Теорії прибутку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Подільський державний аграрно - технічний університет

Економічний факультет

Кафедра фінансів, банківської справи та страхування.

КУРСОВА РОБОТА

з основ економічної теорії та історії економічної думки

на тему: Теорії прибутку

м. Кам'янець - Подільський - 2016 рік

Вступ

Актуальність темиполягає в тому, що прибутку населення є складним соціально-економічним явищем, якому належить одне з провідних місць в процесі суспільного відтворення. Усвідомлення багатогранності прибутку населення, переплетіння в ній соціальних, економічних, політичних та інших аспектів завжди привертало значну увагу до неї науковців та спеціалістів.

Предметомдослідження є Прибуток в аграрному секторі економіки.

Об'єктом дослідження є процес формування та використання оптимальної структури зайнятості в аграрному секторі економіки.

Метою курсової роботи є поглиблення теоретичних знань з курсу «Основи економічної науки та історії економічних вчень» а саме вивчення питань, які торкаються категорій «прибуток» та «ринок праці.

Відповідно до сформульованої мети були поставлені та розв'язані наступні завдання:

- дослідити теоретико-методологічні основи прибутку.

- проаналізувати систему факторів зростання прибутку підприємства.

- Види прибутку.

-запропонуватирозглянути теорії прибутку.

Методи дослідження. Теоретичними та методологічними засадами дослідження є наукові праці вітчизняних і закордонних вчених в галузі політекономії. У курсовій роботі застосовано наступні методи: описовий та порівняльний аналіз, синтез, наукова абстракція.

Розділ 1. Прибуток

Поняття прибутку в економічній системі існує у зв'язку з наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії:доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видів доходів є обов'язковою винагородою для одержувача за надані ним послуги у народному господарстві.Це добре розуміли ще засновники класичної школи А. Сміт, Дж. Ст. Мілль, які брали до уваги історичний і юридичний факт володіння тим чи іншим капітальним майном, землею або капіталом (засобами виробництва, матеріалами, коштами) як основу вирішення питання про походження прибутку.Спочатку у політичній економіці, а потім і у фінансовій науці усі джерела доходів поділялися на фундирувані й не фундирувані, тобто пов'язані й не пов'язані з капітальним майном, отже, і розподіл доходів здійснювався за двома категоріями: доходи від капітального майна взагалі і доходи від праці, що не пов'язані з володінням капіталом. Дохід від капітального майна, у свою чергу, об'єднував земельну ренту і дохід від капіталу.Д. Рікардо виявив протилежну залежність між прибутком та земельною рентою, між заробітною платою і прибутком. Яка частина продукту сплачується у формі заробітної плати -- питання надзвичайно важливе при вивченні прибутку. Останній буде високий або низький у тій самій пропорції, в якій буде низькою чи високою заробітна плата, писав він.А. Сміт і Д. Рікардо відокремили поняття прибутку в особливу економічну категорію, яку досліджували у тісному зв'язку із процесом накопичення капіталу, із факторами зростання суспільного багатства.У різні часи Сміт трактував прибуток як:закономірний результат продуктивності капіталу;винагороду капіталістові за його діяльність і ризик;вирахування з частини неоплаченої праці найманого робітника.Пояснення джерел виникнення прибутку, яке зробив А. Сміт, набуло розвитку в різноманітних напрямках подальших теорій прибутку.У працях декого з теоретиків того часу панували й такі варіанти трактування прибутку, як винагороди за збереження капіталу (теорія стриманості), страхової премії за ризик, що йому підвладна будь-яка діяльність підприємця, а також сприйняття прибутку як результату виявлення законів мінового процесу і вартості, що виникає завдяки зростанню капіталу з часом.Прибуток підприємства -- це перевищення доходів від його діяльності над сумою видатків; він являє собою єдину форму його власних нагромаджень. Податок на додану вартість і акцизний збір, які надходять у складі виручки від реалізації продукції підприємств, являють собою форми централізованих нагромаджень, у повній сумі надходять у розпорядження держави, формуючи значну частку прибуткової частини державного бюджету.На відміну від ПДВ і акцизного збору, прибуток, що його одержують підприємства у сфері виробництва товарів і послуг, хоч він також є одним із головних джерел формування централізованих фінансових ресурсів держави, в значній своїй частині використовується тими підприємствами, які його одержали, на збільшення виробництва, реконструкцію і технічне переозброєння їх основних засобів, удосконалення технології, матеріальне заохочення трудящих соціальний розвиток колективів.

Законодавство України, яке регулює господарську діяльність суб'єктів підприємництва і порядок організації бухгалтерського обліку і звітності, з одного боку, і систему оподаткування прибутку -- з іншого, під "прибутком" визначає два різних економічних явища.Згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", прибутком вважається сума валових доходів, тобто по суті доходів від усіх видів діяльності, скоригована певним чином для цілей оподаткування, зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних засобів і нематеріальних активів.Аналіз складу валових доходів і валових витрат свідчить про те, що прибуток як об'єкт оподаткування являє собою досить умовну величину, яка відображає співвідношення між доходами і витратами підприємства за певний, законодавчо встановлений період оподаткування. Головна його особливість полягає в тому, що він безпосередньо не залежить від собівартості продукції, від різниці між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво цієї продукції. Прибуток як об'єкт оподаткування визначається за даними спеціального податкового обліку, який не співпадає з бухгалтерським обліком прибутку.Прибуток у класичному розумінні являє собою різницю між ціною товару і затратами на виробництво товару -- його собівартістю. Саме таке розуміння прибутку закладене в усіх законодавчих актах України, крім законодавства про оподаткування прибутку. Такий показник, безумовно, в більшій мірі характеризує якість господарювання підприємства, саме він реальний і з точки зору спроможності підприємства відраховувати частину прибутку до бюджету.Щоб прибуток підприємства зростав, воно повинне:нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент і якість продукції;впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції (тобто її собівартість);з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його розпорядженні, у тому числі фінансові ресурси;зі знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;грамотно будувати договірні відносини з постачальниками і покупцями;вміти найбільш доцільно розміщати (вкладати) одержаний раніше прибуток з точки зору досягнення оптимального ефекту.Не важко помітити, що останні три з названих вище напрямків значною мірою залежать від сумлінності і кваліфікації економістів, які причетні до фінансової роботи підприємства. Так, на стадії укладання угод з покупцями дуже важливо домовитися про оптимальні ціни на товари і послуги, строки перегляду цін у зв'язку з інфляційними процесами в економіці. У договорі повинні бути чітко визначені застереження щодо порядку обчислення розмірів втрат (збитків), які є наслідком порушень зафіксованих у ньому зобов'язань сторін, а також щодо порядку відшкодування цих втрат.У директивно-плановій економіці всі ці питання для підприємств не мали суттєвого значення, оскільки вони практично не були зацікавлені у збільшенні прибутку. Вони не розпоряджалися ним. У ринкових же умовах після сплати податків до державного бюджету й інших обов'язкових відрахувань весьприбуток, що залишається, надходить у повне розпорядження власників або трудових колективів підприємств.

Розділ 2. Фактори зростання прибутку підприємства

Вступ. В умовах ринкової економіки головною метою діяльності будь-якого приватного підприємстває отримання прибутку. Фірма може наголошувати на соціальному ефекті своєї діяльності, але в першучергу вона працює саме заради отримання прибутку: жоден підприємець не буде вкладати кошти у проект,який має велике соціальне значення, але є збитковим. Фінансуванням таких проектів займається держава.Комерційні ж підприємства досить часто підкреслюють значущість своєї соціальної діяльності, щоб привабити споживачів, що матиме своїм наслідком збільшення прибутку. Власники (якщо вони приймають без-посередню участь в діяльності підприємства) і персонал мають зробити усе необхідне для забезпеченняформування прибутку у розмірі, потрібному для подальшого функціонування і розвитку підприємства і забезпечення усіх груп інтересів. Визначення факторів, які впливають на розмір прибутку, розробка заходівщодо його збільшення, виявлення межі такого збільшення і можливої потреби в лімітуванні прибутку є дуже важливими для підприємства.

Постановка завдання. Фактори, що впливають на формування прибутку підприємства, на сучасномуетапі є об'єктом уваги багатьох вчених. Їх досліджували в своїх роботах, Бандурка О.М., Бланк І.А., Іщенко Є., Корінєв В.Л., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я., Шуляк П.Н. Дослідження зазначенихпроблем з різних ракурсів породжує нові питання. Це пов'язано з тим, що підприємство являє собою відкриту динамічну систему, тобто на прибуток впливають зовнішні і внутрішні фактори. Вчені можуть належним чином дослідити внутрішні фактори. Складність і різноманітність останніх приводить деяких вченихдо висновку про недоцільність використання прибутку як критерію ефективності господарювання. Але ні хто з зазначених вчених не заперечує того, що необхідність аналізувати прибуток у взаємозв'язку з іншимипоказниками не зменшує його значення, оскільки викривлення показника прибутку призводить до викривлення загального уявлення про ефективність діяльності фірми.

Дослідженні механізму формування прибутку у взаємозалежності з факторами, що впливають на нього, і проблеми досягнення балансу між прагненням фірми максимізувати прибуток і необхідністю його лімітування, породженою впливом держави і конкурентів.

Результати. Перш за все, необхідно визначити, що ми вкладаємо в поняття «прибуток». ВідповіднодоЗакону України «Про оподаткування прибутку підприємств», під прибутком слід розуміти суму валових доходів підприємства, яка являє собою сукупність доходів від усіх видів діяльності, зменшену на суму валових витрат і вартість зносу основних засобів і нематеріальних активів. Таке визначення прибутку не відображає економічного змісту цієї категорії. П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» визначаєприбуток як суму, на яку доходи перевищують витрати, пов'язані з ними. Саме це розуміння прибутку даєзмогу оцінити за його допомогою ефективність господарювання підприємства.

Економічна сутність прибутку знаходить своє вираження у функціях, які він виконує. Аранчій В.І. виділяє дві найважливіші функції прибутку: оціночну і стимулюючу. Суть стимулюючої функції полягає в тому, що за рахунок прибутку здійснюється матеріальне стимулювання працюючих, умови праці робляться більш приємними і безпечними для здоров'я, вдосконалюється виробництво, задовольняються соціальнокультурні потреби. Оціночна функція прибутку полягає в тому, що за допомогою його абсолютногозначення можна оцінити якість господарювання підприємства. На недоліки цієї функції вказує Іщенко.Автор наголошує на тому, що менеджери можуть фальсифікувати показник прибутку, а різні методинарахування амортизації, оцінки запасів і т. п. призводять до викривлення реальної картини результативності діяльності підприємства.

На формування прибутку впливає ряд факторів. Одним з найголовніших факторів є ціна на продукцію (товари, роботи, послуги) фірми. В умовах планової економіки ціни встановлювалися державою. Ні виробники, ні споживачі підприємство саме встановлює ціну на свою продукцію. Але це не означає, що воно не залежить під час вибору цінової політики від зовнішніх факторів. Встановлюючи ціну, фірма повинна враховувати рівень попитуна продукцію, ціни на продукцію конкурентів, вплив політичної ситуації і ін. Підприємство має встановитиціну, яка буде прийнятною для споживачів, і в той же час достатньою для покриття витрат, понесених в результаті виробництва і реалізації продукції, і отримання прибутку в сумі, необхідній для розвитку і вдосконалення виробництва. За таких умов величезне значення має мінімізація витрат на виробництво продукції при одночасному збереженні її якості. Корінєв В.Л. підкреслює, що у випадку,коли ціна є незмінною, навіть незначна зміна розміру витрат суттєво впливає на величину прибутку. Але не завжди скорочення витрат на виробництво свідчить про зростання потенціалу підприємства, яке повинне виражатися у вдосконаленні технології виробництва, підвищенні продуктивності праці, зменшенні кількості простоїв. Досить часто підприємство, продукція якого користується попитом, прагнуть збільшити прибуток в поточному періоді, починає скорочувати витрати за допомогою методів, які не сприяють подальшому зростанню.

Наприклад, фірма починає використовувати для виробництва продукції більш дешеві інгредієнти, які мають нижчу якість. Це негативно позначиться на якості продукції. Споживачі не одразу відреагують на погіршення якості продукції зниженням попиту і купуватимуть її за звичкою. В результаті цього на певнийпроміжок часу доходи підприємства зростуть, але цей короткостроковий успіх коштує підприємству репутації. Зрозумівши, що якість продукції змінилася, споживачі почнуть купувати продукцію інших виробників. Прибуток підприємства зменшується. Щоб повернути споживачів, підприємство намагається відновитипопередню якість продукції. Але дуже часто розчаровані споживачі продовжують купувати продукт інших виробників, тобто зростання прибутку до попереднього рівня не відбувається.

Прагнучи скоротити витрати на виробництво продукції, підприємство повинне використовувати методи, які забезпечать йому тривалий успіх. Фірма може вкласти додаткові кошти в дослідження і розробки, які дадуть можливість зменшити витрати на виробництво продукції без зниження її якості. Також підприємство може зменшити витрати за допомогою грамотної роботи з постачальниками. Для кожної фірми дуже важливим є встановлення стабільних зв'язків з постачальниками, які пропонують гнучку систему знижок.

Для цього підприємству потрібні кваліфіковані економісти, які можуть сумлінно й грамотно вести його фінансову роботу. Роль працівників фінансової служби у зростанні прибутку підприємства, особливо прибутку від позавиробничої діяльності, підкреслюють Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І, Петрова К.Я.

Відповідальні менеджери мають проводити аналіз дебіторської заборгованості, вчасно виявляти випадки порушення договірних строків її погашення, вчасно інформувати керівництво про необхідність вживання щодо порушників відповідних заходів, разом з юридичною службою приймати міри щодо надходження доходів від штрафів, неустойок та інших видів санкцій від контрагентів. Також фінансова служба повинна аналізувати причини виникнення тієї кредиторської заборгованості, яка загрожує стабільності підприємства, виявляти працівників, з вини яких підприємство змушене сплачувати штрафні санкції. Дуже велике значення має робота відповідальних менеджерів ефективного розміщення раніше отриманого прибутку. Якщо основна діяльність підприємства має позитивний фінансовий результат, а інші види діяльності збиткові, і така ситуація спостерігається протягом кількох періодів, то це найчастіше свідчить про те, щофінансова служба не організована належним чином.

Хоча кожне підприємство прагне до максимізації прибутку, але дуже часто об'єктивні умови потребують обмежувати його зростання. Шуляк Н. П. виділяє головні причини цього явища. По-перше, фірми, що займають на ринку монопольне положення, лімітують свій прибуток, щоб уникнути санкцій, які можуть бути застосовані державою. По-друге, підприємство не підвищує ціни, тим самим обмежуючи свій прибуток, щоб не приваблювати нових конкурентів.

Зростання прибутку найчастіше супроводжується зростанням ризиків. Іноді стрімке зростання прибутковості приховує кризові явища, породжені тим, що підприємство нарощує виробництво за рахунок збільшення зобов'язань. Бланк І.А. наголошує на тому, що заданий рівень ризику, який визначає агресивну, помірну або консервативну політику здійснення діяльності, має бути збалансований з відповідним рівнем прибутку. Проекти з високим ступенем ризику, які обіцяють відповідно високий прибуток, є дуже привабливими. Але вкладати кошти в такі проекти варто тільки підприємствам, які здійснюють розширене відтворення за рахунок власного капіталу і мають достатні резерви для покриття можливих збитків. Такождуже велике значення має робота фінансової служби щодо аналізу рівня ризикованості проекту, можливості страхування ризиків і співвідношення їх з очікуваним прибутками.

прибуток економічний науковий

Розділ 3. Види прибутку

Прибуток відображає приріст початково авансованої вартості у виробничо-господарську діяльність організації для забезпечення її діяльності. Вона визначається соизмерением доходів і витрат організації.

Прибуток виступає в різних видах.

Види форм прибутку організації (підприємства) за основними класифікаційними ознаками

Ознаки класифікації прибутку

Види прибутку за відповідними ознаками класифікації

Джерела формування прибутку, відображаються в бухгалтерському обліку

Прибуток від реалізації продукції

Прибуток від інших операцій, в тому числі реалізації майна

Балансова прибуток

Метод розрахунку

Валова (банківська) прибуток

Чистий прибуток

Маржинальний прибуток

Джерела формування прибутку за основними видами діяльності підприємства

Прибуток від операційної діяльності

Прибуток від інвестиційної діяльності

Прибуток від фінансової діяльності

Характер оподаткування прибутку

Оподатковуваний прибуток

Прибуток, що не підлягає оподаткуванню

Характер інфляційної «очистки» прибутку

Номінальна прибуток

Реальний прибуток

Часовий період формування прибутку

Прибуток минулих років

Прибуток звітного періоду (нерозподілений прибуток)

Прибуток планового періоду (планований прибуток)

Характер використання прибутку

Капіталізована прибуток

Спожита (розподілена) прибуток

Значення підсумкового результату господарювання

Позитивна прибуток

Негативний прибуток (збиток)

Нормальна прибуток

Балансова прибуток (збиток) - кінцевий фінансовий результат, виявлений за звітний період на підставі бухгалтерського обліку всіх господарських операцій організації та оцінки статей бухгалтерського балансу.

Валова (банківська) прибуток - це виражений у грошовій формі чистий дохід на вкладений капітал. Вона являє собою різницю між нетто-виручкою від продажу товарів, продукції, робіт, послуг і собівартістю продажів без умовно-постійних управлінських витрат та витрат по збуту (комерційних витрат).

Чистий економічний прибуток - це прибуток, що залишається після вирахування всіх витрат із загального доходу організації.

Маржинальний прибуток -- це перевищення виручки над змінними витратами на виробництво продукції, яке дозволяє відшкодувати постійні витрати і отримати прибуток.

Номінальна прибуток - це прибуток, визначена у фінансової звітності, яка відповідає балансового прибутку.

Реальний прибуток -- це номінальний прибуток, скоригована на інфляцію. Для визначення реального прибутку номінальна прибуток співвідноситься з індексом споживчих цін.

Нерозподілений прибуток являє собою кінцевий фінансовий результат звітного періоду за вирахуванням податків та інших аналогічних обов'язкових платежів, включаючи санкції за недотримання договорів. За своїм змістом відповідає чистого прибутку.

Капіталізована прибуток - це прибуток, спрямована на збільшення власного капіталу (активів) організації. Вона є джерелом розширеного відтворення.

Нормальна прибуток - це середньоринкова прибуток, що дозволяє зберігати позиції на ринку.

Прибуток як економічна категорія та показник діяльності організації має характерні особливості.

По-перше, вона характеризує економічну ефективність, кінцевий фінансовий результат діяльності організації. На величину прибутку і се динаміку впливають залежні і не залежні від організації чинники. До факторів, що залежать від організації, ставляться рівень господарювання, компетентність керівництва і менеджерів, конкурентоспроможність продукції, організація виробництва і праці, його продуктивність, стан і ефективність виробничого і фінансового планування. Практично поза сферою впливу організації знаходяться кон'юнктура ринку, фінансова політика держави, рівень цін на споживані матеріально-сировинні і паливно-енергетичні ресурси, норми амортизаційних відрахувань.

По-друге, прибуток має стимулюючої функцією. Прибуток організації після сплати податків і інших обов'язкових платежів повинна бути достатньою для виплати дивідендів, розширення виробничої діяльності, науково-технічного і соціального розвитку, матеріального заохочення працівників.

По-третє, прибуток одна із джерел формування бюджетів різних рівнів. Податок на прибуток поряд з іншими дохідними надходженнями в бюджет використовується для фінансування виконання державою своїх функцій, реалізації державних інвестиційних, виробничих, науково-технічних і соціальних програм.

Отримання прибутку є обов'язковою умовою і метою всієї підприємницької діяльності кожної господарської структури. За допомогою прибутку (рентабельності) оцінюється вся ефективність господарювання. Вона є основним джерелом фінансування соціального та економічного розвитку.

В даний час прибуток придбала важливу, провідну роль у новому фінансовому та господарському механізмі управління економічним і соціальним розвитком. Вона не що інше, як основа фінансової стійкості, а також повного забезпечення доходів держави, населення і підприємства. Крім того, існують різні види прибутку, вона виконує свої функції і відіграє свою особливу роль у діяльності будь-якого підприємства.

Перш ніж, розібратися яка сутність і види прибутку підприємства, необхідно усвідомити, що вона має важливу властивість - відображати кінцевий результат екстенсивного та інтенсивного розвитку. Крім того, прибуток є критерієм ефективності відтворення, вона - показник з двома кордонами: собівартість і обсяг виробництва послуг або продукції (реалізації).

За своїм економічним змістом прибуток виражає в грошовому еквіваленті частину вартості додаткового продукту. Вона виконує ряд функцій. До них відносяться стимулююча, відтворювальна і контрольна функції.

Для того щоб визначити фінансові результати, необхідно використовувати метод нарахування. Саме тому прибуток або збиток, які показані у фінансових звітах, просто не відображають справжній приплив коштів будь-якого підприємства, як наслідок його господарської діяльності. Так от, для того щоб відновити реальну картину за величиною фінансових результатів, які є приростом або зменшенням вартості його капіталу, потрібні додаткові фінансові розрахунки.

Фінансові результати діяльності конкретного підприємства на рахунку збитків і прибутків завжди відображені в двох формах: 1. Як результат від реалізації робіт, продукції, матеріалів, послуг та іншого майна, при цьому його можна попередньо виявити на рахунках реалізації. 2. Як результат, який не пов'язаний з процесом реалізації. Він називається ще позареалізаційні доходи і втрати.

Існують різні види прибутку. Всі вони відрізняються між собою і ті, хто хоче зайнятися підприємницькою діяльністю, зобов'язані в них розбиратися. В даний час виділяють такі види прибутку:

1. Балансовий прибуток або збиток є сума прибутку або збитку, одержана від реалізації фінансової діяльності, продукції, доходів від інших позареалізаційних операцій, причому вони зменшені на суму всіх витрат за цими операціями.

2. Прибуток від звичайних видів діяльності або від реалізації робіт, послуг, продукції. Вона є різницею між всією виручкою від реалізації продукції за діючими цінами без спецналога, акцизів, ПДВ і витратами на те, щоб її виробити і реалізувати.

3. Прибуток або збиток від фінансової діяльності і від інших позареалізаційних операцій є результатом за операціями, які відображаються в рахунку 47 під назвою "Реалізація та інші вибуття основних засобів " і рахунок 48 під назвою "Реалізація інших активів", а ще різницею між сумою все отриманих та сплачених пені, штрафів, неустойок, відсотків, курсових різниць по всіх валютних рахунках, минулих збитків і прибутків, які були виявлені у звітному році і так далі.

4. Оподатковуваний прибуток є різницею між балансовим прибутком і сумою рентних платежів, податків на прибуток, податку на імпорт і експорт.

5. Види прибутку продовжує чистий прибуток, що спрямовується на соціальне, виробниче розвиток, створення резервних фондів, матеріальне заохочення всіх працівників, на сплату до бюджету різних економічних санкцій, на благодійність і так далі.

6. І, нарешті, консолідований прибуток, зведена по всій бухгалтерської звітності про діяльність і, крім того, фінансових результатах дочірніх і материнських підприємств.

Прибуток - це частина чистого доходу, що залишається підприємству після відшкоду­вання всіх витрат, пов'язаних з виробни­цтвом, реалізацією продукції та іншими ви­дами діяльності.

В умовах ринку прибуток є джерелом усіх фінансових ресурсів підприємства. Величина прибутку характеризує фінансові результати роботи підприємства та визначає його фінансовий стан.

Розрізняють такі найважливіші види прибутку:

1. Валовий (балансовий) прибуток- розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції і собі­вартістю реалізованої продукції.

Валовий прибуток може бути зменшений на величину супутніх платежів:

податок на майно;

податок з власників транспортних засобів;

плата за землю;

утримання дошкільних закладів тощо.

2. Операційний прибуток- це балансовий прибуток, скоригований на різницю інших операційних доходів та операційних витрат.

Інші операційні доходи відображають суми від опера­ційної діяльності підприємства, крім доходу (виручки) від реалізації продукції, а саме:

дохід від оренди майна;

дохід від операційних курсових різниць;

доходи від реалізації оборотних активів (крім фінан­сових інвестицій);

відшкодування раніше списаних активів тощо.

Операційні витрати включають:

адміністративні витрати (загальногосподарські ви­трати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства);

витрати на збут (витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, на рекламу, достав­ку продукції споживачам тощо);

інші операційні витрати (собівартість реалізованих виробничих запасів, сумнівні (безнадійні) борги та втрати від знецінення запасів, втрати від операційних курсових різниць, економічні санкції, відрахування на забезпечення таких операційних витрат, а також усі інші витрати, що виникають у процесі операційної діяльності підприємства (крім витрат, що включаю­ться до собівартості продукції).

3. Прибуток від звичайної діяльності - це операційний прибуток, скоригований на величину фінансових та інших доходів і фінансових та інших витрат.

До фінансових та інших доходів належать:

дохід від інвестицій в інші підприємства;

дивіденди;

відсотки та інші доходи від фінансових інвестицій;

дохід від не операційних курсових різниць та ін.

До фінансових та інших витрат належать:

сплата відсотків на позиковий капітал;

втрати від уцінки фінансових інвестицій та необорот­них активів;

інші втрати і витрати, не пов'язані з операційною ді­яльністю.

Саме цей скоригований прибуток є прибутком до оподат­кування (оподатковуваним прибутком).

В особливих випадках прибуток від звичайної діяльності після оподаткування коригується на суму оподаткованого надзвичайного прибутку, який може мати місце внаслідок надзвичайної події (стихійні лиха, пожежі, техногенні ава­рії тощо або такі події, які не повторюватимуться періодич­но або в кожному наступному періоді).

4. Чистий прибуток - це прибуток, що надходить у розпо­рядження підприємства після сплати податку на прибуток. Чистий прибуток підприємства використовується у

двох напрямах:

1. Фонд нагромадження (реінвестований прибуток) - створення резервного фонду, фонду розвитку виробництва,

інвестиційної потреби.

2. Фонд споживання- виплати власникам, акціонерам, матеріальні заохочення персоналу за результатами роботи, вирішення соціальних проблем.

Розділ 4. Теорії прибутку

Характеризуючи роль прибутку в ринковій економіці, слід зазначити, що, на думку багатьох економістів, ця роль не завжди позитивна, оскільки окремі види прибутку служать джерелом лише особистого збагачення окремих категорій громадян, не приносячи користі суспільству в цілому. Це стосується таких його видів, як прибуток, одержаний від спекулятивних комерційних операцій, від невиправдано високих цін у зв'язку з монопольним станом на ринку, від «тіньової» діяльності підприємств.

Отже, аналіз концепцій що до поняття «прибуток» доводить, що даний економічний показних має багатогранну структуру, складну систему взаємозв'язків з іншими показниками діяльності підприємства і відсутність загальноузгодженого підходу до його визначення.

Розглянувши роль прибутку в ринковій економіці, робимо висновок, що сучасна економічна система не може існувати без даного показника, тому подальші дослідження у природі і характері прибутку підприємства є актуальним напрямком вивчення сучасної економічної теорії.

ШКОЛА МЕРКАНТИЛІЗМУ (XV - XVII).

Пeршим проявом ідей буржуазної політекономії став меркантилізм. У Західній Європі він зародився вже у XV ст., але широке розповсюдження отримав у XVII ст. Головною передумовою генезису меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталізму.

Коли меркантилізм як політика розкладався, на його захист виступив видатний економіст Джеймс Стюарт (1712--1781). Він поставив за мету відстояти меркантилістську концепцію у XVIII ст., коли вже утворилася теорія трудової вартості. У 1767 р. він видає книгу «Дослідження про принципи політичної економії», у якій не тільки викладає принципи меркантилізму, але й робить серйозний крок вперед в економічній науці. Стюарт не поділяє ілюзій меркантилістів, буцімто багатство створюється шляхом продажу окремими капіталістами товарів за ціною вищою за вартість. Він розрізняє «позитивний прибуток», що залежить від продуктивності праці, і «відносний прибуток», що є результатом обміну в міжнародній торгівлі. За його словами, тільки позитивний прибуток викликає зростання суспільного багатства.

Слід також відзначити, що Стюарт критикував кількісну теорію грошей і визнавав необхідність певної кількості грошей для обігу.

Монкретьєн свідомо протиставляє інтереси Франції інтересам інших країн, засуджує політику Франції за те, що вона надає більшу свободу і незалежність торговцям інших країн. При цьому він досить своєрідно використовує меркантильну теорію прибутку, перетворюючи її на зброю проти іноземних купців. У торгівлі, на його думку, виграш одного є втратою для іншого. Але в умовах внутрішньої торгівлі виграють і програють окремі учасники обороту, країна ж в цілому нічого не втратить і не придбає. В умовах зовнішньої торгівлі іноземні купці є свого роду насосом і, отримуючи прибуток, вони висмоктують багатство країни, з якою торгують.

Цікаво відзначити, що Монкретьєн розрізняє поняття гроші і багатство, вважаючи, що достаток золота створює лише передумови для багатства і благополуччя країни, але не робить її багатою і успішною. Першочергове значення він приділяє «природному багатству» (хліб, сіль, вино і т. ін.). Монкретьєн у зв'язку у цим пише: «Не наявність золота та срібла, не кількість перлів та алмазів робить державу багатою, а наявність предметів, необхідних для життя і одягу: у кого їх більше, у того більший достаток».

ФІЗІОКРАТ (XVIII)

Школа фізіократизму (від грецьк. physis - природа і kratos- - влада) виникла й розвивалась у період мануфактурного капіталізму у Франції. Оскільки сільське господарство Франції було центром економічних суперечностей, аграрне питання для фізіократів стало найважливішим. Політика меркантилізму, яку проводив Ж. Б. Кольбер. не тільки підривала сільське господарство, а й перешкоджала технічному прогресу та вільній конкуренції у промисловості.

На відміну від англійської класичної школи, яка зосередила свою увагу на проблемах поділу праці, вартості, прибутку, заробітної плати, у першу чергу аналізуючи промислове виробництво, Ф. Кене об'єктом свого дослідження зробив землеробство, яке оголосив єдиною продуктивною галуззю, де створюється нове багатство. Продуктивними визнавалися лише витрати в сільському господарстві, промислові ж витрати оголошувалися безплідними. Фізіократи висунули ідею еквівалентності обміну та спростували погляди меркантилістів щодо створення багатства в процесі обміну. Представники фізіократичної школи вважали, що ефективні методи збагачення країни пов'язані з матеріальним виробництвом.

Одне з центральних місць у економічній теорії фізіократів посідає вчення про "чистий", або додатковий, продукт, походження якого пов'язувалося зі сферою матеріального виробництва. Під чистим продуктом фізіократи розуміли надлишок продукції, отриманої в землеробстві, над витратами виробництва. Ф. Кене стверджував, що промисловість не створює чистого продукту, а лише споживає надане землеробством. Учений розглядав чистий продукт, з одного боку, як продукт самої землі, дар природи, з іншого - як результат додаткової праці найманого працівника. Продуктивною визнавалася лише та праця, яка створює додаткову вартість, чистий продукт, тобто праця в землеробстві. У зв'язку з цим фізіократи ототожнювали додаткову вартість з рентою, ігноруючи категорію прибутку.

КЛАСИЧНА ПОЛІТЕКОНОМІЯ (XVIII - XIX).

Класична буржуазна політична економія (термін "політична економія" увів у 1615 р. французький економіст Антуан Монкрстьєн) виникла в період зародження й утвердження капіталістичного способу виробництва. К. Маркс, вивчаючи історію економічної думки, зазначав: "Під класичною політичною економією я розумію всю політичну економію починаючи з В. Петті, яка вивчає внутрішні залежності буржуазних відносин виробництва". Таке трактування класичної школи дещо обмежене і не розкриває всієї ідейної спадщини економістів-класиків, оскільки проблематика їхніх творів не вичерпується цим визначенням.

Прибутком у розумінні В. Петті є та частина продукту, яка залишається після відрахування заробітної плати й витрат на насіння, тобто прибуток зводився до ренти. Саме В. Петті вперше запровадив поняття диференціальної ренти й описав його навіть краще, ніж А. Сміт. Рента, згідно з В. Петті, утворюється в сільському господарстві у зв'язку з різною родючістю земельних ділянок і різним розташуванням їх стосовно ринку. Він виводить ренту не з самої землі, а з праці, тому що праця на різних ділянках має різну продуктивність. Визначивши ренту як чистий прибуток із землі, В. Петті поставив питання про ціну землі. Па його думку, вартість, або ціна, землі - це сума певної кількості річних рент, тобто капіталізована рента. Кількість річних рент повинна дорівнювати 21, тобто тривалості спільного життя трьох поколінь - діда, батька й сина.

Незважаючи на ототожнення прибутку з рентою, один з видів прибутку - відсоток на позичковий капітал В. Петті проаналізував окремо. Він визначив відсоток як доход, що є похідним від земельної ренти, і назвав його "грошовою рентою". У праці "Різне про гроші" (1682) відсоток прирівнювався до орендної плати, а його законодавче регулювання не припускалося.

Таким чином, В. Петті заклав підвалини класичної школи економічної науки. Незважаючи на деякі протиріччя його економічного вчення, наукові ідеї В. Петті були оцінені й розвинені нащадками.

У теорії відтворення А. Сміта розглядається два основних показники - чистий доход, що є втіленням справжнього багатства країни (у сучасній економічній теорії - національний доход), і валовий доход (сукупний суспільний продукт). Конкретизуючи погляди Ф. Кене стосовно механізму суспільного відтворення, А. Сміт чітко розрізняє грошову та матеріальну форми чистого доходу: перша складається з доходів усіх класів (прибутку, ренти, заробітної плати), які формують фонди споживання та нагромадження, а друга представлена виробленими предметами споживання й засобами виробництва. Разом з тим підкреслюється, що це не дві складові, а лише дві форми вираження того самого суспільного багатства. Суттєво, що А. Сміт розглядав повноцінний процес розширеного відтворення, а нагромадження капіталу визнавав головною умовою збільшення суспільного багатства.

Сміт називав прибутком усю різницю між доданою працею вартістю і заробітною платою й у цих випадках мав на увазі прибавочну вартість. В інших випадках Сміт розумів під прибутком залишок після сплати ренти, а також відсотка, і тоді прибутком називав, підприємницький доход капіталіста.

Він рішуче відкидав думку, що прибуток - це просто інший вид заробітної плати, що відшкодовує працю по нагляду і керуванню підприємством, і приводив в обґрунтування свого погляду переконливі аргументи. Розміри прибутку визначалися, на його думку, не кількістю, вагою чи складністю цеї передбачуваної праці по нагляду й управлінню, а розмірами вкладеного в справу капіталу. Крім того, на багатьох великих підприємствах функції нагляду і керування передаються найманому керуючому. Сміт вважав прибуток закономірним результатом продуктивності капіталу і винагородою капіталістів за їхню діяльність, працю і ризик.

Сміт відзначав тенденцію норми прибутку до зниження, вказував, що прибуток більш низький у розвитих капіталістичних країнах. Пряме обчислення норми прибутку він вважав практично неможливим, але пропонував замінити порівняння норми прибутку в часі і просторі порівнянням ставок позичкового відсотка. В Англії, писав він, звичайно вважається, що відсоток може складати біля половини прибутку. Сміт дає наступне пояснення тенденції зниження відсотка і норми прибутку: у багатих країнах з ходом економічного розвитку утвориться надлишок капіталу, що викликає ріст конкуренції капіталів і зниження прибутковості. Низький рівень відсотка і норми прибутку Сміт розглядав як прояв економічної розвиненості і здоров'я нації.

МАРКСИСТСЬКА ПОЛІТЕКОНОМІКА (XIX- XX).

Марксизм виник як учення про суспільно-економічні формації та їх зміну, причому зміна формацій визнавалась основою періодизації всесвітньо-історичного процесу розвитку людства. У формуванні економічних передумов марксизму головну роль відіграв промисловий переворот у Англії та інших капіталістичних країнах.

Іпередумовами теорії марксизму були німецька класична філософія, класична буржуазна політична економія та утопічний соціалізм. Діалектика Г. Гегеля та матеріалізм Л. Фейербаха дали К. Марксу змогу висунути свої визначальні принципи діалектичного та історичного матеріалізму. В економічному вченні К. Маркс розвинув трудову теорію вартості, яка була започаткована А. Смітом і Д. Рікардо, ідею об'єктивності економічних законів і провідної ролі виробництва. Важливим елементом поглядів К. Маркса було критичне ставлення до попередніх теорій і концепцій. Певний вплив на формування ідей марксизму мала також дрібнобуржуазна критика капіталізму.

Карл Маркс відзначав, що норма прибутку повинна відрізнятися від норми прибавочної вартості.

Якщо взяти для прикладу капітал у 5000 марок, з яких 4100 складають постійний, 900 - перемінний капітал і 900 - прибавочну вартість. Норма прибавочної вартості складала, отже, 900/900, чи 100%. Норма ж прибутку в цьому випадку дорівнює 900/5000 чи 18%.

Але між нормою прибавочної вартості і нормою прибутку крім цього чисто формального розходження, заснованого на іншому способі розрахунку, існує ще інше розходження.

Очевидно, що та сама норма прибавочної вартості дасть різні норми прибутку, якщо міняється структура капіталу, тобто якщо на ту ж кількість заробітної плати приходяться різні кількості постійного капіталу. Але структура капіталу різна в різних областях виробництва в залежності від технічних умов і висоти розвитку техніки.

"Вартісна структура капіталу, оскільки вона визначається його технічною структурою і відбиває це останнє, ми називаємо органічною структурою капіталу... Капітали, що містять більший відсоток постійного і, отже, менший відсоток перемінного капіталу, чим середній суспільний капітал, ми називаємо капіталами вищої структури. Навпаки, капітали, у яких постійний капітал займає відносно менше, а перемінний відносно більше місце, чим у середньому суспільному капіталі, ми називаємо капіталами нижчої структури. Нарешті, капіталами середньої структури ми називаємо такі, структура яких збігається з структурою середнього суспільного капіталу".

К. Маркс у "Капіталі" визначив прибуток як перетворену форму прибавочної вартості. Остання по Марксові являє собою неоплачену прибавочну праця найманого робітника, зайнятого в сфері матеріального виробництва. Робітник своєю працею створює вартість більшу, ніж коштує його робоча сила. Ця різниця залучає капіталіста і заради її він розвиває свою бурхливу діяльність.

К. Маркс зазначав, що в багатьох виробництвах, особливо в сільському господарстві, рік складає природний виробничий період, після закінчення якого виробництво починається заново. Тому установився звичай обчислювати норму прибутку у виді відносин всієї кількості річного прибутку до кількості капіталу, витраченого протягом того ж року на виробництво.

Норма прибутку повинна відрізнятися від норми прибавочної вартості. Очевидно, що та сама норма прибавочної вартості дасть різні норми прибутку, якщо міняється структура капіталу, тобто якщо на ту ж кількість заробітної плати приходяться різні кількості постійного капіталу.

Вартісну структуру капіталу, оскільки вона визначається його технічною структурою і відбиває це останнє, К.Маркс називав органічною структурою капіталу... Капітали, що містять більший відсоток постійного і, отже, менший відсоток перемінного капіталу, чим середній суспільний капітал, він називав капіталами вищої структури. Навпаки, капітали, у яких постійний капітал займає відносно менше, а перемінний відносно більше місце, чим у середньому суспільному капіталі, він називає капіталами нижчої структури. Нарешті, капіталами середньої структури він називає такі, структура яких збігається з структурою середнього суспільного капіталу

К.Маркс відзначав, що капіталіст робить заради прибутку, а не для задоволення якої-небудь суспільної потреби. Йому байдуже, чи робити голки чи локомотиви, ваксу чи одеколон. Йому усього важливіше одержати якнайбільше прибутку на свої гроші.

ВУЛЬГАРНА ПОЛІТЕКОНОМІЯ, ЕКОНОМІКС (XVIII- XIX).

Класичну школу замінила вульгарна буржуазна політекономія. Одночасно формується антитеза останній - пролетарська політична економія.

У концепції К. Маркса історично вихідними моментом і теоретичною основою виникнення вульгарної буржуазної політекономії була класична школа. Таке парадоксальне, на перший погляд, положення пояснюється тим, що класичній школі, згідно з вченням К. Маркса, властива двоїстість - переплетіння наукових і вульгарних (ненаукових) елементів в її методології та теорії. Така двоїстість пронизує класичну економічну теорію з самого початку її існування.

Однак своєрідна кристалізація вульгарних елементів в особливий вид економічної теорії відбувається лише на певному історичному етапі розвитку. "Тільки після того як політична економія досягла певного ступеня розвитку і вилилась у сталі форми, тобто після А. Сміта, - наголошував К. Маркс, - від неї відділяється як окремий вид політичної економії той її елемент, що є лише відображенням зовнішності явища, як уявлення про нього відділяється її вульгарний елемент". Класична політекономія, за словами К. Марк-са, досліджувала внутрішні залежності буржуазних відносин виробництва. На противагу їй вульгарній політекономії іманентне властиві розгляд лише зовнішніх, поверхових явищ конкуренції, затушовування суперечностей підприємницького виробництва, його апологетика тощо. Отже, для К. Маркса та його ортодоксальних прибічників посткласична економічна теорія - це вульгарна (неовульгарна) теорія, синонім ненауковості, примітивно-поверхової описовості, апріорної орієнтації на спотворення реальності. В цілому вона втілювала принципово інші, ніж класична школа, методологію, пріоритети, системи цінностей, погляди на економіку тощо.

Узагальнюючи, можна зробити висновок, що підхід К. Маркса до історії політичної економії - це підхід з позиції розвитку підприємництва у буржуазній формі і загострення його суперечностей, зміни положення в суспільстві буржуазії та пролетаріату.

ТЕОРІЇ “УТРИМАННЯ”, “ЧЕКАННЯ”, “РИЗИКУ”.

Досить оригінальною теорією прибутку була теорія утримання, з якою виступив у середині ХІХ ст. англійський економіст Н. Сеніор. Він стверджував, що підприємці заради виробництва й нагромадження жертвують своїм добробутом, утримуються в повсякденному використанні коштів на особисте споживання, проявляють бережливість і т.д, і завдяки цьому отримують прибуток.

За умов недосконалої конкуренції прибуток набуває форми "ненульової", "чистої", "диференціальної", "чистої економічної" та ін. Ненульовий, або чистий, прибуток є надлишком над нормальним прибутком, або наддохід над всіма витратами, тобто явними і прихованими. На думку неокласиків, чистий економічний прибуток виникає за умов наявності на ринку монополії і встановлення нею високої ринкової ціни, застосування реклами, патентів, диференціації продукції та інших методів нецінової конкуренції, а його величина залежить від ступеня контролю фірми над пропозицією певного товару, його ціною та інших факторів. Він є результатом перерозподілу доходів споживачів, своєрідною премією, отриманою за їхній рахунок. Водночас вони стверджують про незначні розміри чистого економічного прибутку.

Ще одним варіантом теорій прибутку є концепція "ризикового" прибутку, автором якої є американський економіст Ф. Найт. Джерелом цього прибутку називається діяльність підприємців за умов ризику і невизначеності, що притаманні недосконалій конкуренції. Його привласнення розглядається як винагорода кмітливим капіталістам за подолання невизначеності. При цьому виділяється два види ризику: 1) вичислюваний (збитки від нього визначаються витратами страхування) і 2) непередбачуваний, невичислюваний. Концепція ризикового прибутку є необґрунтованою, оскільки ризик не є самостійним фактором виникнення прибутків, він виявляється через інші реальні фактори. Зокрема, чистий прибуток може бути платою за здійснення підприємцем нововведень, впровадження в компанії передових досягнень науково-технічного прогресу, що підпадає під концепцію "функціонального прибутку" американського вченого Й. Шумпетера. Цей вид прибутку справедливо вважається тимчасовим, оскільки він зникає у випадку впровадження нововведень конкурентами. Але його джерело пов'язується з працею підприємця, що відповідає критеріям науковості.

ТЕОРІЯ ТРУДОВОГО ДОХОДУ.

Близькою за змістом до теорії продуктивності капіталу є теорія трудового доходу підприємців, яку започаткував англійський економіст Джеймс Мілль і яку поділяли такі відомі економісти ХІХ ст. як Ф.Бастіа, Мак-Куллох, А.Маршалл та інші. Згідно з цією теорією підприємці утворюють особливу групу трудящих. Вони, як і робітники, виконують соціально-необхідні функції: робітники - функції виконавців, підприємці - функції організаторів. І перші, і другі за свою працю отримують справедливу винагороду: робітники - заробітну плату, підприємці - прибуток. Отже, прибуток як трудовий доход підприємців є лише іншою назвою заробітної плати.

СУЧАСНА ПОЛІТЕКОНОМІЯ.

Сучасна економічна думка розглядає прибуток як доход від використання усіх факторів виробництва, тобто праці, землі і капіталу. Але й у такім розумінні немає єдності і чіткості. В одних випадках прибуток розглядається як плата за послуги підприємницької діяльності, в інші - як плата за новаторство і талант у керуванні фірмою, у третіх - як плата за ризик і т.д. Усі ці визначення розпливчасті і скоріше виражають винагороду підприємцю за його уміння з'єднувати фактори виробництва й ефективно їх використовувати. Однак доход у вигляді відсотка і ренти одержують і ті люди, що передають право розпорядження своїм капіталом у тій чи іншій формі іншим особам і самі в економічній діяльності не приймають участі. Мова йде про нетрудові доходи, одержувані законним шляхом.

Польський економіст Михайло Калецький запропонував свою теорію прибутку.

Основні роботи М. Калецького вийшли в 1930-1950-х роках у виді розрізнених статей і були перевидані вже після Другої світової війни у виді двох трохи дублюючих один одного збірників: "Теорія економічної динаміки. Нарис про циклічні і довгострокові зміни в капіталістичній економіці". ["Theory of Economіc Dynamіcs. An Essay on Cyclіcal and Long-Run Changes іn Capіtalіst Economy"] (1956); "Обрані нариси з приводу динаміки капіталістичної економіки. 1933 - 1970". ["Selected Essays on the Dynamіcs of the Capіtalіst Economy. 1933 - 1970"] (1971).

У ряді своїх робіт, частина яких була опублікована ще в 1930-і роки, польський економіст М. Калецький незалежно від Дж. М. Кейнса прийшов багато в чому до аналогічних висновків, а в окремих аспектах його аналіз виявився значно глибше. Тому разом із Дж. М. Кейнсом М. Калецького можна розглядати як засновника макроекономіки в цілому і єретичній макроекономіці зокрема (і насамперед , посткейнсіанської макроекономічної теорії).

М. Калецький запропонував оригінальну теорію прибутку. Ця теорія описується в такий спосіб.

Y = Cп + Сw + І. (1)

Y = П + W. (2)

Формули (1) і (2) є відомими макроекономічними формулами визначення ВВП відповідно по витратах і по доходах. З одного боку, ВВП дорівнює сумі споживання (а воно, у свою чергу, підрозділяється на споживання підприємців (капіталістів), Cп, і робітників, Cw) і інвестицій. З іншого боку, він дорівнює сумі доходів - прибутку і заробітної плати.

Далі М. Калецький вводить спрощуєче (але не дуже нереалістичне) допущення, відповідно до якого робітники не зберігають. Це означає рівність заробітній платі і споживанню робітників:

W = Cw.(3)

Звідси випливає, що

П = Cп + І. (4)

М. Калецький дав крилатий опис двох останніх формул: "Робітники витрачають те, що одержують; капіталісти одержують те, що витрачають".

...