Концептуальні підходи до механізму фінансування екологічних державних цільових програм

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Активізація економічного розвитку будь-якої галузі досягається лише тоді, коли внутрішні і зовнішні невдоволення в системі відтворення досліджуваного сектору своєчасно попереджаються, зневільовуються або навіть використовуються в інтересах розвитку даної системи через фінансові важелі. Держава може виконувати функції регулювання економіки фінансовими механізмами, якщо система такого регулювання буде базуватися на ряді основних принципів: раціонального протекціонізму; програмно-цільового регулювання і підтримки; гарантованого державного сприяння; гнучкого, диференційного підходу до здійснення державного регулювання. Фінансові механізми регулювання економіки певного сектору більш широко застосовуються при використанні принципу програмно-цільового регулювання і підтримки. Програмування виступає методом активного втручання держави в процеси фінансово-економічного регулювання. Воно використовується в ситуаціях, коли звичайні методи і механізми ринкової економіки та її державного регулювання не спроможні вирішити надзвичайні проблеми економічного, соціального, технологічного, екологічного і територіального розвитку. Тому застосовуватися цей метод повинен у вузькому секторі стратегічного прориву, залишаючи широке поле для функціонування звичайних методів ринкового господарства.

Цільові програми народногосподарського рівня як важливої складової частини стратегічного планування вперше були застосовані в Радянському Союзі в 20 - 30 -х роках (Державний план електрифікації Росії, програма створення Урало-Кузнецького комбінату). Потім вони отримали широке застосування і в інших країнах. В методології та організації сучасного програмування допущено значних помилок. Число програм значно збільшилося, але вони не в повній мірі забезпечувалися ресурсами, не мали єдиної системи. Сфера державних цільових програм, регламентується положеннями Закону України «Про державні цільові програми» і Порядком розроблення та виконання державних цільових програм, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. №106 (із останніми змінами, внесеними згідно із Законами № 5463-VI (5463-17) від 16.10.2012, ВВР, 2014, №4, ст. 61).

Протягом останнього десятиліття кожного року розроблялися та затверджувалися десятки нових програм, фінансування яких вимагало значних бюджетних коштів. При чому відбувалося це не лише за ініціативи Кабінету Міністрів, але й значною мірою на виконання доручень Верховної Ради, Президента України, Ради національної безпеки та оборони України. Зокрема, станом на 1 січня 2008 р. двадцять вісім із діючих програм були затверджені Верховною Радою України, а тринадцять - Указами Президента України. Проте, кількість державних цільових програм останніми роками зменшується. Так, у 2004 - 2007рр. кількість програм складала біля 307, а у 2008р. - 200, у 2009-2010 рр. 100. Інколи об'єктами програм ставали малозначні проблеми не стратегічного характеру. Ігнорування стратегічного характеру програмування привело до його девальвації. Воно стало модою, застосовувалося досить широко, при цьому не забезпечуючи стратегічних проривів, ставало імітацією активної ролі держави в економічному розвитку. Урядом у 2012 р. внесено зміни до Закону України «Про державне прогнозування та стратегічне планування в Україні», в якому чітко викладено правову основу формування цілісної системи документів державного прогнозування та стратегічного планування розвитку країни, окремих галузей економіки та окремих адміністративно-територіальних одиниць, де, зокрема, більш детально визначено процедури розроблення та контролю за виконанням державних цільових програм. Для того, щоб Закони, стосовно регламентування даних процесів «працювали», необхідно застосовувати науково виважені методології та технології розробки та реалізації цільових податково-економічних програм. Вітчизняними вченими були запропоновані концепції регулювання окремих економічних процесів, але стосовно фінансування екологічних державних цільових програм розробок досить мало, хоча їх впровадження у практичне буття сприяє розвитку соціально-економічних процесів у суспільстві. У даній статті пропонуються, концептуальні підходи до механізму фінансування екологічних державних цільових програм, які представляють собою симбіоз механізмів (фінансових, податкових), формалізованих у систему економічних державних цільових програм (далі ЕДЦП) економічних районів. ЕДЦП у сучасній економічній системі будь-якого сектору повинна посідати проміжне місце між державою і ринком певного сектору, забезпечуючи тим самим гармонійну єдність господарського механізму цієї галузі (рис. 1).

ЕДЦП можна визначити як сукупність інститутів та інституціональних організацій, які формують механізми екологічного регулювання. Їх реалізацію здійснюють органи законодавчої і виконавчої влади, державні організації, асоціації товаровиробників, аналітичні й інформаційні центри, приватні комерційні структури та ін.

Функціонування ЕДЦП включає такі елементи, як аферентний синтез, прийняття рішення, передбачення кінцевого результату (акцептор результату дії), багатокомпонентна дія. цільовий антикризовий економічний

Важливою особливістю цих програм є постійна оцінка результату діяльності за допомогою зворотного зв'язку (аферентації).

У процесі функціонування ЕДЦП існує визначена ієрархія, тобто результат діяльності ЕДЦП може входити як компонента в результат діяльності іншої програми (наприклад, в цільову програму підтримки конкурентного середовища, що, у свою чергу, може перебувати в ієрархічній взаємодії з цільовою програмою захисту вітчизняних виробників від іноземної конкуренції).

За аналогією з метаболізмом живих організмів (обмін речовин) у фінансово-економічних системах відбувається обмін інформацією про фінансові заходи: форми податкових пільг, кредитів, преференцій; методах і прийомах організації здійснення податкової допомоги щодо процесів регулювання економіки, що сприяло введенню терміна «фінансовий метаболізм».

Пізнання фінансово-економічної реальності допускає її моделювання у вигляді адекватної абстрактної схеми. Об'єктивно усвідомити дійсність можна, якщо її представити у вигляді відповідної логічної структури, що спирається на існуючі поняття, знання й теорії.

Фінансовий метаболізм, який забезпечує здійснення екологічних державних цільових програм можливий завдяки поєднанню компонентів: система функціонування і підтримки конкурентного середовища; система регулювання внутрішніх цін; система регулювання державного і місцевих бюджетів; система захисту вітчизняного аграрного товаровиробника; система захисту навколишнього середовища; система регулювання частки накопичень ВВП; система регулювання оподаткування доходів фізичних осіб, які працюють в певному секторі економіки.

Свого часу Дж. М. Кейнс стверджував, що система вільного ринку не має внутрішнього механізму, який би забезпечував макроекономічну рівновагу. Нині ринкове господарство перетворюється на систему саморозвитку і наявність у ринковій економіці ЕДЦП забезпечить її стійкість та динамізм розвитку. Тому застосування і розвиток ЕДЦП у ринковій економіці будь-якого сектору свідчить про якісну зміну інститутів, що може підняти регулювання соціально-економічних процесів на принципово інший рівень.

Рис. 1. Концепція механізму фінансування екологічних державних цільових програм (ЕДЦП)

Особливим видом програмування економічного розвитку є антикризові програми. Вони розробляються урядом і затверджуються законодавчими органами країни під час кризових фаз економічних циклів. Ефективний приклад такої програми - «Новий курс» Франкліна Рузвельта в США після кризи 1929-1933 рр. Аналогічна програма була розроблена та реалізована президентом Ніксоном у 70-ті роки.

Групою економістів ООН розроблено рекомендації щодо змісту антикризових програм. Сутність рекомендацій заключається в підтримці під час економічних криз ефективного попиту населення (зокрема, за рахунок зменшення податків), регулюванні інвестиційної мотивації (включаючи надання податкових пільг інвесторам, спеціальних кредитів), стабілізувати доходи від сільськогосподарського виробництва за допомогою програм підтримки цін. Більшість заходів, які проводив уряд України під час кризи 90-х років і теперішньої кризи, не співпадали з рекомендаціями, що тільки поглиблювало кризові явища.

В умовах ринкової економіки кризи постійно повторюються, тому відобразивши світовий досвід, необхідно розробити методологію системи заходів регулювання економіки фінансовими механізмами в кризових ситуаціях та при цьому, враховуючи екологічну ситуацію як у країні, так і у світі, обов'язковою умовою розвитку суспільства має бути й впровадження екологічних державних цільових програм.

За термінами дії можна виділити програми довгострокові (на 10 та більше років) та середньострокові (на 3-5 років). На менший термін часу розробляти та затверджувати програми нема сенсу.

Узагальнюючи накопичений досвід, можна визначити такі етапи розробки екологічних цільових програм державного рівні.

Перший етап - вибір об'єкта програми, що є вихідним пунктом розробки екологічної програми. Це повинна бути відправна точка у розвитку тієї чи іншої системи чи підсистеми, що забезпечує стратегічний прорив, розв'язання важливої народногосподарської проблеми. Поле програми повинне бути досить виважене, щоб сконцентрувати на ньому ресурси, а потім за допомогою фінансових механізмів досить суттєво поліпшити екологічну, економічну та соціальну ситуацію в заданому стратегічному напрямі.

Другий етап - побудова «дерева цілей». Насамперед слід визначити основну мету програми, виразивши її чітко, однозначно і в кількісному вимірі, щоб під час виконання програми і після її завершення можна було порівнювати ступінь виконання. Після цього визначається система цілей першого рівня, без якої не можна буде досягти основної мети. Цілі другого рівня визначаються за кожною із цілей першого рівня і так за всіма рівнями. Отже, вибудовується «дерево цілей», стовбур якого - основна мета. До цієї роботи необхідно залучити вчених та спеціалістів різних напрямів - екологів, гуманітаріїв, маркетологів, програмістів, технологів та ін.

Третій етап - побудова системи заходів, що забезпечують досягнення поставлених цілей, здійснюється у зворотному порядку. Починають роботу із визначення цілей нижнього рівня та поступово рухаються до основної мети. На цьому етапі важливе забезпечення досягнення кожної мети, тому що невиконання хоча б однієї з них різко знизить ефективність всієї програми.

Четвертий етап - структуризація програми. Вихідним блоком кожної програми є проект. Формування сукупності проектів здійснюється на основі аналізу системи заходів. Потім вони об'єднуються в блоки та підпрограми. В кожному зі складників структури програми повинна визначатися кількість елементів, щоб забезпечити управління. Проекти розподіляються за часом і погоджуються між собою.

П'ятий етап - створення цільових структур. До презентації програми потрібно визначитись із замовником програми, виконавцем. Важливе подальше створення цільових структур для виконання окремих проектів, підпрограм, усієї програми, сформувати нормативну базу, навчити персонал. Можна виконання цих робіт доручити нині існуючим структурам. Разом з цим, результати досвіду свідчать, що ефективніше їх виконують цільові організації, які створені під виконання цих програм. Це можуть бути малі, середні підприємства стосовно окремих проектів (складових програми); холдинги, промислово-фінансові групи стосовно програм; транснаціональні корпорації відносно міждержавних програм. Навчання персоналу необхідно здійснювати командно, щоб у процесі стажування учасники реалізації проектів та програм оволоділи загальними прийомами роботи, розуміли один одного, взаємодіяли, що підвищить ефективність програмних робіт.

Шостий етап - управління реалізацією програми та проектів доцільно організовувати за методом «трійки». За кожним проектом координацію робіт здійснює замовник, науковий керівник та виконуючий директор, котрий організовує виконання робіт, розпоряджається фінансами. За аналогічним принципом здійснюється управління підпрограмами та програмами в цілому. На цих рівнях створюються координаційні ради, які очолюють перші особи.

Сьомий етап - контроль і приймання виконаних робіт здійснюється впродовж усього терміну реалізації програми. Контроль повинен бути незалежним від виконавців програми, що виконується, щоб об'єктивно оцінити отримані результати та вчасно внести корективи та, у крайньому випадку, припинити роботу щодо проекту, підпрограми або програми в цілому, якщо з'ясується, що результати неефективні. Для приймання окремих розділів програми та після її завершення створюється комісія, яка оцінює отримані результати та їхню відповідність проектним документам.

Дотримання викладеної технології програмування суттєво підвищує ефективність стратегічного управління, цільового державного регулювання екологічного розвитку через фінансові механізми.

Висновки. Система екологічних державних цільових програм повинна включати програми з чотирьох рівнів управління. По-перше, це екологічні державні цільові програми, які повністю або частково фінансуються за рахунок державного бюджету. Перелік таких програм укладає уряд, який розглядається і затверджується Верховною Радою як один із додатків до державного бюджету на поточний рік. Публікація таких програм у засобах ЗМІ обов'язкова. По-друге, регіональні екологічні цільові програми. Вони розробляються обласними державними адміністраціями, розглядаються та затверджуються обласними радами народних депутатів. По-третє, муніципальні цільові програми. Вони формуються виконавчими та представницькими органами великих муніципальних утворень (наприклад, міста-обласні центри). По-четверте, міждержавні екологічні програми. Їх приймають і виконують держави-члени СНД, а також інші зацікавлені держави.

Размещено на Allbest.ru