Перехід держави до більш "відкритої економіки" стимулюється діями транснаціональних корпорацій. Прагнучи освоїти нові ринки, створюючи в різних країнах філіали, дочірні компанії, представництва, ТНК обходять протекціоністські перепони національних економік, інтернаціоналізуючи міжнародний економічний обмін.

Помітний прогрес транспорту і зв'язку, інформаційних засобів у другій половині XX сторіччя також відіграв стимулюючу функцію у розвитку відкритості національних економік. Поступово руйнувалися торгово-економічні, валютно-фінансові перешкоди. Лібералізація міжнародного обміну полегшила адаптацію національних господарств до зовнішніх умов і впливу, сприяла активному включенню в міжнародний поділ праці.

З 60-х років процеси відкритості розповсюдились на ряд країн, у тому числі і країн, що розвиваються, і досягли особливого успіху в нових індустріальних країнах ("малі тигри"), а з 90-х років до розбудови "відкритої економіки" активно приєднались країни з перехідною економікою.

"Свобода торгівлі" та "відкрита економіка" - це два рівні одного і того ж процесу. Відкрита економіка передбачає:

- цілісність економіки, єдиний економічний комплекс, інтегрований у світове господарство;

- використання різних форм світового господарства;

- ліквідацію державної монополії на зовнішню торгівлю;

- ефективне використання принципу порівняльних переваг країн у МПП.

Переваги "відкритої економіки":

- формуються сприятливі умови для поглиблення спеціалізації і кооперації виробництва;

- здійснюються раціональний розподіл і використання ресурсів;

- більш оперативно відбувається поширення світового досвіду через систему міжнародних економічних відносин;

- формується сприятливе середовище для зростання конкуренції між вітчизняними виробниками, що стимулюється конкуренцією на світовому ринку.

У проблеми відкритості економіки є і зворотній, негативний бік. Має місце ряд недоліків. Це особливо стосується країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою, до яких належить і Україна. Треба пам'ятати, що реалізуючи політику інтеграції національної економіки у світове господарство, слід поєднувати прагматичну відкритість із розумним протекціонізмом. Повинна мати місце оптимальна відкритість. її рівень залежить від багатьох факторів економічного, технологічного, історичного характеру. В цьому зв'язку, до прикладу, в перші роки незалежності процес відкритості економіки в Україні формувався стихійно і наближався до "розхристаності" і "анархічності". Будучи проявом "дитячої хвороби" всезагальної демократизації та "шокової*" лібералізації зовнішньої торгівлі, така "відкритість" не тільки не сприяла підвищенню ефективності економіки, її конкурентоспроможності, але, навпаки, спричиняла непоправні збитки, підривала економічну безпеку країни.

До кількісних індикаторів відкритості можна віднести експортну, імпортну квоту та квоту товарообігу, тобто їх вагові показники у ВВП.

Експортна квота (Екв.) - це співвідношення обсягів експорту і внутрішнього виробництва. Вважається нормальним, якщо Екв.=10%. Досить висока експортна квота - показник високої насиченості національної економіки високоякісною продукцією, конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку. Тим паче, якщо це стосується готових виробів, висіжотехнологічної продукції.

У розвинених країнах експортна квота з продукції високо-технологічних галузей сягає 25-40%. І навпаки, висока квота в сировинних галузях частіше характеризує низьку конкурентну спроможність у наукоємних галузях. Часто такий експорт вимушений.

Завдання полягає в тому, щоб вдосконалювати галузеву структуру експорту. У той же час задоволення потреб через імпорт можна визначити показником імпортної квоти (Ікв.).

На практиці вказані показники визначаються таким чином.

Експортна квота визначається відношенням експорту конкретного року до ВВП.

Імпортна квота визначається відношенням імпорту в конкретному році до ВВП.

Квота зовнішньоторгового обороту визначається відношенням зовнішньоторгового обороту в конкретному році до ВВП. Цей показник слугує як коефіцієнт відкритості національної економіки.отп

Коефіцієнт відкритості для деяких розвинених країн виглядає наступним чином: Англія - 40-45%; Німеччина - 60-55%; США - 15-20%; Японія - 18-20%.

Слід мати на увазі, що показник зовнішньоторгової квоти не завжди правильно відображає рівень відкритості економіки. Цей показник потрібно використовувати в сукупності з іншими показниками. Зокрема такими, як товарна структура експорту та імпорту, товарна структура критичного імпорту, співвідношення тарифного і нетарифного регулювання тощо.

Який характер та тенденція розвитку сучасних міжнародних економічних відносин?

Сучасний рівень інтенсифікації міжнародних економічних відносин відображає:

- високий ступінь міжнародного поділу праці;

- зростання масштабів і якісного рівня міжнародної торгівлі (здебільшого вона відображає глибину міжнародного поділу праці, кооперації виробництва);

- інтенсифікацію міграції (переливання) капіталів;

- швидкий розвиток науково-технічного співробітництва;

- зростання міграції робочої сили;

- розвиток інтеграційних процесів.

Отже, можна констатувати наступне: незважаючи на суперечливість формування світового господарства, як уже відзначалося, починаючи з 50-х років XX ст., в цілому домінує тенденція до співробітництва, об'єднання. Це знаходить своє відображення в концепціях "вільної торгівлі", "глобальної ефективності", "раціональної міжнародної спеціалізації" тощо. В той же час у жодній із названих концепцій, які виступають на захист вільної торгівлі, це робиться не з позиції примітивного розуміння цього принципу. Точно так, як немає таких, що захищають ідею регулювання зовнішньої торгівлі, захисту національного ринку в прямолінійно-механістичному трактуванні. Проблема полягає в мірі поєднання ринкових і регулятивних важелів в організації міжнародних економічних відносин. Таким чином, загальний рух до відкритості, формування єдиного, взаємозв'язаного, соціально справедливого світового господарства - основна тенденція на рубежі двох тисячоліть.

2.3 Формування відкритої економіки в Україні

Серед головних причин і чинників, що спонукають до поглиблення участі економіки України в міжнародному поділі праці, до органічного включення її господарства в сучасні цивілізаційні процеси, можна назвати, насамперед, високу частку експорту у валовому національному продукті. Досить характерним є те, що третина національного виробництва України опосередкована дією зовнішніх економічних зв'язків. Це підкреслює виняткову важливість даної сфери в системі життєзабезпечення держави і для виходу його з надзвичайно важкої і всеосяжної кризи. Є й інші передумови, що детермінують тісну взаємодію української економіки і світового господарства. До них варто зарахувати досить розвинутий внутрішній поділ і кооперацію праці, ресурсну обмеженість (особливо щодо забезпеченості паливно-енергетичними ресурсами), традиційні господарські зв'язки з країнами СНД, і насамперед з Росією, зростаючу необхідність створення нових технологій, інвестиційних і фінансових ресурсів із високорозвинених країн світу.

Таким чином, курс на формування в Україні відкритої економіки, під яким розуміється не тільки розвиток зовнішньої торгівлі, що переважає на теперішньому етапі, але й поступове відкриття ще двох каналів взаємозв'язку зі світовим господарством (рух капіталів і взаємо-обмін національними валютами), об'єктивно зумовлений і практично безальтернативний.

Основними принципами формування відкритої економіки повинні стати:

- по-перше, акцент на розвиток власних галузей, що мають порівняльні і конкурентні переваги у світовій економіці регіонального і глобального масштабу. Мова йде про такі галузі національного виробництва, як машинобудування (ракети, судна, літаки, окремі види металорізних верстатів, прилади, побутова техніка і т.д.). Високим науково-технологічним рівнем характеризується порошкова металургія, виробництво надтвердих матеріалів, електрозварювальна галузь, хімічна промисловість (низьковуглецевий ферохром, пропілен, полістирол, поліамідні і поліпропіленові волокна). Великі потенційні можливості мають також агропромисловий комплекс України і галузі, пов'язані з транзитом через її територію вантажів, нафти, газу, електроенергії та інших товарів і послуг;

- по-друге, високий рівень внутрішньої інтегрованості вітчизняної економіки, створення потужного національного ринку як фундаментальної економічної основи для завоювання і закріплення за собою відповідних ніш на гостроконкурентних і високоінтенсивних світових ринках товарів і послуг;

- по-третє, забезпечення подальшої фінансової стабілізації, що покращує макроекономічні умови як для національного, так і для міжнародного підприємництва, від чого залежить створення сприятливого інвестиційного клімату;

- по-четверте, введення твердої конвертованої національної валюти;

- по-п'яте, врахування різної фактороінтенсивності національних галузей і виробництв, тобто їх капітало- і працезабезпеченості порівняно з іншими країнами, врахування відповідних внутрішніх витрат, цін і їхніх світових аналогів з тим, щоб уникнути несприятливої для України асиметрії в цінах, що погіршує умови торгівлі (terms of trade) і призводить до суттєвих збитків.

Нарешті, варто неухильно здійснювати постійну гармонізацію національного зовнішньоекономічного законодавства з нормами ГАТТ/СОТ.

Надзвичайно складною є проблема розробки відповідних механізмів включення економіки України в сучасні цивілізаційні процеси і структури. Мова, очевидно, повинна йти не про безконтрольну лібералізацію зовнішньої торгівлі, як це відбувалося в попередні роки, а про поступовий, регульований з боку держави процес відкриття національного ринку з одночасним здійсненням цілеспрямованої протекціоністської політики стосовно власних товаровиробників і споживачів. Передбачається також досить жорстке валютне регулювання, сертифікація продукції за європейськими і світовими нормами та стандартами.

Діяльність державних органів управління зовнішньоекономічними процесами могла б сконцентруватися в таких головних напрямках:

- відкриття внутрішнього ринку для іноземної конкуренції з гнучким захистом вітчизняних виробників;

- забезпечення правових і економічних гарантій господарського функціонування і захисту іноземного капіталу;

- орієнтація технічної, технологічної, промислової і соціальної політики на світові стандарти і тенденції розвитку;

- гармонізація національного господарського права і законодавства з міжнародним;

- підтримка в міру стабілізації економіки вітчизняних експортерів на світових ринках.

Механізми та інститути мікрорівня повинні забезпечувати вільний маневр підприємців усіх форм власності у світовому господарстві, свободу вибору економічними суб'єктами вітчизняних і закордонних партнерів і ринків при здійсненні господарських онерацій, перетворення зовнішньоекономічної діяльності в органічну складову господарської діяльності підприємства.

Поступова інтеграція української економіки у світові процеси і структури потребує тривалого часу, вона повинна здійснюватися поетапно, в міру дозрівання внутрішніх і зовнішніх передумов. Відповідно до історичного досвіду та наявних оцінок, процес зміни наукової парадигми здійснюється протягом 5-10 років, технологічної системи - 10-30 років, економічної системи - від 30 до 60 років.

Як свідчить практика багатьох країн, ці процеси відбуваються на основі посилення регулюючої ролі держави, що здійснює активну структурну, промислову і зовнішньоекономічну політику.

Отже, з огляду на передумови, що об'єктивно існують, внутрішні і зовнішні чинники, можна стверджувати, що найбільш прийнятною для України є експортно орієнтована модель економічного розвитку, що передбачає всебічне використання світових ринків як додаткового чинника економічного зростання. Ця модель знайшла своє практичне втілення не тільки в ряді країн Південно-Східної Азії і Латинської Америки, але й у США при виході з Великої депресії 1930-х років.

Водночас, як показує досвід інших країн, впровадження експортно орієнтованої моделі супроводжується виникненням ряду проблем і суперечностей - це труднощі з освоєнням власної ніші на ринках розвинених країн; неопрацьованість механізмів повернення валютних коштів; асиметрія в цінах, що може призвести до розвитку так званого злидарського зростання; орієнтація на гіпертрофований експорт окремих видів товарів і послуг, що веде до виникнення «голландської хвороби» деіндустріалізації (теорія Рибчинського); залежність внутрішнього економічного зростання від можливої кон'юнктури світових ринків. Тому паралельно з впровадженням експортно орієнтованої стратегії має здійснюватися обгрунтована імпортозамінна політика (український комбайн, тролейбус, трамвай і т.д.). Необхідно вживати також відповідних протекціоністських заходів стосовно національних виробників за допомогою жорсткого митно-тарифного регулювання імпорту і встановлення нетарифних бар'єрів (санітарні, екологічні, технічні, технологічні норми і стандарти), які сприяють прискореному зростанню власного виробництва як базової структури включення України в сучасні цивілізаційні процеси.

РОЗДІЛ 3. Відкрита економіка як перспективний етап розвитку міжнародної торгівлі

Міжнародне співробітництво в результаті збільшення його обсягів та поглиблення дедалі більшою мірою впливає на характер і перспективи розвитку національних економічних комплексів. Причому можна казати про перехід кількісних змін у нову якість кооперації: на певних стадіях інтегрованості економік виникає феномен відкритості (або відкритих) економік.

Відкритою економікою можна назвати національний господарський комплекс, який бере участь у системі міжнародного поділу праці та опосередковує в ході міжнародної кооперації вагому частину сукупного продукту, причому макроекономічна рівновага такого комплексу забезпечується за активної ролі міжнародного сектору.

Як бачимо, наведене визначення ґрунтується на відносних критеріях. Адже країни різняться своїми розмірами, відтак абсолютні показники міжнародної економічної діяльності не мають безумовного значення. Сполучені Штати Америки, Китай, хоча і відіграють помітну роль у світовій торгівлі, мають дуже місткі внутрішні ринки. Тому ступінь опосередкування ВВП експортно-імпортними операціями у них нижчий відповідного показника значно менших за розмірами Бельгії, Кореї, Люксембургу чи Ізраїлю. З тих самих причин Німеччина - країна, яка в 90-х роках XX ст. посідала чільні позиції у світі за валовими показниками експортно-імпортної діяльності, - реалізує на зовнішніх ринках меншу частину свого ВВП, ніж сусідні Нідерланди. Наприклад, наприкінці XX ст. у Сполучених Штатах Америки частка товарного експорту становила близько 10% від ВВП, тоді як у великій європейській країні цей показник має величину до 20 %, а в порівняно невеликій країні Старого Світу - до 50 %.

Водночас США, ФРН, а також КНР набагато помітніше впливають на всю систему міжнародних економічних відносин, що також важливо враховувати. Україна опосередковує більшу частку ВВП, ніж США, проте має менш ефективну економіку і на відміну від цієї країни, справляє незначний вплив на світову економіку.

Світова економіка дедалі більшою мірою визначає особливості розвитку України. Основні напрями впливу - збільшення обсягів експорту та імпорту відносно ВВП та загострення ситуації із зовнішньою заборгованістю країни. Загальну характеристику значення міжнародної економічної діяльності для відкритої економіки України дає табл. 3.1.

Таблиця 3.1 - Показники та оцінка розвитку міжнародної економічної діяльності в системі відкритої економіки України: основний сценарій (1997-2009 pp.)

Постійне погіршення основних показників розвитку України в 90-х роках негативно вплинуло на формування ефективного механізму її відкритої економіки. На відміну від цього протягом останнього періоду темпи зростання розвинутих країн були стабільно позитивними, що сприяло їх подальшому взаємному зближенню. Єдиним винятком стала Японія, яка постраждала від кризи 1997-1998 pp. Зазначене ілюструють дані наведеної нижче таблиці.

Таблиця 3.2 - Темпи економічного зростання окремих розвинутих країн (1995-2000 pp.)

Більша економічна відкритість національного господарства означає поглиблення та урізноманітнення форм, а також розширення обсягів його взаємодії із зовнішнім світом.

Важливим критерієм та принциповим змістом відкритості економіки є наявність ліберального режиму міжнародної економічної діяльності для ринкових суб'єктів.

У свою чергу, ліберальність режиму міжнародної економічної взаємодії передбачає конкурентоспроможність національної економіки, її підприємницьких ланок. Недооцінка цього положення на початку 90-х років, на старті реформ, вираженням чого стала так звана обвальна лібералізація, призвела до значних втрат на українському національному ринку товарів та послуг.

Але завершення кризи та стрімке зростання в 2001 p., а також очікуване поліпшення основних економічних показників у найближчі роки не можуть не вплинути позитивно і на стан національного ринку. Причому саме збільшення його місткості, згідно з розрахунками, повинно компенсувати зменшення позитивної динаміки зростання експорту через світову стагнацію. Про це свідчать дані табл. 3.3.

Таблиця 3.3 - Оцінка та прогноз показників ділової активності (2000-2003 pp.)

Є й інший аспект глобальної конкуренції, який пов'язаний з прагненням створення додаткових порівняльних переваг. Йдеться про конкуренцію режимів торгівлі, сприятливих умов господарювання та регулятивних систем. Держави, лібералізуючи взаємні відносини та внутрішні господарські процеси, можуть отримувати тимчасові конкурентні переваги. Ці переваги можуть проявлятися в зниженні технічних, трансакційних витрат, а відтак і в зменшенні кінцевої ціни продукції, підвищуючи її конкурентоспроможність. Таким чином, для окремих країн поліпшуються абсолютні та співвідносні показники розвитку. Можна дійти висновку і щодо появи імпульсів якісного розвитку внутрішнього ринку через посилення конкурентної боротьби виробників за споживачів продукції та послуг.

Характеризуючи ступінь відкритості конкретної економіки, слід враховувати й те, що акцент у міжнародних економічних зв'язках певної країни може припадати як на торгівлю товарами (особливо показовий приклад становлять країни - експортери енергосировинних ресурсів - Кувейт, Бахрейн), послугами (для деяких країн міжнародні послуги, зокрема міжнародний туризм, є не тільки провідною статтею міжнародної економічної діяльності, а й важливим, інколи головним джерелом формування бюджету - Кіпр, Монако), так і на фінансово-кредитні операції (Швейцарія). Відкриті економічні системи України, інших держав, які перебувають на трансформаційному етапі розвитку, а також багатьох країн, що розвиваються, характеризуються відносно слабкішими конкурентними позиціями на світових ринках, залежністю від зовнішніх кредитних надходжень.

На стані відкритої економіки України протягом років реформ негативно позначалися занадто високі показники інфляції та зростання цін, які «тягнули» за собою показники ставок кредитування. Останнє, у свою чергу, погіршувало умови інвестування, зокрема інвестування міжнародного. Утім, на етапі виходу з кризи саме цю проблему, як очікується, значною мірою вдасться розв'язати. Щоправда, погіршення світової кон'юнктури призведе до нових ускладнень у формуванні платіжного балансу, передусім рахунку поточних операцій, через зниження попиту на вітчизняну експортну продукцію. Про це свідчать дані табл. 3.4.

Таблиця 3.4 - Оцінка та прогноз фінансових показників (2000-2003 pp.)

Результати, яких було досягнуто країнами у процесі здійснення посткомуністичних реформ, значно різняться залежно від того, наскільки наполегливо та компетентне ці реформи проводилися. Причому йдеться як про наближення до принципової мети - створення ефективних ринкових систем, так і про розв'язання функціональних завдань, пов'язаних із інтеграцією у світову господарську систему.

Поняття «відкрита економіка» відрізняється від поняття «ефективна економіка», хоча вони і взаємозв'язані. Наприклад, у саму парадигму розвитку економіки Південної Кореї закладена ідея максимальної відкритості, причому умовою останньої, у свою чергу, є достатньо висока конкурентоспроможність як окремих виробників-експортерів, так і всього відтворювального комплексу цієї країни. Ілюстрацією сказаному є динаміка ВВП і міжнародної торгівлі цієї країни та очевидний зв'язок між обома показниками. Так, при розрахованому на 2000 та 2001 pp. позитивному сальдо торговельного обігу відповідно в 12 млрд. дол. та 10 млрд. дол., у ці ж самі роки відбулося й економічне зростання на 7 % та 6 % відповідно.

Про те, наскільки це стосується країн з економіками перехідного типу, свідчать порівняльні дані по групі країн Центральної та Східної Європи, пострадянського простору. Ці дані враховують широкий комплекс критеріїв оцінки та формуються за десятибальною шкалою (табл. 3.5).

Таблиця 3.5 - Економічний стан та ступінь інтегрованості до світової економіки країн центральної та Східної Європи

Відкритість є даниною реаліям сьогодення і метою є не стан відкритості як такий, а забезпечення динамізму та високої якості макроекономічного розвитку. Наприклад, ступінь відкритості економіки України інколи навіть дивує експертів, оскільки він є вищим, ніж можна було очікувати, знаючи низьку конкурентоспроможність вітчизняного виробництва.

Чим можна пояснити такий феномен? Насамперед тим, що Україна має надмірно витратну економіку. Це означає, що виробництво в країні потребує надто багато сировини та, що є головним, енергії. Особливо негативною тенденцією, характерною для початкових років незалежності держави, було погіршення показників енергомісткості продукції. Енергоносії ж традиційно закуповуються по імпорту з Росії, Туркменістану, а на початку XXI ст. набуває великого значення закупівля нафти в Азербайджані, газу та нафти в Узбекистані. Отже, для того щоб українська економіка функціонувала, доводиться закуповувати багато енергоносіїв. Звичайно, для цього необхідно щось продавати.

Основною номенклатурою вітчизняного експорту є металевий прокат, продукція металургії. А саме ця галузь є дуже витратною, особливо в нашій країні. Ось і виходить, що для того, аби експортувати, доводиться здійснювати великі закупівлі. Імпорт «працює» на експорт, який відтак не є ефективним засобом поліпшення макроекономічного стану в державі, а становить ланку замкненого кола неефективної системи господарювання: системи, що підтримує сама себе, а не працює задля поліпшення життя людей.

Отже, термін «відкритість» в економіці пов'язаний із поняттями «ефективність розвитку», «залежність» та багатьма іншими. Причому в сучасному світі у міру збільшення відкритості, як правило, підвищується й економічна ефективність як на макро-, так і на мікроекономічному рівні, а також збільшується взаємна залежність країн. Така взаємна залежність, яку умовно можна вважати «позитивною», є явищем цілком об'єктивним. Вона пов'язана з потенціалом міжнародного поділу праці та є супутнім явищем інтернаціоналізації, наприклад у межах європейської, північноамериканської інтеграції. Від неї слід відрізняти залежність «негативну», яка виникає через несприятливі стартові умови міжнародного співробітництва, дефіцит певних факторів виробництва або енергосировинних ресурсів, складність завдань ринкової трансформації, унаслідок використання неадекватних моделей управління економічними системами, наприклад в Україні, більшості інших нових незалежних держав, країн, що розвиваються.

Таким чином, можна сформулювати основні риси такої господарської системи, яку, з певною мірою умовності, заведено вважати відкритою економікою. Ними є такі:

наявність у суб'єктів ринкової економіки достатньо широких прав виходити на зовнішні ринки та співробітничати із зарубіжними партнерами при мінімальних обмеженнях з боку держави;

міжнародні контакти мають порівняно велике значення для підтримання макроекономічного балансу, ступінь інтернаціоналізації ВВП є досить високим;

ринковий простір країни є відносно ефективним, а суб'єкти господарювання - порівняно конкурентоспроможними (інакше відбувся б масовий колапс як неконкурентоспроможних виробників, так і економіки в цілому, що, до речі, загрожує економікам транзитивного типу, зокрема й українській).

Генезис та наступний розвиток системи міжнародного економічного співробітництва відбувалися не за лінійними схемами. Вони відповідали більш загальним процесам - становленню цивілізаційних центрів та соціокультурних осередків, однією з важливих сторін життя яких є економічна діяльність. Цілком природно, що й сучасний стан світового господарства, міжнародних економічних відносин, окремих держав відбиває історичні особливості торгівлі, національної спеціалізації країн та регіонів у межах системи міжнародного поділу праці.

ВИСНОВКИ

На сучасному етапі світова економіка набуває все нових реалій розвитку. Це можна побачити на основі розвитку відкритості економік держав.

Світова економіка дедалі більшою мірою визначає особливості розвитку України. На основі даної роботи можна визначити основні напрями впливу - збільшення обсягів експорту та імпорту відносно ВВП та зростання ситуації із зовнішньою заборгованістю країни. Постійне погіршення основних показників розвитку України в 90-х роках негативно вплинуло на формування ефективного механізму її відкритої економіки. На відміну від цього протягом останнього періоду темпи зростання розвинутих країн були стабільно позитивними, що сприяло їх подальшому взаємному зближенню.

Відкриті економічні системи україни, інших держав, які перебувають на трансформаційному етапі розвитку, а також багатьох країн, що розвиваються, характеризуються відносно слабкішими конкурентними позиціями на світових ринках, залежністю від зовнішніх кредитних надходжень. На стані відкритої економіки України протягом років реформ негативно позначилися занадто високі показники інфляції та зростання цін, які “тягнули” за собою показники ставок кредитування. Це погіршувало умови інвестування, зокрема міжнародного.

Аналізуючи, можна казати про наближення до принципової мети - створення ефективних ринкових систем, так і про розв'язання функціональних завдань, пов'язаних із інтеграцією у світову господарську систему. Ми бачимо, що кожен з шляхів інтеграції економіки України в світову має як плюси так і мінуси. Нагальною потребою на сьогоднішній день є не втратити можливість і зіграти на геополітичних інтересах наших сусідів з максимальною вигодою для України. Важливо незабувати про взаємні зобов'язання при вступі в будь-яке об'єднання і про те, що не вступити в жодне з них на даний момент не можливо, особливо для країн пострадянського табору.

Минулий і сьогоднішній стратегічні курси України і розклад сил у європейському і світовому геополітичному просторі ще дають їй можливість увійти до цивілізаційного простору повноправним членом пострадянських, європейських і євроатлантичних структур.

Можна зробити висновок, що міжнародна економічна діяльність являє собою таку форму господарювання, яка безпосередньо виходить за межі національних кордонів і пов'язана із залученням до циклу економічного відтворення різноманітних суб'єктів. Але далеко не завжди сам факт різної національної належності породжує такі нормативно-правові, регулятивні, фінансові наслідки, які є характерними для міжнародних економічних відносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Беседін І.В. Основні тенденції розвитку світової економіки // Формування ринкових відносин - 2003 - №1 с. 10-14.

2. Болотин Б. Мировая экономика в ХХ веке потрясающее достижения и серйозные проблемы // Мировая экономика и международные отношения - 2001, №1 с. 3-5.

3. Болотин Б. Мировая экономика за 100 лет // Мировая экономика и международные отношения - 2001, №9 с.90.

4. Гальчинський. Інтеграція: коли і куди // «День» - 2003 - №116

5. Дудко І.Д . Національні інтереси США у постбіполярному світі: Монографія. - К.: КНЕУ, 2003

6. Єрохін С. Структурна трансформація національної економіки/ Економіка України. - 2002. -№ 10.

7. Колодко Г.В. От шока к терапии. Политическая экономика постсоциалистических преобразований - М.: ЗАО “Журнал эксперт”, 2000 - с. 128-133.

8. Лубінов І.І. Економічні трансформації (наприкінці ХХ ст.). - К.: Книга, 1997

9. Лук'яненко Д.Г. Міжнародна економічна інтеграція. - К.: ВІПОЛ, 1996.

10. Матеріали зимової школи молодого лідера „Фаворит - 2004”.

11. Матеріали семінарів МолКЕД

12. Малышева Д. Демократизация постсовецкого Востока: модели и реалии // Мировая экономика и международные отношения. - 2004 - №6 - с. 18-23.

13. Новицький В. В. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. К.: КНЕУ, 2003.

14. Рокоча В. В. Міжнародна економіка: Навч. Посібник: у 2 ч. - К., 2000.

15. Словник сучасної економіки Макміллана / Пер. з англ. - К.: «АртЕк», 2000.

Размещено на Allbest.ur