Ресурси підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

економічний виробничий фінансовий управління

Однієї з важливих задач, вирішенню якої в даний час має займатися держава і, у більшому ступені, самі підприємства, є задача формування нової системи прогнозування і планування розвитку територіальних комплексів, галузей, окремих підприємств, нарешті, структурних одиниць цих підприємств. На мій погляд, акцент у вирішенні цієї задачі повинний бути зміщений не убік можливостей галузей, підприємств до виробництва товарів і послуг, що було одним з головних показників могутності потенціалу в плановій економіці, а убік здатності задовольняти потреби і максимально враховувати інтереси всіх учасників на всіх стадіях. Крім того, більш актуальним питанням необхідно вважати не тільки здатність виробляти товари і послуги і задовольняти потреби, але і які обсяги ресурсів при цьому будуть витрачені. Для оцінки пропонується використовувати систему показників економічної та підприємницької могутності підприємства, що враховує величину накопичених ресурсів, ступінь використання потенційних можливостей.

Для оцінки економічного потенціалу використовують наступні показники:

§ чисельність населення;

§ чисельність трудових ресурсів;

§ основні виробничі і невиробничі фонди;

§ валовий суспільний продукт і національний доход;

§ обсяги мінеральних, сировинних, водяних, енергетичних і інших ресурсів;

§ обсяг продуктивних сил;

§ обсяг випуску промислової продукції;

1. Характеристика трудових ресурсів підприємства

Розрізняють поняття «трудові ресурси» і «трудові ресурси підприємства (персонал)» підприємства.

Трудові ресурси - це частина населення працездатного віку, що володіє необхідним фізичним розвитком, знаннями і практичним досвідом для роботи в народному господарстві. До трудових ресурсів відносять як зайнятих, так і потенційних працівників.

Трудові ресурси підприємства (персонал) - це сукупність працівників різних професійно-кваліфікаційних груп, зайнятих на підприємстві і які входять у його обліковий склад.

Усі працівники підприємства поділяються на дві групи:

§ промислово-виробничий персонал, зайнятий виробництвом і його обслуговуванням;

§ непромисловий персонал, зайнятий в основному в соціальній сфері діяльності підприємства.

По характеру виконуваних функцій промислово-виробничий персонал (ПВП) підрозділяється на чотири категорії: робітників, керівників, фахівців і технічних виконавців (службовців).

Робітники - це працівники, безпосередньо зайняті виробництвом продукції (послуг), ремонтом, переміщенням вантажів і т. п. До них також відносяться прибиральниці, двірники, гардеробники, охоронці.

У залежності від характеру участі у виробничому процесі робітники, у свою чергу, поділяються на основних (виробляючих продукцію) і допоміжних (обслуговуючий технологічний процес).

Керівники - працівники, що займають посади керівників підприємств і їхніх структурних підрозділів (функціональних служб), а також їхні заступники.

Фахівці - працівники, що виконують інженерно-технічні, економічні й інші функції. До них відносяться інженери, економісти, бухгалтери, соціологи, юрисконсульти, нормувальники, техніки й ін.

Технічні виконавці (службовці) - працівники, що здійснюють підготовку й оформлення документів, господарське обслуговування (діловоди, секретарі-друкарки, табельники, креслярі, копіювальниці, архіваріуси, агенти й ін.).

Співвідношення працівників по категоріях характеризує структуру трудових ресурсів підприємства.

У залежності від характеру трудової діяльності персонал підприємства підрозділяють по професіях, спеціальностям і рівню кваліфікації.

Професія - визначений вид діяльності (занять) людини, обумовлений сукупністю знань і трудових навичок, придбаних у результаті спеціального навчання.

Спеціальність - вид діяльності в рамках тієї чи іншої професії, що має специфічні особливості і жадає від працівників додаткових спеціальних знань і навичок. Наприклад: економіст-плановик, економіст-бухгалтер, економіст-фінансист, економіст-трудовик у рамках професії економіста. Чи: слюсар-наладчик, слюсар-монтажник, слюсар-сантехник у рамках робочої професії слюсаря.

Кваліфікація - ступінь і вид професійної підготовки працівника, наявність у нього знань, уміння і навичок, необхідних для виконання роботи чи функцій визначеної складності, що відображається в кваліфікаційних (тарифних) розрядах і категоріях.

Для характеристики трудового потенціалу підприємства використовується ціла система показників.

Кількісна характеристика персоналу виміряється в першу чергу такими показниками, як облікова, явочна і середньоспискова чисельність працівників.

Рух працівників на підприємстві (оборот) характеризують наступні показники:

- коефіцієнт обороту по прийому - це відношення чисельності всіх прийнятих працівників за даний період до середньоспискової чисельності працівників за той же період;

- коефіцієнт обороту по вибуттю - це відношення усіх вибулих працівників до середньосписковаої чисельності працівників;

- коефіцієнт плинності кадрів - це відношення вибулих з підприємства по неповажних причинах (з ініціативи працівника, через прогули й ін.) до середньоспискової чисельності (визначається за визначений період).

Для оцінки персоналу підприємства можна використовувати також показники, що визначають:

Рівень дисципліни = ;

Відношення чисельності а)

окремих категорій працюючих = б)

Розрахунок чисельності працюючих - найважливіша задача визначення обґрунтованої потреби в кадрах для забезпечення безперебійного виробничого процесу на підприємстві.

Планові розрахунки по кожній категорії працюючих ведуться з застосуванням різних методів визначення необхідної їхньої чисельності.

Розрахункова чисельність промислово-виробничого персоналу на плановий період визначається виходячи з базисної чисельності (Чб), планованого індексу зміни обсягу виробництва (Jq) і відносної економії чисельності, отриманої в результаті пофакторних розрахунків росту продуктивності праці (ЭЧ):

Чп =Чб* Jq* ЭЧ.

2. Виробничі фонди підприємства

До основних виробничих фондів відносяться ті засоби труда, що, знаходячись у сфері матеріального виробництва, безпосередньо беруть участь у виготовленні матеріальних благ (машини, устаткування і т. п.), створюють умови для здійснення виробничого процесу (виробничі будинки, спорудження, електромережі, трубопроводи й ін.), служать для збереження і переміщення предметів труда.

Основні виробничі фонди підприємства - це засоби труда, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлену продукцію частинами в міру зношування.

У практиці обліку і планування відтворення основних фондів підприємства використовуються як грошові, так і натуральні показники, оскільки основні фонди у виробничому процесі виступають не тільки як носії вартості, але і як сукупність певних засобів труда.

Грошова оцінка основних фондів необхідна для обліку їхньої динаміки, планування розширеного відтворення, установлення зносу, нарахування амортизації, визначення собівартості продукції і рентабельності підприємства, а також для здійснення господарського розрахунку.

Повна початкова вартість являє собою фактичну вартість по цінах придбання (включаючи витрати на доставку і монтаж) або будівництва основних фондів.

Початкова вартість за відрахуванням зносу виражає вартість основних фондів, ще не перенесену на виготовлену продукцію. Вона менше повної початкової вартості на величину зносу основних фондів і часто називається залишковою вартістю.

Ці два види грошової оцінки утрудняють порівнянність даних про динамік основних фондів, тому що ціни на устаткування і вартість будівництва змінюються й основні фонди, придбані (побудовані) у різні роки, виражаються в змішаних цінах.

Порівнянність створених у різні роки однакових елементів основних фондів досягається завдяки їхній оцінці по відбудовній вартості. Повна відбудовна вартість - це вартість відтворення основних фондів у нових виробничих умовах (даного року).

Метод оцінки по відбудовній вартості не враховує ступінь зношеності основних фондів, а тому він доповнюється оцінкою основних фондів по відбудовній вартості з обліком зносу.

* Відбудовна вартість з урахуванням зносу показує частину відбудовної вартості основних фондів, ще не перенесену на продукт.

Оцінка основних фондів по відбудовній вартості - складний, трудомісткий процес, що потребує значних витрат часу і засобів для переоцінки всіх елементів основних фондів. Переоцінка основних фондів здійснюється періодично.

Облік і планування основних фондів здійснюються не тільки в грошовому вираженні, але й у натуральних показниках у виді конкретних засобів труда. Це необхідно для того, щоб визначити технічний склад, виробничу потужність підприємств і галузей промисловості, установити завдання і шляхи ефективного використання виробничої потужності скласти баланс устаткування і т.д. Такі дані можна одержати за результатами інвентаризації основних фондів, що періодично здійснюються в промисловості.

За допомогою натуральних і грошових показників здійснюються необхідні групування різноманітних елементів основних фондів, У цих групуваннях окремі елементи основних фондів виділяються в щодо однорідні групи відповідно до їхнього призначення у виробничому процесі.

В даний час центральне статистичне управління класифікує основні виробничі фонди по наступних основних групах: будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини й устаткування, транспортні засоби, інструмент

З метою компенсації зносу основних фондів і нагромадження необхідних засобів для відтворення і відновлення основних фондів використовується система амортизаційних відрахувань. Амортизацією називається грошове відшкодування зносу основних фондів. Амортизаційні відрахування є одним з елементів витрат виробництва і включаються до складу собівартості продукції. Розмір амортизаційних відрахувань, виражений у відсотках до первісного (балансової) вартості кожного виду основних фондів, називається нормою амортизації і розраховується по формулі:

де,

Фп(б) - первісна (балансова) вартість основних фондів;

Фл - ліквідаційна вартість основних фондів;

Тсл - термін служби основних фондів.

Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють шляхом множення середньорічної вартості основних виробничих фондів на відповідні норми амортизації і поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці.

Величина амортизаційних відрахувань визначається трьома методами: рівномірним, рівномірно-прискореним і прискореним (коли в перші три роки переноситься 2/3 первісної вартості основних фондів, а потім залишок - рівномірно).

3. Нематеріальні ресурси та активи підприємства

Нематеріальні ресурси - це частина потенціалу підприємства, що приносить економічну вигоду протягом тривалого періоду і має нематеріальну основу одержання доходів. До них відносяться об'єкти промислової й інтелектуальної власності, а також інші ресурси нематеріального походження.

Промислова власність - поняття, використовуване для позначення виключного права на нематеріальні цінності: винаходи, промислові зразки, корисні моделі, товарні знаки і знаки обслуговування, фірмові найменування і вказівки походження чи найменування місця походження товару, а також право по припиненню недоброякісної конкуренції.

Інтелектуальна власність - юридичне поняття, що охоплює авторське право й ін. права, що відносяться до інтелектуальної діяльності в області виробництва, науки, програмного забезпечення, літератури і мистецтва.

Основними вимогами до товарних знаків є їхня індивідуальність, впізнаваємість, привабливість для споживачів і охороноздатність, тобто можливість їхньої офіційної реєстрації.

Об'єкти інтелектуальної власності зв'язані з інформаційною системою й інформаційною діяльністю підприємства. До них відносяться: програмне забезпечення (сукупність програм, використовуваних у роботі ЕОМ); банк даних (сукупність програмних, організаційних і технічних засобів, призначених для централізованого нагромадження і використання інформації); база знань (сукупність систематизованих основних зведень, що відносяться до визначеної галузі знань і зберігаються в пам'яті ЕОМ).

Нематеріальні активи - це права на користування нематеріальними ресурсами. Власники об'єктів промислової власності одержують виключне право на їхнє використання за допомогою патентів. Патент - документ, що засвідчує державне визнання технічного рішення винаходом і закріпляючий за особою, якому він виданий, виключне право на винахід.

Патент включає патентну грамоту єдиного зразка з розкриттям назви винаходу і дати його пріоритету, прізвища автора, а також патентний опис - характеристику технічного рішення. Термін дії патенту складає в середньому 15-20 років. У цей час виключається доступ фірм-конкурентів до запатентованої новинки і забезпечуються умови для одержання додаткового прибутку, поки нова техніка не стане надбанням багатьох підприємств галузі.

На корисні моделі не видається патентна грамота. Модель заносять до спеціального реєстру, про що робиться публікація в офіційному виданні, а заявник одержує посвідчення про виключне право на корисну модель терміном на 5 років.

Правовий захист товарного знаку також здійснюється на основі його державної реєстрації.

На продукт інтелектуальної власності встановлюється авторське право - система правових норм, що визначають положення авторів наукових публікацій, літературних і художніх творів, програмного забезпечення для ЕОМ і їхніх взаємин з іншими контрагентами.

Правовий захист місця походження товару виникає на основі його реєстрації.

Ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції, гудвіл є власністю підприємства і не мають спеціального правового захисту, тому є складовою частиною так називаної комерційної таємниці підприємства.

Реалізація права власності на нематеріальні ресурси можлива шляхом їхнього використання самим власником чи наданням (з його згоди) такого права іншій зацікавленій стороні у формі ліцензійної угоди.

Ліцензія - дозвіл ліцензіара на використання приналежних йому прав промислової власності (на винахід, промисловий зразок, товарний знак), видаване іншому обличчю (ліцензіатові) на визначених умовах. Ці умови (термін, обсяги, винагороду) складають зміст ліцензійної угоди, що укладається ними.

4. Фінансові ресурси підприємства

Фінансові ресурси підприємства - це грошові доходи і надходження, що знаходяться в розпорядженні суб'єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійсненню витрат по розширеному відтворенню й економічному стимулюванню працюючих. Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних і прирівняних до них засобів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку і надходження коштів від фінансово банківської системи в порядку перерозподілу.

Первісне формування фінансових ресурсів відбувається в момент становлення підприємства, коли утвориться статутний фонд. Його джерелами в залежності від організаційно-правових форм господарювання виступають: акціонерний капітал, пайові внески членів кооперативів, галузеві фінансові ресурси (при збереженні галузевих структур), довгостроковий кредит, бюджетні засоби. Величина статутного фонду показує розмір тих коштів - основних і оборотних, - які інвестовані в процес виробництва.

Основним джерелом фінансових ресурсів на діючих підприємствах виступає вартість реалізованої продукції (наданих послуг), різні частини якої в процесі розподілу виторгу приймають форму грошових доходів і нагромаджень. Фінансові ресурси формуються головним чином за рахунок прибутку (від основного й іншого видів діяльності) і амортизаційних відрахувань. Поряд з ними джерелами фінансових ресурсів також виступають:

- виторг від реалізації вибулого майна,

- стійкі пасиви,

- різні цільові надходження (плата за перебування дітей у дошкільних установах і т.д.),

- мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві й ін.

Поряд з перерахованими вище важливу роль грає ще одне джерело фінансових ресурсів - пайові й інші внески членів трудового колективу.

Значні фінансові ресурси, особливо по знову створюваним і реконструйованим підприємствам, можуть бути мобілізовані на фінансовому ринку. Формами їхньої мобілізації є: продаж акцій, облігацій і інших видів цінних паперів, що випускаються даним підприємством, кредитні інвестиції.

До переходу на ринкові умови господарювання значні фінансові ресурси підприємства одержували на основі внутрішньогалузевого перерозподілу коштів і бюджетного фінансування. Однак принципи ринкового господарювання, упровадження комерційних початків у діяльність підприємств, природно, зажадали принципово інших підходів до формування фінансових ресурсів. Орієнтація на ініціативу і заповзятливість, повна матеріальна відповідальність обумовили дві найважливіших зміни в області фінансових взаємозв'язків підприємств з іншими структурами: по-перше, розвиток страхових операцій, і, по-друге, істотне скорочення сфери безоплатно одержуваних асигнувань. У цьому зв'язку при переході на ринкові основи господарювання в складі фінансових ресурсів, формованих у порядку перерозподілу, усе велику роль поступово будуть грати виплати страхового відшкодування, що надходять від страхових компаній, і все меншу - бюджетні і галузеві фінансові джерела.

Підприємства зможуть одержувати фінансові ресурси: від асоціацій і концернів, у які вони входять (лише в тому випадку, якщо це передбачено механізмом використання відповідних грошових фондів); від вищестоящих організацій - при збереженні галузевих структур; від органів державного керування - у виді бюджетних субсидій на строго обмежений перелік витрат. Зате в умовах функціонування ринку цінних паперів з'являться такі види фінансових ресурсів, як дивіденди і відсотки по цінних паперах інших емітентів, а також прибуток від проведення фінансових операцій.

У даний час надзвичайно зростає не тільки роль керівників підприємств, членів правлінь акціонерних компаній, але і фінансових служб, що грали другорядну роль в умовах адміністративно-командних методів керування. Вишукування фінансових джерел розвитку підприємства, напрямків найбільш ефективного інвестування фінансових ресурсів, операції з цінними паперами й інші питання фінансового менеджменту стають основними для фінансових служб підприємств в умовах ринкової економіки. Суть фінансового менеджменту полягає в такій організації керування фінансами з боку відповідних служб, що дозволяє залучати додаткові фінансові ресурси на самих вигідних умовах, інвестувати їх з найбільшим ефектом, здійснювати прибуткові операції на фінансовому ринку, купуючи і перепродуючи цінні папери. Досягнення успіху в області фінансового менеджменту багато в чому залежить від такого поводження працівників фінансових служб, при якому головними стають ініціатива, пошук нетрадиційних рішень, масштабність операцій і виправданий ризик, ділова хватка.

Мобілізуючи кошти інших власників на покриття витрат свого підприємства, працівники фінансової служби насамперед повинні мати ясне представлення про цілі інвестування ресурсів і уже відповідно до них давати рекомендації про форми залучення засобів. Для покриття короткострокової і середньострокової потреби в засобах доцільно використовувати позички кредитних установ. При здійсненні великих капітальних вкладень у реконструкцію і розширення підприємства можна скористатися випуском цінних паперів; однак, подібна рекомендація може бути дана лише в тому випадку, якщо фінансисти ґрунтовно вивчили фінансовий ринок, проаналізували попит на різні види цінних паперів, врахували можливу зміну кон'юнктури і, зваживши все це, проте упевнені в порівняно швидкій і вигідній реалізації цінних паперів свого підприємства.

Висновок

Результати діяльності підприємства різноманітні і включають поряд з виробничими й економічними (фінансовими) підсумками досягнення в області технічного і соціального розвитку. Порівняння ресурсного потенціалу і результатів господарської діяльності дозволяє оцінити ефективність роботи підприємства.

В умовах ринкової економіки основною метою діяльності підприємства є досягнення максимального прибутку. Всі інші цілі підлеглі цій головній задачі, оскільки прибуток є основою і джерелом засобів для подальшого росту інших показників. Оскільки економічний результат виробництва в загальному виді визначається різницею доходу від продажу продукції (робіт, послуг) і витрат ресурсів на їхнє виробництво і реалізацію, важко переоцінити важливість аналізу витрат ресурсів і управління ними на підприємстві.

Управління ресурсами - засіб досягнення підприємством високого економічного результату. Воно не зводиться тільки до зниження ресурсоємності, але поширюється на всі елементи управління. В умовах, коли спад виробництва в Україні досяг критичної риси і поставив цілі галузі буквально на грань виживання, три чверті промислових підприємств не мають прибутку, цього основного джерела розвитку. Більшість керівників і фахівців усвідомили нарешті, що тільки грамотне відношення до ресурсів на всіх етапах виробничого процесу дозволить виправити положення. До цього рішення підштовхує і систематичний ріст цін і тарифів на усі види ресурсів. Практично на кожнім підприємстві маються резерви для зниження витрат до раціонального рівня, що дозволяє домогтися росту економічної ефективності діяльності, підвищення конкурентноздатності.

Список використаної літератури

1. Баканов М.І., Шеремет А.Д. Теорія економічного аналізу: Підручник. - 6-е вид., Доп. і перераб. - М.: Фінанси і статистика. - М, 2013. - С. 416.

2. Гальчіна О.Н. Пожидаєва Т.А. Теорія економічного аналізу. - М, 2013. - С. 324.

3. Глухов, В.В. Менеджмент: Підручник. - СПб.: СпецЛит, 2013. - С. 538.

4. Дисертація Стратегія формування та тактика використання ресурсного потенціалу підприємств На правах рукопису Улезько Андрій Валерійович. 2015 р - з 115.

5. Комельчік С.Л. Аналіз потенціалу виробничих ресурсів як складова аналізу ресурсного потенціалу організації // Вісник Казанського технологічного університету. 2014. No3. С. 177.

6. Наукова стаття Розвиток ресурсного потенціалу підприємства Автор - Лозівському Сніжана Володимирівна 2015 р - з 127.

7. Окорокова, Л.Г. Ресурсний потенціал підприємств/Л.Г. Окорокова. - СПб.: СПбГТУ, 2014. - 293 с.

8. Савицька, Г.В. Економічний аналіз: навч./Г.В. Савицька. - 12-е изд., Испр. і доп. - М.: Нове знання, 2015. - С. 651.

9. Стексова, С.Ю. Методологія визначення ресурсного потенціалу підприємства/С.Ю. Стексова // Менеджмент у Росії і за кордоном. - 2014. - №4.

10. Савицька, Г.В. Аналіз господарської діяльності підприємства.: навч. посібник. - Мінськ: Нове видання, 2015. - 688 с.

11. Економіка підприємства: Конспект лекцій / Фролова Т.А. Таганрог: ТТІ фюу, 2015.

Размещено на Allbest.ru