Зміст поняття "стратегія економічного розвитку"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст поняття «стратегія економічного розвитку»

Сучасна світова економіка розвивається в умовах дедалі зростаючого поглиблення міжнародного поділу праці, зміцнення й поширення інтеграційних процесів як на галузевому, так і на регіональному рівнях, інтернаціоналізації національних економік, прискорення процесу глобалізації. Розвиток світового господарства характеризується двома аспектами: з одного боку, глобалізація сприяє сплетінню національних економік у суцільну світову систему, стандартизує структурні елементи економік відповідно вимогам транснаціоналізації, забезпечує динамізм міжнародних економічних відносин; з іншого боку, поглиблюється розрив в рівнях розвитку між найрозвиненішими й найбіднішими країнами, посилюється відмінність соціально-економічного розвитку всередині основних груп країн. стратегія розвиток міжнародний

Диверсифікація між країнами світу взагалі все ще досить виразна, і обумовлюється вона неоднаковим забезпеченням факторами виробництва, історико-економічними особливостями розвитку, геополітичним положенням. Ось чому, незважаючи на посилення інтернаціоналізації, сьогодні не існує єдиної для всіх країн моделі економічного розвитку. Намагання урядів окремих країн, що розвиваються, або країн з перехідною економікою повністю копіювати моделі найрозвиненіших країн чи некритично виконувати пропозиції й вимоги таких міжнародних організацій, як МВФ, Світовий банк, Світова організація торгівлі, часто виявляються або неспроможними, або дають протилежний ефект.

Кожна країна мусить узгоджувати вимоги об'єктивного процесу глобалізації в сфері економіки з особливостями своєї національної економіки. Справа в тому, що країни світу перебувають на різних етапах економічного розвитку; тому ті заходи по стимулюванню, регулюванню економіки, що виявляються ефективними для групи розвинутих країн, іноді виявляються малоефективними, а то й непридатними для інших країн. Але моделі економічного розвитку розвинутих країн необхідно уважно вивчати з тим, щоб виявити методи, які можна застосувати в регулюванні економіки своєї країни.

Визначення власної моделі економічного розвитку - важлива й необхідна справа уряду й політичних сил країни. При її вирішенні необхідно враховувати сучасний стан економіки країни, її ресурсний потенціал (трудові й природні ресурси, науково-технічну базу), особливості соціально-політичних відносин, ступінь участі країни в міжнародному поділі праці, її геополітичне положення - тобто можливості країни. Виходячи з цього, слід визначити мету, якої має досягти держава в своєму соціально-економічному розвитку. Коли мета схвалена більшістю населення (це визначається, зокрема, підтримкою певних політичних сил на виборах), а нерідко й зафіксована в конституції, уряд країни розробляє й здійснює заходи по її досягненню. Ці заходи мають довгостроковий термін і є стратегією економічного розвитку.

Що ж являє собою стратегія як поняття? Саме слово походить з грецької, де воно означає складову частину військового мистецтва [stratos - військо + ago - веду], яка займається питанням підготовки, планування й ведення війни. Згодом словом «стратегія» стали означати майстерність керівництва суспільними, політичними процесами.

Все частіше поняття «стратегія» застосовується у сфері економічної теорії, економічної політики і бізнесу. Проте якоїсь однієї усталеної дефініції цього поняття немає. Найчастіше використовується таке визначення: «Стратегія - це плани вищого керівництва щодо досягнення довгострокових результатів відповідно цілям і завданням організації». Зарубіжні фахівці зі стратегічного менеджменту Г.Мінцберг, Б. Альстренд і Дж. Лемпел пропонують п'ять атрибутів економічної стратегії:

? стратегія є план, орієнтир, напрямок розвитку;

? стратегія - це принцип поведінки, дотримання певної моделі поведінки;

? стратегія - це позиція, тобто утворення найвигіднішого сполучення елементів економічної політики або бізнесу;

? стратегія - це перспектива, тобто основний спосіб дії організації або теорія бізнесу;

? стратегія - це засіб, маневр, за допомогою якого можна перехитрувати конкурента.

Економічна стратегія має декілька рівнів в залежності від об`єкта, до якого вона призначена: стратегія країни в цілому, регіону, адміністративного району, фірми, підприємства. З позицій бізнесу економічна стратегія являє собою комплекс планів і дій, спланованих на досягнення основних цілей бізнесу промислової, торговельної або будь-якої іншої організації. Виробничі цілі - це економічні і соціальні прагнення, ради яких існує підприємство; стратегія є засобом досягнення цих цілей. Відповідно цілям підприємства розробляється виробнича, маркетингова, соціальна та інші стратегії.

В нашому курсі мова буде йти переважно про найвищий рівень економічної стратегії - стратегію економічного розвитку країни, яку розробляють і здійснюють керівні органи держави та впливові суспільні організації.

Таким чином, стратегія економічного розвитку (економічна стратегія) країни являє собою економічну політику уряду, розраховану на тривалий строк, спрямовану на досягнення основної мети соціально-економічного розвитку. Економічна стратегія - це довгострокові, найпринциповіші, найважливіші установки, плани, наміри уряду стосовно виробництва, надходжень і витрат бюджету, податків, капіталовкладень, цін, соціального захисту.

Розробка економічної стратегії починається з визначення головної цілі розвитку. Це - найбільш складний і відповідальний елемент стратегії. Ціль (мета) повинна відповідати таким вимогам:

1. Вона має бути об'єктивно реальною, тобто, такою, що може бути досягнутою взагалі. Інакше мета являтиме собою ілюзію, утопію. Прикладом можуть бути уявлення соціалістів - утопістів про ідеальне суспільство. Значна кількість сучасних філософів, економістів, політологів вважає утопією побудову комуністичного суспільства.

2. Здійснення визначеної мети реально можливе саме в цій країні, тобто мета повинна відповідати об'єктивним можливостям даної країни. Приміром, якщо невелика країна, що розвивається, з низьким рівнем виробництва й вкрай обмеженими ресурсами ставить собі за мету перетворення на найпотужнішу державу в світі, то реальність досягнення цієї мети маловірогідна.

3. Визначені строки досягнення мети повинні бути реальними. Якщо цілі стратегії не досягнуто у задекларований строк, то це підриває привабливість стратегічної ідеї в людських масах. Так, в 1961 році в Програмі КПРС було проголошено, що комунізм буде в цілому побудовано в СРСР вже у 80-х роках минулого століття. Нереальність цього плану була очевидною для фахівців, але маси в це вірили; через двадцять років велике розчарування охопило значну частину населення країни. До того ж, неправильно визначені строки досягнення мети, їх штучне прискорення ведуть до нераціонального використання ресурсів, зниження ефективності економіки в цілому. В Китаї, в пору «великого стрибка» було переведено нанівець значну частину матеріальних і людських ресурсів заради перемоги комуністичного устрою в найскоріші строки.

4. Цілі і строки стратегії повинні реально співвідноситись із наявними в країні матеріальними, людськими і фінансовими ресурсами, а також з можливим залученням кредитів, інвестицій та фінансової допомоги з інших країн та міжнародних організацій.

5. Ціль не визначається «раз і назавжди», вона не повинна стати догмою. Із суттєвою зміною внутрішніх і зовнішніх обставин змінюється і головна ціль, а відповідно і вся стратегія економічного розвитку країни.

6. Зміст мети повинен бути чітко, лаконічно сформованим і охоплювати найважливіші сфери соціально-економічного життя країни. Мета визначає, що являтиме собою економіка країни по завершенні строку стратегії. Визначаються найважливіші параметри: характер економічних відносин, структура економіки, макроекономічні показники, рівень життя населення. В стратегічній програмі можуть визначатися й проміжні цілі, наприклад, вступ країни до важливих міжнародних спільнот і організацій (наприклад, щодо України, - то це ЄС). Пріоритетною ціллю економічної стратегії демократичної держави є людина, піднесення її добробуту, створення гідних умов для всебічного розвитку особистості.

Стратегічна мета визначається як подолання несприятливого (або недостатньо сприятливого) сьогоднішнього стану економіки країни й досягнення більш високих параметрів її розвитку. Найчастіше стратегії розробляються тоді, коли економіка країни знаходиться у складному, а то й кризовому становищі. Так, наприклад, економічна стратегія, розроблена під керівництвом американського президента Ф. Рузвельта, являла собою план виходу США з економічної кризи 1929 - 1932 років. Зразу ж по закінченню другої світової війни уряди багатьох європейських країн розробили стратегії відбудови зруйнованого господарства. Найефективнішою виявилася економічна стратегія міністра, а згодом канцлера ФРН Л. Ерхарда.

В 90-х роках минулого століття постсоціалістичні країни, в тому числі Україна, опинилися перед необхідністю розробити стратегії перебудови економіки на ринкових принципах.

Ці стратегії мали за мету вихід із скрутного становища. В умовах, коли економіка країни перебуває у нормальному стані, метою стратегії є або стабілізація економіки, або досягнення ще вищого рівня її розвитку. Такі стратегії діють сьогодні у США та інших розвинутих державах. В багатьох країнах, що розвиваються, головною метою економічної стратегії є перебудова галузевої структури економіки.

Звичайно розробка стратегій, визначення головної мети і підпорядкованих цілей здійснюється у декілька етапів:

? обґрунтовується необхідність зміни пріоритетів розвитку; визначається напрямок стратегічних змін;

? формується основна мета, яку необхідно досягнути в результаті трансформаційних змін; визначаються цільові орієнтири, принципи та завдання розвитку;

? визначається послідовність дій намічених планів розвитку.

Після визначення головної мети наступним етапом розробки стратегії є визначення методів її досягнення. Сукупність заходів, що застосовує уряд для досягнення стратегічної мети, є стратегічною політикою.

Стратегічна політика починається з визначення необхідних фінансових, виробничих і людських ресурсів, які необхідні для реалізації поставлених цілей. Далі розробляється механізм реалізації стратегічної мети, тобто виявляються заходи уряду по регулюванню економіки в основних її сферах, створюються необхідні інститути, фонди, залучаються (в разі необхідності) іноземні й міжнародні кошти для вирішення тих чи інших стратегічних завдань.

В процесі реалізації стратегії уряд вирішує низку задач. Серед основних завдань на макрорівні є забезпечення повної зайнятості, стабільності цін, економічного росту, рівноваги платіжного балансу; на мікрорівні - ефективне використання ресурсів. Оскільки одночасне вирішення цих та інших завдань рідко буває можливим, виокремлюються пріоритетні цілі на кожному етапі здійснення стратегії.

Пріоритетні цілі звичайно групують по трьох напрямках: економічні, соціальні й екологічні.

Реалізація стратегічних цілей досягається звичайно за допомогою таких заходів, як контроль за рівнем цін та доходів; підтримка пріоритетних галузей і компаній; антимонопольна політика; регіональна політика; регулювання валютного курсу; податкова політика та ін.

Реалізація стратегії економічного розвитку передбачає формування відповідної законодавчої бази, що забезпечувала б впровадження необхідних заходів щодо реформування економіки й здійснення стратегічної політики (рис. 1.1.). Необхідною умовою ефективної дії механізму реалізації стратегії є зміцнення кредитно-фінансової системи держави, оскільки рішучі економічні перетворення вимагають значних бюджетних витрат та капіталовкладень з боку фірм, приватних банків тощо.

Визначення стратегії та її реалізація передбачає впровадження урядом певної економічної політики. Але активність уряду , глибина втручання владних структур в економічні процеси країни при цьому в різних стратегічних моделях неоднакова. Найбільш відомі дві протилежні моделі: кейнсіанська, яка передбачає активне втручання уряду, в тому числі й на мікрорівні, і ліберальна або монетаристська, при якій активність уряду обмежується лише загальним регулюванням економіки на макрорівні (податкова, фіскальна, валютна політика). Є й інші, проміжні моделі. Докладніше про них буде йти мова в наступних розділах.

Стратегія має бути науково обґрунтована, ретельно зважена, вивірена з огляду на реальні можливості країни. До її розробки залучаються кращі економісти-науковці, практики з великим досвідом роботи в економічній сфері, урядовці й політичні діячі. В деяких країнах існують спеціальні науково-дослідні заклади, які готують для уряду пропозиції щодо розробки стратегій. В багатьох країнах існує декілька таких закладів, розробляються різні варіанти стратегій і обирається оптимальний. Правда, слід зауважити, що при визначенні економічної стратегії уряд зазнає великого тиску з боку різних політичних сил, тому обраний варіант не завжди буває найкращим з точки зору інтересів всієї країни, а відповідатиме інтересам якоїсь впливової групи (партії, ТНК, клани і т.п.)

Здійснення кожної стратегії призначається на довгі строки, але не назавжди. По досягненню стратегічної мети дія даної стратегії закінчується й розробляється нова стратегія відповідно з новими умовами, що складаються в державі, і цілями, яких прагне досягти суспільство. За строком дії економічні стратегії поділяються на середньострокові (до 10 років) і довгострокові (понад 10 років). Найчастіше середньострокові стратегії розробляються на 5 років; типовим прикладом таких стратегій слугували п`ятирічні плани розвитку народного господарства СРСР, п`ятирічні плани існують у Китаї та у деяких інших державах. Довгострокові стратегії звичайно розробляються на 10, 15, 20 років. На більш тривалий строк стратегії, як правило, не розраховуються, бо дуже важко, практично неможливо, передбачити ситуацію в країні і навколо неї на декілька десятиліть уперед в умовах світу, який швидко змінюється.

В процесі розроблення довгострокової стратегії її автори спираються на ідею соціально-економічного розвитку, яка панує у суспільстві на даному етапі або нав`язується згори могутніми політичними силами. Ідея відповідає на питання: «Яку країну ми хочемо мати в осяжному майбутньому?» Відповідь звичайно стисла й дуже загальна: «побудова комуністичної економіки», «країна з ринковою економікою», «держава спільного благоденства», «супердержава», «індустріально розвинута держава», «постіндустріальна економіка» тощо. В довгострокових стратегіях визначаються тільки найголовніші макроекономічні параметри, без мікроекономічної деталізації, й формулюється основний напрям досягнення мети. Найчастіше довгострокові стратегії розвитку приймаються в країнах зі стабільною економікою.

Середньострокові стратегії звичайно спрямовані на швидке й ефективне подолання кризових явищ, суттєве прискорення темпів розвитку економіки, технічну й структурну її перебудову. Вони характеризуються більш детальною розробкою параметрів розвитку і заходів по їх досягненню. Післявоєнні стратегії європейських країн і Японії були саме середньостроковими.

Часто довгострокові й середньострокові стратегії сполучаються. В такому разі середньострокова стратегія розглядається як проміжний етап здійснення довгострокової стратегії.

При розробці стратегії необхідно перш за все виходити з інтересів і можливостей своєї країни. Але в умовах глобалізації вплив міжнародного середовища на економічний розвиток країни дуже сильний. Найталановитіші розробітники стратегії навіть розвиненої країни мусять зважати на резонанс, який вона матиме серед іноземних партнерів їх країни, міжнародних організацій, ТНК, політичних кіл наймогутніших країн. В міжнародних відносинах панують «правила поведінки», які важко, а то й неможливо обминути. В цілому стандартифікація й уніфікація правил міжнародних відносин є явищем позитивним і об'єктивним, вони є наслідком поглиблення міжнародного поділу праці й процесу глобалізації. Проте правові норми й принципи міжнародного економічного спілкування, що склалися на сьогоднішній час, найбільш вигідні економічно розвинутим країнам; вони й розроблялися за ініціативою й активною підтримкою найпотужніших держав, в першу чергу, США. Щодо інших країн, то деякі принципи міжнародних відносин можуть ставати на перешкоді реалізації національних стратегій, принаймні, на певних етапах економічного розвитку.

Одним з принципів, що викликає найбільші теоретичні й практичні суперечки, є відкритість економіки. Вона полягає у зниженні, а то й ліквідації торговельних перешкод, у вільному доступі іноземного капіталу в країну, у транснаціоналізації в цілому. Економісти, політики й бізнесмени розвинутих країн, а також керівники МВФ наполегливо впроваджують теорії й моделі максимально відкритої економіки в міжнародні економічні відносини. Проте економіка слаборозвинутих країн, а також країн з перехідною економікою виявляється незахищеною перед натиском товарів і капіталів могутніх в економічному відношенні держав.

З іншого боку, політика автаркії, повного самозабезпечення країни неефективна навіть для країн з великими ресурсами. Це довела практика економічного розвитку СРСР в 30-х - 40-х роках і Китаю в 60-х роках минулого століття. Отже слід, при розробці стратегії, зважувати внутрішні можливості країни й вимоги світової економіки. В 90-х роках більшість країн з перехідною економікою орієнтувалися на модель відкритої економіки. Поступово стає очевидним, що такий підхід є недостатньо ефективним. Вченими країн Центральної і Східної Європи, в тому числі України, робляться спроби сформувати адекватні як об'єктивним тенденціям світового економічного розвитку, так і практичним потребам своїх країн теоретичні концепції і підходи відкритості національних економік, з урахуванням національної специфіки.

Глибокого аналізу вимагає проблема впливу глобалізації на перехідні економіки; цей вплив виявляється як у позитивних, так і в негативних аспектах. Особливо це стосується валютних відносин, коли сучасні валютні ринки лише частково виконують функції забезпечення міжнародних розрахунків, пов'язаних з рухом реальних товарів чи послуг, а переважно акумулюють і перерозподіляють спекулятивний капітал. Аналогічно функціонують міжнародні біржові товарні ринки, ринки цінних паперів.

Неоднозначною для країн з перехідною економікою і країн, що розвиваються, є роль міжнародних фінансових організацій. Рецепти, що нав'язує МВФ урядам цих країн при розробці стратегії, не завжди досягають відчутних економічних успіхів. Більш ефективною є політика, яка спирається на власну промислову й науково-технічну базу. Полягання на переважне використання величезних фінансових ресурсів міжнародних фінансових організацій може стати небезпечним для країни. Про це свідчить досвід ряду країн, що розвиваються, які мають багатомільярдні борги МВФ, Світовому банку та іншим подібним організаціям; сплатити ці борги вже нереально. Але зважена стратегічна політика дозволяє користатися цими коштами у розумних межах.

Отже, національна стратегія розвитку розробляється й здійснюється виходячи з інтересів і можливостей країни, але з обов'язковим урахуванням впливу міжнародних факторів. Оскільки національні економіки є елементами системи світового господарства, вони залежать одна від одної і взаємно впливають одна на одну; кожній системі притаманна взаємодія і взаємозалежність її елементів. Тому економічна стратегія кожної країни сьогодні так чи інакше впливає на динаміку розвитку міжнародної економіки, і це не байдуже для інших суб'єктів світового господарства. Економічна стратегія окремої держави може сприйматися схвально або негативно її партнерами, іншими державами та міжнародними організаціями. В процесі інтернаціоналізації економіки здійснюється зближення національних стратегій, вони набувають багатьох спільних рис, зокрема, в механізмі досягнення цілей. Таким чином, національні стратегії водночас є міжнародними стратегіями.

Важливим напрямком, складовою частиною національних стратегій є зовнішньоекономічна політика, яка безпосередньо залучає країну до глобального простору міжнародних економічних відносин. Але й внутрішня економічна політика держави формує хоч і опосередковано, міжнародний аспект національної стратегії (наприклад, впливаючи на темпи економічного зростання, галузеву структуру народного господарства, рівень цін на товари та послуги, ємкість внутрішнього ринку тощо).

Крім національних стратегій, реалізуються також стратегії на макрорегіональному й глобальному рівнях. Стратегії економічного розвитку з високим ступенем обґрунтування й деталізацією за напрямками розробляються Європейським Союзом; дещо менш деталізовані стратегії діють у інших регіональних інтеграційних формуваннях.

Стратегії економічного, соціального й екологічного розвитку розробляються також міжнародними організаціями; вони є своєрідними дороговказами при формуванні національних стратегій. А головне, - ці стратегії певною мірою визначають напрямки розвитку глобальної економіки. Так, наприклад, у 1992 р. у Ріо-де-Жанейро на Всесвітній конференції з проблем розвитку й довкілля була сформульована модель сталого економічного розвитку; суть цієї моделі полягає в гармонізації економічного й екологічного розвитку. Глобальні стратегії розробляються структурами ООН. Найвідомішими є програми, що мають назву Декади економічного розвитку; вони розробляються на кожні десять років (починаючи з 1960 року). В 1991-2000 рр., зокрема, діяла міжнародна стратегія розвитку, спрямована на сприяння економічному прогресові в країнах, що розвиваються. Стратегічні плани конструюють також Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Світова організація торгівлі та інші глобальні організації.

Досі мова йшла про поняття «стратегії». Необхідно тепер визначити поняття «економічний розвиток». Воно є багатогранним, але можна виокремити найсуттєвіші риси:

? економіка повинна бути збалансованою по усім сферам;

? економіка має бути здатною до саморегулювання;

? економіка повинна характеризуватися поступальним динамізмом зростання позитивних показників;

? зростання економічних показників (ВВП, обсяги виробництва тощо) повинно супроводжуватися підвищенням життєвого рівня населення та покращенням інших соціальних показників.

Усі складові економічного розвитку країни (рис. 1.2.) пов'язані між собою й формують цілісну систему. Але, зрозуміло, міжнародний аспект стратегічного розвитку національної економіки вимагає наголошення на розвитку зовнішньоекономічної діяльності, що включає міжнародний рух товарів, послуг, капіталу, робочої сили, участі держави в міжнародних економічних проектах тощо. Національна стратегія економічного розвитку стає міжнародною саме тоді, коли вона корелюється із загальним напрямком розвитку світового господарства і є активним елементом його системи.

Оскільки різні групи країн світу мають неоднаковий стан економічного розвитку, то й стратегічні цілі також неоднакові для високорозвинутих країн, країн, що розвиваються, й країн з транзитивною економікою. Про це докладніше буде йти мова у наступних розділах.

Узагальнюючи викладене, можна визначити предмет курсу: «Міжнародні стратегії економічного розвитку» вивчають формування й реалізацію довгострокової економічної політики, спрямованої на суттєве покращення соціально-економічних показників, стимулювання динамізму економічного розвитку на національному, регіональному та глобальному рівнях. В курсі вивчаються такі необхідні етапи розробки стратегічної політики, як аналіз сучасного стану економіки й визначення його проблем; формулювання головної мети стратегічного розвитку й будування «дерева цілей»; оцінка внутрішнього потенціалу розвитку й урахування зовнішніх факторів; формування механізму реалізації стратегії економічного розвитку; контроль за виконанням стратегічної політики й оцінка її ефективності; підготовка до розробки наступної стратегії економічного розвитку. Предмет курсу включає також вивчення найтиповіших моделей розвитку на прикладі окремих країн.

Обрання ефективної стратегії розвитку особливо важливе для країн з перехідною економікою, які перебувають на серйозному зламі своєї економічної історії. Їм доводиться відкидати моделі соціалістичної економіки, які опрацьовувалися протягом багатьох десятиліть, і шукати нові моделі, розробляти нові стратегії, які були б адекватними сьогоднішнім напрямкам розвитку світової економіки. Наші урядовці й бізнесмени певний час були погано пристосовані до «правил гри» ринкової економіки. Через це економічна політика, яка здійснювалася в країнах з перехідною економікою в перше десятиліття постсоціалістичної епохи, була неефективною (за виключенням деяких країн Центральної Європи, про що мова буде йти далі). В Україні в першій половині 90-х років, по суті, взагалі не існувало чіткої стратегії переходу на ринкові відносини. Тому аж до кінця десятиліття країна знаходилася в стані глибокої кризи. Сьогодні вже у нас розробляються різні варіанти економічних стратегій. Їх ефективність залежатиме від того, в якій мірі вони узагальнюють і особливості національного розвитку, і накопичений досвід економічної політики інших країн. Ось чому необхідно вивчати міжнародні стратегії розвитку, їх суть, умови і наслідки їх реалізації.

Література

1. Білорус О.Г., Лук'яненко Д.Г. та ін. Глобалізація і безпека розвитку. - К.: КНЕУ - 2001.

2. Гаевская О.Б. Управление международным сотрудничеством. Монография. - К.: МАУП - 1999 - 168 с.

3. Глобалізація і економіка України. - К.: «Логос» - 1999.

4. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ. Монографія./ За ред. Циганкової Т.М. - К.: КНЕУ - 2003 - 660 с.

5. Глобальні трансформації і стратегії розвитку./ За ред. Білоруса О.Г. - К.: ВІПОЛ - 1998.

6. Домінік Мартен, Жан-Люк Мецжер, Філіп П'Єр. Соціологія глобалізації. - К.: КМ Академія. - 2005.

7. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. - К.: Україна - 1997

8. Економіка зарубіжних стран. Навчальний посібник./ За ред. Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., В.М. Осипова - К.: «ЦУЛ» - 2007. - 543 с.

9. Історія економічних вчень. Підручник./ За ред. Корнійчук Л.Я.,

Татаренко Н.О. - К.: КНЕУ - 1999 - 564 с.

10. Кочетов Э.Г. Геоэкономика (освоение мирового экономического пространства). Учебник. - М.: БЕК - 1998 - 480 с.

11. Ломакин В.К. Мировая экономика. Учебник. - М.:«Юнити» - 1999- 727с.

12. Лортикян Э.Л. История экономических реформ. Учебное пособие. - Харьков.: «Консум» - 1999 - 289 с.

13. Лук'яненко Д.Г., Поручник А.М., Циганкова Т.М. Міжнародна економіка. Навчальний посібник. - К.: КНЕУ - 1999 - 73 с.

14. Лук'яненко Д.Г. Економічна інтеграція і глобальні проблеми сучасності. Навчальний посібник. - К.: КНЕУ - 2005 - 203 с.

15. Львов Д.С. Экономика развития. - М.: «Экзамен» - 2002 16. Мартин Г.-П., Шуман Х. Западня глобализации. Атака на процветание

и демократию. Пер. с нем. - М.: «Альпина» - 2001 - 335 с. 17. Міжнародні стратегії економічного розвитку. Підручник / За ред.

Ю.В. Макогона. -К.: «Освіта України». - 2009.

18. Міжнародна економіка. Підручник./ За ред. Козака Ю.Г., Д.Г. Лук'яненка, Ю.В. Макогона . - К.: «ЦУЛ» - 2009.

19. Міжнародні організації. Кредитно-модульний курс. Навчальний посібник/ За ред. Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., Логвінової Н.С. -

К.: «ЦУЛ» - 2011.

20. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран./ Под ред. Колесова В.П. и Осьмовой М.Н. - М.: «Флинта» - 2000. - 480 с.

21. Мировая экономика./ Под ред. Николаевой И.П. - М.: «ЮНИТИ» - 2000. - 575 с.

22. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України. Підручник. - К.: КНЕУ - 2003. - 948 с.

23. Пахомов Ю.Н., Крымский С.Б., Павленко Ю.В. Пути и перепутья современной цивилизации. - К. - 1998.

24. Пахомов Ю.Н., Лук'яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. - К.: Україна - 1997.

25. Пахомов Ю.Н., Филипенко А.С., Лукьяненко Д.Г., Макогон Ю.В., Громенкова С.В. Международные стратегии экономического развития. Киев - Донецк - 2001. - 239 с.

26. План дій Україна-Європейський Союз. Європейська політика сусідства. 27. Посельський В. Європейський Союз: Інституційні основи європейської

інтеграції. - К.: «Смолоскип» - 2002. - 168 с.

28. Світова економіка. Навчальний посібник. / За ред. Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, Н.С. Логвінової. - К.: «ЦУЛ». - 2010.

29. Соколенко С.И. Глобальные рынки XXI столетия: перспективы Украины. - К.: «Логос». - 1998.

30. Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. - К.: «Логос» - 1999. -539 с.

31. Стратегія економічного й соціального розвитку України (2004-2015 роки). Шляхом європейської інтеграції.

32. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. 33. Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя,

перспективи). Інститут економічного прогнозування./ За ред. Гейця В.М. - К.: «Логос». - 1999.

Размещено на Allbest.ru