповідно.

Рентабельність інвестицій - розраховується як відношення суми чистого прибутку та виплачених процентів до суми власного і довгострокового позикового капіталу середнього за період. Показує, яку віддачу мають власники акціонерного капіталу та утримувачі довгострокового боргу компанії.

(1.12)

де ДЗ - довгострокові зобов'язання.

Показники даної групи дають уявлення про те, наскільки ефективно підприємство здійснює свою діяльність, контролює витрати на виробництво і реалізацію продукції, і який чистий прибуток при цьому отримує. Нормативного значення для коефіцієнтів рентабельності не існує, але є загальне правило, чим вище значення коефіцієнту, тим краще. Збільшення коефіцієнту протягом звітного періоду свідчить про покращання результатів діяльності підприємства, зменшення - про погіршення.

Порівняння з середньогалузевими показниками дозволяє визначити місце підприємства серед інших підприємств галузі.

Усі показники рентабельності можуть бути плановими і фактичними. Різниця полягає в тому, що для визначення планової рентабельності беруть заплановані дані, для фактичної - фактичні.

Управління рентабельністю підприємства - це складова частина тактики управління фінансовою рівновагою підприємства, установи, організації. Це визначений комплекс взаємопов'язаних засобів оцінки діяльності підприємства. Процес управління рентабельністю включає такі етапи:

– збір та обробка інформації про підприємство та звіти його діяльності (баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал);

– постановка цілей ( в залежності від обраної стратегії підприємства);

– управління компромісом між ризиком і прибутковістю;

– аналіз чинників які впливають на значення рентабельності підприємства;

– визначення методики збільшення рентабельності за допомогою зміни значень факторів впливу;

– проведення кінцевих розрахунків оптимізації та впровадження проекту заходів на підприємстві.

Отже, рівень рентабельності всіх організацій та установ залежить від величини прибутку, товарної продукції, витрат виробництва, величини основних виробничих фондів і нормованих обігових засобів.

Важливими факторами, які забезпечують зростання прибутку і рентабельності підприємства, слугують зростання продуктивності праці, економія матеріальних ресурсів, підвищення фондовіддачі та рівня технічного прогресу, а саме: механізації та автоматизації трудомістких технологічних процесів, удосконалення організації виробництва та ін. Комплексне оцінювання резервів збільшення чистого прибутку, надає змогу провести аналіз та прогнозування показників рентабельності. Якомога повніше врахування таких факторів сприятиме підвищенню ефективності його діяльності.

1.2 Основи управління рентабельності підприємства

При прийнятті рішень, пов'язаних управлінськими процесами формування прибутку, використовується показник рентабельності капіталу, витрат та продаж. Одним з узагальнених показників, що характеризує ефективність діяльності підприємства, є показник рентабельності.

У ринковій економіці фінансові ресурси (капітал) вкладаються у будь-які види діяльності виключно за критерієм максимуму прибутку. Власник капіталу підприємства, його менеджери повинні оцінювати будь-які рішення у сфері управління наявними коштами, порівнюючи витрати з прибутком, тим більше, що фінансові ресурси завжди обмежені певними обсягами.

При аналізі та оцінці прибутковості необхідно враховувати те, що на неї впливають різні фактори, як зовнішні так і внутрішні.

До зовнішніх можна віднести систему оподаткування, державне регулювання цін, нормативні документи галузі, в якій працює підприємство, умови та ставки кредитування.

До внутрішніх входять цінова політика, обсяг діяльності (кількість та номенклатура продукції, ціни), обсяг та характеристика витрат обігу, чисельність працівників, фонд оплати праці, а також показники ефективності роботи обладнання та працівників та ін.

Сучасні економісти, такі як Бланк І.А., Шеремет А.Д. вважають, що для промислових підприємств, у тому числі й підприємств машинобудівної галузі, показник прибутковості виконує ряд функцій, з яких найбільш актуальними є:

– оцінка ефективності використання ресурсів та узагальнена оцінка роботи підприємства в цілому;

– відображення приросту вартості всього капіталу;

– стимулювання працівників до ефективної праці;

– регулювання темпів розширеного відтворення основних засобів.

У сучасній вітчизняній і зарубіжній аналітичній практиці застосовується багато показників рентабельності, які з різних позицій характеризують прибутковість діяльності підприємств. Найбільше аналітичне значення має розподіл показників рентабельності з точки зору вимірювання прибутковості вкладених ресурсів на створення потенціалу підприємства і прибутковості його поточних витрат. Для правильного розуміння цих показників рентабельності слід чітко уяснити різницю між капітальними і поточними витратами.

Капітальні витрати - витрати підприємства, які понесені при придбанні, створення, удосконалення, розширення активів підприємства.

Капітальні витрати йдуть на купівлю основних засобів, отримання їх у довгострокову оренду, удосконалення наявних у розпорядженні підприємства основних засобів. У кінці всіх облікових періодів ці витрати показуються в активі балансу, у рядку відповідної найменуванню цього основного активу.

Протягом всієї діяльності підприємства велика частина капітальних витрат поступово стає витратами в частині процесу формування фінансового результату.

При визначенні чистого прибутку підприємства за рік відповідний працівник бухгалтерії розраховує, яку частину вартості конкретного основного засобу можна буде витратити у поточному році.

Оскільки такий розподіл застосування основних засобів більше відноситься до розрахункових вимірам, рахунки фінансового результату повинні розглядатися в якості прийнятних приблизних значень річного прибутку.

Вкладення капіталу і капітальні витрати не є витратами на виробництво продукції легкої промисловості, бо ці вкладення постійно перебувають в обороті, створюючи умови для господарської діяльності підприємства.

Завдяки їм у підприємств є можливість постійно мати необхідні матеріально-речові і грошові елементи виробничих засобів і засобів обігу, які постійно відтворюються у процесі кругообігу й обороту капіталу.

Говорити про витрати капіталу можна лише тоді, коли підприємство працює збитково, тобто якщо вартість витрачених засобів праці і предметів праці не компенсується виручкою від продажу (реалізації) продукції.

При розрахунках показників рентабельності також виходять з різними величинами, складаючи прибуток, - прибуток звітного періоду, прибуток від реалізації, чистий прибуток.

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва. Водночас прибуток є однією з важливих форм розподілу національного доходу. Відтак прибуток характеризує відносини, які складаються в процесі первинного розподілу доходу, його перерозподілу і кінцевого використання.

Прибуток - частина додаткової вартості, виробленої, реалізованої та готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість реалізується і набуде грошової форми.

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами.

По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції (робот, послуг). При цьому можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються у розрахунках.

По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства.

Також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що береться для розрахунків. Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність.

У найширшому, найзагальнішому понятті рентабельність означає прибутковість або доходність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; доходність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.

Таким чином, рентабельність безпосередньо зв'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність - це відносний показник, що означає прибутковість або дохідність виробництва продукції та її реалізації, а також прибутковість діяльності акціонерного товариства взагалі, тобто показник який характеризує ефективність окремих фінансових операцій.

1.3 Планування прибутку та рентабельності підприємства

Для того щоб постійно забезпечувати зростання прибутковості, необхідно шукати невикористані можливості її збільшення, тобто резерви зростання прибутку. Резерви виявляються на стадіях планування та безпосереднього виробництва і реалізації продукції. Визначення резервів збільшення прибутковості базується на науково обґрунтованій методиці розробки заходів щодо їх мобілізації.

У процесі виявлення резервів виділяють три етапи:

1. Аналітичний етап - виявлення і кількісна оцінка резервів.

2. Організаційний етап - розробка комплексу інженерно-технічних, організаційної, економічних і соціальних заходів, які повинні забезпечувати використання виявлених резервів.

3. Функціональний етап - практична реалізація заходів та контроль за їх виконанням.

Резерви підвищення прибутку можуть бути отримані в наступних випадках:

– при збільшенні обсягів випуску та реалізації продукції;

– за рахунок зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції

– при впровадженні досягнень науково-технічного прогресу;

– за рахунок підвищення якості продукції, що реалізується.

Важливе значення для забезпечення умов невпинного зростання прибутку і рентабельності має якість їх планування. Це складний і багатогранний процес, який включає в себе глибокий економічний аналіз виробничих і фінансових показників за період, що передував плановому періоду, досягнення максимальної узгодженості з кількісними і якісними показниками плану випуску продукції (виконання робіт, послуг), її реалізації, собівартості, врахування наявних резервів збільшення випуску продукції, зниження витрат на виробництво, особливо непродуктивних і позареалізаційних витрат і збитків.

Якщо план із прибутку складено на належному рівні, професійно грамотно, підприємство має змогу правильно визначити обсяг платежів у державний бюджет і суму прибутку, що залишається в його розпорядженні з метою створення фінансової бази для розвитку виробництва, необхідних витрат на розвиток соціальної сфери, матеріальне заохочення праці.

У плануванні прибутку беруть участь (за умови організаційної відповідальності за цю справу фінансової служби) всі виробничі і функціональні підрозділи підприємства. Тільки в такому разі план може правильно віддзеркалювати внутрішньогосподарські резерви виробництва на базі більш раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Найчастіше головна мета формулюється як досягнення відповідного рівня рентабельності на вкладений капітал і відповідно отримання певної маси чистого прибутку.. Формування доходів і витрат підприємства обумовлюється передусім обсягами його діяльності (товарообороту), а також асортиментною, ціновою політикою і ресурсним забезпеченням товарообороту.

У свою чергу основними його складовими є виручка від реалізації і собівартість реалізованої продукції (рисунок 1.1).

Стратегія управління прибутком може бути представлена етапами:

– правильне визначення суми прибутку підприємства, величина якої залежить від стадії життєвого циклу, стратегічних завдань і тактики їх вирішення. Величина цільової суми прибутку може знаходитися в інтервалі від точки беззбитковості до точки максимального прибутку. Кожна одиниця товарообороту додає певну величину доходу і витрат торгового підприємства - граничні доходи і граничні витрати. Максимум прибутку досягається при такому обсязі товарообороту, при якому граничні доходи, отримані від реалізації кожної додаткової одиниці товарообороту, дорівнюють граничним витратам при реалізації кожної додаткової одиниці товарообороту;

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.1 Основні складові прибутку підприємства

– обґрунтування стратегії визначення обсягу товарообороту, який забезпечує одержання цільової суми прибутку. З одного боку, розраховують потрібний обсяг товарообороту, виходячи з величини цільового прибутку, а з іншого - оцінюють можливий обсяг товарообороту, який відповідає попиту населення на товари і ресурсозабезпеченості обороту;

– розробка асортиментної політики підприємства. Спрямована на оптимальну товарно-групову структуру;

– обґрунтування цінової політики. Спрямоване на визначення оптимальних цін реалізації товарів;

– формування ресурсної політики підприємства, яка передбачає залучення ресурсів, які забезпечують досягнення необхідного обсягу діяльності з найменшими затратами.

– розробка стратегії, пов'язаної з вирішенням завдань управління валовим доходом.

– аналіз поточних витрат торгового підприємства, що вже було розглянуто в темі витрати обігу. Результатом розробки стратегії внаслідок глибокого аналізу є визначення можливого (реального) обсягу отримання доходів та здійснення поточних витрат на плановий період;

– порівняння можливого обсягу отримання прибутку з його цільовим розміром;

– здійснення заходів з контролю за ходом реалізації розробленого плану.

Однією з умов ефективної діяльності організації є розширення ринку збуту пропонованої продукції за рахунок зниження ціни випущені товари. Також особливу увагу заслуговують внутрішні чинники підприємства: збільшення обсягів виробництва, зниження собівартості продукції, підвищення віддачі основних засобів.

При низькій рентабельності на підприємстві необхідно прискорити оборот активів. Віддачу власного капіталу можна підвищити, збільшивши в складі сукупного капіталу частку позикових коштів. При цьому, рентабельність активів стає вище, коли стає вище і прибутковість продукції, також буде вище віддача всіх необоротних активів, швидкість обороту даних оборотних активів, коли будуть нижчими загальні витрати на одну одиницю продукції і витрати по основних економічних елементів (матеріалів, засобів праці).

Не можна розглядати абстрактно і вплив окремих факторів, тому, як впливає на динаміку і рівень показників рентабельності вся сукупність виробничо-господарських факторів: ступінь використання усіх виробничих ресурсів; рівень організації управління та виробництва; структура самого капіталу, а також джерел; якість, структура і обсяг продукції; витрати на собівартість виробів і виробництво; напрямок використання прибутку.

Прибуток спрямована може бути на утворення фондів споживання і фондів нагромадження, відрахування в резервний капітал, відволікання на благодійні цілі, щоб розширити діяльність організації за рахунок власних коштів. Однак існує й інша альтернатива - можна вкласти свої власні кошти у цінні папери інших більш великих компаній, приміром, сформувати інвестиційний портфель і грамотно здійснювати управління, щоб через деякий час отримати дохід, який можна буде вкласти в свою компанію для поліпшення конкурентоспроможності та фінансового стану підприємства.

Показники рентабельності являються відносними характеристиками фінансових результатів та ефективності діяльності підприємства. Вони є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку (та доходу) підприємства. З цієї причини показники рентабельності є обов'язковими елементами порівняного аналізу та оцінки фінансового стану підприємства. Різноманітність показників рентабельності визначає альтернативність пошуку шляхів її підвищення. Основними показниками є: рентабельність продукції; продаж; активів; текучих активів; власного акціонерного капіталу.

Для того щоб рівень прибутковості покращувався, на підприємстві повинні проводитися заходи тільки в наступному порядку: організаційні (удосконалення виробничої структури, удосконалення організаційної структури управління, диверсифікація виробництва, реструктуризація виробництва тощо) - технічні (оновлення техніко-технологічної бази, переозброєння виробництва, вдосконалення виробів, що виробляється) - економічні важелі та стимули (удосконалення тарифної системи, форми і системи оплати праці, прискорення оббігу оборотних коштів тощо). Якщо почати проводити зміни не в такому порядку, то позитивні зрушення у ефективності діяльності будуть малопомітними, або відсутніми взагалі.

Якщо ж говорити про чинники, від яких залежить рівень економічної ефективності підприємств, то вони класифікуються за декількома ознаками: а) джерелами підвищення (зростання продуктивності праці, зниження фондомісткості і матеріаломісткості продукції, поліпшення використання матеріальних ресурсів); б) напрямками вдосконалення виробництва (науково-технічний прогрес, впровадження прогресивної технології, модернізація застарілого обладнання, механізація і автоматизація виробництва, запровадження прогресивних методів і форм організації виробництва і праці ); в)місцем реалізації ( внутрішні - впровадження нових технологій, модернізація обладнання, та зовнішні).

Залежно від формування та розподілу розраховують декілька видів прибутку:

– валовий;

– від операційної діяльності;

– від звичайної діяльності до оподаткування;

– від звичайної діяльності;

– чистий.

Валовий прибуток - це економічний результат діяльності суб'єктів господарської діяльності, що визначається як різниця між чистою виручкою від реалізації продукції, робіт, послуг і виробничою собівартістю.

Під чистою виручкою розуміють різновид кінцевого результату, що визначається вирахуванням із загальної виручки від реалізації продукції (робіт. послуг) наданих знижок, повернення проданих товарів, податку на додану вартість, акцизного збору. Якщо виробнича собівартість перевищує чисту виручку, то це означає, що підприємство замість валового прибутку отримує валовий збиток.

Пвал = Р - Св (1.13)

де Р -	виручка від реалізації товарів, робіт, послуг в оптових цінах без ПДВ та акцизного збору;
Ск -	виробнича собівартість реалізованої продукції.

Визначення прибутку здійснюється на основі скорегованого валового доходу. До складу скорегованого валового доходу не включаються:

– сума податку на додану вартість (ПДВ) і акцизного збору (АЗ);

– сума коштів або вартість майна, отриманих за рішенням суду як компенсація видатків або збитків;

– сума коштів або вартість майна, які надходять у формі прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права;

– сума отриманого платником податку емісійного доходу

– кошти або майно, які надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги тощо.

Прибуток (збиток) від операційної діяльності являє собою фінансовий результат від операційної діяльності, що визначається відніманням від валового прибутку операційних витрат і додаванням до одержаного результату інших операційних доходів. До операційних витрат відносять адміністративні (загальногосподарські) витрати, витрати на збут, собівартість реалізованих виробничих запасів, визнані економічні санкції, втрати від операційних курсових різниць, безнадійні борги тощо. Джерелом інших операційних доходів можуть бути доходи від операційної оренди активів та операційних курсових різниць, дохід від реалізації оборотних активів, відшкодування раніше списаних активів тощо. Операційна діяльність підприємства - це його основна діяльність, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

(1.14)

де Фр.о.д. -	фінансовий результат від операційної діяльності;
Іо.д. -	інші операційні доходи;
Ва -	адміністративні витрати;
Вз -	витрати на збут;
Ві.о. -	інші операційні витрати.

Управління операційним прибутком підприємства включає такі складові: визначення обсягу продажу, який забезпечує беззбиткову операційну діяльність; використання операційного левериджу в обґрунтуванні шляхів збільшення прибутку; проведення операційного аналізу для оцінки впливу різних факторів на обсяг прибутку.

Наступним етапом визначають прибуток або збиток від звичайної діяльності до оподаткування, який являє собою результат від фінансової діяльності, що визначається додаванням до операційного прибутку доходу від участі в капіталі, фінансових доходів у формі дивідендів, відсотків, отриманих від фінансових інвестицій, та інших доходів (від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів, доходу від не операційних курсових різниць), і відніманням від одержаного результату фінансових витрат у формі процентів та інших витрат, пов'язаних із залученням позичкового капіталу, втрат (збитків) від участі в капіталі та інших витрат (собівартість фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів, втрат від не операційних курсових різниць, втрат від уцінки фінансових інвестицій і необоротних активів).

Пз.о. = Фр.о.д.+(Д+Ід.+Іф.д.)-(Фв.+В+Ві.) (1.15)

де Фр.о.д. -	фінансовий результат від операційної діяльності;
Д -	дохід від участі в капіталі;
Ід.ф. -	інші фінансові доход
Ід. -	інші доходи;
Фв. -	фінансові витрати;
В -	витрати від участі в капіталі;
Ів. -	інші витрати.

Прибуток від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків з прибутку. Збиток від звичайної діяльності дорівнює збитку від звичайної діяльності до оподаткування та сумі податків на прибуток.

Пз= Пз.о - ПП (1.16)

де Пз -	прибуток від звичайної діяльності;
Пз.о. -	прибуток від звичайної діяльності до оподаткування;
ПП -	податок на прибуток.

Чистий прибуток (збиток) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків з надзвичайного прибутку.

ЧП=Пз+НП-НЗ-ПНП (1.17)

де ЧП -	чистий прибуток;
Пз -	прибуток від звичайної діяльності;
НП -	надзвичайний прибуток;
НЗ -	надзвичайний збиток;
ПНП -	податок на надзвичайний прибуток.

Чим краще працює підприємство, тим більший воно одержує прибуток, тим міцніший його економічний стан і положення на ринку. Лише маючи достатню суму прибутку, підприємство може своєчасно, з урахуванням вимог ринку переорієнтувати виробництво, реконструювати його, придбати нові, більш продуктивні засоби виробництва, передові технології і завдяки цьому забезпечити істотне зростання обсягу виробництва продукції, значно поліпшити її якість, скоротити витрати і цим досягти високої конкурентної спроможності. Це, в свою чергу, є гарантом того, що підприємство й надалі буде спроможним одержувати високі прибутки без загрози стати банкрутом. Саме тому прибуток розглядається як критерій ефективності діяльності підприємств в умовах ринку.

Для правильного визначення чистого прибутку необхідно оволодіти методикою розрахунку прибутку від окремих видів діяльності. Наприклад, прибуток від торгівлі цінними паперами і деривативами визначається як різниця між проданими цінними паперами і деривативами та витратами, понесеними підприємством у зв'язку з придбанням цінних паперів і деривативів протягом звітного року. Ці витрати збільшуються на суму некомпенсованих балансових збитків від таких операцій минулих періодів.

Існує пасивна й активна стадії складання плану з прибутку. Пасивна стадія планування - це розробка плану з прибутку із урахуванням корективи, що враховують зміни зовнішніх і внутрішніх умов. Активна стадія полягає у визначенні найбільшої прибутковості підприємства, тобто дозволяє збільшити прибуток, визначений у процесі пасивної стадії розробки плану, завдяки пошуку та мобілізації резервів підвищення продуктивності праці, зниження окремих витрат на виробництво та реалізацію продукції, збільшення обсягів продаж, частки прибутку в ціні окремих виробів, якість яких перевищує якість аналогічної продукції конкурентів тощо.

Новизною при розгляді теми управління рентабельністю підприємства можна зазначити те, що науковці надають визначення лише такої категорії як «рентабельність».

Прибуток від продажу основних фондів і нематеріальних активів являє собою різницю між їх продажною ціною і залишковою вартістю на момент акту купівлі-продажу. Прибутком від надання товарного і комерційного кредитів є сума процентів, отримана підприємством і зменшена на суму витрат, пов'язаних з цією операцією.

Підприємство може одержувати прибуток від володіння корпоративними правами -- акціями, які придбані на ринку цінних паперів або від інших прав, що не є борговими вимогами, але дозволяють брати участь у прибутках (наприклад, внески до статутних фондів інших підприємств). Такий прибуток називають дивідендами.

Підприємство може одержувати прибуток у вигляді процентів від володіння борговими вимогами, зокрема векселями, облігаціями, бонами та іншими платіжними документами, включаючи державні скарбничі зобов'язання. Сума такого прибутку визначається як різниця між одержаною сумою процентів і сумою витрат, пов'язаних з операцією володіння борговими вимогами. В сучасних умовах усе ширшого поширення набуває оренда матеріальних цінностей - лізинг. Прибутком від цієї операції є орендна плата, отримана орендодавцем і зменшена на суму амортизаційних відрахувань на повне відновлення наданих в оренду основних засобів та інших витрат, пов'язаних з цією операцією.

Велику залежність має управління рентабельністю підприємства від обраної стратегії діяльності підприємства. В ході опрацювання наукової літератури було проведено систематизацію стратегій діяльності підприємства, оскільки відповідно до поставлених цілей підприємство буде змінювати свою діяльність.

Таблиця 1.1

Стратегії розвитку діяльності підприємств

Стратегія	Значення стратегії
Стратегію виживання	характерна для підприємств, які знаходяться в кризовому стані через збитковість. Для виходу зі стану збитковості стратегія виживання в порядку захисту повинна передбачити заходи, спрямовані на одержання прибутку в найкоротший термін.
Стратегія фокусування	передбачає обслуговування відносно вузького кола споживачів з особливими потребами, а досягнення безумовних конкурентних переваг. Така стратегія доцільна у випадках наявності достатньо великої групи споживачів з особливими потребами, а ресурси підприємства не дозволяють широко розгорнутися.
Стратегія розвитку	пов'язана з діяльністю організації на ринку і направлені на розвиток потенціалу підприємства (включають стратегії росту, помірного росту, скорочення і комбінування).
Стратегія росту	притаманна молодим організаціям, незалежно від сфери діяльності, які бажають у найкоротші строки зайняти лідируючі позиції. Цим підприємствам притаманні постійні і високі темпи розширення масштабів діяльності.

Стратегія підприємства - це процес формування генерального перспективного напрямку розвитку підприємства на основі визначення якісно нових цілей, узгодження внутрішніх можливостей підприємства з умовами зовнішнього середовища та розробка комплексу заходів, які забезпечують їх досягнення.

Таблиця 1.2

Стратегія діяльності підприємств, фактори досягнення

Стратегія	Показники
	Обсягу виробництва	Витрат підприємства	Ризик	Чистий прибуток
Стратегію виживання	зменшення	зменшення	зменшення	зменшення
Стратегія фокусування	стабілізація	зменшення	зменшення	стабілізація
Стратегія розвитку	збільшення	стабілізація	збільшення	збільшення
Стратегія росту	збільшення	збільшення	збільшення	збільшення

Отже, планування прибутку та рентабельності є багатогранним процесом, який включає економічний аналіз виробничих і фінансових показників за період, що передував плановому, досягнення максимальної узгодженості з кількісними і якісними показниками плану випуску продукції, її реалізації, собівартості, зниження витрат на виробництво.

Управління рентабельністю підприємства включає два основні напрями - управління доходами та управління витратами, балансування яких у результаті і визначає формування абсолютної величини прибутку суб'єкта господарювання. Слід відмітити, що дохід це не просто виручені кошти від реалізації продукції, а первісна грошова маса, величина якої визначає рівень прибутковості підприємства.



Висновок

У звіті Обґрунтовано загальне визначення поняття «рентабельність виробництва» на основі результатів застосування системного підходу до розгляду її сутності як цілісного показника з інтеграційними властивостями, який характеризує ефективність підприємства в цілому. Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування, служить джерелом сплати податків. Враховуючи значення прибутку, вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання його величини або принаймні стабілізувати її на певному рівні. Тому основний принцип діяльності підприємства складається в прагненні до максимізації прибутку. Саме процеси планування прибутку дають змогу підприємствам досягти поставлених цілей.



Список використаної літератури

1) Верхоглядова Н. І. Зміст та значення прибутку як головної рушійної сили ринкової економіки / Н. І. Верхоглядова // Економічний простір. 2010. № 21. С. 312-320.

2) Господарський кодекс України [Електронний ресурс]: кодекс України від 16.01.2003 №435 - VI. Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua/laws/. 08.05.2010.

3) Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: навчальний посібник / О. О. Терещенко. К.: КНЕУ 2008. 554 с.

4) Хмелевський О. В. Механізм управління прибутковістю промислового підприємства / О. В. Хмелевський // Фінанси. 2009. №9. С. 10-14.

5) Шелудько В. М. Фінансовий менеджмент: підручник: Навчальне видання / В. М. Шелудько. К.: Знання, 2007. 439 c.

6) Партин Г. О. Фінанси підприємств / Г. О. Партин, А. Г. Загородній // 2-ге вид., перероб. і доп. К.: Знання, 2007. 379 с.

7) Овсянкіна А. Ю. Інноваційний підхід до оцінки ефективності роботи підприємств А. Ю. Овсянкіна // Проблеми науки. 2007 р. № 3. C. 28-34.

8) Краснокутська Н. С. Потенціал підприємства / Н. С. Краснокутська // К.: Центр навчальної літератури. 2006. 352с.

9) Кирилова О. В. Теоритичні засади управління рентабельністю підприємства [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.rusnauka.com/35_OINBG_2010/Economics/76142.doc.htm. 10.02.2014.

10) Лукіна Ю. В. Формування та реалізація стратегії управління фінансами підприємства / Ю. В. Лукіна // Фінанси підприємств. 2007. № 3. С. 113-118.

Размещено на Allbest.ru

...