Нематеріальні активи і методи їх оцінювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Потенціал і розвиток підприємства"

на тему "Нематеріальні активи і методи їх оцінювання"

Краматорськ 2016 р



ЗМІСТ

ВСТУП

1. СУТНІСТЬ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ, ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

1.1 Сутність нематеріальних активів

1.2 Складові нематеріальних активі

2. МЕТОДИ ОЦІНКА НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ

2.1 Витратний підхід

2.2 Прибутковий підхід

2.3 Ринковий підхід

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

нематеріальний актив витратний інтелектуальний

Визначальною рисою сучасного періоду розвитку всіх без винятку розвинених країн є зростання в суспільному виробництві ролі науково-технічних знань та інших результатів творчої діяльності людини. Використання накопиченого капіталу знань веде до суттєвих змін у характері функціонування підприємств та організацій.

Актуальність. На теперішньому етапі розвитку світової економіки наявність лише матеріальних активів не гарантує збільшення доходу, а вартість створюється не тільки з допомогою виробничих операцій. У розвинутих країнах частка нематеріальних активів становить 30--35 % загальної капіталізації країни, а в окремих компаніях сягає 70 % [1].

Індивідуальні переваги та лідерство компанії в сучасній економіці все більшою мірою стають наслідком ефективного використання унікальних за своєю природою факторів нематеріального характеру. Для успішної комерційної діяльності підприємств необхідне введення нематеріальних активів в господарський обіг, створення для них цивілізованого ринку.

Одним з ключових моментів для перетворення нематеріальних активів на товар є їх оцінка, тобто системний і добре обґрунтований підхід до визначення вартості різних категорій нематеріальних активів: інтелектуальної власності (патентів і торгових марок), ділової репутації та клієнтських взаємин, а також вартості укладених договорів і контрактів.

Таким чином, якби вдалося залучити интелектуальну властність до господарського обороту це б призвело до суттєвих позитивних наслідків для економіки країни. По-перше, права на персоніфіковані об'єкти інтелектуальної власності, такі як винаходи, знаки для товарів і послуг (товарні марки) тощо можуть бути повністю або частково передаватися іншим особам за відповідну винагороду, тобто приносити суттєвий прибуток власнику прав. По-друге, вони є складовою нематеріальних активів цілісного майнового комплексу. Якщо поставити об'єкти інтелектуальної власності на баланс підприємства, то пропорційно збільшаться амортизаційні відрахування, що приведе до зменшення бази оподаткування. Інакше кажучи, частина прибутку залишаться у розпорядженні підприємства і може бути спрямована на розвиток та придбання нових об'єктов інтелектуальної власності, тобто на вдосконалення технології. При цьому з'являється законне джерело внутрішніх інвестицій, дефіцит яких так гостро відчувається в державі.

Проблема комерційного використання результатів діяльності об'єктів нематеріальних активів в сучасній практиці це -- комплексна, багатогранна проблематика, що включає правові, технологічні, економічні, виробничі, соціальні та психологічні питання. Проблема як теоретична, так і прикладна: нематеріальні активи можуть і повинні продаватися, а отже, повинні мати вартісну оцінку.

Поняття нематеріальних активів для економіки України є досить новим, обмеженим в використанні, а тому мало вивченим.

Що до оцінки нематеріальних активів, так це є одне з самих проблемних у даний час методологічних питань.

Об'єктом дослідження є нематеріальні активи.

Метою дослідження виступає вивчення матеріальних активів і методів їх оцінювання, та систематизація отриманих знань.

Практична значимість даної роботи полягає в тому, аби розібратися поступово в тому, що уявляють із себе нематеріальні активи, що входить до їх складу і які методи використовують, що до їх оцінювання.

1. НЕМАТЕРІАЛЬНІ АКТИВИ

1.1 Сутність нематеріальних активів

Нематеріальні активи це складне та багатозначне поняття, яке приймається і разуміється при оцінке по різному відповідно контексту. Бухгалтери розуміють термін нематеріальні активи не так, як оціещики, і совсім не так, як маркетологи.

Поняття нематеріальних активів (НМА) використовується не тільки в бухгалтерскому та фінансовому облікі, але також в управлінні та в оціночной діяльності. Оцінщики та управлінці зазвичай розуміють НМА трішки ширше, ніж бухгалтери. Крім того, існує розуміння НМА налоговими органами (відповідно Налогового кодексу України), відмінне від бухгалтерского розуміння.

У самому ширирокому розумінні нематеріальні активи - це специфічні активи, для яких характерні: (1) відсутність відчутної форми; (2) долгостроковість використання; (3) здатність приносити дохід [2].

Нематеріальні активи - немонетарний актив, який не має матеріальної форми та може бути ідентифікований [3].

Виходячи з бухгалтерського значення терміну, нематеріальні активи не мають матеріальної форми та які ідентифікуються, до числа яких видноситься интелектуальна власність та деякі інщи майнові права.

Нематеріальні активи - право власності на результати інтелектуальної діяльності, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об'єктом права власності (інтелектуальної власності), право користування майном та майновими правами платника податку в установленому законодавством порядку, у тому числі набуті в установленому законодавством порядку права користування природними ресурсами, майном та майновими правами [4].

Ці значення терміну нематеріальні активи ускладнюють розуміння його сутності, але якщо заздалегіть прийняти, який сенс слід застосовувати, буде значно простише. Цей самий сенс слід застосовувати відповідно до напряму використання і призначення: для бізнесу або не для бізнесу, для налогового обліку, для оцінки і т.п.

1.2 Складові нематеріальних активів

У залежності від призначення і виконуваних функцій нематеріальні активи можна поділити на три основні групи: інтелектуальна власність, майнові права і відкладені (капіталізовані) витрати.

За своєю економічною сутністю, нематеріальні активи прийнято ділити на три основні розділи:

1) промислову власність - патенти на винаходи, патенти на селекційні досягнення, патенти на промислові зразки, свідоцтва на товарні знаки, свідоцтва на знаки обслуговування;

2) об'єкти авторського права і суміжних прав - твори науки, літератури, музики, живопису та інших видів мистецтва, програми для ЕОМ, бази даних і топології мікросхем;

3) інформація, яка становить комерційну таємницю - ноу-хау - тобто знання технічного, фінансового або адміністративно-управлінського характеру, що приносять або можуть приносити дохід або іншу користь, результати науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, що не охороняється патентами проектна, конструкторська і технологічна документація.

Інтелектульна власність - збіранне поняття, використовуємоє для визначення прав, відносних до інтелектуальнії діяльності у різноманітних галузях (виробничий, науковій, літературній та художній). [2]

Відповідно до п. VIII ст.2 Конвенціі, що заснувала Всесвітню Організацію Інтелектуальной Власності «інтелектуальна власність включає права, що відносяться до:

літературних, художніх та наукових творів;

виконавчой діяльності артистів, звукозапису, радіо і телевізійних передач;

винаходам у всіх галузях людської діяльності;

наукових відкриттів;

виробничих зразків;

товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних позначень;

захисту проти недобросовісной конкуренції, а також усі інщі права пов`язані з интелектуальной діяльностю у виробничій, науковій, літературній та художній галузях».[5]

Винахід (корисна модель) - результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології [6].

Це нова за виглядом, формою, просторовим розміщенням елементів, конструкція виробу (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура, рослини, спосіб тощо), яка є результатом творчої діяльності людини . Корисна модель є тільки конструктивним вирішенням пристрою.

Промисловий зразок - результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання [7].

Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок, кольори або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і слугують для задоволення естетичних потреб.

Товарний знак--це оригінальні позначення, з допомогою яких товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Головна ознака товарного знака полягає в ідентифікації товару та його виробника на ринку завдяки одночасному рекламуванню та гарантуванні якості цього товару. Використання товарних знаків потрібно споживачам для швидкого ідентифікування потрібного їм товару або послуг. Власник товарного знаку несе юридичну відповідальність за якість своїх виробів у процесі реалізації та споживання товару. Елементами товарного знаку є: слова, слогани, зображення, об'ємні композиції або інші комбінації.

Фірмове найменування -- це стале позначення підприємства або окремої особи, від імені якої здійснюється виробнича або інша діяльність.

Комп'ютерна програма -- це об'єктивна форма подання сукупних даних та команд, призначених для забезпечення функціонування електронних обчислювальних машин. Зазначимо, що правовій охороні не підлягають ідеї, принципи, організація інтерфейсу, алгоритми, умови програмування, на яких побудовано комп'ютерні програми.

База даних -- це сукупність даних, матеріалів або творів, систематизованих у формі, яку може розпізнати (читати) ПК.

Технологія інтегральної мікросхеми -- це зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розташування сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зв'язків між ними.

Суміжні права -- це права, які є похідними від авторського права.

Раціоналізаторська пропозиція -- це технічне вирішення у формі пропозиції, яке є новим і корисним для підприємства. З економічної точки зору раціоналізаторська пропозиція підвищує техніко-технологічний рівень виробництва на підприємстві через модернізацію діючого устаткування та вдосконалення технологічних процесів.

«Ноу-хау» -- це не захищені охоронними документами та не оприлюднені знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого професійного характеру, що можуть бути практично використані, а також забезпечувати певні переваги їхньому власникові.

Об'єктами, що охороняються авторським правом є оприлюднені і не оприлюднені твори в галузі науки, літератури і мистецтва незалежно від їхнього призначення, жанру, достоїнства, обсягу, мети.

Право власності на промисловий зразок засвідчується патентом. Строк дії патенту на промисловий зразок становить 10 років від дати подання заявки з подальшим продовжуванням терміну, але не більш як на п'ять років.

Правова охорона товарних знаків здійснюється на підставі їхньої державної реєстрації. На зареєстрований знак для товарів і послуг видається свідоцтво установленого зразка. Таке свідоцтво забезпечує його власнику виключне право користування та розпорядження знаком на свій розсуд або право дати будь-якій особі дозвіл на використання знака на підставі ліцензійного договору, тобто видати ліцензію.

Реалізація права власності на всі нематеріальні ресурси можлива самим підприємством або наданням права іншій заінтересованій стороні у формі ліцензійної угоди.

Ліцензія -- це дозвіл на використання нематеріального ресурсу або технічного досягнення протягом певного строку за винагороду.

Раціоналізаторські пропозиції, «ноу-хау» і гудвіл не мають спеціального захисту від держави, тому порядок їхнього захисту встановлюється самим підприємством завдяки положенню про комерційну таємницю.

Аналітичний облік нематеріальних активів ведеться за окремими групами. Групою є сукупність однотипних за призначенням та умовами їхнього використання нематеріальних активів. Згідно П(С)БО 8 та Податкового Кодексу України, до окремих груп належать такі:

Права користування природними ресурсами: права користування природними ресурсами:

права користування надрами, у тому числі на розроблення родовищ корисних копалин;

права на користування геологічною, геоморфологічною та іншою інформацією про стан та можливості господарського використання природного середовища в цілому або його елементів у звітах, картах та інших матеріалах;

права на використання водних, біологічних та інших ресурсів, яке будь-яким чином впливає на рівень екологічної безпеки життєдіяльності підприємства, населеного пункту, регіону тощо.

Права користування майном:

права покупця на подальше господарювання або інше використання земельної ділянки;

права покупця на подальше господарське використання будівель;

права на оренду приміщень.

Права на комерційні позначення на знаки для товарів і послуг-- відображаються засвідчені права на позначення, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб (торговельні марки, товарні знаки, фірмові назви тощо).

Права на об'єкти промислової власності:

винахід (корисну модель) -- результат творчої діяльності людини у будь-якій галузі технології (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура, клімат, рослини, спосіб тощо);

промисловий зразок -- результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання (форма, рисунок, забарвлення або сполучення, що визначають зовнішній вигляд промислового вибору та призначені для задоволення естетичних і ергономічних потреб);

породу тварин;

сорт рослин ;

«ноу-хау» або секрет виробництва -- знання та відомості, що стосуються певної діяльності та дозволяють отримати економічні вигоди);

інші об'єкти промислової власності (захист від недобросовісної конкуренції, топології інтегральних мікросхем тощо).

5. Авторські («копирайт») та суміжні з ними права -- ведеться облік прав на обнародувані та необнародувані твори в галузі науки, літератури і мистецтва, виражені в усній,письмовій чи будь-якій іншій формах, а саме:

літературні письмові твори белетристичного, наукового, технічного або практичного характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо);

виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

музичні твори з текстом і без тексту;

драматичні, пантоміми, хореографічні та музично-драматичні твори та інші, які створені для сценічного показу;

аудіовізуальні твори;

скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії та інші твори образотворчого мистецтва;

твори архітектури;

фотографії;

твори прикладного мистецтва, якщо вони не охороняються спеціальним законом про промислову власність;

ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топології, архітектури та інших галузей науки;

сценічні обробки творів і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;

переклади, адаптації, аранжування, інші перероблення творів і обробки фольклору без заподіяння шкоди охороні оригінальних творів, на основі яких створено похідні твори;

збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, вміщуючи бази даних, інші складові за умови, що вони є результатом творчої праці з добору, координації або впорядкування змісту без заподіяння шкоди охороні творів, що входять до них;

інші твори.

Інші нематеріальні активи -- враховуються об'єкти права користування економічними, організаційними та іншими вигодами, зокрема:

права на місце на товарній, фондовій, валютній біржі;

права на здійснення певної діяльності, в тому числі витрати на отримання ліцензій та інших спеціальних дозволів;

права на економічні вигоди від користування монопольним становищем на ринку;

права на користування податковими, господарськими та іншими привілеями.

Гудвіл (вартість ділової репутації) - нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між ринковою ціною та балансовою вартістю активів підприємства як цілісного майнового комплексу, що виникає в результаті використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій тощо.[8]

Що до гудвіла, то до відносно недавнього часу гудвіл вважався основним нематеріальним активом, причому значення застосовувалось у бухгалтерському розумінні, тобто різниця між ціною за яку була придбана фірма та балансовою вартістю її активів, який станови 1-5% балансової вартості придбання. Звідси і походження терміну «godwill» - «добра воля». Цю різницю вважали репутацією фірми - гудвіл.

Якщо компанія має гарну репутацію на ринку, то гудвіл виражається позитивним значенням, при поганому іміджі гудвіл -- негативний.

У теперешній час така різниця становить до 90% балансової вартості активів і відносити її до гудвіла буде непрощеною помилкою.[2]

2. МЕТОДИ ОЦІНКИ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ

Як правило, оцінка нематеріальних активів потрібна при вирішенні певної конкретної задачі, пов'язаної з використанням майнових прав на дані нематеріальні активи і обумовлена метою цього використання.

Оцінка нематеріальних активів найчастіше проводиться у зв'язку з:

угодами купівлі-продажу прав на об'єкти інтелектуальної власності;

наданням ліцензії на використання об'єктів інтелектуальної власності;

визначенням збитку від порушення прав інтелектуальної власності;

внеском до статутного капіталу;

постановкою на баланс нематеріальних активів; оцінкою бізнесу;

реорганізацією підприємства;

внесенням змін у фінансову звітність;

приватизація або відчуження нематеріальних активів державою;

оцінка та переоцінка нематеріальних активів з метою повного обліку всіх активів підприємства;

оцінка застави під отримуваний кредит;

організація франчайзингу тощо. [8]

У цілому для оцінки нематеріальних активів застосовуються три основні підходи - витратний, прибутковий та ринковий. Разом з тим по відношенню до нематеріальних активів використання цих підходів несе свою специфіку, оскільки нематеріальний актив є досить нестандартним об'єктом для оцінки.

Кожен з цих підходів передбачає застосування ряду методів, які дають різні значення вартості оцінюваного об'єкта.

2.1 Витратний підхід

Величина вартості в рамках витратного підходу базується на витратах, які необхідно понести, щоб відтворити об'єкт оцінки.

Цей підхід дає об'єктивні результати, коли є можливість точно оцінити величини витрат на створення аналогічного об'єкта інтелектуальної власності та його зносу за об ов'язково ї умови відносної рівноваги попиту і пропозиції на ринкі.

Найчастіше для розрахунку поточної вартості об'єкта інтелектуальної власності застосовуються такі його різновиди, як:

- метод визначення первісних витрат;

- метод вартості заміщення;

- метод вартості відтворення.

Вартість об'єкта інтелектуальної власності, яка розраховується методом визначення первісних витрат, ще називають історичною тому, що вона насамперед ґрунтується на фактичних витратах, інформація про які міститься у бухгалтерській звітності. При цьому первісні витрати збільшуються на підприємницький прибуток, але водночас враховується знос інтелектуальної власності. В обліку нематеріальних активів враховують строковий та моральний знос.

Строковий знос залежить від термінів охорони об'єктів інтелектуальної власності, встановлених законодавством України, та умов договорів. Цей термін може не збігатися з періодом повної амортизації, адже він не пов'язаний прямо з економічним старінням чи моральним зносом інтелектуальної власності.

При оцінці об'єкта інтелектуальної власності методом вартості заміщення за взірець беруть аналогічний за функціональними можливостями та варіантами використання нематеріальний об'єкт. Максимальна вартість інтелектуальної власності визначається мінімальною ціною, яку потрібно сплатити при купівлі інтелектуальної власності з аналогічними споживчими якостями.

Метод вартості відтворення допомагає визначити витрати, необхідні для розробки чи купівлі точної копії оцінюваного об'єкта інтелектуальної власності. [9]

Наскільки такі витрати відображають ринкову вартість, наприклад, товарного знака? Якщо мова йде про оцінку новоствореного, не - розкрученого товарного знака, то, ймовірно, таке ототожнення може бути справедливим, особливо якщо всі витрати здійснені нещодавно.

Якщо ж мова йде про оцінку вже розкрученого бренду, то понесені витрати найчастіше мають досить віддалене відношення до його ринкової вартості, будь то витрати на рекламу (ефективність якої, як відомо, може бути різною) або тим більше витрати на реєстрацію. Тобто його застосовувати треба при достатньої обгрунтованності.

2.2 Ринковий підхід

Ринковий підхід дає досить об'єктивну характеристику вартості об'єкта інтелектуальної власності за умов достатньої насиченості ринку. При цьому застосовується настумні мктоди:

метод прямого порівняльного аналізу продажів - містить декілька етапів: спочатку відбувається збір інформації про об'єкти інтелектуальної власності, які були продані на відповідному ринку, потім вносяться корективи щодо можливих відмінностей між оцінюваним об'єктом та об'єктом, використовуваним для порівняння. Тобто цей метод грунтується на принципі заміщення. [9]

метод отраслевых стандартов - основан на анализе базы данных по предыдущим сделкам в достаточном числе и специфике, чтобы по таким данным покупатели и продавцы могли согласовать справедливую цену фактической продажи;

метод Рейтинга /ранжирования - основан на предварительной идентификации сопоставимого лицензионного соглашения, называемого иногда соглашением ссылки, или кластера такого рода соглашений. [2]

Ринковий підхід вигідний тим, що грунтується в основному на ринкових даних і відображає ринкові реалії між покупцями та продавцями. Його недоліки полягають в складності отримання вихі дних даних на порівнюваних підприємствах, необхідності внесення ряду суттєвих поправок. [9]

2.3 Прибутковий підхід

Прибутковий підхід грунтується на припущенні, що інвестор, який купує об'єкт інтелектуальної власності, обов'язково розраховує на майбутній прибуток, тобто вартість оцінюваного об'єкта визначається його здатністю приносити прибуток.

Оцінка інтелектуальної власності за цим методом представляє собою виявлення залежності поточної вартості інтелектуальної власності від вартості всіх майбутніх прибутків, які можна одержати при її використанні.

Майбутні вигоди від використання інтелектуальної власності визначаються методом дисконтування кожної майбутньої вигоди з відповідною нормою віддачі або методом капіталізації прибутків із застосуванням коефіцієнта капіталізації, який від ображає послідовність отримання прибутків, зміну вартості інтелектуальної власності та прибутку, а також норму віддачі капіталовкладень. [9]

Іншими словами, інвестор купує інтелектуальну власність, яка приносить прибуток сьогодні, в обмін на право одержувати майбутні прибутки від експлуатації цієї власності та її продажу.

Прибутковий підхід включає такі методи, як:

- метод дисконтування/капітализація переваги в прибутках;

- метод дисконтування/капітализація економії витрат;

- метод звільнення від роялті.

Метод дисконтування/капітализація переваги в прибутках/ найкраще використовувати у випадках, коли мають місце нестабільні потоки прибутків та витрат. В його основу покладені фінансові закони, які можна сформулювати таким чином:

- сьогоднішня грошова одиниця коштує більше, ніж завтрашня;

- безризикова грошова одиниця коштує більше, ніж ризикова. [2]

В основі методу дисконтування/капітализація економії витрат/ лежить капіталізація як процес переведення прибутків від використання майна у його вартість. Істотним припущенням є те, що прибуток не змінюється у часі. Тому цей метод краще використовувати при оцінці нематеріальних об'єктів, які тривалий час застосовуються на ринку інтелектуальної власності і мають стабільні, легко прогнозовані, величини прибутків та витрат.

Поточна вартість об'єкта оцінки визначається шляхом ділення щорічного прибутку від його комерційного використання на коефіцієнт капіталізації.

Метод звільнення від роялті передбачає, що використовувана підприємством інтелектуальна власність йому не належить. Тому частину доходу підприємство повинно сплачувати як винагороду за гіпотетичною ліцензією особам, які мають права на відповідні об'єкти. Вартість інтелектуальної власності визначається як сума майбутніх грошових потоків роялті, приведених до поточної вартості з використанням ставки ди сконтування.

Крім загальних методів, існує ряд таких, що застосовуються в окремих випадках і для певних видів інтелектуальної власності. Наприклад, метод ринкових мультиплікаторів, метод оцінки брендів, а також методи, що uрунтуються на гібридному базисі.

Порівнюючи розглянуті підходи, можна дійти такого висновку: перевагами прибуткового метод. До його недоліків відносять складність здійснення прогнозу і ярко виражений суб'єктивізм.

Цей підхід базується на минулих тенденціях і не враховує майбутні вигоди. Що ж до витратного підходу, то його перевагами є те, що він ґрунтується на первісній бухгалтерській документації і дає об'єктивну оцінку витрат. А його недолік полягає в тому, що минулі витрати не завжди відображають можливість приносити прибуток у майбутньому. [8]

В цілому зручність застосування того чи іншого підходу залежить від того, який саме нематеріальний актив оцінюється.

ВИСНОВКИ

В умовах прагнення України бути повноправним членом світового співтовариства, основними завданнями сьогодення с дотримання світових стандартів у сфері охорони об'єктів інтелектуальної власності та створення такого механізму регулювання відносин у цій сфері, який за умов відповідності міжнародним вимогам служив би національним інтересам.

Нематеріальні активи надають підприємству певні переваги в бізнесі. Але головна проблема з якою зустрічаються їх власники -- це оцінка нематеріальних активів. На даний час в Україні існує інститут оцінки -- суб'єкти оціночної діяльності. І постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 року №?1185 було затверджено Національний стандарт №?4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності». Згідно цього стандарту повинна провадиться незалежна оцінка майнових прав на об'єкти права інтелектуальної власності. У даній роботі наведене теоретичне узагальнення вітчизняної методології обліку нематеріальних активів, які на сьогодні залишаються достатньо новим і маловивченим аспектом облікової практики. Головні висновки з даної роботи полягають у наступному:

Важливим є розуміння, що нематеріальні активи як економічна категорія характеризується такими основними взаємообумовленими і взаємопов'язаними компонентами, як: -- відсутність матеріально-речовинної (фізичної) структури; - корисність в реалізації цілей по виробництву продукції (наданню послуг, виконанню робіт і в управлінні самою фірмою (підприємством); - перспективність отримання прибутку не тільки в даний момент часу, але і в майбутніх періодах господарської діяльності.

Призначення активів, які можуть увійти до складу нематеріальних, достатньо широке. Їх список набагато ширший за перелік, вказаний нормативно-правових актах України.

Виходячи з вищесказаного і спираючись на теоретичний аналіз можна істотно розширити склад активів, які включаються в баланс як нематеріальні, згідно з вимогами міжнародних стандартів.

5. Розходження в оцінці нематеріальних активів між П (С)БО і міжнародною практикою полягає щодо включення витрат на сплату процентів в первинну вартість нематеріальних активів. Зокрема, за міжнародною практикою бухгалтерського обліку в собівартість нематеріальних активів повинні включатися будь-які виграти на підготовку активу до використання за призначенням, які безпосередньо відносяться до нього. Серед вітчизняних науковців досі ведуться дискусії з приводу доцільності такого включення.

Підсумовуючи викладене, треба наголосити, що комерційне використання нематеріальних активів у сучасній практиці є комплексною, багатогранною проблемою, яка зачіпає сфери економіки, права, маркетингу, бухгалтерського й податкового обліку та потребує великої уваги з боку як науковців, так і практиків.

Зважаючи на перехід світу від індустріальної економіки до економіки знань, зростає роль нематеріальних активів як джерела додаткового прибутку та виграшу в конкурентній боротьбі.

В Україні нематеріальним активам та їх ролі в капіталізації підприємств поки що приділяється невелика увага. Підтвердженням тому є відсутність розгорнутої статистичної інформації про їх стан і тенденції, недостатня дослідженість і відповідне висвітлення окресленої проблеми в науковій літературі. До того ж переважна більшість наукових публікацій із цієї тематики присвячена питанням обліку нематеріальних активів та їх контролю на підприємствах.

Загальні підходи до економічного аналізу забезпеченості й ефективності нематеріальних активів підприємств описані в працях А.М. Козирєва, Л.А. Лахтіонової, В.Л. Макарова, І.Т. Райковської, Г.В. Савицької Козырев А.Н., Макаров В.Л. Оценка стоимости нематериальных активов и интелектуальной собственности. -- М.: Интерреклама, 2003. -- 352 с.; Лахтіонова Л.А Фінансовий аналіз суб'єктів господарювання: Монографія. -- К.: КНЕУ, 2001. -- 387 с.; Райковська І.Т. Економічний аналіз забезпеченості та ефективності використання нематеріальних активів: методичний підхід // Вісник ЖДТУ. -- 2009. -- №1 (47): [Електр. ресурс]. -- http://www.ztu.edu.ua/ua/science/publishing/visnik/econom/1_47/; Савицкая Г.В. Экономический анализ: Учебник. -- 9-е изд., испр. -- М.: ИНФРА-М, 2000. -- 208 с.

© Єршова Г.В., 2011 та інших.

Метою даної статті є аналіз стану нематеріальних активів промислових підприємств України та визначення їх ролі в розвитку підприємств та економіки країни загалом.

Поступ багатьох розвинутих країн великою мірою пов'язаний із капіталізацією нематеріальних активів. Саме цей факт, на думку окремих науковців став однією з головних причин стрімкого економічного зростання Японії в 1970--80 рр.

Збільшення капіталізації підприємств за рахунок нарощення обсягів нематеріальних активів почало практикуватися в цій країні в 1950--60-ті, коли вона, зазнаючи значних економічних і фінансових труднощів та не маючи можливості створювати у великій кількості власні нематеріальні активи, скуповувала в інших країн науково-технічні продукти (патенти, ліцензії тощо). Здійснюючи переоцінку придбаних нематеріальних активів за своєю методикою та зараховуючи їх на баланс підприємств, Японія досягла істотного збільшення капіталізації підприємств та була першою країною, де вартість нематеріальних активів корпорацій перевищила вартість матеріальних. Революційним було також рішення японського уряду щодо введення поняття “нематеріальні активи суб'єктів господарювання” та кредитування під заставу таких активів із метою отримання оборотних коштів та їх реалізації. Це дало поштовх розвитку науково-технічної діяльності не лише в спеціалізованих наукових установах, а й безпосередньо на підприємствах .

Досвід використання нематеріальних активів для збільшення капіталізації підприємств згодом запозичили й успішно застосовували США, Китай, країни ЄС та інші.

Основною позицією в управлінні нематеріальними активами є визначення їх вартості. Зважаючи на їх природу, дане питання є доволі складним і заслуговує на окрему увагу з боку як науковців, так і практиків. Слід зазначити, що оцінка нематеріальних активів у бухгалтерському обліку помітно відрізняється від тієї, яка проводиться професійними оцінювачами.

У розвинутих країнах останні при оцінці нематеріальних активів застосовують декілька основних підходів, зокрема дохідний, витратний, ринковий, порівняльнийСмирнова В.А. Зазнач. праця.. Беручи до уваги специфіку нематеріальних активів та складність проведення їх точної оцінки, оптимальним вважається комбінування зазначених методичних підходів.

В Україні оцінка нематеріальних активів має здійснюватися відповідно до національних стандартів № 1 “Загальні засади оцінки майна та майнових прав” і № 4 “Оцінка майнових прав інтелектуальної власності”Національний стандарт № 1 “Загальні засади оцінки майна та майнових прав”, затверджений постановою КМУ від 10.09.2003 № 1440: [Електр. ресурс]. -- http://zakon.rada.gov.ua /cgi-binДaws/mam.cgi?page=1&ш'eg=1440-2003-%EF; Національний стандарт № 4 “Оцінка майнових прав інтелектуальної власності”, затверджений постановою КМУ від 03.10.2007 № 1185: [Електр. ресурс]. -- http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bmДaws/mam.cgi?ш'eg=1185-2007-%d0%bf., з використанням дохідного, порівняльного й витратного методичних підходів. Однак на практиці, через недостатню розвиненість вітчизняного ринку нематеріальних активів, зазвичай використовується витратний метод, що ґрунтується на обліку витрат на створення (придбання) цих актів. Такий порядок оцінки нематеріальних активів не є універсальним, а при його застосуванні неможливо цілком справедливо оцінити їх вартість (цей метод не охоплює сукупні витрати бізнесу на розробку й розвиток технологій у широкому розумінні). Втім, оскільки фондовий ринок в Україні мало- розвинений, а ринкова інформація майже відсутня, часто єдиним можливим методом є саме витратний.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 8 “Нематеріальні активи”, в бухгалтерському обліку такі активи зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю, котра для придбаного нематеріального активу складається з ціни (вартості) придбання, мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов'язаних із його приведенням до стану, в якому він придатний для використання за призначенням; для нематеріального активу, створеного підприємством, -- прямих витрат на оплату праці, прямих матеріальних витрат, інших витрат, безпосередньо пов'язаних зі створенням цього нематеріального активу та приведенням його до стану придатності для використання за призначенням (оплата реєстрації юридичного права, амортизація патентів, ліцензій тощо)Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 “Нематеріальні активи”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 № 242: [Електр. ресурс]. -- http://zakon. rada.gov.ua.. Тому результати бухгалтерського обліку нематеріальних активів та оцінки професійних оцінювачів можуть істотно відрізнятися.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Признание интеллектуальной собственности как инновационного ресурса российского бизнеса О.В. Тимофеева, М.И. Посредников Санкт-Петербургский государственный университет сервиса и экономики (СПбГУСЭ 191015, Санкт-Петербург, ул. Кавалергардская, 7, лит. А). / Интернет ресурс: htts://www.cyberleninka.ru.

Оценка стоимости нематериальных активов и интеллектуальной собственности / Козырев А.Н., Макаров В.Л. - М.: Интерреклама, 2003. - 352с.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи". З змінами. Наказ Мінистерства фінансів України N 242 від 18.10.99. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України за N 750/4043 2 листопада 1999 р.

Податковий кодекс України от 02.10.2012 №2755-VI.

Конвенция, учреждающая Всемирную Организацию Интеллектуальной Собственности от 14 июня 1967 г.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 05.12.2012 р. № 3687-ХІІ.

Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» від 05.12.2012 р. № 3688-ХІІ.

Економіка підприємства: Підручник / За ред. С.Ф. Покропивного. - Київ: КНЕУ, 2001. - 528 с

Економіка підприємства: Навч. посіб./ Гетьман О. О., Шаповал В. М. -- 2-ге видання. -- Київ: Центр учбової літератури, 2010. -- 488 с.

Размещено на Allbest.ru

...