Визначення поняття "трансакційні витрати"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Визначення поняття "трансакційні витрати"

Трансакційні витрати - це витрати, що виникають при здійсненні трансакцій. Вони складаються з витрат ресурсів і витрат часу на здійснення угоди, а також з втрат, що виникають внаслідок того, що була укладена неповна або неефективна угода. Часом трансакційні витрати є настільки великими, що вони перешкоджають укладенню угоди, тому їх взагалі не вдається виявити.

Вперше ідея трансакційних витрат з'являється в статті Р. Коуза "Природа фірми"; у статті "Проблема соціальних витрат"(1960) використовує термін "трансакційні витрати"; однак точного визначення змісту поняття не подає.

Одне з найбільш відомих визначень трансакційних витрат належить Кеннету Ерроу, який назвав трансакційні витрати витратами експлуатації економічних систем [1]. Учений-економіст, який ігнорує існування трансакційних витрат, зіткнеться з такими ж труднощами при поясненні поведінки економічних агентів. Він не зможе дати відповіді на дуже багато важливих питань. Він не зможе, приміром, пояснити, чому протягом тривалого часу в деяких країнах існують інституційні структури, які сприяють збереженню бідності й відсталості. Вчений-економіст не зможе пояснити, чому виникають нестандартні моделі економічної організації: вертикальна інтеграція, франчайзинг і т.д. Він не зможе зрозуміти, як функціонує економічна система, проаналізувати всі важливі проблеми й одержати основу для вироблення рекомендацій у сфері економічної політики [2].

Примітки

1. К. Ерроу порівняв це поняття з поняттям тертя у фізиці: "Подібно тому, як тертя заважає руху фізичних об'єктів, розпорошуючи енергію у формі тепла, так і трансакційні витрати заважають переміщенню ресурсів до тих користувачів, для яких вони являють найбільшу цінність, "розпорошуючи" корисність цих ресурсів в ході економічного процесу. Подібно тому, як кожному відомому фізичному об'єкту надається така форма, яка сприяє або мінімізації тертя, або одержанню за рахунок нього якого-небудь корисного ефекту (колесо, наприклад, служить і тому, і іншому), так фактично й будь-який інститут виникає як реакція на присутність трансакційних витрат, очевидно для того, щоб мінімізувати їхній вплив, збільшивши, тим самим вигоди обміну. Нарешті, варто відмітити, що економіст, який ігнорує існування трансакційних витрат, буде зіштовхуватися з такими ж труднощами при поясненні економічної поведінки, з якими зіштовхувався б фізик, який ігнорує факт тертя при описанні руху фізичних об'єктів" (Цит. по: Капелюшников Р. И. Экономическая теория прав собственности. - М. : ИМЄМО, 1990. - С. 28-29).

2.Одинцова М.И. Институциональная экономика. М.: ГУ-ВШЭ, 2009. - С.71.

Види трансакційних витрат

Трансакційні витрати це витрати, що забезпечують перехід прав власності від одних економічних агентів до інших та охорону цих прав. Ці витрати не пов'язані з процесом створення вартості, а забезпечують лише трансакцію - угоду про зміну власника продукту (його продаж) чи надання послуг. На відміну від агентських витрат, які здійснюються усередині фірми не на ринкових основах, трансакційні витрати стосуються тільки ринку.

Деякі дослідники вважають трансакційні витрати неоднорідними за своїм складом. витрата трансакція менар угода

К. Менар виділяє чотири типи трансакційних витрат:

- витрати виділення (зумовлені різницею у технологіях);

- інформаційні витрати (складаються із витрат кодування та передачі інформації, її розшифрування, витрат на вивчення і засвоєння інформаційних систем);

- витрати на масштаб (зумовлені існуванням системи безособового обміну, яка потребує витрат на спеціалізовану систему забезпечення виконання угод і контрактів);

- витрати на опортуністичну поведінку (на покарання порушника ринкових угод)[1].

Д. Норт поділяє трансакційні витрати:

- на вимірювання цінних атрибутів того, що обмінюється;

- на захист прав;

- на нагляд за дотриманням угод і забезпеченням їх виконання.

О. Уільямсон вважає, що трансакційні витрати це витрати опортуністичної поведінки економічних суб'єктів, а Дженсен і Меклінг акцентують увагу на витратах контролю за поведінкою виконавців.

Алчіан і Демсетц вважають, що це витрати на узгодження і координацію при застосуванні економічних ресурсів у виробництві, а Ченг називає їх "витратами, існування яких неможливо уявити у господарств Робінзона Крузо" тощо.

Однак найбільш відомими розробниками теорії трансакційних витрат є Рональд Коуз [2] і Джордж Стіглер.

Сучасна неоінституціональна теорія стверджує, що трансакційні витрати властиві усім механізмам координації (ринок, фірма (організація), держава) і виділяють, відповідно, наступні види трансакційних витрат [3]:

- витрати використання ринкового механізму координації діяльності людей - ринкові трансакційні витрати;

- витрати внутрі фірми - управлінські або бюрократичні витрати; ці витрати виникають тоді, коли керуючий користується правом давати команди усередині організації;

- політичні трансакційні витрати - це витрати використання механізму держави, тобто витрати, пов'язані зі створенням і підтримкою інституціональних рамок суспільства (витрати створення законів, підтримання механізмів захисту правил, встановлених державою, і т.ін.).

Для всіх цих видів витрат можна виділити:

1) "постійні" трансакційні витрати, тобто специфічні інвестиції у створення даного інституціонального устрою;

2) "змінні" трансакційні витрати, тобто витрати, величина яких залежить від кількості угод або їх обсягу.

Отже, класифікація трансакційних витрат служить важливою передумовою їх кількісної ідентифікації [4, с.95].

Однією з найважливіших особливостей трансакційних витрат вважається те, що вони допускають значну економію від масштабу: по мірі того, як обсяг випуску у трансакційному секторі збільшується, витрати, що припадають на одну угоду зменшуються [3, с.73].

Статистичні дані найбільш розвинених країн свідчать, що трансакційні витрати постійно зростають. Величина трансакційних витрат у сучасних ринкових господарствах складає 50-60 % ВВП. За 1960-1990 роки показники частки трансакційних витрат у ВВП різних країн зблизилися.

Примітки

1. Менар К. Экономика организаций : пер. с франц. [Текст] / К. Менар. -М.: Инфра-М, 1996. - С.31-32.

2. Причини виникнення та розвитку фірми Р.Коуз пояснив необхідністю зменшення трансакційних витрат. На його думку, можливість економії на трансакційних витратах є визначальним чинником вибору організаційної форми та величини фірми. Існування фірми забезпечує відсутність витрат з укладання угод завдяки забезпеченню необхідної алокації ресурсів адміністративним шляхом. У той же час адміністративний механізм, так само як і ринок, створює витрати, які збільшуються по мірі збільшення фірми. Фірма може існувати до тих пір, поки вона реалізує функцію координації за менших витрат, ніж це забезпечується ринковими угодами (Коуз Р. Природа социальных издержек: пер. англ. [Текст] / Р. Коуз // Фирма, рынок и право; науч. Ред.. Р. Капелюшникова. - М. : Дело ЛТД при участии изд-ва "ОаіаПаху", 1993. - С.143).

3. Фуруботн Э.Г., Рихтер Р. Институты и экономическая теория: достижения новой институциональной экономической теории. - Спб: Изд-во СПб гос.ун-та, 2005, с.58; Одинцова М.И. Институциональная экономика. -М.: ГУ-ВШЭ, 2009. - С.73.

4. Якщо серед етапів укладання угоди виділити пошук партнерів, узгодження інтересів, оформлення угоди, контроль за її виконанням, може бути наступна класифікація (див. табл.).

Таблиця. Класифікація трансакційних витрат*

*Джерело: Ткач A.A. Інституціональна економіка. Нова інституціональна економічна теорія : Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - С. 95.

Р. Коуз про трансакційні витрати

Уперше ідея трансакційних витрат з'являється в статті Р. Коуза "Природа фірми" в 1937 році, де він говорить про витрати використання цінового механізму, пояснюючи їх наявністю існування фірми, як альтернативного механізму координації діяльності. Наприкінці 1930-х років наукове співтовариство не звернуло уваги на поняття трансакційних витрат. Коуз міркував про витрати, що виникають у процесі обміну в контексті вибору між різними інституціональними устроями: фірмою й ринком, а наукове співтовариство не проявляло в той період інтересу до подібних питань. Крім того, Коуз не дав точного визначення поняття трансакційні витрати і використав замість нього поняття "витрати використання цінового механізму". Свою ідею трансакційних витрат і її зв'язок з обміном правами власності він розвинув у статті "Проблеми соціальних витрат", яка була опублікована в 1960 році У ній Коуз уже використовує термін "трансакційні витрати" і обґрунтовує необхідність їхнього врахування в економічній теорії.

Після опублікування статті ні сам Коуз, ні інші автори не займалися питанням про зв'язок між трансакційними витратами й правами власності. І тільки в 1958 році в статті "Федеральна комісія зв'язку" Коуз повертається до теми впливу трансакційних витрат на права власності. А стаття 1958 року у свою чергу спонукала Коуза написати статтю "Проблема соціальних витрат". Спочатку навіть сам Коуз не зміг оцінити значення цієї статті для всієї економічної теорії: "Я думав, що я розкриваю слабкості аналізу Пігу по питанню про розбіжність між приватним і соціальним продуктом, аналізу, який звичайно приймався економістами, але не більше того. Лише пізніше, частково в результаті бесід із Стівеном Чангом у 60-х роках, я прийшов до розуміння основного значення того, що я написав, для економічної теорії...".

Коуз виділив наступні механізми координації діяльності людей:

- ринок;

- фірма (організація, ієрархія);

- держава.

Використання кожного із цих механізмів координації пов'язано як з вигодами, так і з витратами. Жоден з них не є безкоштовним і не має беззаперечних переваг у порівнянні з іншими механізмами.

Коуз ніде точно не визначає зміст поняття "трансакційні витрати", однак він часто використовує приклади, які дають підстави припускати, що, говорячи про трансакційні витрати, він має на увазі, насамперед, витрати використання цінового механізму.

Відносини власності в економічній системі суспільства

Економічна система суспільства складається з наступних елементів: продуктивних сил, економічних відносин та господарського механізму.

Економічні відносини - це відносини, які виникають між членами суспільства у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і нематеріальних благ. Економічні відносини поділяються на техніко-економічні, організаційно-економічні та соціально-економічні.

Соціально-економічні відносини - це насамперед відносини власності в економічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають головне в економічній системі - спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Крім того відносини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади.

Отже, соціально-економічні відносини, основою яких є відносини власності, займають визначальне місце у структурі економічних відносин та в економічній системі взагалі, виконуючи в ній системотвірну функцію [1, с. 65].

В економічній системі власність визначає: суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва; специфічність дій економічних законів певної економічної системи; цілі та мотиви виробництва; характер розподілу і споживання створеного продукту; класову і соціальну структуру суспільства; панівну систему політичної та економічної влади.

Розрізняють економічне та юридичне трактування власності. З економічної точки зору власність відображає, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів і результатів, а з іншого - спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва. З юридичної точки зору власність характеризує майнові відносини фізичних і юридичних осіб щодо привласнення, володіння та використання ними різних цінностей (матеріальних, духовних). Зазначені відносини закріплюються системою чинного законодавства кожної країни, а також міжнародними правовими нормами [1, с.72].

Об'єкти власності: засоби виробництва в усіх галузях народного господарства; природні ресурси; предмети особистого споживання та домашнього вжитку; гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них; інтелектуальна власність, тобто духовно-інтелектуальні, інформаційні ресурси та продукти (твори літератури і мистецтва, досягнення науки і техніки, відкриття, винаходи, ноу-хау, інформація, комп'ютерні програми, технології тощо); культурні та історичні цінності; робоча сила.

Суб'єкти власності: окрема особа (індивідуум) - людина як носій майнових і немайнових прав та обов'язків; юридичні особи - організації, підприємства, установи, об'єднання осіб усіх організаційно-правових форм; держава в особі органів державного управління, муніципалітети (органи місцевого управління та самоврядування); декілька держав або всі держави планети [1, с. 71].

Історичні форми власності: первіснообщинна; рабовласницька; феодальна; капіталістична.

Існує два типи власності: приватна і суспільна. Приватна власність - це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об'єктом власності та отримання доходу належить приватній (фізичній чи юридичній) особі. Приватний тип власності виступає як сукупність індивідуально-трудової (одноосібної, сімейної) та індивідуальної з використанням найманої праці, партнерської і корпоративної форм власності. Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб'єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники. Суспільна власність існує у двох формах - державній (загальнодержавна, муніципальна - комунальна) і колективній (власність колективу підприємства, кооперативна власність, власність громадських організацій, власність релігійних і культових організацій). Змішана власність поєднує різні форми власності: державно-приватна; державно-кооперативна; державно-колективна; приватно-колективна; спільна із залученням іноземного капіталу; комбінована; інші види [2].

Примітки

1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2001. - 581 с.

Право власності визначається ще з часів римського права трьома основними правочинностями - володіння, користування і розпорядження. Англійським юристом А. Оноре запропонована система прав власності, яка складається з 11 елементів: право володіння; право користування; право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ); право на дохід (право володіння результатами використання благ); право суверена на капітальну вартість (право на використання, споживання, зміну чи знищення блага); право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження в навколишньому середовищі); право на передачу благ у спадок; право на безстроковість володіння благом; заборона на використання шкідливим способом; право на відповідальність (можливість стягнення блага на сплату боргу); "зворотний" характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностей після закінчення терміну угоди або достроково у випадку порушення умов тощо.

2. У розвинутих країнах, які перебувають на стадії постіндустріального розвитку, спостерігаються наступні тенденції в розвитку відносин власності: подальше розширення плюралізму форм власності; значне розширення змішаних і комбінованих форм власності; посилення процесів демократизації і соціалізації відносин власності; прогресивна зміна структури об'єктів власності; розширення форм та об'єктів міжнародної власності тощо.

Размещено на Allbest.ru