Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Економічний розвиток римської імперії

Вступ

Аналіз економіки Стародавнього Риму дає можливість простежити зародження, розквіт і загибель рабовласницької системи господарства та держави в найбільш розвиненою, зрілої, класичній формі.

Розвиток Стародавнього Риму можна підрозділити на три періоди: Царський період (VIII-V ст. до н. е.), період Республіки (V-1 ст. до н. е.), період Імперії (кінець I до н. е - V ст. н. а).

За переказами, Рим був заснований у 754-753 рр. до н. е. як невелике поселення в середній частині Апеннінського півострова на річці Тибр. Сприятливі географічні та природно-кліматичні умови, родючі землі і луки сприяли економічному розвитку цього регіону, в першу чергу сільського господарства. Майбутнє економічна могутність Риму закладалося в результаті численних воєн.

В Царський період політичний устрій суспільства не носило монархічного характеру, а було устроєм військової демократії. Держава ще не існувало, а римські царі - рекси, так само як і грецькі басилевси, були в першу чергу військовими вождями. Римський народ складався з родів і племен (триб) різного походження. Для родової общини була характерна колективна власність на землю.

Рання державна організація Риму (прообраз майбутнього держави) формувалася на основі злиття декількох триб. Існувала система державного управління.

Вищим органом влади стає сенат - рада старійшин патриціанських родів. У цей період патриціями («мають батьків») вважалося все корінне населення, що входило в родову общину і складало власне римський народ (ЭшгШит). Ця частина населення Риму протистояла плебеям - російському населенню Стародавнього Риму. Плебеї, на відміну від патриціїв, не мали жодних політичних прав.

Сільське господарство носило переважно натуральний характер. Стародавні римляни вирощували ячмінь, пшеницю, горох, боби, значний розвиток отримали виноградарство та вирощування оливок, а також скотарство.

У Римі існували практично всі види ремісничої діяльності по обробці металу, каменю, шкіри, вовни і т.д. Широке поширення отримали гончарне ремесло, виробництво кераміки і ткацтво. Розвитку ремесла сприяла наявність корисних копалин - залізної руди, міді, будівельного каменя, глини. Широко застосовувалися залізо і бронза.

На відміну від сільського господарства, де вирішальну роль мав працю рабів, ремеслами займалися в основному вільні майстри. Це було пов'язано з тим, що багаті римляни вкладали великі кошти переважно у земельну власність, оскільки це було вигідніше і престижніше. Крім того, в Римі володіння землею вважалося почесним і давало політичний вплив.

Велика увага приділялася будівництву доріг, водопроводів, терм, акведуків, громадських будівель і т. п. Спочатку акведуки призначалися для подачі води по спеціальних жолобах, але поступово вони стали виконувати роль мостів. На основі зростання товарності виробництва швидко розвивається як внутрішня, так і зовнішня торгівля, центром якої стає Рим. Для проведення торгівлі виділявся кожен дев'ятий день, один раз на рік проводилися ярмарки.

Розкладання родового общинного ладу і формування держави відносяться до періоду Республіки (середина VI ст. до н. е.), коли кровнородинні зв'язки поступово замінюються єдністю територіального розселення. Основною господарською одиницею стає велика патріархальна сім'я. Рим у період Республіки являв собою місто-державу. Завойовані землі і народи підкорялися Риму, але не були включені до його складу. Римська республіка була аристократичною, так як влада була зосереджена в руках родової аристократії.

В процесі розкладання громади, з виділенням з роду знатних патріархальних сімей до патриціям стала ставитися тільки родова землеробська аристократія, предки якої входили в царський сенат. Патриції протиставляли себе решті населення Риму, і тільки патриціанська сім'я отримувала від общини у власність ділянку землі.

1. Економіка стародавнього Риму

Найважливішим джерелом, що характеризує соціально-економічний і політичний устрій Древнього Риму в цей період, є Закони XII таблиць (V ст. до н. е.), написані на мідних дошках і виставлені на огляд на центральній площі Риму. Закони XII таблиць вивчаються юристами досі як римське право. Однією з цілей формування цього зводу законів було послаблення протистояння плебеїв і патриціїв на основі рівного для всіх приватного і кримінального права.

Зміст Законів XII таблиць свідчить про те, що відносини приватної власності вже отримали достатній розвиток, існувало боргове рабство. Значну роль в економіці відігравали лихварські операції, мав місце контроль за ставкою позичкового відсотка. Це законодавство вводило юридичні норми в сімейні і спадкові справи (таблиці 4 і 5 називалися «Про сімейних і спадкових справах»), яке регулювало сферу обігу (таблиця 6 - «Про придбання речей»), встановлювало правило землекористування (таблиця 7 - «Про користування земельними ділянками»).

У цей період починає активно формуватися рабовласницька економіка. Праця рабів застосовувався у сільському господарстві, на рудниках, в будівництві. Приплив рабів забезпечували численні війни. Однак рабовласництво ще не отримало свою закінчену класичну форму, а носило переважно патріархальний характер.

У період Республіки основним виробником в сільському господарстві були дрібні селянські господарства. Поступово при переході до Імперії посилюється концентрація земельної власності і формується велика приватна власність на землю, великі рабовласницькі господарства. Основними формами були вілли, латифундії і сальтуси. Послухала являла собою середнє за розмірами землеволодіння з невеликою кількістю рабів, розташоване поблизу міст з багатогалузевим господарством. У віллах застосовувався не тільки праця рабів, але і найманих робітників з розорених селян.

Латифундія - велике господарство в тисячі і десятки тисяч гектарів, де основними виробниками могли бути тільки раби, положення яких було надзвичайно важким.

Великі латифундії існували в декількох основних формах: централізованій, децентралізованій, в рамках якої земля дробиться на ділянки, і змішаною. Землі латифундій ділилися на дві частини: одна оброблялася рабами, інша дробиться на ділянки і здавалася рабам - колон на основі оренди. У південних районах формуються великі, переважно скотарські господарства - сальтуси, що володіють значними пасовищами.

У II і особливо у I ст. до н. е. експлуатація рабів у латифундіях отримала систематичну організацію. Формується спеціальний апарат наглядачів, які організують і контролюють праця рабів. Спеціальний керуючий зі своїми наглядачами стежив за виконанням рабами своїх обов'язків, заохочував працьовитих, карав винних.

Формування великої приватної земельної власності і необхідність її обробки призвели до формування системи рабовласництва класичного типу з жорсткою експлуатацією. Раби повинні були тільки працювати до повної знемоги, припустимо був лише коротка перерва на сон для відновлення сил. Все інше виключалося, щоб у них не виникли «дурні думки». Розвиток торгівлі і грошового обігу зробили можливим приватне рабовласництво. Рим стає найбільш розвиненою рабовласницькою державою, в якій основною творчою силою була фізична сила рабів, а не знаряддя праці. Жорстока експлуатація рабів значно просунула вперед господарський розвиток Риму. Це був період економічного розквіту на основі пограбування багатьох країн, систематичного оббирання провінцій, поневолення мільйонів людей.

Необмежений приплив нових рабів за рахунок війн, боргова заборгованості та спадкового рабства призвели до практично повного витіснення вільної праці. Основною продуктивною силою суспільства стає раб. Існували дві основні групи рабів: міські раби, серед яких були ткачі, кухарі, охоронці, вчителі, актори, музиканти і т.д., і раби, зайняті в сільському господарстві, які мали домінуюче значення в римській економіці (на відміну від господарства Стародавньої Греції).

У ремісничому виробництві, де був потрібний висококваліфікований працю, праця рабів не отримав широкого розповсюдження. Тому ремісничою діяльністю займалися переважно вільні люди. Частково праця рабів використовувався в будівництві і в гірській промисловості.

У Римі державне рабовласництво не було домінуючим, більший розвиток отримало приватне рабовласництво, оскільки складалося на основі розвиненої приватної власності і зростання товарності виробництва.

Основною сферою економіки залишалося сільське господарство, виробництво оливкової олії і скотарство. Селяни розводили не тільки кіз, свиней і коней, але і волів, яких використовували як тяглову силу. Концентрація землеволодіння супроводжувався обезземеленням селянства, яке відбувалося переважно під впливом факторів економічного характеру. Поступово з'являються категорії здольників та орендарів землі.

Ремесло і торгівля отримали в цей період значний розвиток. Широко використовувалося залізо, виготовлялися вироби з бронзи та кераміки. Розроблялися поклади залізної і мідної руди, будівельного каменю та білої глини для виробництва керамічних виробів. Менший розвиток отримало текстильне виробництво, однак ремісники-ткачі освоїли вироблення лляного полотна, парусного полотна, вовняних тканин. У великих майстернях отримало розвиток поділ праці та її спеціалізація.

Формування Римської імперії пов'язано з завоюванням Єгипту. Для Римської імперії була характерна автократична форма правління і великі територіальні володіння в Європі і в регіоні Середземного моря. Імперія включала власне Італію і численні провінції. Міста Італії мали статус муніципій, заснований на самоврядування.

У період Імперії в римському суспільстві до ремесел склалося специфічне ставлення. Для великих землевласників зв'язок з ремісничим виробництвом вважалася ганебною. Ремесло трактувалося як рабське заняття, гідне лише вільновідпущеників і бідняків. Внаслідок цього великі капітали не використовувалися для розвитку ремесла, підприємства по типу грецьких ергастерій з'явилися тільки в деяких галузях промисловості. Часто виникали розсіяні мануфактури, створювані скупниками на базі ручної праці. Поступово формувалася географічна спеціалізація ремесла, в різних регіонах країни виникали ремісничі центри.

Відбувалося поступове прикріплення окремих категорій населення до місця проживання або професії з-за системи збору податків. Для всіх жителів Риму були встановлені розміри податків і спосіб їх справляння. Для сільських жителів об'єктами оподаткування були кількість та якість землі. Міські жителі сплачували подушний податок. Поширився патронат - добровільний перехід одних громадян під покровительство інших, більш забезпечених і впливових, з метою позбавлення від муніципального та державного гніту. Цей процес отримав назву коммендации.

Незважаючи на переважно натуральний характер економіки, в Римській імперії активно розвивалася торгівля, заняття якої вважалося цілком гідною справою, якщо вона велася у великих розмірах. Тому в торгівлі знаходили застосування великі капітали. Про значний рівень розвитку торгівлі свідчить сформована система грошового обігу. У V-IV ст. до н. е. мали ходіння вагові гроші - шматки міді вагою в 1/4, 1/2, фунт і навіть 2 фунта. У ІІІ ст. до н. е. почалася чеканка срібних денаріїв, весивших 4,548 р, в обіг увійшла більш дрібна монета - сестерцій, рівний 1 /4 денарія. Римські срібні монети - денарій і сестерцій - стали основною валютою Середземномор'я.

З початку II ст. до н. е. потенційні можливості рабовласництва починає вичерпувати себе. Військовий джерело поповнення рабів - основної продуктивної сили - став вичерпуватися, що призвело до зростання цін на рабів. Все сильніше стали проявлятися негативні сторони застосування малопродуктивного рабської праці, який був ефективний лише за умови масовості.

В результаті кризи латифундиального землеволодіння зароджується система колоната - специфічна система використання праці рабів з метою підвищення його ефективності. Першим кроком до розвитку колоната було наділення раба незначним майном - пекулием і ділянкою землі - прекарием. Колон повинен був відпрацювати певну кількість днів на землі свого господаря і заплатити свого роду оброк пану в якості орендної плати. Виникали відносини оброчної експлуатації та відробіткової ренти, що характерно для феодальної економіки. Раби могли тепер не тільки вести господарство, але і мати сім'ю. З II ст. н. е. рабів все частіше стали розглядати не як особисту власність пана, а як поданих держави.

Зміна економічного становища рабів передбачало необхідність вступу їх у товарно-грошові відносини (можливість укладати угоди, продавати свою продукцію і т. п.). З'являються квазиколоны, які за своїм юридичним положенням залишалися рабами, а в економічному відношенні вже ставали залежними селянами. Розвиток таких відносин практично означало розпад і переродження античних господарських структур, визрівання протофеодальных відносин як певного соціально-економічного устрою. На державних і приватних землях оренда отримує значне поширення.

Криза рабовласницької системи Риму пов'язаний із загостренням внутрішніх протиріч, з проявом негативних наслідків рабовласництва, коли економіка заснована на малоефективному і примусову працю рабів. Скорочення припливу рабів не могла компенсуватися низьким технічним рівнем розвитку знарядь праці. Великі латифундії стають малорентабельними. Спроба вирішення цієї проблеми на основі системи колоната фактично означала зародження нової феодальної системи економічних відносин.

2. Основні етапи економічного розвитку Стародавнього Риму

Розквіт Римської імперії

У VI-III ст. прогресували ремесло і торгівля. У виробництві використовували як залізо, так і бронзу. Наймасовішим з ремесел було керамічне: виготовлялися посуд, тара, водопровідні труби, черепиця, цегла, світильники і т.д. Активізувалися торгові контакти.

Торгували предметами розкоші, залізом, металевими виробами, керамікою, хлібом, вином і оливковою олією.

Найбільш великими торговими центрами були Сиракузи, Тарент, Популонія, Адрія, Спина. Потреби торгівлі викликали появу карбованої монети. Спочатку користувалися грецькими монетами, а з другої половини IV ст. з'явилися римські монети. Основними номіналами в Римі були бронзовий асі, срібний сестрецій (= 2,5 ассам), срібний денарій (= 10 ассам = 4 сестреціям).

Особливо слід зупинитися на розвитку рабовласницьких відносин в Стародавньому Римі. В історіографії існують різні погляди на цю проблему. Одна група дослідників вважає, що рабство існувало лише епізодично, було слабо розвинене і грало невелику роль у житті античних суспільств. Інша, хоча і вважає рабство досить значним фактором економічного життя, все ж далека від визнання рабовласницьких відносин як визначають сутність античного суспільства. Марксистська історіографія виділяє цілу рабовласницьку суспільно-економічну формацію. Враховуючи такий розкид думок, цікаво простежити еволюцію римського рабства.

Стосовно до періоду IV-III ст. до н.е. можна говорити про патріархальному рабстві, експлуатація раба ще не досягла крайніх меж. Інститут рабства зафіксований «Законами XII таблиць». У документах IV ст. до н.е. раби згадуються частіше. Судячи з того, що в 357 р. до н.е. був введений податок на відпустку рабів на волю, їх число було значним, хоча підрахувати його не представляється можливим. Рабовласницькі відносини були ще далекі від звичних стереотипів. Раб міг виступати в справах у якості поручителя, виконувати жрецькі функції, користуватися захистом плебейських трибунів в разі особливої ??жорстокості панів. Грань між свободою і рабством не була різкою.

Зростання числа рабів був пов'язаний з військовою активністю римлян, поступово війни стали головним джерелом їх отримання. Можливість використовувати рабів-чужинців при вела до скасування боргової кабали, поступово рабовласницькі відносини проникли в усі сфери життя.

Вивчаючи соціально-економічну структуру римскоіталійского суспільства в II-I ст. до н.е., більшість істориків дійшли висновку про те, що на рубежі III-II ст. до н.е. патріархальне рабство розвинулося в класичне. Можна виділити зовнішні (вдалі війни) і внутрішні (еволюція суспільно-політичних відносин в IV-III ст.) Причини цього переходу. Причому останні грали вирішальну роль, а війни лише прискорювали розвиток внутрішніх процесів.

Концентрація землі, поширення приватної власності, зростання ремесла, торгівлі, грошового обігу вимагали дешевої робочої сили. Дрібного власника, наділеного ділянкою землі, практично неможливо було змусити працювати на іншого. Такою робочою силою міг бути тільки позбавлений прав і майна раб.

Відразу підкреслимо, що ніякими письмово підтвердженими цифровими даними про співвідношення рабської і вільної праці наука не має. Є лише окремі припущення. Приміром, німецький історик кінця XIX початку XX ст. Ю. Белох визначав його як 3: 5 (37,5% рабів і 62,5% вільних); американський історик У. Уестерман - як 1: 2 (33% рабів і 67% вільних).

Розвинена система рабства дозволила перейти від дрібного до більш великого централізованого виробництва.

Панівними стали маєтку в 100-250 югеров землі з 13-20 працівниками. Це означало загальну інтенсифікацію економіки.

Хоча традиційний селянсько-общинний сектор займав важливе місце, саме в рамках рабовласницького сектора сільськогосподарське виробництво придбало нову спрямованість, визначити особу римсько-італійської економіки.

У II-I ст. сільське господарство переживало підйом. Про його стан докладно повідомляють римські автори Катон (II ст. До н.е.) і Варрон (I ст. До н.е.). Широко поширилося виноградарство, оливки-і плодівництво, урожайність зернових до I в. до н.е. досягала сам-10 - 15 ц / га. Землеробство забезпечувало Італію продуктами харчування, у тому числі хлібом (привізного вистачало тільки на Рим і військо), воно вважалася престижним заняттям.

Підйом сільського господарства II-I ст. до н.е. можна пояснити трьома причинами.

1. Широке впровадження рабства. І Катон, і Варрон дають рекомендації з використання рабської праці, з їх творів випливає, що більш старанних рабів заохочували навіть невеликим майном пекулієм, і разом з тим ставили наглядачів, примушували працювати.

2. Встановлення ринкових зв'язків між містом і селом, які потребували продукції один одного. Панівним типом стало рабовласницьке маєток, пов'язане з ринком.

3. Перехід від дрібного до великого землеволодіння. Це, безперечно, стало досягненням римлян. Великих маєтків, так званих латифундій, з великим числом рабів було небагато, тому що їх праця було занадто складно організувати.

економіка античний стародавній рабовласницький

3. Розкладання античної економічної системи

У самій Італії стали намічатися ознаки кризи рабовласницького сільського господарства. На місце середніх інтенсивних господарств прийшли великі маєтки. скріплювали простору по кілька тисяч югерів. Склалося кілька типів латифундій: 1) централізована рабська, керована з центру і обробляється рабами, 2) децентралізована з колонами (колон - вільна людина, вільновідпущеник, або раб отримував в пекуліум ділянку землі та інвентар), 3) змішана, коли вся латифундія ділилася на дві частини - одна оброблялася рабами, інша дробилася на дільниці і здавалася в оренду колонам.

Латифундії були малорентабельні, оброблялися вкрай недбало, оскільки організувати працю великих мас рабів було складно. Частина власників намагалася зацікавити рабську адміністрацію, здаючи рабам-керуючим цілі вілли, де вони самі вели справу і виплачували господарям певну плату; рядових рабів намагалися заохочувати за хорошу роботу, наприклад краще годували і т.д., але зацікавити всіх рабів було неможливо.

Поступово зміцнювалося право рабів на пекулії: Пане втрачав право розплачуватися з боргами за рахунок пекуліїв рабів, був визнаний дійсним борг пана рабу, а якщо раб був винен панові, той не міг відібрати його пекулій.

Припинення вдалих воєн у II ст. н.е. призвело до зменшення числа рабів, ціни на них зросли, підвищилася роль внутрішніх джерел рабства. Рабовласники були змушені піти на допущення сімейних відносин в середовищі рабів, було заборонено їх безпричинне вбивство, а Антоній Пій навіть прирівняв вбивство паном свого раба до вбивства чужинця.

Положення колонів також змінилося. У I ст. вони вносили за оренду встановлену звичаєм грошову суму.

Необхідність продавати на ринку частину врожаю відволікала колонів від обробітку землі, часто грошова форма оренди розоряла їх, зростали недоїмки. Тоді латифундисти замість грошової плати стали брати частку врожаю. У II ст. така оренда стала панівною, хоча збереглася і грошова, потім до них додалася відробіткова. У багатьох маєтках колони перетворилися на довічних орендарів, що вже передбачала їх закріпачення. Очевидно, що йшло розкладання основних класів-станів античного світу: частина рабів ставала власниками засобів виробництва, а частина дрібних власників опинялася в становищі рабів.

Поряд з приватними земельними володіннями поширилося імператорська землеволодіння, особливо в провінціях. Воно складалося з величезних латифундій сальтусов, які керували спеціальним чиновником. Поряд з вищеназваними збереглися товарні рабовласницькі вілли, господарства власників, ветеранів.

У I-II ст. продовжувало розвиватися ремесло. Воно ставало спеціалізованим, особливо в Римі. Відомі навіть такі майстри рідкісних професій, як Варильники клею для виробів зі слонової кістки, ремісники, які робили очі для статуй-Майстерні залишалися невеликими, в ряді випадків на чолі майстерень, крамниць господар ставив раба. Створювалися і великі підприємства. Найбільш відомі майстерні з виготовлення художньої кераміки, де працювали 100-150 рабів. Праця рабів широко використовувався у виробництві предметів розкоші. Раби майстри цінувалися. Зазвичай їх потім відпускали на волю, вони могли навіть стати компаньйонами господарів, завести власну справу. Для II ст. характерний підйом провінційного ремесла, особливо галльських міст. У самій Італії ремісничі центри перемістилися з півострова в Північну Італію (Мілан, Аквілеї), ближче до джерел сировини.

Зародилося ремесло в латифундіях.

Процвітала торгівля, зміцніли економічні зв'язки провінцій. У кожному місті були торговельні крамниці й склади, а в Римі на початку II ст. був побудований грандіозний Троянов ринок з п'яти поверхів, що включав близько 150 крамниць для продажу різних товарів. Збільшила обороти морська торгівля. Кораблі вантажопідйомністю до 500 і навіть до 1000 т, що вміщали до 600 пасажирів, були співмірні з судами XVII - початку XVIII ст.

У ряді випадків торгівля була спеціалізована, наприклад відомі корпорації трансальпійські і Цизальпійських купців, колегії виноторговців, торговців вазами, зерном, олією.

Торгували і за межами імперії - з німецькими племенами, з Індією, навіть із племенами Африки, з Далеким Сходом, куди прямували каравани, що йшли через Аравію.

В епоху імперії була введена золота монета - ауреус, що відрізнялася високою пробою. Срібний денарій котирувався теж високо, але у II ст. в нього стали додавати мідь і його курс почав падати. Для місцевого звернення використовувалася мідна монета, що говорить про жвавої дрібної торгівлі.

В останні десятиліття II ст. в римському суспільстві все виразніше стали наростати труднощі, які в III ст.

переросли у загальний криза, що поставила Римську імперію під загрозу розпаду. Соціально-економічні зміни були викликані кризою рабовласницького способу виробництва, вичерпанням закладених в ньому потенційних можливостей.

Конкретними проявами економічного спаду були скорочення робочої сили з-за епідемій, мобілізації в армію, запустіння посівних площ, падіння врожайності, відмова від інтенсивних культур винограду і олив на користь екстенсивного хліборобства, погіршення якості ремісничих виробів тощо

Однак цей спад не можна розглядати як катастрофу, рівень ремесла і землеробства перевершував рівень раннього середньовіччя.

Криза сільського господарства наніс удар по містах як економічних і культурних центрів, привів до масової втечі населення в сільську місцевість. Панівним типом господарства стала латифундія, що обробляється колонами, слабо пов'язана з ринком, що мала власні майстерні. Провідну роль почали відігравати великі земельні магнати, які контролювали великі території і численне населення. Різко знизилася роль рабів у виробництві, зросла роль колонів, навіть рабів власники садили на ділянки землі й перетворювали в квазиколонами. Занепад міст, товарних вілл, ремесла, торгівлі, з одного боку, і зміцнення латіфундіальное землеволодіння - з іншого свідчили про зміни господарської структури, готували грунт для переміщення центру соціально-економічного життя в село.

З приходом до влади Діоклетіана (284 р.) закінчується період кризи і починається нова епоха - пізньої Римської імперії (IV-V вв.). У цей період відбувалося розкладання і переродження античних господарських структур, визрівали протофеодальних відносини як певний соціально-економічний устрій.

По-перше, йшло поступове прикріплення окремих категорій населення до місця проживання або професії. Це стало можливим завдяки зміні системи збору податків, більша частина їх стала стягуватися не грошима, а натурою. Для точної розкладки податків була проведена загальний перепис населення, після якої ввели поголовну подать. Для всіх, за винятком жителів Рима, звільнених від податків, були встановлені розміри податків і способи їх стягнення. Сільські жителі платили податки з розрахунку кількості і якості землі, що обробляють її людей, худоби. Ремісники, торговці платили подушний податок. Відповідальність за надходження податків з колонів і квазиколонами була покладена на хлібороба, за податки міських жителів відповідали куріали - члени міських управлінь (курій). Пізніше куріалами було заборонено переселятися з рідного міста, їх обов'язки були довічними і спадковими. У 317 р. до професії були прикріплені майстри монетної справи, пізніше - зброярі, кожум'яки, ткачі, теслі, пекарі і т.д.

По-друге, значне поширення на державних, муніципальних, приватних землях отримала оренда, але з довгострокової вона перетворилася на вічну, так звану емфітевтичну. Власник отримував найширші права, порівнянні з правом власності. Емфітевта вносив невелику фіксовану плату власнику, платив податки з землі, в іншому він міг вільно нею розпоряджатися аж до продажу. Емфітевта були зазвичай великі землевласники, це явище свідчило про феодалізації панівного класу.

По-третє, нові риси набувала дрібна оренда.

Показова еволюція так званого прекарія («іспрошенного тримання»). Якщо спочатку прекарист не ніс будь-яких повинностей на користь власника і міг бути зігнав з землі в будь-який час, то в IV-V вв. прекарій став довгостроковим, обумовлювався платежами, письмовими договорами. Це вимагало оформлення залежності від земельного власника, прекарій фактично ставав своєрідною формою умовного землеволодіння.

По-четверте, поширився патронат - самовіддача одних громадян під заступництво інших, більш забезпечених і впливових. Цей факт називався Коммендація. Який перебував під патронат людина втрачав право власності на землю і перетворювався на її власника, але позбувався державного та муніципального гніту.

Нарешті, змінилося становище колонів. Вони вже мало відрізнялися від рабів, лише в господарському відношенні були більш самостійні, їх права на землю набували нової якості. Едикт Костянтина «Про втікачів колонах» (332 р.) забороняв їм переходити з одного маєтку до іншого, зобов'язуючи землевласників повертати чужих колонів в маєток, до якого вони були приписані Едиктом Валентиниана I від 371г.

була остаточно оформлена спадкова прикріпленість колонів до маєтків. Число колонів збільшувалася також за рахунок полонених варварів, що сприяло варваризації імперії.

Очевидно, що стабілізація в державі була досягнута ціною глибокої трансформації колишніх відносин, заснованих на античній формі власності і рабстві.

Формувалися нові протофеодальних відносини, складався тип господарства, пов'язаний експлуатацією дрібних землевласників у великих господарствах, рабовласницькі форми господарства поступово деградували. Зростало велике, а також церковне землеволодіння. У V ст. поширилося чернецтво, монастирі володіли великими землями, які звільнялися від важких податків.

У 395 р. відбувся поділ Римської імперії на Західну і Східну (Візантію). Історичний розвиток пішло різними шляхами. На сході феодалізація відбувалася повільно при збереженні сильної влади імператора у Константинополі.

На заході імператорська влада поступово слабшала і в 476 р.

була остаточно знищена. Одночасно на території імперії формувалися самостійні так звані варварські королівства, в рамках яких синтезувалися протофеодальних відносини, що виникали в надрах рабовласницьких структур, і відносини, що розвивалися в середовищі варварських племен і племінних союзів.

Висновок

Економічну історію Стародавнього Риму традиційно розглядають у контексті основних періодів політичного розвитку:

- патріархально-царського (VIII-VI ст. до н. е.) та республіканського періодів (509 р. - III ст. до н. е.) - домінування натурального господарства й античної форми власності на землю;

- республіканського (II ст. - 31 р. до н. е.) та імперського періодів (31 р. до н. е. II ст. н. е.) - розвинена антична економіка, панування приватновласницьких відносин з системою рабства, яка оцінюється в літературі як рабовласницький уклад;

- імперського періоду (III-V ст. н. е.) - криза античної економіки, формування профеодальних відносин.

В економіці Римської держави поєднувалися домінуюче натуральне господарство і просте товарне виробництво як економічний уклад. Суспільне виробництво поділялося на натуральний і товарний сектори. Більша частина продукції споживалася у господарствах-виробниках. Товарний сектор економіки представляла продукція орієнтованих на ринок спеціалізованих галузей господарства рабовласницьких вілл переважно в римській Італії, орендного сектору латифундій, ремісничих рабовласницьких майстерень та приватного ремесла, епізодично селянських господарств1. Товаром були раби.

Використана література

1. Голубович В.І. Економічна історія зарубіжних країн

2. Штаерман Е.М. Кризис ІІІ в н.э. в Римской империи // ВИ. - 1977. - №5. - с. 142-156

3. Мотильов. Економічна історія капіталістичних країн

Размещено на Allbest.ru