Економічні умови виникнення прав власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічні умови виникнення прав власності

Власність - фундаментальна категорія як економічної, так і правової науки, кожна з яких на різних методологічних засадах досліджує її природу.

Правознавців цікавлять питання виникнення та припинення прав власності, їх особливості відносно різних об'єктів, процедури зміни, механізм захисту та ін.

Економічна теорія визначає об'єктивне підґрунтя появи власності, її вплив на всю систему економічно-організаційних відносин.

Поєднання економічного та правового підходів в аналізі відносин власності відбувається в науковому напрямі, що отримав назву економічної теорії права. У межах цього напряму економічна теорія прав власності (property rights economics) стає методологічною та загальнотеоретичною основою економічного аналізу правового механізму господарського життя [1,с.93].

Основна проблема економічної теорії прав власності полягає у визначенні способів оптимального (економічно ефективного) розподілу прав власності при використанні обмежених ресурсів.

Економічні (тобто до правові) умови виникнення власності базуються на обмеженості ресурсів та господарській доцільності їх виокремлення (уособлення) в коло власного приватного (відчуженого від інших) користування.

Власність виражає об'єктивні та суб'єктивні відносини між людьми з приводу привласнення обмежених ресурсів. Ці відносини люди починають свідомо відтворювати в найзручніших для них правилах привласнення, які поступово перетворюються на набір прав з використання ресурсів.

Права власності дозволяють виключити інших суб'єктів від користування обмеженими ресурсами та вільно і самостійно розпоряджатися ними. У той же час права власності визначають залежність власника від інших людей, які, з одного боку, повинні дотримуватися недоторканості їхньої власності, а з другого - спільно допомагати захищати власність від небажаних дій.

У загальному розумінні права власності тлумачаться як санкціоновані (суспільством або державою) поведінкові відносини між людьми, що виникають у зв'язку з необхідністю використання благ.

Права власності забезпечують обрання способів використання економічного блага і можливість контролювати їх розподіл шляхом співвіднесення витрат та вигод при їх привласненні.

Як суспільний інститут права власності - це правила поведінки, яких кожний суб'єкт повинен дотримуватися у своєму ставленні до інших суб'єктів, що призводить до впорядкування їх взаємовідносин.

Для кожного окремого суб'єкта права власності виражають сукупність повноважень, що дозволяють ті чи інші методи використання конкретних благ на основі зіставлення індивідуальних вигод та втрат.

Теорія прав власності базується на певних фундаментальних положеннях (рис.1.1).

Рис. 1.1 Фундаментальні положення теорії прав власності [2, с.11]

Розуміння прав власності спирається на історію двох основних правових систем: європейсько-континентальної та англосаксонської (англійської), які характеризуються протилежним тлумаченням їх суттєвої природи.

В європейсько-континентальній системі пануючою стала ідея "абсолютного" та нерозподіленого права власності.

Англійська правова традиція розуміє право власності як об'єднання та комбінування різних повноважень, що можуть бути розпорошені між різними суб'єктами [3, с. 95]. Англосаксонська правова традиція розглядає право власності як сукупність "пучок" (набір) прав, які розподілені в неоднакових пропорціях між різними особами.

Існують різні підходи до визначення пучка повноважень. Деякі автори складають перелік повноважень із таких часткових елементів: використання ресурсу, споживання, виснажування, руйнування, поліпшення, розроблення, перетворення, продажу, дарування, заповіту, застави, орендування [4, с.125].

На сьогодні класичний набір правомочностей складається з 11 елементів (А. Оноре), наявність хоча б одного з них у руках людини робить її власником (див. табл.)

Таблиця. Система прав власності за А. Оноре

Примітки

1. Гриценко O.A. Економічна теорія прав власності / О.А.Гриценко // Вісник Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого". - 2011. - №4(7). - С.93-103. У витоках теорії прав власності стояли відомі американські вчені Р. Коуз та А. Алчиян. У подальшому свій внесок у розроблення цієї теорії здійснили І. Барцель, Г. Демсец, Г. Калабрезі, Д. Норт, Р.Познер, Р. Капелюшников.

2.Капелюшников Р. И. Экономическая теория прав собственности (методология, основные понятия, круг проблем) / Р. И. Капелюшников - М. : ИМЭМОД990. - 86 с.

3. Розмежування між різними історичними школами у тлумаченні поняття власності належить до періоду буржуазних революцій та специфічних умов їх здійснення.

У країнах континентальної Європи буржуазні революції потребували більш чіткого та жорсткого визначення прав приватної власності як необмеженого та неподільного, що відобразило тенденцію до концентрації прав власності в руках одного володаря. А всі випадки розосереджування сприймалися як пережитки феодалізму.

На противагу цьому підходу англійська правова система характеризувалася більш еволюційним процесом зміни феодального права, що дозволило зберегти багато її інститутів, допускаючи можливість роздроблення права власності на частини правомочностей декількома особами. Така система права власності розглядається як більш гнучка та пластична, що більшою мірою відповідає складним економіко-соціальним відносинам ринкової та змішаної економіки. Тому в сучасних умовах, перш за все при кодифікації на міжнародному рівні, все більш поширеними стають ідеї англосаксонської правової системи. (Гриценко O.A. Економічна теорія прав власності / O.A. Гриценко // Вісник Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого". - 2011. - №4(7). - С.95).

4. Кутер Р. Организация как собственность: экономический анализ права собственности применительно к приватизации / Р. Кутер // Становление рыночной экономики в странах Восточной Европы. - РГГУ. - 1994. - С.125-126.

5. Коуз Р. Фирма, рынок и право / Р. Коуз ; пер. с англ.. Б. Пинскера. -М. : "Дело ЛТД" при участии узд-ва "Catallaxy". - 1994.- 192 с.

6. Бренделева Е.А. Неоинституциональная экономическая теория : учеб. пособие / Е. А. Бренделева. - М.: Дело и Сервис, 2006. - 352 с.

власність право теорія

Процедури специфікації, диференціації та розщеплення прав власності

Як відправний пункт аналізу теорія прав власності звертається до визначення режиму приватної власності, котра вважається найбільш повно насиченою всіма повноваженнями.

Стверджується, що головна риса приватної власності полягає в її високому ступені виключності прав, що означає:

- виключення зі способу привласнення всіх інших суб'єктів (тобто недопущення їх до наявних прав;

- виключність права передбачає, що тільки на власника покладено всі позитивні та негативні результати його діяльності. Тому він більше за інших зацікавлений у максимально повному врахуванні всіх умов існування своєї власності;

- виключність (в сенсі винятковості) права відчуження означає, що в процесі обміну річ буде передана тим суб'єктам, які запропонують за неї найвищу цінність, тим самим буде досягнуто ефективний розподіл ресурсів.

Виключаючи всіх інших з вільного доступу до ресурсу означає процедуру специфікації права власності. Зміст і специфіка специфікації полягають у тому, аби створити умови для придбання прав власності тими, хто цінує їх вище, хто здатний отримати з них більшу користь.

"Якщо права на здійснення певних дій можуть бути куплені чи продані, - зазначає Р. Коуз, - їх урешті-решт набувають ті, хто вище цінує даровані ними можливості виробництва або розваги. У цьому процесі права будуть придбані, підрозділені і скомбіновані так, аби діяльність, що допускається ними, приносила дохід, який має найвищу ринкову цінність".

Отже, основне завдання специфікації - чітко визначити права власності, з тим аби господарюючі суб'єкти ухвалювали найбільш ефективні рішення. Тим самим забезпечується ефективний розподіл ресурсів, оскільки у перебігу обміну вони переміщуються від менш продуктивного до продуктивнішого використання, від осіб, що менше їх цінують, - до осіб, що цінують їх більше.

Неповноту специфікації західні теоретики називають "розмиванням", "послабленням" або "виснаженням" (attenuation) прав власності. Зміст цього явища можна виразити фразою "ніхто не почне сіяти, якщо врожай діставатиметься іншому. Тобто, права власності повинні бути таким чином встановлені, аби ніхто не був у змозі привласнити не належні йому результати. Права власності розмиваються внаслідок того, що вони неточно встановлені, або погано захищені правовою системою, або підпадають під різного роду обмеження та обтяження (головним чином з боку державних органів).

Наприклад, приватизація державного майна передбачала специфікацію права приватної власності. Але чіткого уявлення про цей процес на той час у суспільства не було, тому що специфікація прав власності була проведена нечітко, з великою кількістю помилок, що у подальшому призвело до постійного процесу її змін, можливостей захоплювати чужу власність. Значна кількість рейдерських захоплень чужої власності є наслідком розмивання прав власності, що були встановлені в процесі приватизації.

Права власності можуть розмиватися внаслідок дії груп спеціальних інтересів, які лобіюють через законодавчі та виконавчі органи свої політичні або економічні рішення. Тим самим вони беруть участь у перерозподілі прав власності на свою користь. Суттєву роль у розмиванні прав власності відіграють судові та правозахисні органи, якщо вони не можуть (у наслідок відсутності певних норм) або не бажають (за наявності корупційних схем) захистити та відтворити порушені права власності. Який би конкретний вигляд не приймало розмивання, воно означає обмеження права власника на здійснення своїх повноважень та можливість визначати їх найвищу цінність.

Специфікація прав власності припускає їх диференціацію, або розщеплювання. Добровільний і двосторонній характер розщеплювання правомочності гарантує, що ця процедура здійснюється відповідно до критерію ефективності. Головний виграш від розосередження правомочності вбачається у тому, що економічні агенти дістають можливість спеціалізуватися в реалізації тієї чи іншої часткової правомочності, що підвищує ефективність їх використання (наприклад, у праві управління або праві розпорядження капітальною вартістю ресурсу). Саме на основі диференціації прав власності функціонують акціонерні товариства, відбуваються процеси на ринку цінних паперів.

У реальності часто доволі важко виокремити процеси розщеплювання від процесів розмивання (ослаблення) прав власності. Це зумовлено тим, що розщеплення прав власності може привести до перешкоджання реалізації прав іншої сторони.

Специфікація прав власності з точки зору економічної теорії повинна йти до тієї межі, де подальший виграш від подолання їх розмитості вже не окупатиме пов'язані з цим витрати. Правова система покликана зменшувати витрати, які виникають унаслідок встановлення прав, створюючи тим самим умови для найбільш ефективного (з точки зору суспільної вигоди) розподілу обмежених ресурсів у перебігу добровільних угод. Юридичні правила, як зазначає Р. Позер, мають імітувати ідеальний ринок - розподіляти права власності так, як це робив би ринок за відсутності трансакційних витрат.

Размещено на Allbest.ru