Калькулювання собівартості виготовлення покрівельних матеріалів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Калькулювання собівартості виготовлення покрівельних матеріалів

Доц. А.М. Должанський

Система управління господарським життям підприємства має чимало визначальних складових. Одна з активних і знакових її ланок - облік витрат на виробництво та калькулювання собівартості виготовлення продукції. Саме цей вагомий чинник, поряд з іншими, має забезпечувати необхідною інформацією управлінський персонал для прийняття відповідних рішень. Адже від достовірності, оперативності та доцільності інформації щодо витрат залежить ефективність виробничої діяльності підприємства, його спроможність втриматися в сучасному конкурентному середовищі та досягти бажаних результатів. Групування витрат за центрами відповідальності дає змогу об'єднати різні за економічним змістом витрати в єдині цільові групи. При цьому виникає проблема вибору методів обліку витрат та калькулювання собівартості виготовлення продукції задля їх аналізу та контролю. витрата облік калькулювання собівартість

Ключові слова: собівартість продукції, рівень витрат, калькулювання, позамовний, попередільний, попроцесний, нормативний, групування витрат, види продукції, технологічний процес.

Вступ. У сучасних умовах вирішення актуальних проблем організації зведеного обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості виготовлення продукції має досить важливе значення у комплексній системі бухгалтерського обліку на підприємствах з виготовлення покрівельних матеріалів. В умовах ринкової економіки сформована інформація про собівартість продукції необхідна для здійснення оперативного управління підприємством, співставлен- ня собівартості виготовлення продукції за окремими видами та замовленнями, аналізу собівартості виготовлення продукції у розрізі технологічних процесів.

Актуальність теми. Економічна ситуація, що склалася в економіці України, вимагає змін в усіх сферах господарювання та функціях управління виробничими процесами. При подальшому формуванні ринкового середовища, планомірному курсі на вдосконалення управління підприємством головною умовою зростання виробничого потенціалу промисловості України є перехід до нової системи управління виробництвом, інтеграція методів управління в єдину систему управлінського обліку, основою якого є формування інформації про собівартість продукції. Оскільки собівартість продукції є одним із найважливіших показників, який комплексно характеризує зміни в техніці, технології, організації праці та виробництва, що відбуваються на підприємстві, то саме він є індикатором прибутковості продукції покрівельних матеріалів та однією з основних умов зростання прибутку підприємства, підвищення рентабельності та ефективності його роботи.

Проблеми калькулювання собівартості виготовлення продукції та витрат підприємства постійно перебувають у центрі уваги багатьох відомих вчених. Значна увага цим проблемам приділена в працях таких економістів: Ф.Ф. Бу- тинця, С.Ф. Голова, З.В. Гуцайлюка, В.І. Єфіменка, Б.М. Литвина, Ю.Я. Литвина, М.Р. Лучка, М.С. Пушкаря, В.В. Сопка, А.В. Череп, М.Г. Чумаченка та ін. Вагомий внесок у розвиток методологічних питань обліку витрат виробництва зробили зарубіжні вчені: О. П. Аксененко, П. С. Безруких, Р. Вандер Віл, Фан- дель Гюнтер, К. Друрі, В.Ф. Палій, Т. Скоун, В.І. Ткач, Д. Фостер, Ч.Т. Хорн- грен, А. Яругова та ін. Водночас поза увагою науковців залишились питання управління собівартістю продукції та шляхи покращення цього процесу, як одного із основних чинників впливу на рівень витрат та політику ціноутворення підприємств.

Мета дослідження полягає у визначенні необхідності калькулювання собівартості (зокрема на підприємствах з виготовлення покрівельних матеріалів), її значення в сучасних ринкових умовах та пошуку шляхів її зниження.

Результати дослідження. На більшості підприємств досліджуваної галузі не визначають фактичну собівартість за окремими замовленнями. Це зумовлює недостовірність інформації щодо ефективності (рентабельності) виробництва окремих видів продукції. Вважаємо, що при застосуванні нормативного методу обліку та калькулювання витрат доцільно здійснювати розрахунки собівартості за кожним замовленням, враховуючи при цьому нагромадження витрат за центрами відповідальності, окремими статтями та нормами. Організація аналітичного обліку забезпечить отримання повної інформації для прийняття оперативних рішень і позбавлення від випадків неврахування відхилень внаслідок недостатньої організації первинного обліку та їх документального оформлення.

У наукових працях М.Х. Жебрака наголошено, що "... методи калькулювання собівартості надзвичайно тісно пов'язані з порядком аналітичного обліку прямих витрат на окремі види продукції" [3, с. 229]. Його підтримує В.П. Інду- каєв, зазначаючи: ".при калькулюванні собівартості виготовлення продукції неможливо отримати ту однозначну інформацію, яку можна використати для оперативного управління собівартістю. Для цього методи обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості виготовлення продукції слід розглядати поетапно з врахуванням їх відмінностей на кожному етапі. Механічне ототожнення їх в єдине визначення призводить до недооцінки одного і до переоцінки іншого" [5, с. 19].

Вважаємо, що існує органічна єдність обліку і калькулювання, з одного боку, як окремих частин єдиного процесу, а з іншого - використання аналогічних прийомів обліку та калькулювання в різних комбінаціях залежно від характеру організації та технології виробництва. Ця взаємозумовленість унеможливлює встановлення постійної залежності між зведеним обліком витрат і методами калькулювання собівартості виготовлення продукції. З цього приводу обґрунтованими є висновки проф. Ю.Я. Литвина та О.І. Малишкіна: "Облік витрат і калькулювання взаємопов'язані та взаємозумовлені, вони передбачають одне одного. Так, приймають до уваги не тільки класифікацію витрат виробництва та облік їх на окремих синтетичних і аналітичних рахунках, але й групування за калькуляційними статтями. Основний принцип організації обліку витрат полягає у встановленні такого порядку зведення показників первинних документів, який забезпечив би в майбутньому можливість визначити (прямим або непрямим шляхом) до виробництва якого виду продукції вони належать" [6, с. 107].

На основі вивчення економічної літератури виявлено розходження щодо поглядів учених на класифікацію методів калькулювання собівартості виготовлення продукції. Результати аналізу існуючих за період 1926-2013 рр. класифікацій методів калькулювання узагальнено в табл.

Незважаючи на широкий діапазон комбінацій методів, найбільш стійкими є позамовний, попередільний та нормативний. Це можна, на наш погляд, пояснити тим, що саме ці методи було наведено в Основних положеннях з планування, обліку та калькулювання собівартості виготовлення продукції у 60-70-х роках. Аналогічні методи найчастіше розглянуто в економічній літературі 30-х років. Багато вчених надають перевагу таким методам: простому (однопере- дільному), попроцесному і за окремим виробом. Результати аналізу наведених класифікацій свідчать про наявність недоліків у цих підходах, а саме: порушення єдності ознак класифікації, виділення в самостійні рубрики різних назв одного методу (наприклад: поопераційний, пофазний, попроцесний), необґрунтованість об'єднання різних методів в одній рубриці.

Вважаємо, що під час формування класифікації прогресивних методів калькулювання в основу потрібно покласти гетерогенну та органічну форми виробництва. За таким підходом формуються такі методи калькулювання:

• послідовного додавання прямих витрат та їх розподіл за видами продукції, а саме позамовний метод;

• розподілу сукупних витрат та їх групування за процесами, тобто попередільний. Характеризуючи методи калькулювання, проф. В. Б. Івашкевич слушно зазначає: " Обидва методи можуть виступати окремо або в комбінованому вигляді, поєднуючи в собі характерні ознаки того чи іншого варіанту калькулювання" [4, с. 95]. Можна погодитись з поглядами професора і щодо недоцільності виокремлення в самостійний клас нормативного методу калькулювання, ". адже це не більше ніж варіант розрахунку собівартості одиниці продукції, який базується на позамовному або попередільному методі калькулювання" [4, с. 95].

Треба визнати, що ці погляди підтримують економісти сучасного періоду - проф. В.В. Сопко, проф. Н.М. Ткаченко, проф. П.А. Ільєнко, проф. З. Рахман та проф. А.Д. Шеремет [7, с. 196], наголошуючи на тому, що при визначенні методів обліку витрат за оперативністю контролю їх поділяють на три групи: нормативний, ненормативний та змішаний, а отже, кожен із них можна вважати нормативним.

Отже, незважаючи на економічно об'єктивний поділ виробництва згідно з існуючою формою його організації на два основні напрями - гетерогенний та органічний, виникає потреба в розробленні більш розгалуженої класифікації, у якій неможливо виокремити два паралельні потоки методів калькулювання. Для створення деталізованої класифікації, в основу якої покладено два основні методи калькулювання, розроблено узагальнену схему їх диференціації за головними ознаками (рис.). Варто зазначити, що в попроцесних методах передбачається групування витрат за окремими видами продукції як об'єктами калькулювання. Таку тенденцію можна спостерігати і в зворотному напрямі. Розмежування між ними відбувається за принципом важливішого елементу: в одному випадку - це процеси, в іншому - види продукції.

На нашу думку, калькулювання собівартості виготовлення продукції покрівельних матеріалів доцільно проводити за попроцесним методом за окремими замовленнями із виділенням нормативного і фактичного розміру витрат.

На підприємствах з виготовлення покрівельних матеріалів виявлено періодичні зміни в діючих нормах внаслідок застосування нової технології, заміни матеріалів аналогічними, що зумовлює потреба періодичного перегляду чинних норм та нормативів.

Висновки. Отже, можна зробити висновок, що на підприємствах з виготовлення покрівельних матеріалів первинним критерієм у визначенні об'єктів калькулювання є технологічний процес, а вторинним - вид продукції. Взявши за основу цю методику розрахунку собівартості, отримуємо можливість виявити оптимальні пропорції між змінними і постійними витратами, ціною і обсягом виробництва (реалізації), сформувати оптимальну структуру виробництва продукції, приймати обґрунтовані управлінські рішення з підвищення ефективності діяльності підприємства, мінімізувати підприємницький ризик.

Література

1. Хомин П.Я. Бухгалтерський облік у сільському господарстві : навч. посібн. / П.Я. Хо- мин, Г.А. Лисий, В.С. Соловінський та ін.; за ред. акад. НАНУ, проф. Ю. Я Литвина. - К. : Вид- во "Вища шк.", 1993. - 607 с.

2. Верига Ю.А. Бухгалтерський облік і аудит. Термінологічний українсько-російсько-ан- глійський словник / Ю.А. Верига та ін. - К. : Вид-во ЦУЛ, 2013. - 292 с.

3. Жебрак М.Х. Курс промышленного учета : учебник / М.Х. Жебрак. - М. : Изд-во Госста- тиздат, 1960. - 399 с.

4. Ивашкевич В.Б. Проблемы учета и калькулирования себестоимости производства продукции : учебник / В.Б. Ивашкевич. - М. : Изд-во "Финансы", 1974. - 159 с.

5. Индукаев В.П. Организация оперативного учета и контроля издержек производства : учебник / В.П. Индукаев. - М. : Изд-во "Финансы", 1986. - 143 с.

6. Литвин Ю.Я. Облік і контроль в умовах нормативно-чекової системи : підручник / Ю.Я. Литвин, О.І. Малишкін. - К. : Вид-во "Урожай", 1991. - 160 с.

7. Рахман З. Шеремет А. Бухгалтерский учет в рыночной экономике : учебник / З. И. Рахман А. А. Шеремет. - М. : Изд-во ИНФрА, 1996. - 272 с.

8. Чабанова Н.В. Фінансовий облік : підручник / Н.В. Чабанова, Т. Єфименко. - К. : Вид-во "Академія", 2007. - 671 с.

Размещено на Allbest.ru