Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Київський національний університет будівництва і архітектури

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА З дисципліни: Основи підприємництва і малого бізнесу

На тему: «Підприємницька праця і проблеми її становлення в Україні»

Київ 2017



Вступ

Ні за кордоном, ні в нас поки ще не створена загальноприйнята економічна теорія підприємництва, хоча потреба в такій теорії давно вже стала досить насущно. "Три хвилі" розвитку теорії підприємницької функції -- так умовно можна охарактеризувати розвиток процесу наукового осмислення практики підприємництва.

"Перша хвиля", що виникла ще в XVIII в., була пов'язана з концентрацією уваги на несенні підприємцем ризику.

"Друга хвиля" у науковому осмисленні підприємництва пов'язана з виділенням іноваційності як його основної відмітної риси.

"Третя хвиля" відрізняється зосередженням уваги на особливих особистісних якостях підприємця (здатність реагувати на зміни економічної і суспільної ситуації, самостійність у виборі і прийнятті рішень, наявність управлінських здібностей) і на ролі підприємництва як регулюючого початку в економічній системі, що врівноважує.

Сучасний етап розвитку теорії підприємницької функції можна віднести до "четвертої хвилі", поява якої пов'язується з переносом акценту на управлінський аспект в аналізі дій підприємця, а отже -- з переходом на міждисциплінарний рівень аналізу проблем підприємництва.

Розвиток підприємництва є необхідною умовою розвитку держави.

Все вищесказане обумовлює актуальність теми, яка має назву: “ Підприємницька праця і проблеми її становлення в Україні ”.

Мета роботи - дослідити розвиток підприємницької діяльності в Україні, проаналізувати вплив на неї різних факторів.



Розділ І. Сутність підприємництва і умови його існування

1.1 Поняття підприємця і підприємництва

Демократизація економічної системи створює можливості для розвитку плюралізму форм господарювання, що, в свою чергу, урізноманітнює підприємницьку діяльність.

Підприємництво як система економічних відносин у вітчизняній економічній літературі до недавнього часу не розглядалося. І це не випадково. Адже командно-адміністративна система несумісна зі свободою господарювання. економіка підприємництво держава

В економічній науці панувало вульгарне уявлення про підприємництво. Воно характеризувалося як система відносин, властивих капіталістичній економіці, як явище експлуататорське за своєю суттю.

На практиці підприємництво заборонялося. Ставлення до ділових людей було дуже настороженим, а нерідко й ворожим. Що ж стосується дрібного підприємництва, то воно теж заборонялося законом і вважалося кримінально карним діянням.

Водночас зарубіжний досвід, сучасні тенденції економічного прогресу переконливо доводять, що сьогодні без винахідливих, ділових людей, без розвитку різних форм підприємницької діяльності подальший рух уперед неможливий. У сучасних умовах, коли здійснюється перехід від командно-адміністративних до економічних методів господарювання, підприємництво виступає основним напрямом удосконалення господарської діяльності і важливою умовою створення ринкового середовища.

Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємця. Саме тому в економічній літературі при з'ясуванні суті підприємництва значна увага приділяється характеристиці поняття "підприємець".

Адам Сміт у своїй праці «Причини багатства народів» писав, що «людина має на меті лише власний інтерес, переслідує лише власну вигоду; при цьому вона також спрямовується невидимою рукою до цілей, які зовсім не входили в її наміри. Переслідуючи свої власні інтереси, вона часто більш дієвим способом служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо прагне служити їм».

Так можна сказати і про підприємця, адже він, можливо, навіть не усвідомлюючи, служить інтересам суспільства.

По-перше, підприємництво -- це дієвий важіль зміни структури економіки. Підприємець виробляє саме ті товари та надає саме ті послуги, за які споживачі будуть готові йому заплатити. Це важливо особливо для нашої перехідної економіки, де підприємництво сприяє реструктуризації народного господарства, спрямуванню виробничих потужностей на продукування саме того, що необхідно споживачам.

По-друге, підприємництво -- це явище, для якого характерна конкурентна боротьба. Підприємці, змагаючись між собою за споживацьку прихильність, поліпшують якість своєї продукції, знижують ціни, пропонують післяпродажне обслуговування тощо.

По-третє, підприємництво -- це каталізатор економічного розвитку суспільства. Основний показник економічного розвитку країни -- валовий внутрішній продукт, який показує загальну суму всього обсягу кінцевого виробництва в країні за певний період часу. Підприємці, прагнучи одержати максимальні прибутки, намагаються продати якомога більше своєї продукції, тим самим збільшуючи валовий продукт країни.

По-четверте, підприємництво -- це стимул економії та раціонального використання усіх видів ресурсів. Оскільки інститут підприємництва ґрунтується на приватній власності, підприємці прагнуть мінімізувати витрати з метою максимізації власного доходу. Від цього виграє суспільство в цілому, адже обмежені ресурси використовуються при цьому найефективніше.

Крім того, підприємець розв'язує багато соціальних проблем суспільства. Він створює робочі місця, розв'язує тим самим проблеми зайнятості, сплачує податки, що дає змогу державі виконувати свої функції[9, c. 163].

Поняття "підприємець" близьке такому економічному поняттю, як "господар". Адже господар - не лише той, хто не розбазарює своє майно, а й той, хто намагається його примножити і заради цього сам займається підприємницькою діяльністю або доручає цю справу іншому.

Збіг понять власника й підприємця характерний передусім для дрібного підприємництва. У великому виробництві, як правило, відбувається диференціація власників і підприємців. Керівник підприємства, що виконує підприємницькі функції, може й не бути власником (наприклад, у випадках акціонерної або державної форми підприємництва). В основі розмежування функцій власника й підприємця лежить відокремлення капіталу-функції від капіталу-власності.

Підприємницька діяльність -- безмежне поле застосування зусиль та здібностей. Вона різноманітна, як різноманітні й людські потреби. Численні прояви підприємництва можна згрупувати на такі види підприємницької діяльності, як виробниче, комерційне, посередницьке, фінансове та страхове підприємництво.

Виробниче підприємництво -- найважливіший вид підприємницької діяльності, спрямований па виробництво товарів та надання послуг. Цю діяльність проводять підприємства або окремі підприємці, які випускають різноманітну продукцію, виконують роботи та надають послуги.

Комерційне підприємництво виконує товарно-грошові та торгово-обмінні операції, які здійснюються у вигляді угод з купівлі-продажу товарів.

Посередницьке підприємництво передбачає діяльність установ та окремих осіб, які посідають місце між виробником і споживачем, допомагаючи їм знайти одне одного і одержуючи за це винагороду у вигляді комісійних.

Фінансове підприємництво має об'єктом купівлі-продажу специфічний товар -- гроші та цінні папери. Страхове підприємництво -- це діяльність, пов'язана з формуванням грошових фондів та їх використанням для відшкодування збитків у передбачених страховою угодою випадках для надання допомоги громадянам та юридичним особам [5, c. 83-84].

1.2 Функції та умови існування підприємництва

Головна суспільна функція підприємця зводиться до вивчення потреб суспільства та їх задоволення.

У ринковій економіці саме підприємець першим повинен розгадати, які товари й послуги завтра знадобляться покупцям.

Його діяльність дає суспільству такі переваги:

· по-перше, підприємець, як правило, завжди має можливість досягти кращих результатів, тому що він є висококваліфікованим спеціалістом, який добре знає свою справу. Саме вміння примножувати багатство, розвивати свої здібності та здатність інших людей до творчості, раціонального використання наявних ресурсів вигідно вирізняє його в суспільстві;

· по-друге, підприємець може краще працювати "на споживача". Прогнозуючи його запити, він намагається виходити не лише з поточних, а й з майбутніх потреб і спрямувати суспільне виробництво на їх задоволення;

· по-третє, лише підприємець здатний організувати виробництво таким чином, щоб затрачені ресурси дали найбільшу віддачу. Отже, задоволення суспільних потреб тут досягається найефективнішим способом. Тому інколи не без підстав підприємця порівнюють з полководцем, який здатний з меншими силами виграти бій у кількісно переважаючого його ворога.

Виходячи із зазначених характеристик підприємця, підприємництво можна визначити як уміння починати й вести справу, генерувати і використовувати ініціативу, зважуватися на ризик, долати протидію середовища тощо. Воно виступає головним чином як прояв економічної та організаційної творчості й новаторства.

Економічна та організаційна творчість і новаторство - це серцевина підприємництва, а тому можна запропонувати таке визначення цього поняття.

Підприємництво - це певна система функціонування підприємства, основу якої становлять демократичні форми його економічної діяльності, забезпечення для нього права ініціативи у виборі сфер, форм і методів господарювання, економічної, організаційної та технічної творчості і новаторства. В центрі даної системи знаходиться підприємець - компетентний господарник, здатний забезпечити організацію ведення господарства на базі найновіших досягнень економічної і технічної науки.

Отже, природу підприємця не слід пов'язувати з його посадою чи суспільним становищем. Вона визначається високим професіоналізмом, умінням ризикувати, здатністю прогнозувати; створювати нові якісні товари, технології, послуги, об'єднувати людей, розвивати в них культуру й здібності до творчості та раціонального використання наявних ресурсів тощо.

Підприємцем може бути: дрібний власник, керівник акціонерного товариства, кооператор, орендар і т. д. Підприємницькою діяльністю може займатися як окрема особа, так і група людей (колективне підприємництво).

Законом України "Про підприємництво" передбачено, що суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України та інших держав, не обмежені законом у працездатності або дієздатності, а також юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність". Водночас не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, а також органів державної влади й управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємців[9, c. 240-242].

Різні форми підприємництва мають свої особливості. Але загальним для всіх є ініціатива, прагнення отримати вигоду, вміння ризикувати. Чималу роль у підприємництві відіграють і психологічні мотивації економічної діяльності, наявність і значення яких не так давно заперечувалося вітчизняною економічною теорією.

Підприємництво може розвиватися лише в певному економічному середовищі. Насамперед воно передбачає наявність у суб'єкта чітко визначеної сукупності прав і свобод щодо вибору виду господарської діяльності та джерел її фінансування, планування, доступу до ресурсів, організації й управління, збуту продукції тощо. Йдеться про економічну автономію підприємства. Вона фактично означає відмову від командних методів вирішення господарських завдань. Ці методи здатні забезпечити тільки тимчасовий комерційний успіх, який потім перекривається значними економічними втратами. Тому держава через систему законодавства, фінансово-кредитні важелі може лише здійснювати економічне регулювання підприємницької діяльності, але не втручатися в неї.

Підприємництво передбачає у господарника наявність прав власності на засоби виробництва, продукт і доход. Одержання прибутку - важлива мета для підприємця. Однак це не самоціль. Для нього головне - використання прибутку для ще більшого його зростання шляхом розширення, модернізації, структурної перебудови виробництва. В умовах підприємництва змінюється співвідношення між матеріальною заінтересованістю і мотивацією трудової діяльності. Для підприємця останнє висувається на перший план.

Підприємництво має ґрунтуватися на певних економічних важелях, які реально забезпечували б, а не просто декларували самоуправління, свободу господарського вибору, можливість інвестування доходу тощо. Іншими словами, має існувати ринково-конкурентний режим господарювання. Необхідна також система діючих законів, які захищали б підприємництво й забезпечували б стабільне ринкове середовище та стійкі "правила гри" на ринку[14, c. 22-25].

Названі умови підприємницької діяльності значною мірою передбачені в Законі України "Про підприємництво". У ньому, зокрема, зазначається, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Тут же сформульовані такі принципи підприємництва:

· вільний вибір діяльності;

· залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

· самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін відповідно до законодавства;

· вільний найом працівників;

· залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

· вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

· самостійне здійснення підприємцем як юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частини валютної виручки на свій розсуд.

Розробка правових норм і відповідного законодавства щодо розвитку підприємництва - сьогодні одне з найважливіших завдань, від оперативного вирішення якого залежить перехід до цивілізованих форм господарювання.

Досвід розвинутих країн переконливо доводить, що сьогодні підприємництво - найпрогресивніша система ведення господарства незалежно від соціально-економічного устрою суспільства,

Функції підприємництва різноманітні.

По-перше, це - гнучка форма організації виробництва, яка оперативно реагує на потреби ринку, найновіші досягнення НТП сприяє своєчасним структурним зрушенням в економіці тощо. Наприклад, тривалий час вважалося, що досягнення НТП найповніше реалізують великі фірми. Однак це переважно було характерним для першої половини XX ст.

Сучасний же розвиток розвинутих країн переконливо доводить, що сам НТП, як і ефективна реалізація його досягнень, неможливі без широкої підприємницької діяльності, без використання найрізноманітніших форм організації виробництва.

По-друге, підприємництво - така форма господарювання, за якої утверджується почуття господаря кожного учасника суспільного виробництва. Ще до недавнього часу в економічній літературі переважала думка, що підприємець - це "капіталіст", "ділок", "рвач". Однак родове поняття "господар" включав в себе багато економічних суб'єктів: не лише капіталіста, а й дрібного виробника, керівника підприємства, кооператора, орендаря, селянина-власника, кваліфікованого спеціаліста, робітника, власне, кожну ділову людину. Без широкого розвитку економічних умов підприємництва утвердження почуття господаря неможливе.

По-третє, підприємництво, якщо розуміти його як дійову організаційно-господарську творчість, як уміння вести справу, сприяє вільному розвитку працівників, вихованню в них почуття чесності, порядності, сумлінності, впровадженню демократичних принципів суспільного й економічного життя, самоуправління і т. д.

По-четверте, широкий розвиток підприємництва застерігає від суб'єктивізму й волюнтаризму і найповніше відповідає вимогам природно-історичного процесу суспільного розвитку. Він об'єктивно обумовлений рівнем розвитку продуктивних сил і відповідним характером відносин власності. Це проявляється, зокрема, в тому, що завжди рівень усуспільнення виробництва в різних галузях неоднаковий, а отже, передбачає наявність різних форм власності та необхідність різноманітних методів підприємницької діяльності.

Праця і підприємницька діяльність

Праця і підприємницька здатність в економічній теорії вважаються різними факторами виробництва, які приносять їх власникам дохід у вигляді зарплати і прибутку. Подібний дохід слід відрізняти від доходу від володіння даним бізнесом, який можна назвати нетрудовим, як, скажімо, орендну плату, дивіденди по акціях, відсотки по облігаціях або депозитними вкладами. Хоча, звичайно, нетрудовий дохід, що отримується в даний час, не виключає того, що в минулому людина купила дохідні активи на гроші, зароблені власною працею. Складніше з винагородою за ризик, притаманний будь-якому підприємництву: трудовим подібний дохід назвати складно (інакше ставки в тоталізаторі чи інше участь в азартній грі теж слід було б вважати працею); до нетрудових ж його можна віднести хіба що за аналогією з доходами від ризикових активів. Дохід від інвестицій у венчурний бізнес, ризикований за визначенням, є нетрудовим як дохід від інвестицій в такий актив; трудовий дохід приносить лише діяльність, і якщо вона здійснюється у сфері підвищеного ризику, це нічого не змінює по суті.

Підприємницький праця не має головною рушійною силою особисте збагачення. Ті, хто, не внісши внеску у створення національного продукту, заробили на його перерозподілі і зароблені гроші вклали не у виробництво, а в особисте споживання ("особняки" і "мерседеси"), є "новими росіянами", а не підприємцями.

Існує чимало визначень підприємництва і підприємця (табл. 1.3). В одних підкреслюється неминучість ризику:

* "підприємець - це людина, що діє в умовах ризику і реалізує можливість отримати прибуток з наявності розбіжності між ринковим попитом і пропозицією" (Р. Кантильон, 1775);

* "підприємець - це енергійна людина, що діє в умовах помірного ризику" (Д. Маклелланд, 1961 г.);

* "підприємець - це менеджер в самому широкому сенсі цього слова" (А. Маршалл, 1993 г.).

Відокремлення менеджерської функції стає можливим внаслідок того, що "робоча сила" для ведення комерційних справ у вищій мірі неспеціалізірованності: в більшості галузей технічні знання та навички стають з кожним днем все менш суттєвими у порівнянні з такими широкими, непідвладними спеціалізації особистими якостями, як здатність правильно приймати рішення, оперативність, винахідливість, обережність і наполегливість у здійсненні мети;

* "підприємець - це людина, що використовує будь-яку можливість з максимальною вигодою" (П. Друкер, 1964 г.);

* "підприємець - як людина, здатна знайти нові, більш ефективні способи задоволення існуючих потреб". У такому визначенні підприємництво має багато спільного з творчістю: "творчість - це здатність інтегрувати дискретні елементи знань у нові комбінації, раніше невідомі" (Б. Карлофф).

Найвідомішим є визначення Й. Шумпетера: "Підприємець - це новатор, який реалізує нові технології". Підприємцем, згідно з його позиції, може бути і керівник соціалістичного підприємства, і поміщик, і вождь племені; інакше кажучи, ця фігура постає внеисторической. У рамках же ринкової економіки підприємець аж ніяк не обов'язково повинен бути фабрикантом або промисловцем. Підприємницькі функції виконують і селянин, і ремісник, і особи вільних професій, тобто представники різних верств. "Бути підприємцем, - пише Й. Шумпетер, - значить робити не те, що роблять інші. Підприємець ламає старий традиційний кругообіг задля становлення нового, що забезпечує динамізм економічній системі. Щоб бути здатним до виконання підприємницької функції, індивід повинен володіти рядом специфічних рис, як -то: гострота бачення, вміння йти вперед поодинці, йти непроторованою дорогою, володіти ініціативою, авторитетом, даром передбачення, впливу на інших людей ".

У зв'язку з формуванням ринкових відносин у вітчизняній економічній літературі також намітився великий інтерес до дослідження категорії "підприємницького праці", який реалізується за такими напрямками.

Перше - це визначення підприємницької праці як самостійної ініціативної економічної діяльності, орієнтованої на отримання прибутку.

Орієнтація на отримання прибутку є в рамках цього напрямку домінуючим фактором, що забезпечує виживання господарської одиниці. Присутність елементів новаторства в підприємницькій діяльності не викликає заперечень, але вони не відносяться до спонукальних мотивів господарювання.

Другий напрямок, не заперечуючи наявності прибутку як мети підприємницької діяльності, в якості ведучого ознаки, визначального сутність підприємництва, виділяє "сукупність відносин з приводу здійснення нових комбінацій ресурсів і досягнення на цій основі найбільшої ефективності виробництва".

Так, Є. В. Омельченко говорить про те, що підприємницька праця повинна забезпечувати досягнення як особистої вигоди суб'єкта діяльності, так і суспільної користі.

До третього напрямку можна віднести роботи Ф. М. Русинова,

А. Панаріна, які розглядають підприємництво не як звичайну трудову діяльність, а як творчу активність. Суб'єкти цієї діяльності володіють певним способом мислення, особливим стилем і типом господарської поведінки. Основні риси підприємницької діяльності - новаторство, орієнтація на зміни, творча енергія та ін. Двигуном підприємництва називаються потреби і інтерес.

Четвертий напрямок дослідників розглядає підприємництво як систему господарської діяльності. Его напрямок представлено роботами П. Д. Половинкина, В. Є. Савченко.

Зазначені автори виділяють в категорії підприємництва трьох органічно взаємопов'язані компоненти - особистісну (підприємець), економічну (процес отримання надприбутку) і організаційно-економічну (організація і управління процесом виробництва, обміну, розподілу).

Підсумовуючи, можна сказати, що роботи вітчизняних авторів враховують накопичений за кордоном досвід: категорія підприємництва зв'язується або з власністю (як у класиків), або з інноваційним розвитком (як у Й. Шумпетера), або з творчим духом та енергією (М. Вебер, В. Зомбарт).

Таким чином, підприємець за своєю природою - інноватор, людина з особливим социопсихологическим профілем. Його місія - в умінні:

* активізувати дрімаючі економічні можливості, залучити їх в оборот, пустити на благо людям, а не ховатися в тінь, отримуючи надприбуток забороненими методами;

* організувати виробництво, з'єднавши разом економічні ресурси (працю, землю і капітал) для випуску товарів і послуг;

* приймати управлінські рішення, визначаючи, що і як виробляти, де і як реалізовувати і т.п .;

* ризикувати, оскільки будь-яке рішення в умовах свободи вибору пов'язане з ризиком невдачі;

* впроваджувати нововведення, застосовувати нові технології та методи організації виробництва і збуту продукту.

Далеко не кожен роботодавець є одночасно і підприємцем; так як останнього відрізняє постійний пошук нових способів комбінації ресурсів. В умовах ринку немає нічого постійного, все циклічно: за зльотом слід зниження ділової активності, потім знову починається пожвавлення. Невизначеність і нестійкість, постійні зміни породжують ризик як невід'ємну рису підприємницької діяльності. Здійснення змін - це нормальний стан бізнесу. Прийняття більшості рішень у бізнесі пов'язане з ризиком. Рішення, прийняті підприємцем без елементу ризику, по суті справи і не є рішеннями. Відомий японський підприємець Кадзума Татеісі говорив, що коли справа доходила до прийняття рішення, він завжди дотримувався правила "70/30". Якщо на 70% впевнений в успіху справи, дає свою згоду, а що залишилися 30% сумнівів стають стимулятором для розгляду заходів, які слід прийняти у випадку невдачі. Але в наше стрімке століття, додає він, навіть правило "70/30" дещо обмежує свободу дій. Іноді найкращим засобом служить правило "30/70".

Підприємець має право тільки на обгрунтований ризик, який забезпечується в умовах браку інформації його професійною інтуїцією. Банкрутство для підприємця - це не просто втрата ділової репутації, а втрата статусу підприємця.

Реалізація здібностей підприємця до обгрунтованого ризику та інноваційної (теж ризикової) діяльності є основним джерелом підприємницького доходу.

Саме тому дохід підприємця (його прибуток) часто називають різновидом трудового доходу, адже це винагорода за діяльність, за управлінські, організаторські зусилля.

Незважаючи на важливі, сутнісні відмінності між працею і підприємницької здатністю як факторами виробництва, підприємницька діяльність має чимало спільного з діяльністю трудової: досить подивитися на вже розглянуті визначення праці, щоб це помітити.

Якими ж особистими якостями повинні володіти люди, здатні виконувати підприємницьку функцію. Більшість авторів в першу чергу звертають увагу на психологічний склад людини, тип характеру. При цьому підкреслюються дуже різні властивості:

* інтелект і націленість на нове знання (І. Кірцнер);

* уяву і винахідливість (Дж. Шекль);

* особиста енергія і воля до дії (Й. Шумпетер, Ф. Візер);

* поєднання розуму та інтуїції (В. Зомбарт, Дж. Ронен);

* потреба в досягненні (Д. Маклелланд, Дж. Аткінсон);

* підвищена схильність до ризику (А. Тверський, Д. Канеман).



Розділ ІІ. Особливості становлення підприємництва в Україні

2.1 Етапи розвитку підприємництва на території сучасної України

Підприємницькі відносини закладені в українському народі генетично. Протягом усього процесу розвитку всіх сторін громадського життя ступінь розвитку підприємництва, економічна воля й інші фактори, що стимулюють зростання ініціативності суб'єктів економіки відігравали важливу роль. І на сьогоднішній день формування ефективної, конкурентноздатної, соціально-орієнтованої економіки складає стратегічний курс державної політики. Починаючи розділ, присвячений підприємництву на Україні, представляється необхідним виділити етапи розвитку, основні напрямки і проблематику, зв'язані з підприємництвом.

Особливе значення малого і середнього бізнесу виявляється під час перехідного до ринкової економіки періоду, що полягає в стимулюванні структурної перебудови економіки і забезпеченні стабільності суспільства і гарантій на шляху до організованого ринку. В умовах формування орієнтованого ринку, прискорення інституціональних перетворень в економіці Україні проблема становлення ринкових механізмів підприємництва є пріоритетною.

Процес розвитку малого підприємництва на Україні має свої історичні корені і на стадії переходу до ринку має продовження. Для усебічного утвердження принципів підприємництва необхідно використовувати вітчизняний досвід, достатньої багатий і великий.

Підприємництво в Україні народилося ще в часи Рюрика, хоча тоді, як відомо, панувало натуральне господарство. Зачинателями підприємницької діяльності були купці.

Ґрунтуючись на своєму майні й інтуїції, на свій страх і ризик вони налагоджували торговельні стосунки з Візантією, Закавказзям, Середньою Азією, Прибалтикою і Європою.

У XII столітті почали формуватися торгові центри, купецькі об'єднання. Підприємництво з зовнішньоекономічної сфери поступово переноситися на українську територію і починає упроваджуватися у внутрішньогосподарські відносини, спочатку в торговельні, а потім і виробництві.

Переломним моментом у становленні підприємництва вважаємося початок XIX століття. Олександр I видав Указ про вільних хліборобів, що дозволяв поміщикам відпускати селян на волю з землею за викуп.

У Петербурзі був відкритий перший комерційний банк із відділеннями в шести містах Росії. Почали активно створюватися об'єднання підприємців [10, c. 198].

В роки непу вільне підприємництво стало відроджуватися. На частку приватного сектора в ті роки приходилося 27% промислового виробництва і 44% роздрібної торгівлі. Надалі, з 1929 р., вільне підприємництво було згорнуто й оголошено нелегітимним, відбулося повне одержавлення економіки. І вже на рубежі 2-ої половини 80-х років, і особливо після 1991р. підприємництво, вже в рамках суверенної посада тоталітарної України, зароджується знову.

Реальний сектор малого бізнесу почав формуватися з 1986 по 1988 р., після прийняття постанови, а потім і Закону «Про кооперативи». Він і поклав початок розвиткові недержавного малого і середнього підприємництва, в у такий час, коли великі підприємства знаходилися в руках держави. Ряд аспектів діяльності малого підприємництва був визначений Постановою Ради Міністрів УРСР від 22 вересня 1990р. « Про заходи для створення і розвитку малого підприємництва».

Надалі в ході приватизації і підприємства, що належали раніше державі переходять у приватну і приватноколективну власність і на сьогоднішній день можна говорити про сформовану підприємницьку структуру у вітчизняній економіці, регламентованої рядом нормативних актів, таких як Закон України «Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства», «Про господарчі товариства» і інших.

Число малих підприємств (МП) в Україні на кінець 2015р. збільшилося на 18,5% (порівняно з 2014 р.) і дорівнює близько 301 тис. При цьому на 10 тис. наявного населення припадатиме 62 малих підприємства. Кількість підприємців-фізичних осіб становить близько 1,7 млн., тобто зросло на 17% [10, с. 48].

В Україні існує близько 6,7 тис. спільних підприємств із прямими іноземними інвестиціями, у яких працює близько 115 тис. чол., 37,5 тис. фермерських господарств із 67 тис. працюючих. У цілому частка виробництва малих підприємств у ВВП складає біля 11%.

Ринкові трансформаційні процеси в економіці України сприяли відповідним змінам у формах власності малих підприємств. За період з 1991 р. частка малих підприємств із державною формою власності скоротилася з 14% до 2%. У структурі недержавної форми власності частка колективної зросла з 50 до 70%.

По галузевих ознаках малі підприємства переважно зосереджені в торгівлі, суспільному харчуванні - 46%, промисловість - 14%, будівництво - 16%, побутове обслуговування - 5%, інші галузі - 19%..

2.2 Основні труднощі становлення вітчизняного підприємництва

Реформи останніх років відкрили можливість легально займатися приватним бізнесом, діставати прибуток і розпоряджатися ним за своїм розсудом. Прихід у малий бізнес став більш масовим і підприємці зштовхнулися із серйозними проблемами, що характерні для всіх країн світу, але в українському варіанті придбали гіпертрофований характер. Набір цих труднощів відомий: у пресі, у колі фахівців, що вивчають малий бізнес, у середовищі підприємців фігурує список приблизно з двох десятків причин, що перешкоджають розвитку бізнесу, в тому числі малого.

Незважаючи на наявні позитивні тенденції, які набирають силу останнім часом, аналіз стану малого підприємництва в Україні свідчить про те, що суттєвих зрушень у розвитку цього сектора економіки ще не відбулося. Серед головних причин, які стримують його розвиток, можна назвати такі [6, c. 55]:

- відсутність дієвого механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого підприємництва;

- неймовірно важкий тягар оподаткування;

- відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого підприємництва в цілому;

- обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових ресурсів;

- недосконалість механізмів обліку та статистичної звітності малого бізнесу, системи навчання і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності, обмеженість інформаційного та консультаційного забезпечення.

Найболючішою проблемою малого бізнесу сьогодні є його забезпечення фінансовими ресурсами. Приватні благодійні фонди відсутні, союзи й асоціації підприємців не мають у своєму розпорядженні засобів для кредитування малого бізнесу.

Відомо лише 4 потенційно доступних джерела виділення фінансів: Український Фонд підтримки підприємництва, Державний інноваційний фонд, засоби виділені місцевими органами влади для організації свого бізнесу безробітним; засоби місцевих органів влади, що утворяться з відрахувань від вартості приватизованих об'єктів.

Але всі ці джерела вкрай не діючі. Що стосується одержання кредитів у комерційних банках, у якості їхніх клієнтів можуть виступати торгові і посередницькі організації, що мають майно для застави. В останні роки розширюють масштаби діяльності в Україні закордонні і міжнародні фінансові фонди і програми, але вони охоплюють локальні зони і тому не роблять істотного впливу на підтримку малих підприємств.

Потрібно виділити окремо проблему недостатності кваліфікованого персоналу. Підприємці мають обмежений доступ до альтернативних джерел фінансування (бюджетного чи кредитного). Для здійснення виробничого процесу вони змушені купувати ресурси (паливо, електроенергію тощо) за високими цінами, продаючи свою продукцію зазвичай за низькими цінами через недостатню платоспроможність споживача. Тож невипадково, що з часом малі підприємства стають неконкурентоспроможними і зникають.

Слід зазначити, що основним джерелом інвестування для малих підприємств поки що залишаються власні фінансові ресурси та сімейні позики. Звернімо увагу на те, що навіть у найрозвинутіших країнах самофінансування фірм є найпотужнішим джерелом інвестицій, і тільки відносно невелика їх частина (10-20%) проходить через систему інвестиційно-фінансової інфраструктури. Але саме ця частка, що є дуже динамічною та здатна на миттєву реакцію, забезпечує гнучкість економіки. Важелем, що зумовлює зрушення, виступає конкуренція. Однак за умов самофінансування її вплив є неоднозначним. Слабкість або відсутність конкуренції знижує стимули до ризикованих вкладень, а за умов інсайдерської власності (що, безумовно, актуально для України) - також до пошуку зовнішніх інвесторів.

Натомість надто сильна конкуренція зменшує прибуток, позбавляючи таким чином фірми власних інвестиційних ресурсів та знижуючи їх інвестиційну привабливість. Отже, зв'язок може бути як позитивним, так і негативним. Причому знак цього зв'язку опосередковано вказує на переважну роль обмежень, пов'язаних зі стимулами чи ресурсами. Iншими словами, зв'язок між конкуренцією та інвестуванням не завжди міцний, але в жодному разі не негативний. Це опосередковано свідчить на користь того, що в Україні брак стимулів для ефективного інвестування є більш вагомим, аніж брак ресурсів.

Труднощі з реєстрацією відкриття власної справи займають зі списках проблем не останнє місце. Багато бажаючі почати бізнес уже мають необхідну інформацію про процедуру реєстрації, можуть одержати в органах реєстрації, у консультантів-індивідуалів чи в спеціалізованих формах зразки документів і необхідні поради. Проте, по витратах часу, коштів, нервових зусиль, що діє в Україні процедура реєстрації підприємців усе ще залишається громіздкою і зайво ускладненою, особливо в порівнянні з тією, що діє в розвитих країнах.

Діючі бізнесмени відзначають такі проблеми, як труднощі з реалізацією продукції і доступу до сировини і матеріалів. Дуже часто наявна сировина не відповідає двом факторам, а саме: ціновому і якісному. Підприємці виділяють ще дві проблеми, що на їхню думку мають чисто місцеве походження. Це відношення з податковою адміністрацією і чиновниками. Вони відзначають некомпетентність багатьох рівнів службовців, що породжує необґрунтовані претензії, а також неправильне розуміння сутності того, який повинен бути характер взаємин з підприємцями. Через це вони вступають у конфлікти.

Немаловажною проблемою є недостатня власна підготовленість до бізнесу. Це і зрозуміло: адже сфера підготовки підприємництва знаходиться в України в зародковому стані.

Державне регулювання підприємництва забезпечується за допомогою спеціального державно-правового механізму, який складається з:

- організаційно-структурних формувань;

- адміністративно-правових засобів впливу на відносини, що складаються в даній сфері.

Особливу роль серед органів управління у сфері підприємництва посідає Державний комітет України з питань розвитку підприємництва. Створений указам Президента України від 29 липня 1997 року з метою реалізації державної політики щодо розвитку і підтримки підприємництва та ефективного використання наданих підприємцям можливостей. Він є центральним органом виконавчої влади, якому підпорядкована Ліцензійна палата України.

Функції комітету:

- координація діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної з розробкою і реалізацією заходів підтримки і розвитку підприємництва;

- узагальнення практики застосування законодавства щодо питань підприємництва;

- участь у формуванні та реалізації державної політики в галузі розвитку та підтримки підприємництва, а також ліцензування підприємницької діяльності.;

- підготовка пропозицій щодо усунення правових, адміністративних, економічних, організаційних перешкод на шляху розвитку підприємництва;

- підтримка зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва;

- формування пропозицій щодо розміщення державних замовлень серед підприємств недержавних форм власності, в тому числі на конкурсних засадах;

Держава гарантує та підтримує розвиток підприємництва незалежно від його організаційно-правових форм, проголошує рівність всіх форм власності та рівні можливості доступу підприємців до фінансових, матеріально-технічних, трудових, природних та інформаційних ресурсів(ст..12 Закону України «Про підприємництво» ).

Найголовніше значення для розвитку підприємництва мають правила та порядок реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, адже в результаті державної реєстрації здійснюється їх легалізація, набування права та обов'язків, встановлюється відповідний правовий статус.

Органами державної реєстрації є:

1. виконавчий комітет міської рада;

2. районна державна адміністрація;

3. районна міст Києва та Севастополя державна адміністрація.

Якщо засновникам (одним із засновників) суб'єкта підприємницької діяльності є юридична особа, державна реєстрація її підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію.

Іноземна юридична особа відповідним документом засвідчує свою реєстрацію у країні місцезнаходження(витяг із торгівельного банківського або судового реєстру). Цей документ повинен бути засвідчений згідно із законодоавством країни його видачі, перекладений українською мовою та легалізований у консульській установі України.

У разі коли власником суб'єкта підприємницької діяльності є фізична особа ,її підпис на установчих документах засвідчується нотаріусом. Установчі документи подаються до органу державної реєстрації у трьох примірниках (з них два-оригінали), оформлених у встановленому порядку.

Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несе власник або уповноважені ним органи, які подають документи для реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Підставою для взяття суб'єкта підприємницької діяльності на облік в органах державної податкової служби є копія реєстраційної картки, свідоцтво про державну реєстрацію та копію установчих документів(для юридичної особи).

Положення регламентовано скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. Воно здійснюється органом державної реєстрації шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Визначено два види підстав скасування державної реєстрації:

- за заявою власника(власників), якщо ідеться про юридичну особу і за заявою підприємця-громадянани,

- на підставі рішення арбітражного суду.

Рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності суд може прийняти у разі:

- Визнання не дійсними або такими, що суперечать законодавству установчих документів;

- Провадження діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству;

- Несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну його назви організаційної форми, форми власності та місце знаходження;

- Визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом(у випадках передбачених законодавством);

Процедура скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи включає проведення ліквідаційною комісією заходів щодо ліквідації суб'єкта і подання до органу державної реєстрації таких документів:

- заяви(рішення власника)або уповноваженого ними органу чи рішення арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством;

- акта ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом затвердженного органом, що призначив ліквідаційну комісію;

- довідки аудитора, якщо це необхідно відповідно до вимог законодавства для перевірки достовірності ліквідаційного балансу;

- довідки установ банків про закриття рахунків;

- довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку;

- довідки органу внутрішніх справ про прийнятття печаток і штампів;

- оригіналів установчих документів(стату, установчий договір);

- свідоцтво про державну реєстрацію.

Для скасування державної реєстрації підприємство-громадянина необхідна наявність таких документів:

- особової заяви підприємця-громадянина або рішення суду у випадках, передбачених законодавством;

- довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку;

- довідки установ банків про закриття рахунків;

- довідки органів внутрішніх спар про здачу печаток та штампів;

- оригінали свідоцтва про державну реєстрацію.



Розділ ІІІ. Проблеми та перспективи становлення підприємницької праці в Україні

На даний час приватний бізнес в Україні може стати двигуном розвитку економіки, особливо зараз, в період ринкової трансформації, пов'язаної з запланованим реформуванням ринкової сфери. Протягом останнього десятиліття було прийнято ряд законодавчих актів, які відкрили нові можливості для розвитку приватного бізнесу. Поряд з новими перевагами, для українського підприємництва також існує перелік проблем, з якими стикаються гравці бізнес-ринку в цілому світі, проте саме в українських реаліях ці перешкоди набувають гіпертрофованого характеру.

Особливо загрозливими є такі фактори:

· Недосконала державна регуляторна політика щодо суб'єктів підприємництва;

· Високі ставки оподаткування, які останнім часом тільки зростають;

· Обмеження або відсутність фінансової підтримки малого підприємництва;

· Низький рівень перепідготовки та перекваліфікації кадрів, недосконалість консультаційного та інформаційного забезпечення.

· Недостатня кількість кваліфікованого персоналу.

Попри вище перелічені фактори, на даний час існують ще кілька, що мають не менший вплив на сферу підприємництва в Україні - поєднання нових реформ і війни на території країни. За оцінками експертів, новітнє реформування, обіцяне урядом як варіант до вдосконалення економічної системи, на даний час є дуже недосконалим. Серед його недоліків можна назвати недостатню визначеність, надмірне навантаження податками - особливо це стосується суб'єктів малого бізнесу, в яких і так доходи не є надто великими.

Крім цього, українські підприємці відзначають обмежений доступ до сировинних матеріалів та проблеми з реалізацією готової продукції в деяких сферах ринку.

Попри вищевказані недоліки економічної системи у відношенні до суб'єктів підприємництва, для українських представників малого, середнього, а також великого бізнесу відкривається ряд далекоглядних переваг, які вже в найближчому майбутньому обіцяють розв'язати ключові проблеми діяльності.

За порадами міжнародних фінансових організацій, новітнє реформування сектору підприємництва покликане в майбутньому розвивати малий бізнес в Україні шляхом державної допомоги у формуванні стартового капіталу при умові конкурентоспроможної бізнес-ідеї та грамотного бізнес-плану. Також заплановано розробку надання спеціальних податкових пільг, прискорення амортизації та вдосконалення підготовки професійних кадрів.

Крім цього, дуже актуальну проблему кредитування малого і середнього бізнесу, де відсоткові ставки становлять 25% і вище, уряд планує вирішити за допомогою вдосконалення фінансово-кредитної політики, залученням приватних та іноземних інвестицій тощо.

Ще одним позитивним фактором для розвитку підприємництва можна вважати зростання рівня мотивації. За даними вітчизняної статистичної компанії, близько 46% українців вважають, що відкриття власної справи допоможе їм відчути себе фінансово незалежними та самореалізуватися, а 40% українців готові покращити свої практичні навички, щоб у майбутньому зайнятись підприємництвом. Ці показник свідчать про ментальну перебудову свідомості українців, які вже втомились працювати «на когось». Загалом, якщо підсумувати ситуацію в загальному, перспективи для розвитку підприємництва в Україні дуже великі, і як свідчить іноземний досвід, правильна державна політика та бажання самих підприємців-початківців вже за короткий час можуть перетворити країну в потужний бізнес-центр.



Висновки

В даній роботі було досліджено сутність підприємництва як основної форми господарської діяльності, його місію та її роль в соціально-економічному розвитку суспільства. Підприємництво є універсальним інструментом участі мільйонів громадян як в економічному житті власних країн, так і в системі міжнародного розподілу праці, виступає для економічно свідомих громадян як своєрідний засіб існування і стимул до самовдосконалення.

Проведене дослідження правових аспектів цілей підприємницької діяльності дозволяє зробити висновки, що діяльність підприємця спрямована на одержання прибутку. У цьому - економічна сутність підприємництва. Вихідною умовою здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація. Ця процедура значно впливає на розвиток підприємництва в цілому. Проведений аналіз показав, що в даний час в Україні дуже складна і тривала процедура реєстрації й одержання дозволу на початок діяльності, що є перешкодою для розвитку підприємництва. Було визначено цілі створення і розвитку підприємництва та напрямки діяльності, на яких воно засновано. Базовими напрямками діяльності підприємства є вивчення ринку товарів, інноваційна діяльність, виробнича діяльність, комерційна діяльність, післяпродажний сервіс, економічна та соціальна діяльність.

Перспективними вважаються такі напрямки діяльності сучасного підприємства: спеціалізація окремих підприємств (навіть регіонів) на виробництві певного виду товарів, розвиток і застосування високих технологій, використання гнучких виробничих технологій, впровадженням систем комп'ютерного проектування і комп'ютеризованого виробництва.

Також у індивідуальній роботі було досліджено особливості малого підприємства в Україні. У системі заходів виходу з економічної кризи, здійснення переходу до регульованого ринку важливе значення має створення і розвиток малих підприємств. У минулому їхня роль недооцінювалася. Вони вважалися малоефективними, нечутливими до технічних нововведень. Перехід до регульованого ринку змінив ставлення до малих підприємств у розвитку економіки. Мале підприємництво слід розглядати як особливу частину економічної системи, що має власні специфічні функції, завдяки яким воно може стати дійовим джерелом підвищення життєздатності економіки в майбутньому. Розуміння особливостей малого підприємництва, визначення умов його розвитку мають стати підґрунтям для формування національної та регіональної політики його підтримки. Реалізація такої політики здатна не лише максимально підвищити конкурентоспроможність малого підприємництва, а й збільшити його позитивний вплив на економіку в цілому.

Поки що, на жаль, статистичні данні говорять про нерівномірний розвиток суб'єктів підприємництва. Не використані повною мірою потенційні можливості малого підприємництва щодо створення нових робочих місць та вирішення проблем безробіття.

Отже, на сучасному етапі проблема розвитку та регулювання підприємницької діяльності в економіці України, належить до категорії особливо актуальних. Ця тема потребує подальшого розгляду через аналіз вже існуючих теоретичних положень і практичних рекомендацій, що стосуються формування підприємницького сектора, а також через дослідження тенденцій розвитку підприємництва для виявлення справжньої природи цього явища.



Список використаної літератури

1. Бойчик І.М. Економіка підприємства.: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2010. - 25с.

2. Бондар Н.М. Економіка підприємства.: Навчальний посібник. - К.: Видавництво А.С.К., 2011

3. Бусигін А.В. Предпринимательство. - М., 2009.

1. Варналій З.С. Основи підприємництва: навч. посібник / З.С. Варналій. - 3-є вид., випр. і доп. - К.: Знання-Прес, 2009.

4. Василевська Г.В. Податкова політика у регулюванні економічного зростання// "Економіст". - № 2.- 2012.

5. Горбачевська О.В. Проблема підприємництва в економічній теорії / О.В. Горбачевська, Н.Н. Рим // Науковий вісник. - 2014. - №16.1. - С. 242-249.

6. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник /За ред. Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка. - 2-ге вид. -- К.: Вища шк., 1997. - Розділи: 19 §1; 22 §1-2; 25 §4.

7. Основи економічної теорії: Підручник /За ред. С.В. Мочерного. - Тернопіль, 1993. -Теми: 2 §1; 6 §1-3; 14 §2.

8. Сорока І. Підприємець - ключова фігура ринкової економіки //Економіка України. -1992.-№11,с.44-50.

9. Основи економічної теорії: Підручник /За ред. А. А. Чухна. - К., 2011. Розділи: 9, 19.

10. Господарський кодекс України від 16.01.2003 року №436-IV [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=436-15

11. Державний класифікатор України 002:2004 «Класифікація організаційно-правових форм господарювання», чинний від 01.01.2008. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://law.leschishin.org/nor007.php

Размещено на Allbest.ru

...