Природна монополія та особливості її економічного регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Природна монополія та особливості її регулювання



Вступ

монополія статистичний економічний

Актуальність теми: В умовах трансформаційної економіки ми спостерігаємо хитке положення економічної системи у цілому та її окремих елементів зокрема. Трансформаційна економіка, як правило, на початкових стадіях супроводжується високим рівнем монополізму, коли підприємства-монополісти збільшують прибуток не за рахунок оптимізації виробництва, а за рахунок підвищення цін. Варто помітити, що й у стабільному економічному становищі монополії завищують ціни на свою продукцію та скорочують обсяги виробництва, але в умовах перехідної економіки зловживання монопольною владою зростають.

Однією з невирішених проблем є прийнятна форма власності у галузях функціонування природних монополій. Світова практика демонструє позитивні результати як при державній, так і при приватній формах власності на природні монополії. Заява про приватну форму власності, як найбільш ефективну, щодо природних монополій, на нашу думку, не зовсім правильна через колективний характер споживання продукції природної монополії. Проблема у даному випадку полягає в ефективному функціонуванні природних монополій у трансформаційній економіці, а вибір форми власності тут є похідним моментом у вирішенні питання про ефективне використання обмежених ресурсів. В умовах функціонування природної монополії раціональне використання ресурсів можливе при обгрунтованому державному регулюванні.

Вивченню монополістичних тенденцій в економіці присвячені праці видатних економістів, таких як А. Курно, А. Маршалл, Дж.Б. Кларк, А. Пігу, Е. Чемберлін, Дж. Робінсон, Дж. Стиглер, Г. Хотеллінг, Ж. Дюпюі, К. Маркс, В.І. Ленін, А. Чупров та вітчизняних - Г. Філюк, В. Паламарчук, М. Хохлов, О. Гайворонський і багатьох інших, що досліджували різні боки природних монополій.

Метою дослідження є обгрунтування наукових пропозицій про ефективне функціонування природних монополій в умовах ринкової трансформації та їх державне регулювання.

Об'єкт дослідження - природна монополія в трансформаційній економіці.

Предмет дослідження - модель функціонування природних монополій в умовах ринкової трансформації.

Методи дослідження. Методологічну основу становить діалектичний метод як загальний науковий метод пізнання соціально-економічних явищ. В залежності від конкретних завдань та об'єкта використовувались загальнонаукові та спеціальні методи аналізу: логіко-історичний (при визначенні критеріїв розмежування монополій на штучні і природні); наукові методи загального та особливого (при виділенні специфічних та загальних ознак природних монополій); аналізу та синтезу (при визначенні поняття «природна монополія»); порівняльний (при розгляданні способів тарифоутворення на продукцію природних монополій); структурно-функціональний (при визначенні соціально-економічних наслідків державного регулювання природних монополій).

За теоретичну базу були взяті фундаментальні дослідження іноземних та вітчизняних економістів. Для аналізу функціонування монопольних структур на Україні використовувались законодавчі та нормативні акти, статистичні збірники та дані про соціально-економічний розвиток країни.



1. Сутність природної монополії

1.1 Природна монополія і причини її виникнення

У сучасній економічній літературі поняття «монополія» та «природна монополія» має дуже багато визначень, однак у ст. 1 Закону України «Про природні монополії» природна монополія трактується як стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а послуги (товари), що їх виробляють суб'єкти природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими послугами (товарами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці послуги (товари), ніж попит на інші послуги (товари). [1].

Таким чином, виходячи із поняття, яке наведено в економічній енциклопедії, природна монополія - це галузь, у якій яскраво виражена економія від зростання масштабів виробництва, а конкуренція не здійснена, утруднена або не застосовувана; галузь, у якій довготермінові середні витрати мінімальні за умови, що одна фірма обслуговує весь ринок. [2]. Іншими словами природна монополія пов'язується з таким винятково потужним ефектом масштабу, який дозволяє одній фірмі забезпечувати увесь ринок, маючи більш низькі витрати на одиницю продукції, в порівнянні з конкуруючими між собою фірмами. Класичним прикладом є різні види виробничої інфраструктури, де висока частка постійних витрат. Якби ринок був поділений між багатьма фірмами, то ефект масштабу не вдалося б отримати повною мірою. В результаті, витрати на одиницю продукції виявилися б високими і відповідно потрібно було б підвищити ціни для того, щоб перекрити їх.

В Україні, як у більшості країн, природні монополії наділені особливими привілеями в обмін на право уряду регулювати їхні дії з метою недопущення зловживання монопольною владою. До природних монополій належать підприємства: комунального обслуговування - електро-, газо-, водопостачання; зв'язку; кабельного телебачення; окремих галузей транспорту (наприклад: метро) тощо. [3].

Треба звернути увагу, що природна монополія виникає внаслідок технологічних особливостей виробництва та його матеріально-технічної бази, особливу увагу варто звернути на розвиток прогресу. У сучасній економіці ринки є динамічними. Тому, з розвитком науково-технічного прогресу, наприклад, зі зміною ринкових умов, технологічні зміни зумовлюють іншу характеристику витрат, високі ціни сприяють появі замінників. Умови для існування природної монополії можуть зникати. Це стосується деяких тимчасових природних монополій, до яких можна віднести теплопостачання і міський транспорт. Проте існують монополії, які на оглядову перспективу вважаються постійними монополіями - водопостачання, водовідведення.

Можна виділити дві основні причини існування природної монополії:

1) законодавче надання виняткових прав у певних сферах господарської діяльності;

2) економічна ефективність концентрації виробництва.

Але як зазначають С. Нікітін, Е. Глазова та М. Степанова, монополія дедалі рідше асоціюється зі зростанням концентрації; у багатьох випадках її почали виправдовувати, особливо коли досягнута з її допомогою ефективність покриває витрати, пов'язані із зменшенням конкуренції [4].

При цьому законодавче надання виняткових прав та віднесення господарської діяльності до природної монополії стосується лише тих її видів, в яких спостерігається економічна ефективність концентрації виробництва. Хоча остання спостерігається у значній частині виробництв, потреба надання виняткових прав, тобто природної монополії, декларується, з економічно обґрунтованої позиції, лише у тих випадках, коли конкуренція буде небажаною для суспільства. [5].

Проблемами природних монополій займалися видатні західні вчені: Дж. Робінсон, Дж. Стіглер, О. Уільямсон, Р. Познер, Г. Демсец. Серед досліджень, які висвітлюють окремі аспекти державного впливу на діяльність монополістичних структур, слід відзначити роботи українських науковців В. Черняка, А. Чухна, І Лукінова, В. Базилевича, П. Єщенка, В. Паламарчука, а також російських економістів А. Абалкіна, В. Студенцова, І. Ільїна, В. Кокорєва, А. Нікіфорова, Дж. Вільсона, В. Цапелика. Питання регулювання природних монополій, розвитку конкуренції в інфраструктурних галузях розглядали і деякі вітчизняні дослідники. Однак вони спиралися переважно на практичний досвід розвинутих країн. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття в інфраструктурних галузях мала місце запекла конкуренція, що була не до душі саме виробникам. Тому вони домоглися від урядів надання їм монопольного статусу, а потім, за підтримки ряду видатних економістів, було сконструйовано обґрунтування цієї монополізації. Те, що вважається природною монополією, виступає з цих позицій як результат антиконкурентного державного втручання.

1.2 Суперечності характерні функціонуванню монополій

Основна суперечність, притаманна природній монополії це з одного боку, нарощування обсягів виробництва, яке збільшує суспільну вигоду у вигляді споживчого надлишку. З другого, - економічна влада стимулює порушення законів ринку, що супроводжується зниженням ефективності суспільного виробництва та збільшенням суспільних витрат. Ці суперечності особливо загострюються у період зміни соціально-економічного устрою та господарських принципів. В результаті існування цих протиріч природні монополії зазвичай розглядаються як потенційні об'єкти регулювання. Як правило, регулювання здійснюється за принципом приростних витрат. Основна ідея цього принципу полягає в тому, що приростні витрати являють собою витрати невикористаних можливостей виробництва додаткової одиниці товару або послуги. Таким чином, вони визначають кількість ресурсів, які суспільство повинно виділити для виробництва такого товару або послуги. Принцип приростних витрат може мати обмежене застосування.

Проблеми функціонування природних монополій у нашій країні: неефективність механізму ціноутворення, низька якість послуг, відсталість технологій, значний знос основних фондів, висока заборгованість за надані послуги. Очевидно, що зазначені моменти взаємопов'язані й мають негативний синергетичний ефект. Механізм формування тарифів на послуги локальних природних монополій в Україні дискредитував себе за наступними напрямками:

* постійна залежність рівня оплати від соціальних і політичних, насамперед, передвиборних подій;

* відсутність гарантій покращення якості наданих послуг;

* широке застосування перехресного субсидування, коли виникає ситуація квазіекономії, наприклад, низькі тарифи для населення і завищені цифри для промислових суб'єктів сприяють підвищенню останніми витрат, а тому і цін споживчих товарів. На нашу думку, реформування локальних природних монополій повинно спиратися на саме монопольний статус великих суб'єктів господарювання. Спроби поширити на зазначені підприємства процедури розукрупнення з метою підвищення конкурентоспроможності й можливої приватизації не є обґрунтованими навіть з чисто теоретичних позицій. По-перше, йдеться про великомасштабне виробництво, яке спирається на позитивний ефект масштабу. По-друге, інвестування, як і раніше, починається з коштів державного бюджету. По-третє, саме державні гарантії є підставою для залучення іноземних інвестицій, як правило, з боку міжнародних фінансових установ (Світового Банку, ЄБРР).

Локальні природні монополії залежать від загальної макроекономічної ситуації. Так, інвестування в основний капітал зазнало катастрофічних темпів падіння. Якщо в 2003-2004 рр. темпи приросту відповідно склали 31,3 і 28,0%, то в 2005 р. - 1,9% [6]. Теза про випереджаючий приріст соціальних сплат як локомотиву зростання сукупних попиту і пропозиції наштовхується на фактичне ігнорування інвестиційної складової попиту. Обмежена цифра витрат державного бюджету чітко завдає проблеми державному інвестуванню при суттєвому зростанні соціальних платежів. Тому у новому році вкрай необхідні непопулярні міри, які повинні виправити діючі структурні перекоси. По-перше, необхідно зробити вимушені зрушення у темпах соціальних асигнувань з введенням їх глибокої диференціації й адресності. По-друге, потрібні суттєві скорочення адміністративних витрат, насамперед, на утримання загальнодержавних органів. Тому треба відкласти проведення адміністративно-територіальної реформи на наступні роки, адже перші кроки такого реформування відразу потребують значних коштів. По-третє, необхідні фіскальні зміни, які повинні системно зменшити податковий тиск з чітким акцентом на ефективне стимулювання енергозбереження, імпорту високотехнологічного обладнання, яке не має вітчизняних аналогів, інноваційні розробки й впровадження. У даному напрямку отримує перспективу ідея відродження деяких територій пріоритетного розвитку (ТПР). Наприклад, можливе повернення Харкову статусу території з особливим інвестиційним режимом. По-четверте, треба відзначити необхідність участі в масштабних міжнародних проектах. Досвід інших країн нагадує про бум у будівництві й побутовому і житлово-комунальному обслуговуванні під час підготовки до значних подій. Йдеться не тільки про спортивні об'єкти, а і про міську інфраструктуру в цілому. Тисячі туристів і журналістів з багатих європейських країн повинні перебувати в належних умовах, що вони підкреслять значними грошовими потоками на користь господарів першості. Як правило, значні події рентабельні, що підкріпляється не лише грошовими надходженнями, а й наявністю об'єктів нерухомості високого класу. Крім того, підготовчі заходи можуть спиратися на кредити, спонсорські пожертвування, збори на розміщення реклами та інші засоби фінансування.

Природна монополія є структурою ринкового середовища, існування якої економічно доцільне. Вона виникає внаслідок технологічних особливостей виробництва та його матеріальної бази. Основними причинами існування природних монополій є законодавче надання виняткових прав у певних сферах господарської діяльності та економічна ефективність концентрації виробництва. Природні монополії виникають лише в тих галузях економіки, де конкуренція була б економічно неефективною. Для забезпечення позитивного ефекту від діяльності природних монополій необхідно, передусім, правильно визначити критерії віднесення певних видів господарської діяльності у тих чи інших місцях території до природної монополії та сформувати дієву стратегію державного регулювання їхньої діяльності.

Основна суперечність, притаманна природній монополії це з одного боку, нарощування обсягів виробництва, що супроводжується максимізацією суспільної вигоди у вигляді споживчого надлишку. З другого, - високий рівень концентрації економічної влади стимулює порушення такими структурами об'єктивних законів ринку, що супроводжується зниженням ефективності суспільного виробництва та збільшенням суспільних витрат. Ці суперечності особливо загострюються у період зміни соціально-економічного устрою та господарських принципів.



2. Регулювання природних монополій, його проблеми та суперечності

2.1 Форми та методи регулювання природних монополій

Політика регулювання природних монополій відіграє провідну роль у забезпеченні добробуту населення та функціонуванні національної економіки. Проте для її реалізації, для уникнення перетворення природних монополій на суспільне зло (в яке, власне, вони й перетворилися в Україні) держава повинна суворо стежити за їхньою діяльністю, аналізувати ситуацію в цій галузі, шукати можливості розмежування тих сфер діяльності, які по суті є природними монополіями, і тих, які можуть працювати на конкурентних засадах.

В Україні Закон «Про природні монополії» обговорювався 5 років - з 1995 до 2000 року. Під тиском впливових сил, зацікавлених у збереженні неконтрольованості цієї сфери, закон довго не хотіли приймати. Бувало таке, що для його прийняття не вистачало лише декількох голосів і розгляд переносився на інше засідання. При цьому, звучали різні аргументи. Зокрема, дехто вважав, що закон настільки регламентує діяльність суб'єктів природних монополій, що унеможливить надходження інвестицій на їхній розвиток і взагалі суперечитиме ринковому принципу побудови економіки. Інші доводили, що закон зобов'яже природні монополії постачати продукцію й надавати послуги неплатоспроможним споживачам. Декого турбувало, що після прийняття цього закону природні монополії більше не зможуть перекладати тягар витрат з неплатоспроможних споживачів на платоспроможних. Дехто стверджував, що закон взагалі не потрібен і достатньо буде надати додаткові повноваження Антимонопольному комітету, що фактично означає суміщення функцій захисту конкуренції і функцій регулювання.

Головна мета державної політики у сфері регулювання природних монополій визначається як забезпечення ефективностi функцiонування ринкiв, що перебувають у станi природної монополiї, на основi збалансування iнтересiв суспiльства, суб'єктiв природних монополiй та споживачiв їх товарiв.

Ст. 9 Закону України «Про природні монополії» визначає наступні принципи регулювання діяльності суб'єктів природних монополій: гласність та вiдкритість процедур регулювання; адресність регулювання, його спрямованість на конкретний суб'єкт природної монополiї; самоокупність суб'єктiв природних монополiй; стимулювання пiдвищення якостi товарiв i задоволення попиту на них; забезпечення захисту прав споживачiв.

Указом Президента «Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій» №853/97 було визначено напрями реформування галузей, які належать до сфери природних монополій та суміжних з ними ринків. Було також доручено органам влади і управління розробити комплексні заходи щодо реструктуризації, приватизації й посилення державного контролю у сфері природних монополій, відповідно до визначених цим указом напрямів. Крім того, ці напрями були конкретизовані окремо для електроенергетики, нафтового комплексу, транспорту, зв'язку та житлово-комунального господарства. Указом було передбачено створення Національної комісії з питань регулювання транспорту, що означало покладення на неї функції регулювання діяльності підприємців на ринках залізничних перевезень, послуг користування залізничним коліями, диспетчерськими службами, вокзалами й іншими об'єктами інфраструктури, які забезпечують рух залізничного транспорту загального користування, спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів, послуг управління повітряним рухом і авіаційних перевезень у частині забезпечення взаємодії авіапідприємств з об'єктами інфраструктури, що забезпечують авіаційний рух. Таку комісію передбачалося створити з одночасним скороченням штатної чисельності та видатків бюджету на утримання відповідних органів виконавчої влади і чітким розмежуванням функцій управління.

Висока економічна ефективність природних монополій робить абсолютно неприпустимим їх дроблення. Це, однак, не означає, що держава може утриматися від регулювання природних монополій. Адже їх безконтрольна діяльність здатна принести значної шкоди.

Як монополісти дані структури намагаються вирішувати свої проблеми насамперед за рахунок підвищення тарифів і цін. Наслідки цього для економіки країни - лише руйнують. Збільшуються витрати виробництва в інших галузях, розростаються неплатежі, паралізуються міжрегіональні зв'язки. При цьому природний характер монопольного становища хоча і створює можливості для ефективної роботи, аж ніяк не гарантує, що ці можливості будуть на практиці реалізовані.

Головною особливістю ринкової поведінки монополістів є Х-неефективність. Справа в тому, що при всіх інших типах ринку підтримувати цей показник на високому рівні фірму волею-неволею змушують конкуренти. Якщо фірма не буде, наприклад, знижувати витрати до мінімально можливого рівня, її продукція виявиться дорожче, ніж у суперників, і її перестануть купувати.

У випадку з монополією цей природний обмежувач відпадає - конкурентів у монополіста немає. Саме тому для фірм-монополістів властиво зниження ефективності використання ресурсів. Всі непотрібні витрати - від зарплати робітника, байдикувати під час робочого дня і до нестримної розкоші кабінетів вищих менеджерів - легко можуть бути включені у витрати. І позбавлений вибору покупець буде змушений їх оплатити. У цілому Хнеефективністю називається безгосподарне ведення справи, що веде до збільшення витрат.

Цінове регулювання діяльності природних монополій передбачає примусове закріплення максимальної величини цін на продукцію монополіста. При цьому наслідки даного регулюючого заходу прямо залежать від того конкретного рівня, на якому будуть закріплені ціни.

Головним наслідком встановлення максимальної ціни з погляду поведінки фірми-монополіста є зміна кривої граничного доходу. Так як скоро монополіст не може підвищити ціну вище названого рівня навіть при тих обсягах виробництва, де крива попиту об'єктивно дозволяє зробити це, його крива граничного доходу з положення МR зміщується в положення МR1, що збігається з максимально дозволеної величиною цін Р. При такому способі обмеження монополістичних цін: досягається значний приріст виробництва (Q1> Q) і знижуються ціни (Р 1<Р)

Далі вступає в силу правило МС = МР. Як і будь-яка інша фірма, монополіст сам без жодного державного примусу прагнутимуть довести обсяг виробництва до Q1, відповідного точці перетину кривих граничного доходу та граничних витрат. У описуваного методу регулювання є недолік: встановлюваний державою рівень цін ніяк не пов'язаний з середніми витратами, тобто він може волею держави закріпити і отримання економічних прибутків, і несення збитків. Обидва варіанти небажані. Наявність у природного монополіста постійних економічних прибутків рівносильно податку на споживачів. Оплачуючи завищені ціни вони збільшують свої витрати з усіма витікаючими звідси негативними наслідками (скороченням попиту на їх продукцію, зниженням конкурентоспроможності та ін.) Але ще не безпечнішими є закріпленні збитки. Покривати їх в довгостроковому аспекті природний монополіст може тільки за рахунок державних субсидій, інакше він просто розориться. А це відкриває широку дорогу марнотратства. Так як скоро на прибуток так чи інакше немає надій, а держава все одно покриє збитки, монополіст може отримати вигоду лише за рахунок розтринькування державних коштів. Найвищі ставки менеджерам, роздуті штати, величезні представницькі витрати - все це приховані форми збагачення за рахунок скарбниці. Іншими словами, Х-неефективність у цьому випадку досягає найвищого рівня.

Іншим орієнтиром встановлення максимальних цін може бути точка перетину кривої середніх витрат та лінії попиту (Р = АТС = D). Оскільки середні витрати в даному випадку точно рівні продажній ціні, природний монополіст працює в цьому випадку без збитків і прибутків, тобто забезпечується самоокупність. Таким чином, знімається основна проблема попереднього методу регулювання.

Другий підхід до цінового регулювання теж не ідеальний. У чистому вигляді він викликає товарні дефіцити і вимагає тому додаткових примусових заходів по відношенню до монополістам. Найбільш поширеною з цих заходів є складання списків споживачів, припиняти постачання яких монополіст не має права.

Крім регулювання цін певну користь - особливо в нашій країні - може принести і реформування структури природних монополій. Справа в тому, що в рамках єдиної корпорації часто об'єднується як виробництво природно-монопольних благ, так і виробництво таких благ, які ефективніше виготовляти в конкурентних умовах. Це об'єднання носить, як правило, характер вертикальної інтеграції. У результаті утворюється монополіст-гігант, який представляє цілу сферу національної економіки.

Суть інтенсивно обговорюваних в нашій країні реформ така: пропонується розвинути конкуренцію в тих видах діяльності природних монополій, де вона може бути досягнута.

Очевидно, що поділ природно-монопольного і потенційно конкурентних секторів НЕ повинно бути форсованим і механістична. Адже не тільки конкуренція, але і виробнича інтеграція має свій потенціал зниження витрат. Навіть у країнах з дуже жорсткими правилами антимонопольного регулювання - Японії, США, Німеччини - основною схемою організації енергетики є енергосистеми, тобто зосередження в одних руках генеруючих потужностей і передавальних мереж.

Нарешті, ще одна складна проблема, що стосується природних монополій, відноситься до їх статусу: чи слід цим компаніям бути державними чи приватними? Витоки цієї проблеми пов'язані з тим, що природні монополії є вельми специфічним суб'єктом економіки, який ніколи не функціонує за чисто ринковим принципам. Якщо природні монополії виключають конкуренцію; якщо споживач абсолютно позбавлений вибору; якщо ціни і обсяги виробництва визначаються НЕ грою ринкових сил, а або свавіллям монополіста, або рішеннями держави; якщо порушуються багато інші механізми функціонування ринку. Якщо все це так, то чи не краще керувати природними монополіями не як приватними, а як державними підприємствами?

Економічна наука не виробила однозначної відповіді на це запитання. У багатьох розвинених ринкових державах природні монополії знаходяться у загальнонаціональній власності, але не менше і країн, де вони є приватними.

Звичайні аргументи на користь націоналізації пов'язані з тим, що на державному підприємстві легше проводити урядову політику щодо цін, тарифів, обсягів, обсягів виробництва і т.д. Крім того державна власність виключає монополістичні зловживання з метою збагачення власників. Попросту кажучи, там, де приватний монополіст буде заради своїх прибутків вибивати з споживачів кожну копійку, державний монополіст швидше за все займе помірну позицію. Адже прибуток не головна його мета. Якщо ж природний монополіст збитковий, то й зовсім незрозуміло, що може утримувати приватний капітал у такому підприємстві.

Аргументи проти націоналізації пов'язані з побоюваннями зниження ефективності роботи природного монополіста. Не маючи потреби орієнтуватися в першу чергу на комерційний успіх, директор такої фірми перетворюється на державного чиновника. І охоче виконує будь-які, найбезглуздіші вказівки, аби вони відповідали бажанням керівництва. Підвищуються на державному підприємстві і утриманські настрої: нічого боятися збитків, все покриє бюджет. Нарешті, зростає небезпека корупції: занадто великі обсяги державних грошей проходить через каси монополіста. При складному характері комерційної діяльності таких фірм, встежити за цими грошима буває важко.

Таким чином, серйозні аргументи є в обох сторін. На практиці питання про право власності найчастіше вирішується в дусі національних традицій. Країни з державницьким менталітетом воліють націоналізацію природних монополій. У країнах з сильними індивідуалістичними традиціями, навпаки, схиляються до приватної власності.

Існує тверда переконаність у необхідності державного регулювання тарифів природних монополій. Застосування держрегулювання вважається виправданим у тих випадках, коли певний товар (послуга) виробляються єдиним економічним суб'єктом за умови, що конкуренція між аналогічними підприємствами неефективна з технологічних або економічних причин, і зростання обсягу виробництва єдиного суб'єкта супроводжується зниженням питомих витрат. Однак концентрація виробництва і можливість диктувати свої умови ринку найчастіше сприяють завищенню цін на свою продукцію, завищення витрат у разі державного регулювання тарифів та дискримінації по відношенню до інших суб'єктів ринку. І реальний стан справ монополіста є старанно приховуваних інформацією. Необхідність державного регулювання тарифів не ставилася і не ставиться під сумнів.

Держава часто йде шляхом прямого регулювання цін на послуги природних монополій, основними завданнями яких є:

- досягнення балансу інтересів споживачів і суб'єктів природних монополій, забезпечує доступність реалізованого ними товару;

- визначення структури тарифів на основі принципів справедливого і ефективного віднесення витрат на тарифи для різних споживачів;

- стимулювання природних монополій зменшення витрат та надмірній зайнятості;

- використання можливостей цінових механізмів регулювання при проведенні стабілізуючою макроекономічної політики.

Однак саме по собі пряме регулювання тарифів зовсім не означає, що державна політика в галузі природних монополій здійснюється ефективно.

2.2 Основні суперечності, характерні для регулювання функціонування природних монополій

Сьогодні у уряду є досить вагомі підстави для того, щоб відмовитися від державного регулювання тарифів природних монополій. У даному випадку під ринковим регулюванням розуміється регулювання природних монополій в рамках антимонопольного законодавства.

При адміністративному встановлення тарифів стимули монополії до скорочення витрат послаблюються. Монополії зосереджуються на «вибиванні» максимально високих тарифів. При цьому відповідальність за рівень тарифів лягає на державу. Звичайно, у разі неприйняття з боку урядових органів пропозицій монополістів, останні змушені проводити роботу і щодо зниження витрат. Однак це самі вимушені кроки з їхнього боку. Скасування ж прямого регулювання цін дасть відчутний поштовх природним монополіям для оптимізації власних витрат. Опинившись в рівній з іншими суб'єктами господарської діяльності ситуації і підкоряючись виключно нормами антимонопольного законодавства, природні монополії отримають більший стимул знижувати витрати, ніж завищувати тарифи. Постійно ризикуючи потрапити під санкції контролюючих органів. Зниження витрат багато в чому стає природним, а не вимушеним.

Позитивними сторонами державного регулювання з точки зору держави:

1. Держава вирішує головну задачу - не допускає збільшення тарифів довше, ніж вважає за потрібне.

2. Легкість контролю за рівнем цін на продукцію природних монополій.

3. Можливість адміністративного впливу на діяльність природних монополій.

4. Врахування соціальних наслідків при встановленні тарифів.

Негативні сторони державного регулювання з точки зору держави:

1. Природні монополії прагнуть встановити максимально високі тарифи.

2. Держава несе відповідальність за рівень призначуваних тарифів.

Позитивні сторони ринкового регулювання з точки зору держави:

1. Пониження державних витрат, пов'язаних з практикою встановлення тарифів.

2. Зосередження всіх контрольних функцій в одному (антимонопольному) органі.

3. Монополіям в цілому не вигідно завищувати тарифи, оскільки існує загроза санкцій з боку антимонопольного органу.

4.У природних монополій з'являється більший стимул знижувати витрати, ніж підвищувати тарифи.

Негативні сторони ринкового регулювання з точки зору держави:

1. Важко довести факт зловживання домінуючим становищем з боку природних монополій.

2. Механізм дозволу подібних справ через судову систему ще не відпрацьований.

3. Срок розгляду справи може зайняти тривалий час.

Крім того, ефективність ринкового контролю виявиться в зниженні державних витрат, пов'язаних з постійним переглядом тарифів, а також з фінансуванням органів влади, що виконують функції державного регулювання тарифів. Основні негативні сторони ринкового механізму регулювання тарифів пов'язані з недоліками чинного антимонопольного законодавства. Однак ці недоліки стосуються не винятковості природних монополій, як об'єктів антимонопольного контролю, а загальних недоліків конкурентного законодавства, що виявляються також і в конкурентних секторах економіки. Таким чином, варто говорити в цілому про вдосконалення антимонопольного законодавства, в тому числі і щодо регулювання природних монополій.

Переваги державного регулювання з точки зору природних монополій:

1. Перекладання відповідальності за рівень тарифів на державні органи, що приймають відповідні рішення.

2.Відсутність контролю з боку антимонопольних органів.

3. Можливість встановлення більш високих тарифів, ніж при ринковому регулюванні.

4.Відсутність стимулу для зниження витрат.

5. Страховка від невдалих інвестицій, тому що витрати будуть перенесені на споживачів.

Недоліки державного регулювання з точки зору природних монополій:

1. Не можна встановити тарифи вище або нижче, ніж визначив уряд.

2. Не можна в односторонньому порядку змінити тарифи.

3. Знижувати витрати іноді просто вигідно, так як на величину зниження витрат у наступному періоді можуть бути знижені тарифи.

4. При встановленні тарифів не повністю враховуються інтереси природних монополій.

Переваги ринкового регулювання природних монополій з точки зору природної монополії:

1. Тарифи встановлюються самою монополією. Отже, на стадії ціноутворення держава не втручається в діяльність компанії.

2. Незалежно від рівня тарифів у природних монополій є можливість довести їх обгрунтованість через суд.

Недоліки ринкового регулювання природних монополій з точки зору природних монополій:

1. Відповідальність за встановлення завищених тарифів перед антимонопольним органом.

З іншого боку, існують не менш значущі мінуси. Адміністративний контроль не дозволяє природним монополіям самостійно вибудовувати стратегію на скільки тривалий період.

Відповідальність перед антимонопольними органами у разі ринкового регулювання навряд чи можна віднести до недоліків. Фактично відбувається заміна одного контролюючого органу на інший. При цьому дії антимонопольних органів носять однозначно більш прозорий і прогнозований характер. Крім того, навіть у разі санкцій з боку контролюючих органів у монополій завжди буде можливість опротестувати вердикт у суді.

Крім того, подібного роду відповідальність, взагалі-то кажучи, можна віднести до плюсів. Адже вона змушуватиме природні монополії не випрошувати тарифи, а оптимізувати свою діяльність, відмовляючись від додаткових витрат, одночасно впроваджуючи прогресивні технології управління. [7]

Мабуть, головним плюсом державного регулювання для споживачів є урахування державою соціального аспекту. Тобто незалежно від економічних передумов держава завжди озирається на можливості населення з оплати послуг природних монополій. У кризових же ситуаціях держава може піти на ще більш радикальні заходи і свідомо знижувати тарифи з метою згладжування наслідків криз. Як показує практика, ціни все одно «беруть своє». Однак в короткостроковій перспективі споживачі дійсно можуть сподіватися на урахування державою їхніх інтересів. Важливо і те, що державне регулювання не залишає можливості споживачам встановлені тарифи опротестовувати. В умовах же ринкового ціноутворення завжди є можливість звернутися з позовом до суду.

Регулювання завжди має неабиякий вплив і на структуру виробництва, і на економічні результати. Кожне підприємство працює у певному середовищі, що формується попитом на ринку, наявністю продуктів-замінників, рівнем технологій тощо. Регуляторні органи накладають додаткові обмеження на це середовище. Ці обмеження можуть набувати форми встановлення максимальної ціни, максимальної норми прибутку, мінімального рівня якості, мінімальної кількості споживачів, обмеженого входження на ринок. У результаті регуляторний клімат впливає на вартість капіталу в регульованій галузі та, зрештою, на ціну, яку сплачують споживачі.

Незважаючи на велику увагу, яку приділяли різним аспектам регулювання в економічній теорії, та великий досвід практичного впровадження, регулювання залишається сферою, де не завжди можна виробити чіткі правила й встановити надійні методи кількісної оцінки його ефективності. Тому регуляторні рішення зазвичай стоять трохи осторонь чи навіть ігнорують фундаментальні економічні теорії. Державне регулювання тарифів природних монополій має бути замінене ринковими механізмами регулювання (через застосування відповідних норм антимонопольного законодавства);

антимонопольне законодавство потребує серйозного реформування. Недосконалість чинного законодавства стосується загальних положень і проявляється не тільки в частині регулювання діяльності природних монополій, а й щодо конкурентних секторів економіки.

Ринкове регулювання тарифів природних монополій, як альтернатива державному регулюванню, в цілому є більш ефективним механізмом, що дозволяє паралельно з урахуванням інтересів споживачів послуг природних монополій та держави якісно розвиватися самим природним монополіям.

Незважаючи на те, що ринок в умовах монополії є рівноважним, а монополіст може мати ефективне виробництво, монопольні ринки є неефективними. В умовах монополії ринкова ціна продукції вище граничних витрат її виробництва, що свідчить про неефективний розподіл ресурсів. Монопольний ринок менше конкурентного і здійснюється при середніх довгострокових витратах вище мінімальних, що вказує на більш низьку ефективність використання ресурсів. Виробляючи занадто мало продукції і продаючи її по занадто високим цінами, монополія веде до скорочення суспільного добробуту.



3. Статистичний аналіз та моделювання регулювання монополій

3.1 Дослідження природних монополій на основі статистичного матеріалу

В Україні, як у більшості країн, природні монополії наділені особливими привілеями в обмін на право уряду регулювати їхні дії з метою недопущення зловживання монопольною владою. До природних монополій належать підприємства: комунального обслуговування - електро-, газо-, водопостачання, зв'язку, кабельного телебачення, окремих галузей транспорту тощо.

При цьому необхідно зауважити, що деякі нинішні галузі природних монополій - це результат радянської економічної політики, яку істотною мірою визначало прагнення концентрації виробництва. Наприклад, такі монополісти, як HAK «Нафтогаз України», «Укрзалізниця», ПAT «Укртелеком» (які прийнято вважати природними монополіями) структурно включають як природно-монопольні сегменти, так і підприємства, що за своєю суттю та економічним змістом не є такими, а тому можуть ефективно функціонувати на конкурентних засадах [8]. Крім того, природні монополісти домінують на товарному ринку і мають практично необмежену ринкову владу, тому на них, крім Закону «Про природні монополії», закономірно поширюються і норми, встановлені антимонопольним законодавством.

На сьогодні в Україні нараховується 11 загальнодержавних та понад 2300 регіональних і локальних ринків природних монополій. За результатами аналізу статистичних даних, частку послуг суб'єктів природних монополій у загальному обсязі реалізованих у 2010 році в Україні товарів, робіт і послуг підприємствами (за винятком перепродажу товарів і послуг без додаткової обробки) можна оцінити приблизно як 9-11% [9].

Галузі природних монополій протягом останніх років залишаються одними із найбільш прибуткових галузей економіки, крім галузі житлово-комунального господарства. Першопричиною збитковості зазначеної галузі вважається факт позбавлення її державної підтримки та неприведення у повну відповідність тарифів щодо реальних витрат на утримання помешкань.

Дослідження, проведені Антимонопольний комітетом України у 2010 році, засвідчили, що ринки природних монополій в Україні складають найчисленнішу групу у системі вітчизняних монополізованих ринків. На них припадає 38,6% усіх монополізованих товарних ринків. Основну частину цієї групи складають ринки послуг централізованого постачання теплової енергії, централізованого водопостачання та водовідведення. Разом на такі ринки припадає 84,4% усіх ринків природних монополій З2% усіх монополізованих ринків країни) [10].

Серед найчисленніших споживачів послуг, які надають суб'єкти природних монополій, - громадяни. На підвищення цін споживач реагує природно - зниженням попиту, що зменшує прибуток виробника. Проте у випадку нееластичного попиту, щоб перекрити зниження доходу в результаті його зменшення, монополіст може встановити ціну на такому високому рівні, щоб виручка від реалізації меншої кількості виробів перекривала упущену вигоду. Для досягнення максимального прибутку виробник-монополіст може довільно встановити високу ціну на той чи інший товар або послугу. Він досягне вищого рівня доходу при меншому попиті за рахунок збільшення ціни. Іншими словами, виявляється вигідним виробляти мало продукції, але продавати її якомога дорожче.

У зв'язку з цим постає необхідність державного регулювання діяльності природних монополій. Але сучасний рівень ефективності державного регулювання діяльності природних монополій залишається вкрай низьким.

Вітчизняні природні монополії являють собою визначальний сектор, який міцно утворився в національній економіці й не рідко зловживає своїм монопольним (домінуючим) становищем на внутрішньому ринку. Існуючий механізм формування цін та тарифів дозволяє природним монополістам завищувати розміри необхідних витрат і встановлювати самостійно монопольні ціни відповідно до діючих методів державного регулювання цін і тарифів та здебільшого на рівні, що забезпечуватиме отримання надвисокого прибутку. Монополісти, як правило, не бажають знижувати витрати, оскільки мають можливість відшкодувати їх саме через завищені тарифи. У результаті частина витрат перекладається на підприємства немонополізованого сектора економіки та населення. Можна стверджувати, що першочерговим щодо підвищення діяльності монополій має стати їх повна реструктуризація з метою виділення природно монопольного ядра. «Немонопольні» ринки потрібно ліберазувати, а «немонопольні» підприємства - приватизувати. Обє'кти

Соціально-економічного призначення мають бути передані до комунальної власності.



Література

1. Про природні монополії: Закон України №1682-ІІІ від 20.04.2000, зі змінами і доповненнями.

2. Економічна енциклопедія. - У 3-ох т. - Т. 2 / Ред. кол.: відп. ред. С.В. Мочерний та

ін. - К.: Вид. центр «Академія». - 2000.

3. Никеров Г.И. Монополизация рынка по законодательству США, ЕБС и России / Г.И.

Никеров // Экономика. Политика. Культура. - 1999. - №6. - С. 83-90.

4. Никитин С. Государство и проблема монополии / Никитин С., Глазова Е., Степанова М. // МЭ и МО. - 1994. - №7. - С. 91-103.

5. Бродский Н.Ю. Естественная монополия и ее экономические границы / Н.Ю. Бродский // Вестник Московского университета. - Сер. 6: Изд-во «Экономика», - 1999. - №1. - С. 60-75.

6. Гальчинський А. Три кроки бюджетної політики // Дзеркало тижня. - 2006. - №37. - С. 8.

7. Нурієв, Р.М. Курс мікроекономіки: навч. посібник для вузів. - 2-е вид. змін. - М.: Видавництво НОРМА, 2001. - 572 с.

8. Венгер B.B. Державне регулювання природних монополій в Україні: напрями вдосконалення / В.В. Венгер // Економіка підприємства. - 2010. - №3. - С. 65-72.

9. Карбовник Л.П. Проблеми державного регулювання природних монополій в Україні / Л.П. Карбовник // Держава та регіони. - 2010. - №7. - С. 31-37.

10. Касинець О.О. Теоретико-методологічні аспекти регулювання діяльності природних монополій / О.О. Касинець, В.І. Якимів // Наукові праці НДФІ. - 2010. - №4. - С. 37-43.

Размещено на Allbest.ru

...