Натуральне виробництво. Система національного рахівництва та її показники

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВНПЗ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з навчальної дисципліни: Економічна теорія

Тема: «Натуральне виробництво. Система національного рахівництва та її показники»

ВИКОНАЛА:

Студентка групи Ю-121

Іванова І.В.

м. Дніпро - 2016 р.

Натуральне виробництво - вид виробництва, при якому люди створюють продукти для задоволення власних потреб. Для системи натурального виробництва характерні наступні риси, що виражають сутність властивих йому господарських відносин.

Натуральне господарство - замкнена система організаційно-економічних відносин. Суспільство, в якому воно панує, складається з маси відокремлених і економічно ізольованих один від одного господарських одиниць (сімей, общин, помість). Кожна одиниця спирається на власні виробничі ресурси і самозабезпечує себе всім необхідним для життя. Вона виконує всі види господарських робіт, починаючи від добування різних видів сировини і завершуючи остаточною підготовкою їх до споживання.

Дана риса організації господарства проявляється як тенденція в тих випадках, коли відбувається натуралізація виробництва на рівні мікроекономіки - у межах сучасних промислових і сільськогосподарських підприємств, господарських об'єднань і регіонів, хоча всередині держави може існувати розвинуте товарне господарство. Всі такі виробничі одиниці згортають свої економічні зв'язку з іншими ланками народного господарства і прагнуть самостійно забезпечити себе всім необхідним.

У первіснообщинному ладі впродовж майже трьох мільйонів років єдиною формою суспільного виробництва було натуральне. В процесі розпаду цього ладу виникає товарне виробництво, але натуральна форма залишається панівною ще впродовж майже шести тисячоліть, поєднуючись з товарною формою. Загалом в усіх докапіталістичних формаціях господарство переважно було натуральним (господарство первісних общин і патріархальних сімей, латифундії у рабовласницьких державах і середньовічні феодальні маєтки). У цих господарствах існував замкнений кругообіг (рух) продукту, який переважно не виходив за його межі. Кожна господарська одиниця була повністю відокремлена від інших як у виробництві, так і в споживанні. Рівень споживання господарюючих суб'єктів (власників) залежав тільки від рівня власного виробництва.

Суспільний поділ праці в натуральному господарстві був розвинутий ще слабко. Проте всередині цього господарства праця уже могла бути поділена між окремими людьми та групами людей. Наприклад, всередині латифундій мав місце поділ праці між рабами, що виконували різні види робіт. Але поділу праці між господарськими одиницями не існувало. Ці одиниці характеризувалися переважно однаковим набором видів праці. Рабовласницькі латифундії чи феодальні маєтки різнилися не так строкатістю застосовуваних видів праці, як кількістю зайнятої в них робочої сили, експлуатованих рабів і кріпаків. Щодо вільних селян, то структура їх господарств була практично однакова. Селяни не лише вирощували хліб, а й виготовляли знаряддя праці, одяг, взуття тощо.

Звичайно, і за натурального господарства деякі продукти праці (сіль, залізо, прянощі тощо) обмінювалися на ринку як товари. Але такий обмін відігравав другорядну роль.

Натуральна форма виробництва відповідала тому рівню розвитку продуктивних сил і типу виробничих відносин, які зумовлюють украй обмежену мету виробництва та підпорядковують його задоволенню потреб, незначних за обсягом і одноманітних, примітивних за характером.

Натуральне виробництво було малоефективним, консервативним, а пануючі в ньому відносини економічної власності забезпечували дуже повільний розвиток продуктивних сил. Виробничі відносини в натуральному господарстві не уречевлювалися, тому існували як відносини між самими людьми, а не набували форми відносин між продуктами їх праці. Експлуатація в антагоністичних формаціях, де панувало натуральне виробництво, відбувалася у зримих, найбільш грубих і брутальних формах. Вона базувалася на позаекономічному примусі, на відносинах особистої залежності; залежність мала персональний характер.

У натуральному господарстві економіка будувалася, виходячи з внутрішньогосподарських потреб, для забезпечення життєдіяльності замкненої економічної ланки. Безперечно, це не виключає того, що певні продукти праці інколи обмінювалися на інші з якимись окремими суб'єктами чи общинами. Проте цей обмін був випадковим або таким, який не має серйозного впливу на виробничу сферу і споживання. Отже, в умовах натуральної форми організації суб'єктами, які визначають, що виробляти, для кого виробляти і як організувати виробництво, є власники-працівники.

Окремі держави проводять господарську політику, відому під назвою "автаркія". Під автаркією мається на увазі створення замкнутого самодостатнього господарства в межах однієї країни, що супроводжується розривом традиційних економічних зв'язків з іншими країнами. Прагнення до автаркії виявляється і тоді, коли створюються високі загороджувальні мита (грошові збори з ввезених і вивезених товарів), що різко обмежує ввезення в країну іноземних товарів. Це ж має місце інколи в замкнутих міжнародних організаціях, переслідують завдання самозабезпечення і відмови від імпорту найважливіших промислових, сировинних і продовольчих товарів.

Кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконуються усі роботи -- від добування сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.

Якщо тенденція до натуралізації здійснюється на рівні країни, то це призводить до автаркії -- політики господарського відокремлення, самозабезпечення країни, її ізольованості від світового ринку, що не дає можливості реалізувати переваги міжнародного поділу праці, зовнішньоекономічних зв'язків. Така політика є реакційною, оскільки в кінцевому підсумку уповільнює розвиток економіки, знижує рівень життя населення.

Універсалізація праці. Діяльність господарюючого суб'єкта при натуральній формі виробництва спрямована на задоволення власних потреб. Домінуючою при цьому є ручна праця -- кожний працівник усі основні роботи виконує за допомогою найпростіших знарядь праці (мотики, заступу, сокири тощо). Щоправда, всередині натурального господарства праця поділяється між окремими людьми та їх групами.

Прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням: подібні зв'язки є способом руху вироблюваного продукту за такою схемою: виробництво -- розподіл -- споживання. Прямі натуральні зв'язки призводять до безпосереднього використання вироблюваного продукту самими виробниками, що і є визначальною, генетичною рисою натурального господарства. натуральне господарство товарний

Ця форма виробництва існує в умовах відсутності суспільного поділу праці, низького розвитку продуктивних сил і є не тільки примітивною, а й малопродуктивною. Проте натуральне виробництво було переважною формою господарювання аж до капіталістичної епохи. У країнах, що розвиваються, до середини XX ст. в натуральному і напівнатуральному виробництві було зайнято понад 50 відсотків населення. І сьогодні певною мірою елементи натурального господарства мають місце в різних країнах, у тому числі в нашій (наприклад, виробництво на садово-городніх ділянках). Для натурального виробництва характерний ручний універсальний працю, що виключає його поділ на види: кожна людина виконує всі основні роботи. Матеріальною його базою служить найпростіша техніка (мотика, лопати, граблі тощо) і кустарний інструмент. Природно, що при таких умовах трудова діяльність є малопродуктивною, випуск продукції не може скільки-небудь значно зростати. Так відбувається, припустимо, на садово-городній ділянках, де члени сім'ї зазвичай не ділять між собою різні види сільськогосподарських робіт.

Натуральне господарство є історично першим типом господарської організації суспільства. Воно виникло в період становлення первіснообщинного ладу, коли з'явилися галузі виробництва - землеробство і скотарство. В найбільш чистому вигляді натуральне господарство існувало лише у первісних народів, коли вони не знали суспільного поділу праці, обміну та приватної власності.

Натуральне господарство переважало в економіці, яка ґрунтувалася на системі особистої (позаекономічної) залежності. Воно панувало в рабовласницьких державах, які являли собою систему замкнутих, господарсько самостійних товариств, а також становило одну з головних рис феодальної економіки. Багатство поміщика утворювалося за рахунок різноманітних натуральних повинностей і платежів. Натуральним є й господарство феодально залежного селянина.

В сучасних умовах натуральне господарство значною мірою збереглося в країнах, де переважає доіндустріальна економіка. Причому таке господарство співіснує з товарним і капіталістичним виробництвом експортних галузях, пов'язаних з світовим ринком. Хоча у багатьох державах, що розвиваються почалася ломка відсталої структури народного господарства, ще в середині XX століття в натуральному і напів-натуральному виробництві було зайнято 50-60 % населення.

В нашій країні натуральне виробництво особливо розвинене в особистому підсобному сільському господарстві селян і на садово-городніх ділянках міських жителів.

Домашня промисловість являє собою виробництво в сільському господарстві готових продуктів для особистого і виробничого споживання. Виготовляються вони із сировини, яка добувається чи виробляється в цьому ж господарстві. Домашні промисли є необхідною складовою натурального господарства. Варто мати на увазі, що домашня промисловість виникла в епоху первіснообщинного ладу, у більшості народів на стадії неоліту, коли формувались галузі землеробства і тваринництва. Домашня промисловість охоплювала такі виробництва, як ковальське, гончарне, ткацьке, столярне. Великого значення набули переробка в межах господарства продукції землеробства і тваринництва, виготовлення взуття, одягу, предметів хатнього вжитку. Найбільш ранніми й універсальними видами домашньої промисловості були: обробка дерева, шкір, войлока, плетіння корзин, вірьовок, виготовлення засобів риболовства, примітивних сільськогосподарських знарядь.

Домашня промисловість була складовою економіки докапіталістичних економічних формацій, особливо феодальної. Суспільство, в якому панувало натуральне господарство, складалося з маси розрізнених і роз'єднаних, досить однорідних господарських одиниць, кожна з яких являла собою відособлений, замкнений світ: патріархальне господарство, примітивна сільська община, феодальний маєток.

Товарне господарство-- це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб'єктами не для тайних, а для суспільних потреб, що визначаються ринком. При товарному виробництві організація економіки повністю залежить від ринку, який вирішує, що виробляти, як виробляти і для кого виробляти. Це означає, що товарне виробництво є ринковим виробництвом. Товарні відносини формуються на основі об'єктивних процесів розвитку виробництва, його матеріально-речових і особистих чинників.

Умовами виникнення товарного виробництва є: суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва, які призводять до спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності; обмеженість сукупних виробничих ресурсів і матеріальних благ, що споживаються; економічна відокремленість виробників, яка виявляється у власності останніх на продукти праці, що стають товарами.

Поль Самуельсон у своїй «Економіці» (Львів, 1993) пише: «Питання: що, як і для кого виробляти -- не становили б проблеми, якби ресурси не були обмежені. Якби можна було виробляти будь-який товар у необмеженій кількості, аби людські потреби були повністю задоволені, не мав би великого значення той факт, що один товар вироблений у надто великій кількості. Тоді не мало б значення і нераціональне поєднання праці й матеріалів. Оскільки кожен міг би мати всі блага у необхідній кількості, не мало б значення і те, як розподіляються товари і доходи між різними індивідуумами і сім'ями. Тоді не було б відносно рідкісних економічних благ і не було б потреби у вивченні економічної теорії, чи у тому, щоб «економити». Всі товари були б безплатними, як повітря».

Кожний товаровиробник, вступаючи у відносини обміну, переслідує свої інтереси--не тільки одержати нову споживну вартість, а й щоб втілена у ній праця була не меншою, ніж його продукт. Саме це є стимулом для підвищення продуктивності праці кожного товаровиробника. Адже останні є носіями різної праці -- складної й простої, фізичної й розумової, одні виробники працюють у сприятливих, а інші -- у шкідливих умовах. Через ці обставини продукти праці людей мають різну цінність -- високу і низьку залежно від того, результатом якої праці вони є або наскільки вони є рідкісними. Для того щоб поставити своє благополуччя в безпосередню залежність від результатів праці, виробники і намагаються відокремитись у веденні свого господарства. Все це і створює фундамент для товарної форми організації виробництва.

Натуральне виробництво має такі основні риси: Універсальність праці: діяльність суб'єкта господарювання при натуральній формі виробництва, спрямована на задоволення власних потреб, як правило, з однаковим набором видів праці. Щоправда, усередині натурального господарства праця поділяється між окремими людьми та групами. Замкненість виробництва: кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконується будь-яка робота - від добування сировини до виготовлення готової продукції та її споживання. Прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням. Прямі натуральні зв'язки призводять до безпосереднього використання виробленого продукту самими виробниками, що і є визначальною рисою натурального господарства. Подібні зв'язки виражають спосіб руху виробленого продукту за такою схемою: виробництво - розподіл - споживання. Натуральне виробництво було переважною формою господарювання докапіталістичної епохи. І сьогодні певною мірою елементи натурального господарства мають місце в багатьох країнах, у тому числі й в нашій (наприклад, виробництво на садово-городніх ділянках). Однак натуральне виробництво є не тільки примітивною та консервативною формою виробництва, а й малопродуктивною, малоефективною. На зміну йому поступово приходить товарне виробництво.

Натуральне виробництво займає дуже багато часу та сил, тому деякі люди втрачають можливість працювати деінде, це є однією з найголовніших причин чому натуральне виробництво з часом замінюється на товарне виробництво, адже людям окрім основним потреб у їжі треба ще й одягатися, утримувати дітей, платити їм за школу та дитячі садки, також не треба забувати за податки та інші утримання з платників податків.

Раніше, звісно, були феодали, але все-таки у людей була більша можливість займатись землеробством та іншими формами сільського господарства, але з часом ця можливість ставала все меншою, ця наймінімальніша можливість залишилась і у наш час. Зараз у людей майже немає можливості мати велику площу своєї землі із-за великої аренди, податків, та інших затрат. Тому більш заможні люди мають змогу займатися товарним виробництвом, маючи можливість і свій бізнес побудувати, і дати можливість купувати менш заможним людям різноманітні продукти.

Система національного рахівництва та її показники

Результатом функціонування національної економіки є всі товари і послуги, створені в даній країні за певний період часу, тобто національний продукт (НП).

Показники обсягу НП, їх динаміка є чуйним барометром, що відображає стан "здоров'я" економіки, що показує результативність дій уряду щодо підвищення її ефективності.

У різних національних економіках, що відносяться до різних економічних системам, існують різні методи визначення обсягу НП. У країнах з ринковою економікою його обсяг визначається за (СНС) у всіх галузях народного господарства. У країнах з централізованої планово-регульованою економікою, що використовують марксистську теорію відтворення, прийнято підраховувати НП, вироблений тільки в галузях матеріальної сфери.

СНР являє собою певний спосіб упорядкування інформації про економічні операції, що здійснюються господарськими суб'єктами в процесі суспільного відтворення.

Вона з'явилася в 40-50-і рр.. в найбільш розвинених країнах у відповідь на потреба органів державного управління в інформації макроекономічного характеру, необхідної для розробки економічної політики, вжиття заходів, спрямованих на регулювання ринкової економіки. У 1993 р. статистична комісія ООН схвалила нову переглянуту СНС, яку належить впровадити в найближчі роки більшості країн світу в якості міжнародного стандарту.

СНС вивчає і фіксує процес створення, розподілу і перерозподілу НП і НД в даній країні. За допомогою національного рахівництва можна визначити макроекономічні показники стану економіки за різні проміжки часу, щоб на основі цієї інформації визначити ступінь досягнення цілей національної економіки, виробити економічну політику, провести порівняльний аналіз потенціалів різних країн.

Особливістю СНР є її всеосяжний характер: перше, вона враховує діяльність усіх учасників виробництва матеріальних благ і надання послуг: органів державного управління, армії, осіб вільних професій, найманої прислуги; володіння житлом і т. п.; по-друге, СНС містить показники, які в узагальнюючому вигляді описують всі економічні операції, всі стадії економічного процесу.

Слід зазначити, що система національного рахівництва, яка впроваджується в практику російської економічної життя, заснована на методології Європейської системи інтегрованих економічних рахунків, в той же час російська система національних рахунків, природно, будується з урахуванням специфічних особливостей російської економічної системи, яка в даний час знаходиться на етапі переходу до ринкових економічних відносин. Також при побудові російської системи національних рахунків в певній мірі використовуються і рекомендації Системи національних рахунків ООН.

СНС - це адекватний ринковій економіці національний облік, побудований у вигляді певного набору рахунків і балансових таблиць, що характеризують результати економічної діяльності, структуру економіки та найважливіші взаємозв'язки в національному господарстві. Основним положенням системи національних рахунків є розрахунок узагальнюючих показників розвитку різних галузей в рамках національної економіки на різних стадіях відтворювальних процесів, а також взаємопов'язання цих показників як між собою, так і в тимчасових проміжках. При цьому кожній відтворювальної стадії відповідає свій спеціальний рахунок або група рахунків в рамках системи національних рахунків. За рахунок подібного методологічного підходу створюються передумови й умови. Для аналізу руху виробленої в суспільстві маси товарів і послуг, а також доданої вартості при проходженні їх через всі стадії процесу суспільного відтворення.

В даний час відомо досить багато варіантів СНР, включаючи варіанти, діючі та рекомендовані до Ухваленню різними міжнародними організаціями, Такими, як ООН, організація економічного співробітництва і розвитку, Євростат, і деякими національними статистичними службами. Однак всі існуючі варіанти уніфіковані за основними показниками і розрізняються тільки деякими особливостями подання інформації, в Росії в даний час впроваджується система, заснована на Європейській системі інтегрованих економічних рахунків з перспективою переходу на переглянуту систему національних рахунків ООН.

Система національних рахунків передбачає використання двох типів класифікацій - по галузях і секторах. Угрупування господарських одиниць по галузях визначається як група одиниць з однорідним виробництвом (наприклад, промисловість, сільське господарство, будівництво і т.д.). Групуються господарські одиниці за галузями відповідно до типів їх економічного поведінки. Виділено 5 секторів: нефінансові підприємства; фінансові підприємства; органи державного управління; громадські організації, які обслуговують домашнє господарство; домашні господарства.

Групування за галузям забезпечує характеристику галузевої структури економіки, дозволяє встановити внесок кожної галузі у створення ВВП, простежити міжгалузеві зв'язки і пропорції.

Групування за секторам економіки, сформованим в залежності від функцій, виконаних господарськими одиницями в економічному процесі, дозволяє аналізувати процеси в області розподілу і перерозподілу доходів, фінансування інвестицій. Так, рахунки для сектора "домашні господарства "забезпечать даними для аналізу важливих аспектів соціальних процесів і рівня життя (розподіл доходів, споживання, заощадження та інше), а також ролі сектора "домашні господарства" у створенні та використанні ВВП. Економічні операції представляються в СНС у вигляді рахунків. Кожен рахунок належить до одного аспекту економічної діяльності. Світова економічна статистика давно здійснює розрахунки окремих узагальнюючих показників, що характеризують економічний розвиток різних країн (національного доходу, національного багатства, зайнятості та безробіття, продуктивності праці, ефективності виробництва та інших). Однак, ці розрахунки довгий час носили випадковий характер і не були пов'язані між собою, що не давало можливості отримати закінчену картину економіки країни.

Взаємозв'язок між ВВП і ВНП можна представити так:

ВВП = ВНП - сальдо розрахунків із закордонними країнами. Різниця між ВВП і ВНП для розвинутих країн складає в основному ±1% від ВВП. Багато країн як основний показник використовують ВНП, вважаючи його найбільш точним сумарним вимірником товарів і послуг, зроблених країною.

Для виключення подвійного рахунку при кількісному обчисленні ВВП необхідно враховувати тільки кінцеву продукцію, для чого треба виключити вартість проміжного споживання. Кінцева продукція - це товари та послуги, які купують споживачі для кінцевого використання. Проміжна продукція - товари та послуги, що придбані виробниками і проходять подальшу переробку, або перепродаються кілька разів, перш ніж попасти кінцевому споживачеві.

Якщо враховувати проміжну продукцію на кожній стадії виробництва, то це приведе до багаторазового подвійного рахунку і спотворення реальної величини ВВП. Реальна ж вартість, що створена на кожній стадії виробництва, є доданою вартістю до тої, що була створена на попередній стадії. Тому ВВП ще визначають як суму доданої вартості, створену всіма виробниками і резидентами за певний період часу. Додана вартість розкладається на: вартість спожитого основного капіталу (амортизацію); заробітну плату до сплати податків з нарахуваннями на соціальне страхування; прибутки підприємств; відсоток на позичковий капітал; ренту; непрямі податки на бізнес. Створеній у виробничому секторі доданій вартості відповідає формування доходів. Важливо зрозуміти, що будь-яке виробництво має «дві сторони»: заново створені продукти, тобто продукти, вироблені вперше, та створені одночасно з ними у процесі виробництва доходи. Якщо не враховувати непрямі податки та дотації, вартість заново створених продуктів (тобто частина випуску зверх проміжного споживання та амортизації) точно відповідає створеному у ході виробництва доходу. В цьому полягає фундаментальна симетрія між величиною доходів та чистою продукцією в СНР. Непрямі податки та дотації ускладнюють сприйняття цієї симетрії лише тому, що в СНР вони виглядають як чисті трансферти держави. Це приводить до того, що ринкова вартість заново створених продуктів відрізняється від суми заново утворених доходів на величину непрямих доходів, зменшених на суму дотацій.

ВВП може обчислюватися в поточних ринкових цінах, що представляє його номінальне значення. Для одержання дійсної величини цього показника потрібно очистити ціни від впливу інфляції, тобто застосувати індекс цін, що дає реальне значення ВВП. Такий розрахунок називається дефліювання. Відношення номінального ВВП до реального ВВП показує збільшення ВВП за рахунок росту цін і називається ВВП-дефлятором.

У світовій практиці використовуються два методи виміру ВНП та ВВП.

Метод розрахунку за витратами. Величина ВНП або ВВП представляється як грошова оцінка кінцевих продуктів і послуг, зроблених за рік. Це значить, що потрібно підсумовувати усі витрати на придбання (споживання) кінцевого продукту. У показник ВНП (ВВП) входять:

Споживчі витрати населення (С).

Валові приватні внутрішні інвестиції (I).

Державні закупки товарів і послуг (G).

Чистий експорт (Еn), що представляє різницю між експортом і імпортом країни.

Усі ці витрати показують ринкову вартість річного виробництва:

GNP (GDP) = C + I + G + Еn.

Метод розрахунку за доходами. ВНП або ВВП, з іншого боку, складає суму доходів окремих осіб і підприємств (зарплата, відсоток, доходи від власності, прибуток корпорацій і рента) і визначається як сума винагород власників факторів виробництва. У цей показник також включені непрямі податки на підприємства і амортизація.

Обидва методи вважаються рівноцінними і дають однакову величину ВНП (ВВП).

Чистий внутрішній продукт - у ньому не враховуються амортизаційні відрахування (вартість засобів виробництва, зношених у процесі випуску продукції). ЧВП - це ринкова вартість річного обсягу виробництва за винятком спожитого капіталу.

ЧВП = ВВП - Амортизація

Національний дохід - це зароблений дохід суспільства, дохід власників економічних ресурсів.

НД = ЧВП - непрямі податки на підприємців

Зміст відрахування непрямих податків у тому, що держава, стягуючи непрямі податки, нічого не вкладає у виробництво і тому її не можна розглядати як постачальника економічних ресурсів.

Особистий дохід являє собою отриманий дохід на відміну від НД, що є заробленим доходом. Особисті доходи обчислюються шляхом вирахування з НД сум, що не надходять у розпорядження населення і додавання трансфертних платежів, не зв'язаних з виконанням робіт, але поповнюючих доходи громадян. Тому з НД віднімають внески на соціальне страхування, податки з прибутку корпорацій, нерозподілені прибутки корпорацій і додають суми всіх трансфертних платежів.

В даний час, у зв'язку з широким застосуванням комп'ютерної техніки, йде розповсюдження різних елементів тих класичних форм, які ми розібрали. Для невеликих підприємств знову отримала практичне визнання нова італійська форма. Вона, звичайно, істотно модифікується і з часом, можливо, виникнуть якісь нові форми. Однак, скільки б ми не створювали їх, в основі будь-якої з цих форм завжди лежить якийсь інваріант і будь-яка форма являє собою варіант процедури, дозволяє цей інваріант реалізувати. Тим не менш обчислювальна техніка дає можливість по-новому поглянути на особливості практичної реалізації форм рахівництва. У різних національних економіках, відносяться до різних економічних систем, існують різні методи визначення обсягу НП. У країнах з ринковою економікою його обсяг визначається за (СНС) у всіх галузях народного господарства. СНР являє собою певний спосіб упорядкування інформації про економічні операції, що здійснюються господарськими суб'єктами в процесі суспільного відтворення. СНС вивчає і фіксує процес створення, розподілу і перерозподілу НП і НД в даній країні. За допомогою національного рахівництва можна визначити макроекономічні показники стану економіки за різні проміжки часу, щоб на основі цієї інформації визначити ступінь досягнення цілей національної економіки, виробити економічну політику, провести порівняльний аналіз потенціалів різних країн. СНС враховує діяльність всіх учасників виробництва матеріальних благ і надання послуг: органів державного управління, армії, осіб вільних професій, найманої прислуги; володіння житлом та т. п. Форма рахівництва - це результат структурування і комбінування регістрів, що входять до інваріант.

Між запасами й потоками в економіці існує взаємозв'язок: зміни в одних величинах зазвичай супроводжуються відповідними змінами в інших. Однак за певних обставин показники запасів і потоків можуть змінюватися незалежно один від одного. Національне рахівництво виконує для економіки загалом ті самі функції, що й бухгалтерський облік для окремого підприємства. Різні показники, що входять до системи національних рахунків, дозволяють вимірювати обсяг виробництва в конкретний момент часу і розкривати фактори, які безпосередньо визначають ефективність функціонування економіки. Інформація, яку надають рахунки валового внутрішнього продукту і національного доходу, є підґрунтям для формування і здійснення державної політики, спрямованої на поліпшення функціонування економіки.

Література

· Степаненко С.Д. «Економіка. Навчальний посібник»

· Крупка М.І, Островерх П.І., Реверчук С.К.. «Основи економічної теорії»

· Кулішов В.В. «Основи економічної теорії: Підручник для студентів ВНЗ»

· Мочерний С.В. «Економічна теорія: Посібник»

· Гальчинський А.С., Палкін Ю.І. «Основи економічних знань»

· http://econ-house.ru/makroekonomika

Размещено на Allbest.ru