Транспортні комунікації як основа формування чинників комунікативності території

Размещено на http://www.allbest.ru/

Транспортні комунікації як основа формування чинників комунікативності території

Транспортні комунікації є одним із провідних факторів формування та розвитку промислових комплексів. Вони не лише слугують основою об'єднання окремих промислових поселень в єдину цілісну складну взаємопов'язану систему, а є також однією з головних передумов розвитку процесів вузлової концентрації, агломерування і зростання на цій основі економічної ефективності промислового виробництва. Нині розвиток комунікацій починає набувати ще більш важливого значення, оскільки він стимулює зростання рівня інформаційної забезпеченості, науково-інноваційної спрямованості, ринково-комерційної активності, міжнародної орієнтованості різних видів людської діяльності.

У класичній економічній географії XX ст. транспортним комунікаціям відводилась одна з провідних ролей у формуванні системи розселення та територіально-виробничих комплексів. Зокрема, щільність шляхів сполучення та їх пропускна спроможність визначали рівень просторової доступності певних ресурсів виробництва (природних, трудових та ін.), а їх конфігурація - особливості формування опорного каркаса системи населених пунктів, об'єднаних на основі складних взаємозв'язків. Відомо також, що транспорт (переважно вантажний) створює своєрідний виробничий ефект, оскільки продукція інших підприємств, віддалених від певної території, надходить до проміжних чи кінцевих споживачів фактично так само, як виготовлена на місці (зрозуміло, з певними транспортними затратами). Нарешті, соціальний ефект транспортних комунікацій у класичному економіко-географічному розумінні полягає у консолідації суспільства, нівелюванні диспропорцій соціально-економічного розвитку, поширенні передового досвіду та інновацій, формуванні ефективних методів регіонального управління.

Із розвитком глобалізованого суспільства та інформаційних технологій значення транспортних комунікацій починає переосмислюватись. Усе більше учених роблять висновки про те, що розвинена мережа транспорту і зв'язку формує своєрідну властивість простору - комунікативність середовища. Вона полягає у створенні специфічних економічно вигідних умов для розвитку різних видів людської діяльності, що виникають на основі зростання функціональної зв'язаності, контактності, консолідованості, модульності, емерджентності, конгломеративності, взаємної проникності та доповнюваності різних елементів соціальних систем. У висококомунікативних точках простору виникають і формуються складні форми територіальної організації суспільства - вузли, агломерації, метрополітенські ареали, мегалополіси та ін. Для них характерні високий рівень розвитку соціального середовища, глибока перетвореність ландшафту, підвищені показники ефективності різних видів людської діяльності та високий ступінь їх інноваційності, піонерності, прогресивності, репрезентативності, ринкової спрямованості, міжнародної орієнтованості, модульності. Це все визначає індекс комунікативності поселень. Він також визначає характер розвитку промислового комплексу території, його інтегрованість, зв'язаність, відкритість зовнішнім факторам, рівень інформатизації та модульності.

В Україні рівень комунікативності окремих поселень безпосередньо залежить від населення міста і зростає зі збільшенням його чисельності (рис. 3.4). Наприклад, найвищий індекс комунікативності мають столиця України м. Київ (10,8 бала), а також низка великих міст - ядр агломерування (Одеса - 8,3, Львів - 6,6, Харків - 6,9, Донецьк - 5, Дніпропетровськ - 5) і вузлів (Запоріжжя - 5,4, Маріуполь - 4, Луганськ - 4, Кривий Ріг - 3,3 та ін.) Цьому сприяли такі чинники:

1) всебічна розвиненість мережі різних видів транспортних комунікацій;

2) високі показники щільності магістралей, інтенсивності руху та пропускної здатності;

3) інтеграція зазначених вище міст до європейських і євразійських транспортних коридорів (ЄМТК № З, ЄМТК № 5, ЄМТК № 9, Гданськ - Одеса, Дунайський водний, ТНАСЕСА). Завдяки високій комунікативності середовище цих міст почало динамічний суспільний розвиток, активізувались ринкові та підприємницькі сили, відбувався стрімкий перебіг соціальних процесів, формувалися прогресивні тенденції в промисловому комплексі, репрезентативність на міжнародному рівні.

Крім того, високий рівень комунікативності притаманний окремим обласним центрам України (Миколаїв, Житомир, Полтава, Івано-Франківськ) і потужним транспортним вузлам: залізничним (Дебальцеве, Сміла, Миронівка, Коростень, Фастів), авіаційним (Бориспіль), морським (Керч, Южне).

Рис. 3.4. Індекс комунікативності міст України

Основним чинником є зручне транспортно-географічне положення. Низький рівень комунікативності спостерігається в малих і середніх містах України, які не мають розвиненої мережі транспорту і зв'язку. Середовище таких міст, унаслідок віддаленості від потоку інформації та обмеженого доступу до основних ресурсів виробництва, менш схильне до активізації ринкових функцій, підприємницької, науково-інноваційної діяльності, розвитку передових високорентабельних галузей промислового виробництва.

Однак в Україні формується певний клас малих і середніх міст, які самі по собі характеризуються невисокими показниками індексу комунікативності, проте внаслідок сприятливого географічного положення для них властивий підвищений рівень економічної ефективності виробництва. Здебільшого це міста, які компактно розташовані в периферійній зоні великих ядр системи розселення. За рахунок розвитку процесів агломерування, зростання скупченості населення і концентрованості різних видів людської діяльності, на основі перетину і взаємного накладання шляхів комунікацій вони підпадають під дію сукупного комунікативного потенціалу території.

Загалом розвиток комунікацій та зв'язку тісно пов'язаний із показниками економічної ефективності виробництва, особливо в середовищі високорозвинених промислових агломерацій України (Київської, Харківської, Дніпропетровсько-Дніпродзержинської). Розвинена мережа шляхів сполучення істотно сприяє формуванню додаткового економічного ефекту розвитку виробництва цих територій, підвищенню інтенсивності ринкових трансформацій та активізації підприємницької ініціативи, зростанню переваг розміщення високорентабельних галузей господарства.

Агломераційний і вузловий ефекти. Сутність промислових вузлів і агломерацій як об'єктів суспільно-географічних досліджень

У процесі формування локальних промислових комплексів, що розвиваються в умовах високого рівня урбанізації та концентрації населення, виникають додаткові фактори зростання економічної ефективності їх функціонування. Вони отримали назву вузлового та агломераційного ефектів. Вузловий ефект виникає за рахунок економії на масштабах виробництва, агломераційний - за рахунок подрібненості й модульності скупчених промислових підприємств. Для його дослідження потрібно з'ясувати, що таке промислові вузли та агломерації.

У розвитку і розміщенні продуктивних сил країни важливу роль відіграють промислові вузли, які в багатьох промислових районах виступають найважливішими формами територіальної організації промислового виробництва. В індустріально розвинених районах формування великих промислових вузлів часто розглядається як найбільш швидкий і економічно вигідний шлях вирішення важливих народногосподарських завдань. У нових промислових районах створення промислових вузлів дає змогу найефективніше залучити до виробництва значні сировинні та паливно-енергетичні ресурси.

В умовах науково-технічної революції значення промислових вузлів як ефективної форми територіальної організації продуктивних сил ще більше посилюється, адже їх формування дозволяє здійснювати концентрований і випереджальний розвиток прогресивних галузей промисловості, оперативно впроваджувати у виробництво останні досягнення науки і техніки.

Створення великих промислових вузлів потребує значних капітальних вкладень протягом тривалого часу, однак після завершення їх будівництва досягається значний народногосподарський ефект і швидко окупаються вкладені кошти. транспортна комунікація агломераційний вузловий

Зосереджені у великих вузлах спеціалізовані виробництва, як правило, міжрайонного значення відрізняються підвищеною фондо- та електроозброєністю, що дає змогу досягти високої продуктивності праці та знизити собівартість продукції.

Важливими є питання оптимізації складу і потужності підприємств промислових вузлів, комплексного поєднання розвитку промисловості і галузей сфери послуг, залучення необхідної кількості будівельників і робітників промисловості, забезпечення мінімальних термінів спорудження об'єктів і максимального скорочення витрат на їх створення. Отже, подальше удосконалення планування формування промислових вузлів є однією з актуальних проблем розвитку продуктивних сил країни.

Наукою доведено, що вузлове розміщення промислових об'єктів різко скорочує всі витрати, а саме: за рахунок кооперування підприємств - до 55 %, при створенні спільних комунікацій - 30, у результаті компактного розміщення об'єктів на території - на 10, за рахунок інших факторів - до 5 %1,

Велике теоретичне і практичне значення має наукове визначення терміна "промисловий вузол". Незважаючи на те, що в науковій літературі трапляються досить різні тлумачення цього поняття, абсолютна більшість учених вважає, що основною ознакою промислового вузла є виробничі зв'язки між підприємствами, які розташовані на території міста або декількох міських поселень.

Промисловий вузол - це комплексне утворення, завдяки якому забезпечується ефективність територіальної організації виробництва. Обов'язковою умовою такого утворення є взаємопов'язане поєднання підприємств на основі спільності використання природних, трудових ресурсів, місцевої матеріально-технічної бази, виробничої та соціальної інфраструктур.

"Підприємства промислового вузла, - зазначав Ю.Г. Саушкін, - мають бути максимально пов'язані між собою в техніко-економічному, в тому числі технологічному, значенні - одне підприємство може переробляти сировину і напівфабрикати іншого, використовувати відходи виробництва, виробляти устаткування, частини машин, деталі для підприємств вузла та ін.".

В основу виявлення й обґрунтування промислових вузлів може бути покладена низка ознак. Головні з них досить повно висвітлені в роботах А.Т. Хрущова. Учений вважає, що до таких ознак належать: ступінь комплексності й особливості спеціалізації виробничо-територіального поєднання; єдність транспортно-географічного положення пов'язаних між собою підприємств; спільність інфраструктури з урахуванням усіх видів виробничого обслуговування (будівельна база, транспортні й енергетичні споруди, підсобні та допоміжні виробництва, водопостачання та ін.); спільність системи розселення людей (населених місць); економічна ефективність територіальної організації виробництва.

З огляду на основні ознаки промисловий вузол - це локалізоване виробничо-територіальне поєднання комплексного характеру, де за взаємного наближення підприємства об'єднані між собою тісними виробничими і виробничо-технологічними зв'язками, спільністю транспортно-географічного положення, спільними системами інфраструктури і населених місць з метою найефективнішого використання матеріальних і трудових ресурсів.

Поняття "промисловий вузол" суттєво відрізняється від понять "промисловий центр" і "промисловий пункт". Останні є нижчими ієрархічними ступенями промислового районування, вони входять до складу промислових вузлів. Тому промисловий вузол може охоплювати, як правильно стверджує багато дослідників, два, три і більше поселень, розміщених на відстані, що доступна для щоденних трудових поїздок населення. У цьому поєднанні насамперед досліджуються закономірності, особливості формування промислового комплексу, взаємодія всіх його складових виробництв із населенням і природою. Важливо також зазначити, що промисловий вузол - це та основа, на якій формуються і розвиваються системи населених місць.

Поняття "агломерація" запозичене для суспільно-географічної термінології з технічних та геологічних наук на початку XX ст. Воно походить від латинського aglomerare - приєднувати, скупчувати, накопичувати. Спочатку цей термін означав скупчення гірських порід (у геології), скупченість клітин мікроорганізмів (у біології), а також спікання дрібних рудних матеріалів для поліпшення їх металургійних властивостей (у металургії). В кожному випадку агломераційні скупчення характеризувались появою нових властивостей системи, в якій тісне концентроване поєднання окремих компонентів створювало додатковий ефект емерджентності.

У географічних науках поняття "агломерація" тривалий час існувало в межах теорії "штандортів" промисловості А. Вебера, де розглядалось як один із факторів формування ефективності виробництва і визначалось як процес концентрації в певній точці простору робочої сили, засобів виробництва і комунікацій. На основі праць А. Вебера та Ю. Кристаллера-Льоша (теорії центральних місць) сформульоване поняття міської агломерації- скупченої висококонцентрованої системи розселення, що виникає на базі великого міста або групи контактно розташованих міст, які створюють значну зону урбанізації та пов'язані тісними виробничими, комунально-побутовими, трудовими, культурними, рекреаційними та природоохоронними зв'язками.

Агломераційні утворення мають характер емерджентної системи і створюють додатковий соціально-економічний (синергетичний, агломераційний) ефект, оскільки в їх середовищі зростає рівень економічної активності населення, підвищується продуктивність праці, темпи розвитку науково-технічного прогресу, рівень комплексності господарства і територіальної інтеграції його складових тощо.

Отже, промислова агломерація - форма територіальної зосередженості виробництва, що сформувалась на основі урбанізованої концентрованої системи розселення. їй властива значна економічна ефективність розвитку промисловості за рахунок використання специфічних соціально-економічних переваг.

Промислові агломерації слід чітко відрізняти від інших форм територіальної зосередженості промисловості, що формуються на базі великих міст, зокрема, від промислових вузлів. На нашу думку, промислова агломерація істотно відрізняється від вузла як за кількісними, так і за якісними критеріями. Насамперед агломерація характеризується наявністю великого, переважно багатофункціонального міста, навколо якого сформувалась високоурбанізована індустріально розвинена прилегла зона (наприклад, Київська, Харківська, Донецько-Макіївська агломерації тощо). Навколо промислового вузла здебільшого немає високорозвиненої зони урбанізації, якій властиві були б потужні промислові функції (приміром, Криворізький, Маріупольський, Дрогобицько-Бориславський вузли та ін.).

В агломераціях простежується чіткий поділ території на ядро та периферійну частину, які розрізняються як за кількісними, так і за якісними показниками розвитку промислового виробництва. В ядрі внаслідок високої концентрації різних видів людської діяльності, дефіциту земельних ресурсів, загострення екологічних проблем і надвисоких показників урбаністичного перетворення середовища промислові функції поступаються розвитку підприємств соціального комплексу вищого рангу, які в таких умовах стають більш економічно прибутковими. В ядрі зосереджуються переважно фінансово-кредитні, ринкові, ділові, підприємницькі, інвестиційні, культурно-мистецькі, освітні, науково-інноваційні, представницькі, репрезентативні, політико-адміністративні та інші види діяльності. Виробничі функції виконують в основному високоінноваційні галузі, а також підприємства, діяльність яких спрямована на забезпечення потреб населення агломерації у різних промислових товарах і продуктах харчування. Периферійна частина агломерацій залишається урбанізованою зоною, в якій сконцентровані переважно виробничі види людської діяльності, що спрямовані на ефективне використання переваг наближення до високорозвиненого соціального середовища ядра.

На відміну від агломерацій, промислові вузли характеризуються меншою концентрацією зазначених вище соціальних функцій і не мають компактної розвиненої периферії. В їх межах можна виокремити високоіндустіральне центральне ядро (ядра) та інколи низку другорядних, доповнюючих та обслуговуючих видів промислової активності за його межами, що мають осередковий характер. Отже, промислові підприємства вузла сконцентровані переважно в межах великого міста (або групи компактно розташованих міст) та не мають тенденцій до децентралізації і периферійного розвитку.

Вузловими утвореннями можна вважати і групу відносно великих ареально (інколи лінійно) розміщених промислово розвинених міст (де за взаємного наближення окремі підприємства об'єднані між собою тісними зв'язками, спільністю географічного положення, розселення та інфраструктури), серед яких немає одного чи декількох лідерів, тобто не відбуваються процеси просторового тяжіння до певної центральної точки простору. Такі вузли є лише компактно розташованими локальними територіально-виробничими комплексами, що сформувались на основі спільного використання певного ресурсу території (здебільшого мінеральної сировини), що і зумовило їх скупчене розміщення. Вони не схильні до інтенсивного агломерування у зв'язку зі значною однорідністю структури виробництва, низьким розвитком центропериферійних відносин, істотними обмеженнями розвитку соціального ринкового середовища тощо. Так, подібні поєднання промислових міст у Донецькій та Луганській областях (по лініях Білозерське - Новогродівка, Селидове - Курахове, Дебальцеве - Шахтарськ, Кремінна - Лисичанськ, Гірське - Алмазна та ін.) не мають розвинених характеристик емерджентності та не утворюють агломерованої зони, що пов'язано із зазначеними вище причинами.

Промислові вузли та агломерації мають різну сукупність провідних факторів розвитку та функціонування. Вузлові утворення формуються переважно на основі ефективного використання природних (земельних, мінерально-сировинних) і/або трудових ресурсів та їх оптимального поєднання з фінансовими та інфраструктурними (наприклад, транспортно-комунікаційними) ресурсами. Вони перебувають на тому етапі господарського розвитку, коли чинники соціального середовища відіграють досить важливу, але не домінуючу роль. На розвиток промислових агломерацій здебільшого впливають соціальні, інформаційні, інноваційні, ринкові, кредитно-фінансові та комунікаційні фактори. їх виняткове значення зумовлене наявністю гіперконцентрованого високодиверсифікованого соціального простору, що сформувався в ядрі агломераційних утворень. Соціальне середовище ядра, поширюючи свій вплив на периферію, приводить до глибокої трансформації галузевої і територіальної структури території.

Зазначені вище фактори розвитку безпосередньо впливають на особливості генезису агломераційних та вузлових промислових утворень. Так, промислові вузли сформувались на основі комплексного використання природно-ресурсних, трудоресурсних (розселенських), транспортно-комунікаційних переваг території. В їх формуванні провідну роль відіграють традиційні фактори економічного зростання - земля, праця, капітал тощо. Промислові агломерації виникають здебільшого на основі ефективного використання соціально-економічних, інформаційних, ринкових, інтелектуальних, інноваційних переваг розміщення, які надає високоурбанізоване середовище. Вони, так би мовити, перебувають на вищому рівні розвитку, за якого фактори природних ресурсів та робочої сили витісняються на другий план.

Наведені вище переваги розміщення зумовлюють різний рівень спеціалізації та диверсифікації промислового виробництва вузлів та агломерацій. Для вузлів властива слабодиверсифікована промислова спеціалізація із переважанням декількох вузькоспеціалізованих видів виробництва. Ці види діяльності отримали більші конкурентні переваги для розвитку в межах певного вузла внаслідок дії зазначених вище природно-ресурсних, трудових і комунікаційних факторів. М.Д. Шаригін визначив за особливостями спеціалізації такі типи вузлів: машинобудівні, текстильно-промислові, пірометалургійні чорних і кольорових металів, гірничохімічні, рідкометальні, гідроенергопромислові, вуглепромислові, нафтохімічні, газохімічні, індустріально-аграрні, лісопромислові та океанічні. А.Т. Хрущов також звертав увагу на звужену спеціалізацію вузлових утворень, виокремлюючи вузли добувної (вугільні, нафтогазові), обробної (машинобудівні, хімічні) промисловостей і змішаного типу (нафтогазохімічні, вугільно-металургійні).

Промислові агломерації характеризуються високодиверсифікованою промисловою спеціалізацією та значною диференціацією окремих видів виробництва. В них скорочується частка сировинних, ресурсномістких та енергоємних видів промислової продукції, зростає частка інноваційних ринково орієнтованих підприємств, що потребують значних затрат інтелектуальної і творчої праці, фінансових ресурсів, високорозвиненого конкурентного середовища. Високу диференціацію промислового виробництва в агломераціях зумовлюють також бурхливий розвиток ринкових процесів, підвищення контактності та комунікативності, міжнародної орієнтованості та кооперування підприємств. Слід зазначити, що зростання диференціації та поширення вузькоспеціалізованих підприємств характеризуються вищими показниками економічної ефективності виробництва, ніж моноспеціалізація та зростання масштабів одного чи декількох виробництв. Учені Заходу звертають увагу також на провідну роль аутсорсингу в процесах промислового агломерування, на основі якого виробничі та інфраструктурні функції окремих підприємств подрібнюються і перерозподіляються між окремими незалежними приватними компаніями, що сприяє посиленню економічної компліментарності, модульності та вузькоспеціалізованої професійності останніх.

Размещено на Allbest.ru