Формування ринку землі в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА «КРОК»

Коледж економіки, права та інформаційних технологій

РЕФЕРАТ

з дисципліни: економічна теорія

На тему: «Формування ринку землі в Україні»

Зміст

Вступ

1. Сутність та особливості ринку землі в Україні

2. Етапи формування ринку землі в Україні

3. Проблеми та заходи удосконалення формування ринку землі сільськогосподарського призначення

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Питання формування та розвитку ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні стоїть дуже гостро: з одного боку населення цей процес підсвідомо сприйматиме негативно, а з іншого - він необхідний для розвитку та становлення України як розвинутої європейської держави. Через це перед урядом стоїть додаткове завдання: не лише сформувати ефективний ринок землі, що належно виконуватиме свої основні функції, а й перебороти існуючі в суспільстві стереотипи, які гальмуватимуть розвиток ринку в Україні.

Проблемам, присвяченим реформуванню земельних відносин та формування ринку земель сільськогосподарського призначення, надавалася значна увага у вітчизняних публікаціях, зокрема в працях О.І. Гуторова, О.Д. Гнаткович, Д.С. Добряка, Й.М. Дороша, З.Б. Живко, А.Г. Мартина, Л.Я. Новаковського, А.Я. Сохнича, М.Г. Ступеня, В.М. Трегобчука, А.М. Третяка, М.М. Федорова та інших вчених. Проте, ще багато аспектів функціонування ринку земель сільськогосподарського призначення недостатньо вивчені. Це можна пояснити не тільки багатогранністю підходів до досліджуваної теми, а й розкриттям нових чинників впливу на розвиток земельного ринку, що потребує додаткового систематичного дослідження.

Мета роботи полягає в обґрунтуванні особливостей, проблем та перспектив формування ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні.

Задачі дослідження:

- розглянути сутність та охарактеризувати основні особливості ринку землі в Україні;

- навести етапи формування ринку землі в Україні;

- визначити чинники та проблеми проведення земельної реформи в Україні;

1. Сутність та особливості ринку землі в Україні

Одним зі специфічних ринків є ринок землі, який має безліч особливостей, що відрізняють його від інших ринків. Ринок землі - це особлива товарна сфера економіки, де реалізуються економічні відносини щодо купівлі-продажу, оренди і застави, обміну землі, здійснення ефективної господарської діяльності і використання цього економічного ресурсу в контексті екологічної безпеки [6, с.38].

Найбільш цінним природним ресурсом і основною складовою національного багатства будь-якої країни є земля. Близько 27% чорноземів земної кулі розміщені в Україні. Україна має найвищий рівень забезпеченості землею в розрахунку на душу населення серед європейських держав, займаючи при цьому 5,7% території Європи, її сільськогосподарські угіддя - 18,9%, на ріллю припадає 26,9% [1, с. 125]. Високий біопродуктивний потенціал завдяки раціональній структурі землекористування, високому науковому і ресурсному забезпеченню дає змогу виробити на українських землях продуктів харчування для 140-180 млн. чоловік у рік [15, с. 75].

Земельний фонд максимально залучений до господарського обороту, характерною є висока розораність земельних угідь, яка є найвищою у світі. Середній відсоток розораності земель України на сьогодні становить 53,8% [7, с. 112]. У деяких областях України середній показник розораності земель перевищує позначку 80%. Для порівняння, в США цей показник становить 27%, у Франції - 42%, в Німеччині - 33% [9].

На відміну від промислових засобів виробництва, схильних до фізичного й морального зносу, правильне використання землі не тільки не знижує її продуктивних можливостей, а й збільшує їх, визначаючи ринкову ціну земельної ділянки при наявності рентного доходу та ринкового попиту.

Вся земля в межах країни незалежно від форм власності являє собою загальнонаціональне багатство. При цьому держава повинна дбати про те, щоб земля була раціонально розподілена й ефективно використана, оскільки є невідтворюваним та незамінним засобом виробництва.

В Україні, як і в будь-якій інші країні світу, ринок землі виконує три головні завдання:

- забезпечує реалізацію принципу ефективного використання землі;

-формує відношення до землі як до особливої цінності, сприяє збереженню земель і підвищенню їхньої родючості;

- забезпечує розширення доступу селян до землі, головним чином тих, хто здатний ефективно господарювати, виробляти необхідну для ринку сільськогосподарську продукцію [6, с.38].

В той же час на думку О. Криницької основними функціями ринку земель в умовах трансформаційних зрушень є:

- регулююча - яка крізь призму ринкових законів визначає необхідні пропорції використання земельних ресурсів;

- стимулююча - яка активізує землекористувачів до підвищення якості та споживчих властивостей земель як товару;

- розподільча - яка регулює доходи землекористувачів у ринковій економіці відповідно до вартісної оцінки земель та їх якості;

- інтеграційна - яка об'єднує землекористувачів, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки;

- посередницька - яка забезпечує , щоб ринок виступав посередником між державою та землекористувачами;

- сануюча (оздоровча) - ринок очищує суспільне виробництво від економічно слабких та не життєздатних господарських одиниць [8, с.28].

Виконання ринком заявлених функцій розкриває саму суть ринку сільськогосподарських земель. При цьому як свідчить практика аграрного господарювання західних країн, не існує вільного і необмеженого права приватної власності на землю, безконтрольних операцій з купівлею та продажем земель. У зв'язку з цим створення та функціонування цивілізованого ринку сільськогосподарських земель потребує посилення державного регулювання у цій сфері. Державне регулювання ринку землі в національній економіці здатне забезпечити вихід не тільки із аграрної кризи, а й із економічної кризи загалом. Як стверджує світовий досвід, кожний відсоток виробленої в аграрному секторі продукції після всіх стадій перероблення, збільшуючись у ВВП у 3-4 рази, стимулює розвиток усіх суміжних галузей [14].

2. Етапи формування ринку землі в Україні

Останні два десятиліття характеризуються процесом поступового формування правового забезпечення повноцінного та ефективного функціонування земельного ринку в Україні. Це пов'язано з тим, що формування цивілізованого ринку землі - процес дуже складний, поступовий і довготривалий.

Загалом еволюційний шлях становлення ринку землі логічно передбачає декілька етапів (рис. 1).

Рис. 1. Етапи формування ринку земель сільськогосподарського призначення [11, с.145]

На думку науковців, формування ж ринку сільськогосподарських земель в Україні охоплює три етапи [6, с.39]:

1. Перший етап розпочався з 1992 р. і пов'язаний з процесом роздержавлення земель і передачею їх у власність колективним сільськогосподарським підприємствам.

2. Другий етап (почався з 1997 р.) пов'язаний із формуванням приватної власності на землю і ґрунтується на паюванні роздержавлених земель сільськогосподарських підприємств з отриманням земельних сертифікатів. оренда трансформаційний ринок земля

3. Третій етап починається з 2000 р. і характеризується розвитком орендних відносин, підготовкою до іпотечного кредитування; формуванням ефективного правового поля і посиленням ролі держави на ринку землі. Очікується, що кінцевим етапом формування ринку землі стане прийняття Закону України «Про ринок земель» [10], проект якого вже шість років зареєстрований у Верховній Раді України.

Практика аграрного господарювання західних країн підтверджує, що немає вільного і необмеженого права приватної власності на землю, безконтрольних операцій з купівлею і продажем земель. Створення та функціонування цивілізованого ринку сільськогосподарських земель неможливе без участі держави. Держава має створювати сприятливі умови для ефективної роботи, раціонального використання земельних ресурсів, активізації конкурентних переваг ринку, а також забезпечення гарантій та захисту прав суб'єктів на ринку земель. Роль держави на ринку землі проявляється насамперед у прийнятті законодавчих актів, які обмежують право приватної власності [4, c.63].

Однак, на сучасному етапі земельної реформи, як свідчить об'єктивний аналіз експертів (Третяк А.М. та ін.), відбувається безконтрольний розвиток ринкових відносин у земельній сфері внаслідок суперечливості земельного законодавства [12].

Незважаючи на це на нинішньому етапі ринок землі в Україні реалізується завдяки оренді, яка є одним із видів ринкових операцій зі землею. Слід зазначити, що оренда землі є основною формою ринкових операцій із землею на Заході. Наприклад, в Бельгії орендується близько 70% земель, у Франції та Німеччині - більше 60%, а в середньому по країнах ЄС орендовані землі становлять 40% усіх сільськогосподарських земель [5, с.14]. В Україні близько 90% сільськогосподарських угідь є об'єктом орендних відносин. Однак практика орендних відносин в Україні вимагає вдосконалення.

В той же час відсутність в Україні цивілізованого ринку землі негативно впливає на орендні відносини в сільському господарстві, породжуючи коло економічних проблем: відсутність можливостей щодо конкурентного продажу земельних ділянок збільшує пропозицію орендодавців землі, що обумовлює низькі ціни оренди.

3. Проблеми та заходи удосконалення формування ринку землі сільськогосподарського призначення

Спираючись на компетентні оцінки [2-8; 11-14] можна констатувати, що земельна реформа в Україні, яка триває вже понад двадцять років, не є ефективною внаслідок низки причин:

- до цього часу не визначено основні державні орієнтири та механізми правового, економічного, фінансового і соціального розвитку подальших реформ у цьому напрямі, а також шляхів їх забезпечення та реалізації;

- спостерігається відсутність виваженої та системної державної політики та стратегічного планування в сфері земельного законодавства, особливо щодо земель сільськогосподарського призначення;

- ігнорується досвід країн із розвиненою ринковою економікою з орієнтацією на орендно-іпотечні відносини;

- не відслідковується позитивна динаміка щодо здійснення заходів з формування ринкової інфраструктури у сфері земельно-майнових відносин.

В той же час вирішення поточних проблем в аграрному секторі України досить часто пов'язують із завершенням земельної реформи, зняттям мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення, включенням вартості землі в економічний обіг та визнанням її капіталом на рівні з іншими засобами виробництва. Це має сприяти зміцненню і поліпшенню фінансового стану сільгосппідприємств та формуванню ефективного власника-господаря. Однак питання щодо скасування мораторію на купівлю-продаж землі сільськогосподарського призначення поки що не знаходить однозначного вирішення [14, с. 14].

Так, мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення у жовтні 2016 року Верховна Рада України в черговий раз продовжила (до 1 січня 2018 року). Однак слід зазначити, що мораторій не вирішує поставлених перед ним завдань, адже за 20 років його існування законсервована вкрай неефективна аграрна структура. Для вирішення породжених ним проблем необхідне належне державне регулювання купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення, багатий досвід якого існує в країнах з ринковою економікою.

Також стримування повноцінного включення земель сільськогосподарського призначення у економічний обіг на ринкових засадах обумовлено потенційною небезпекою виникнення низки негативних явищ суспільно-економічного характеру, зокрема [8, с.28]:

1) внаслідок масштабного скуповування земель сільськогосподарського призначення монопольними групами.

Слід зазначити, що цей ризик може бути значно зменшений при використанні державою усіх важелів, що передбачені, перш за все, проектом Закону України «Про ринок земель», яким встановлено обмеження щодо максимальної граничної площі земельних ділянок, що можуть перебувати у приватній власності однієї особи для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, чинним Законом України «Про захист економічної конкуренції», а також завдяки ефективного нагляду за ринком земель з боку Антимонопольного комітету України.

2) внаслідок відчуження селянами земельних ділянок сільськогосподарського призначення за ціною, що є істотно нижчою за економічно обґрунтовану.

Однак, цей ризик можна дещо нівелювати, якщо запровадити передбачену проектом Закону України «Про ринок земель» продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення за ціною, яка визначена на підставі експертної грошової оцінки. Знизити ризик цього негативного явища також можна у разі запровадження відстрочки набрання чинності договорами відчуження земельних ділянок із правом кожної зі сторін відмовитись від укладення договору на протязі певного строку.

3) внаслідок акумуляції значних площ сільськогосподарського призначення у власності фінансових установ (комерційних банків) під час переходу заставної землі у власність заставоутримувача.

Фахівці вважають, що такий ризик буде несуттєвим, оскільки зацікавленість комерційних банків у цьому питанні відсутня, а земельні ділянки, на які звернене стягнення, згідно з чинним законодавством підлягають продажу на прилюдних торгах [2].

Як випливає з аналізу літературних джерел, те, що мораторій на продаж землі в Україні скоро буде скасовано та ринок земель сільськогосподарського призначення почне функціонувати є малоймовірним. Економісти вважають, що за нинішніх умов купівля-продаж сільськогосподарських земель є передчасною так як в Україні:

1) відсутній платоспроможний попит на землю;

2) є реальна загроза перетворення землі на об'єкт тіньового ринку;

3) розвиток агропромислового виробництва потребує великих інвестицій, а купівля-продаж «витісняла» б кошти із галузі;

4) необхідно прийняти низку законів, що регулюють ринок землі [6, с.41].

Для розвитку потенціалу земельних ресурсів України необхідно комплексно вирішувати питання формування державної земельної політики, визначити напрями регулювання земельних відносин. У першу чергу необхідно створити правовий простір на ринку землі, систему захисту прав власності для забезпечення економічної безпеки країни та створення привабливого середовища для інвестицій, у тому числі іноземних.

Обов'язковою умовою цивілізованого розвитку ринку землі є ведення державного земельного кадастру й моніторингу земель, але система земельного кадастру до сих пір залишається несформованою. Деякі земельні ділянки не можуть виступати об'єктами кадастрового обліку, оскільки ці земельні ресурси не розмежовані за рівнями власності та залишаються в розпорядженні держави. Крім того, земельні ділянки сільськогосподарських володінь, які залишилися у вигляді паїв, фізично не виділені на місцевості, а отже, вони не можуть бути об'єктами кадастрового обліку та реєстрації. Кадастрова вартість об'єктів економічно недостатньо обґрунтована, адже цей облік в основному орієнтований на технічні та юридичні характеристики [3, c.35].

На думку деяких науковців [11; 13], навіть після того, як мораторій буде частково або повністю знято, запорукою ефективного розвитку ринку стане вдосконалення механізму рентних відносин, який має низку недоліків. Так, удосконалення потребують процеси визначення розмірів та відшкодування збитків при невиконанні орендарем своїх зобов'язань з оренди, поточний контроль за діяльністю орендаря та процес страхування ризиків при передачі землі як активу в оренду.

Подальший розвиток орендних земельних відносин має бути зосереджений у напрямі вирішення питань щодо формування конкурентного середовища, відпрацювання взаємовигідних правил гри між суб'єктами договору оренди; встановлення оптимального розміру орендної плати, форм її виплати, термінів оренди, дотримання сторонами договірних зобов'язань, збереження та раціонального використання орендованих земель, розроблення механізмів залучення орендарями середньо- і довгострокових кредитів, удосконалення земельного законодавства.

Висновки

Як показано у п. 1 роботи, земля є важливим економічним ресурсом, від використання якого залежить економічне зростання, рівень життя і здоров'я нації. Серед інших країн світу Україна дуже виділяється високою часткою землі в ресурсному забезпеченні економічного розвитку, зокрема найвищою у світі розораністю земельних угідь.

З пп. 2-3 ми бачимо, що формування цивілізованого ринку землі є дуже складним і тривалим у часі, вимагає жорсткого регулювання процесу його становлення і розвитку з боку держави, розробки цілої низки нормативних і законодавчих актів.

Досвід України показує, що навіть після проходження кількох етапів (які почались з 1992 року) формування ринку сільськогосподарських земель на сьогодні в нашій державі є незавершеним. Основним питанням, яке потребує детального вивчення і вирішення, є проблема ціни землі, зокрема сільськогосподарського призначення. Залишаються невирішеними питання формування єдиного реєстр і кадастру земель, до сих пір не прийнято Закон України «Про ринок земель» (проект від 2011 року) та не скасовано мораторій на продаж земель.

На етапі реформування земельних відносин, а саме запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення, потрібно зосередитись на ухваленні відповідних законів про землю з визначеним строком введення їх у дію та створенні відповідної інфраструктури, підготовці фахівців. Треба законодавчо заборонити зміну цільового призначення земель та їх нецільове використання, розпродаж земель запасу та резервного фонду, встановити максимальний розмір кожного виду земель, який може бути у власності окремої особи, передбачити відповідальність суб'єктів ринку землі за порушення земельного законодавства тощо.

Список використаних джерел

1. Авраменко Т. П. Ресурсний потенціал земель сільськогосподарського призначення та раціональне його використання / Т. П. Авраменко // Аграрна наука і освіта. - 2006. - Т. 7. - № 5-6. - С. 125-128.

2. Вірченко О.В. Формування та розвиток ринку землі в умовах економічної модернізації : дис. на здобуття наук. ступеня доктора екон. наук : 08.00.01 / О.В. Вірченко. - К., 2014. - 200 с.

3. Гмиря В. Ринок земель сільськогосподарського призначення в Україні: сучасний стан та проблеми розвитку / В. Гмиря, С. Власюк // Економіст. - 2013. - № 3. - С. 34-35.

4. Єрмаков О. Ю. Розвиток регіонального ринку оренди сільськогосподарських земель / О. Ю. Єрмаков, А. В. Кравченко // Економіка АПК. - 2007. - № 6. - С. 10-14.

5. Живко З.Б. Екологобезпечне функціонування ринку сільськогосподарських земель в Україні / З.Б. Живко, О.І. Руда, О.М. Мартин // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія економічна. - 2016. - №2. - С. 36-45.

6. Красовський Г. Я. Розроблення технології визначення коефіцієнтів розораності земельних масивів / Г. Я. Красовський, О. Є. Толчевська // Екологічна безпека та природокористування. - 2014. - Вип. 15. - С. 111-123.

7. Ступень Р.М. Чинники розвитку ринку земель сільськогосподарського призначення / Р.М. Ступень // Збалансоване природокористування. - 2016. - № 1. - С. 141-145.

8. Третяк А. М. Екологія землекористування: теоретико-методологічні основи формування та адміністрування: монографія / А. М. Третяк . - Х. : Грінь Д.С., 2012. - 440 с.

9. Федоров М.М. Земельна реформа і розвиток ринку земельних відносин / М.М. Федоров // Економіка АПК. - 2011. - № 7. - С. 55-60.

10. Шульга О. Формирование рынка земли сельскохозяйственного назначения в Украине / О. Шульга // Вестник Киевского национального торгово-экономического университета. - 2012. - № 1 (81). - С. 13-23.

11. Юрченко А. Стан земельної політики в Україні / А. Юрченко // Державна земельна політика в Україні: матеріали круглого столу «Стан і стратегія сучасної земельної політики в Україні» (м. Київ, 21 травня 2009 року). - С. 75-85.

Размещено на Allbest.ru