Ринок праці та матеріальне стимулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема лекції: РИНОК ПРАЦІ ТА МАТЕРІАЛЬНЕ СТИМУЛЮВАННЯ.

План

1. Ринок праці: поняття та характеристика

2. Мотивація праці

3. Тарифна система оплати праці та її складові

4. Види оплати праці та її складові

5. Форми і системи оплати праці та їх суть

6. Функції оплати праці

1. Ринок праці: поняття та характеристика

Ринок праці - це система суспільних відносин, пов'язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з купівлею і продажем послуг праці; це також економічний простір - сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці; і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію.

Характерною ознакою ринку праці є наявність інфраструктури: державні і недержавні заклади зайнятості, кадрового забезпечення, громадські організації і фонди та нормативно-правове середовище.

Класична модель ринку праці:

Рис. 1. Класична модель ринку праці.

Вісь Е - кількість зайнятих на ринку праці;

Вісь W - величина заробітної плати

Крива S - пропозиція праці

Крива D - попит на працю

З точки зору пропозиції праці (найманих працівників) - при низькій заробітній платі (W₁) кількість працівників, які пропонують свою працю на ринку низька (Е₁) - т. А. Коли заробітна плата зростає до рівня W₂ - кількість зайнятих відповідно зростає до рівня Е₂ - т. Б. Відносно попиту на працю ситуація кардинально відрізняється - при низькій оплаті попит на працю зростає (т. В), а при високій - знижується (т. Г), рис. 1.

Функції ринку праці:

ь регулююча - регулює виробництво товарів і послуг;

ь розподільча - встановлює необхідні відтворювальні пропорції, забезпечує збалансованість економіки;

ь стимулююча - мотивує до зниження витрат виробництва та підвищення продуктивності праці;

ь інформаційна - інформує про стан справ в галузях економіки;

ь контролююча - визначає суспільну потребу певних товарів (послуг) та витрат праці на них.

2. Мотивація праці

Мотивація, походить від лат. MOVEO - рухаю. Мотивація - спонукання людини до дії, існує в двох формах - біологічній і соціально-психологічній.

З біологічної т. зору - це збудження нервової системи людини до дій, спрямованої на використання природних факторів для свого існування і відтворення; із соціально-психологічного погляду - спонукання людини до задоволення своїх матеріально-побутових нужд, потреб та запитів, що досягається за рахунок її праці. За Ф. Котлером, нужда - це почуття, яке сприймається людиною як нестача чого-небудь для своєї потреби; потреба - це нужда, яка набула специфічної форми відповідно до культурного рівня і особистості індивіда; запит же визначає потребу, яка підкріплюється купівельною спроможністю.

Отже, як бачимо, мотивація до праці є багатостороннім процесом, який відображує вид людської діяльності, спрямованої на задоволення своїх фізіологічних, матеріально-побутових, культурних потреб та набуття певного іміджу в суспільній ієрархії.

Саме за рахунок праці здійснюється цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона за допомогою засобів праці впливає на природу й використовує її з метою створення споживної вартості для задоволення своїх потреб. Однак процес праці - це не тільки вплив людини на природу.

Щоб виробляти матеріальні блага, люди вступають між собою у певні зв'язки і відносини - виробничі відносини. їх характер визначає соціальний бік праці, бо зі зміною форм власності змінюються й мотиваційні фактори до праці, а також взаємовідносини у її процесі.

Таким чином, ефективність виробництва визначається мотиваційними системами, розробленими відповідно до конкретних соціально-економічних особливостей розвитку та психологічної поведінки людей.

Серед теорій мотивації праці найбільш відомими є теорії Д. Мак-Грегора, Ф. Херцберга, У. Оучи та В. Ф. Скіннера. Перший висунув теорію «X» і «У», яка відображує два протилежних підходи до оцінки людської поведінки. Теорія «X» грунтується на доктрині «економічної людини». Згідно із нею люди не завжди хочуть сумлінно працювати і прагнуть, де це можливо, уникнути роботи, внаслідок чого їх необхідно примушувати до праці, контролювати, погрожувати покаранням. Отже, середня людина віддає перевагу тому, щоб нею керували, не хоче нести відповідальності за свою працю. Концепція «У» грунтується на доктрині «соціальної людини». Відповідно до неї контроль і погроза карою не є єдиним засобом досягнення цілей організації та спонукання людей до праці, вони самі прагнуть до неї, здійснюють самоуправління і самоконтроль згідно з очікуваною за свою працю винагородою.

Ф. Херцберг у своїй мотиваційній теорії, що спирається на систему потреб «соціальної людини», виділив дві групи факторів, які спонукають людину до праці: І - умови праці, стиль керівництва, статус працівника, заробітна плата, гарантії збереження роботи та ін.; II - задоволеність працею, інтерес до роботи, самостійність у вирішенні оперативних питань виробництва, відповідальність працівника, просування по службі.

У. Оучи запропонував теорію «Z», суть якої полягає в створенні умов довіри, такту і близькості, індивідуальної відповідальності, колективному прийнятті рішень, всебічній турботі про людей.

Теорія мотивації В. Ф. Скіннера грунтується на методах фінансового заохочення, участі робітників у розподілі прибутку, одержаного за рахунок підвищення продуктивності праці, використання грошей як стимулу.

Мотивами для високопродуктивної роботи є рівень оплати праці, характер праці та її умови, досягнення успіху, просування по службі, авторитет в суспільстві тощо.

Важливим позитивним мотиваційним фактором виступає участь робітників в управлінні підприємством, розподілі прибутків, визначенні матеріальних стимулів за кінцеві результати роботи та ін., що спонукає робітника відчути свою значущість повніше задовольнити свої потреби.

3. Тарифна система оплати праці та її складові

Тарифна система - це сукупність факторів, які визначають співвідношення між розміром оплати праці, її якістю, кваліфікацією працівника, і включає такі складові: тарифні сітки, тарифні ставки і тарифно-кваліфікаційний довідник. Тарифна сітка - це інструмент за допомогою якого встановлюється співвідношення в оплаті праці робітників, що виконують різні за рівнем кваліфікації роботи. Це кількість тарифних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. В сільськогосподарських підприємствах використовується 6-ти розрядна тарифна сітка (табл. 1) для різних категорій працівників (табл. 2).

Табл. 1. Мінімальні коефіцієнти міжрозрядних співвідношень для встановлення тарифних ставок робітникам

Табл. 2. Мінімальні коефіцієнти співвідношень тарифних ставок окремих робітників за видами виконуваних робіт до тарифної ставки робітника І розряду та коефіцієнти міжрозрядних співвідношень

Табл. 3. Мінімальні гарантовані розміри годинних (денних) тарифних ставок окремих категорій робітників сільськогосподарських підприємств та коефіцієнти між розрядних співвідношень, грн

Примітки: 1. Годинні тарифні ставки робітників розраховані, виходячи з норми тривалості робочого часу 1986,0 годин в 2017 році при 40-годинному робочому тижні.

2. Приклад розрахунку годинної (змінної) тарифної ставки робітника І розряду: при мінімальній ЗП - 3200грн/міс

на ручних роботах в рослинництві: 3200 х 1,1 = 3520 / 165,5 (1986,00:12) = 21,27 грн/год х 7 = 148,89 грн/зм;

на ручних роботах в тваринництві: 21,27 х 1,16 = 24,67 грн/год х 7 = 172,69 грн/зм

3. Тарифні ставки робітників інших розрядів визначаються з урахуванням міжрозрядних та міжкваліфікаційних тарифних коефіцієнтів.

Тарифна ставка - визначає розмір оплати праці за обсяг роботи, одиницю часу, робочу зміну або годину. її величина носить динамічний характер і залежить від встановленого мінімуму заробітної плати в державі.

Тарифно-кваліфкаційний довідник - це перелік найменувань робіт і професій, віднесених до певного розряду за яким вони тарифікуються. Розробляються вони науково-дослідними установами, затверджуються державними органами влади і погоджуються з галузевими профспілками.

ринок праця тарифний оплата

4. Види оплати праці та її складові

ОП в рослинництві поділяється на:

Основну: - за обсяги виконаних робіт;

- за кількість виробленої продукції;

- за відпрацьовані людино-години.

Додаткову: - за якість робіт;

- за стислі строки виконання робіт;

- підвищена оплата на важливих роботах (посівна, збір врожаю, тощо);

- за стаж;

- за класність;

- за кваліфікацію виконавців;

- надбавки на роботах по захисту рослин та різних видах транспорту;

Преміювання: - за збереження і ефективне використання техніки;

- за економію енергоресурсів та ін. прямих затрат;

- за високі врожаї та прибутки;

- за навчання молодих працівників.

5. Форми та системи оплати праці і їх суть

Розрізняють дві основні форми оплати праці: почасова (за відпрацьований час) та відрядна (за вироблену продукцію).

На основі поєднання різних варіантів форм оплати праці і її елементів (тарифної частини, доплат, надбавок і премій) формуються системи оплати праці.

Найпоширенішими є:

1. Почасові:

- проста почасова;

- почасово-преміальна;

- оплата за місячним посадовим окладом.

2. Відрядні:

- проста відрядна;

- відрядно-преміальна;

- відрядно-прогресивна;

- непряма відрядна;

- акордна;

- акордно-преміальна;

- від валового доходу.

6. Функції оплати праці

1. Відтворювальна (рекреаційна) - підтримка і покращення умов життя працівників.

2. Стимулююча - підвищення кваліфікації сприяє росту оплати праці, що дає змогу підприємству використовувати більш високо кваліфіковану працю.

3. Регулююча - регулює ринок праці в умовах різного рівня оплати праці та рівень прибутковості підприємства через собівартість продукції.

4. Соціальна - формування платоспроможного попиту населення та зниження/підвищення соціальної напруги в суспільстві.

Размещено на Allbest.ru