Державна регіональна політика

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ВСТУП

Стратегічним напрямом інституційних перетворень в Україні є трансформація існуючої системи публічної влади, зокрема на регіональному рівні, з метою її наближення до стандартів європейських країн. Зазначені перетворення потребують обґрунтування напрямів та відповідного інструментарію забезпечення сталого розвитку регіонів як основної мети сучасного регіонального управління.

Система регіонального управління має стати стрижнем реалізації внутрішньої політики держави, сприяти здійсненню суспільних реформ на територіях, забезпечити надання якісних послуг населенню та сформувати підґрунтя для інноваційного розвитку як окремих регіонів, так і країни в цілому. Разом з тим сама система регіонального управління потребує вдосконалення шляхом запровадження сучасних механізмів та інструментів у діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що сприятиме забезпеченню регіонального розвитку.

Сучасний стан регіонального розвитку країни характеризується дедалі більшою концентрацією економічної активності на рівні великих міст, значними диспропорціями в розвитку територій, наявністю неефективної системи державного управління регіональним розвитком та непрозорого механізму його фінансового забезпечення, обмеженістю ресурсів, застарілими механізмами взаємовідносин центру з регіонами та регіонів між собою. Значною проблемою є недосконалість системи територіальної організації влади та зволікання з реалізацією адміністративно-територіальної реформи. Існуючі зовнішні та внутрішні виклики, які постають перед Україною на сучасному етапі розвитку, вимагають формування нової державної регіональної політики, яка б відповідала нагальним потребам розвитку регіонів і територіальних громад та базувалася на найкращих вітчизняних і світових теоріях та практиках.

Зміст поняття «державна регіональна політика»

Глобальною тенденцією сучасного світу є зростання ролі регіонів як одиниць регіонального рівня управління держави, які здатні, з одного боку, зменшити навантаження на органи центральної влади, перебравши на себе частину їх повноважень, а з іншого - максимально враховувати потреби місцевих жителів при прийнятті рішень. Цей процес є результатом децентралізації, регіоналізації, демократизації та глобалізації [2].

Для забезпечення процвітання кожна держава має віднайти власну, ефективну саме для неї модель регіонального розвитку, постійно визначати адекватні інструменти та успішно їх використовувати. При цьому теорії регіонального розвитку складають основу для таких пошуків, адже вони відображають не лише уявлення вчених про явища і процеси стосовно регіонів, а й закономірності функціонування і розвитку регіонів. Це надає можливість розробляти на практиці конструктивні та обґрунтовані управлінські рішення, що враховують як досвід минулого, так і сприяють якісному моделюванню майбутнього регіонального розвитку [3].

Разом із розвитком регіонів теорії регіонального розвитку також розвиваються, враховуючи сучасні чинники. Крім того, вони є інтернаціональним надбанням, оскільки кожна держава (чи регіон) може використовувати їх, незалежно від місця їхнього створення та авторства. Існує велика кількість теорій регіонального розвитку, які мають свої переваги та недоліки. І важливим завданням нашої держави на сучасному етапі розробити власну модель, використовуючи досвід інших держав [12].

Під державною регіональною політикою розуміють сукупність організаційних, правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни з врахуванням поточного соціально-економічного стану регіонів та стратегічних завдань. Заходи спрямовуються на стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіону, раціональне використання їх ресурсного потенціалу, створення нормальних умов життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства. Впровадження регіональної політики пов'язане з необхідністю вдосконалення регіонального управління [8].

Регіональна політика може охоплювати різні територіальні рівні, стосуватися окремих адміністративно-територіальних одиниць або їх сукупностей, територій, які не збігаються з адміністративними межами населених пунктів чи регіонів. Проте вона за своїм впливом завжди обмежується простором, меншим за національний [12].

Слід розрізняти також регіональну політику держави і місцеву політику, яку проводять органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи на території, яка перебуває під їх юрисдикцією, що визначає можливості й умови впливу останніх напроцес територіального розвитку. Така відмінність регіональної політики віддзеркалюється у змісті, цілях, завданнях, механізмах та інструментах її реалізації.

Державну політику регіонального розвитку можна, також, визначити як систему довгострокових інституційно визначених інтегрованих та взаємоузгоджених дій і заходів держави, центральних та місцевих органів виконавчої влади, які через багаторівневе управління спрямовуються на зменшення стійкої економічної неефективності тасоціальної нерівності в окремих територіях [8].

Об'єктом регіональної політики є окремі аспекти соціальних, економічних, політичних, екологічних процесів (або їх сукупностей), що відбуваються у кожному без винятку регіоні країни і безпосередньо пов'язані з розвитком кожного з них. Слід зазначити, що вичерпний перелік цих аспектів навести доволі складно, адже він змінюєтьсяяк у часі (із зміною державних пріоритетів та зовнішніх до регіону і країни в ціломувикликів), так і в просторі [12].

Державна регіональна політика являє собою складову частину загальнодержавної стратегії економічного та соціального розвитку України. Сучасна надмірна централізація управління, недосконала фінансово-економічна база місцевих органів влади призвели до виникнення значних диспропорцій у територіальній структурі економіки, накопичення на місцях господарських, економічних та соціальних проблем.

Стан регіональної політики та шляхи реформування

Системні потрясіння, які відчули на собі регіони України впродовж кризового періоду, нові виклики, які склалися в сучасний період, формують нові вимоги щодо досягнення збалансованого розвитку регіонів; розв'язання специфічних проблем регіонів та окремих населених пунктів (у т. ч. депресивних територій, малих міст, периферійних та гірських територій); стимулювання міжрегіональної співпраці та кооперації тощо. У свою чергу, це потребує узгодження цілей, пріоритетів, завдань та заходів центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування стосовно як розв'язання нагальних проблем регіонального розвитку, так і досягнення довгострокових стратегічних цілей.

Основним інструментом регіонального розвитку в Україні залишаються субвенції на соціально-економічний розвиток регіонів. Розмір цих субвенцій не є великим, останнім часом така субвенція становила 0,3 % державного бюджету щорічно. Фактично ці кошти між регіонами, особливо в останні чотири роки, розподілялися поза будь-якими правилами, що породжувало все нові і нові приводи до зростання міжрегіональної напруженості та звинувачень держави в несправедливому ставленні до регіонів [4].

На думку учасників XIV Міжнародного економічного форуму, який відбувся у Львові 27-28 листопада 2014 р., використання безвідповідальними політиками об'єктивних міжрегіональних відмінностей у власній політичній діяльності призвело до проявів політичного відчуження між регіонами. Тепер до традиційних українських проблем регіонального розвитку - асиметрія розвитку регіонів, замкненість регіональних політичних, інформаційних, освітніх, частково економічних просторів і їх слабка включеність у загальноукраїнський простір; невідповідність між економічною потужністю регіону та його показниками соціального благополуччя та якості життя - додалося жорстке військове протистояння та поява сотень тисяч вимушених переселенців [5].

До цього, можливо б і не дійшло, якби в Україні протягом років Незалежності впроваджувалась адекватна, у її європейському розумінні, державна регіональна політика, базована на принципах солідарності, неупередженості, прозорого та справедливого фінансування регіонального розвитку.

Виходячи із загроз, що сьогодні посилюються зовнішньою агресією та внутрішніми проявами сепаратизму, питання української солідарності, єдності українського простору, міжрегіональної взаємодії для швидкого розвитку України стає завданням номер один для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, активістів, підприємців, науковців, митців тощо.

Тому, в Україні потрібно створити нову, європейську за змістом та українську за духом державну регіональну політику, яка має сприяти загоєнню ран, породжених війною та творити нову якість розвитку регіонів, громад та країни.

Все це потребує чітких правових, конституційних змін, цілеспрямованої державної внутрішньої політики в цілому, що стало б підґрунтям подальших реформ регіональної системи управління [8].

Фактично законодавство у сфері регіонального розвитку, яке сформувалося протягом 1991-2014 рр., мало створити цілісну та взаємоузгоджену систему, що визначає перелік стратегічних та планувальних документів у сфері регіонального розвитку, визначає інституції, що формують та реалізують державну регіональну політику та реалізують проекти регіонального розвитку, а також визначити та закріпити джерела фінансування регіонального розвитку. Проте чинні на сьогодні закони та нормативно-правові акти, на жаль, не є гармонізованими між собою. Вони побудовані на різних концепціях, містять різні пріоритети та різні способи правового регулювання [5].

У сфері державної регіональної політики діють Конституція України, Указ Президента України від 25.05.2001 р. № 341 «Про концепцію державної регіональної політики», закони України «Про стимулювання розвитку регіонів», «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про Генеральну схему планування території України», «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», «Про державні цільові програми», «Про транскордонне співробітництво», «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного та соціального розвитку України», акти Президента України, Кабінету Міністрів України [6].

5 лютого 2015 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про засади державної регіональної політики», розробку якого було розпочато Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України ще у 2008 р. за активного залучення експертів проектів технічної допомоги Європейського Союзу. 1 березня 2015 р. Президент України П. Порошенко підписав Закон «Про засади державної регіональної політики» (№156-VIII), який набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування [7;9].

Прийнятий Закон закладає фундамент для нового законодавства про регіональний розвиток в Україні, яке базується на кращих європейських практиках, та дає підстави для перегляду на його основі усього масиву законодавства, що в тій чи іншій мірі має відношення до реалізації державної регіональної політики.

Державна регіональна політика (ДРП), як складова частина внутрішньої політики України, реалізовуватиметься на принципах законності, співробітництва, паритетності, відкритості, субсидіарності, координації, унітарності, історичної спадкоємності, етнокультурного розвитку, сталого розвитку, об'єктивності. Принцип субсидіарності, зокрема, передбачає передачу владних повноважень на найнижчий рівень управління для найбільш ефективної реалізації.

Об'єктами ДРП є територія регіонів, макрорегіонів, мікрорегіонів, групи регіонів (або їх частин), міст, сіл, селищ, об'єднані за критеріями та в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів[10].

Законом, серед іншого, затверджено низку термінів, зокрема:

макрорегіон - частина території України у складі декількох регіонів чи їх частин, об'єднаних за спільними ознаками, яким притаманні спільні проблеми розвитку, у межах якої реалізуються спеціальні для цієї території програми регіонального розвитку;

мікрорегіон - частина території регіону, що характеризується територіальною цілісністю та особливостями розвитку, у межах якої реалізуються спеціальні для цієї території проекти регіонального розвитку;

моніторинг та оцінка результативності реалізації державної регіональної політики - періодичне відстеження відповідних індикаторів на основі офіційних статистичних даних та інформації центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та проведення на підставі даних моніторингу оцінки результативності виконання індикаторів шляхом порівняння отриманих результатів з їх цільовими значеннями;

програма регіонального розвитку - комплекс взаємопов'язаних завдань та заходів довготривалого характеру, спрямованих на досягнення визначених цілей регіонального розвитку, оформлений як документ, що готується та затверджується у встановленому законодавством порядку та реалізується через проекти регіонального розвитку, об'єднані спільною метою;

проект регіонального розвитку - комплекс взаємопов'язаних заходів для розв'язання окремих проблем регіонального розвитку, оформлений як документ за встановленою законодавством формою, яким визначаються спільні дії учасників проекту, а також ресурси, необхідні для досягнення цілей проекту протягом установлених термінів [10].

Суб'єктами ДРП є Президент, ВРУ, КМУ, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи.

Реалізація ДРП має здійснюватися на основі системи взаємопов'язаних документів: Державна стратегія регіонального розвитку України; План заходів з реалізації Державної стратегії регіонального розвитку України; регіональні стратегії розвитку; плани заходів з реалізації регіональних стратегій розвитку; інвестиційні програми (проекти), спрямовані на розвиток регіонів.

Для координації діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування із забезпечення формування та реалізації ДРП Законом передбачено утворення Міжвідомчої координаційної комісії з питань регіонального розвитку (консультативно-дорадчий орган) та заснування регіональних агенцій регіонального розвитку за участю асоціацій підприємців, органів місцевого самоврядування, вищих навчальних закладів, наукових установ, громадських об'єднань.

Фінансування заходів ДРП передбачається за рахунок: міжбюджетних трансфертів з державного бюджету місцевим бюджетам; фінансових ресурсів суб'єктів регіональної політики, державних та приватних партнерів об'єднаних на принципах державно-приватного партнерства, міжнародних інституцій; капітальних видатків державного бюджету; державних цільових програм, у тому числі програм подолання депресивності територій; угод щодо регіонального розвитку; програм і заходів, включаючи інвестиційні програми (проекти), що реалізуються за рахунок коштів державного фонду регіонального розвитку [11].

Зарубіжний досвід, врахований у Законі, відкриває додаткові можливості для створення в Україні адаптованої до законодавства ЄС системи об'єктів та повноважень суб'єктів регіональної політики; системи документів, що стосуються формування та реалізації державної регіональної політики; механізмів її фінансового забезпечення та шляхів здійснення моніторингу.

З метою підвищення ефективності державної політики у сфері регіонального розвитку шляхом залучення мережі аналітичних організацій громадянського суспільства для розробки, аналізу та моніторингу стратегій регіонального розвитку в Україні та впровадження рекомендацій з вдосконалення стратегій регіонального розвитку на строк до 2020 р. Інститут громадянського суспільства за підтримки Представництва Європейського Союзу в Україні розпочав реалізацію нового проекту «Регіональна політика в Україні: громадський моніторинг стратегій регіонального розвитку». Партнерами проекту також є Всеукраїнська асоціація органів місцевого самоврядування «Українська асоціація районних та обласних рад», Офіс Ради Європи в Україні [11].

Основні завдання проекту: залучення 25 аналітичних центрів з кожного регіону України до діяльності в складі Асоціації регіональних аналітичних центрів з метою аналізу державної політики у сфері регіонального розвитку та підвищення її ефективності; вироблення методології для розробки стратегій регіонального розвитку, аналізу відповідності стратегій регіонального розвитку цілям державної регіональної політики, аналізу здійсненності стратегій регіонального розвитку, моніторингу стратегій регіонального розвитку; підвищення обізнаність представників аналітичних інститутів громадянського суспільства у сфері розробки, аналізу відповідності та здійсненності, моніторингу регіональних стратегій розвитку; зміцнення інституційного та аналітичного потенціалу Асоціації регіональних аналітичних центрів тощо [7].

У рамках цього проекту, який реалізується Поліським фондом міжнародних та регіональних досліджень у партнерстві з Асоціацією регіональних аналітичних центрів, Інститутом громадянського суспільства, Всеукраїнською асоціацією органів місцевого самоврядування «Українська асоціація районних та обласних рад», Офісом Ради Європи в Україні за підтримки Європейського Союзу та Швейцарсько-українського проекту підтримки децентралізації в Україні (DESPRO) проводилися круглі столи, де обговорювалися сучасні проблеми територіального розвитку та реалізації регіональної політики в Україні, а також пропозиції щодо підвищення її ефективності в контексті можливих сценаріїв розвитку інтеграційних процесів. У заходах взяли участь авторитетні українські та зарубіжні експерти, представники органів державної та місцевої влади, учені, працівники освіти, лідери відомих громадських організацій, журналісти [11].

Таким чином, впровадження регіональної політики має сприяти поглибленню територіального поділу праці, спеціалізації виробництва, створенню виробничих структур, які б відповідали географічним та економічним умовам кожного регіону. Ефективне використання науково-технічного потенціалу, розвиток підприємництва, впровадження різних форм господарювання сприятиме насиченості ринку товарами та послугами, задоволенню потреб людей, має позитивно вплинути на стан соціального забезпечення людей.

Залучення недержавних структур до участі у забезпеченні програм регіонального розвитку

економічний регіональний недержавний

У країнах ЄС коло інститутів, які безпосередньо залучаються до процесу розвитку територій (крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування різного рівня), є дуже широким. Можна навести різні інститути та інституції, які безпосередньо залучаються до процесу розвитку територій: асоціації муніципалітетів, національні агентства розвитку, торговельно-комерційні та промислові палати, технополіси, бізнесові й інноваційні центри, регіональні фінансові компанії, приватні консультанти та експерти, профспілки, організації, які займаються працевлаштуванням населення, організації, які спеціалізуються на поширенні нових технологій, бізнес-інкубатори, венчурні фонди, гарантійні фонди, благодійні фонди тощо.

Особливої уваги заслуговує аналіз агентств регіонального розвитку - своєрідного інституційного феномену останньої чверті ХХ ст., філософія якого була запозичена в Європі з досвіду США. Своєрідність агентств регіонального розвитку полягає в тому, що вони виконують функцію “посередника” між місцевими та регіональними “громадами” підприємців та стратегічними намірами влади цих рівнів щодо соціально-економічного розвитку території[12].

На початку 90-х рр. ХХ ст. в Україні діяло кілька агентств регіонального розвитку - громадських організацій, які функціонували за рахунок зарубіжних грантів, не мали єдиних принципів діяльності та чітко визначеного власного статусу в процесі розв'язання територіальних проблем. З 1995 р. вони створюються у містах - обласних центрах - Вінниці, Дніпропетровську, Запоріжжі, Івано-Франківську, Львові, Сімферополі, Харкові, в одних випадках їх засновниками були бізнесові структури, в інших - місцеві органи влади. Лише кілька з них займалися розробкою програм соціально-економічного розвитку територій, переважна кількість надавали консалтингові послуги місцевим підприємствам. У 2001 р. мережа АРР становила 17, у 2002 р. - 27, у 2004 р. - 38, у 2005 р. - 39, сьогодні - близько 100 організацій в усій державі [1;12].

Суттєве значення у сучасних умовах мають такі напрями діяльності Асоціації: визначення у прийнятих останнім часом нормативно-правових актах та орієнтування на забезпечення інтеграції України в Європейський Союз, формування та реалізація стратегій регіонального розвитку, забезпечення фінансової самодостатності регіонів і територіальних громад, внесення пропозицій щодо вдосконалення адміністративно-територіального устрою країни. Зазначене створює привабливі умови для системної реалізації потенціалу таких інституцій в інтересах держави, її регіонів і громад [3].

АРР мають розробляти стратегічні плани розвитку території, складати інвестиційні проекти з відповідною фінансовою базою, забезпечувати дотримання юридичними і фізичними особами встановленого регіонального вектору в їх соціально-економічній діяльності на близьку і далеку перспективи. Як розпорядник бюджетних коштів АРР має право брати участь у підготовці бюджетного запиту (проводити консультації, обмін думками, конференції, слухання тощо), вносити пропозиції з надання субвенцій, розглядати питання щодо регіонального розвитку на сесії місцевої ради.

Розширення форм і методів фінансового забезпечення програм регіонального розвитку має посідати центральне місце в організаційній перебудові взаємовідносин між різними інституціями по лінії “регіон-центр”. До них можна віднести:

- створення спільних інвестиційних фондів за участю бюджетних, приватних, корпоративних і громадських коштів;

- внесення коштів із бюджетів розвитку до статутних фондів суб'єктів підприємницької діяльності, які реалізують програми;

- оформлення статусу інвестицій для підтримки проектів, що виконуються місцевими органами влади;

- випуск і купівля цінних паперів, які емітуються суб'єктами підприємницької діяльності під програми, спрямовані на розвиток територій.

Створення венчурних фондів із залученням різних джерел має здійснюватися під конкретні інвестиційні проекти з концентрацією ресурсів на будівництво, реконструкцію, переобладнання потужностей у тих чи інших галузях виробництва або сфери послуг. Практика роботи таких фондів на рівні регіонів поширена майже в усіх розвинених країнах світу. Реалізація проектів через зазначені фонди має низку переваг, зокрема - оперативна емісія цінних паперів, відносно спрощена реєстрація, фактичне звільнення від сплати податків під час виконання робіт [12].

Проте Законом України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” (зі змінами і доповненнями) не визначені норми регіонального венчурного фонду [4].

Отже, сьогодні надзвичайно актуальним є формування цілісної державної регіональної політики та створення ефективної системи її реалізації.

Висновки

Під державною регіональною політикою розуміють сукупність цілей, заходів, засобів, механізмів, інструментів та взаємоузгоджених дій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для створення повноцінного середовища життєдіяльності людей на всій території України; забезпечення просторової єдності держави; сталого збалансованого розвитку її регіонів; узгодження регіональних і загальнодержавних інтересів.

Україна стоїть сьогодні на шляху реформування державної політики регіонів. Узагальнюючи сутність та зміст діяльності щодо впровадження державної регіональної політики, можна зробити висновок, що ця діяльність повинна сприяти демократизації процесів управління кожним регіоном та місцевого самоврядування, удосконаленню інтеграційних зв'язків між органами державного управління та регіональними органами влади. При цьому правові та економічні відносини й регулятори між державою і регіональними органами влади повинні будуватися на конституційних засадах за принципом верховенства загальнодержавного права та законів.

До процесу проведення та реформування регіональної політики важливо залучити не державні структури, що забезпечить незалежний погляд та певний контроль державних органів. Особливої уваги заслуговують агентства регіонального розвитку, які на сьогодні існують і в нашій державі, хоч і не мають єдиного плану дій. Вони розробляють стратегії та плани розвитку регіону та співпрацюють з місцевими органами влади. На жаль, їх діяльність є дещо обмежено і до них не завжди прислуховуються. На мою думку, це відбувається через те, що вони мало афішують свою діяльність, тому не залучаються підтримкою з боку громадськості.

Список використаних джерел

Вакуленко В. М. Державна регіональна політика: навч. посіб. / В. М. Вакуленко,Н. М. Гринчук. - К. : НАДУ, 2007. - 112 с.

Грицяк І. А. Управління в Європейському Союзі: теоретичні засади : монографія /І. А. Грицяк. - К. : Вид-во НАДУ, 2005. - 236 с.

Дегтярьова І. О. Конкурентоспроможність регіону: стратегічні пріоритети та механізми державного управління : монографія / І. О. Дегтярьова. - К. : НАДУ, 2012. - 368 с.

Державний фонд сприяння місцевому самоврядуванню в Україні. - Режим доступу: http://municipal.gov.ua

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. - Режим доступу: http://www.minregion.gov.ua/

Офіційний веб-портал Верховної Ради України. - Режим доступу: http://rada.gov.ua/

Офіційне інтернет-представництво Президента України П. Порошенка. - Режим доступу: http://www.president.gov.ua

Размещено на Allbest.ru