Організація підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Офшорні зони, їх особливості, реєстрація підприємств в них, особливості оподаткування

Розділ 2. Визначення тривалості виробничого циклу

Розділ 3. Сітьове моделювання у плануванні та управління виробництвом

Висновок

Вступ

Найбільш суттєвою рисою сучасного розвитку світової економіки є глобалізація, яка проявляється у зростанні економічної залежності між окремими країнами. Зовнішньою ознакою цього явища стали постійні значні обсяги зустрічних потоків товарів, послуг, капіталів, наукових розробок. У результаті сучасний світ перетворюється у складну ієрархічну систему, що постійно трансформується в напрямку: національне - інтернаціональне - транснаціональне - глобальне, складові елементи якої формують взаємозв'язану світову економіку. У середині XX ст. в міжнародній господарській практиці почалося активне застосування такого фінансового інструменту, як міжнародне податкове планування. Передумовою для його здійснення стало утворення у різних країнах офшорних зон.

Виробничий цикл є важливим показником рівня організації виробничого процесу, що істотно впливає на його ефективність. Скорочення виробничого циклу зменшує незавершене виробництво і відповідно оборотні кошти підприємства. Унаслідок зменшення незавершеного виробництва економиться площа, зайнята зберіганням предметів праці, а це забезпечує економію витрат. Крім того, скорочення виробничого циклу збільшує виробничу потужність відповідних підрозділів і підприємства взагалі. Для скорочення виробничого циклу треба зменшувати час виробництва і перерв. Час виробництва за конкретних умов може зменшуватися під впливом різних факторів. Передусім це механізація і автоматизація технологічних процесів, допоміжних операцій, інтенсифікація природних процесів, ретельне опрацювання технічної документації на стадії підготовки виробництва, паралельне виконання робіт під час виготовлення складних виробів та ін. Час перерв зводиться до мінімуму застосуванням передових методів організації виробництва та систем оперативно-календарного управління.

Загальна тривалість скоординованих у часі простих процесів, що входять у складний процес виготовлення виробів або його партій, являє собою виробничий цикл складного складального процесу. В умовах машинобудівного виробництва за характерний приклад складного виробничого процесу може правити процес створення машини. Він охоплює виробничі цикли виготовлення всіх деталей, складання всіх складальних одиниць (вузли, агрегати, механізми), складання виробу в цілому, його регулювання, обкатування, випробування та контроль, остаточне приймання. У складному виробничому процесі можуть використовуватися всі розглянуті види руху предметів праці по операціях: послідовний, паралельний та паралельно-послідовний. В умовах одиничного виробництва в єдиному циклі, як правило, поєднуються процеси не тільки виготовлення й складання, а й проектування виробу та підготовки його виробництва.

Складний виробничий процес будується на великій кількості складальних, монтажних операцій та операцій простих процесів, тому визначення й оптимізація виробничого циклу потребує багатьох варіантів розрахунків, що неможливо здійснити без спеціальних прикладних комп'ютерних програм та без застосування ЕОТ.

Побудова складного виробничого процесу в часі провадиться для того, щоб визначити виробничий цикл, скоординувати окремі прості процеси, отримати вихідну інформацію для оперативно-календарного планування виробництва i розрахунку операцій запуску-випуску предметів праці.

Метою координації виробничих процесів, що формують складний процес, є забезпечення комплектності i безперебійності виробництва при повному завантаженні устаткування, робочих місць та самих робітників.

Розділ 1. Офшорні зони, їх особливості, реєстрація підприємств в них, особливості оподаткування

Серед фінансових центрів виділяють офшорні зони. Офшорні зони - це поза національні фінансові центри, які здійснюють значні обсяги кредитування й фінансування в валютах інших країн (євровалютах).

Для цих зон характерні:

1. ліберальне валютно-кредитне законодавство, що захищає інтереси інвесторів, не накладаючи при цьому зайвих обмежень на фінансові інститути (низькі податки, незначне державне втручання);

2. здійснення валютно-кредитних операцій в основному з іноземною для даної країни валютою;

3. законодавчий допуск продажу валюти за офіційною ціною, коли офіційний обмінний курс нижчий від ринкового, і купівлі валюти, коли офіційний курс валюти вищий за ринковий.

Розглянемо детальніше сутність, класифікацію, основні типи офшорних центрів, а також способи використання їх.

Існує багато термінів для позначення місць, у яких здійснюється вигідна, з погляду представників ділового світу, фінансово-підприємницька діяльність. У германомовних країнах їх називають податковими оазисами, у франкомовних - податковим раєм, а в англомовних - загальноприйнятим терміном для визначення подібних територій виступає поняття як "податкова гавань" (tax haven). оподаткування офшорний плануванння

Останнім часом загальне поширення набуло поняття "прибережний фінансовий центр" (offshore financial centre), що став синонімом визначення "податкова гавань", або "офшорний центр". У назву "прибережний" стосовно "податкового раю" кожен індивідуальний клієнт вкладає свій власний зміст. З погляду інтересу кожного з них, якщо існують більш вигідні податкові розпорядження і кредитні умови в сусідніх країнах або в далеко розташованих територіях, то для них ці місця стають "прибережними оазами".

Проте необхідно застерегти від змішування понять "офшорний центр" і "вільна економічна зона". Хоч у формально-логічному значенні можна розглядати офшорні центри як різновид чи як окремий випадок ширшого поняття "вільна економічна зона" (тому що в них загальна "родова" ознака - низькі податки чи їхня повна відсутність), але в той же час між цими дефініціями існує істотна відмінність. Вона полягає в тому, що вільні економічні зони орієнтовані на залучення продуктивного капіталу (як іноземного, так і вітчизняного), який накопичує доходи усередині зони, тоді як мета офшорних центрів - залучити іноземний фінансовий капітал, який приносить доходи як власникам цього капіталу, так і організаторам офшорних центрів. Джерела ж цих доходів перебувають за межами офшорних центрів.

Основна риса офшорних центрів, яка полягає в низькому оподаткуванні або у відсутності податків, також не розкриває всієї складності цієї проблеми. Існують країни й території, які не стягують ніяких податків з капіталу (наприклад, Науру, Вануату, Теркс і Кайкос). Але там стягуються невеликі податки на доходи, які надходять з-за кордону. Буває і така ситуація, коли високо розвинуті країни з прогресивним оподатковуванням обкладають низьким податком доходи, які надходять з-за кордону, чи вводять низькі податкові ставки для певних суб'єктів, (якими є, наприклад, холдинги в Голландії). До місць перебування офшорних центрів належить і Швейцарія. Хоча ця країна обкладає господарюючі суб'єкти високими фіскальними зобов'язаннями, але репутацію офшорного центру вона набула легкістю і доступністю проведення фінансових операцій, а також високим ступенем збереження банківської таємниці.

Характерною рисою офшорного центру є те, що депонований у ньому капітал не лежить без руху, а призначається для інвестування у високоприбуткові галузі з низьким оподаткуванням за кордоном.

Офшорні зони зобов'язані себе узаконити - і в загальному плані і, особливо, у відносинах з іншими державами, одержавши їхню згоду на низьке оподаткування. Це важлива, але не єдина їхня риса. До основних варто віднести:

1. політичну й економічну стабільність у країні;

2. гарантію дотримання фінансової і банківської таємниці;

3. відсутність валютних обмежень;

4. сучасні засоби зв'язку і добре обладнану мережу комунікацій;

5. зручну правову систему;

6. виконання індивідуальних потреб інвесторів.

До інших особливих вимог клієнтів офшорних центрів звичайно відносять: відносно низькі адміністративні витрати, необхідні для поточної діяльності, добре мовне обслуговування з боку перекладачів, послуги професійних радників, сприятливі умови стягування податків, можливість придбання громадянства, можливість купівлі нерухомості, а також низький рівень цін на товари, необхідні для життя персоналу та членів їхніх родин.

Розглянемо одну за одною ці риси.

Це, насамперед, економічна і політична стабільність. Вона є однією з головних умов, яких повинні дотримуватись офшорні центри. Цілком зрозуміло, що ніхто й ніколи не буде тримати капітал у банках тих країнах, де може бути проведена націоналізація власності, чи фінансам яких загрожує економічний крах. Те ж саме стосується політичних змін, особливо якщо верх беруть ліво орієнтовані чи радикальні елементи. Однаковою мірою військова дестабілізація чи збройні конфлікти ставлять хрест на існуванні офшорних центрів.

Політичний ризик має вирішальне значення під час прийняття рішень про переміщення майнових цінностей за кордон. Багато країн, у яких легко можна здійснити військовий переворот, вважаються більш небезпечними, ніж колишні колонії, пов'язані численними зв'язками з метрополією. Разом з тим такі колонії, як підтверджує приклад колишніх британських володінь, менш піддані небезпеці з боку сильніших сусідів. Тому Бермуди вважаються безпечнішими, ніж Багамські острови, хоча в обох країнах не можна виключити расові безладдя.

З більшою стриманістю й обачністю клієнти офшорних центрів ставляться до диктаторських режимів. Вони часто пропонують у себе вигідні умови оподаткування. Але разом з тим інвестори там мають рахуватися з можливістю радикального перевороту і націоналізації.

Наступна значна і важлива особливість офшорного центру (після політичної й економічної стабільності) - зобов'язання зберігати і гарантувати дотримання суворої банківської таємниці. Це загальна риса таких центрів. Завдяки ліберальному законодавству у відношенні банківської діяльності створюється легкість і доступність відкриття банківських рахунків - з одного боку, а з іншого - поряд з безумовним обов'язком дотримання банківської таємниці гарантується максимум безпеки і довіри в проведенні банківських операцій.

Розпорядження банківського законодавства часто містять розмежування фінансової діяльності на сфери: міжнародну і внутрідержавну. Міжнародна фінансова діяльність, головним сегментом якої виступає банківська діяльність, користується звичайно статусом екстериторіальності, який охороняє її від усяких незручностей і обмежень. Країни, які проводять таку політику, називаються ще "банківськими оазами".

Законодавство таких держав гарантує не тільки збереження таємниці банківських рахунків, а й нерозголошення паспортних даних власників цих рахунків. Видача якої-небудь інформації розцінюється тут як правопорушення. Тому дуже важко встановити особистості вкладників банків таких країн. Ще складніше розкрити імена власників самих банків. Пропонуючи клієнтам повне дотримання таємниці, вони забезпечують можливість накопичувати багатство без обкладання його яким-небудь відчутним податковим тягарем.

Банківська таємниця сягає своїми коренями у вікові традиції поширеного в англосаксонських країнах так званого Загального Права (Common Law). Мова тут йде про мовчазну угоду між банком і його клієнтом. Порушення такої угоди передбачає відповідальність банкіра в рамках цивільного і кримінального права. Джерела суворого дотримання банківської таємниці варто шукати у фінансовій практиці Швейцарії.

Особливостями фінансових операцій міжнародного масштабу, проведених у Швейцарії, є те, що вони пов'язані із санкціями карного переслідування, спрямованими проти будь-якого співробітника, який розголосив інформацію, отриману від клієнтів. Початок такої охорони датується 30-ми роками XX ст., коли біженці з Німеччини переказували свої кошти до Швейцарії, щоб зберегти їх від нацистів. Правила дотримання банківської таємниці призвели до того, що всі німецькі внески, незалежно від того, хто був їхнім власником (фашисти чи представники опозиції), були взяті під захист.

В особливих, індивідуальних ситуаціях клієнт може відмовитися від права збереження таємниці, яка стосується його внесків і банківських операцій. Разом з тим банк не може звертатися до клієнта чи починати які-небудь дії, які могли б схилити до обмеження чи відмови клієнта від права на банківську таємницю.

Швейцарський закон про банки вимагає, щоб ті беззастережно надавали правоохоронним органам відомості про клієнтів у випадку відкриття на них кримінальної справи. Якщо ж йдеться про цивільне судочинство, то питання про надання інформації щодо банківських клієнтів перебуває в компетенції кантональної влади. У цілому ж сторонні особи не мають права одержувати інформацію про клієнтуру швейцарських банків.

Особливе становище Швейцарії порівняно з іншими розвинутими країнами полягає, зокрема, саме в тому, що податкові служби тут не мають безпосереднього доступу до банківських рахунків клієнтів. Якщо податковій інспекції необхідна інформація про банківські рахунки платника податків, їй потрібно звертатися безпосередньо до нього, а не до керівництва банку.

Однак високий ступінь таємності операцій, проведених швейцарськими банками, не означає, що від них одержують менше інформації, ніж за кордоном. Ряд операцій, пов'язаних з відмиванням "брудних" грошей, стали причиною пред'явлення більш суворих вимог, щодо особистості клієнтів і нагляду за банківськими операціями. Банки одержали право видавати правоохоронним органам інформацію про клієнта, якщо в їхнього керівництва склалося переконання, що він пов'язаний із злочинним елементом.

Значна частина капіталу, який надходить до Швейцарії через кордон, приходить з інших офшорних центрів. Підрахунки підтверджують, що близько 40 % усіх банківських угод у цій країні пов'язані з ними. Щоб дотримуватися максимальної обережності і конфіденційності під час проведення банківських операцій, введено спеціальний порядок відкриття рахунків на псевдонім чи номер, обраний клієнтом. Така система сприяє зміцненню довіри до банківських рахунків, але не робить ці рахунки зовсім анонімними. Власник рахунка завжди залишається відомим банку. Останніми десятиліттями Швейцарія послабила вимоги, пропоновані до таємниці банківських внесків. Створено важливі прецеденти з видачею інформації про внески екс-диктаторів - таїтянського Дювальє і філіппінського Маркоса. В останньому з названих випадків на настійну вимогу уряду США і Філіппін швейцарські банки передали інформацію про грошові внески диктаторів урядовим органам. Крім того, Федеральний суд Швейцарії прийняв рішення надати Генеральній прокуратурі України документи про рахунок екс-прем'єр міністра України Павла Назаренка в одному з банків Цюріха. Згідно з інформацією Швейцарського телеграфного агентства, цей рахунок цікавить Генпрокуратуру України, оскільки він міг використовуватися для переказу сумнівних коштів. У 1996 р. на цей рахунок з одного з банків Кіпру було переказано $1,6 млн

У міжнародній практиці найбільш конфіденційними вважаються такі системи банківських рахунків, за яких банкір не знає свого клієнта. Таким є застосовуваний у Японії рахунок з печаткою "натсу-ін", при користуванні яким ідентифікація вкладника виробляється за допомогою його особистої печатки. Його аналогом в Австрії існує система рахунків за назвою "Ьberbringer Sparbucher", коли використовуються спеціальні документи для видачі внеску на пред'явника.

У цілому ж охорона таємниці банківських рахунків у різних країнах забезпечується по-різному. У державах Ради Європи, за винятком Австрії і Люксембургу, порушення банківської таємниці не спричиняє карного переслідування. В Австрії, на підставі спеціально схваленого в 1979 р. закону банківський службовець за розголошення інформації про вкладників банку може бути засуджений на термін до одного року тюремного ув'язнення чи повинен буде виплатити штраф, що дорівнює річній заробітній платі. Разом з тим банк може представити дані, які стосуються клієнта, тільки за визначенням суду. У Люксембурзі закон про охорону банківської таємниці схвалений у 1981 р. Відповідно до нього банки розголошують відомості про клієнтів у випадку відкриття на них кримінальної справи, але за згодою міністра фінансів.

На Багамських островах і Барбадосі порушення банківської таємниці загрожує серйозними грошовими штрафами. Розголошення будь-якої інформації, яка стосується банків і трастів, дозволяється тільки за рішенням Верховного трибуналу цих островів.

На Кайманових островах порушення таємниці банківських внесків загрожує тюремним ув'язненням строком до 2 років і грошовим штрафом. Покарання за таку провину може бути збільшене, якщо обвинувачуваний - банківський службовець, адвокат, урядовий службовець чи торговий посередник.

У Гонконгу охорона банківської таємниці відзначається суворістю: її порушники можуть піддаватися штрафу до 100 тис. дол. чи тюремному ув'язненню - до 2 років. Разом з тим на практиці податкові служби за необхідності одержують від банків усю необхідну для них інформацію.

У Ліхтенштейні законодавство про охорону банківської таємниці багато в чому аналогічне швейцарському, тільки коло осіб, які несуть юридичну відповідальність за її збереження, ширше, ніж у Швейцарії.

У Монтсерраті подібне законодавство також засноване на швейцарському досвіді. Передача кому-небудь інформації про банківських клієнтів, крім правоохоронних органів в обговорених законом випадках, заборонена. Однак, на відміну від Швейцарії, тут не передбачено конкретних санкцій за порушення законодавства про банківську таємницю.

Суворими заходами для охорони таємниці банківських внесків відзначається законодавство Панами. її розголошення карається позбавленням волі строком до 6 років, штрафом до 1 тис. дол. або тим та іншим разом. Крім випадків, передбачених Кримінальним кодексом цієї країни, навіть муніципальним чиновникам закритий доступ до інформації про вкладників банків. Заборонено видавати аналогічну інформацію урядовим службовцям та іноземним податковим відомствам.

До характерних рис офшорних центрів належить відсутність обмежень на обмін валюти й операції з валютою. Майже скрізь тут не здійснюється контроль над переказом валютних коштів за умови, якщо джерело їхнього походження перебуває за межами офшорного центру. Якщо ж і залишаються які-небудь обмеження з цієї частини, то клієнти наполягають головним чином на тому, щоб було забезпечено вільний переказ коштів і щоб ці кошти не затримувалися на рахунках інших банків, крім офшорних. Звичайно, таке прагнення клієнтів теж пов'язане з ризиком, тому що повної безпеки внесків немає ніде. Але поєднати одночасно несплату податків і повну відсутність ризику втрати внеску принципово неможливо.

Названі ознаки офшорних центрів не можуть бути реалізовані без такої важливої їхньої властивості, як наявність у центрах сучасних засобів зв'язку і надійне їхнє функціонування. Це потребує високого рівня розвитку інфраструктури. Привабливість офшорного центру багато в чому залежить від рівня і якості послуг зв'язку. Як правило, усі ці центри обладнані ефективними засобами телекомунікації, які забезпечують блискавичний зв'язок, так необхідний для фінансових операцій. Наприклад, Кайманові острови за допомогою супутникового зв'язку забезпечують сучасне автоматичне з'єднання зі Сполученими Штатами, Канадою і Великою Британією.

Подібний же високий рівень послуг зобов'язані надавати тут і засоби транспорту. Козирною картою офшорних центрів є авіасполучення, яке забезпечує швидкі і зручні особисті контакти для учасників фінансових угод. Кайманові острови пропонують клієнтам два щоденних рейси на Флориду. Численні чартерні рейси, здійснювані зі США, забезпечують перевезення великих грошових сум в офшорні банки на Карібах. Аналогічне становище з транспортом і телекомунікаціями в офшорних центрах Панами і Гонконгу. У тих же офшорних зонах, де транспортні послуги ненадійні і перебувають у скрутному становищі (Науру, Ангілья), залучити численну клієнтуру, незважаючи на пропоновані пільги, не вдається.

Однак навіть наявність вдалого поєднання всіх перерахованих характерних рис буде недостатнім для успішного функціонування офшорного центру, якщо в ньому не буде створено зручної правової системи. Вона має вирішальне значення для вибору резиденції фірми, організаційно-правової форми компанії та її функціонування.

Законодавчий устрій офшорних центрів вирізняється розмаїтістю. Трохи узагальнюючи, можна відзначити, що всі території, які належать до континентальної Європи, живуть у рамках Кодифікованого цивільного права, витоки якого сягають римського права, а від нього - кодексу Наполеона. У той же час території, історично пов'язані з британською короною, чи колишні її колонії, застосовують у себе зовсім іншу судову систему, засновану на системі Загального Права (Common Law), яка функціонує на базі прецедентів, тобто на підставі раніше винесених судових вироків.

Наприклад, Швейцарія, Ліхтенштейн, а також контрольовані голландцями Карибські острови (Голландські Антили) використовують континентальне право. Колишні ж британські колонії або залежні території, такі як Багамські, Бермудські, Віргінські, Кайманові острови, Гібралтар, острови в протоці Ла-Манш входять до законодавчої системи Загального Права. У США - через особливості їхнього історичного розвитку - обидві ці системи існують паралельно. У Луїзіані, яка була володінням Франції, до сьогоднішнього дня частково використовується континентальне право. В інших частинах США ухвалене законодавство на основі Загального Права. Воно ж застосовується в Ліберії й Панамі.

Система Загального Права надає велику свободу для підприємницької діяльності, але одночасно майже завжди вимагає допомоги з боку адвоката, оскільки ця система юридично складна. Зате вона відкриває більші можливості в галузі переміщення майнових прав з однієї країни в іншу, що особливо важливо для клієнтів офшорних центрів.

Нарешті останньою (за порядком перерахування, але не за важливістю) характерною рисою офшорних центрів є міра задоволення індивідуальних потреб клієнтів, а саме: відповідні умови проживання, внутрішнє транспортне сполучення, медичне обслуговування, володіння місцевими жителями і обслуговуючим персоналом іноземними мовами, наявність кваліфікованих фахівців - нотаріусів, адвокатів, бухгалтерів і операторів комп'ютерів.

На сьогоднішній день ведення бізнесу за допомогою офшорної компанії є одним з ефективних методів податкового планування. З кожним днем все більше представників великого та середнього бізнесу, та й просто людей, які побоюються за свої заощадження, намагаються захистити свій капітал за допомогою його виведення закордон.

Ведення бізнесу за допомогою офшорів, тобто компаній, зареєстрованих на території з низькими податковими ставками, - абсолютно законне. Виходячи із загальноприйнятих юридичних принципів, фізичні та юридичні особи набувають і реалізовують свої цивільні права своєю волею, і в своїх інтересах. Здійснюючи бізнес, підприємці вільні у встановленні своїх прав і обов'язків на основі договору, який не суперечить законодавству. Таким чином, використання в бізнесі офшорних структур є законним, якщо при цьому не порушуються норми господарського, податкового та кримінального права.

Суть використання офшорів полягає в тому, що законодавство деяких країн і економічних зон звільняє від податків зареєстровані у них компанії, які не здійснюють на їхній території підприємницької діяльності. Іншими словами, якщо офшорна компанія не займається реалізацією своїх товарів і послуг в країні реєстрації, то податки платити вона теж не зобов'язана. Такі компанії оплачують тільки щорічний фіксований збір. Причому, це не єдина перевага офшорної компанії.

Чим же вигідний офшор? По-перше, з'являється можливість відкрити рахунок у закордонному банку, який зможе захистити інвестиції, незалежно від політичної, або економічної ситуації у країні. По-друге, наявність офшорної компанії дозволяє поліпшити ведення зовнішньоекономічної діяльності та збільшити сфери впливу бізнесу.

Для більш глибокого розуміння логіки роботи офшорних компаній, їх слід розділити на два види. По-перше, компанії, зареєстровані в юрисдикціях, де політична ситуація більш-менш стабільна, але рівень економіки не високий. Уряди цих країн звільняють офшорні компанії від податків на користь залучення зарубіжних інвестицій. Як правило, власники таких офшорів сплачують щорічні державні мита, використовуючи свої компанії як "скарбнички". По-друге, для компанії, зареєстровані в країні з пільговим оподаткуванням і більш жорсткими вимогами до реєстрації - обов'язковою є реєстрація компанії в державному реєстрі. У цьому випадку підвищується і престиж такої офшорної компанії.

Існують дистанційні способи реєстрації таких компаній.

Насамперед слід вибрати країну реєстрації офшорної компанії. Потім вирішити, чи потрібні власнику послуги номінального директора та акціонера, якщо хоче залишатися прихованим істинним вигодонабувачем, або ж буде офіційно керувати своїм бізнесом. При використанні ним номінального сервісу директор і акціонер компанії управляють нею тільки умовно. А власнику як вигодонабувачу (бенефіціару) видається довіреність на управління компанією та її банківським рахунком, тобто фактично всією діяльністю компанії.

Також акціонер може передати корпоративні права на компанію іншій особі через трастову декларацію, яка не реєструється в жодному реєстрі, що дозволяє тримати в таємниці ім'я справжнього власника.

Реєструючи офшорну компанію, підприємець отримує повний пакет статутних документів, а саме: свідоцтво про інкорпорацію із зазначенням повної назви, номери компанії та дати реєстрації; сертифікат акцій із зазначенням акціонера і його частки володіння компанією; протокол про призначення директора, протокол перших зборів директорів із зазначенням повної адреси, даних про директора та акціонера.

При цьому варто звернути увагу, що при абсолютній законності володіння офшорною компанією, існують деякі "підводні камені". Найчастіше, вони проявляються при використанні відкритого на офшорну компанію рахунку, особливо якщо організація зареєстрована в юрисдикції з обов'язковою подачею звітності. У цьому випадку не можна списувати з рахунку суми, що перевищують певний процент від прибутку компанії, оскільки їх проблематично віднести на її витрати.

Розділ 2. Визначення тривалості виробничого циклу

Виробничий цикл - один із найважливіших показників, який є основою для розрахунку багатьох інших показників виробничо-господарської діяльності підприємства. Наприклад, на основі виробничого циклу встановлюються строки запуску виробів у виробництво, розраховуються потужності виробничих підрозділів, визначається обсяг незавершеного будівництва та деякі інші показники.

Виробничий цикл - це календарний період часу, протягом якого виріб або партія виробів, що обробляються, проходять усі операції виробничого процесу або певної його частини і перетворюються на завершений продукт.

Інтервал календарного часу від початку першої виробничої операції до закінчення останньої називається тривалістю виробничого циклу в часі, яка вимірюється в днях, годинах, хвилинах, залежно від виду виробу та стадії оброблення.

Виробничий цикл включає:

Час виконання технологічних операцій - основна складова виробничого циклу, яка необхідна для здійснення конкретних робочих операцій перетворення предмета праці на готову продукцію. Підготовчо-завершальний час виділяється робітникові для ознайомлення із здаванням і для здачі готової продукції. Тривалість операційного циклу складається з часу виконання технологічної операції та підготовчо-завершального часу, тобто тривалість операційного циклу - це час оброблення однієї партії деталей на конкретній операції технологічного циклу.

Тривалість проходження природних процесів визначається особливостями технології (це час твердіння бетону, охолодження металу тощо), тобто природні процеси характеризуються тільки затратами часу.

Тривалість обслуговуючих процесів складається з часу виконання контрольних операцій, складських та транспортних (включаючи навантаження й розвантаження) операцій. Сукупність усіх складових виробничого процесу утворює його робочий період.

Частина виробничого циклу - це перерви, які складаються з міжопераційних і міжзмінних перерв.

Міжопераційні перерви утворюють:

-- перерви між партіями - виникають під час оброблення партії деталей, адже не всі деталі обробляються одночасно. Скорочувати ці перерви можна за рахунок скорочення обсягу транспортних партій деталей, однак це потребує певного збільшення затрат на транспортування деталей між робочими місцями;

-- перерви очікування - виникають при порушенні ходу виконання технологічного процесу, коли попередня технологічна операція вже закінчилася, а робоче місце на наступній операції ще не звільнилося від виконання певної роботи;

-- перерви комплектування - виникають на складальних операціях, коли на місце складання надходять не всі найменування деталей.

Міжзмінні перерви (на обід), вихідні та святкові дні, між змінами - є невід'ємною складовою частиною виробничого процесу.

Рис.2.1 - Структура виробничого циклу

Тривалість виробничого циклу виготовлення продукції - це календарний період часу, протягом якого сировина, основні матеріали, напівфабрикати і готові комплектуючі вироби перетворюються на готову продукцію. Іншими словами - це відрізок часу від моменту початку виробничого процесу до моменту випуску готового виробу або партії деталей, складальних одиниць. Тривалість виробничого циклу звичайно відбивається в календарних днях або годинах.

Знання тривалості виробничого циклу виготовлення усіх видів продукції необхідне для:

-- складання виробничої програми підприємства і його підрозділів;

-- визначення термінів початку виробничого процесу за даними термінів його закінчення;

-- розрахунків нормальної величини незавершеного виробництва.

Тривалість виробничого циклу застосовується на виробництві:

1. При розробці плану виробництва:

Qпл=Тзаг/Твц, де

Qпл - плановий обсяг виробництва;

Тзаг - сумарна трудомісткість (витрати часу виробництва).

2. При визначенні завантаження робітників та обладнання використовують коефіцієнт ефективності використання робочого часу:

Кеф=(Q*ТВЦ)/ФРЧ, де

Q - обсяг виробництва;

ФРЧ - фонд робочого часу.

3. При календарному плануванні виробництва:

Qпл 1= Тзаг 1/ТВЦ

4. При обліку незавершеного виробництва і визначенні розмірів оборотних коштів.

При розрахунку тривалості технологічного циклу необхідно враховувати особливості пересування предметів праці за операціями. На підприємстві використовується один із таких видів руху:

-- послідовний;

-- паралельний;

-- паралельно-послідовний (змішаний, суміщений).

Як вже зазначалось, за перетворення предметів праці на конкретний виріб вони проходять через безліч основних, допоміжних і обслуговуючих процесів, що відбуваються паралельно, паралельно-послідовно або послідовно в часі залежно від сформованої на підприємстві виробничої структури, типу виробництва, рівня спеціалізації виробничих підрозділів, форм організації виробничих процесів та інших факторів. Сукупність цих процесів, що забезпечують виготовлення виробу, прийнято називати виробничим циклом, основними характеристиками якого є його тривалість і структура.

Отже, першим ми розглянемо тривалість виробничого циклу при послідовному руху деталей на підприємстві.

Аналітичний метод:

ТВЦпосл = 6*(5/1+10/1+6/1+4/1+7/1) = 192 хв.

Графічний метод зображений в таблиці 2.1 - Розрахунок ТВЦпосл.

Таблиця 2.1 - Розрахунок ТВЦ посл

Деталі (вироби) передаються тільки після завершення попередньої операції по всій партії деталей - це тоді називається послідовний рух деталей.ТВЦпосл=n*У(ti/ci), де,

ti - кількість виробів у партії: t1 = 5, t2=10, t3=6, t4=4, t5=7;

ci - кількість робітників на посту: ci=1;

n - кількість деталей в партії: n=6;

m - кількість робочих місць: m=5

р - кількість деталей в транспортній порції: р=1.

Перевага послідовного методу - дозволяє повність завантажити працюючих і обладнання у період роботи з деталями.

Недолік послідовного методу - велика тривалість робочого часу.

Другий метод - визначення тривалості виробничого циклу за допомогою паралельного руху. Особливість цього методу - вироби із однієї операції передаються поштучно або транспортними порціями (партіями) після виконання на них попередніх операцій, при цьому методі на найдовші операції досягається безперервність робіт, а на всіх інших - наявні перерви.

Аналітичний метод:

ТВЦпарал = 1*(5/1+10/1+6/1+4/1+7/1)+(6-1)*10/1 = 82 хв.

Графічний метод зображений в таблиці 2.2 - Розрахунок ТВЦпарал.

Перевага паралельно методу: значне скорочення тривалості виробничого циклу.

Недолік паралельного методу: наявність простоїв на всіх деталоопераціях, окрім найдовшої.

Третій метод - послідовно-паралельний. Особливість цього методу у тому, що деталі однієї операції до іншої передаються поштучно або транспортними порціями (як при паралельному методі), забезпечуючи при цьому безперервність у виробничому процесі на кожній операції виробничого циклу. Цей метод є комбінацією першого та другого.

Аналітичний метод:

ТВЦпосл-парал = 192-(6-1)*(5/1+6/1+4/1+4/1)=97 хв.

Графічний метод зображений в таблиці 2.3 - Розрахунок ТВЦпосл-парал.

Таблиця 2.3 - Розрахунок ТВЦпосл-парал

ф1= 25 ф3= 20

ф2= 30 ф4= 20

(6-1)*(5/1+6/1+4/1+4/1) = 95 У ф = 95

Перевага послідовно-паралельного методу - значне скорочення тривалості виробничого циклу та відсутність простоїв при роботі з деталями на всіх робочих місцях.

Отже, на основі розроблених трьох методів, рекомендовано виробництву застосовувати паралельний метод, тому що тривалість виробничого циклу при цьому методі найменша - 82 хвилини.

Розділ 3. Сітьове моделювання у плануванні та управління виробництвом

Сітьове моделювання у структурі організації виробництва займає одне з провідних місць, так як її основною задачею є математичний розрахунок взаємопов'язаних робіт, що ставлять за мету досягнення визначених виробничих результатів шляхом ретельного науково-технічного проектування.

Може бути відображена двома шляхами:

1. графічно;

2. у вигляді таблиці.

Сітьова модель - множина поєднаних між собою елементів для опису технологічної залежності окремих робіт і етапів майбутніх проектів. Основним плановим документом системи сітьового планування є сітьовий графік, що являє собою інформаційно-динамічну модель, яка відображає всі логічні взаємозв'язки та результати робіт, необхідні для досягнення кінцевої мети планування.

Роботами у сітьовому графіку називаються будь-які виробничі процеси чи інші дії, які призводять до досягнення певних результатів, подій. Роботою слід вважати і можливі очікування початку наступних процесів, пов'язані з перервами чи додатковими витратами часу.

Подіями називаються кінцеві результати попередніх робіт. Подія являє собою момент завершення планової дії. Події бувають початковими, кінцевими, простими, складними, проміжними, попередніми, наступними і т.д.

На всіх сітьових графіках важливим показником є шлях, що визначає послідовність робіт чи подій, в якій результат однієї стадії збігається з початковим показником наступної за нею іншої фази. На будь-якому графіку прийнято розрізняти декілька шляхів:

1. повний шлях від початкової до кінцевої події;

2. шлях, що передує даній події від початкової;

3. шлях, наступний за даною подією до кінцевої;

4. шлях між декількома подіями;

5. критичний шлях від початкової до кінцевої події максимальної тривалості.

Сіткові моделі використовуються на вітчизняних підприємствах при плануванні підготовки виробництва та освоєнні нових виробів. Сіткове планування дозволяє не тільки визначити потреби різних виробничих ресурсів у майбутньому, але й координувати їхнє раціональне використання на даний момент.

Найважливішими етапами сітьового планування є такі:

1. розподіл комплексу робіт на окремі частини і їхнє закріплення за виконавцями;

2. виявлення й опис кожним виконавцем усіх подій і робіт, необхідних для досягнення поставленої мети;

3. побудова первинних сітьових графіків і уточнення змісту планових робіт;

4. об'єднання окремих частин сіток і побудова зведеного сіткового графіка виконання комплексу робіт;

5. обґрунтування чи уточнення часу виконання кожної роботи у сітьовому графіку.

На початку сітьового планування випуску нового виробу необхідно виявити, якими подіями буде характеризуватися комплекс робіт. Кожна подія повинна встановлювати завершеність попередніх дій. Усі події і роботи, що входять у заданий комплекс, рекомендується перераховувати у порядку їх виконання, проте окремі з них можуть виконуватися одночасно.

Далі проводиться побудова первинних сітьових графіків, їх перевірка та об'єднання окремих сіток у зведену модель.

Завершальним етапом сітьового планування є визначення тривалості виконання окремих робіт чи сукупних процесів. Для встановлення тривалості будь-яких робіт необхідно, насамперед, користуватися відповідними нормативами чи нормами трудових затрат. А у разі відсутності вихідних нормативних даних тривалість усіх процесів і робіт може бути встановлена різними методами, у тому числі і за допомогою експертних оцінок.

По кожній роботі, як правило, дається декілька оцінок часу: мінімальна, максимальна та найвірогідніша. Отримана найвірогідніша оцінка часу не може бути прийнята як нормативний показник часу виконання кожної роботи, оскільки у більшості дана оцінка є суб'єктивною і багато у чому залежить від досвіду відповідального виконавця. Тому для визначення часу виконання кожної роботи експертні оцінки підлягають статистичній обробці.

Відповідно до наведених понять і теоретичних основ розрахуємо графічно і таблично (поетапно - прямий хід, зворотній хід, критичний шлях) наступну сітьову модель:

Таблиця 3.1 - Коди робіт

ККоди	1-2	1-3	1-4	2-4	2-5	2-6	3-4	3-6	3-7	4-6	5-6	5-8	6-7	6-8	7-8	7-9	8-9	8-10	9-10
ttij	8	5	3	7	4	10	6	1	0	0	5	3	3	2	8	4	7	5	9

Розрахунок почнемо із побудови сітьового графіку і визначення початків і ранніх закінчень на першому етапі сітьового моделювання - "прямому ході" (Рис. 3.1).



Рис. 3.1 - Прямий хід

Визначивши час кінцевої події шляхом вибору максимального значення з двох кінцевих подій з робіт 8-10 та 9-10, побудуємо сітьовий графік і зробимо розрахунки для другого етапу сітьового моделювання графічним способом - "зворотного ходу" (Рис. 3.2).

Рис. 3.2 - Зворотній хід

На третьому етапі визначаємо критичний шлях - шлях найбільшої довжини між початком і кінцем сітьового графіку (Рис. 3.3).

Рис. 3.3 - Критичний шлях

Тепер розрахуємо сітьову модель табличним способом. Для цього скористаємось вихідними даними для нашої сітьової моделі, а також, після визначення ранніх, пізніх початків та закінчень розрахуємо резерви часу. Роботи, на яких резерви часу дорівнюють нулю, визначають критичний шлях - він має збігатися із критичним шляхом, який ми визначили при розрахунку сітьової моделі графічно.

Таблиця 3.2 - Табличний метод розрахунку

Коди	tij	Ранні строки	Пізні строки	Резерв часу, Rij
		РП, ij	РЗ, ij	ПП, ij	ПЗ, ij
1-2	8	0	8	0	8	0 кр
1-3	5	0	5	7	12	7
1-4	3	0	3	15	18	15
2-4	7	8	15	11	18	3
2-5	4	8	12	9	13	1
2-6	10	8	18	8	18	0 кр
3-4	6	5	11	12	18	7
3-6	1	5	6	17	18	12
3-7	0	5	5	21	21	16
4-6	0	15	15	18	18	3
5-6	5	12	17	13	18	1
5-8	3	12	15	26	29	14
6-7	3	18	21	18	21	0 кр
6-8	2	18	20	27	29	9
7-8	8	21	29	21	29	0 кр
7-9	4	21	25	32	36	11
8-9	7	29	36	29	36	0 кр
8-10	5	29	34	40	45	11
9-10	9	36	45	36	45	0 кр

Отже, розробивши сітьову модель, можна тепер сказати, яким буде критичний шлях:

Ткр = 1 - 2 - 6 - 7 - 8 - 9 - 10

Тривалість критичного шляху становить:

Ткр =8 + 10 + 3 + 8 + 7 + 9 = 45

Отже, розрахувавши сітьову модель графічним і табличним способом, ми визначили основні її складові, зокрема резерви часу і критичний шлях, який визначає строк виконання комплексу всіх робіт, визначених сітьовою моделлю.

Висновок

Офшорні зони - це поза національні фінансові центри, які здійснюють значні обсяги кредитування й фінансування в валютах інших країн (євровалютах).

Риси офшорних зон:

1. політичну й економічну стабільність у країні;

2. гарантію дотримання фінансової і банківської таємниці;

3. відсутність валютних обмежень;

4. сучасні засоби зв'язку і добре обладнану мережу комунікацій;

5. зручну правову систему;

6. виконання індивідуальних потреб інвесторів.

До характерних рис офшорних центрів належить відсутність обмежень на обмін валюти й операції з валютою. Майже скрізь тут не здійснюється контроль над переказом валютних коштів за умови, якщо джерело їхнього походження перебуває за межами офшорного центру. Якщо ж і залишаються які-небудь обмеження з цієї частини, то клієнти наполягають головним чином на тому, щоб було забезпечено вільний переказ коштів і щоб ці кошти не затримувалися на рахунках інших банків, крім офшорних. Звичайно, таке прагнення клієнтів теж пов'язане з ризиком, тому що повної безпеки внесків немає ніде. Але поєднати одночасно несплату податків і повну відсутність ризику втрати внеску принципово неможливо. У роботі було представлено на теоретичному рівні основні поняття та складові системи сітьового моделювання. Було визначено критичний шлях двома способами - графічним та табличним - саме для конкретних характеристик, а саме тривалість критичного шляху становить 45. При розрахунку тривалості виробничого циклу було визначено найбільш ефективний метод саме для конкретних параметрів. Було визначено, що паралельний метод є найкращим в конкретному випадку і Твц становить 82 хвилини.

Размещено на Allbest.ru

...