Сутність вчення Арістотеля про економіку та хремастику

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. У чому сутність вчення Арістотеля про економіку та хремастику

1.1 Світовий ринок

1.2 Формування світового ринку

2. Основоположник австрійської школі - К. Менгер

1. У чому сутність вчення Арістотеля про економіку та хремастику

Арістотель (384 - 322 рр. до н.е.) - найбільш велична фігура серед представників економічної думки античного світу. Батьківщина його -- грецьке місто-поліс Стагіра у Фракії. Будучи сином лейб-медика македонського царя Аміни II, Арістотель в дитинстві грався з Філіппом, майбутнім царем Македонії. Навчався в Академії філософа Платона. Епікур вважав Арістотеля «мотором, який пропив батьківське добро і пішов найматись і морочити людей». З 343 р. до н. є. Арістотель був наставником Олександра Македонського, за що останній, ставши царем, поставив своєму учителю і наставнику памґятник з написом: «Олександр поставив цей памґятник сину Нікомаха, мудрому і божественному Арістотелю». В 336 р. до н. є. Арістотель заснував в Афінах свою власну школу. Ним написано 28 книг загальним обсягом 445270 рядків. Життя його закінчилося трагічно. Вимушений рятуватись від вироку нти македонської партії -- «смерть Арістотелю за образу богів», -- він утік з Афін, поселився на острові Евбеї, де скоро помер. Арістотель був сином свого часу. Вважаючи рабство природним явищем, яке має становити основу виробництва, і будучи твердо переконаним ідеологом натурально-господарських відносин, Арістотель зміг значно глибше від своїх сучасників проникнути в конкретні економічні проблеми. Ним вперше піддано аналізу основні економічні явища і закономірності тодішнього суспільства. Тому його по праву можна вважати першим економістом суспільства.

У своїх творах, особливо у «Нікомаховій етиці»(названій так потемками по імені сина філософа), «Політиці» (трактаті про устрій держави) та інших йому вдалося розробити найоригінальніший на той час проект ідеальної держави. При порівнянні його з проектами попередників -- Ксенофонта, Платона можна побачити багато схожого. По-перше, Арістотель підтримує ідею щодо необхідності поділу суспільства на вільних і рабів, а відповідно до цього, працю -- на розумову і фізичну, виходячи із «закону природи». По-друге, поділяє погляди щодо негативного ставлення до ремесла і його малої значущості для суспільства. За Арістотелем, ремісник, що займається дрібним промислом, знаходиться у стані невизначеного обмеженого рабства. Оригінальність побудови проекту Арістотеля в тому, що всі види господарської діяльності людей, -- чи то вільні громадяни, що виконують керувально-контролюючі функції, чи землероби, ремісники, торговці,-- розглядаються ним з точки зору експлуатації нижнього стану і належать або до природної сфери -- економіки, або до неприродної -- хрематистики. Він перший в історії економічної думки намагається проникнути у сутність економічних явищ.

Протиставлення Арістотелем економіки і хрематистики було однією з перших спроб аналізу капіталу в історії науки. Термін «хрематистика» не утвердився в нових мовах, на відміну від терміна «економіка». Арістотель виводить його від слова «хрема» -- майно, володіння. Для Арістотеля економіка -- це природна господарська діяльність землеробів, ремісників і дрібних торговців, повґязана з виробництвом життєво необхідних продуктів, що мають споживну вартість. Вона включається в обмін, але тільки в межах, необхідних для задоволення власних потреб, і границі цієї діяльності теж природні -- це розумне особисте споживання людиною. Саме тому ця діяльність має бути обґєктом турботи держави.

Хрематистику мислитель порівнює з «мистецтвом наживати багатство» за допомогою великих торговельних угод для перепродажу і лихварських угод. Її мета безмежна, бо головне в цій сфері -- «володіння грішми». В мистецтві наживати становище,-- відмічає Арістотель,-- оскільки воно випиляється в торговельній діяльності, ніколи не буває границь у досягненні мсти, тому що нею є досягнення необмеженого багатства і володіння грішми…. Всі, хто причетний до грошового обігу, намагається збільшити свої капітали до безмежності». Іншими словами, хрематистика -- це «мистецтво» вкладання і нагромадження капіталу.

Ідеалом господарювання для Арістотеля було невеличке землеробське господарство (в якому, зрозуміло, працюють раби). Це господарство повинно забезпечувати себе майже всім необхідним, а те нечисленне, чого не вистачає, можна одержати шляхом «справедливого обміну» з сусідом. Ідеалізуючи в рамках цієї концепції модель рабовласницької державної структури, Арістотель мистецьки спрощує найважливіші елементи господарського життя. Наприклад, за Арістотелем, «в дійсності речі такі pi ні і, що не можуть стати спільномірними». А звідси висновок: «5 лат =1 дому», тому що їх спільномірність досягається нібито лише завдяки грошам. Самі ж гроші як найбільш «зручний в ужитку» товар виникли, на думку філософа, не стихійно, а як результат погодження між людьми, і є в нашій владі», щоб гроші стали «неспоживчими». «Отже, потрібно, щоб все вимірювалось чимось одним…,-- зазначає Арістотель. -- Цим одним і є потреба, яка є звязуючою ланкою для всього. А як заміна потреби за згодою людей виникла монета…»

Обґрунтовуючи загальну основу зрівнювання в обміні товарів, Арістотель висловлює тезу, що нагадує примітивний варіант «трудової теорії вартості». «Дійсно,-- пише він,-- не із двох лікарів створюється суспільство, але із лікаря і землероба, і взагалі з людей неоднакових і не рівних. Але таких-то людей і потрібно прирівняти. Тому все, що піддається обміну, повинно порівнюватись з чимось одним. Отже, розрахунок матиме місце тоді, коли буде знайдено порівняння; яким чином продукція, вироблена чоботарем, належить до продукції, виробленої землеробом». Про «незавершеність» арістотелевої концепції про економіку і хрематистику свідчить також двояка характеристика обміну. Мова йде про те, що в одному випадку обмін розцінюється ним як акт задоволення потреб і дозволяє трактувати споживну вартість товару як категорію сфери економіки, а в іншому випадку -- навпаки: обмін символізує акт наживи, дає підставу вважати мінову вартість категорією сфери хрематистики.

І, нарешті, з позиції цієї ж концепції, Арістотель демонструє своє неприйняття великої торгівлі і позикових операцій, тенденційно аналізуючи етапи еволюції форм торгівлі і грошового обігу. Зокрема, такі ранні форми торгівлі, як прямий товарообмін і товарообмін через гроші, він відносить до сфери економіки, а рух торговельного капіталу, тобто, коли товарообмін здійснюється з прирощуванням первинного авансування на ці цілі грошей,-- до сфери хрематистики. Аналогічно трактує Арістотель форми грошового обігу, відносячи функції грошей щодо відображення міри вартості і засобу обігу до сфери економіки, а їх застосування як засобу нагромадження, як лихварського капіталу -- до сфери хрематистики. За словами Арістотеля, «лихварство викликає цілковиту ненависть», тому що «воно робить самі грошові знаки предметами власності, які таким чином втрачають своє призначення, для чого вони були створені, адже вони виникли заради мінової торгівлі, стягнення ж процентів веде саме до зростання грошей». Таким чином, загальною рисою економічної думки Стародавнього Світу є намагання зберегти пріоритети натурального господарства, засудити з позиції звичаїв, моралі і етики крупні торговельно-лихварські операції, що порушують еквівалентність і пропорційний характер обміну товарів за їх вартістю і не відповідають відкритому розумом «природному порядку», який охороняється громадськими законами. Виразниками подібного світогляду були, як правило, і великі мислителі (філософи), і окремі правителі рабовласницьких держав.

1.1 Світовий ринок

Світовий ринок праці - це система відносин, що виникають з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту, які виникли через нерівномірність кількісного та якісного розміщення робочої сили в країнах світу та розбіжності в національних підходах до її відтворення.

Основними тенденціями розвитку світового ринку праці є його глобалізація, посилення міграційних процесів, розширення використання міжнародних трудових норм тощо.

Глобалізація ринку праці являє собою формування єдиного механізму узгодження попиту та пропозиції робочої сили незалежно від країни проживання тієї чи іншої людини і розвивається на фоні глобалізації економіки.

Причинами пожвавлення цього процесу є:

- реструктуризація системи міжнародного поділу праці;

- розвиток світової інфраструктури;

- міжнародна міграція населення;

- стрімке зростання світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій;

- швидкі технологічні зміни.

1.2 Формування світового ринку

Світовий ринок проходить у своєму розвитку і становленні кілька еотапів (і лише завершальна частина цього процесу належить індустріальній цивілізації). В історичному плані, світовий ринок, а точніше його ознаки, виникає за стародавніх часів. Мова йде про те, що саме в цю епоху міжнародна торгівля, торгівля між цивілізаціями, набирає вигляд власне торгівлі, тобто обмін, опосередкований грошовими відносинами починає переважати (хоча звичайно натуральний обмін залишається, як допоміжний, додатковий тип господарських зв'язків). Але особливість прояву світового ринку в стародавні часи полягає в тому, що він носив внутріконтинентальний (локальний) характер: оскільки світовий ринок був обмежений певним континентом (Азійський ринок, Європейський ринок). Причому ці локальні ринки функціонували на рівні самодостатності. Зв'язки між цими локальними ринками, як ознаки формування світового ринку носили епізодичний характер. За стародавніх часів головними суб'єктами торгівлі на рівні локального ринку виступали Фінікія, Стародавній Єгипет, Індія, Греція, Рим, території Середземномор'я. За соціально-економічною характеристикою світовий ринок за стародавніх часів був ремеслено-рабовласницьким.

За феодального середньовіччя, особливо в період пізнього феодалізму, стародавній світовий внутріконтинентальний ринок переростає в міжконтинентальний. Досить активними стають торговельні зв'язки між Китаєм, Індією, Аравійським півостровом, Північчю Африки. Ці зв'язки проявляються через Левантійську торгівлю у взаємовідносинах між Західною Європою і Сходом. попит пропозиція інвестиція капіталістичний

Новим і великим кроком до розвитку міжконтинентальної стали Великі географічні відкриття кінця 15 - початку 16 століття:

1497 - 1498 рр. Подорож Васко да Гама - заверщилося відкриттям морського шляху від Західної Європи до Індії, в результаті чого на якісно новому рівні були об'єдані два регіональні ринки: Західноєвропейський і Східний.

1492 Перша подорож Колумба до Америки - завершилася відкриттям Америки. Це спричинило до розвитку господарських і торговельних зв'язків між Європою і Американськими континентами.

1519 - 1521 рр. Кругосвітнє плавання Магеллана - призвело до об'єднання всіх континентальних і локальних ринків в єдину систему господарських і торговельних зв'язків.

Отже, Великі географічні відкриття стали вирішальним кроком до остаточного формування світового ринку.

За соціально-економічною оцінкою світовий ринок епохи феодалізму визначався як ремеслено-феодальний.

На межі аграрної та індустріальної цивілізації на розвиток господарських і торговельних зв'язків впливають такі фактори як:

виникнення капіталістичних (або капіталізованих) підприємств;

відокремлення промисловості від землеробства;

спеціалізація сільського господарства в різних районах світу на виробництво певних видів товарної продукції. Наприклад, в Латинській Америці формується господарство, яке грунтується на тропічному рослинництві, в Америці та Австралії виникає спеціалізація на вирощуванні цукрової тростини і відповідно експорті тростинового цукру;

диверсифікація промислового виробництва і виникнення на цій основі багатогалузевості.

Ми вже говорили, що в умовах 18 - 19 століття формування світового ринку супроводжується виникненням нових міжнародних ринків (товарні ринки, ринки капіталів, праці[1]).

Розвиток світового ринку являється середовищем реалізації світової торгівлі і нагромадження великих капіталів, причому, з одного боку це нагромадження відбувається за рахунок рослих масштабів міжнародної торгівлі, з іншого боку - за рахунок існування колоніальної системи і прямого пограбування розвиненими країнами своїх колоній (закупка дешевої сировини тощо).

Вирішальну роль в формуванні світового ринку і світової торгівлі відіграє міжнародний поділ праці. З одного боку кожна країна, у відповідності із міжнародним поділом праці визначає своє місце в системі світогосподарських зв'язків (тут проявляється прагнення розвинений країн закріпити і поширити власні досягнуті позиції, а також прагнення колоній посісти вищий рівень в міжнародному поділі праці). По-друге, в межах міжнародного поділу праці проявляється диференціація виробництва між регіонами світу за певними галузями.

В період 19- початку 20 століття на формування світового ринку здійснює вплив процес виходу спеціалізації індустріального (капіталістичного) виробництва за межі національних економік (інтернаціоналізація господарського життя). Свого завершення світовий ринок і світова торгівля набирають в результаті повного розвитку капіталістичного машинного виробництва.

Світовий ринок як економічна категорія.

Світовий ринок як економічна категорія характеризується з кількох позицій:

1) виробництва і конкуренції. За таких умов плановість і збалансованість були характерними для окремих підприємств. На державному і міжнародному рівні виробництво і торгівлі "пливли на хвилях стихії і анархії". Інститути, а також структури, за допомогою яких можна було б регулювати такі відносини на державному та міждержавному рівні, з'являються значно пізніше (в післявоєнний період).

3) До світової торгівлі залучаються країни з різним розвитком національних економік.

Світовий ринок, як і світове господарство в цілому, періодично переживає кризові явища, причому на початку 20-го століття ці потрясіння стають значно глибшими (пов'язані з І світовою війною 1914-1918 рр., Велика Депресія 1929-1933 рр.)

По-перше, він розглядається як підсистема світового господарства[2] із власною структурою і закономірностями розвитку.

2) Функціонування світового ринку як економічної категорії пов'язується з обміном величезної маси товарів (пізніше послуг) за межами національних економік (і в цьому також є прояв інтернаціоналізації господарського життя).

3) Функціонування світового ринку пов'язано з опосередкуванням міжнародної торгівлі валютно-кредитним і фінансовим забезпеченням відповідного рівня (див. минулу лекцію "Міжнародна валютна система золотого стандарту").

Етапи становлення світового ринку в межах індустріальної цивілізації.

Світовий ринок на період становлення індустріальної цивілізації проходить стадію підготовки капіталістичного виробництва (перехід від мануфактури до фабрично-заводського виробництва), стадію машинного виробництва на рівні окремих підприємств, стадію індустріального виробництва на корпоративному рівні.

Характерні риси становлення становлення світового ринку в межах індустріальної цивілізації.

1) В період 18 - початок 20 століття світовий ринок детермінований товарною природою індустріальної цивілізації. Мова йде про те, що економічні і торговельні зв'язки між кранами здійснюються на принципах вигідності, прибутковості, а ці принципи в свою чергу обумовлювалися національними економічними інтересами країн світу. Утвердившись в зазначений період, дана характеристика залишається за світовим ринком і на сьогодні.

2) Світовий ринок 19 - 20 століття характеризується переважно анархією виробництва і конкуренції. За таких умов плановість і збалансованість були характерними для окремих підприємств. На державному і міжнародному рівні виробництво і торгівлі "пливли на хвилях стихії і анархії". Інститути, а також структури, за допомогою яких можна було б регулювати такі відносини на державному та міждержавному рівні, з'являються значно пізніше (в післявоєнний період).

3) До світової торгівлі залучаються країни з різним розвитком національних економік.

Світовий ринок, як і світове господарство в цілому, періодично переживає кризові явища, причому на початку 20-го століття ці потрясіння стають значно глибшими (пов'язані з І світовою війною 1914-1918 рр., Велика Депресія 1929-1933 рр.)

2. Основоположник австрійської школі - К. Менгер

Основоположниками маржиналізму на першому етапі "маржинальної революції". Це - К. Менгер та його учні Ф. Візер і О. Бем-Баверк.

Австрійці повернули теорію у бік вивчення інтересів і мотивів дій споживачів. Тим самим вони сприяли створенню теорії споживацької поведінки, формуванню галузі знань, яка отримала назву економічної психології. Чимало класиків проблемами особистого споживання практично не цікавилося, не включало їх у предмет політичної економії. Вони вважали, що звички і пристрасті споживачів непередбачувані. Менгер, на відміну від них, твердив, що людина зі своїми потребами і своєю владою над засобами задоволення останніх - висхідний і кінцевий пункт усякого людського господарювання.

Граничні величини - один із відправних параметрів сучасної теорії ціни, аналізу взаємозвґязку між попитом і пропозицією. Зрівноважуваль-на функція ціни складається із взаємодії кінцевих величин. Аналіз конкуренції, ринкових ефектів і парадоксів опирається на вивчення потреб людини і законів їх задоволення.

Без розуміння мотивів економічної поведінки різних соціальних груп неможливо виробити скільки-небудь результативну економічну політику. У сучасних умовах особливо важливими є «клімат довіри», розуміння інтересів і дій споживачів і фірм.

Підходи австрійців знайшли своє застосування не лише у сфері споживання та обміну. По суті, вся господарська діяльність будується на поєднанні граничних величин - мінімізації і максимізації; на порівнянні витрат і результатів грунтується оцінка ефективності. Австрійська школа політичної економії стала висхідною для розвитку маржиналізму, який є одним із математичних напрямів у економічній науці.

Методологічний інструментарій Основним елементом у методологічному інструментарії К. Менгера є мікроекономічний аналіз або індивідуалізм, що дозволяє, з одного боку, протиставити вченню представників класичної політекономії про економічні відносини між класами суспільства аналіз економічних відносин і показників на рівні окремого господарського субґєкта (за термінологією К. Менгера - «господарство Робінзона»), а з іншого - захопитись упередженим положенням про те, що нібито виявити і вирішити економічні проблеми можна, розглядаючи їх лише на рівні індивіда, на мікрорівні з урахуванням феномена власності і зумовленого відносною рідкістю благ людського егоїзму.

Методологічні проблеми пронизують весь текст «Основ…», хоч на них К. Менгер зосередився лише в двох розділах книги. А далі він розглядає такі теоретичні положення політекономії, як «цінність», «обмін», «товар», «гроші» та інші. Причому у другому розділі він спонукає читача до вдумливого сприйняття матеріалу: «…Заприкладом А. Сміта, я наважусь все-таки бути дещо нудним, але від цього виграє ясність викладу».

Продовжуючи розмову про нові методологічні і теоретичні побудови К. Менгера в «Основах…», слід відзначити, що вони «вводяться « ним майже у стилі представників класичної політекономії. Зокрема, він говорить про те, що «як і у всіх інших науках, так і в нашій» необхідно «обґєкти нашого наукового дослідження» вивчати через «їх причинний звґязок і закони, якими вони керуються». Зовнішня схожість менгерівської термінології з «класичною» не повинна затушкувати основного: наукові пошуки К. Менгера спрямовані на зовсім інший шлях. Уже в першому розділі «Основ…», де йдеться про поділ економічних благ на порядки, обґрунтовується принцип комплементарності виробничих благ.

Комплементарні блага вищого і нижчого порядку

Про порядки благ в «Основах…» сказано; «Якщо ми володіємо комплементарними благами якогось вищого порядку, то спочатку ці блага мають бути перетворені в блага нижчого порядку і так далі, доки ми не одержимо благ першого порядку, які можна уже безпосередньо застосувати для задоволення наших потреб. Проміжки часу, що лежать між окремими фазами цього процесу, все ж цілком зникнути не можуть…». Отже, як вважає Менгер, безпосереднє задоволення потреб людини забезпечує володіння благом першого порядку, а володіння благом другого і більш віддаленого порядків вимагає, щоб їх «послідовним чином» можна було «пристосувати до задоволення наших потреб». При цьому цінним є зауваження вченого про те, що «ми ні в якому випадку не в змозі спожити одиничне благо вищого порядку для задоволення наших потреб, якщо водночас не володіємо рештою - комплементарними благами вищого порядку», оскільки, не маючи, наприклад, «у своєму розпорядженні… для виробництва хліба… блага другого порядку (без палива і води), … хліб не може бути виготовленим навіть при наявності … усієї решти необхідних для цього благ».

Істотною є і та різниця, яку К. Менгер визначає щодо володіння субґєктом благами вищого і нижчого порядків. У цьому звґязку автор «Основ…» аргументує положення про те, що блага вищого порядку споживаються відповідно до «законів причинності», і «тільки через деякий час», зазнаючи «змін», перетворюються в блага першого порядку, тобто у той стан, який можна назвати задоволенням людських потреб. Блага вищого порядку, на думку Менгера, виступають як «засоби виробництва». Звідси «випливає закон, за яким реальна потреба в певних благах вищого порядку відносно якихось проміжків часу зумовлена наявністю в нашому розпорядженні комплементарної кількості відповідних благ вищого порядку».

Зменшиться настільки, що споживання певної кількості води стане необхідною умовою задоволення конкретних потреб жителів оазису.

Менгер запропонував скласти шкалу різних благ відповідно до їх конкретної корисності. Така шкала корисностей була названа таблицею Мен-гера(табл. 1).

Вертикальний ряд показує різні способи вживання тих чи інших благ (А, В, С - різні блага, які задовільняють різні потреби, наприклад А - потребу у хлібові, В - потребу в сирові, С - потребу в бананах). Цифри означають поступове зниження конкретної потреби по мірі збільшення запасу благ. Вони також виражають неоднакову гостроту потреби у благах.

Размещено на Allbest.ru