Управління інноваціями

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управління інноваціями



1. Методи оцінки ефективності інноваційних проектів

1 Термін окупності інвестицій. визначається підрахунком числа років, протягом яких інвестиції будуть погашені за рахунок одержуваного доходу (чистих грошових надходжень). найбільш простий з точки зору застосовуваних розрахунків і прийнятний для ранжирування інвестиційних проектів з різними термінами окупності. Однак він має ряд істотних недоліків. По-перше, він не робить різниці між проектами з однаковою сумою загальних (кумулятивних) грошових доходів, але з різним розподілом доходів по роках.

2 Коефіцієнт ефективності інвестицій. розраховується шляхом ділення середньорічного прибутку на середню величину інвестицій. Середня величина інвестицій виводиться діленням вихідної величини інвестицій на два. До переваг простота і наочність розрахунку, можливість порівняння альтернативних проектів по одному показнику. Недоліки не враховує тимчасової складової прибутку.

3 Чиста поточна вартість. Накопичену величину дисконтованих доходів слід порівнювати з величиною інвестицій.

4 Рентабельність інвестицій. дозволяє розраховувати і порівнювати не тільки абсолютні показники (чисту теперішню вартість), а й відносні показники, до яких відноситься рентабельність інвестицій:

5 Метод переліку критеріїв. переліку критеріїв полягає в такому: розглядається відповідність проекту кожному з установлених критеріїв і по кожному критерії дається оцінка проекту.

2. Класифікація інструментів державної підтримки інновацій

Важливими засобами державного регулювання інноваційної діяльності -- інструментами державної підтримки інноваційної діяльності мають бути:

- національні науково-технічні програми;

- державне замовлення в науково-технічній сфері;

- державна науково-технічна експертиза;

- бюджетне фінансування інноваційних процесів;

- патентно-ліцензійна діяльність;

- стандартизація та сертифікація продукції в науково-технічній сфері;

- формування науково-технічних кадрів;

- створення системи науково-технічної інформації.

3. Види інноваційних стратегій підприємства та їх характеристика

В інноваційному менеджменті розрізняють:

1. Базові стратегії - модель поведінки підприємства в цілому й окремої стратегічної господарської одиниці (СГО) в тій або іншій конкретній ринковій ситуації. Наприклад, стратегія вибору ринків; стратегія конкуренції на обраному ринку. І далі на обраному ринку: досягнення переваги в конкуренції на основі лідерства в якості продукції; лідерство в цінах; ринкова спеціалізація; ринкова кооперація.

2. Функціональні стратегії - комплекси заходів і програм для окремих функціональних сфер і підрозділів підприємств. Вони мають підпорядковане значення і є по суті ресурсними програмами, що забезпечують практичну реалізацію базових стратегій.

Крім того, за класифікацією X. Фрімана, існуєшість типів інноваційної стратегії підприємства: наступальна, захисна, імітаційна, залежна, традиційна, “за нагодою”.

Наступальна інноваційна стратегія охоплює: активні НДДКР, орієнтовані на маркетинг; стратегію злиття; стратегію придбання. звичайно потребують кредитних інвестицій і, отже, більше використовуються на підприємствах, що мають достатньо високий фінансовий потенціал, кваліфікований склад менеджерів і творчого науково-технічного потенціалу.

Захисна відображає реакцію підприємства на дії конкурентів і побічно на потреби і поведінку споживачів.

Імітаційна пов'язана з копіюванням технології виробництва продукції фірм-піонерів. Використання цієї стратегії, не дуже віддалене в часі від першого використання базової інновації, як правило, пов'язане з придбанням ліцензії на виробництво такого продукту.

Залежна визначається тим, що характер технологічних змін на підприємстві залежить від політики інших фірм, які виступають як основні в коопераційних технологічних зв'язках. “Залежні” підприємства не роблять самостійних спроб змінити свою продукцію, оскільки вони тісно пов'язані з вимогами до неї провідного підприємства.

Традиційна означає відсутність технологічних змін на підприємстві. На традиційних виробництвах закріплюються певні інноваційні форми на тривалий період їх “життєвого циклу”. як осмислена відмова від оновлення продукції внаслідок ретельного аналізу ринкової ситуації і стану конкурентів, але традиційна стратегія не уникає власне інноваційної поведінки, оскільки вона пов'язана з удосконаленням форми і сервісу традиційної продукції.

Інноваційна стратегія “за нагодою” пов'язана з використанням інформації і можливостей, які виникають у зовнішньому середовищі підприємства. Характерною рисою цієї стратегії є відсутність власної науково-технічної діяльності. Такий тип поведінки ще називають “стратегією ніші”, оскільки перевага полягає в знаходженні особливої ніші на існуючих ринках товарів і послуг, яка має споживача з нетиповими, але значно різноманітними потребами.

4. Можливості та переваги малих фірм в розробці інновацій

Ефективність малих фірм, що займаються науково-дослідними і дослідно-конструкторськими розробками, частіше буває трохи вище, ніж у великих організацій, при освоєнні того чи іншого нововведення, яке не вимагає значних коштів і великих колективів, коли невелика група фахівців може працювати без використання складного і дорогого дослідницького обладнання. Успіх малого підприємництва можна пояснити наступними причинами, таких як: поглиблення спеціалізації в наукових розробках; малі інноваційні підприємства займаються розробкою та освоєнням інновації в тих областях, які здаються для великих фірм або неперспективними, або занадто ризикованими; малі фірми охоче беруться за освоєння оригінальних нововведень, оскільки при випуску принципово нової продукції знижується значення великих наукових підрозділів з усталеними напрямками досліджень (такі колективи важче перемкнемо, на оригінальне відкриття). Наприклад, компанія «Тандем комп'ютерс» першою освоїла і вийшла на ринок з комп'ютерами з подвійним процесором, хоча цією проблемою протягом декількох років займалася корпорація ІВМ. Питомі витрати на НДДКР у невеликих високотехнологічних фірм нерідко в кілька разів можуть перевищувати аналогічний показник великих фірм, що сприяє більш швидкому та ефективному появи на ринку їх інновацій. Винахідницьким групам в таких фірмах доводиться працювати в областях, де вони не є професіоналами, так як невелика фірма не може тримати, фахівців з багатьох галузей знання, а це часом сприяє появі нових, оригінальних ідей і абсолютно несподіваною підходу до вирішення проблем. Малі фірми, як правило, прагнуть будь-якими засобами вийти на ринок і завоювати певне положення. Великі ж фірми іноді не освоюють навіть винахід, розроблене у власних наукових підрозділах, зважаючи на ризик отримання недостатньо високої норми прибутку, яка може не покрити потерн.



5. Класифікація інновацій

1. За ступенем раціональності (інноваційним потенціалом):

1. Базові (радикальні) - поява нового продукту який дає імпульс розвитку галузі;

2. Поліпшуючі (середні винаходи, що мають місце на фазах упровадження нових видів виробництв).

3. Псевдоінновації (направляються на часткове покращення застарілих поколінь техніки).

2. За змістом:

1. Продуктові (новий матеріал) - орієнтується на виробництво і використання нових продуктів у сфері виробництва та споживання.

2. Процесні (нові технології виробництва, методи організації виробництва).

3. Ринкові інновації (відпрацьовують нові сфери застосування продукту, або сприяють реалізації продукту).

3. За типом нововведень:

1. Матеріально-технічні.

2. Соціальні.

3. Економічні.

4. Організаційно-управлінські.

5. Правові.

4. За новизною:

1. Нові для галузі у світі.

2. Нові для галузі в країні.

3. Нові для підприємств.

5. За сферою застосування:

1. Управлінські (вдосконалення ОСУ, методів прийомів освоєння виробничої інновації продукту).

2. Промислові (орієнтовані на розширення виробничої потужності).

3. Економічні (спрямовані на зміну, модернізацію обладнання).

4. Торгівельні (Використання нових методів цінової політики нових форм взаємовідносин з постачальниками).

5. Соціальні (пов'язані з поліпшенням умов праці соціального забезпечення).

6. Технологічні (спрямовані на створення і освоєння продукції, технології матеріалів, модернізацію обладнання).

6. За сферою діяльності підприємства:

1. Інновації на вході в підприємство як систему - цільові, якісні, або кількісні зміни у виборі чи використанні ресурсі підприємства.

2. Інновації на виході з підприємства - зміни в результатах вибору діяльності (виробничі послуги, технології).

3. Інновації системної структури - цільові зміни у виробничих процесах.

7. За етапами НТП:

1. Наукові.

2. Технічні.

3. Технологічні.

4. Конструкторські.

5. Виробничі.

6. Інформаційні.

8. За ефективністю:

1. Економічна.

2. Соціальна.

3. Екологічна.

4. Наукова-технічна.

5. Інтегральна.

Основними критеріями класифікації інновацій мають бути ті, що враховують:

1. Належність набору класифікаційних ознак для аналізу і кодування.

2. Можливість кількісного визначення критерію.

3. Наукову новизну і граничну цінність запропонованої ознаки класифікації.

9. За рівнем об'єктів та суб'єктів сприйняття:

1. Абсолютна новизна - фінансується за відсутності аналогів даної інновації.

2. Відносна новизна - іншою було застосовано на інших об'єктах, або здійснено оновлення одного з елементів вибору системи.

3. Умовна новизна - виникла в наслідок не звичайного сполучення раніше відомих елементів.

4. Суб'єктивна новизна - новизна для певних споживачів які раніше не були знайомі з даним продуктом.

10. За причинами виникнення:

1. Реактивні - інновації, що забезпечують конкурентоспроможність фірми на ринку, виникаючи як реакція на нові перетворення.

2. Стратегічні - інновації, впровадження яких має випереджувальний характер з метою отримання конкурентних переваг у перспективі.

6. Сучасні світові тенденції розвитку інновацій

Сучасна ринкова модель економіки базується на інноваційному типі розвитку, для якої характерно:

· Інтелектуалізація виробничої діяльності.

· Використання власних інформаційних технологій.

· Екологічність.

· Творчість кадрів.

· Добробут населення.

Сьогодні світовий ринок високих технологій становить приблизно 2 трильйони $, з яких на США припадає 39%, Японія - 30%, Німеччину - 16%.

Результатом інноваційної діяльності є інтелектуальний продукт, без якого неможливо створити конкурентноспроможне виробництво та продукцію. Тому найважливішою економічною метою передових компаній є підтримання здатності національної економіки до інноваційного розвитку й ефективного використання найважливіших технологій. Цей процес відображається динамічною наукомісткістю виробництва.

Наукомісткість виробництва визначається як відношення витрат на дослідження і розроблення до обсягу продажу. Саме цей показник використовується для класифікації галузей і виробництв за ступенем наукомісткості.

7. Зарубіжний досвід державного регулювання інноваційної діяльності

Держава може використовувати різні форми активізації розвитку інноваційної сфери: від програм сприяння поширенню знань до стимулювання трансферу новітніх технологій. Напрацювання розвинутих країн у цій сфері передбачають підтримку інноваційного розвитку за різними сценаріями і напрямами.

У Південній Кореї та Японії основними агентами економічного зростання вважають великі промислові групи. Тому держава активно підтримує їх прагнення диверсифікувати свою діяльність на основі наукомістких технологій, щоб підвищити частку експорту в загальному обсязі своєї продукції. Ця підтримка особливо відчутна у сфері технічної освіти, для чого розробляють і реалізують різноманітні державні програми, в тому числі ініційовані місцевими органами управління. Так створюють умови для підвищення інтелектуального і креативного рівня працівників, що зумовлює їх зацікавленість у реалізації власних можливостей. Як правило, найкращі умови для цього створені в потужних корпораціях, де акумулюється значний науково-технічний потенціал країни. Це сприяє, з одного боку, технологічному прориву на важливих напрямах науково-технічної діяльності, а з іншого -- наступній диверсифікації вдалих і потенційно продуктивних ідей, на яких ґрунтуються інновації.

В Ізраїлі, де ставку в державній економічній політиці роблять на малий високотехнологічний експортоорієнтований бізнес. Основними агентами економічного зростання вважаються комерційні високотехнологічні фірми, тому державна підтримка зосереджена у сфері їх інкубування і створення фондів початкових інвестицій для фінансування їхньої діяльності. Бізнес-інкубатори тут надають не лише стандартні офісні послуги, а й широкий спектр маркетингового, інформаційно-технічного консультування та форм фінансової підтримки підприємців, які мають потенційно привабливу науково-технічну ідею. Тим самим створюються умови для виведення перспективних новацій на новий рівень, підвищення їх наукомісткості і конкурентоспроможності. Це забезпечує формування випереджувальної моделі інноваційного розвитку країни загалом

У Китаї підтримка економічного розвитку регіонів здійснюється приблизно за таким самим сценарієм, проте умовою надання підтримки (найчастіше у формі початкових інвестицій, які надаються селищною радою) є не вимога високотехнологічності бізнесу, а вміння ефективно використовувати природні ресурси. Отже, йдеться про модель інноваційного розвитку, орієнтовану на використання ресурсної бази певного регіону досвід Чилі. Наприкінці 70-х років XX ст. у країні було створено Фонд Чилі, що мав на меті сприяння процесу формування нових агропереробних ланцюжків «приросту вартості», спрямованих «знизу вгору», тобто від виробника сільськогосподарської продукції до її кінцевого переробника. Водночас Фонд Чилі підтримував проектну діяльність (виявлення перспективних напрямів на світовому ринку) і сприяв розвитку технологій (адаптував перспективні агропромислові технології і створював фірми для їх впровадження).

Довгі роки пріоритетом США у розвитку інновацій був військово-промисловий комплекс. В 1970-х роках пріоритетність військово-промислового комплексу привела до зменшення темпів зростання економіки, науково-технічний потенціал ВПК не використовувався в цивільному секторі. Вихід з положення, що склалося, був знайдений в активізації його інноваційної діяльності. Залишаючись таким і у цей час, робиться акцент на розвитку подвійних технологій, що є важливим джерелом інновацій у цивільну промисловість. Держава збільшує фінансування таких технологій, нарощує військовий потенціал і підвищує віддачу цивільних галузей. Такий підхід істотно сприяє ефективності вкладення інвестицій у НДДКР.

8. Основні етапи інноваційного процесу та їх характеристика

^ На першому етапі відбувається виникнення інновації в результаті певної діяльності: інноваційна ідея (задум), відкриття, винахід і т.д. перетворюються в інновацію, починається її "самостійне" існування та функціонування. Потім інноваційний процес вступає в нову фазу, причому лише у випадку широкої зацікавленості потенційних споживачів інновації в її використанні, що і зумовлює перехід на нову стадію.

^ Другим етапом можна назвати етап становлення інновації (широке впровадження інновації, поступово наростаюче застосування в різних областях людської діяльності, завоювання потенційної області ефективного використання). Завершується даний етап припиненням проникнення інновації в області її застосування, відносної її стабілізацією.

^ Третім етапом інноваційного процесу є процес його зрілості. Це етап «панування» певної інновації як способу задоволення конкретної потреби. Завершується цей етап ефективної альтернативи початком заміни даного продукту, техніки, технології, стосунки новим, більш прогресивним.

^ Четвертий етап інноваційного преса характеризується скороченням масштабів застосування інновації, пов'язаний із заміщенням новими інноваціями, що знаходяться на стадії росту (становлення).

9. Етапи розробки інноваційної стратегії

Стратегія -- це комплексний план, що орієнтує організацію не на сьогодення, а на перспективу. Метою стратегії є забезпечення не стільки поточного успіху, скільки прискореного постійного розвитку організації в умовах конкуренції, лідерства на ринку.

Інноваційна стратегія -- один із засобів досягнення цілей організації, який відрізняється від інших засобів своєю новизною, передусім для даної організації, для галузі ринку, споживачів, країни в цілому.

Послідовність етапів розроблення стратегії така:

1. Етап розроблення цілей:

· формування місії-орієнтації і місії-політики організації, у

· яких підкреслюється прихильність до інноваційної діяльності;

· формується мета інноваційного розвитку організації. Будується «дерево цілей».

2. Етап стратегічного аналізу:

· аналізується внутрішнє середовище й оцінюється інноваційний потенціал;

· аналізується стан зовнішнього середовища й оцінюється інноваційний клімат;

· визначається інноваційна позиція організації.

3. Етап вибору інноваційної стратегії:

· визначаються базові стратегії розвитку та їх інноваційні складові;

· розробляються й оцінюються альтернативні інноваційні стратегії;

· здійснюються вибір і обґрунтування інноваційної стратегії, якій віддається перевага.

4. Етап реалізації інноваційної стратегії:

· розроблюються стратегічний проект (перелік стратегічних змін і заходів для їх здійснення) та план реалізації проекту, особливо враховується інноваційний характер перетворень;

· організується стратегічний контроль процесу реалізації проекту;

· оцінюється ефективність процесу реалізації і проводиться необхідне коригування проекту, стратегій, цілей.

10. Зарубіжний досвід функціонування науково-технічних парків

Парадоксально, але факт, що саме кризові ситуації викликають бурхливий ріст технопарків. Створення та існування науково-технологічних парків грунтується на координації таких видів діяльності як: наука, вища школа, державний сектор, виробництво, приватні компанії та регіональні органи управління

Створення європейських технопарків - це не стихійний процес, а одна зі складових державної науково-технічної політики, спрямованої на прискорення й полегшення структури перебудови господарства на наукомістку основу.

Єдиної європейської моделі технопарків не існує. Найбільш типовим для більшості країн є технологічні парки інкубаторського типу, які часто називають інноваційними центрами, але й вони між собою відрізняються за розмірами, складом фірм-клієнтів, мірою прив'язаності до дослідницьких центрів.

Для досягнення нового якісного рівня виробництва й забезпечення інноваційного розвитку країна повинна активно використовувати механізми стимулювання науково-дослідних розробок, одним із яких є створення технологічних парків.

Технологічні парки є своєрідними каталізаторами, які повинні сприяти утворенню наукомісткого сектора промисловості та формувати науково-технічне ядро всього господарства. Для країн з економікою перехідного типу розвиток технопарків і стає основою інноваційного механізму, що поєднує в єдиний потік генерування наукових ідей, прикладні розробки й реалізацію наукових результатів у виробництво. Аналіз світового досвіду використання наукових розробок для підвищення конкурентоспроможності продукції, вивчення особливостей створення технологічних парків, проблем їх функціонування є дуже актуальним і перспективним для країни. Це сприятиме стимулюванню інвестиційної активності та механізму ефективного використання науково-технічного, виробничого і кадрового потенціалу та може стати засобом стратегічних економічних перетворень.

Основними компонентами парку є: територія та будівлі; науково-дослідний центр із його кадровим та науковим потенціалом; промислові підприємства та фірми, то перетворюють науковий потенціал дослідного центру в ринкову продукцію; адміністративно-управлінська структура, то забезпечує функціонування всього комплексу як єдиного цілого; заклади інфраструктури підтримки - виробничої та побутової.

Основна ідея технопарків - комерціалізація наукових досліджень університетських, академічних та інших дослідних центрів, наукова продукція яких з допомогою інноваційних процедур доводиться до промислових та комерційних структур. Сьогодні у світі нараховується декілька сотень технопарків різних видів, більшість з яких зосереджено в США, Європі, Японії та Китаї, тобто в регіонах, що економічно найбільш вагомі та найбільш динамічно розвиваються.

11. Життєвий цикл інновацій

ЖЦІ - це період від зародження ідеї створення та поширення нововведення до його використання.

Стадії:

I. Створення продуктової новації і потужності для її використання.

II,III. Ріст випуску і продажі продукції.

IV. Стабільність інновації на ринку.

V. Зменшення попиту на продукцію і зняття продукту з виробництва.

Суть I етапу - створення новацій полягає в тому, що завершений комплекс робіт результати наукових досліджень (функціонованого і промислового характеру) і нових продуктів, їх адаптація на ринку. При цьому перші продажі дослідних зразків нової продукції, тобто маркетингові дослідження також розпочинаються на цьому етапі.

Етап II. Пов'язаний з освоєнням виробництва, ростом продажу і економічного результату. Цей етап є важливим у всьому життєвому циклу, так як тут створюється матеріально-речова основа циклу.

Суть етапу III полягає у тому, що тривалість випуску нового продукту у масовому масштабі має двоякий вплив на ефективність. З однієї сторони, тривалі терміни випуску забезпечують економічні результати, задовольняють попит і забезпечують для відтворення. З іншої сторони, вже зараз необхідно розпочинати оновлення продукції, що є обов'язковою умовою утримання місця на товарному ринку і підвищення конкурентноздатності.

На IV етапі уповільнюються темпи росту ефективності. Це означає, що необхідні зміни у самому виробництві, або покращення споживчих характеристик продукції. Такі позитивні зміни можуть продовжити ЖЦП, але економічний потенціал обмежений завжди.

На V етапі наступає моральне за старіння продукції і за наявності на товарному ринку нової продукції, падає попит і як наслідок зменшується осяг продажу і економічний результат.

Для забезпечення постійного розвитку потрібно постійно модернізувати продукти.

На конкурентному ринку ЖЦП, який охоплює всі його фази, і триває 10 - 15 років в залежності від його інвестиційної і споживчої області.



12. Місце і роль інновацій в системі господарювання

Кожна країна одночасно використовує всі джерела розвитку. Конкурентоспроможність і ефективність економіки визначаються структурою джерел її фінансування. Якщо для функціонування і розвитку народного господарства використовується в основному валюта від експорту природних ресурсів, то рівень економічного розвитку такої країни буде низьким.

З погляду рівня розвитку країн, міжнародної кооперації та інтеграції світове співтовариство поділяють на такі групи:

1. Технологічне ядро: США, Японія, Німеччина, Великобританія.

2. Країни першого технологічного кола: Італія, Канада, Швеція, Голландія, Австрія, Південна Корея та ін.

3. Країни другого технологічного кола: найрозвиненіші країни з точки зору інноваційної складової.

4. Постсоціалістичні країни Східної Європи.

5. Країни СНД.

6. Країни, що розвиваються.

Ці властивості створюють невпевненість і нерівномірність поширення інноваційного продукту, постійно виникають «ніші», у які можуть вбудуватися аутсайдери; складно зберігати позиції лідерства і монополізму в технологічній сфері. інновація державний стратегія

Проте узагальнення історичного досвіду різних країн переконливо доводить, що чинники ефективного відторгнення економічних реформ передусім пов"язані з неспроможністю суспільства забезпечити потік науково-технічних інновацій, опанування та поширення нових технологій. Водночас саме спрямованість суспільства на досягнення технологічного лідерства самоорганізовує його і створює економічні моделі розвинутих країн. Тому ефективний перехід до ринку і реалізація в Україні відомих принципів функціонування розвинутих економік майже неможливі без вирішення проблеми забезпечення умов для технологічних змін та прискорення інноваційного процесу.

13. Ринкові суб'єкти інноваційної діяльності

Ринкові суб'єкти інноваційної діяльності - це здебільшого малі підприємства, до яких належать: венчурні, обслуговуючі інжинірингові фірми, проектні бригади, фірми «спін-офф».

Обслуговуючі інжинірингові фірми, (надають комплекс послуг виробничого, комерційного і науково-технічного характеру, доведення НДДКР(науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, що розуміються як сукупність робіт, які спрямовані на появу нових знань та практичне їх застосування при розробці та створенні нової технології або виробу.) до стадії виробництва).

Проектні бригади (групи, тимчасові творчі колективи . Такі колективи формуються із спеціалістів зовнішніх організацій і приватних осіб. Особливість в тому що адміністрація фірми, при якій створюються проектні бригади, не має права втручатися в їхню роботу. Оплата праці учасників бригад базується на гнучкій шкалі винагородження за послуги Бригади розробляють і здійснюють проекти на базі власних фундаментальних ідей. Фінансуються вони, як правило за рахунок субсидій, які видаються організаціями для досягнення означеної цілі.

Фірми "спін-офф" - фірми, що відокремились від вузів, державних дослідницьких центрів, незалежних інститутів і спеціальних лабораторій великих промислових корпорацій і представляють собою малі інноваційні фірми, організовані з метою комерційного впровадження науково-технічних досягнень, що одержані при впровадженні великих нецивільних проектів (військово-промислових розробок, космічних програмах і т.д.). Фірми "спін-офф" займаються "утилізацією" військових і космічних досягнень і відрізняються від венчурних фірм тим, що в їх роботі велику роль грає державний сектор, який не тільки служить відправною точкою при організації таких фірм, але і надає значну фінансову, організаційну та інформаційну допомогу. Венчурні фірми- фірми, що займаються комерціалізацією наукових розробок на ранній стадії і можуть не займатися організацією виробництва продукції, а передавати свої розробки другим фірмам - експлерентам, патієнтам і комутантам. Фірми-експлеренти- фірми, що спеціалізуються на створенні нових або радикальному перетворенню старих сегментів ринку. Вони займаються просуванням нововведень на ринок. Фірми - експлеренти одержали назву "піонерських". Вони працюють в "околицях" етапу максимуму циклу винахідницької активності і з самого початку випуску продукції. Фірми-патієнти- фірми, що працюють на вузький сегмент ринку з метою завоювання його і задовольняють потреби, які сформувались під впливом моди, реклами і других засобів. Фірми-віоленти- фірми з силовою стратегією. Вони мають великий капітал і високий рівень освоєння технології. Віоленти займаються масовим випуском продукції для широкого кола споживачів. Їх науково-технічна політика потребує прийняття рішень про термінрозміщення продукції на виробництві (в тому числі про придбання ліцензій); про зняття продукції з виробництва; про інвестиції і розширення виробництва; про заміну парка машин і обладнання. Фірми-комутанти - фірми, що орієнтовані на середній і малий бізнес. Фірми-комутанти діють на етапі спаду циклу випуску продукції. Їх науково-технічна політика потребує прийняття рішень про вчасну постановку продукції на виробництво, про ступінь технологічної особливості виробів, що випускаються віолентами

14. Венчурні фірми та їх вплив на процес розробки інновацій

Венчурне підприємництво -- це ризикова діяльність, у процесі якої створюються і впроваджуються у виробництво нові товари, технології, послуги. Це поєднання двох видів підприємництва: фінансового та інноваційного. Відповідно до цього спеціалізовану діяльність щодо виробництва і просування на ринок нових товарів ведуть компанії і фонди венчурного капіталу та малі венчурні фірми. Венчурні фірми -- це здебільшого малі підприємства у новіт ніх галузях виробництва (електроніка, біохімія, біоінженерія, виробництво споживчих товарів), які швидко прогресують і в яких відбувається інтенсивна зміна поколінь продуктів і технологій, пов'язаних з базисними інноваціями. Малі венчурні підприємства спеціалізуються у сферах наукових досліджень, розробок, упровад ження інновацій, організація яких пов'язана з підвищеним ризиком. Малі фірми часто створюються під одну ідею, але успіх базисних інновацій ніколи не гарантований і має ймовірнісний характер. У випадку невдачі фірму чекає неминучий крах. Конкуренція примушує венчурні фірми максимально скорочувати терміни науково-дослідних розробок, інтенсивно впроваджувати новації у виробництво.Венчурні фірми, як правило, утворюються або групою однодумців -- учених, інженерів, спеціалістів, винахідників, які мають певний досвід роботи в лабораторіях великих фірм, або науковими закладами, університетами чи приватними особами, які бажають організувати свою справу. Малі венчурні фірми не випадково є головним об'єктом ризикового капіталу. Саме ці фірми дали путівку в життя таким винаходам, як електрографія, вакуумні лампи, кольоровий фотопапір, мікропроцесор, персональний комп'ютер. Статистика показує, що «бать ками» більш як 60 % великих нововведень ХХ ст. є венчурні фірми.Сучасні венчурні фірми -- це гнучкі і мобільні структури, що характеризуються надзвичайно високою активністю, зумовленою залученням висококваліфікованих, талановитих спеціалістів і ство ренням відповідних стимулів для винахідницької діяльності.



15. Сутність державної інноваційної політики

Державна інноваційна політика - це сукупність певних напрямів, форм і методів діяльності держави, спрямованих на створення взаємопов'язаних механізмів інституційного, ресурсного забезпечення підтримки та розвитку інноваційної діяльності, та формування мотиваційних факторів активізації інноваційних процесів. Під інноваційною політикою слід розуміти комплекс принципів та взаємопідтримуючих економічних, правових, організаційних і соціальних методів планування, стимулювання, регулювання та контролю процесів інноваційної діяльності в науково-технічній та виробничій сферах. Основним завдання державних органів є визначення мети інноваційної політики, основних принципів її здійснення, а також механізму реалізації відповідних заходів.

Метою інноваційної політики провідних країн світу є сприяння розвитку науки й техніки, підвищення інноваційної активності, що забезпечує конкурентоспроможність національної продукції на світовому ринку, обороноздатність країни, покращує екологічну ситуацію, а також сприяє розвитку венчурного довгострокового бізнесу. Виходячи з цієї мети, держава визначає пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності та обирає основні шляхи підтримки підприємств, які працюють над виконанням державних інноваційних програм.

Пріоритетні напрями -- це тематичні сфери науки і техніки, які мають першочергове значення для досягнення перспективних і поточних цілей соціально-економічного розвитку. Вони формуються під впливом національно-економічних, політичних, екологічних та інших чинників. Залежно від масштабу вирізняються глобальні (загальносвітові), міжнародні (система країн) і національні (окремі країни) пріоритети розвитку науки й техніки.



16. Міжнародна науково-технічна кооперація в інноваційних процесах

Кінець 80-х і 90-ті роки відзначаються швидким зростанням міжнародної науково-технічної кооперації фірм -- науково-технічних стратегічних альянсів (НТА). Це стійкі об'єднання фірм різних країн між собою і з науковими установами, державними лабораторіями на основі угоди про спільне вирішення науково-технічних проблем. У рамках стратегічних альянсів забезпечуються такі взаємодії між фірмами:

Ё спільне проведення НДДКР;

Ё взаємний обмін науковими досягненнями;

Ё взаємний обмін виробничим досвідом;

Ё підготовка кваліфікованих кадрів.

Кожний з учасників альянсу робить свій внесок у вигляді інтелектуальних чи матеріальних ресурсів і отримує свою частку інтелектуальної власності відповідно до укладеної угоди.

У наш час практично всі промислові компанії розвинених країн активізують міжфірмові зв'язки. Виділяють такі основні форми міжфірмового співробітництва, як:

· угоди про співпрацю в окремих видах наукової діяльності -- «спільна науково-технічна і виробнича діяльність»;

· створення спільних підприємств (СП);

· угоди про поглинання новаторських малих підприємств (венчур них фірм) великими компаніями з метою одержання нових технологій. Це один із способів зміцнення власної інноваційної бази фірми;

· угоди про розподіл між фірмами витрат на НДДКР. Ця форма розвивається у вигляді технічного співробітництва, обміну і передавання технологій, ноу-хау (непатентованих технологічних рішень), виробничого і технологічного досвіду, навчання технічного персоналу, установлення і налагодження устаткування та ін.;

· угоди про розподіл відповідальності між компаніями -- засновниками консорціуму;

· угоди про створення науково-технічних альянсів.

Основними мотивами створення стратегічних альянсів є:

· швидкий розвиток технологій і скорочення життєвого циклу товарів, технологічних процесів і відповідно скорочення часу на проведення НДДКР;

· зростання вартості досліджень у високотехнологічних галузях і відповідно розподіл витрат між фірмами на проведення спіль них НДДКР;

· одержання доступу до науково-технічних досягнень партнерів по альянсу;

· розподіл ризику невдач у разі спільного проведення НДДКР;

· підвищення ефективності та прибутковості.

17. Методичні основи оцінки інноваційних проектів

- показника інтегрального ефекту (чистий дисконтований дохід): цей показник представляє «собою інтегральну оцінку фінансових потоків проекту з урахуванням «тимчасової вартості» засобів (Time Value), суть якої полягає в тім, що гривна, витрачена або отримана сьогодні, не дорівнює гривні, що буде брати участь у фінансових потоках проекту завтра

- показника внутрішньої норми прибутковості (дохідності) - IRR (Internal Rate of Return), який «представляє собою максимально можливу ставку дисконтування інвестицій, при якій проект не стає збитковим (IRR визначається як корінь рівняння NPV(r) = 0)

- показника рентабельності інвестицій в інноваційний проект - PI (Profitability Index), який «розраховується як відношення приведених результатів до приведених витрат, повинний бути більше або дорівнює одиниці»

- показника періоду окупності: «цей показник дозволяє експертові відволіктися від конкретного наповнення проекту і, разом з деякими іншими параметрами, охарактеризувати ефективність і динаміку бізнесу

18. Організаційні форми інтеграції науки та виробництва

Кожне місто і регіон завжди зацікавлені в розширенні наукомістких виробництв, в стабільних темпах розвитку науково-технічного потенціалу, створенні робочих місць, формуванні виробничої і соціальної інфраструктури, підтримці активної підприємницької діяльності і постійного стимулювання розвитку науки. Це може бути забезпечено співпрацею науково-дослідницьких закладів із бізнесовими структурами, що здійснюється за підтримки влади.

Ефективними організаційними формами співробітництва промислових фірм з вищими навчальними закладами є науково-технологічні центри, технопарки і технополіси. їх розвиток фахівці пов'язують із значними досягненнями і технологічними вибухами за останні роки. Створення таких структур означає якісно нове бачення умов реалізації та забезпечення інноваційних процесів і створення сприятливого середовища, в якому наукові ідеї перетворюються на унікальну конкурентоспроможну науково-технічну продукцію, здійснюють черговий ривок у галузі новітніх технологій.

У зарубіжній практиці поняття «науковий технологічний парк» використовують як узагальнююче визначення потужної інноваційної структури. До цієї групи відносять дослідницькі центри та парки, наукові парки, інноваційні центри, центри передових технологій, технологічні центри і парки, технологічні поліси. Всі вони є основою спеціалізованих інноваційних об'єднань, створених у провідних індустріальних регіонах світу.

Регіональні науково-технологічні центри (РНТЦ). Є засобами формування та здійснення регіональної інноваційної політики, спрямованої на забезпечення економічного розвитку регіону.

Для ефективної інноваційної політики необхідно сформувати систему моніторингу інноваційного потенціалу регіону, створити регіональну систему підтримки і розвитку інноваційної діяльності, координувати діяльність організацій, що здійснюють інноваційну діяльність, сприяти розвитку інтелектуального та кваліфікаційного по-яенціалу населення регіону.

Інкубатор - це організаційна структура, яка має за мету створення сприятливих умов для ефективної діяльності новоутворених малих інноваційних фірм, які реалізують цікаві наукові ідеї. Вона може надавати таким фірмам приміщення та необхідне обладнання на певний період, забезпечувати їх консультаціями з економічних та юридичних питань на пільгових засадах, організувати інформаційне та рекламне забезпечення (в тому числі - комп'ютерне).

Технопарк - це площадка, обладнана всім необхідним для науково-дослідних робіт учених вузів і НДІ, становлення малих і середніх інноваційних підприємств. У технопарку повинні бути як лабораторії, так і виробничі ділянки основних напрямків; приміщення для монтажу (налагодження) експериментального обладнання та підготовки нових технологій; приміщення для адміністративних і невиробничих потреб резидентів; колективна система організаційного обслуговування, охорони й зв'язку; служби підтримки резидентів і клієнтів.

Технополіс - це структура, що подібна до технопарку, однак вона знаходиться в межах конкретного невеликого міста (населеного пункту), розвиток якого і забезпечується через технополіс. Технополіси можуть виникати як на базі новоутворених міст, так і на базі старих, реконструйованих.



19. Науково-технічний прогрес та його вплив на розвиток інноваційної діяльності

Одним із важливих чинників розвитку та ефективності виробництва є науково-технічний прогрес (НТП ), що є процесом безперервного вдосконалення знарядь і засобів праці, створення нової, досконалішої техніки і заміни нею застарілої. Він включає також розвиток наукових знань у всіх областях людської діяльності, у тому числі і в області організації та технології як виробничої, так і невиробничої сфер. Його слід розглядати як єдиний, взаємообумовлений, поступальний розвиток науки і техніки.

Зміст сучасної НТР найбільш повно розкривається через її особливості, зокрема:

· перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (втілення наукових знань у людині, технології і техніці; безпосередній вплив науки на матеріальне виробництво та інші сфери діяльності суспільства);

· новий етап суспільного поділу праці, пов'язаний з перетворенням науки на провідну царину економічної і соціальної діяльності, що набирає масового характеру (наука перебрала на себе найбільш активну роль у розвитку суспільства; сама практика потребує випереджаючого розвитку науки, оскільки виробництво все більше стає технологічним утіленням останньої);

· прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки, що підтверджується скороченням проміжку часу від наукового відкриття до його практичного використання;

· інтеграція багатьох галузей науки, самої науки з виробництвом з метою прискорення й підвищення ефективності всіх сучасних напрямків науково-технічного прогресу;

· якісне перетворення всіх елементів процесу виробництва -- засобів праці (революція в робочих машинах, поява керуючих машин, перехід до автоматизованого виробництва), предметів праці (створення нових матеріалів з наперед заданими властивостями; використання нових, потенційно невичерпних джерел енергії), самої праці (трансформація її характеру та змісту, збільшення в ній частки творчості) [2].

Головними особливостями сучасної науково-технічної революції є універсальність, комплексність. На основі фундаментальних відкриттів у різних галузях людських знань змінюються всі елементи виробничого процесу: предмети праці, засоби праці й сама праця людини.

основні завдання НТП:

· задоволення потреб людини в матеріальних та духовних благах, покращення умов її існування.

· заміщення живої праці, особливо важкої фізичної, малопродуктивної розумової, в небезпечних умовах, підвищення продуктивності людської праці, скорочення суспільно необхідного робочого часу, робочого дня тощо.

· забезпечення всеохоплюючого, гармонійного й пропорційного розвитку всіх елементів територіальних соціально-економічних систем: природно-ресурсної, виробничої та соціальної підсистем тощо.

· забезпечення комплексного, пропорційного соціально-економічного розвитку територій з різними природно-географічними, природно-економічними та соціально-економічними передумовами господарювання.

· створення можливостей для гармонізації відносин “природа”-“суспільство” шляхом подальшого освоєння природного середовища на основі ресурсозбереження та підвищення екологічного рівня виробництв

Размещено на Allbest.ru

...