Економічна політика сучасного Китаю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економіка Китаю

Зміст

1. Природно-ресурсний і демографічний потенціал Китаю

1.1 Проблеми

1.2 Рельєф

1.3 Клімат

1.4 Водні і мінерально-сировинні ресурси

1.5 Населення

2. Економічні реформи в Китаї: суть, шляхи проведення, результати

2.1 Суть економічних реформ

2.2 Реформи і китайське «економічне чудо»: ґенеза та прогноз

2.3 Шляхи

2.4 Результати

2.5 Економічна модель Китаю

3. Структура господарства Китаю

4. Зовнішньоекономічна діяльність Китаю

1. Природно-ресурсний і демографічний потенціал Китаю

китай реформа господарство ресурсний

Китай має надзвичайно потужний природно-ресурсний потенціал:

· вигідне ЕГП (широкий вихід до Світового океану, лежить на перехресті торгових шляхів, сусідство з Японією і Росією); Географічне положення сприяє розвитку економічних зв'язків Китаю з країнами Південно-Східної Азії, розвинутими країнами світу - Японією, з такими великими країнами, як Індія, Росія.

· величина територія;

· потужна мінерально-сировинна база -- країна може повністю забезпечити свої потреби за рахунок власних корисних копалин і є значним екпортером на світовий ринок важливих видів мінеральної сировини; багаті природні ресурси для розвитку промисловості.

· агрокліматичні ресурси сприятливі для розвитку сільського господарства (значні площі сільськогосподарських угідь, родючі грунти переважної частини території Китаю (виняток складать західні і північні пустельні території), різноманітний клімат, що дає можливість розвивати багатогалузеве сільське господарство); , багаті природні ресурси для розвитку сільського господарства,

· Китай має великі запаси поверхневих вод (6 місце в світі);

· 1/8 території країни -- ліси. Ліси восокопродуктивні, з рідкісними породами дерев, що широко використовуються в промисловості.

1.1 Проблеми

Екологічні фактори, а саме екологічна ситуація в КНР склалась нелегко тому що переробляється лише 1/5 промислових стоків, 1/3 промислових твердих відходів. Забруднення повітря у великих промислових містах, як правило, перевищує допустимі норми.

В атмосферу викидається кожен рік більше 10 млн. т сполук сірки, декілька млн. т окислів азоту, що сприяє Утворенню "кислотних дощів".

Китай - держава в Центральній і Східній Азії, що межує з Монголією, Росією, Північною Кореєю, В'єтнамом, Лаосом, Мьянмою, Індією, Бутаном, Непалом, Казахстаном, Киргизією, Узбекистаном, Афганістаном.

1.2 Рельєф

Рельєф країни достатньо різноманітний. Західна частина розташована в межах Центральної Азії. На південному заході - найвище на земній кулі нагір'я Тибету (є поєднанням піднятих до 4000 - 4500 м рівнин і хребтів заввишки 5000 - 6000 м). Нагір'я обрамляється високими гірськими системами: на півдні й заході - Гімалаї та Каракорум, на півночі та сході - Куньлунь, Наньшань і Сіто-Тибетскі гори. На півночі та північному заході країни розташовані великі пустельні рівнини: Таримська, Джунгарська, Алашань, Гобі, Такла-Макан. Східна частина Китаю розміщена в межах Східної Азії, де гори не перевищують 3000 м. На північному сході - підняття Великого та Малого Хінгану і північна частина Маньчжуро-Корейских гір, які розділені низовинами Саньцзян і Сунляо. Південніше - сильно еродоване Лесове плато і плато Ордос, гори Циньлін, Сичуаньськая улоговина, Юньнань-Гуйчжоуське нагір'я та гори Наньлін. Уздовж Жовтого та Східнокитайського морів тягнеться Велика Китайська рівнина.

Рівнини східної частини Китаю в основному оброблені. Лише 10 % території країни розорано, при цьому Китай посідає четверте місце у світі за площею ріллі, але на душу населення цей показник найгірший у світі - 0,07 га. У горах є змішані та хвойні ліси помірного поясу на півночі, широколистяні субтропічні та багатоярусні тропічні - на півдні.

1.3 Клімат

У західній частині Китаю клімат різко континентальний, помірний, на нагір'ї Тибету - холодний, у східній частині Китаю - мусонний, на північ від гір Циньлін - помірний, між горами Циньлін і Наньлін - субтропічний, в південних провінціях країни - тропічний. Кількість опадів коливається від 50 мм (пустеля Гобі) до 2500 мм (східне узбережжя країни) на рік, сніговий покрив не повсюдний, що допускає цілорічний випас худоби. Восени бувають тайфуни. На півдні країни кліматичні умови допускають вирощування двох урожаїв на рік. Західні райони лежать в області внутрішнього стоку, на сході існує розгалужена мережа річок: Янцзи, Хуанхе, Сицзян з притоками, що мають мусонний режим з літніми паводками та використовуються для іригації й судноплавства.

1.4 Водні і мінерально-сировинні ресурси

Водними ресурсами Китай забезпечений нерівномірно. Є дефіцит води у західних і північно-західних пустельних та напівпустельних районах країни. Гідроенергоресурси КНР найбільші у світі, але використовуються лише на 3--5 %.

У Китаї є велика кількість річок /їх загальна протяжність біля 227 тис.км/. Найбільша річка Китаю і третя у світі /після Нілу і Амазонки/ -- Янцзи. Друга -- Хуанхе.

На річках -- значні коливання рівня води по сезонах року, що ускладнює річкове судноплавство. У Китаї збудовано багато каналів. Найбільший у світі Великий канал /від Пекіна до Ханчжоу/, будівництво якого почалось ще 2,4 тис.років тому. Площа озер -- 80 тис.км . Серед них 12 великих. Багаточисленні озера є у басейні нижньої течії р.Янцзи /Дунтінху, Поянху, Тайху/.

Надра країни мають значні запаси мінерально-сировинних ресурсів: кам'яне вугілля (третина світових запасів), залізняк, нафта, природний газ, ртуть, олово, вольфрам (половина світових запасів), сурма (перше місце в світі за запасами), марганець, молібден, ванадій, рідкоземельні метали (перше місце в світі за запасами), магнетит, алюміній, цинк, уран, алмази, дорогоцінне та напівдорогоцінне каміння. Значний потенціал термальних і мінеральних вод.

КНР багата на мінеральні ресурси. Вона має значні запаси практично усіх видів природних ресурсів. Перше місце у світі Китай займає за запасами вольфраму, олова, сурми, титану, цинку, магнезиту, літію, бури, рідко земельних елементів; друге -- за запасами бокситів, фосфору, нікелю, ртуті, марганцевих руд, молібдену, ніобію; третє -- за запасами вугілля, залізної руди. Є значні родовища нафти, сланців, сірки, солі, гіпсу, міді.

Родовища вугілля розміщені по всій території; найбільші з них на півночі в провінції Шаньсі.

Гідроенергоресурси КНР найбільші у світі, але використовуються лише на 3-5%.

Запаси горючих сланців оцінюють у 7 млрд.т /пров.Ляонин і Південний Китай/.

Запаси залізної руди /50 млрд.т/ в основному зосереджені у Північно-Східному Китаї /60%/. Ресурси марганцю становлять 1/10 частки світових запасів. За запасами молібденових руд /пров.Ляонин/ КНР поступається лише США. Є значні родовища нікелю, хрому. Боксити промислового значення становлять 400 млн.т /біля 30% зосереджено у провінції Шансі/, міді -- 50 млн.т. Ресурси олова -- 15% світових запасів /половина з них в родовищі Гецзю в провінція Юньань/. Сурма /75% світових ресурсів/ знаходиться в основному в провінції Хунань; ртутні руди /450 тис.т/ -- провінція Гуйчжоу. Запаси свинцю і цинку /9 і 12 млн.т/ зосереджені на північному сході та у центральному Китаї. Запаси титану становлять 20% світових, вольфраму -- понад 90% /Даюйське родовище у провінції Цзянсі -- найбільше у світі /.

За запасами золота КНР посідає четверте місце у світі /40% -- провінція Шаньдунь/. Ресурси рідко-земельних елементів /Внутрішня Монголія/ у 5 разів перевищують рівень усіх інших країн світу, разом узятих.

Є у Китаї значні родовища металічних корисних копалин /залізного піриту, магнезиту, фосфору, азбесту, графіту, плавикового шпату /. Таким чином, найбагатші запаси корисних копалин сприяють економічному розвитку країни, хоч не всі вони використовуються у повній мірі."

Промислові запаси вугілля становлять майже 1/3 світових.

На провінції Північного Китаю припадає половина запасів вугілля в країні, ще 1/5 запасів зосереджена в провінціях північного заходу. 1/3 території Китаю перспективна на нафту й газ. Найкраще розвідані нафтоносні площі знаходяться на півночі Великої Китайської рівнини (1/3), на північному сході (1/4) та на північному заході.

Перспективний на нафту шельф китайських морів. У країні є значні запаси ядерної сировини: в провінціях Гуандун, Сіньцзян, Цінхай та у Внутрішній Монголії. Можливості енергетики істотно доповнюються великим гідропотенціалом. Річний стік річок Китаю - 2,7 тис. км³, що становить майже 9 % стоку всіх річок земної кулі

КНР це розвинута держава і тому запаси мінеральних ресурсів дуже важливі для розвитку провідних галузей економіки.

1.5 Населення

За чисельністю населення Китай займає перше місце у світі. Станом на кінець 2011 року тут проживало більше 1,34 млрд. осіб. Щільність населення Китаю також велика 140 чоловік на кв км площі. Населення розміщене дуже нерівномірно: райони Східного Китаю густонаселені, в районах Західного Китаю чисельність населення невелика. Найбільш заселеними районами є території середньої і нижньої течії річок Хуанхе, гирла Янцзи, райони Північно-Східного Китаю. Тут щільність населення становить 400-600 осіб/км2, в т. ч. в районі Шанхаю - близько 2 тис. осіб/км2, Пекіна - понад 580 осіб/км2. Рідко заселена північно-західна частина країни: у Тибеті щільність населення становить всього 2 особи/км2.

За даними Державного статистичного управління КНР станом на кінець 2011 року кількість міських жителів у Китаї вперше перевищила кількість сільських. Кількість городян збільшилася на 21 млн і досягла 690,79 млн людей, що становить 51,27% всього населення країни". У той же час сільське населення скоротилося на 14,56 млн до 656,56 млн осіб.

У 2008 році міське населення складало: 43% від загальної чисельності населення.

Чисельність населення зростає швидко. З огляду на серйозність демографічного питання, починаючи з середини 70-х років Китай приступив до контролю за народжуваністю, у результаті коефіцієнт народжуваності в країні став щорічно знижуватися.

У Китаї проживають представники 56 національностей, китайці (національність хань, ханьці) складають понад 91,5% загальної чисельності населення Китаю, вихідців інших 55 національностей - 8,5% (перепис 2000 р.). Найбільш численною етнічною групою є чжуани - понад 15 млн., найменш численною - лоба (понад 2000 осіб).

У статевій структурі населення переважають чоловіки. Це пов'язано з більш високим соціальним статусом чоловіків, тяжкими умовами праці жінок і частими дітонародженнями. У країні здійснюється демографічна політика стосовно скорочення чисельності народжених - сім'я, які має одну дитину отримує пільги, грошові премії. Як тільки народжується друга дитина, сім'я позбавлялася пільг і мусить повернути державі всі грошові премії.

Частка міського населення незначна - 33 %. У 34 містах-мільйонерах зосереджено близько 40% міського населення країни.

Китай має надзвичайно потужні демографічні ресурси- велика кількість населення -- а це велика чисельність робочої сили, велика кількість людей формує широкий споживчий ринок, що стимулює розвиток виробництва товарів народного споживання, додатній природний приріст, молода вікова структура.

Китай має найбільш багаточисленні трудові ресурси. В господарському комплексі зайнято більше половини всього населення. На початок XXI ст. в країні налічувалося лише близько 3 % безробітних. Середня тривалість життя - 69,5 років.

Населення - основний економічний ресурс країни. Китай - найбільш багатонаселена країна світу, займає перше місце за чисельністю трудових ресурсів.

Більше 80 % населення зосереджено в східних регіонах, тут же сконцентровані основні виробничі потужності. Для Китаю завжди була характерна зовнішня міграція, чисельність китайської діаспори («хуацяо») за різними підрахунками коливається від 30 до 50 млн чол.

2. Економічні реформи в Китаї: суть, шляхи проведення, результати

2.1 Суть економічних реформ

Економічне піднесення Китаю почалось в кінці 70-х років. Економічні реформи носили соціальний характер -- стратегічним завданнямїх було, насамперед, забезпечити «скромний достаток» життя населення, задовільнить основні потреби населення в продовольстві і товарах народного споживання шляхом збільшення величини ВВП в 4 рази; забезпечити працевлаштування, підвищення якості робочої сили через покращення системи освіти, і професійної підготовки. Важливим завданням економічних реформ в Китаї було також перехід від тотально усуспільненої власності до різних форм власності (як результат -- розвиток підприємництва, створення нових робочих місць).

2.2 Реформи і китайське «економічне чудо»: ґенеза та прогноз

Китай створював економічну і політичну систему в повній відповідності з радянською моделлю, яка втілювала в ті часи єдино можливу альтернативу капіталізму. Необхідність відмови від традиційної моделі радянського зразка в Китаї була обумовлена її недоліками і виникненням у світі ряду нових універсальних тенденцій.

Основні принципи перебудови всієї структури економічних, соціальних, ідеологічних і політичних відносин в китайському суспільстві стосовно його специфічних умов були сформульовані в цілому ряді партійних документів. Так, на XIII Всекитайському з'їзді КПК (1987 р.) була розроблена концепція «будівництва соціалізму з китайською специфікою». В практиці господарювання в країні були розроблені ключові напрями соціально-економічного реформування, найважливішими з яких є наступні:

1) розмежування функцій центральних і місцевих органів, підприємств і суб'єктів господарювання при розширенні економіко-правової самостійності останніх;

2) скорочення директивних показників планування за рахунок розширення ринкових методів і важелів економічного регулювання;

3) творче використання різних моделей господарювання, включаючи кооперативні, індивідуальні, змішані та ін.;

4) застосування різних форм матеріального і морального стимулювання трудової діяльності;

5) розширення відкритості країни в проведенні зовнішньоекономічної політики.

При розробці реформ ставилося завдання створення економічної системи нового типу, яка на початку впровадження реформ була визначена як «соціалістичне планове товарне господарство». Провідне місце в цій системі відводилося суспільній і колективній формам власності на засоби виробництва, які доповнювалися індивідуальною і капіталістичною формами власності.

Початок соціально-економічних реформ в КНР було проголошено наприкінці 1978 р., коли почалася реалізація принципово нового курсу розвитку країни. Насамперед паралельно зі структурними змінами в промисловості і аграрною реформою почалася модернізація грошово-кредитної системи. Китайським урядом була зроблена дуже ризикована (за світовими оцінками) відмова від антимонетарної політики розвитку і сформована концепція форсованої монетизації економіки і суспільства. За 1978-1995 рр. приріст грошової маси в 2,6 рази перевищував темпи приросту ВВП, середня грошова заробітна плата виросла в 9 разів.

За період реалізації реформ зовнішньоторговельний оборот в КНР збільшився в 56 разів, обсяг експорту - в 60, імпорту - більше ніж в 51 раз. Середньорічні темпи приросту ВВП становили 9,7%. На ті часи це був найвищий показник в світі. Заплановане китайським керівництвом збільшення ВВП в чотири рази за 1980-2000 рр. було досягнуто вже до 1995 р. До цього періоду можна віднести закінчення першого етапу реформ, в ході проведення яких висвітилися не тільки позитиві, а й невирішені проблеми.

Серед основних невирішених проблем реформування економіки слід відмітити такі:

1. По-перше, на початку проведення економічних реформ якість робочої сили та її структура не відповідали потребам економіки. В країні відчувався щонайгостріший дефіцит кваліфікованих кадрів.

2. По-друге, в ході поглиблення економічних реформ гостро позначилася подальша безперспективність збереження ресурсозатратного характеру виробництва в різних галузях народного господарства.

З метою створення сприятливих умов для інтенсифікації економічних реформ у 1996 р. була розроблена перспективна програма економічного і соціального розвитку країни до 2010 р., яка згодом була доповнена прогнозами соціально-економічного поступу до 2020, 2030 і 2050 рр. На основі реалізації програм економічного і соціального розвитку в Китаї за відносно короткий строк відбулася докорінна перебудова структури промисловості: збалансованішими стали макропропорції в народному господарстві, значно зросло виробництво базових галузей, особливо паливно-енергетичного комплексу та машинобудування.

Важливим напрямом господарської реформи стала радикальна перебудова системи найму робочої сили і оплати праці, спрямована на обмеження зрівняльних тенденцій і більш повну реалізацію соціалістичного принципу розподілу за працею. Після ряду експериментів наприкінці 1980-х років була введена контрактна система, яка прийшла на зміну довічному найму робочої сили. Контрактні робітники користуються тими ж економічними і соціальними правами, що і працюючі по старій системі найму (за винятком соціального страхування). Пенсійна фундація контрактних робітників формується за рахунок відрахувань з джерел оплати праці підприємств і заробітної плати самих робітників.

З метою припинення неконтрольованого зростання доходів трудящих у 1980-і роки було введено прогресивне оподаткування преміальних фондів, але це не розв'язало проблеми. Для підприємств встановлюються лише межі зростання заробітної платні і збільшення премій, в той же час конкретні форми і методи їх розподілу підприємства можуть визначати самостійно.

В процесі економічних перетворень в КНР створений більш гнучкий механізм ціноутворення шляхом звуження функцій центральних органів і розширення повноважень виробників і місцевих органів влади. В період реформування фінансово-кредитної системи були спеціально виділені групи товарів, на які ціни встановлюються за домовленістю між виробником і споживачем.

В процесі реалізації соціально-економічних реформ у Китаї, як відомо, не було обвальної лібералізації цін. Хоча наприкінці 1990-х років ціни на сировину і виробничі матеріали, на сільськогосподарські продукти і майже на всі промислові товари споживчого призначення стали встановлюватися вільно, на основі ринкового співвідношення попиту і пропозиції. Привертають увагу питання регулювання валютної сфери. Характерно, що в останні роки валютні резерви КНР стали найбільшими в світі.

До реформи господарської системи основними виробничими ланками на селі були народні комуни і кооперативи; в розподілі фактично панувала зрівнялівка. В результаті реформи був здійснений перехід до дрібногрупового сімейного підряду, який передбачав закріплення за селянським двором певної ділянки землі, розмір якої визначався залежно від чисельності сім'ї й кількості працездатних осіб. Окремим сім'ям стали продаватися за умов використання розстрочки та кредиту знаряддя праці і техніка. При цьому кожна сім'я зобов'язувалася продавати державі за стабільною закупівельною ціною певну кількість виробленої продукції, сплачувати сільськогосподарський податок і робити встановлений внесок до колективного фонду бригади. Після цього, частину продукції, що залишилася, селяни могли продавати державі за більш високими закупівельними цінами, або на вільному ринку.

Однак, поряд з успіхами в перетвореннях на селі, мають місце недоліки у розв'язанні багатьох проблем модернізації матеріально- технічної бази сільського господарства. Проведення господарських перетворень обумовлювалося головним чином специфікою фінансування галузі: обмежені ресурси, що виділялися державою, спрямовувалися переважно в іригаційне і транспортне будівництво. До нерозв'язаних проблем слід віднести також механізацію і хімізацію виробництва, впровадження агротехніки і селекції, розширення іригаційного будівництва, недоліки в ціноутворенні і плануванні тощо. Разом з тим не можна вважати вичерпаними можливості вдосконалення підрядної системи на селі.

Стратегія прискореного соціально-економічного розвитку Китаю була б неможливою без реалізації радикальних змін в галузі науки та освіти. Серед радикальних заходів підтримки освітянської сфери важливе місце належить масштабній державній програмі «Надія», гранти по якій безповоротно видаються відмінникам-біднякам на завершальних етапах навчання. За час дії цієї програми на початку 1990-х років гранти були видані на суму 200 млн дол. Одночасно в країні реалізуються й інші програми. Так, Програма «Матері Китаю» орієнтована на підвищення рівня освіти і соціального статусу жіночої частини населення. При цьому допомога за грантами видається дівчатам з малозабезпечених сімей на отримання повної середньої і вищої освіти.

З метою забезпечення отримання молоддю вищої освіти у вузах Китаю діє також система внутрішньовузівських допомог. Законодавством передбачається, що вузи країни зобов'язані 10% від вилучених позабюджетних коштів спрямовувати на допомогу малозабезпеченим студентам. Таким шляхом у вузах Китаю перерозподіляються чималі кошти. Так, тільки в 2002 р. в системі державних вузів фундація допомоги досягла 875 млн дол. (або більше 5% їх загальних витрат). Іншим важливим засобом допомоги студентам є стипендії, які видаються тільки відмінникам навчання.

В результаті освітньої реформи КНР досягла значних успіхів у вдосконаленні людського потенціалу і, головне, у формуванні нової якості економічного зростання і соціально-економічного розвитку країни. В той же час реформування освіти в країні виявило й інші важливі підходи до реформи освітянської сфери. По-перше, основні цілі освітньої реформи мають відповідати головним соціально-економічним потребам суспільства і сприйматися всіма його верствами; по-друге, необхідний досить ґрунтовний підготовчий етап реформи для проведення коректировки відповідних програм і формування нових структур, що реформуються; по-третє, стратегічні орієнтири програм повинні бути масштабними і комплексними, з чітким визначенням проблем і заходів, на які витрачаються додаткові фінансові ресурси; по-четверте, реформуванню у різних формах навчання має передувати не тільки свідоме осмислення суспільством необхідності проведення реформ, а й їх реальна підтримка всіма владними структурами і населенням шляхом реалізації ефективних матеріальних і моральних засобів і стимулів.

2.3 Шляхи

Реформи проводились специфічним шляхом:

· враховувались особливості країни - величина території, велика кількість населення і відносна обмеженність ресурсів, виходячи з великої кількості людей;

· основна увага була звернена на створення нового, а не на критику старого, старі структури, традиції не руйнувались, а відбувалась надбудова нового над старим;

· реформування проводилось еволюційно, поступово, з експерементальними перевірками і аналізом, без «шоків», хаотичної приватизації і т.д.;

· елементи ринку формувались на державних струкутрах;

· розвивались різні форми власності від ддержавної і державно-монополістичної до приватної;

· була збережена центральна влада з жорстким контролем базових галузей економіки, фінансів,

Реформи почались з аграрного сектору -- це передача землі в аренду селянам, вільне ціноутворення на сільськогосподарську продукцію, можливість її реалізовувати самими селянами.

Аграрна реформа була успішною. Цей успіх заклав основу для наступних перетворень: в промисловості, фінансовій, податковій системах.

2.4 Результати

Китайські реформи забезпечили феноменальні результати:

1. Китай з аграрної країни в результаті індустріалізації, в китайському розумінні «модернізації» перейшла до іншої струтури -- індустріально-аграрної. Індустріалізація проходила в два етапи: від імпортозаміщення до експортної орієнтації промислового виробництва, зокрема працемістких виробництв з орієнтацією на дешеву робочу силу.

2. Вже на в перших етапах проведення економічних реформ спостерігалось суттєве підвищення рівня життя населення;

3.Створення і ефективне функціонування вільних економічних зон з прискоренним розвитком легкої і харчової промисловості, які залучили колосальні інвестиції в економіку Китаю.

4.Була забезпечена стійка соціально-політична стабільність в країни, що також стимулювало притік інвестицій;

5.Підвищився авторитет і економічна роль Китаю в світі.

Секрет успіху реформ полягає в комплексі підходів до реформування, основними з яких є такі:

1) вироблення власного шляху залежно від конкретних реалій кожної країни. Не варто механічно копіювати чужий досвід. Реформи не можуть бути проведені моментально (Китай не застосовував "шокової терапії" і тотальної приватизації);

2) врахування гармонійної єдності і масштабів реформування, темпів розвитку і міри навантаження на суспільство, прагнення до прогресу при збереженні стабільності. Важливими є питання про зв'язки між реформою, розвитком і стабільністю. Реформа - рушійна сила розвитку, розвиток - ціль реформи, стабільність - основна передумова реформи і розвитку;

3) одночасне здійснення економічної і політичної реформ. Однак темпи політичної реформи порівняно з економічними перетвореннями мають бути значно нижчими;

4) виявлення ролі ринкових механізмів для забезпечення динамічності економічного розвитку країни, поліпшення якості макрорегулювання (Китай намагається розвивати переваги ринкової економіки і звести нанівець її витрати);

5) приділення основної уваги науці й освіті для того, щоб домогтися прориву в науці і стати світовим науково-технічним лідером;

6) збереження національної самобутності, боротьба з корупцією і злочинністю.

За 27 років реформ Китай збільшив економічний потенціал більше ніж в 11 разів. За розміром ВВП він поступається лише США, Японії та Німеччині, випередивши Велику Британію, Францію, Італію і Канаду. За той самий час зовнішньоторговельний обіг КНР зріс більше ніж у 70 разів за середнього темпу зростання 16% щорічно. Розширився внутрішній ринок за рахунок збільшення купівельної спроможності китайців. Кількість людей, які жили в умовах бідності, зменшилася з 250 до 26 млн. Підвищився матеріальний рівень, і народ почав витрачати більше.

Китай щорічно імпортує товарів на суму 0,5 трлн доларів США, на нього припадає половина експорту сусідніх країн. Це означає, що Китай вже став "локомотивом" сталого зростання економіки регіону.

За 2000-2020 рр. керівництво Китаю планує збільшити ВВП країни в 4 рази. Розмір ВВП на душу населення сягне 3000 доларів США.

2.5 Економічна модель Китаю

На сьогодні в Китаї сформувалась специфічна економічна модель -- соціалістично-ринкова - це поєднання механізмів ринкової конкуренції з державним регулюванням економічних процесів під чітким керівництвом комуністичної партії.

Основні риси економічної моделі Китаю:

1.Потужний державний сектор -- 60% всієї економіки;

2.Ефективний приватний сектор;

3.Ефективне функціонування і постійний розвиток внутрішнього ринку;

5.Жорсткий державний контроль;

6.Експортна орієнтація і відкритість економіки;

7.Ефективне функціонування вільних економічних зон;

8.Специфічна фінансово-валютна система - 90% фінансової сфери знаходиться в руках держави;

9.Державне піклування про потреби населення ( соціальні виплати, кредити, працевлаштування, підвищення кваліфікації і ін.).

3. Структура господарства Китаю

Сучасний Китай -- це країна з багатогалузевою економікою. Провідна роль належить промисловості, де мають місце як старі галузі (текстильна, вугільна, металургійна), так і нові- нафтопереобка, авіаційна, хімічна, електронне машинобудування.

В сільському господарстві Китаю провідною галуззю є рослинництво- провідна галузь зернове господарство.Специфікою сільського господарства Китаю є значна частка несільськогосподарських галузей -- «сільська промисловість».

Сфера послуг в Китаї поки що відстає за часткою ВВП, проте в умовах реформування спостерігається зростання окремих послуг, насамперед торговельних.

Китай має величезний економічний потенціал. Темпи приросту промислової і сільськогосподарської продукції дуже високі. За обсягом ВНП країна займає друге місце після США, а у кінці XX ст. вона знаходилась на сьомому місці. Сьогодні в Китаї щорічно видобувається близько 5 млн. т бокситів, 2 млн. т глинозему, 20 млн. т кухонної солі, понад 1 млрд. т вугілля, 15 млрд. м3 природного газу, виплавлялось близько 1 млн. т алюмінію, 0,5 млн. т міді, 0,2 млн. т залізної руди, виробляється понад 12 млн. т сірчаної кислоти, 200 млн. т цементу. Суттєво зріс випуск товарів народного споживання, а саме: телевізорів, радіоприймачів, холодильників, велосипедів.

ВНП КНР складає 4624 доларів США на душу населення, у 1990 р. - 750 дол. США. На промисловість і будівництво припадає 53 % виробництва ВНП, на сільське господарство, включаючи лісове господарство і рибальство - 14 %, на інші галузі та сферу послуг - 33 %.

Промисловість Китаю - багатогалузева. За чисельністю промислових підприємств і кількістю працівників країна займає перше місце у світі. Для галузевої структури промисловості характерні певні диспропорції: між видобувними і сировинними, сировинними і обробними галузями.

Найвищими темпами розвивається легка промисловість Китаю, особливо її найважливіша галузь - текстильна. Виробництво і переробка текстильної сировини має територіальні особливості: на півночі країни - це шерсть, льон, коноплі, на півдні - шовк, джут тощо. КНР вийшла на перше місце в світі за сумарним випуском тканин, але за виробництвом їх на душу населення вона займає лише третє місце. Розвинені також швейна, трикотажна, шкіряна, взуттєва галузі.

На другому місці - харчова промисловість, яка об'єднує борошномельно-круп'яну, масло-жирову, рибну, м'ясну, консервну, соляну, тютюнову, чайну, виноробну та ін.

Машинобудування практично повністю забезпечує потреби в обладнанні для доменного, мартенівського, коксохімічного виробництва, в залізничному транспорті (за винятком електровозів і тепловозів найновіших конструкцій), металорізальних станках і ковальсько-пресовому обладнанні, багатьох видах двигунів, обладнанні для дрібних і середніх електростанцій тощо.

Найбільшим центром машинобудування є Шанхай, в якому виробляється понад 20 % продукції галузі.

Важливими центрами виробництва машинотехнічної продукції є Тяньцзінь, Харбін, Пекін, Лоян, Далянь та ін.

Найбільш розвинена галузь машинобудування - верстатобудівна. За їх парком Китай займає друге місце у світі. Основними центрами важкого машинобудування, включаючи нафтове хімічне, є Ланьчжоу, Шанхай, Гуанчжоу (Кантон).

Найбільшими центрами транспортного машинобудування є Пекін, Далянь, Ціцікара, Чанчун, Шеньян, Датуй, Ціндао, Чанша.

У Китаї випускають кораблі переважно в морських і річкових портах - Шанхай, Далянь, Гуанчжоу, Ціндао, Теньцзін, Ухань, Чунцін, Харбін.

Швидко нарощується випуск автомобілів.

Значна увага в Китаї приділяється розвитку електронної і приладобудівної промисловості. Тепер щорічно випускалось близько 30 млн. телевізорів. Розвиток в КНР космічної техніки, особливо ракетобудування, сприяв створенню підприємств, що випускають ПЕОМ, найсучасніші засоби зв'язку, електронні контрольно-вимірювальні прилади.

Центри найновіших галузей тяжіють до приморських районів, які краще забезпечені трудовими ресурсами, мають вигідне економіко-географічне положення, більш розвинену виробничу і соціальну інфраструктуру. Налагоджено випуск обладнання для легкої промисловості (текстильної швейної, трикотажної).

Сільськогосподарське машинобудування орієнтоване на випуск малогабаритної техніки для селянських господарств.

Паливно-енергетична галузь розвивається на основі місцевої сировини.

Щорічний видобуток вугілля становить понад 1 млрд. т (потенційні запаси - 3.2 трлн. т, розвідані - 0,9 трлн. т). Родовища вугілля є практично в усіх провінціях і автономних районах КНР, але за об'ємами запасів і видобутком виділяється Північний Китай.

Нафтова промисловість - відносно молода галузь. Китай посідає 5-те місце в світі за видобутком нафти, 4-те місце - за виробництвом електроенергії. При цьому в останні роки найвища концентрація нафтовидобутку мала місце в Північно-Східному Китаї. Перспективи розвитку нафтової промисловості пов'язані з освоєнням континентального шельфу (Бохайська і Ляодунська затоки).

Теплоелектростанції, які працюють в основному на вугіллі, виробляють 3/4 електроенергії. Найбільші з них розташовані у вугільних басейнах Північно-Східного Китаю.

Першу геотермічну електростанцію збудовано у Лхасі (Тибет). Ведеться будівництво атомних електростанцій в провінціях Гуандун і Цзянсу при технічній співпраці з Францією, Бразилією й іншими країнами.

Металургійна промисловість базується на залізорудній сировині (третє-друге місця у світі). Найбільші запаси - в Аньшаньському басейні. Представлені всі стадії металургійного циклу. Найбільші підприємства розташовані в районах видобутку руди і кам'яного вугілля. Країна вийшла на перше місце в світі за видобутком залізної руди, виробництвом чавуну і сталі.

Основні центри кольорової металургії - міста в провінціях Ляонін, Юньнань, Хуайнань, Ганьсу. Китай експортує понад 50 видів кольорових металів (олово, цинк, сурма, ртуть, молібден та ін.).

Велика увага приділяється розвиткові хімічної промисловості, яка розглядається як важливий засіб інтенсифікації сільського господарства. В останні роки інтенсивно розвивається виробництво смол і пластмас. Найважливішими центрами випуску хімволокна є Шанхай, Ляон, Баолін.

У КНР розвинена промисловість будівельних матеріалів. За виробництвом цементу (0,2 млрд. т на рік) Китай займає перше місце в світі.

Сільське господарство. Провідною галуззю сільського господарства Китаю є рослинництво. Воно виробляє 60 % валової продукції сільського господарства. За різноманітністю сільськогосподарської продукції КНР займає перше місце у світі. Займає також перше місце за врожаями пшениці, рису, тютюну, арахісу, 2-е місце - бавовни, 3-є - цитрусових. Найбільші поголів'я свиней і овець у світі, а за поголів'ям ВРХ займає 2-е місце. Всі сільськогосподарські угіддя Китаю становлять 52 % площі країни, в т.ч. рілля - 10%, пасовища - 41,7%. Більше третини орних земель потребують зрошення.

Рис - основна продовольча культура. Його умови вирощування неоднакові на поливній (Південний Китай) і суходільній (Північний Китай) частині Китаю. На півдні Китаю збирають по два врожаї на рік.

Пшениця - друга за значенням культура. В Китаї вирощується як озима, так і яра пшениця. Райони вирощування озимої пшениці розташовані в басейні р. Хуанхе.

Серед інших зернових важливе місце займають кукурудза, просо, гаолян, ячмінь. Зернові становлять в Китаї 3/4 харчового раціону.

Вирощують такі олійні культури, як арахіс та кунжут.

У Китаї вирощують зелений і чорний чай. КНР належить перше місце світі за виробництвом шовку. Вирощують також цукрову тростину, цукровий буряк, джут, тютюн, фрукти.

У Китаї традиційно склалося два типи тваринництва. Перший пов'язаний із землеробством і має підсобний характер: в землеробських рівнинних районах розводять переважно свиней, тяглову рогату худобу, птицю В західних районах поширене екстенсивне кочове чи напівкочове скотарство. Близько 90 % виробництва м'яса припадає на свинарство.

КНР займає третє місце в світі за виловом риби й виробництвом рибопродуктів.

Значне місце в сільському господарстві КНР займають підсобні промисли (плетіння циновок, кошиків, збирання лікарських рослин), якими займаються, як правило, у вільний від польових робіт час.

4. Зовнішньоекономічна діяльність Китаю

Одним із важливих результатів реформ в Китаї стало зміцнення країни на міжнародному рівні: проголошено відкриту політику, широке залучення іноземного капіталу, створення вільних економічних зон.

Провідною формою зовнішньоекономічних зв язків Китаю є зовнішня торгівля. Китай має позитивне сальдо торгівлі. Основними торговельними партнерами Китаю є: США, Японія, Німеччина, Республіка Корея.

Другою за значенням формою є інвестиційна діяльність. Китай посідає друге місце в світі за об ємом залучених інвестицій. Залученню іноземних інвестицій сприяє політика створення вільних економічних і створення сприятливого інвестиційного клімату.

Частка Китаю у світовому товарообігу залишається поки що невеликою - близько 2%, а на душу населення це буде одне з останніх місць у світі. Політика "відкриття Китаю зовнішньому світові" є порівняно новою, але досить цілеспрямованою. В імпорті переважають машини та обладнання (більше 50% загального обсягу), деякі види сортового прокату, кольорові метали, пластмаса, а також бавовник та олія (в залежності від врожаю).

У експорті провідні позиції займають товари народного споживання (ТНС) - це текстильні вироби (третина вартості експорту), а також велосипеди, годинники, термоси, фарфорові вироби, шкіргалантерея, парасольки, останнім часом додалися і телевізори. Серед продукції сільського господарства - тютюн, джут і чай, овочі та фрукти, а останнім часом навіть і рис. Із мінеральної сировини експортується нафта і вольфрамова руда.

Географія зовнішніх торгових зв'язків КНР істотно змінилася. Лідером по обсягам товарообігу стала Японія (25%), потім йдуть країни ЄС (особливо ФРН і Франція) - ще 25%. Наступну за значенням групу утворюють країни Південно-Східної Азії (особливо Таїланд, Малайзія, Сінгапур). Значні обсяги має "китайсько-китайська" торгівля із Тайванем, але офіційна статистика не відносить її до зовнішньої (Тайвань вважається "бунтівною" провінцією Китаю). До речі, найзначнішими іноземними капіталовкладеннями в економіку КНР є інвестиції хуацяо (закордонних китайців). Обсяги співробітництва із США та Росією (частка останньої впала до 0,5%) є досить обмеженими (часто через політичні протиріччя).

Важливим напрямком зовнішньоекономічної діяльності Пекіну є направлення китайської робочої сили за кордон: в країні зараз працює 60 компаній по наданню "трудових послуг". Надлишок трудових ресурсів та нестача вільних сільськогосподарських угідь привела до того, що Китай почав орендувати землю у сусідів (в Казахстані, наприклад).

Размещено на Allbest.ru

...