Фінансова діяльність суб'єктів підприємництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Національний авіаційний університет

Інститут заочного та дистанційного навчання

Кафедра фінансів, обліку і аудиту

Контрольна робота

з дисципліни: «Фінансова діяльність суб'єктів підприємництва»

Виконала:

Студентка групи ФК-301з

Мартинюк Марина

Київ 2016



Зміст

господарювання дивідендний фінансування

1. Фактори, що впливають на формування та реалізацію дивідендної політики суб'єктів господарювання

2. Використання похідних інструментів для оптимізації позичкового фінансування підприємства

3. Оцінювання ліквідаційної вартості як елемент процедури ліквідації підприємства



1. Фактори, що впливають на формування та реалізацію дивідендної політики суб'єктів господарювання

Дивіденд - це платіж, який юридична особа виплачує на користь власників емітованих цією юридичною особою корпоративних прав, у зв'язку з розподілом частини його прибутку на прості та привілейовані акції.

Дивіденди - частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у статутному капіталі підприємства.

Дивідендна політика - це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення.

Оптимізація дивідендної політики - це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників. Приймаючи рішення у галузі дивідендної політики, варто враховувати, що вони впливають на ряд ключових параметрів фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання (підприємства):

Величину самофінансування.

Структуру капіталу.

Ціну залучення фінансових ресурсів.

Ринковий курс корпоративних прав.

Ліквідність.

Найбільш чітко вираженим є зв'язок між дивідендною політикою та самофінансуванням підприємства: чим більше прибутку виплачується у вигляді дивідендів, тим менше коштів залишається у підприємства для здійснення реінвестицій. Якщо ж приймається рішення про тезаврацію прибутку, то збільшується величина власного капіталу, а отже, змінюється загальна структура капіталу підприємства, що за певних обставин впливає на його вартість.

Зв'язок між дивідендною політикою і ринковим курсом корпоративних прав описується так: курс акцій прямо пропорційний дивіденду та обернено пропорційний процентній ставці за альтернативними вкладеннями капіталу на ринку. Стабільний рівень дивідендних виплат може свідчити про те, що вкладений інвесторами в підприємство капітал працює ефективно. Отже, за інших рівних умов дивідендні виплати позитивно впливають на ринковий курс корпоративних прав. Відсутність дивідендів або їх різке коливання свідчить про нестабільність і ризиковість підприємства-емітента корпоративних прав. Як наслідок - ринковий курс падає.

Інвестори можуть високо оцінити вартість акцій підприємства навіть і без виплати дивідендів, якщо вони добре поінформовані про його програми розвитку, причини невиплати або скорочення виплати дивідендів і напрямки реінвестування прибутку. Обернений зв'язок між ринковим курсом корпоративних прав і фінансово-господарською діяльністю емітента: вплив низького ринкового курсу проявляється під час залучення підприємством фінансових ресурсів. За низького ринкового курсу корпоративних прав емісія може або взагалі не відбутися, або з мінімальним курсом емісії, відповідно і мінімальним емісійним доходом. Отже, якщо підприємство планує залучати кошти за рахунок додаткової емісії, йому варто реалізувати дивідендну політику, спрямовану на підвищення ринкового курсу корпоративних прав.

Основні завдання, які доцільно вирішити у ході формування та реалізації дивідендної політики:

виявлення основних факторів, які впливають на прийняття рішення щодо виплати дивідендів чи реінвестування прибутку;

визначення оптимального співвідношення між розподіленим і тезаврованим прибутком;

оцінку впливу рішення щодо порядку розподілу чистого прибутку на ринкову вартість корпоративних прав підприємства та його інвестиційну привабливість;

визначення оптимальної для підприємства величини статутного і власного капіталу;

узгодження стратегії виплати дивідендів із податковим законодавством;

вибір найприйнятнішого методу та форми нарахування і виплати дивідендів;

оцінку впливу дивідендної політики на вирішення конфлікту інтересів між власниками, кредиторами та керівництвом підприємства.

Факторами, що характеризують дивідендну політику господарських товариств, є такі:

фінансові можливості (ліквідність товариства, боргові зобов'язання, заборгованість із зобов'язань щодо фінансових виплат);

податкова політика (порядок оподаткування дивідендів, податкові пільги щодо реінвестованих доходів, співвідношення між податком на дивіденди та податком на приріст капіталу - зарубіжна практика);

договірні обмеження (обмеження щодо дивідендної політики в установчих документах товариств і нормативних документах);

інвестиційні можливості (здійснення інвестицій у прибуткові проекти);

"ефект клієнтури" (перевага акцій із різним рівнем дивідендів залежно від рівня доходу інвестора і його оподаткування);

фактор ризику за оцінки різних форм виплати дивідендів (ризик щодо грошових виплат дивідендів нижчий за ризик щодо виплат акціями і нерозподілених прибутків);

рівень ставки доходу на оплачений капітал (рівень виплачуваних дивідендів має бути достатнім для збереження популярності акцій товариства порівняно з альтернативними об'єктами інвестицій);

можливості отримання джерел фінансування (зовнішніх джерел фінансування за недостатності інвестицій внутрішніх джерел).

Кожне підприємство формує свою дивідендну політику, що ґрунтована на таких принципах.

Принцип фіксованого відсотка виплат (незмінність дивіденда на прості акції до прибутку). Сприяє значній зміні абсолютних розмірів дивідендів у розрахунку на одну акцію. Така політика призводить до небажаних коливань ринкових цін акцій.

Принцип фіксованої величини. Передбачає регулярну виплату дивідендів на прості акції у фіксованому розмірі, незалежно від результатів господарської діяльності товариства і коливань ринкової ціни акцій. Це політика позитивного впливу на акціонерів.

Залишковий принцип ("чистого залишку"). Максимальне використання як джерела фінансування нерозподіленого прибутку.

Принцип гарантованого мінімуму і додаткових виплат. Регулярна виплата дивідендів, а у випадку успішної діяльності за простими акціями виплачують "премії". Премії - разові.

При формулюванні основних положень дивідендної політики варто враховувати і такі аспекти:

виплата дивідендів свідчить акціонерам про те, що товариство, в яке вони вклали кошти, успішно працює;

виплата дивідендів збільшує дохід акціонерів. При цьому підприємство скорочує джерело власного фінансування. Інвестування прибутку означає можливість отримати високі дивіденди;

ставлення акціонерів до дивідендів: одні надають перевагу стабільним поточним виплатам, інші, зацікавлені у реінвестуванні прибутку для збереження виплат і не бажають збільшення кількості акціонерів, яких може зацікавити високий дивіденд.

При організації дивідендної політики товариство має враховувати і певні обмеження.

Заборонено виплачувати дивіденди за простими акціями, коли є збитки. Товариство має бути платоспроможним і мати достатньо коштів для організації господарської діяльності; незалежно від прибутковості товариство зобов'язане сплатити дивіденди за привілейованими акціями.

At має право вводити власні обмеження або зміни у дивідендній політиці залежно від фінансового стану чи інших ситуацій, важливих для нього.

Розмір дивідендів не може перевищувати рекомендованої (встановленої у статутних документах) величини, але, його можна зменшувати за рішенням загальних зборів at.

В акціонерних товариствах дивіденди нараховують на підставі рішення загальних зборів раз на рік за результатами календарного року.

Усі інші підприємства і товариства можуть нараховувати дивіденди на свій розсуд, наприклад, щокварталу, якщо така періодичність їх виплат зафіксована в їх статуті.

Джерелом виплати дивідендів є прибуток від звичайної діяльності, що залишається у розпорядженні товариства після відрахувань встановлених законодавством податків, інших бюджетних платежів, а також відрахувань відповідно до засновницьких документів (тобто, джерело виплати дивідендів - чистий прибуток акціонерного товариства).

На прості акції дивіденди виплачують за плаваючим відсотком, залежно від результатів господарської діяльності товариства за звітний період, із прибутку, що залишається після сплати дивідендів за привілейованими акціями.

Дивіденди на привілейовані акції виплачують за фіксованим відсотком. Іншу частину чистого прибутку реінвестують у підприємство. Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за корпоративними правами кожної категорії приймають власники (загальні збори власників) підприємства за рекомендацією наглядової ради чи пропозицією виконавчих органів. Порядок повідомлення власників корпоративних прав про виплату дивідендів регламентується статутом товариства (підприємства дають відповідне оголошення у заздалегідь визначених друкованих засобах масової інформації).

За певних обставин ефективною буде така дивідендна політика, за якої забезпечується зростання ринкової ціни корпоративних прав. У традиційному розумінні рішення власників щодо дивідендів чи реінвестування прибутку залежить від очікуваної рентабельності власного капіталу підприємства та від ставки зовнішніх доходів за альтернативних вкладень відповідного обсягу капіталу на ринку. Якщо на ринку є можливість вкласти капітал з вищою нормою дохідності, ніж у підприємство-емітент (за однакового рівня ризику), то доцільно приймати рішення щодо виплати дивідендів. Якщо ж навпаки, то найраціональнішою буде тезаврація прибутку.

Оцінюючи ефективність дивідендної політики, необхідно враховувати, що класична формула (курс акцій прямо пропорційний дивіденду й обернено пропорційний процентній ставці за альтернативними вкладеннями) застосовується на практиці не в усіх випадках.

2. Використання похідних інструментів для оптимізації позичкового фінансування підприємства

Капітал представляє собою накопичений шляхом збережень запас економічних благ у формі грошових активів та реальних капітальних товарів, що залучаються його власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс та фактор виробництва з метою отримання доходу.

З позицій фінансового менеджменту капітал має багато характеристик:

Капітал підприємства є основним фактором виробництва.

Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять дохід.

Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників.

Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості.

Динаміка капіталу підприємства є найважливішим барометром рівня ефективності його господарської діяльності.

Капітал є носієм фактору ризику.

Капітал виступає носієм фактору ліквідності.

З урахуванням розгляданих вище характеристик, економічна сутність категорії капіталу підприємства у нестабільних, пов'язаних з ризиком економічних умовах може бути сформованою наступним чином:

Капітал підприємства - накопичений шляхом збереження запас економічних благ у формі грошових коштів та реальних капітальних товарів, що залучається його власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс і фактор виробництва з метою отримання доходу, функціонування яких в економічній системі базується на ринкових принципах і пов'язане з фактором часу, ризику і ліквідності.

Капітал підприємства характеризується не тільки своєю багато аспектною сутністю, але й різноманіттям граней, у яких він виступає.

При розгляданні теми "Шляхи удосконалення управління структурою капіталу промислового підприємства" особлива увага повинна бути наділена ознаці "за належністю підприємству", яка передбачає поділення капіталу на власний та позиковий.

Сутність поняття "структура капіталу".

Поняття "структура капіталу" в найбільш загальному виді характеризується всіма закордонними та вітчизняними економістами як співвідношення всіх форм власних та позичених фінансових коштів, що використовуються підприємством в процесі своєї господарської діяльності для фінансування активів.

Еволюційно дане поняття можна розглядати наступним чином.



Рис. 1. Огляд основних варіантів співвіднесення різних видів капіталу підприємства при визначенні його структури

Структура капіталу, що використовується підприємством, визначає багато аспектів не тільки фінансової, але також ї операційної та інвестиційної його діяльності, оказує активний вплив на кінцеві результати його діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів та власного капіталу (тобто на рівень економічної та фінансової рентабельності підприємства), визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості та платоспроможності (тобто рівень основних фінансових ризиків) та, в кінцевому рахунку, формує співвідношення доходності та ризику в процесі розвитку підприємства.

Особливості формування власного та позичкового капіталу підприємства.

В умовах ринкової економіки для підприємств усіх форм власності й організаційно-правового статусу основними джерелами формування фінансового капіталу виступають як власні, так і позикові кошти.

Утворення власного капіталу, відбувається за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел власних коштів.

До зовнішніх джерел формування власного капіталу належать, по перше, кошти, що формуються як за рахунок особистих внесків, так і за рахунок можливостей фінансового ринку; по-друге, кошти, що формуються у порядку розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів у масштабах економічної системи держави.



Рис. 2. Зовнішні джерела створення власного фінансового капіталу підприємства

До внутрішніх джерел формування власного капіталу належать фінансові ресурси, які формуються в процесі виробничо-фінансової діяльності підприємства.

Рис. 3. Внутрішні джерела створення власного фінансового капіталу підприємства

Позиковий фінансовий капітал підприємств може також утворюватись за рахунок двох основних груп джерел позикових коштів.

Зовнішні джерела позичкових коштів складаються з двох підгруп - зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу.



Рис. 4. Зовнішні джерела створення позикового фінансового капіталу підприємства

Переваги та недоліки власного та позичкового капіталу.

При рішення питання обґрунтування схеми формуванням структури капіталу та вибору джерел його, фінансування власник підприємства стикається з проблемою вибору фінансування свого підприємства.

Існує дві основні схеми:

Змішане фінансування передбачає формування капіталу як за рахунок власних, так і за рахунок позичкових коштів, що залучаються у різних пропорціях.

Повне самофінансування передбачає формування капіталу підприємства виключно за рахунок власних його видів, що відповідають організаційно-правовій формі підприємства.

При виборі кожної зі схем необхідно враховувати переваги те недоліки джерел фінансування.

Переваги власного капіталу:

власний капітал є фінансовою основою підприємства;

залучення власного капіталу є більш простим порівняно з залученням позикового капіталу, що пов'язане з тим, що рішення, пов'язані із збільшенням капіталу приймає власники та менеджери підприємства без необхідності отримання згоди інших господарюючих суб'єктів;

власний капітал забезпечує більш високу можливість генерування прибутку в усіх сферах діяльності.

Переваги позичкового капіталу:

достатньо широкі можливості залучення, особливо при високому кредитному рейтингу підприємства;

забезпечує ріст фінансового потенціалу підприємства при необхідності суттєвого розширення його активів та зростанню темпів росту обсягів його господарської діяльності;

більш низька вартість порівняно до власного капіталу за рахунок забезпечення ефекту "податкового щита";

можливість генерувати приріст фінансової рентабельності (коефіцієнт рентабельності власного капіталу).

3. Оцінювання ліквідаційної вартості як елемент процедури ліквідації підприємства

Величезне значення має правильна оцінка ліквідаційної вартості компанії. При цьому вона має ряд особливостей, що обумовлені характером самої надзвичайної ситуації.

Оцінка ліквідаційної вартості підприємства проводиться в таких випадках, коли:

компанія знаходиться в стані банкрутства чи є вагомі сумніви відносно її спроможності залишатися діючим підприємством;

вартість підприємства під час ліквідації може бути більшою, ніж при продовженні діяльності.

Таким чином, менеджер зобов'язаний установити ліквідаційну вартість проти вартості функціонуючого підприємства.

Якщо компанія коштує дорожче, коли функціонує, тоді відповіддю буде реорганізація компанії, яку повинен проводити менеджер. Щоб визначити вартість реорганізованої компанії, менеджер повинен визначити майбутні доходи (вартість діючого підприємства -- поточна вартість майбутніх доходів).

Оцінка ліквідаційної вартості відноситься до активних видів оцінки, тому що на основі її результатів приймаються рішення, що істотно впливають на об'єкт, що оцінюється. Разом з тим мають місце проблеми її визначення, і навіть різне трактування змісту поняття ліквідаційної вартості стосовно до ситуації банкрутства підприємств.

У міжнародних стандартах оцінки IVSC й TEGoVa ліквідаційна вартість визначена як сума коштів, що може бути отримана від продажу власності. Більшість вітчизняних авторів цитують Ш. Пратта, де він конкретизує це визначення, вводячи в нього поняття чистої грошової суми й особу, кому вона призначена -- власника підприємства. Отже, ліквідаційна вартість у разі банкрутства підприємства -- чиста грошова сума, яку кредитори підприємства можуть одержати при його ліквідації.

Стає зрозумілим, що оцінка ліквідаційної вартості підприємства проводиться в умовах нашої країни в інтересах акціонерів (у випадку банкрутства акціонерних товариств), засновників (у випадку товариств із обмеженою відповідальністю).

Ліквідаційна вартість може бути трьох видів:

Впорядкована ліквідаційна вартість. Розпродаж активів підприємства здійснюється протягом розумного періоду часу, з тим щоб можна було отримати високі ціни за активи, що продаються. Для найменш ліквідної нерухомості підприємства такий період складає приблизно 2 роки.

Примусова ліквідаційна вартість. Активи продаються як найскоріше, навіть одноразово на одному аукціоні.

Ліквідаційна вартість припинення існування активів підприємства. В цьому випадку активи підприємства не підлягають продажу, а списуються та знищуються, а на його місті будується нове підприємство, що дає суттєвий економічний чи соціальний ефект. У цьому випадку вартість підприємства є негативною величиною, оскільки потрібні певні витрати на ліквідацію активів підприємства.

Підприємство -- це майновий комплекс, що включає окремі підрозділи, об'єднані в деякий технологічний ланцюжок. Одним із завдань фінансового менеджменту є оптимізація структури підприємства. Але на більшості українських підприємствах це завдання не виконувалося на належному рівні. У структурі підприємства, звичайно, є об'єкти нерухомості, які не беруть участі у виробничому процесі, а перебувають у стані незавершеного будівництва декілька років або взагалі зруйновані, але в той же час є на балансі. Таке положення ускладнює визначення найбільш доцільного варіанта продажу.

Майновий комплекс підприємства був носієм певного бізнесу. Саме з погляду потреб нового потенційного бізнесу, що може бути організований на основі ліквідованого майнового комплексу, варто визначати склад лотів. При цьому варто керуватися такими принципами щодо формування лота:

економічною доцільністю;

максимальною вартістю;

функціональною замкнутістю;

юридичною обґрунтованістю;

раціональним розміщенням.

Розглянемо їх зміст докладніше.

Принцип економічної доцільності вимагає компонування лота з метою досягнення максимальної корисності для потенційного покупця. Під покупцями маються на увазі інвестори, які добре знайомі з усіма особливостями об'єктів продажу, мають досвід організації й ведення підприємницької діяльності й інформовані про платоспроможний попит, фінансовий стан й умови відповідного сегмента ринку або території. Іншими словами, ринкова вартість сформованого лота повинна бути вище суми залишкової вартості активів, що утворюють лот, за балансом.

Принцип максимальної вартості полягає в необхідності такого компонування лота, щоб його вартість була максимальною. Лот повинен компонуватися виходячи з можливостей щонайкращого використання майна, що входить до його складу.

Принцип функціональної замкнутості означає об'єднання в лот активів підприємства, що дозволяє їх раціонально спільно використовувати в рамках загальної виробничої технології. Найкращим варіантом є повне функціональне забезпечення певної або найбільш розумної технології. Наприклад, цех основного виробництва поєднується з необхідною кількістю складських приміщень, під'їзними дорогами, системами забезпечення електро або іншою енергією.

Принцип юридичної обґрунтованості припускає формування лота, реалізація якого не призведе до обмеження прав як покупця, так і продавця.

Перед процесом реалізації майна підприємства (бажано на стадії інвентаризації майна) варто обов'язково проводити правову експертизу майнового комплексу.

Окремо необхідно виділити майно, вилучене з обороту -- це об'єкти соціальної сфери (дитячі садки, клуби, житлові будинки й т.п.), об'єкти комунальної інфраструктури (трансформаторні підстанції, що харчують об'єкти зовнішнього середовища, теплові й каналізаційні мережі, водозабори й т.п.). Зазначені об'єкти повинні бути передані на баланс відповідної територіальної громади й не повинні включатися в перелік об'єктів, що підлягають оцінці.

До складу вартості лота повинна включатися земельна ділянка втому випадку, якщо він приватизований підприємством. Особливе значення в цьому випадку грає визначення границь земельної ділянки. Її площа повинна бути достатньою для нормального функціонування об'єктів нерухомості, які на ній будуть розташовані. При цьому не повинні порушуватися права потенційних покупців інших суміжних об'єктів нерухомості щодо розташування комплексів.

Принцип раціонального розміщення вимагає формування лотів, що забезпечують незалежне ефективне функціонування об'єктів, максимізує їхню вартість і розширює спектр альтернативних напрямків їхнього потенційного використання. Цей принцип повинен бути врахований після функціонального аналізу складу об'єктів нерухомості, їхнього взаємного розташування, мережі інженерних комунікацій, особливостей забудови зовнішнього середовища.

До замкнутого функціонального комплексу об'єктів нерухомості повинен бути вільний проїзд, бажано, ділянка для можливої забудови допоміжними спорудами, вільний вихід об'єкта нерухомості на відповідну вулицю міста.

Размещено на Allbest.ru

...