Економічна модернізація в експоненті екологічної безпеки та превентивної дипломатії

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Економічна модернізація в експоненті екологічної безпеки та превентивної дипломатії

Бохан А.В.

Анотація

Висвітлено нові підходи до розуміння наукового концепту економічної модернізації в контексті утвердження пріоритетів екологічної безпеки в розвитку суспільства та політики превентивної дипломатії.

Ключові слова: економічна модернізація, екологічна безпека, превентивна дипломатія, системний ресурс, ефект декаплінгу, глобалізація.

Постановка проблеми. Глобалізаційні масштаби економічних трансформацій свідчать про різну природи їх витоків і утворень. Цей процес характеризується ознаками модернізації через посиленням значимості імперативів екологічної безпеки в соціально-економічних процесах. За цього відбувається інтенсифікація міжнародної взаємодії країн, що змінює геополітичні акценти та виявляє новий формат застосування дипломатії з метою упередження екологічних загроз.

Спектр модернізаційних ініціатив охоплює усі сфери життєдіяльності та виявляє спроможність владних, політичних, бізнесових і елітних структур до її здійснення. Водночас перехід на новий рівень функціонування економічних систем спричиняє ланцюжковий ефект їх видозміни, впливаючи на структурні елементи представлення та ідентифікуючи наявні екологічні зв'язки. економічний модернізація превентивний дипломатія

Модернізацію доцільно визначати як:процес оновлення чи удосконалення певного об'єкта у відповідності до вимог вищого рівня якості; макропроцес переходу від традиційного типу суспільства до більш прогресивного; перманентний процес здійснення реформ у різних системах (політичній, економічній, енергетичній, ресурсній, соціальній) з метою їх розвитку шляхом інноватизації, екологізації та інформатизації. Сучасним атрибутом модернізації постає зміна ідеології міжнародного економічного партнерства в контексті нових завдань дипломатії щодо утвердження імперативів екологічної безпеки [1].

Аналіз останніх досліджень і публікацій Особлива значимість екологічної компоненти в удосконаленні процесів модернізації та дипломатизації суспільних відносин відображено в ряді наукових праць, де приділена увага: стратегічному потенціалу екологічної безпеки з огляду технологій економічного зростання (Л. Добрянська, Є. Хлобистов [2]); проблемам екології сталого розвитку (Д. Зеркалов [3]); політичнимвикликам модернізації та державного управління в європейському безпековому просторі (Ю. Ковбасюк [4], М. Паламарчук, О. Литвиненко [5]; В. Манжола, О. Хилько, С. Божко, В. Вдовенко [6]); стратегіям безпечного розвитку (Б. Парахонський, В. Потапенко [7]); економічній дипломатії як складової в гарантуванні безпеки країни (О. Шаров, Н. Грущинська, К. Фліссак, З. Бойко, О. Ляшенко [8]) та ін.

Постановка завдань та методика досліджень: Метою статті є визначення нових аспектів у процесах економічної модернізації, які є дотичними до екологічної політики розвиту в контексті розширення функцій превентивної дипломатії. У відповідності до мети дослідження в статті використовуються загальні та спеціальні наукові методи макроекономічного аналізу, що значно поглиблюють розуміння проблематики сфери екологічної безпеки, де має місце посилення економічної взаємозалежності країн внаслідок прояву ресурсних парадоксів. Системно-структурний аналіз доводить необхідність врахування різних імпульсів і стимулів до модернізації, ефективність якої залежать від створення передумов для налагодження міжнародного діалогу, співробітництва й партнерства в забезпеченні миру, благополуччя та безпеки. Застосування спеціальних методів обґрунтовує посилення значимості екологічних детермінантів у розвитку науково-економічного концепту превентивної дипломатії.

Виклад основного матеріалу дослідження. За умов формування нової конфігурації світової економіки відбувається активізація участі країн в інтеграційних процесах як вияв їх прагнень наблизитися до технологічно передових та інноваційних стандартів життя. Потреба в модернізації виникає під впливом різних чинників ринкових сил і мінливих запитів суспільства як результат: державотворення, національного управління, оновлення інвестиційно-інноваційного середовища міжнародного бізнесу, взаємодії політичної влади з інститутами громадськості, формування соціального консенсусу в розподіленні матеріальних і екологічних благ.

Відображення принципів екологічної безпеки в стратегічних програмах економічного розвитку країн є свідченням нового етапу їх модернізації, що сприяє виявленню адаптаційних, ресурсних і конкурентних можливостей у глобальному середовищі їх функціонування. Внаслідок багатоаспектного прояву екологічних ризиків і небезпек, політика «превентивної дипломатії» (англ. preventive diplomacy) набуває нових векторів розвитку. Адже на порядку денному ХХІ ст. - спільна протидія людства «асиметричним» загрозам високої інтенсивності, що підсилюються: екологічною злочинністю, екологічною експансією, екологічною інтервенцією, екологічною контрабандою, екологічним тероризмом, екологічним сепаратизмом.

Традиційно, превентивна дипломатія орієнтовна на: попередження виникнення спорів між сторонами, недопущення переростанню існуючих спорів у конфлікти, обмеження масштабів конфліктів після їх загострення (D. Hammarskjцld, B. Boutrous-Ghali, K. Atta Annan, M. Lund). Але за умов прояву кон'юнктурних факторів на світовому ринку та специфіки геополітичних відносин країн, сучасна дипломатія звертає увагу на зростання амплітуди екологічних дисонансів у процесі врегулювання конфліктів.

У такому разі, дипломатичні дії в консолідації країн світу мають упереджувати загострення суспільної конфронтації та створювати відповідні стимули для подолання соціально-політичної інертності людства щодо питань управління складними змінами в екосистемах різного рівня. Адже правомірним є те, що цивілізації по мірі розвитку стають все більш складнішими, але є дієздатними лише до тип пір, поки спроможні управляти цією складністю.

У зв'язку з цим, у сфері міжнародних економічних відносин, екологічний компонент у превентивній дипломатії може бути представлений функціями: контролю потоків транскордонних екологічних загроз, виявлення джерел погіршення еколого-економічної ситуації в країнах і регіонах, зменшення конфліктності в процесі спільного використання природних, територіальних, енергетичних, водних, продовольчих та інших ресурсів. Крім того, превентивна дипломатія передбачає здійснення комплексу заходів щодо: раннього попередження екологічних загроз і конфліктів, зміцнення суспільної довіри в подоланні екологічних катастроф, розширення миротворчих місій у зонах екологічних і природно-техногенних лих, створення демілітаризованих, створення моніторингу екологічної безпеки, надання консалтингової підтримки в розвитку організаційно-правових форм екобезпечної діяльності, заохочення країн до економічної модернізації на засадах раціонального господарювання, інвестування в охорону навколишнього природного середовища (рис. 1).

На нашу думку, мікро- і макрорівень здійснення превентивної дипломатії впливає на формування систем екологічної безпеки країн залежно від успішності здійснення ними різних типів економічної модернізації:

- ендогенна (первинна / ориганічна) g модернізація відбувається за умов прояву внутрішніх імпульсів розвитку країн, з використанням власного економічного та інноваційного потенціалу, що орієнтовані на екологізацію виробництва, бізнесу, науки, освіти, культури;

- екзогенна (вторинна / неорганічна) g модернізація виникає як відповідь країн на зовнішні виклики й загрози з боку інших країн (агентів ринку), супроводжується наслідуванням чи імітацією запозичених екотехнологій за відсутності достатнього ресурсного забезпечення;

- ендогенно-екзогенна (комбінована / інтегрована) g модернізація базується на розвитку власного природно-ресурсного та економічного потенціалу країн з вибірковим залученням іноземних технологій, інновацій і наукових розробок екологічного спрямування.

Економічна модернізація країн світу, за включення до неї критерію екологічної безпеки, може бути перспективною за умов використання «системного ресурсу» (G. Kleiner). Цей ресурс формується з економічних систем чотирьох типів: 1) об'єктний ресурс (включає державу, комерційні структури, органи управління та політичні організації, які продукують послуги і товари); 2) проектний ресурс (передбачає можливості реалізації проектів на всіх рівнях економіки за допомогою концентрації трудових, матеріальних, фінансових, інвестиційних та інших ресурсів; трансформує різні системи); 3) процесний ресурс (акумулює комплекс засобів і можливостей для організації переміщення благ в економічному просторі та часі); 4) ресурс середовища (поєднує ринкову, інформаційну, комунікаційну і транспортну інфраструктури; інтегрує формальні і не формальні інституції)» [9].

Особливістю проектного ресурсу економіки є імпульси активних / інноваційних дій суспільства У), тоді як ресурсу середовища - пасивні / консервативні (К), в той час як об'єктний і процесний втілюються по-різному - вимагають дипломатичних дій ( Е ). Крім того, типова структура взаємозв'язків у системному ресурсі характеризується симбіотичним поєднанням у вигляді: «об'єкт - середовище», «середовище - процес», «процес - проект», «проект - об'єкт». З огляду екологічної безпеки, наявні зв'язки в цих парах ресурсів необхідно враховувати у процесі економічної модернізації на всіх рівнях (рис. 2).

Доцільно зазначити, що процес економічної модернізації також може супроводжуватися виникненням «ресурсних парадоксів». Відомо, що головними показниками економічного потенціалу країн є рівень їх потужності в енергозабезпеченості й енергоефективності. Водночас наявність мінерально-сировинних ресурсів може розглядатися і як детермінуючий чинник модернізації та міжнародної конкурентоспроможності. Так, у багатьох країнах транзитивної економіки достатня наявність природних ресурсів може свідчити про непряму залежність від темпів економічного зростання і життєвих стандартів, так і про пряму - пов'язується з нерівністю доходів. Наявні ресурси можуть перетворюватися в «антиресурси» та зумовлювати матеріальні збитки [10].

Крім того, міжнародні експерти звертають увагу на явище «парадоксу достатку» (R. Auti, J. Sachs, А. Warner, P. Le Bilon). Власна забезпеченість мінерально-сировинними ресурсами не є ані перепоною для успішного розвитку та економічної модернізації країн, ані гарантією захисту їх від екологічного колапсу. Оскільки, доходи від таких ресурсів перебувають під впливом дії волатильності внаслідок значних коливань цін на сировину, обсягів торгівлі ресурсів та змін в рівнях показників тарифів і роялті, що сплачується добувними компаніями. Зокрема, головні обсяги золотовалютних резервів світу зосереджені не в нафтоекспортуючих країнах: з 12 провідних у цьому відношенні країн в 7 або взагалі відсутня нафта і природний газ (Японія, Тайвань, Південна Корея, Сінгапур), або вони є, але їх недостатньо аби обійтись без імпорту (Китай, Індія, Бразилія). На всю цю «сімку» припадає питома частка резервів - більше $2,5 трлн [11].

Всі країни світу проходять через ресурсоспоживчий етап індустріалізації, що відповідним чином корелюється з можливостями гарантування екологічної безпеки. Наразі головними ознаками економічної модернізації світу є: зміна моделей міжнародних відносин; принципово нові механізми здійснення екологічної дипломатії; проведення технологічної, економічної і «зеленої» модернізації шляхом стимулювання інноваційних розробок. Їх важливими характеристиками є мінімальний вплив на навколишнє природне середовище.

Прогресивні досягнення країн та оцінка ступеня їх економічної модернізації з урахуванням екологічних компонентів, розглядаються переважно в контексті виникненням у господарські практиці «ефекту декаплінгу». Поняття «декаплінг» (англ. decoupling - розв'язування, розщеплення, роз'єднання зв'язків) - застосовується в ситуаціях, коли процеси, які раніше були тісно пов'язаними та кореляційними, починають змінюватися у протилежних напрямках і проявляти розходження траєкторії розвитку. Декаплінг означає порушення синхронності в показниках зростання чи спаду економічної динаміки у різних країнах світу. З огляду екологічної проблематики, декаплінг - характеризує феномен поділу трендів зростання економічних результатів, забруднення довкілля та масштабів споживання природних ресурсів [12].

Формування ефекту декаплінгу пов'язано зі стратегіями ресурсозбереження, а методологічно - з оновленням традиційних показників економічної динаміки та використанням еколого-економічного обліку. Декаплінг є процесом стійкого довготривалого, прогнозного і керованого узгодження різних трендів економічного росту, споживання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища на всіх етапах життєвого циклу продукції, що не супроводжується перерозподілом екологічних ризиків у часі та просторі. В процесі декаплінгу можуть виникати різні ефекти: «спонтанний» g досягнення різної екологічної ефективності для країн за умов залучення чи вилучення з господарського обігу ресурсів на основі різних технологічних процесів; «рикошетний» g за якого виграш від зниження у використанні одного ресурсу може призвести до більшого використання інших; «дискретний» g технологічне навантаження на довкілля зменшується лише впродовж обмеженого періоду часу, але кумулятивні екологічні збитки з часом лише накопичуються [13].

Саме тому процес економічної модернізації має відбуватися із використанням превентивно-стимулюючих форм екологічного контролю з метою визначення прогресивності та раціональності господарювання. Зокрема, в Законі України «Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2020 року», відображено принцип «превенції» як запобігання надзвичайним ситуаціям природного і техногенного характеру, що передбачає аналіз і прогнозування екологічних ризиків, які ґрунтуються на результатах стратегічної екологічної оцінки, державної екологічної експертизи, а також державного моніторингу навколишнього природного середовища.

Так у 2014 р. на охорону навколишнього природного середовища підприємствами України було витрачено лише 21925,6 млн. грн. Із загальної кількості витрат на охорону навколишнього природного середовища 13965,7 млн. грн. (64%) - поточні витрати, 7959,9 млн. грн. (36%) - капітальні інвестиції, у т.ч. 7319,1 млн. грн. - інвестиції в основний капітал, 640,8 млн. грн. - витрати на капітальний ремонт природоохоронного обладнання. За рахунок коштів державного та місцевих бюджетів було освоєно 2,4% капітальних інвестицій і здійснено 2,9% поточних витрат. Джерелами фінансування витрат на охорону довкілля були власні кошти підприємств - 49,3%, організацій - 96,7% [14].

Впродовж 2000-2014 рр. обсяги капітальних інвестицій і поточних витрат на охорону навколишнього природного середовища мали відповідну динаміку, але яка не була достатньо показовою з огляду стратегічних цілей здійснення економічної модернізації та покращення рівня національної екологічної безпеки (табл. 1, 2, 3).

Реальні можливості застосування механізмів превентивної дипломатії в економічній модернізації України, у значні мірі залежать від обсягів інвестицій в охорону навколишнього природного середовища. Адже це є важливою передумовою для: упередження виникнення екологічних загроз, проведення екологічної експертизи на стадії планування діяльності та екологічно значимих рішень; участі спеціально уповноважених суб'єктів у роботі комісій та колегіальних органів щодо прийняття та ведення об'єктів до експлуатації; залучення міжнародних фахівців і експертів до еколого-економічної співпраці.