Напрямки удосконалення системи управління оборотними активами підприємства

Отже, кошти, отримані ПАТ "Київпромстройсервіс" протягом 2015 року від реалізації будівельно-монтажної оснастки в кредит, у 0,987: 0,982 = 1,005 рази, або на 0,5%, перевищують кошти, отримані від реалізації нестандартного обладнання.

Тобто, якщо річні обсяги реалізації становлять, наприклад, 1 млн. грн., річна вигода від реалізації будівельно-монтажної оснастки порівняно з реалізацією нестандартного обладнання становитиме: 1000000 Ч 0,005 = 5000 грн.

ПАТ "Київпромстройсервіс" реалізує металеві броньовані двері на умовах комерційного кредиту. 50% покупців виступають позичальниками 2-го класу, 20% - 3-го і 30% - 4-го класу. Річна виручка від реалізації металевих броньованих дверей становить 5000000 грн. За рахунок кредитування покупців 5-го класу обсяг реалізації у 2007 році планується збільшити на 25%. Визначимо, як при цьому зростуть чисті надходження підприємства.

Якщо для розрахунків використовувати максимальні ризики неповернення для покупців різних класів), середній ризик неповернення у результаті реалізації продукції позичальникам 2-4-го класів становитиме:

0,5 Ч 0,005 + 0,2 Ч 0,01 + 0,3 Ч 0,02 = 0,0045, або 0,45%.

Чисті надходження коштів дорівнюватимуть 100% - 0,45% = 99,55% виручки, або 5000000 Ч 0,9955 = 4977500 грн.

Збільшення виручки на 25%, або на: 5000000 Ч 0,25 = 1250000 грн., у результаті кредитування покупців 5-го класу означає, що покупці цього класу складатимуть 25: 125 = 0,2; покупці 2-го класу - 50: 125 = 0,4; 3-го - 20: 125 = 0,16; 4-го - 30: 125 = 0,24 загальної чисельності покупців. Середній ризик неповернення у цьому випадку становитиме: 0,4 Ч 0,005 + 0,16 Ч 0,01 + 0,24 Ч 0,02 + 0,2 Ч 0,05 = 0,0184, або 1,84%.

Чисті надходження коштів з урахуванням ризику неповернення будуть такими: 100% - 1,84% = 98,16% виручки, або 6250000 Ч 0,9816 = 6135000 грн.

Отже, при зростанні обсягів реалізації на 1250000 грн. чисті надходження коштів зростуть на: 6135000 - 4977500 = 1157500 грн.

Використовуючи модель Міллера - Орра, розрахуємо інтервал коливань залишку грошових коштів на рахунку ПАТ "Київпромстройсервіс" та точку повернення.

Дохідність високоліквідних цінних паперів підприємства - 11,7% річних, середні витрати, пов'язані з придбанням чи продажем одного цінного папера, - 10 грн., дисперсія D одноденного коливання залишку грошових коштів на рахунку - 8410000 грн.2. Мінімальний залишок коштів на рахунку підприємство встановило на рівні 20000 грн.

Згідно з моделлю Міллера - Орра інтервал між верхньою та нижньою межами коливання залишку грошових коштів на рахунку, при якому мінімізуються сумарні витрати на утримання грошових коштів, дорівнює:

.

Середню величину залишку СЗ та точку повернення Р, що визначає рівень, відносно якого залишок на рахунку може збільшуватись і зменшуватись у певних межах, визначимо з виразів:

;

.

Враховуючи те, що транзакційні витрати (Вт) у розрахунку на один цінний папір становлять 10 грн., дохідність високоліквідних цінних паперів фактично визначає альтернативні витрати, які в розрахунку на день становлять: Ва = 11,7: 365 = 0,032%, дисперсія одноденного чистого потоку грошових коштів D = 8410000 грн.2, мінімальний залишок коштів на рахунку МЗ = 20000 грн., отримаємо:

I = 3(3 Ч 10 Ч 8410000: (4 Ч 0,00032))1/3 = 9238 грн.;

Р = 9238: 3 + 20000 = 23079 грн.;

СЗ = (4 Ч 23079 - 20000): 3 = 24106 грн..

При зростанні залишку коштів на рахунку до максимального рівня, що визначається величиною

МЗ + I = 20000 + 9238 = 29238 грн.,

необхідно придбати цінні папери на суму

МЗ + I - Р = 29238 - 23079 = 6159 грн.

з тим, щоб залишок коштів знизився до точки повернення. При зниженні залишку коштів на рахунку до мінімального рівня потрібно продати цінні папери на суму:

Р - МЗ = 23079 - 20000 = 3079 грн.,

щоб поповнити запас грошових коштів до рівня, що визначається точкою повернення.

Таким чином, результати застосування моделі Міллера - Орра і моделі Баумоля в практиці фінансового менеджменту, слугують орієнтиром при формуванні стратегії управління грошовими коштами та визначенні, виходячи з практичних міркувань і досвіду фінансової діяльності, основних параметрів грошового потоку ПАТ "Київпромстройсервіс".

2.3 Аналіз формування та використання потенціалу підприємства

Формування потенціалу підприємства - це процес ідентифікації та створення спектра підприємницьких можливостей, його структуризації та побудови певних організаційних форм задля стабільного розвитку та ефективного відтворення.

Підходи до визначення терміна "економічний потенціал підприємства" виявляють різні погляди в розумінні його сутності. Розходження у визначеннях пояснюється тим, що кожен з дослідників виділяє якусь одну з рис економічного потенціалу, не розкриваючи її цілком. В одних визначеннях робиться акцент на умови і фактори, що визначають величину економічного потенціалу, в інших - на характер соціально-економічних відносин, у третіх - на ресурсні елементи, в четвертих - на результати дослідження.

Економічний потенціал можна розглядати у функціональному, цільовому і тимчасовому аспектах. У функціональному аспекті економічний потенціал є сукупністю виробничих, фінансових, маркетингових, інформаційних і інших можливостей. У цільовому аспекті економічний потенціал є сукупністю можливостей досягнення системи цілей конкретного підприємства. У цьому випадку оцінці підлягають не окремі функціональні можливості, а сукупність можливостей досягнення конкретних цілей підприємства. Фактор часу, у свою чергу, привносить специфічні умови функціонування економічного потенціалу, додаючи процесу його розвитку динамічний характер. Таким чином, оцінка економічного потенціалу є складною, багатоаспектною, динамічною [1, с. 25].

Під формою оцінки економічного потенціалу розуміємо спосіб організації, змісту і результатів його оцінки. Залежно від виокремлюваних складових економічного потенціалу, спрямованості його використання і нарощування вирізняють ресурсну (зорієнтовану на оптимізацію структури) і результативну (спрямовану на ефективність використання) форми оцінки.

У рамках ресурсної форми залежно від часу, що береться до уваги під час оцінки, виділяють витратний (враховується минулий час) і порівняльний (дійсний час) підходи. У межах результативної форми залежно від проблемної орієнтації можна виокремити цільовий та дохідний підходи.

Ресурсна форма, зорієнтована на визначення економічного потенціалу підприємства як сукупності виробничих ресурсів, оцінює його величину як суму фізичних і вартісних оцінок окремих складових. Основою концептуальної ідеї ресурсної форми оцінки економічного потенціалу підприємства є твердження, що потенціальна продуктивність підприємства визначається кількістю і якістю наявних у його розпорядженні ресурсів, які визначають "вхід" підприємства, при розгляді його як виробничої системи. Таким чином, оцінка економічного потенціалу підприємства при реалізації ресурсної форми здійснюється у напрямку від "входу" (ресурсного) до "виходу" (реалізації продукту), шляхом приведення у співставний вигляд усього різноманіття ресурсних складових і обчислення їх сумарної величини у натуральному, кількісному чи грошовому виразах.

У рамках ресурсної форми оцінки економічного потенціалу підприємства використовують нормативний, рейтинговий та індексний методи. Реалізація нормативного методу пов'язана з визначенням нормативів, що є еталонними, і порівнянням з ними фактично досягнутих показників, які характеризують оцінюваний економічний потенціал. Рейтинговий метод оцінки полягає в порівнянні показників економічного потенціалу підприємства з показниками еталонного підприємства або найкращими показниками підприємств галузі, а також врахування показників конкурентів, що робить неможливим вплив суб'єктивності результатів експертного опитування, але недоліком є відсутність впливу на економічний потенціал стратегічних цілей досліджуваного підприємства. Індексний метод стосується не стільки оцінки самої величини економічного потенціалу, скільки порівняльного аналізу ресурсозабезпеченості. Він передбачає наявність еталона для порівняння, в якості якого можуть виступати середнє значення за аналізованою сукупністю, показники кращого з підприємств галузі чи регіону, обґрунтований норматив, для нього характерне ігнорування структури елементів об'єкта оцінки.

Методи, розроблені на базі результативної форми, передбачають оцінку і діагностику ринкових можливостей організації виходячи із галузевих пропорцій економічних елементів і їх показників, дохідності різних видів діяльності, співвідношення попиту й пропозиції, наявності чи відсутності конкуренції, змін політичних, економічних, соціальних і технологічних факторів. Результативні методи оцінки економічного потенціалу підприємства дозволяють оцінити ринкові можливості організації як виробничої системи у цілому зі сторони її "виходу". У практиці використовуються індикаторний і матричний методи результативної форми оцінки економічного потенціалу підприємства [3, с. 90].

Аналізуючи зміст і форми економічного потенціалу підприємства, можна обґрунтувати складові його структури. До таких складових можна віднести:

- потенціал управління (готовність і здатність підприємства до використання можливостей у сфері цінностей, стандартів поведінки і традицій, світоглядних особливостей, культури головного керівництва; філософії менеджменту, організаційної структури; функціонального та ієрархічного розподілу праці);

- потенціал виконавчий (готовність і здатність персоналу підприємства до чіткої і планомірної реалізації завдань розвитку; загальний рівень виконавчої дисципліни, рівень підготовки працюючих і здатність до підвищення кваліфікації, соціально-психологічний клімат в колективі);

- потенціал організації та технології управління (готовність і здатність підприємства до використання можливостей у сфері цінностей, стандартів поведінки і традицій; світоглядних особливостей керівників; філософії менеджменту, організаційної структури, функціонального і ієрархічного розподілу праці);

- потенціал конкурентів (готовність і здатність своєчасно оцінювати конкуруючий рівень економічного потенціалу; виявляти передові напрями розвитку на мезорівні; розглядати можливість залучення конкурентів для реалізації загальних стратегічних програм розвитку і фінансування НДДКР) [2, c. 81].

На сьогоднішній день економічний потенціал формується під впливом розвитку ринкових відносин, зародження конкуренції, прискорення розвитку науково-технічного прогресу, збільшення ролі інформації, росту продуктивного використання сукупної робочої сили, підвищення рівня організації і управління виробництвом, поліпшення використання виробничих фондів, ощадливого й ефективного використання матеріально-сировинних і енергетичних ресурсів, соціального і культурного розвитку, застосування маркетингових досліджень.

Для виявлення чинників, що визначають формування і використання економічного потенціалу, є виділення його складових. При вирішенні цієї проблеми необхідно мати на увазі те, що, по-перше, усі вони взаємозв'язані своєю сутнісною основою - потенційною здатністю до праці, і по-друге, між ними повинна існувати спадкоємність у рамках основних складових потенціалу по вертикалі.

Класифікацію методів оцінки можна провести відповідно до різних ознак, залежно від типів зв'язків ресурсів, процесів та отриманих результатів. Якщо оцінка проводиться з позицій ефективності понесення витрат на створення об'єкта чи упорядкування земельного масиву, то очевидно, що вартість об'єкта оцінюється постфактум.

Коли враховується тільки теперішня ситуація, яка склалася на ринку (у певному регіоні), то можна казати про поточну оцінку вартості об'єктів. У тому разі, коли визначають майбутню корисність від господарського використання об'єкта, тобто обчислюють розмір чистого потоку капіталу, що буде отриманий інвестором-власником від експлуатації земельної ділянки, будівлі чи споруди, очевидно, що можлива вартість об'єкта розраховується аналітиком апріорно. Відповідно до цього з усієї різноманітності методів визначення вартості потенціалу виокремлюють три традиційні підходи: витратний, порівняльний та результатний (дохідний).

За класифікаційну ознаку зручно брати градації, що характеризують взаємозв'язок людини з головними характеристиками процесу її праці. Зрозуміло, що градацій цих взаємозв'язків у будь-якій господарській (та й у будь-якій іншій) діяльності людини може бути тільки три: результати (прибуток, ефект); витрати; сукупність результатів і витрат. З урахуванням цих градацій і постали три групи методів оцінки власності:

1) результатний (дохідний);

2) витратний;

3) порівняльний (результатно-витратний).

Ці групи методів можуть бути виділені й на основі іншої ознаки класифікації - урахування часу, що береться до уваги під час оцінки. Так, якщо враховується тільки минулий час, то методи зараховуються до групи витратних; якщо тільки дійсний час - до порівняльних (ринкових); якщо до уваги береться тільки майбутній час - до групи результатних (дохідних).

Загальну класифікацію можливих методів вартісної оцінки земельно-майнового комплексу підприємства та окремих його компонентів, що можуть бути використані для оцінки відповідних можливостей підприємства. Стисло економічну суть трьох зазначених підходів до оцінки майна підприємства, з певного огляду на необхідність врахування можливостей його ефективного використання, можна пояснити так:

- витратний (майновий) - визначає вартість об'єкта за сумою витрат на його створення та використання;

- порівняльний (ринковий) - визначає вартість на базі зіставлення з аналогами, що вже були об'єктами ринкових угод, пройшли певні процедури оцінки;

- результатний (дохідний) - оцінює вартість об'єкта на засаді величини чистого потоку позитивних результатів від його використання.



3. Пропозиції щодо удосконалення процесу управління оборотними активами з метою підвищення ефективності формування потенціалу підприємства

3.1 Пропозиції щодо джерел формування оборотних коштів підприємства

Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста ПАТ "Київпромстройсервіс". Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.

Як правило, мінімальна потреба ПАТ "Київпромстройсервіс" в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення; цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів.

Для ПАТ "Київпромстройсервіс" власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд. Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу ПАТ "Київпромстройсервіс", а проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.

Сталі пасиви - це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві.

Методика визначення власних оборотних коштів підприємства, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в І розділі пасиву балансу.

З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління ними ПАТ "Київпромстройсервіс" має змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду сталих пасивів можуть застосовуватись різні методики їх розрахунку.

Розмір мінімальної заборгованості із заробітної плати залежить від часу її виплати і терміну, за який вона виплачується. Що більший розрив між терміном виплати заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вона сплачується, то вища заборгованість, то більше коштів ПАТ "Київпромстройсервіс" може використати в господарському обороті. Так, якщо виплата заробітної плати здійснюється за першу половину місяця 25-го числа кожного місяця, а за другу половину - 10-го числа наступного місяця, то в обороті підприємства завжди перебуває дев'ятиденна сума заробітної плати.

Мінімальна заборгованість щодо резерву майбутніх платежів створюється головним чином за рахунок нарахувань на оплату відпусток. Належна заробітна плата за чергову відпустку списується на витрати виробництва не тоді, коли робітник іде у відпустку, а рівними частинами. Ці суми, що відносяться на собівартість продукції щомісячно, резервуються в порядку нарахувань на рахунок майбутніх платежів. Вони виплачуються робітникам, коли ті йдуть у відпустку, а потім списуються з цього рахунка. Однак на рахунку майбутніх платежів згідно з графіком відпусток завжди є кошти, які використовуються в господарському обороті. У зв'язку з цим мінімальні залишки коштів на рахунку майбутніх платежів ураховуються як джерело формування власних оборотних коштів. Резерв майбутніх платежів визначається в сумі мінімального залишку за звітними даними за 12 місяців, що передують плановому року, з урахуванням змін фонду заробітної плати в плановому році.

Сума мінімальної заборгованості із заробітної плати і резерву майбутніх платежів може визначатися і спрощеним методом, виходячи з суми мінімальної заборгованості за планом базового року й відсотка зростання фонду заробітної плати в плановому році.

Мінімальна заборгованість щодо відрахувань у позабюджетні фонди також постійно є в обігу ПАТ "Київпромстройсервіс", її можна визначити як добуток мінімальної перехідної заборгованості з оплати праці робітникам та відсотка відрахувань, затвердженого для відповідного фонду.

Мінімальна заборгованість кредиторам з оплати продукції за частковою готовністю обчислюється в галузях промисловості з тривалим циклом виробництва. Проміжні платежі замовників за етапами готовності продукції, що є джерелом покриття витрат незавершеного виробництва, ураховуються як сталі пасиви і можуть бути прирівняні до власних оборотних коштів. Сума за цим видом сталих пасивів визначається відповідно до програми виробництва, умов здачі продукції і порядку розрахунків.

На покриття приросту нормативу оборотних коштів ПАТ "Київпромстройсервіс" спрямовується не вся сума сталих пасивів, а лише приріст її в плановому році, оскільки базову їх суму враховано в попередні роки.

Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за ПАТ "Київпромстройсервіс", не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту.

Окрім того, виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.

Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості ПАТ "Київпромстройсервіс" щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства.

У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Призначення банківських кредитів - фінансування витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями.

Кредити банку дають змогу органічно ув'язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Планування потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.

Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей визначається для кожного об'єкта як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними оборотними коштами.

Короткостроковий кредит, незалежно від об'єктів кредитування, надається строком до одного року. Однак на практиці терміни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, спричиненої спадом виробництва, станом товарного і грошового обігу.

До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання.

Вексель є найпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписується боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель.

Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів.

Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість грошей одержує вексель або інше боргове зобов'язання.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних коштів, її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підприємства коштів інших суб'єктів господарювання.

Іншими словами, кредиторська заборгованість - це короткострокові зобов'язання підприємства, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставками-розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами.

Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборгованість постачальникам за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставками. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторська заборгованість, що утворюється в результаті порушення покупцями порядку і термінів оплати розрахункових документів. Якщо покупець, використовуючи в обігу неоплачені товарно-матеріальні цінності, одержує додаткові кошти, які йому не належать, то постачальник змушений звертатися до позапланового перерозподілу наявних коштів, до пошуків додаткових джерел формування його поточних фінансових ресурсів.

За кредиторської заборгованості постачальникам залучення коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської заборгованості залежать від конкретних умов організації та використання оборотних коштів, особливо - від розміру та тривалості простроченої дебіторської заборгованості, головним джерелом покриття якої і є кредиторська заборгованість.

Джерела формування оборотних коштів справляють вплив на їх обертання. Особливості різних джерел формування і принципи різного режиму використання власних і залучених оборотних коштів впливають на ефективність використання оборотних коштів і всього оборотного капіталу. Раціональне формування названих джерел оборотних коштів має значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан ПАТ "Київпромстройсервіс", сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними коштами.

3.2 Рекомендації щодо підвищення ефективності аналізу стану і використання оборотних коштів

Для підвищення оборотності оборотних коштів підприємству ПАТ "Київпромстройсервіс" необхідно більш ефективно використовувати обігові кошти і змінити величину товарообігу та його структуру, використовувати прогресивні способи реалізації продукції та ін Підприємству рекомендується знизити запаси матеріалів до оптимального рівня, збільшити ліквідність оборотних активів (зниженням частки матеріалів і збільшенням грошових коштів) і не допускати зростання і великих перепадів дебіторської заборгованості і товарної продукції на складі, тобто переглянути маркетингову політику по збуту товарів.

Щоб прискорити оборотність, необхідно:

- Удосконалювати виробництво і збут, нормалізувати розміщення оборотних коштів: для підвищення економічної ефективності виробництва, і збуту продукції необхідно інтенсивніше використовувати створений виробничий потенціал, домагатися ритмічності виробництва і збуту продукції;

- Повністю і ритмічно виконувати плани господарської діяльності;

- Удосконалювати організацію виробництва і збуту, впроваджувати прогресивні форми та методи: розробка плану поставки, плану реалізації, контроль над виконанням зазначених планів за термінами, одержання продукції від цехів, організації відвантаження та інші функції;

- Удосконалювати розрахунки з постачальниками і покупцями;

- Поліпшувати претензійну роботу;

- Прискорювати оборот грошових коштів за рахунок поліпшення інкасації виручки, суворого лімітування залишків грошових коштів у касах підприємства, в дорозі, на розрахунковому рахунку в банку;

- Звести до мінімуму запаси господарських матеріалів, малоцінних і швидкозношуваних предметів, інвентарю, спецодягу на складі, скоротити підзвітні суми, витрати майбутніх періодів;

- Не допускати зростання дебіторської заборгованості. Для цього необхідно:

- Уникати дебіторів з високим ризиком несплати, наприклад покупців, що представляють організації, галузі або країни, які відчувають серйозні фінансові труднощі;

- Періодично переглядати граничну суму відпустки товарів у борг виходячи з фінансового стану покупців і свого власного; при продажу великої кількості товарів негайно виставляти рахунки покупцям, з тим щоб вони отримали їх не пізніше ніж за день до настання терміну платежу;

- Визначати термін прострочених платежів на рахунках дебіторів, порівнюючи цей термін із середнім по галузі, з даними у конкурентів і з показниками минулих років;

- При наданні позики або кредиту вимагати заставу на суму не нижче величини дебіторської заборгованості по майбутніх платежу, користуватися послугами установ і організацій, які стягують борги за наявності поручительства;

- Гасити заборгованість шляхом заліку, тобтонадання зустрічної однорідної вимоги, заміни первісного обставини іншим або надання іншого виконання боргових зобов'язань;

- Продавати борги дебіторів банку, що здійснює факторингові операції, або іншим організаціями на основі договору цесії, якщо втрати від неповерненого боргу істотно менше, ніж кошти, які необхідно витратити на його стягнення;

- Обмінювати дебіторську заборгованість на акції або частки участі у віконниці капіталі підприємства-боржника з метою посилення свого впливу в його бізнесі.

Ефективність використання оборотних коштів підприємств, отже, залежить, перш за все від вміння керувати ними, покращувати організацію виробництва і збуту, підвищувати рівень комерційної та фінансової роботи.

Особлива увага приділяється вивченню причин виявлених відхилень по окремих видах оборотних активів і розробці заходів щодо їх оптимізації. Зростання товарних запасів може бути результатом недоліків в організації торгівлі, рекламі, вивченні попиту покупців, той маркетингової діяльності, наявності незатребуваних і неходових товарних груп.



Висновки

Дослідження теоретичних основ управління оборотними активами підприємства показало, що оборотні активи підприємства на відміну від необоротних мають досить рухливу структуру. При змінах на ринку залежно від сезону, роботи постачальників тощо запаси сировини, готової продукції та залишки на розрахунковому рахунку можуть коливатись у значних межах. При цьому завжди можна визначити максимальний і мінімальний рівні оборотних активів. Різницю між максимальним та мінімальним рівнем оборотних активів називають сезонною (змінною) складовою, оскільки при стабільній ситуації в економіці значні коливання рівня оборотних активів переважно пов'язані із сезонним характером діяльності підприємства. Мінімальний рівень оборотних активів визначає постійну (системну) складову оборотного капіталу.

Змінна складова оборотного капіталу відображує додаткові оборотні активи, необхідні для забезпечення виробничого циклу в пікові періоди або як страховий запас. Так, при зростанні ділової активності збільшується обсяг продаж, що викликає збільшення товарно-матеріальних запасів, дебіторської заборгованості, грошових коштів та інших оборотних активів.

Системна складова характеризує ту частину оборотного капіталу, потреби в якій залишаються відносно незмінними протягом усього операційного циклу. Іншими словами, це той необхідний мінімальний рівень оборотних активів, який потрібен для здійснення виробничої діяльності.

Оборотні активи можна поділити на три основні складові: запаси, дебіторську заборгованість, грошові кошти та високоліквідні цінні папери.

При відпуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті оцінка їх, як правило, здійснюється за одним із таких методів:

- собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

- собівартості останніх за часом надходження за пасів (ЛІФО);

- середньозваженої собівартості;

- ціни продажу.

У результаті здійснення підприємством фінансово-господарської діяльності обсяг грошових коштів неперервно змінюється. Якщо підприємство ефективно управляє оборотним капіталом, обсяг грошових коштів завжди достатній для забезпечення платоспроможності й ліквідності підприємства. При цьому якщо підприємство функціонує в умовах розвиненого фінансового ринку, воно може більш ефективно управляти своїми грошовими коштами, вкладаючи їх частину в ліквідні цінні папери, що дає змогу в будь-який момент виконати зобов'язання перед кредиторами і водночас отримати стабільний, хоча й невисокий, дохід.

Оскільки процеси виробництва та реалізації продукції супроводжуються рухом фінансових ресурсів, активну участь у вирішенні завдань, пов'язаних з управлінням оборотними активами підприємства беруть фінансові менеджери. До найважливіших із таких завдань належать:

- визначення оптимального обсягу та структури оборотних активів;

- мінімізація витрат на фінансування та підтримку певного їх обсягу;

- управління чистим оборотним капіталом підприємства;

- забезпечення ліквідності та платоспроможності,

- формування оптимального обсягу товарно-матеріальних запасів;

- управління дебіторською заборгованістю;

- управління грошовими коштами тощо.

У процесі управління оборотними активами при визначенні потреби в оборотному капіталі фінансовий менеджер насамперед аналізує структуру, оборотність, ліквідність оборотних активів, а також забезпеченість оборотним і чистим оборотним капіталом підприємства. Аналізуючи усереднені та максимальні значення таких показників на інших підприємствах галузі, а також враховуючи політику підприємства щодо фінансування оборотного капіталу, менеджер приймає відповідні управлінські рішення.

Іншими словами, управління оборотним капіталом включає не тільки формування необхідного обсягу оборотних активів, а й визначення структури джерел їх фінансування, що є одним із завдань фінансової політики підприємства.

У процесі реалізації будь-якої політики управління оборотним капіталом підприємства повинні намагатись прискорити оборотність оборотних активів з тим, щоб вивільнити частину оборотних коштів та поліпшити ефективність їх використання. Прискорення оборотності може відбуватися на всіх стадіях кругообігу:

- на стадії формування запасів - за рахунок ви значення зайвих запасів та їх ліквідації, оптимального вибору постачальників і поліпшення організації постачання;

- на стадії виробництва - за рахунок впровадження нових технологій та підвищення ефективності праці, що сприятиме скороченню виробничого циклу без зниження якості продукції, яку виробляють;

- на стадії реалізації продукції - за рахунок раціональної організації збуту, що, зокрема, забезпечується формуванням і реалізацією ефективної кредитної політики.

В роботі визначена залежність між рівнем оборотного капіталу та прибутком. При низькому рівні оборотного капіталу підприємство може не мати достатнього рівня прибутку в результаті нестачі оборотних коштів і втрати ліквідності.

Операційні витрати підприємства пропорційні до середньої величини запасів, оскільки обсяги банківського кредитування, страхові суми чи витрати на зберігання завжди визначаються величиною запасів. Чим більші запаси утримує підприємство, тим більшими будуть операційні витрати на їх утримання. Як правило, такі витрати визначаються у процентному відношенні до середнього обсягу запасів.

Дебіторська заборгованість, як і товарно-матеріальні запаси, є активом, що не приносить прибутку. Однак наявність певного обсягу дебіторської заборгованості є необхідним результатом господарської діяльності підприємства, а оптимізація її обсягу - одним із найважливіших завдань, які повинен вирішувати фінансовий менеджер у процесі управління оборотним капіталом.

Кругообіг капіталу на підприємстві супроводжується рухом грошових коштів, внаслідок чого збільшується або зменшується залишок грошових коштів на розрахунковому рахунку підприємства. При ефективному управлінні фінансами у підприємства не виникають часті та непередбачувані потреби в поповненні грошових коштів за рахунок банківських чи інших позик.

У цілому управління грошовими коштами на підприємстві включає:

- розрахунок фінансового циклу, або періоду обороту грошових коштів;

- аналіз руху грошових коштів та його прогнозування;

- визначення оптимального залишку грошових коштів і оптимізацію розрахунків;

- складання бюджетів поточних надходжень і ви трат тощо.

Модель Баумоля дає можливість аналітично виразити залежність між залишком грошових коштів та витратами на його утримання.

Модель Міллера - Орра є більш прийнятною з практичного погляду, оскільки враховує непередбачені коливання залишку грошових коштів на рахунку, що є характерним для підприємств, які не можуть точно спрогнозувати щоденний рівень надходжень та витрат.

В роботі проаналізовано процес управління оборотними активами ПАТ "Київпромстройсервіс". Визначено:

- необоротні та оборотні активи підприємства, власні та залучені кошти, оборотний, чистий оборотний та власний оборотний капітал; щорічні амортизаційні відрахування та балансову вартість основних засобів на кінець кожного року при застосуванні лінійного методу нарахування амортизації;

- норму амортизації, щорічні амортизаційні відрахування, балансову вартість обладнання на кінець кожного року та ліквідаційну вартість при застосуванні методів зменшуваного залишку (МЗЗ) та подвійного зменшуваного залишку (МПЗЗ);

- щорічні амортизаційні відрахування методами списання вартості за сумою років корисного використання; відповідно до обсягу виробленої продукції.

Щорічні амортизаційні відрахування відповідно до обсягу виробленої продукції;

- щоквартальні амортизаційні відрахування за методом, який використовують у податковому обліку, а також залишкову вартість основних засобів за групами на кінець кожного кварталу;

- системну та змінну складові оборотного капіталу (ОК), а також середнє значення оборотного капіталу за рік.

Визначено прибуток підприємства від реалізації освітлювальних опор, розраховуючи собівартість комплектуючих за методами ФІФО, ЛІФО та середньозваженої вартості.

Дослідження дебіторської заборгованості показало, що резерв сумнівних боргів, який ПАТ "Київпромстройсервіс" має сформувати у 2016 році, має становити близько 3,4% від загального обсягу продаж, оскільки середній ризик неповернення, розрахований на основі даних за попередній рік, дорівнює 3,38%.

Аналіз управління дебіторською заборгованістю і грошовими коштами підприємства дозволив визначити оптимальний обсяг замовлення наборів столярних виробів і пиломатеріалів. Набори купують у виробників за закупівельною ціною, що дорівнює 100 грн. Після цього на них наносять логотип та назву фірми-замовника і продають останнім за новою ціною. Річний обсяг реалізації становить 13000 наборів. Витрати на утримання запасів становлять близько 20% від їх обсягу, а витрати на проведення переговорів та налагодження обладнання для нанесення нових надписів на вироби - 500 грн. Замовлення надходять і виконуються рівномірно протягом року.

Оскільки мають місце рівномірні постачання та збут продукції, для визначення оптимального обсягу замовлення використана модель Баумоля.

У 2016 році для виготовлення будівельно-монтажної оснастки та нестандартного обладнання для промислових підприємств та організацій ПАТ "Київпромстройсервіс" планує закуповувати сировину на умовах комерційного кредиту. Строк кредитування - 45 днів. При сплаті за сировину протягом перших 10 днів надається знижка 2%. Підприємству необхідно закупити сировини на суму 200000 грн., очікувати надходження коштів для розрахунків за неї через 45 днів і розглядати можливість розрахуватись зі знижкою за рахунок банківського кредиту (ставка кредитування - 12% річних). У таких умовах необхідним є прийняття управлінського рішення щодо вибору варіанту більш прийнятного для підприємства: розрахуватись вчасно власними коштами чи протягом перших 10 днів за рахунок банківського кредиту. Отже, ПАТ "Київпромстройсервіс" доцільно отримати кредит у банку і розрахуватись за сировину протягом пільгового періоду зі знижкою.

В роботі визначена доцільність ПАТ "Київпромстройсервіс" створювати надлишкові запаси сировини. За рахунок створення надлишкових запасів можна заощадити: 7500 - 2500 = 5000 грн., тому підприємству доцільно скористатись пропозицією постачальника і придбати сировини на суму 150000 грн., або з урахуванням знижки - на суму: 150000 Ч 0,95 = 142500 грн.

ПАТ "Київпромстройсервіс" реалізує будівельно-монтажну оснастку та нестандартне обладнання промисловим підприємствам та організаціям на умовах комерційного кредиту. Річні обсяги реалізації та ціна реалізації продукції однакові для обох видів продукції. В роботі порівняно виручку від реалізації в кредит будівельно-монтажної оснастки і нестандартного обладнання за 2015 рік. Отже, кошти, отримані ПАТ "Київпромстройсервіс" протягом 2015 року від реалізації будівельно-монтажної оснастки в кредит, у 0,987: 0,982 = 1,005 рази, або на 0,5%, перевищують кошти, отримані від реалізації нестандартного обладнання.

Використовуючи модель Міллера - Орра, розраховано інтервал коливань залишку грошових коштів на рахунку ПАТ "Київпромстройсервіс" та точку повернення.

Дослідження показало, що результати застосування моделі Міллера - Орра і моделі Баумоля в практиці фінансового менеджменту, слугують орієнтиром при формуванні стратегії управління грошовими коштами та визначенні, виходячи з практичних міркувань і досвіду фінансової діяльності, основних параметрів грошового потоку ВАТ "Київпромстройсервіс".

На підставі проведеного дослідження запропоновано та обґрунтовано шляхи удосконалення процесу управління оборотними активами ПАТ "Київпромстройсервіс", а саме: рекомендації щодо способів визначення потреби в оборотних коштах; пропозиції щодо джерел формування оборотних коштів підприємства; рекомендації щодо підвищення ефективності аналізу стану і використання оборотних коштів.

Поліпшення використання оборотних коштів ПАТ "Київпромстройсервіс" і підвищення ефективності виробництва можна досягти через: скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв'язки з постачальниками; прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.



Список використаних джерел

економічний оборотний грошовий дебіторський

1. Бланк І.А. Основи фінансового менеджменту. Т.1. - К.: Ніка-Центр, Ельга, 2005. - 592 с.

2. Вакуленко Т.Г., Фоміна Л.Ф. Аналіз бухгалтерської (фінансової) звітності для прийняття управлінських рішень. - СПб.: "Видавничий дім Герда", 2006. - 240 с.

3. Вахрушина Н. "Як управляти оборотними активами". Журнал Фінансовий директор. № 1, 01.2006.

4. Зайцев Н.Л. Економіка, організація і управління підприємством. 2-е вид. - М.: інфа-М, 2008. - 455 с.

5. Ілишева М.М., Крилов С.І. Аналіз фінансової звітності. - М.: ЮНИТИ-ДАНА. 2007. - 431с.

6. Ковальов В.В. Фінансовий менеджмент: теорія і практика. 2-е вид. - М.: ТК Велбі, Вид-во Проспект, 2007. - 1024 с.

7. Ковальов В.В. Курс фінансового менеджменту. - М.: ТК Велбі, Вид-во Проспект, 2008. - 448 с.

8. Поляк Г.Б. Фінансовий менеджмент. - М.: Фінанси, 2004. - 438 с.

9. Романівки М.В., Рублевська О.В., Сабантуй Б. М. Фінанси. - М.: Юрайт - Издат, 2006. - 462 с.

10. Савицька Г.В. Аналіз господарської діяльності. - 4-е вид. - М.: інфа-М, 2007. - 512 с.

11. Волкова Ю.О. Економічна ефективність обігових коштів на підприємствах України // Держава та регіони. - 2010. №2- с 43-44.

12. Каріка І.М. Покращення фінансового стану підприємства за рахунок розробки механізму поповнення оборотних коштів // Держава та регіони. - 2009.- №6 - с 106-111.

13. Лазаренко О.Ю. Стан та тенденції оборотних коштів промислових підприємств в Україні // Актуальні проблеми економіки.- 2008.- № 6- с 53-62.

14. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І., Піча Ю.В., Економіка підприємства: Навч. посіб., 2-ге вид., виправлене і доповнене.-- К.: "Каравела", Львів: "Новий світ--2000", 2007.- с 360.



Додаток 1

Кругообіг оборотного капіталу підприємства



Додаток 2

Структура активів підприємства



Додаток 3

Коливання залишку запасів на складі підприємства

Размещено на Allbest.ru

...