Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Теоретичні аспекти аналізу рентабельності підприємства
• 2. Аналіз рентабельності підприємства на прикладі конкретного підприємства
• 3. Резерви покращення рентабельності підприємства
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

В умовах фінансової та економічної кризи особливо актуальним є дослідження чинників, що спричинили фінансову та економічну кризу підприємств. Перед економістами постає завдання: пошук можливих альтернатив щодо удосконалення формування, розміщення та ефективного використання капіталу, використання прибутку та підвищення рентабельності підприємств.

Щоб свідомо та цілеспрямовано приймати господарські рішення, створювати сприятливі умови для реалізації мети підприємницької діяльності, необхідно чітко детермінувати основні резерви підвищення прибутку і рентабельності підприємства. Рентабельним (прибутковим) є такий стан підприємства, коли за певний період часу чистий дохід підприємства перевищує його витрати. У реальній практиці підприємства не завжди мають змогу бути рентабельними. Негативним результатом господарювання є збиток. До резервів підвищення рентабельності належать: збільшення цін на продукцію і частки прибутку у чистому доході, зменшення поточних і авансових витрат та структурні зрушення у реалізованій продукції. Усі ці резерви тією чи іншою мірою можуть бути реалізовані за допомогою виявлених в процесі економічного аналізу показників фінансової звітності і використаних відповідних конкретних чинників, матеріалізованих через впровадження належних заходів [2, с. 296].

Метою курсової роботи є виявлення шляхів підвищення рентабельності ТОВ "Діоріт" на основі виявлених резервів збільшення рентабельності. Основні завдання курсової роботи: розрахунок показників рентабельності діяльності ТОВ "Діоріт", аналіз структури рентабельності, аналіз зміни рівня рентабельності в період з 2014 по 2015 роки, пошук шляхів підвищення рівня рентабельності.

Об'єктом дослідження курсової роботи є показники рентабельності як результат економічної ефективності діяльності підприємства.

Інформаційна база курсової роботи: підручники, статті з періодичних видань, статистичні дані, інтернет.

1. Теоретичні аспекти аналізу рентабельності підприємства

Рентабельність (від нім. rentabel - дохідний, прибутковий) - відносна характеристика фінансового результату діяльності підприємства, що комплексно відображає ефективність використання ним матеріальних, трудових і фінансових ресурсів [4, с. 386].

Можна привести й інше визначення: рентабельність - це відносний показник прибутковості, який характеризує ефективність діяльності підприємства загалом або ефективність виробництва окремих видів продукції [5, с. 87].

Третє визначення рентабельності: рентабельність - відносний показник, який можна порівнювати і який можна використовувати при порівнянні діяльності різних господарюючих суб'єктів. Рентабельність характеризує рівень доходності, прибутковості.

Показники рентабельності дозволяють оцінити, який прибуток матиме господарюючий суб'єкт з одиниці грошових коштів, вкладених ним в активи підприємств [6, с. 256].Залежно від виду прибутку і характеру використовуваних коштів рентабельність має декілька модифікованих форм, які відображають ефективність використання цих ресурсів [7, с. 244].

Оцінювання фінансово-економічного стану підприємства здійснюється переважно за двома напрямками: оцінювання прибутковості (рентабельності) та активності і оцінювання стійкості та платоспроможності підприємства. Основними документами, за якими проводиться оцінювання, є баланс підприємства, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових потоків.

Прибутковість підприємства можна виміряти величиною прибутку підприємства і рентабельністю.

Прибуток показує абсолютний ефект діяльності підприємств без урахування використаних при цьому ресурсів, тому його слід доповнювати відносним показником - рентабельністю [8, с. 160]. Прибуток характеризує ефект діяльності, рентабельність - її ефективність. Вона дає змогу визначити результативність авансових коштів чи здійснених витрат і виражається у коефіцієнтах чи у відсотках [9, с. 105-106].

Відносні показники мають ту перевагу, що вони не перебувають під впливом інфляції, оскільки являють собою різні співвідношення прибутку та вкладеного капіталу. Економічний зміст таких показників полягає в тому, що вони характеризують прибуток, який отримується з кожної гривні засобів, що вкладаються в підприємство [8, с. 160].

Розрізняють численні показники, які характеризують ефективність фінансово-господарської діяльності підприємства, а використання кожного з них залежить в першу чергу від характеру оцінки та інтересів користувачів цієї інформації. Від цього, в першу чергу, залежить вибір оцінюваного показника (прибутку), використаного в розрахунку. Найбільш поширеними є такі показники: валовий прибуток, операційний прибуток, прибуток до оподаткування, чистий прибуток.

Залежно від того, з чим порівнюється показник прибутку, виділяють дві групи показників рентабельності:

Рентабельність капіталу або інвестицій, а саме рентабельність сукупного капіталу та рентабельність власного капіталу.

Рентабельність продажів, а саме рентабельність валова реалізованої продукції, операційна рентабельність реалізованої продукції, чиста рентабельність реалізованої продукції.

Рентабельність сукупного капіталу (ROA):

(1.1)

де - рентабельність сукупного капіталу;

ПДО - прибуток до оподаткування;

ВДК - всього джерел коштів [10, с. 406-407].

Для аналізу рентабельності підприємства використовують ключові показники ефективності господарської діяльності. На практиці для цього розраховують коефіцієнт рентабельності власного капіталу, значення якого максимально цікаве власникам бізнесу. Однак важливе не лише знання цього показника, а й знання його складових частин, проаналізувавши які можна зробити висновок про динаміку змін.

Суть аналізу цих складових частин полягає в тому, що "ствол дерева" коефіцієнта рентабельності поділяється на два рівні: "гілка основної діяльності" й "гілка фінансування".

Таким чином, можна сказати про сильний зв'язок кредитної політики й складових частин фінансової стійкості підприємства. Чим вища ступінь лібералізації системи кредитування своїх клієнтів, тим сильніша ця залежність. Аналізуючи фінансовий стан, співробітникам відповідних підрозділів слід виявити цей зв'язок і визначити необхідний напрямок змін в кредитній політиці в залежності від рівня фінансової стійкості підприємства.

"Гілка основної діяльності" - оцінює ефективність основної діяльності компанії. Ключовим є коефіцієнт рентабельності активів, який показує чистий прибуток на одиницю використовуваних компанією активів, який залежить від норми прибутку (чистий прибуток як відсоток доходу) і коефіцієнт оборотності активів (доход (валова виручка) активів), який є показником ефективності їх використання. Для збільшення оборотності активів застосовується кредитна політика. Чим вища норма прибутку і ефективніше їх використання, тим вища прибутковість на одиницю використовуваних активів підприємства.

"Гілка фінансування" - показує ефективність рішень в області фінансової діяльності підприємства, прийнятих його керівництвом. Результат цих рішень - співвідношення в балансовому звіті запозичених й власних ресурсів. Найбільш поширений коефіцієнт для вираження цих співвідношень - коефіцієнт фінансової залежності, який являє собою відношення середньої суми всіх використовуваних активів до середньої суми власного капіталу. Цей коефіцієнт показує, яка частина активів фінансується напряму за рахунок власних ресурсів підприємства, а яка - за рахунок залучених коштів. Використання як залучених коштів, так і власного капіталу накладає на фірму різні обмеження і різні види фінансового ризику. Використання залучених коштів пов'язано з виплатою відсотків й поверненням основної суми боргу у встановлені сроки, а кредитори часто отримують права претендувати на певні ресурси підприємства в якості забезпечення кредиту. Завчасно визначених платежів, пов'язаних з власним капіталом, не існує, але у зв'язку з більш високим ступенем ризик, якому підлягають акціонери, вони мають право власності на всю величину чистого прибутку компанії (після виплати відсотків та всіх інших обов'язків). Керівники підприємства повинні обрати таке співвідношення залучених та власних коштів, при якому буде забезпечуватися максимальний рівень прибутку акціонерів без зайвого ризику (у вигляді високих відсоткових платежів і/або неможливості виплатити чи рефінансувати основну суму заборгованості при настанні терміну її погашення). Фінансова залежність може бути як занадто сильною, так і занадто слабою, і в обох випадках можливі негативні наслідки [11, с. 10-11].

Показник рентабельності власного капіталу цікавить здебільшого інвесторів. Рентабельність власного капіталу (ROE):

(1.2)

де - рентабельність власного капіталу;

ЧП - чистий прибуток;

ВК - власний капітал.

Цей показник розраховується для наявних та потенційних власників і акціонерів. Він показує, який прибуток приносить кожна інвестована власниками капіталу грошова одиниця, і є основним показником, що використовується для характеристики ефективності вкладень у діяльність того чи іншого виду.

При оцінці рентабельності продажів на основі показників прибутку і виручки від реалізації розраховується коефіцієнт рентабельності щодо всієї продукції в цілому або за її окремими видами.

Введення нових методів списання витрат на собівартість продукції, робіт та послуг без відповідних коригувань визначення ціни виробленої продукції зумовлює необхідність визначати рентабельність виробництва продукції (Р в), згідно із залежністю:

(1.3)

де П - прибуток (кредитове сальдо на рахунку 79 "Фінансові результати" з виробництва відповідної продукції (робіт, послуг);

ВСП - виробнича собівартість продукції;

АВ - адміністративні витрати;

ПВ - витрати на збут.

В свою чергу, виробнича собівартість продукції визначається за формулою:

ВСП = МВП + ВОП + ІВП + ЗВ, (1.4)

де МВП - прямі матеріальні витрати, тис. грн;

ВОП - прямі витрати на оплату праці, тис. грн;

ІВП - інші прямі витрати, тис. грн;

ЗВ - загальновиробничі витрати, тис. грн.

Валова рентабельність реалізованої продукції (RGPM) визначається так:

 (1.5)

де - валова рентабельність реалізованої продукції;

ВП - валовий прибуток;

ВВР - виручка від реалізації.

Валова рентабельність реалізованої показує ефективність виробничої діяльності підприємства, а також ефективність політики ціноутворення.

Операційна рентабельність реалізованої (ROIM) продукції визначається за формулою:

(1.6)

де - операційна рентабельність реалізованої продукції;

ВП - операційний прибуток;

ВВР - виручка від реалізації.

Цей коефіцієнт показує рентабельність підприємства після вирахування витрат на виробництво і збут товарів.

Показник операційної рентабельності є одним із найкращих інструментів визначення операційної ефективності та показує спроможність керівництва підприємства одержувати прибуток від діяльності до вирахування витрат, що не відносяться до операційної діяльності. Цей показник доцільно оцінювати спільно з показником валової рентабельності. Наприклад, якщо протягом кілька років валова рентабельність істотно не змінювалася, а показник операційної рентабельності поступово знижувався, то причина криється, скоріше за все, у збільшенні витрат за статтями адміністративних і збутових витрат.

Чиста рентабельність реалізованої (RNPM) продукції розраховується таким чином:

(1.7)

де - чиста рентабельність реалізованої продукції;

ЧП - чистий прибуток;

ВВР - виручка від реалізації.

У вітчизняній практиці фінансового аналізу використовують саме цей показник рентабельності. Незмінність протягом будь-якого періоду показника операційної рентабельності з одночасним зниженням показника чистої рентабельності може свідчити про збільшення фінансових витрат і одержання збитків від участі в капіталі інших підприємств, або про підвищення суми сплачуваних податкових платежів. Цей коефіцієнт показує повний вплив структури капіталу і фінансування компанії на її рентабельність.

Що стосується показників рентабельності продажів, то судити про їх значення, не маючи даних про значення аналогічних показників по галузі, немає сенсу. Доцільно аналізувати лише зміну цих показників у динаміці.

У процесі аналізу необхідно вивчити динаміку вищенаведених показників рентабельності та здійснити їх порівняння зі значеннями аналогічних коефіцієнтів по галузі, а також з показниками рентабельності конкурентів.

Зростання показника операційної рентабельності продажів з одночасним зниженням показника чистої рентабельності продажів у нашому випадку свідчить про збільшення частки податку на прибуток у загальній сумі прибутку підприємства. Такі тенденції мають стати стимулом для керівництва підприємства щодо проведення робіт з мінімізації податкових платежів. Справедливості заради слід зауважити, що можливості підприємства в цьому питанні дуже обмежені. Тіснішим є зв'язок цього показника з політикою держави у сфері оподаткування [10, с. 407-410].

Поглиблену (багатофакторну) оцінку умов формування окремих агрегованих показників дозволяє отримати інтегральний фінансовий аналіз, а саме Дюпонівська система оцінки ефективності використання капіталу підприємства.

В основному варіанті американської моделі пірамідального аналізу системи Du Ponda за вихідний пункт приймається синтетичний показник рентабельності власного капіталу підприємства. Схема пірамідального аналізу зображує загальні зв'язки показника рентабельності майна та рентабельності власного капіталу. Цей комплексний показник розкладається на складові як з огляду на фінансові результати, так і на вартість майна, вкладеного у виробництво. Оцінюючи взаємозв'язок між об'єктами аналізу, доцільно розглянути структуру капіталу промислового підприємства за способами цього формування [12, с. 285].

Оскільки існує безліч показників рентабельності, найбільш поширеним за кордоном вважається рентабельність власного капіталу. В основі модифікованої схеми факторного аналізу фірми "Du Pont" покладено таку детерміновану модель:

(1.8)

Або у вигляді формули:

RROЕ = Rhpm * Риідд'* Kзал (1.9)

де Rhpm - чиста рентабельність продажів, %;

Риідд - ресурсовіддача, %;

Кзал - коефіцієнт фінансової залежності, %.

З наведеної моделі видно, що рентабельність власного капіталу підприємства залежить від трьох факторів першого порядку: чистої рентабельності продажів, ресурсовіддачі, структури джерел коштів, інвестованих у підприємство. Значущість цих показників пояснюється тим, що вони в певному розумінні узагальнюють усі сторони фінансово-господарської діяльності підприємства: перший фактор узагальнює Звіт про фінансові результати, другий - актив Балансу, третій - пасив Балансу [11, с. 410].

Відношення прибутку до основних виробничих фондів і оборотних засобів характеризує рентабельність підприємства (Рп). Її можна обчислити за формулою:

(1.10)

де Рп - рентабельність підприємства;

П - прибуток;

ОВФ - основні виробничі фонди;

ОЗ - оборотні засоби.

Як випливає з формули, рівень рентабельності прямо пропорційний обсягу виробленої продукції (про що свідчить величина прибутку) та обернено пропорційний вартості використаних основних виробничих фондів й оборотних засобів. У зв'язку з цим рентабельність є інтегральним показником ефективності роботи підприємства. Зростання рентабельності виробництва відповідає інтересам як окремого підприємства, так і суспільства загалом [13, с. 150].

Рентабельність окремих виробів розраховується як відношення прибутку від виробу до собівартості самого виробу [14, с. 21].

(1.11)

де Рi - рентабельність одиниці і-того виду продукції;

Ці - ціна одиниці продукції і-того виду;

С і - собівартість одиниці продукції і-того виду [4, с. 389].

На практиці зміна рентабельності окремих видів продукції відбувається під впливом різних факторів.

Фактори зміни ціни реалізації і собівартості виробу вважаються факторами першого порядку, а всі інші - факторами другого порядку. Визначення впливу факторів першого порядку проводиться методом ланцюгових підстановок або методом абсолютних різниць.

Вибір технічних прийомів аналізу здебільшого залежить від характеру зв'язків між явищами. Якщо взаємозв'язок між результативним показником та факторами, що його визначають, має функціональний характер, в аналітичній практиці використовують прийоми елімінування. За функціональної залежності відповідному значенню фактора відповідає чітко визначене значення результативного показника. За стохастичної залежності зміна факторної ознаки дає кілька значень функції [14, с. 21].

Коефіцієнт рентабельності активів показує, скільки грошових одиниць витратила фірма для отримання однієї грошової одиниці прибутку і розраховується за формулою:

(1.12)

де Ра - коефіцієнт рентабельності активів;

ЧПр - чистий прибуток;

СрВАк - середньорічна вартість активів [15, с. 109].

На сучасному етапі для проведення аналізу ефективності роботи підприємства інколи використовують й такі додаткові показники, як:

а) бюджетна рентабельність продукції (в%) як співвідношення сумарної величини податків та платежів, які підприємство сплачує в державний та місцевий бюджети, а також цільовим фондам, до виручки від реалізації продукції з врахуванням ПДВ, акцизного збору;

б) бюджетна рентабельність виробництва (в%) як співвідношення сумарної величини податків та платежів, які підприємство сплачує в державний та місцевий бюджети, а також цільовим фондам, до середньорічної вартості основних засобів, нематеріальних активів, а також середньорічного розміру обігових коштів;

в) рентабельність виробництва з доданої вартості (в%) як співвідношення сумарної величини податку на додану вартість до середньорічної вартості основних засобів, нематеріальних активів, а також середньорічного розміру обігових коштів;

г) рентабельність продукції за потоком грошових коштів (в%) як співвідношення сумарної величини податку на додану вартість, амортизаційних відрахувань, що включені до собівартості продукції, до виручки від реалізації продукції;

д) рентабельність виробництва за потоком грошових коштів (в%) як співвідношення сумарної величини податку на додану вартість, амортизаційних відрахувань, що включені до собівартості продукції, до середньорічної вартості основних засобів, нематеріальних активів, а також середньорічного розміру обігових коштів підприємства;

є) рентабельність продукції з доданої вартості (в%) як співвідношення величини доданої вартості (чистої продукції підприємства) до виручки від реалізації продукції підприємства [16, с. 75].

Рентабельність є одним з найважливіших показників, що характеризують діяльність підприємства і показує, скільки прибутку отримує підприємство на одиницю вкладених коштів. Тому підприємство перебуває у постійному пошуку шляхів підвищення рентабельності своєї діяльності. Важливим аспектом пошуку шляхів підвищення рентабельності є є визначення факторів збільшення норми рентабельності.

Усі фактори впливу на рентабельність підприємства розподіляються на дві групи: внутрішні (виробничі) та зовнішні (ринкові). Перші з них повністю залежать від підприємства. Цього не скажеш про другу групу, адже компанія не може вплинути на загальний ринок. Тому всі і вдаються до регулювання виробничих процесів, заробітної плати та інших факторів.

Рентабельність у першу чергу залежить від структури собівартості продукції. Знаючи та контролюючи її, можна ефективно використовувати інструменти впливу. Погано піддаються контролю втрати від браку, проте вони позначаються не лише на рентабельності. Збільшується кількість браку - стає тривалішим виробничий цикл, зривається графік замовлень і т.д. Що більшою є частка ручної праці на виробництві, то більшим буде відсоток браку внаслідок, як правило, низької кваліфікації персоналу або фізичного зносу обладнання.

Не останнє місце у групі виробничих факторів посідає швидкість обігу оборотних засобів. Скорочується термін обігу - прискорюється повернення коштів. Це означає, що виробництво збільшуватиметься, практично маючи ту саму кількість оборотних засобів. Розширюючи виробництво, підприємство концентруватиме у себе більший прибуток, а отже, матиме більшу рентабельність. Не варто забувати про елементарне удосконалення технологічного процесу, організацію праці, зменшення частки ручної праці тощо.

Рівень ціни і рентабельності змінюється під впливом співвідношення попиту та пропозиції, якщо не враховувати інші регулювальні методи держави та великих гравців ринку. А таке співвідношення регулюють споживачі та виробники, саме тому прямо впливати на ці фактори підприємство не може, проте їх важливість не заперечує. Під впливом ринку ціни вирівнюються, тому програють ті підприємства, що мають високу і собівартість. Натомість, монополісти можуть самостійно регулювати рівень цін, і а отже, свою норму рентабельності.

Маючи загальні уявлення про підвищення рентабельності, ми шукаємо шляхи деінде і не помічаємо елементарних речей. Приміром, практика аутсорсингу - на вітчизняних підприємствах його не звикли використовувати. Проте в деяких випадках це чи не 100 - відсотковий фактор збільшення рентабельності.

Інколи прагнення зекономити призводить до закупки неякісних матеріалів, що позначається на якості продукції та її собівартості. Адже матеріал неналежної якості часто потребує додаткової обробки. Це втрата і часу, і грошей.

Безконтрольність сезонних та тимчасових робітників теж впливає на якість та кількість праці. Іноді продуктивність праці сезонного працівника є значно меншою, ніж витрати на його утримання. До речі, про заробітну плату: її вплив на рентабельність відомий. Проте часто ми не думаємо про "приховані платежі": оплату понаднормового часу, вихід у свята чи вихідні, лікарняні, оплату простоїв, освоєння робочого місця - от і отримуємо результат, який у 1,5-2 рази більший за запланований. Все через погану організацію праці. Інша річ, коли така оплата справді викликана потребами технологічного процесу. Хоча виокремити її одразу майже неможливо. Зазвичай все стає відомо пізніше, під час розрахунку собівартості. Бувають ситуації ще гірші - коли вся система оплати праці на підприємстві є неефективною, коли продуктивність праці є нижчою від рівня заробітної плати. В таких випадках без негайної зміни методів нарахування та виплати заробітної плати не обійтися.

Ситуації, наведені вище, - це лише крапля у морі. Зазвичай невміле управління рентабельністю на підприємстві призводить до неправильного розвитку бізнесу.

Проблемою вітчизняної економіки є відсутність ефективних реформ. Хоча навіть якщо вони проведені, це не означає, що буде результат. Доказом може слугувати втілювана податкова реформа-її погано розуміють у сфері бізнесу, причому всіх розмірів. У нас держава майже не підтримує вітчизняного виробника, якого добиває ще й масовий імпорт. Залишається недоступним "доступне" кредитування. До того ж фінансова криза показала непідготовленість нашого бізнесу, його небажання підвищувати ефективність, модернізуватися тощо. Звісно, мова не йде про абсолютно весь бізнес, проте все-таки переважну його більшість.

За такої системи управління мало хто розраховує на чіткий підхід до зменшення собівартості. У виробників залишається єдина, на їхню думку, можливість регулювати норму рентабельності - зменшувати заробітну плату своїх працівників, адже решту ресурсів вони купують та споживають за світовими цінами, а деякі ще й за більшими. Проте утримувати позитивну рентабельність підприємства шляхом здешевлення робочої сили неможливо. Ці ресурси можуть швидко закінчитися. І тоді українську продукцію на світових ринках ніхто не купуватиме. До речі, рентабельність галузей української економіки, судячи з даних Держкомстату, не така вже й велика. Багато галузей мають від'ємну рентабельність, багато - до смішного низьку.

Інвестиційну політику вітчизняного бізнесу після кризи відрізняє більша розбірливість, кошти спрямовуються переважно у реальний сектор економіки, в галузі, що мають високий темп обігу оборотних засобів, а отже, більшу рентабельність - сільське господарство, легка промисловість, різні послуги тощо.

Пошук шляхів підвищення рентабельності є дуже важливим аспектом діяльності фірми, який дозволяє їй зберігати конкурентоздатність у риночному середовищі. Проте не менш важливим етапом діяльності менеджера є планування рівня рентабельності.

2. Аналіз рентабельності підприємства на прикладі конкретного підприємства

Для проведення дослідження за базове прийняте товариство з обмеженою відповідальністю "Діорит", зареєстрованого у Краматорському виконкомі від 06.03.1995 р. № 55 р, код ЄДРПОУ 23033083.

Підприємство створено з метою отримання прибутку шляхом задоволення потреб фізичних та юридичних осіб всіх форм власності у виробленій продукції та товарах, послугах та роботах, які визначені предметом діяльності товариства.

Основними видами діяльності підприємства є:

будівництво;

ремонтні, проектно-будівельні, налагоджувальні роботи;

надання послуг в сфері побутового обслуговування (ремонт побутової, обчислювальної та медичної техніки, засобів зв'язку, промислового, будівельного та транспортного обладнання);

виробництво будівельних матеріалів;

здійснення оптової та роздрібної торгівлі непродовольчими товарами;

обладнання, художнє та дизайнерське оформлення приміщень для соціальних, виробничих та представницьких нужд;

Вказані в цьому пункті види діяльності можуть здійснюватися також у зовнішньоекономічній діяльності відповідно до законодавства України. На види діяльності, що підлягають ліцензуванню, підприємство придбає ліцензію.

Підприємство є юридичною особою з дня його державної реєстрації, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банківських установах, печатку, штампи та інші реквізити.

Підприємство здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, веде статистичну звітність в затвердженому законодавством України порядку. Ведіння бухгалтерського обліку покладається на бухгалтера по наказу директора. Підсумки господарської діяльності підприємства відображаються у річному звіті та балансі. Річний звіт по операціям підприємства та баланс складаються в строки, передбаченні чинним законодавством України.

Підприємство та його посадові особи несуть встановлену законодавством відповідальність за достовірність даних у річному звіті та балансі.

Підприємство є власником: майна; продукції, виробленої підприємством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів, а також іншого майна, набутого в результаті діяльності, що не суперечить законодавству. Джерелом формування майна є:

грошові та матеріальні внески власника;

доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності:

доходи від цінних паперів;

кредити банків та інших кредиторів;

придбання майна іншого підприємства, організації;

інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Діорит" має відокремлене майно, а саме: машини, устаткування, транспортні засоби, технологічні розробки, інше майно.

Підприємство самостійно визначає перспективи розвитку, планує та здійснює свою діяльність, виходячи з попиту на вироблену ним продукцію, роботи, послуги та необхідності забезпечення виробничого та соціального розвитку підприємства.

Підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і тарифами, що встановлюються самостійно або на договірній основі. Підприємство самостійно встановлює форми, системи, розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників.

Метою діяльності підприємства є отримання прибутку для реалізації економічних і соціальних інтересів членів трудового колективу шляхом найбільш ефективного використання майна, що належить їм, засобів в процесі їх спільної виробничої, комерційної, посередницької і іншої діяльності, а також впровадження нових технологій, залучення вітчизняних і іноземних інвестицій для насичення ринку продукцією.

Соціальні та трудові права працівникам підприємства гарантуються чинним законодавством. Працівники підприємства підлягають соціальному забезпеченню у порядку та на умовах, передбачених чинним законодавством України.

Основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства є прибуток. Прибуток утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних і прирівняних ним витрат, а також витрат на оплату праці. Чистий прибуток, одержаний після покриття вказаних витрат, а також розрахунків з кредиторами, державним і місцевим бюджетами, залишається в повному розпорядженні підприємства.

Вихідними даними для аналізу рентабельності досліджуваного підприємства є дані, які наведено у таблиці 1.

Таблиця 1. - Вихідні дані для проведення аналізу рентабельності підприємства

Показник за рік	Одиниця виміру	Умовне позначення показника	2014	2015
1 Прибуток до оподаткування	тис.грн	ПОП	1120	1030
2 Чистий дохід	тис.грн	ЧД	6430	6560
3 Середня вартість основних виробничих фондів	тис.грн	Ф	45100	44500
4 Середня вартість оборотних активів	тис.грн		7176	8859,9

Далі розрахуємо рентабельність активів як відношення прибутку до оподаткування до середньої вартості активів.

Отже,

РА 2014 = 1120 / 7176 х 100 = 15,6%

РА 2015 = 1030 / 8859,9 = 11,6%

Коефіцієнт фондовіддачі вираховується як відношення чистого доходу підприємства до середньої вартості основних виробничих фондів. Він показує, скільки отримано коштів виручки на одну гривню вартості основних засобів.

В 2014 році цей показник дорівнює:

Кфв 2014 = 6430 / 45100 = 0,14

Кфв 2015 = 6560 / 44500 = 0,15

Коефіцієнт фондомісткості обернений до попереднього і характеризує обсяги основних фондів, які використовуються для виробництва товарів у певній галузі, та опосередковано в інших галузях, пов'язаних з їх виробництвом внаслідок суспільного поділу праці .

Кфм 2014 = 45100 / 6430 = 7,01

Кфм 2015 = 44500 / 6560 = 6,78

Коефіцієнт оборотності активів демонструє ефективність використання активів компанії. Коефіцієнт є співвідношенням між виручкою і середньорічною сумою активів. Значення показника говорить про те, скільки товарів і послуг продано за досліджуваний період на кожну гривню використаних активів.

Коа 2014 = 6430 / 7176 = 0,9

Коа 2015 = 6560 / 8859,9 = 0,74

Тривалість обороту визначають співвідношенням кількості днів у розрахунковому періоді до коефіцієнта оборотності

То = 360 днів / 0,9 = 400 днів

То = 360 / 0,74 = 486 днів

Коефіцієнт залучення оборотних активів розраховується як відношення середньорічної вартості оборотних активів до виручки від реалізації продукції

Кзоа 2014 = 7176 / 6430 = 1,12

Кзоа 2015 = 8859,9 / 6560 = 1,35

Прибуток на 1 грн. чистого доходу розраховується як відношення прибутка до оподаткування до виручки від реалізації продукції без ПДВ. Отже,

П на 1 грн. 2014 = 1120 / 6430 = 0,17 грн.

П на 1 грн. 2015 = 1030 / 6560 = 0,16 грн.

Далі в таблиці 2 проаналізуємо динаміку змін розрахованих вище показників.

Таблиця 2 - Показники рентабельності підприємства

Показник за рік	Одиниця виміру	2014	2015	Абсолютне відхилення	Відносне відхилення
1 Прибуток до оподаткування	тис.грн	1120	1030	-90	91,96
2 Чистий дохід	тис.грн	6430	6560	130	102,02
3 Середня вартість основних виробничих фондів	тис.грн	45100	44500	-600	98,67
4 Середня вартість оборотних активів	тис.грн	7176	8859,9	1683,9	123,47
5 Рентабельність активів	%	15,6	11,6	-4	74,36
6 Коефіцієнт фондовіддачі		0,14	0,15	0,01	107,14
7 Коефіцієнт фондомісткості		7,01	6,78	-0,23	96,72
8 Коефіцієнт оборотності активів	раз	0,9	0,74	-0,16	82,22
9 Тривалість обороту	дні	400	486	86	121,50
10 Коефіцієнт залучення оборотних активів		1,12	1,35	0,23	120,54
11 Прибуток на 1 грн. чистого доходу (рентабельність ЧД)	%	0,17	0,16	-0,01	94,12

Отже, за наведеними розрахунками можна зробити наступні висновки.

За звітний період прибуток до оподаткування зменшився на 90 тис. грн.. і склав в 2015 році лише 91,96% від прибутку 2014 року.

При цьому чистий дохід від реалізації проукції зріс на 130 тис. грн.. і склав 102,02% реалізації 2014 року.

За досліджуваний період середня вартість основних виробничих фондів зменшилась на 600 тис. грн.., а вартість оборотних активів зросла на 1683,9 тис. грн.. і склала під кінець 2015 року 123,47% до 2014.

Рентабельність активів за цей період зменшилась на 4 тис. грн..

Коефіцієнт фондовіддачі в 2015 році склав 107,14% до 2014 року, а коефіцієнт фондомісткості напроти зменшився на 4,28% .

Це привело до зменшення в 2015 році коефіцієнта оборотності активів, а тому виріс показник тривалості обороту, який в 2015 році склав аж 486 днів.

Зростання цього показника показує, що у підприємства є великі проблеми зі збутом готової продукції і оборотом коштів.

Коефіцієнт залучення оборотних активів зріс за досліджуваний період на 0,23, прибуток на 1 грн. чистого доходу зменшився і склав лише 94,12% до показника 2014 року.

Рентабельність виробництва продукції розрахуємо за наступною формулою:

Розрахунок рентабельності виробництва наведено в таблиці 3

Таблиця 3 - Розрахунок рентабельності виробництва

Показник	Прибуток на 1 грн. чистого доходу	Коефіцієнт фондоємкості	Коефіцієнт залучення оборотних активів	Рентабельність виробництва гр.2 / (гр..3 + гр..4)
1	2	3	4	5
2014	0,17	7,01	1,12	0,02
2015	0,16	6,78	1,35	0,02

Отже, за досліджуваний період показник рентабельності підприємства майже не змінився. Але це дуже низький показник рентабельності виробництва. Тому можна зробити висновок про те, що ТОВ "Діорит" працює на межі своїх можливостей.

3. Резерви покращення рентабельності підприємства

Показники рентабельності і прибутковості мають загальну економічну характеристику, вони відображають кінцеву ефективність роботи підприємства і продукції, що випускається їм.

Існує багато чинників, що визначають величину прибутку і рівень рентабельності. Ці чинники можна підрозділити на внутрішні і зовнішні.

Зовнішні - це чинники не залежні від зусиль даного колективу, наприклад, зміна цін на матеріали продукцію, тарифів перевезення, норм амортизації і т.д. Такі заходи проводяться в загальному масштабі і сильно впливають на узагальнювальні показники виробничо-господарської діяльності підприємств.

Щоб постійно забезпечувати зростання прибутку, треба шукати невикористані можливості його збільшення, тобто резерви зростання.

Резерви збільшення прибутку є можливими:

Ё за рахунок збільшення обсягу випуску продукції (робіт, послуг);

Ё за рахунок зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції;

Ё за рахунок економії і раціонального використання коштів на оплату праці робітників та службовців;

Ё за рахунок запровадження досягнень науково-технічного прогресу, в результаті чого зростає продуктивність праці.

Іншим важливим напрямком пошуку резервів збільшення прибутку є зниження витрат на виробництво та реалізацію продукції.

Рентабельність є результатом виробничого процесу: вона формується під впливом чинників, пов'язаних з підвищенням ефективності оборотних коштів, зниженням собівартості і підвищенням рентабельності продукції і окремих виробів.

Загальну рентабельність підприємства необхідно розглядати як функцію ряду кількісних показників-чинників: структури і фондовіддачі основних виробничих фондів, оборотності нормованих оборотних коштів, рентабельності реалізованої продукції.

Резерви підвищення рівня рентабельності, як правило, групуються по трьох напрямах:

Ё зниження собівартості окремих видів продукції за рахунок зменшення матеріаломісткості, трудомісткості, збільшення фондо-віддачі; скорочення адміністративно-управлінських працівників,

Ё збільшення прибутковості (прибутку від реалізації продукції) підприємства за рахунок зростання об'ємів виробництва і реалізації, поліпшення структури і якості продукції.

Ё збільшення кінцевого балансового прибутку в результаті зниження собівартості реалізованої продукції і усунення втрат від іншої реалізації і нереалізаційних заходів.

Резерви збільшення суми прибутку і рентабельності пов'язані з напрямками господарювання підприємства, тому важливим є детальне вивчення масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю підприємства.

Головні внутрішні і зовнішні чинники підвищення ефективності діяльності підприємства:

1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють статичний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції.

2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої діяльності.

Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технологічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаженні в часі.

3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції, раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками.

Пропоновані підприємством для реалізації продукти мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники - керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюється діловим мотиваційним механізмом на підприємстві, підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства, що забезпечує необхідну специфікацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності будь-якої складної виробничо-господарської системи.

7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективним для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства.

Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах позитивного досвіду.

8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства. Від цього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві.

9. Державна економічна і соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є: практична діяльність владних структур; різноманітні види законодавства; фінансові інструменти (заходи, стимули); економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності) тощо.

10. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах, як склад та технічний рівень основних фондів; масштабів виробництва та діяльності; склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації.

Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва. При цьому обов'язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх.

Резерви зростання прибутку і рентабельності практично невичерпні, оскільки не зупиняється розвиток науки і техніки, постійно удосконалюються форми і методи організації виробництва і праці. У завдання аналітиків входить розширення і вдосконалення методів пошуку резервів, особливо резервів зростання прибутку за рахунок інтенсифікації виробництва.

Висновки

рентабельність капітал прибуток собівартість

У процесі виконання курсової роботи були виконані наступні завдання:

1) розраховані показники рентабельності діяльності ООО "Діоріт";

2) проаналізована структура рентабельності;

3) аналіз зміни рівня рентабельності в період з 2014 по 2015 роки;

4) пошук шляхів підвищення рівня рентабельності.

На основі проведеного аналізу господарської діяльності ООО "Діоріт" можна зробити наступні висновки:

1) Насамперед, не можна не помітити, що рентабельність підприємства у 2009 році, порівняно з 2008 роком, значно зменшилася, а по ряду показників підприємство було збитковим. Проте вже в 2010 році підприємство змогло подолати кризу, і не лише вийшло на рівень беззбитковості, а й стало прибутковим за всіма аспектами діяльності.

2) У ході аналізу були виявлені резерви зростання рівня рентабельності діяльності ООО "Діоріт" за рахунок таких факторів:

1. За рахунок модернізації обладнання підприємства.

2. За рахунок зниження собівартості товарної продукції.

3. За рахунок оптимізації структури реалізації продукції.

Список використаної літератури

1. П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердж. наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 №87 (зі змінами та доповн).

3. Господарський кодекс України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 304 с.

4. Баканов М.И., Шеремет А.Д . Теория экономического анализа: Учебник. - 4-е изд., доп. и перераб. - М.: Финансы и статистика, 2005. - 368 с.

5. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. - К.: НИКА-ЦЕНТР, 2003.

6. Васильева Л.С. Финансовый анализ: учебник / Л.С. Васильева, М.В. Петровская. - М.: КНОРУС, 2006. - 544 с.

7. Заруба О.Д. Основи фінансового аналізу та менеджменту: Навчал.посіб. - М-во освіти України та ін. - К., 2005. - 276 с.

8. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. - 3-тє вид., стереотип. - К.: МАУП, 2003. - 152 с.

10. Ковалев А.И., Привалов В.П. Анализ финансового состояния предприятия. - 2-е изд.; - М., 2004. - 241 с.

11. Костирко Р.О. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. - Х.: Фактор, 2007.

12. Литвин Б.М., Стельмах М.В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. - К.: "Хай-Тек Прес", 2008. - 336 с.

13. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. посібник. -К.: КНЕУ, 2005. - 132с.

14. Мних Є.В. Аналіз фінансового стану і фінансових результатів діяльності підприємств: Навч. посібник. - К.: НМК ВО, 2003 - 159 с.

15. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. - Минск: ИП "Экоперспектива", 2005. - 189 с.

16. Холод З.М., Чорняк О.З. Методика фінансового аналізу діяльності підприємств різних організаційно-правових структур ВПК України. - Львів: Фенікс, 2007 р. - 395 с.

Размещено на Allbest.ru

...