Размещено на http://www.allbest.ru/

Потенціал сільських громад у вирішенні проблем вимушеної внутрішньої міграції

Вступ

Облаштування вимушених внутрішніх мігрантів у сільській місцевості подекуди довело, що люди з іншою професійною кваліфікацією, ментальністю, побутовими звичками, уявленнями про свята, мовою - стали економічним та соціально-культурним викликом для сільських громад. Ці обставини спонукали до розбудови нематеріальних активів сільського розвитку - необхідності свідомого порозуміння, ентузіазму, пошуку спільних інтересів, об'єднання довкола спільних цінностей і колективних дій тощо.

У багатьох сільських регіонах України місцевим громадам та переселенцям вдалося досягти взаєморозуміння та співпраці, про що свідчать численні позитивні історії вимушено переміщених осіб, які узагальнені цими емпіричними дослідженнями.

Накопичений досвід облаштування внутрішніх мігрантів у сільській місцевості дає підстави виділити дві моделі вирішення цієї проблеми, які функціонують на територіях сільських громад, що прихистили переселенців. Один варіант взаємовідносин вибудовується як персональна імплементація переселених сімей у сільські громади, інша модель - організоване групове переселення, як окреме поселення в межах функціонуючого сільського населеного пункту. Ці моделі є продуктом спільних зусиль самих сільських громад та вимушено переселених родин а також представників органів влади та громадянського суспільства. Отже, метою статті є узагальнення підходів до практичного вирішення проблем вимушеної внутрішньої міграції у контексті реалізації потенційних можливостей сільських громад та розробка пропозицій для формування політики сільського розвитку, орієнтованої на взаємовигідне вирішення проблем села та вимушено переміщених осіб .

1. Організовані поселення для компактного проживання. Кейс-стаді - Львівська область

До Львівської області переселилося приблизно 20 тисяч переселенців, з них біля половини у сільську місцевість. Львівщина є унікальною у тому сенсі, що стала одним з осередків компактного проживання переселених осіб з Криму - кримських татар. Це пов'язано з тим, що львів'яни одними з перших відреагували на швидкий процес анексії Криму й запросили кримчан приїздити на Галичину. Керівник західноукраїнського офісу «Крим SOS» Алім Алієв зазначив, що то була дуже тепла зустріч, пропонували житло, роботу. Втім, влітку 2014 року після нової хвилі переселенців з Донбасу ситуація дещо змінилася, й піднесений настрій змінився сторожким та підозріливим сприйняттям. Розпочалась кропітка робота у руйнуванні штучних стереотипів про переселенців: переміщені особи не є людьми, що сіли на шию й щось просять, чогось вимагають. Це люди, які здатні давати, адже багато з переселенців доволі швидко адаптувалися на новому місці, відкрили бізнес й працюють на благо місцевого розвитку.

У жовтні 2015 року у Львівській області на місцевому рівні було схвалено рішення, за яким для переселенців із зони конфлікту стало можливим отримати землю під організоване будівництво у Яворівському районі у селищній раді Вороців, до складу якої входить чотири села.

Ініціатором проекту щодо створення окремого власного поселення для переселенців з Донбасу стала Громадська організація «Громадський рух переселенців Донбасу», яку створили у травні цього року. Вона об'єднує 53 переселених особи, людей із чіткою проукраїнською позицією, мешканців Донецька, які переїхали до Львова та налаштовані спільно вирішувати проблеми із житлом, облаштуванням та імплементацією до місцевих інститутів громадянського суспільства.

Ідея створення власного поселення прийшла після тривалого періоду оренди квартир у м. Львові. Коли заощаджень ставало все менше, переселенці дійшли до думки про необхідність зведення власного житла. Виникла ідея збудувати разом ціле «містечко». Активісти ГО «Громадський рух переселенців Донбасу» шукали можливість отримати землю для будівництва свого «містечка» у багатьох селах, але домовитись змогли лише у селі Вороців Яворівського району. Голова сільради Ірина Перун пішла назустріч переселенцям. За її ініціативи та підтримки було організовано громадські слухання з цього питання: постійно збирались засідання депутатів районної ради, селищної ради, запрошували місцевих активістів, урядовців та інших зацікавлених осіб. Багато консультацій було проведено з місцевими мешканцями, які зустрічалися з переселенцями, ставили питання, обговорювали варіанти вирішення проблеми. Врешті місцева влади запропонувала оригінальне рішення. Щоб партнерство місцевої громади з переселенцями було взаємовигідним, земля під будівництво містечка виділяється в обмін на облаштування території сільради; переш за все ремонт місцевих доріг.

Місцева рада селища Вороців уклала відповідну угоду з ГО «Громадський рух переселенців Донбасу». Під забудову виділяється 24 ділянки землі. На першому етапі переселенці отримають 6 ділянок, решту мають отримати у своє користування після того, як буде зроблена дорога та проведуть необхідні комунікації. Нова дорога, яку переселенці робитимуть власноруч, має бути завершена восени 2015 року, навесні мають розпочати зводити будинки, до літа 2016 року будівництво власного містечка переселенці планують завершити.

У зв'язку з тим, що земля для будівництва дісталася проблемна: поруч річка, яка інколи розливається на територію забудови та багато торфу, переселенці вирішили власними силами розв'язати й ці проблеми: дорогу насипають своїм коштом, осушують торф'яники, укріпляють берег річки. Місцеві мешканці задоволені таким сусідством, оскільки після проведення культур-технічних робіт та інфраструктурних комунікацій їхні земельні ділянки зростуть у ціні.

Більша частина активістів ГО «Громадський рух переселенців Донбасу» - підприємці, які мали власний бізнес на Сході. Багато кому довелось розпочинати нову справу з нуля: Надія Нещаденко організувала агентство нерухомості та турагенцію, Наталя Марійчук виграла грант і розводить перепілок, Катерина Пантикіна відкрила рекламну агенцію, Людмила Галай виготовляє солодощі, Володимир Татаренко відкрив чебуречну. Інші займаються тим самим, чим займались вдома: Олександр Солоненко професійний фотограф і має власну фотостудію, Володимир Коноплев і Михайло Бовгунов - землевпорядники, Геннадій Волков - директор юридичної фірми, Василь Колодій - будівельник.

За словами активістів ГО «Громадський рух переселенців Донбасу», найбільшою проблемою у створенні власного містечка є фінансові ресурси для проведення всіх робіт з облаштування території вчасно. ГО зверталась по допомогу до всіх, хто міг би якось допомогти, зокрема до громадянської організації «Кримська Діаспора» та її лідера Анатолія Засоби, завдяки зусиллям якого їм вдалось передати своє звернення до міністра соціальної політики Павла Розенка, а також сконтактувати з різними міжнародними організаціями. Зокрема, «Громадський рух переселенців Донбасу» заручився підтримкою Управління Верховного комісара ООН у справах біженців [1].

Кейс-стаді - Одеська область. У Одеській області в селі Маяки Біляївського району переселенці зі сходу при підтримці благодійного фонду «Добрий самаритянин» організували комуну, яка функціонує за зразком ізраїльських кібуц. Кібуци - це невеликі еко-поселення, розраховані на 150-200 чоловік, які мають спільне господарство, що функціонує на базі невеликого багатопрофільного сільськогосподарського виробництва.

Матеріальною базою, на якій створилося поселення став покинутий у сільській місцевості табір дитячого відпочинку. З дитячого табору благодійний фонд спільно з біженцями створили повноцінний пансіонат для переселенців: привели в порядок існуючі будівлі, побудували нові збірні будинки, витративши, в цілому, більше 4 мільйонів гривень. Адже дитячий табір колись використовувався у теплий період року, не було опалення, спільними діями переселенців і членів благодійної організації вдалося провести опалення, організувати умови для цілорічного мешкання. На даний момент в пансіонаті проживає більше 150 осіб, у тому числі діти та інваліди; переселенці постійно прибувають. У таборі панує сприятлива атмосфера, в якій допомагають усім з загальною проукраїнською налаштованістю та з вимогою дотримання деяких правил гігієни, підтриманням чистоти і порядку.

Голова благодійного фонду "Добрий Самарянин" Денис Сердиченко на брифінгу в Одеському кризовому медіа-центрі відзначив, що перше завдання - допомогти людям пережити зиму, табір виконав. На другому етапі поставлено завдання - перетворення табору в повноцінне житлове поселення, що функціонує на самозабезпеченні. Для цього організували фермерське господарство для самозабезпечення необхідними продуктами харчування, розвивають тваринництво та рослинництво. Виробничі приміщення використовуються для утримання курок-несучок, поросят на відгодівлі, свиноматок, які використовується для нарощення поголів'я; висаджують овочі та плодові дерева для самозабезпечення овочами і фруктами, а також планують диверсифікувати економічну діяльність, переш за все - займатися сільським зеленим туризмом.

Члени комуни все роблять своїми руками. Тут функціонує загальна кухня - всіх годують триразовим харчуванням, у тому числі з власної ферми, діє дитячий садок. Місяць утримання комуни коштує 5000 тис дол., які покриваються власним господарством, коштом волонтерів і благодійного фонду.

На сьогодні у комуні діють певні правила поведінки - переселенці не розмовляють на політичні теми, самі себе обслуговують, готують їжу, працюють на себе. Власне фермерське господарство забезпечує їжею і роботою людей економічно активного віку і відповідного стану здоров'я. Члени комуни створюють психологічну атмосферу, максимально комфортну кожному проживаючому. Більшість переселенців не буде повертатися назад, шукатимуть заняття і облаштовування у комуні. Благодійний фонд "Добрий Самаритянин" обіцяє підтримувати і розширювати поселення: для частини переселенців виділятимуть невеликі ділянки землі для будівництва власних будинків в якості благодійності, розділивши наявну у розпорядженні фонду велику земельну ділянку. Розширятиметься економічна діяльність комуни, у тому числі поза межі сільського господарства [2, 3].

Кейс-стаді - Івано-Франківська область. Громадська організація «Д.О.М.48.24» створена переселенцями з Донбасу у Івано-Франківську для формування сприятливого середовища для життя, роботи, психологічної реабілітації та соціально-культурної адаптації внутрішньо переміщених осіб. «Дій - обирай майбутнє!» - такий девіз її засновників, з перших літер цих слів утворилася назва організації. Щодо цифр, то вони є посиланням на географічні координати - сорок восьма широта та двадцять четверта довгота, з яких починаються координати Івано-Франківська. Координати Донецька та Луганська також лежать на цій широті: таким чином, сорок восьма широта поєднує всю країну, а на перетині її з двадцять четвертою довготою знаходиться Івано-Франківськ, де і знайшли свій новий дім засновники організації.

Серед засновників ГО «Д.О.М.48.24.», які познайомились та згуртувались через фейсбук - будівельники, науковці, економісти, домогосподарки, студенти, родини учасників АТО, які прагнуть допомагати один одному і розвивати свою нову домівку на Івано-Франківщині гуртом. Колишні мешканці Донбасу й Криму поставили собі за мету позбутися тавра «ВПО - внутрішньо переміщені особи». Для них жити на Прикарпатті означає не просити допомоги, а бути самодостатніми й корисними тут. Активістка ГО Олеся Архіпова зазначає: «Ми хочемо працювати над тим, аби місцева громада прийняла нас, а не тільки виявила жалість. Щоб нас прийняли як людей, які здатні самі вирішувати проблеми і допомагати спільноті, в яку хочуть інтегруватися». Адже у складі організації - переважно ті, хто був доволі успішним і впевненим у завтрашньому дні до війни. Тобто діяльність організації спрямована на залучення інтелектуальних, творчих та інших ресурсів ВПО на благо місцевої громади, на допомогу ефективного вирішення проблем переселенців і налагодження містків для співпраці та порозуміння із івано-франківським суспільством.

Активісти працюють над ідеєю створення агротехнопарку неподалік міста у сільській місцевості. На цій території мають бути житлові будинки для переселенців і поруч - кілька невеличких ферм. Дехто з членів організації мають досвід будівництва екоферм та енергоефективних будинків. «На гроші, що генерує цей бізнес, можна оплачувати житло в місті або допомагати тим, хто цього потребує. Також бізнес вирішить проблему зайнятості», - зазначає одна з ініціаторів технопарку Наталя Вишневецька [4].

2. Персональна імплементація переселених родин у діючі сільські громади. Кейс-стаді - Тернопільська область

У Гусятинському районі Тернопільської області кількість переселених осіб становить 120 чоловік, лише третина з них погодилась жити в селі. Основний аргумент не бажання їхати у сільську місцевість - багато роботи. Більшість біженців працюють і гроші на облаштування намагаються заробити самостійно. Інші ж переселенці, здебільшого, їх випрошують; допомагати їм важко, адже бюджетних коштів у сільрадах на це не закладено. За свідченням заступник голови Гусятинської районної ради Любомира Лівеля, бюджетних резервів на підтримку переселених осіб немає і на районному рівні. Тому допомога місцевої влади в основному полягає в тому, щоб людей організувати і надати їм методичну допомогу, підказати, до кого можна підійти і отримати хоч якусь допомогу.

В село Увисла на Тернопільщину із Гранітного переїхала сім'я переселенців Попових-Качалових. Вони приїхали до Усли ще на початку подій на сході. Тікати із рідного села їм довелось не лише через прихід проросійської влади, а й через непорозуміння з односельцями, оскільки мають проукраїнську позицію. До села Увисла приїхали до родичів, тут проживає двоюрідний брат.

Ця сім'я - одна з небагатьох, хто зміг облаштуватися на Тернопільщині самостійно у новій сільській громаді. Використали для облаштування нового помешкання пустуючий сільський будинок, почали ремонтувати його своїми силами, завели господарство та організували власний міні-бізнес. Мають великий город, мати з дочкою самі його обробляють. З Донеччини жінки привезли в`язальну машинку і організували для місцевих мешканців виробництво трикотажних виробів.

Грошових коштів для облаштування нового помешкання потрібно багато. Внутрішнє облаштування будинку та прибудинкової території допомагають зробити місцеві благодійники - ванну, вікна і паркан. «Мусимо допомогти людям. Звичайно, тут до них ставляться по-різному, але більшість допомагає. Треба підтримувати один одного, адже інакше нічого не буде», - каже депутат сільської ради Михайло Підгородецький [5].

Кейс-стаді - Львівська область. У Львівській області Громадська організація «Клуб ділових людей» та міжнародний фонд «Відродження» організували перший бізнес-інкубатор для вимушено переміщених осіб «Новий відлік» для допомоги переселенцям працевлаштуватись та адаптуватись до нових умов життя. Після інтенсивного двомісячного бізнес-навчання серед 64 учасників проекту відібрали 15 переможців із найкращими бізнес-планами. Ці 15 переселенців отримають грант до 100 тис. грн від фонду «Відродження» на розвиток власного бізнесу. Наталя Марійчук увійшла у п'ятірку лідерів, котрі очолили рейтинг найкращих бізнес-проектів у сільському господарстві. Наталя Марійчук організувала перепилину ферму та проектує створення еко-ферми з вирощування зелені.

Наталя з родиною переїхала на Львівщину у червні 2014 року з Алчевська. Місто знаходиться на межі Донецької та Луганської областей. І цей район завжди був депресивний. Із початком війни завод, що годував місто, повністю зупинився, над головами літати військові літаки, було страшно. Чоловік хотів перечекати, а Наталя з дітьми вирушила до Львова і перших півтора місяці жила у подруги в Сколе. Згодом орендували будинок в Городку, а звідти переїхали до села Шоломинь, Пустомитівського району неподалік Львова. Переїжджали вже двома родинами - разом із сестрою. Загалом - 13 людей. сільський державний підтримка мігрант

Стали облаштовуватися на новому місці, думати про власну справу. Спочатку переселенка хотіла реалізувати проект дитячого кафе у селі, проте коли почала рахувати видатки, то зрозуміла, що мрія - недосяжна. На одному з тренінгів, де була Наталя, розповідали про перепелів. Відтак жінка зацікавилась цією темою, вивчила ринок і дійшла висновку, що перепелина ферма - це вигідна справа. Почала втілювати ідею в життя: навесні пройшла коротке бізнес-навчання від Міжнародної організації міграції та виграла грант $2,5 тис. для реалізації проекту перепелиної міні-ферми. Зараз перепелина міні-ферма налічує близько 900 голів основного стада, яке дає свіжі яйця і молодняк птахів.

Розширення бізнесу вирішили організувати на присадибній ділянці, яка використовувалась для вирощування зелені для власних потреб, надлишки продавалися на ринку. Спостереження за ринком навели на думку, що домашню зелень продають тільки сезонно, а не цілий рік. Так виникла ідея зробити теплицю, де б постійно вирощувалась зелень, але не звичайна, як-от кріп чи петрушка, а розширеного асортименту - базилік, рукола, кінза, салати. Важливо, аби продукти були екологічно чистими. У більшості випадків в теплицях зелень вирощують з застосуванням хімічних засобів, Наталя поставила за мету виробляти еко-продукти. Прорахувала, що «дідівським» способом вирощувати таку продукцію буде занадто довго і економічно затратно. Інноваційне рішення - теплиця, облаштована системою гідропоніки - спеціальної системи екологічного вирощування рослин без ґрунту. В Україні така система використовується вкрай рідко, хоча в Європі вона доволі поширена. Для того, аби зелень виросла в системі гідропоніки, потрібно до 30 днів, залежно від виду рослин. Особливість цієї системи також в тому, що рослини продаватимуться із корінням, в горщечках, тобто вони будуть завжди свіжими та можуть стояти декілька днів у покупців вдома. Наталя Марійчук розробила новий бізнес-проект теплиці для екологічного вирощування і отримала грант. Якщо вдасться швидко закупити необхідне для теплиці обладнання, то вже в грудні вона зможе вийти на ринок. Наталя зазначає, що «вартість зелені буде трошечки дорожча від тієї, що є на ринку. Проте наш продукт не для продажу бабусями на ринках, а для магазинів чи ресторанів - це бізнес для бізнесу» [6].

Кейс-стаді - Вінницька область. Житель Горлівки Олег влаштувався в селі Степанівка Вінницької області. Там родина купила невелику хату, власними силами проводить ремонт, організовує присадибне господарство. Олег завів блог "українського переселенця", де тепер описує враження від сільського життя, дає поради з власного досвіду висвітлюючи як він сам облаштовує нове житло, розбиває город, заготовляє дрова на зиму, ділиться планами на майбутнє - планує, чим засівати город, які дерева висадити в саду, як перебудувати підсобне приміщення, в якому утримуватиметься птиця і худоба. «Не бійтеся села, там життя не гірше, ніж у місті, а часом навіть краще", - радить він у своєму блозі.

Кейс-стаді - Київська область. У Києво-Святошинському районі Київської області проживає велика родина переселенців з 15-ти осіб. В Олени Жеребченко з чоловіком двоє власних дітей і ще 11 прийомних. З собою з Донецька вони перевезли чотирьох коней, дві кози, кілька кішок, кроликів і собак. Перевезти усіх було не так важко, допоміг товариш, у нього була коневозка. Довго шукали будинок зі стайнею, але усвідомили, що це нереально, тому коней помістили в кілометрі від місця проживання на організованій стайні, де їхньому «господарству» надали благодійний притулок. На умови родина не скаржиться, але мріє про власну земельну ділянку більших розмірів: "Зиму переживемо тут, будинок в хорошому стані. Але про свою земельну ділянку мріємо, щоб побудувати свій будиночок з городом, теплицею, маленькою стайнею", щоб знову жити всім разом і спільно доглядати улюблених тварин.

Кейс-стаді - Чернігівська область. Родина Марини та її батьків оселилися у Талалаївці Ніжинського району Чернігівської області у кінці березня цього року. До переселення мешкали у Світлодарську, що у 18 кілометрах від Дебальцевого. Марина з мамою Оленою ведуть домашнє господарство, Євгеній Кравченко, чоловік Марини, працює на Ніжинському жиркомбінаті. Чоловік Олени зараз на Донеччині; працює у зоні АТО електрослюсарем у місті Світлодарськ Донецької області на Вуглегірській ТЕС. В сім'ї четверо дітей. Двійні Софії і Євгенії - три роки. Богдану - чотири. Лілі, доньці Марини від першого шлюбу, - 14.

Приїхали на Чернігівщину, бо у Ніжинському районі мешкають родичі, та й вони тут жили до 1989 року. Переїхали на Донбас після Чорнобильської катастрофи туди, де пропонували нормальні умови для життя. У Світлодарську облаштувалися, обжилися, заробили все своєю працею. І все залишили. За три квартири платять комунальні платежі, оскільки їх нереально продати, а покинути - шкода. Ніхто не купляє. Родина, маючи на Донеччині три квартири з меблями, оселилася на Чернігівщині у чужій хаті, яку запропонував талалаївський сільській голова Володимир Хоменко. Він разом із дружиною живе з батьками. Хата куплена для сина-студента на майбутнє. Хата старенька, але газифікована та має електрику. За житло сім'я переселенців не платить, тільки за електроенергію і за газ. Засадили на полі город 20 соток. Односельці дали насіння гарбузів і кукурудзи, картоплю для висадки. Менших дітей оформили у садок, старших - у школу.

Роботу за фахом Марині знайти поки що не вдалося, навіть у Києві. Вона - медсестра, а також спеціаліст з ремонту і обслуговування медичної техніки - технік-електронник. Заробляє власноруч рукоділлям - на замовлення шиє, в'яже [7].

Сім'я переселенців мріє про власний дім і збирає документи на те, щоб отримати кредит на 100 тисяч гривень за проектом «Власний дім» і купити житло у селі. Програма «Власний дім» діє відповідно до Указу Президента України від 27 березня 1998 року N 222 "Про заходи щодо підтримки індивідуального житлового будівництва на селі" та Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. N 1158.

Кейс-стаді - Черкаська область. Сім'я Сергія і Ірини із Слов'янська знайшла притулок у селі Боровиця Чигиринського району на Черкащині. На Донеччині сім'я займалася власним бізнесом з виробництва посуду, виховували двоє дітей. Але коли у ході бойових дій зруйнували їхній будинок, були вимушені бігти з небезпечної території. Вже півтора роки живуть в селі Боровиця. Поступово життя входить в нормальне русло. У Боровиці узяли будинок під виплату, мають город і сад (виноград, сливи) і намагаються відродити сімейний бізнес. Сергій встановив устаткування у новому будинку, однак відзначає - щоб твердо встати на ноги катастрофічно бракує коштів. Щоб відновити бізнес на Черкащині, планували продати напівзруйнований будинок в Слов'янську, але його ніхто не купує.

1. Зважаючи на те, що житлова проблема є найбільш актуальною для вимушених мігрантів, слід зосередитись на можливостях її вирішення. У цьому контексті варто переглянути механізми держаної підтримки покращення умов проживання у сільській місцевості у рамках діючих бюджетних програм, з тим, щоб забезпечити активне залучення переміщених осіб до цих програм.

2 Державна підтримка індивідуального житлового будівництва на селі надається за спеціальною бюджетною програмою «Державне пільгове кредитування індивідуальних сільських забудовників - «Власне житло». За час впровадження програми «Власне житло» станом на 2014 р. майже 90 тис. сільських забудовників скористалися пільговими кредитами на будівництво і придбання житла, що становить приблизно 2% сільських домогосподарств [11]. Включеність внутрішньо переміщених осіб до цієї програми на основі спрощення процедури доступу до можливостей облаштування власного житла та залучення дешевих позичкових коштів для накопичення державних ресурсів на програму «Державне пільгове кредитування індивідуальних сільських забудовників» могло б у короткі терміни покращити ситуацію з облаштуванням житлом.

3. Для більшого охоплення програмою «Власний дім» переселених родин доцільно виділяти кошти за цією програмою не тільки для будівництва, а й для ремонту та реконструкції пустуючого житла у сільській місцевості. Питома вага незаселених житлових будинків у сільській місцевості зараз становить більше 10% всього сільського житлового фонду. Ці будинки, як правило потребують значної реконструкції або капітального ремонту. Необхідно також посилити контроль за зловживаннями у використанні бюджетних ресурсів і переорієнтувати рух коштів за програмою «Власний дім» на ті сільські території, де оселилися родини вимушених внутрішніх мігрантів. Аналіз практики використання коштів за програмою «Власний дім» свідчить, що основні обсяги підтримки використані на зведення індивідуального житла переважно у приміських зонах (наближених до великих міст) та в особливо привабливих природно-ландшафтних і рекреаційних зонах. Запровадження перехресного контролю за освоєнням коштів програми «Власний дім» може значною мірою розширити доступ переселених осіб до державної підтримки покращення житлових умов.

4. Додатково інструментом державної підтримки індивідуального житлового будівництва у селі для переселених осіб може бути включеність їх у проект «Село майбутнього», який реалізується у рамках національного проекту «Відроджене скотарство» (постанова Кабінету Міністрів України № 953 від 15 жовтня 2012 р.). Поряд зі створенням виробничих об'єктів цим проектом передбачено будівництво житла для працівників за рахунок коштів інвесторів і державної підтримки. Тобто за цією програмою може бути забезпечено місце прикладання праці та проживання у сільській місцевості.

Анотація

На основе эмпирических данных обобщены практические подходы к решению проблем внутренне перемещенных лиц в сельских общинах в разных регионах Украины; выделены две модели взаимоотношений, которые являются продуктом совместных усилий сельских жителей и вынужденных внутренних мигрантов (семей), а также представителей органов власти и гражданского общества; предложены пути усиления мер политики сельского развития, ориентированные на предоставление государственной поддержки и обеспечения прав внутренне перемещенных лиц в сельской местности.

Ключевые слова: внутренне перемещенные лица, внутренняя миграция, модель обустройства внутренних мигрантов, сельская община, политика сельского развития.

The article is focused on practical approaches for solving of the internal migration problems in rural communities based on empirical evidences of the different Ukraine's regions. The author distinguished two relationship models which were realized as common effort of rural inhabitants and forced internally displaced migrants (families) as well as local government and civil society representative. The measures of rural development policy were proposed in order to facilitate the government support and provide legal rights for internally displaced persons in rural area.

Keywords: internally displaced person, internal migration, the model of internal migrates arrangement, rural community, rural development policy.

Размещено на Allbest.ru