Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз конкурентоспроможності, інвестиційної привабливості та результативності бізнес-процесів

Аналіз конкурентоспроможності та конкурентних позицій підприємства

Поняття, сутність і зміст конкурентоспроможності підприємства

Конкурентоспроможність підприємства є однією з найважливіших категорій ринкової економіки і характеризує можливість та ефективність адаптації підприємства до умов конкурентного середовища.

Конкурентоспроможність - це здатність об'єкта, що характеризується ступенем реального чи потенційного задоволення ним певної потреби у порівнянні з аналогічними об'єктами, представленими на даному ринку. Конкурентоспроможність визначає здатність витримувати конкуренцію у порівнянні з аналогічними об'єктами.

Сьогодні конкурентоспроможність на товарних ринках стає проблемою державної безпеки. Враховуючи, що критерієм адаптації підприємства до ринкових умов господарювання є рівень конкурентоспроможності, необхідно досліджувати взаємозв'язок між конкурентоспроможністю країни в цілому, підприємств, конкретних товарів. На сучасному етапі у вітчизняних підприємств існують наступні проблеми у сфері визначення своєї конкурентоспроможності: низький рівень інформаційного забезпечення, відсутність чітких цілей та завдань оцінювання, інтуїтивний характер проведення оцінки, відсутність єдиної методологічної бази.

Конкурентоспроможність є синтезом багатьох економічних категорій. У широкому розумінні конкурентоспроможність - це зумовлена економічними, соціальними політичними чинниками позиція країни або товаровиробника на внутрішньому та зовнішньому ринках. За умов відкритої економіки вона може визначатися і як здатність країни (підприємства) протистояти міжнародній конкуренції на власному ринку і ринках інших країн. Проблема підвищення конкурентоспроможності стосується практично всіх сторін суспільного життя. Загострення конкурентної боротьби за збут продукції, за місце на ринку змушує країни (підприємства) постійно шукати нові резерви, вимагає вдосконалення технологій з метою створення більш якісних товарів. конкурентоспроможність ринок підприємство

Не зважаючи на те, що сьогодні поняття конкурентоспроможності підприємства досить широко вживається, в літературі не існує його загальноприйнятого визначення й не сформовано загальний підхід щодо дослідження конкурентоспроможності різних об'єктів. Наявність різних підходів до розуміння конкурентоспроможності зумовлена перш за все тим, що категорію і показники рівня конкурентоспроможності вивчають різні економічні науки, і кожна з них пропонує свої визначення терміну, методи оцінки і шляхи підвищення. У найбільш загальному розумінні конкурентоспроможність підприємства можна визначити як здатність протистояти конкурентам та перемагати їх.

В якості суттєвих характеристик конкурентоспроможності підприємства, як економічної категорії, можна визначити:

o порівняльний характер (відносна оцінка);

o короткострокові та довгострокові складові;

o залежність від конкурентоспроможності продукції (товару);

o залежність від власних можливостей та ринкової активності підприємства.

Порівняльний характер дослідження та оцінка рівня конкурентоспроможності підприємства, слідує з приведеного вище загального розуміння цього поняття, тобто конкурентоспроможність може бути визначена тільки при порівнянні з конкурентами. Результат оцінки буде справедливий тільки в умовах конкретного ринку в конкретний проміжок часу, тому що ринкова ситуація постійно змінюється.

Короткострокові та довгострокові складові проявляються в тому, що конкурентоспроможність охоплює як поточне положення підприємства на ринку, так і перспективи його зміни.

Зв'язок конкурентоспроможності продукції (товару) і конкурентоспроможності підприємства є загальновизнаним фактом. Виробник не може бути конкурентоспроможним, якщо його продукція не має збуту, бо це означає зниження обсягів реалізації і погіршення фінансово-економічних показників: рентабельності, оборотності, ліквідності та ін.

Конкурентоспроможність продукції є обов'язковою, але недостатньою умовою конкурентоспроможності підприємства, тому що в деяких випадках продукція може бути конкурентоспроможною при її реалізації по демпінговим цінам, які не компенсують витрати на виробництво і збут (використання цінових знижок, сезонного розпродажу, збут застарілої продукції, реалізація цінової стратегії проникнення на ринок з високим рівнем конкуренції). З точки зору споживача, вона виступає як конкурентоспроможна, але зниження фінансових результатів і ефективності використання ресурсів виробника може призвести до його неконкурентоспроможності в майбутньому.

Відмінності категорій конкурентоспроможності підприємства і продукції:

- конкурентоспроможність продукції оцінюється у часовому інтервалі, який відповідає життєвому циклу товару. А основою дослідження конкурентоспроможності підприємства є більш тривалий проміжок часу, який відповідає періоду функціонування підприємства.

- конкурентоспроможність продукції розглядається стосовно кожного з її станів, конкурентоспроможність підприємства охоплює зміни номенклатури продукції яка випускається.

Необхідно зазначити, що на початковому етапі розвитку підприємства конкурентоспроможність продукції (товару) відіграє найважливішу роль у рівні конкурентоспроможності підприємства, тому що забезпечує приток коштів. Надалі, закріпившись на ринку, підприємство повинне приділяти більше уваги зниженню витрат і постійному інноваційному розвитку продукту і виробництва.

Поряд з конкурентоспроможністю продукції рівень конкурентоспроможності підприємства визначають його власні можливості та ринкова активність. Ефективне використання ресурсів є основною умовою конкурентоспроможності підприємства, їх динаміка впливає і на рівень якості продукції, і на результати від її реалізації, і на необхідність залучення зовнішніх джерел фінансування. Ринкова активність проявляється через фінансові результати та частку ринку й залежить від динамічного розвитку умов зовнішнього середовища, що відображуються детермінантами "національного ромба" М. Портера.

Конкурентоспроможність підприємства - це відносна характеристика, яка відображає відмінності у розвитку даного підприємства від розвитку конкурентних підприємств за ступенем задоволення своїми товарами потреб людей і за ефективністю виробничої діяльності.

Конкурентоспроможність підприємства характеризує можливості і динаміку його пристосування до умов ринкової конкуренції.

Фактори, що впливають на конкурентоспроможність підприємства можна розділити на дві великі групи: внутрішні та зовнішні.

До зовнішніх факторів слід віднести:

1. Діяльність державних владних структур (фіскальна та кредитно-грошова політика, законодавство). Наприклад, в залежності від характеру податкової політики (розміри податкових ставок) підприємство буде отримувати більш чи менш високий прибуток.

2. Кон'юнктура ринків сировинних та матеріальних ресурсів, ринків трудових ресурсів, ринків засобів виробництва, ринків фінансових ресурсів.

3. Розвиток родинних та підтримуючих галузей. В даному випадку мова йде про розвиток нових технологій (ресурсозберігаючих, технологій глибокої переробки), нових матеріалів та джерел енергії. їх впровадження у виробництво підвищує науковий та виробничий потенціал підприємства.

4. Параметри попиту. Вони включають ріст попиту на товари, що виробляються підприємством, його стабільність і дозволяють підприємству отримувати більш високі прибутки, а також закріпити своє положення на ринку. Нестабільний попит, зміна вимог покупця до якості продукції підприємства, зниження покупної можливості населення, навпаки, не створюють умов для забезпечення певної конкурентоспроможності підприємства.

До внутрішніх факторів відносяться наступні:

1. Діяльність керівництва та апарату управління підприємства (організаційна та виробнича структури управління, професійний та кваліфікований рівень керуючих кадрів і т. д.).

2. Система технологічного оснащення. Оновлення устаткування та технологій, тобто заміна їх на більш прогресивні, забезпечує підвищення конкурентоспроможності підприємства, підсилює внутрішню гнучкість виробництва.

3. Сировина, матеріали і напівфабрикати. Якість сировини, комплектність її перероблення та величина відходів серйозно впливають на конкурентоспроможність підприємства. Зменшення виходу готової продукції із сировини (це особливо характерно для харчової промисловості), не комплексна її переробка приводять до збільшення витрат виробництва, а значить, до зменшення прибутку, що, в свою чергу, не дозволяє розширити виробництво. В наслідок цього знижується конкурентоспроможність. І навпаки, покращення використання сировини, його комплексна переробка понижують витрати виробництва, а значить, підвищують конкурентоспроможність.

4. Збут продукції: його об'єм та витрати. Цей фактор суттєво впливає на підвищення конкурентоспроможності підприємства: можна мати високі результати в виробництві, випускаючи продукцію вищої якості і відносно невисокої собівартості, але все буде зведене нанівець із-за непродуманої збутової політиці. Тому підприємство намагається підвищити ефективність збут за рахунок стимулюючи збільшення об'ємів продаж та завойовуючи нові ринки збуту.

Значення, мета, задачі та інформаційне забезпечення аналізу конкурентоспроможності підприємства

Конкуренція як невід'ємний атрибут ринкових відносин є дуже вибірковим і гнучким механізмом. Вибірковість виявляється в тому, що від скорочення попиту на продукцію підприємства страждають не в рівній мірі. Найбільші труднощі мають неефективні підприємства, виробники неякісної продукції. Найсильніші підприємства можуть навіть у важкий час процвітати, оскільки до них відходять сегменти ринку конкурентів, які збанкрутіли раніше.

Гнучкість механізму конкуренції виявляється в його миттєвій реакції на будь-які зміни зовнішнього середовища. У той момент, коли відбулися зміни, у більш вигідному положенні опиняються ті підприємства, які краще до них пристосовані. Хоча адаптація неминуче займає якийсь час, стимули для неї конкуренція створює відразу ж.

Кожен виробник прагне захопити лідерство в конкурентній боротьбі, використовуючи при цьому індивідуальні підходи і методи. В залежності від обраних дій він може забезпечити собі конкурентну перевагу - ті характеристики, що створюють для підприємства певну вищість над його конкурентами.

У ракурсі розгляду оцінки конкурентоспроможності на різних рівнях можна судити про важливість аналізу конкурентоспроможності підприємства. Так, про конкурентоспроможність національної економіки свідчить кількість конкурентоспроможних галузей, а конкурентоспроможність галузі реалізується тільки через виробничо-господарську діяльність працюючих в ній підприємств.

В умовах формування ринкової економіки, що передбачає самостійність підприємств у питаннях виробничо-господарської діяльності, для більшості з них актуальною стає проблема забезпечення конкурентоспроможності. Особливо ця проблема загострюється у зв'язку з наростанням невизначеності у зовнішньому середовищі підприємств та прагненням України до інтеграції в європейське й світове економічне співтовариство. Разом з тим, з поглибленням соціально-економічних проблем суспільства, визначені проблеми вимагають розвитку нових підходів до управління конкурентоспроможністю підприємства. Адже кожне підприємство має вирішувати два основних завдання, що часто сприймаються як суперечливі: забезпечення прийнятної економічної ефективності власної діяльності в умовах зростаючої конкуренції та реалізація суспільно-орієнтованої місії.

Аналіз конкурентоспроможності підприємства допомагає вирішувати проблеми підвищення конкурентоспроможності й направляти зусилля по удосконаленню діяльності підприємства в русло правильної, придатної саме для нього конкурентної стратегії.

Метою аналізу конкурентоспроможності підприємства є виявлення та оцінка факторів, що впливають на ставлення споживачів до підприємства та його продукції.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати наступні задачі - оцінити:

конкурентоспроможність продукції; конкурентоспроможність системи управління; конкурентоспроможність персоналу; конкурентоспроможність технології; ^ показники фінансового стану підприємства.

Конкурентоспроможність підприємства визначають наступні показники:

- економічний потенціал (активи, основний капітал, обсяг продажів і т. п.);

- виробничий і збутовий потенціал (виробничі потужності, наявність сировинної бази, центрів технічного обслуговування, рівень автоматизації і технології виробництва тощо);

- науково-дослідний потенціал (організація наукових досліджень, щорічні витрати на наукові дослідження в абсолютному виразі і до загального обсягу продажу, число зайнятих у наукових дослідженнях за все і у відсотках до числа зайнятих на фірмі напрям наукових досліджень фірми, область патентування, оцінка можливості заняття організацією монопольного становища в якій-небудь галузі техніки тощо);

o репутація підприємства і дотримання договірних зобов'язань;

o фінансове становище (платоспроможність, кредитоспроможність, структура капіталу тощо);

o організаційна структура;

o менеджмент організації, склад і професійний рівень її керівних працівників, ринкова стратегія, інноваційнність, тощо.

Загально визнано, що на даний момент не існує єдиної методики оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства, що суттєво ускладнює визначення цієї характеристики. Але це не єдина проблема, з якою стикаються аналітики в процесі оцінки конкурентоспроможності підприємства. Не менш важлива проблема це дефіцит інформації про конкурентів, яка часто є комерційною таємницею або не оприлюднюється через невпевненість у своїх перевагах над конкурентами. Ця проблема має різний рівень складності в залежності від ступеню конкурентної боротьби в галузі: чим вищий цей рівень, тим меншою є кількість загальнодоступної інформації. Із вказаної проблеми витікають інші: неповнота аналізу рівня конкурентоспроможності, використання при цьому суб'єктивних балових оцінок, високі фінансові та часові витрати на проведення дослідження.

Аналіз конкурентних позицій підприємства

Аналіз конкурентних позицій підприємства необхідно проводити для:

- розробки заходів по покращенню конкурентоспроможності;

- вибору підприємством партнера для організації спільного випуску продукції;

- залучення коштів інвестора в перспективне виробництво;

- складання програми виходу підприємства на нові ринки збуту.

Мета аналізу конкурентних позицій підприємства - визначити положення підприємства на галузевому ринку, виявити позитивні і негативні фактори, які можуть вплинути на формування та розвиток елементів потенціалу у конкурентному середовищі.

У процесі проведення аналізу зазвичай застосовуються такі прикладні прийоми і методи: STEP - аналіз; SWOT - аналіз; SPACE - аналіз; GAP - аналіз; метод аналізу LOTS; PIMS - аналіз; вивчення профілю об'єкта; модель GE/McKinsey; система 111-555.

Розглянемо деякі з них.

Метод STEP - аналізу дозволяє охарактеризувати зовнішню економічну ситуацію комплексно, оцінюючи вплив чинників: суспільних, технологічних, економічних, політичних, правових. Аналіз здійснюється за схемою "чинник - підприємство". Результати аналізу оформлюються у вигляді матриці, на горизонтальній осі якої визначаються чинники макросередовища, на вертикальній - сила їхнього впливу в балах, рангах або інших одиницях виміру. Результати STEP-аналізу дозволяють оцінити зовнішню економічну ситуацію в галузі виробництва та комерційної діяльності.

Одним із найпоширеніших інструментів стратегічного аналізу позиції підприємства (потенціалу) в конкурентній боротьбі є метод SWOT-аналізу (назва утворилася як абревіатура чотирьох англійських слів: Strengths, Weeknesses, Opportunities, Threats - SWOT, що у перекладі означає "сили, слабкості, можливості, загрози").

SWOT-аналіз передбачає виконання певної послідовності дій.

Ідентифікація та вивчення факторів зовнішнього оточення підприємства (табл. 10.8) з метою виявлення поточних та потенційних загроз та своєчасного запобігання збитків внаслідок їхньої дії.

Таблиця 10.8. ЗОВНІШНІ МОЖЛИВОСТІ ТА ЗАГРОЗИ ДЛЯ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА (ПРИКЛАД)

Чинник зовнішнього середовища	Можливості	Загрози
Економіка	Зростання ВВП Активізація інвестиційних процесів Стабільність валютних курсів	Економічна криза в країні Високий рівень інфляції Високий рівень процентних ставок Високий рівень податків
Політика та законодавство	Політична стабільність Досконалість законодавчих актів Стабільність законодавства	Високий тиск політичних сил на економіку Мінливість законодавства Суперечність законодавства
Чинник зовнішнього середовища	Можливості	Загрози
Соціальна сфера	Зростання грошових доходів та заощаджень населення Підвищення культурного рівня	Зменшення реальних доходів населення Погіршення демографічної ситуації
Розвиток науки та техніки	Швидкий розвиток інформаційних технологій Поліпшення інноваційного клімату	Низький рівень витрат на наукові дослідження Низька якість інформаційних ресурсів

Доцільно розглядати сильні та слабкі сторони за окремими функціональними складовими потенціалу (табл. 10.9).

Таблиця 10.9. СИЛЬНІ ТА СЛАБКІ ПОЗИЦІЇ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СКЛАДОВИХ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА (ПРИКЛАД)

Складова потенціалу	Сильні позиції	Слабкі позиції
Виробнича	Низький рівень собівартості продукції Висока якість продукції Висока фондовіддача Впровадження інновацій у виробничий процес Сучасне високопродуктивне обладнання	Застаріле обладнання Високий рівень витрат порівняно з конкурентами Високий рівень енергоємності технології порівняно з конкурентами Низький рівень завантаження виробничих потужностей
Кадрова	Висока кваліфікація та компетентність персоналу Здатність працівників до генерування ідей Позитивна ділова репутація	Неефективна система мотивації та стимулювання праці Високий рівень плинності кадрів
Маркетингова	Висока частка ринку Ефективна реклама та стимулювання збуту Високий рівень лояльності споживачів до продукції Високий рівень диференціації продукції	Недостатній рівень широти та глибини асортименту Зменшення ринкової частки Скорочення клієнтської бази
Фінансова	Доступність позикових коштів Висока ділова активність Висока ліквідність активів Стійке фінансове становище Високий рівень рентабельності капіталу	Недостатність фінансових ресурсів Нестійке фінансове становище Високий рівень залежності від кредиторів Низька рентабельність
Організаційні можливості	Кваліфікований менеджмент Ефективна організаційна структура	Низька кваліфікація менеджерів Низька швидкість проходження керуючих впливів

Аналіз сильних і слабких сторін здійснюється за допомогою порівняльних методів. Так, кожна позиція, визначена, наприклад, в табл. 10.9, оцінюються за визначеною шкалою оцінки (бальною) та, як правило, ранжується за важливістю, тобто зважується (для отримання більш достовірних результатів). Конкурентні сили підприємства за окремими позиціями визначаються шляхом порівняння його оцінок.

Для отримання загального результату оцінки застосовується показник "абсолютної конкурентної сили", який для _]-ої кількості підприємств (є [1; т]) розраховується за формулою:

де КСабс - абсолютна конкурентна сила підприємства - об'єкта оцінки;

КСіоц - оцінка і-го чинника конкурентної сили (слабкості) для оцінюваного підприємства;

КЄу - оцінка і-го чинника конкурентної сили (слабкості) для 7-го підприємства - конкурента;

п - кількість чинників, що характеризують сильні та слабкі конкурентні позиції.

Розглянемо застосування аналізу сильних і слабких сторін на прикладі оцінки підприємства "Будпроект", яке займається виробництвом покрівельних матеріалів. Результати розрахунків конкурентної сили за окремими позиціями та абсолютної конкурентної сили (без ранжування за важливістю) наведено в табл. 10.10. (шкала вимірювання - від 0 до 10 балів).

Таблиця 10.10. ОЦІНКА СИЛЬНИХ І СЛАБКИХ ПОЗИЦІЙ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Як бачимо, конкурентна сила підприємства "Будпроект" оцінюється в 50 балів, що гірше від лідера досліджуваної групи - третього конкурента на 3 бали, але краще за другого та першого конкурентів відповідно на 5 і 11 балів.

Абсолютна конкурентна сила підприємства "Будпроект" має від'ємне значення та дорівнює - 4 бала (для порівняння у другого конкурента - (-7) балів, у першого - (-17) балів). Таким чином, для досліджуваного підприємства слабкості перевищують сильні позиції.

Узгодження сил (слабкостей) із можливостями (загрозами) шляхом їхнього позиціонування на полях двомірної 8УОТ-матриці (вісь абсцис - сили та слабкості, вісь ординат - можливості та загрози) та розробки стратегій підвищення конкурентоспроможності відповідно до однієї з чотирьох можливих позицій в матриці:

1) сильні позиції - зовнішні можливості (стратегія використання сил для реалізації можливостей);

2) сильні позиції - зовнішні загрози (стратегія використання сил для нейтралізації загроз);

3) слабкості - зовнішні можливості (стратегія реалізації можливостей для подолання слабкостей);

4) слабкості - зовнішні загрози (стратегія скорочення діяльності в даному ринковому сегменті).

Метод аналізу є похідним від СВОТ-аналізу та застосовується для оцінки сильних та слабких сторін діяльності невеликих підприємств за такими групами критеріїв:

1) фінансова сила підприємства (ФС);

2) конкурентоспроможність підприємства (КП);

3) привабливість галузі (ПГ);

4) стабільність галузі (СГ).

На основі вивчення ключових критеріїв у складі кожної групи складається матриця спрямованої стратегії в системі координат SPACE та будується вектор позиції підприємства, що оцінюється. Положення вектора визначає тип рекомендованої стратегії (консервативна, захисна, конкурентна, агресивна) для зміцнення конкурентних позицій.

Розглянемо застосування даного методу для аналізу ринкової позиції та вибору оптимальної стратегії середнього за обсягами діяльності підприємства з виробництва меблів "Добробут", результати бальної оцінки показників за ключовими критеріями для якого наведені в табл. 10.11.

Таблиця 10.11. РЕЗУЛЬТАТИ БАЛЬНОЇ ОЦІНКИ КРИТЕРІЇВ ЗА МЕТОДОМ SPACE-АНАЛІЗУ ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВА "ДОБРОБУТ"

Критерії	Оцінка, балів	Вага	Зважена оцінка, балів
Фінансова сила підприємства (ФС)
Рентабельність інвестицій	2	0,3	0,6
Динаміка прибутку	3	0,3	0,9
Рівень фінансової стійкості	7	0,4	2,8
Загальна оцінка критерію	4,3
Конкурентоспроможність підприємства (КП)
Частка підприємства на ринку	4	0,2	0,8
Конкурентоспроможність продукції	5	0,2	1,0
Рентабельність реалізації продукції	4	0,6	2,4
Загальна оцінка критерію	4,2
Привабливість галузі (ПГ)
Рівень прибутковості галузі	8	0,4	3,2
Стадія життєвого циклу галузі	6	0,3	1,8
Залежність розвитку галузі від кон'юнктури	7	0,3	2,1
Загальна оцінка критерію	7,1
Стабільність галузі (СГ)
Стабільність прибутку	8	0,5	4,0
Рівень розвитку інноваційної діяльності в галузі	3	0,3	0,9
Маркетингові та рекламні можливості	7	0,2	1,4
Загальна оцінка критерію	6,3

Для оцінки фінансової сили підприємства було обрано показники рентабельності інвестицій, динаміки прибутку та рівня фінансової стійкості (залежності від зовнішніх зобов'язань); для оцінки конкурентоспроможності підприємства - показники частки підприємства на ринку, рентабельності реалізації продукції та конкурентоспроможності продукції; привабливість галузі визначається рівнем її прибутковості, стадією життєвого циклу, залежністю від ринкової кон'юнктури, а стабільність галузі - стабільністю прибутку, рівнем розвитку інноваційної діяльності та маркетинговими й рекламними можливостями.

Кожен показник, що характеризує ключові критерії, оцінювався за десятибальною шкалою на основі порівняння фактичних значень фінансових коефіцієнтів із нормальним їх рівнем для підприємства та на основі вивчення статистичної інформації щодо економічного становища галузі.

Результати зваженої оцінки фінансової сили підприємства (4,3 бала) свідчать про наявність певних проблем на підприємстві, пов'язаних із забезпеченням ефективного використання вкладеного капіталу. Так само невисоким є і рівень конкурентоспроможності підприємства (4,2 бала) через незнання керівництвом підприємства секрету доходності бізнесу, про достатньо високий рівень якого свідчать високі оцінки привабливості та стабільності галузі (7,1 бала та 6,3 бала відповідно).

Після отримання зважених оцінок ключових критеріїв наступним етапом SPACE-аналізу є побудова вектора рекомендованої стратегії в системі координат SPACE (рис. 10.1).



Рис. 10.1. Визначення вектора рекомендованої стратеги підприємства в системі координат SPACE

Початок вектора знаходиться в точці початку координат, кінець вектора знаходиться в точці А з координатами:

х = ПГ - КП; у = Ф С- СГ.

Відповідно для підприємства-об'єкта оцінки ці координати дорівнюють:

х =7,1 - 4,2 = 2,9; у = 4,3 - 6,3 = -2,0.

Метод аналізу GAP розроблено в Стенфордському дослідницькому інституті в Каліфорнії. Він становить спробу знайти методи розробки стратегії та методи управління, які дозволяють привести справи у відповідність із найбільш високим рівнем вимог.

Використання методу передбачає виконання послідовності таких дій:

1) попереднє формулювання цілей діяльності на 1 рік, 3 роки, 5 років;

2) прогноз динаміки норми прибутку в ув'язуванні з встановленими цілями бізнес-одиниці;

3) установлення розриву між цілями та прогнозами;

4) визначення альтернатив здійснення інвестицій для бізнес-одиниці та прогноз результатів;

5) визначення загальних альтернативних конкурентних позицій для кожної бізнес-одиниці та прогноз результатів;

6) розгляд інвестицій і альтернатив цінової стратегії для кожної бізнес-одиниці;

7) узгодження цілей стратегії кожної бізнес-одиниці з перспективами портфеля в цілому;

8) установлення розриву між попередніми цілями діяльності і прогнозом для кожної бізнес-одиниці;

9) уточнення профілю можливих придбань (створення) нових бізнес-одиниць;

10) визначення ресурсів, необхідних для таких придбань, і характеру їхнього можливого впливу на наявні в портфелі бізнес-одиниці;

11) перегляд цілей і стратегії існуючих підприємств із метою створення цих ресурсів.

Подібний аналіз може здійснюватися як для бізнес-одиниць окремого підприємства, так і для групи підприємств, а його результатом є розробка заходів для ліквідації розриву між бажаною і прогнозованою діяльністю.

Аналіз ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства

Фінансовий стан підприємства прийнято оцінювати з короткострокової (ліквідності і платоспроможності) і довгострокової (фінансової стійкісті) перспективи.

Ліквідність підприємства - це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань.

Ліквідність підприємства характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти та їх еквіваленти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.

Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження. Щоб визначити, чи достатньо у підприємства коштів для погашення своїх зобов'язань, необхідно передовсім проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності і формування залишку коштів після погашення зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами та виплатою дивідендів.

Аналіз ліквідності потребує також ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Необхідно визначити, чи є вона "стійкою" (наприклад, борги постачальникам), чи є вона простроченою, тобто такою, термін погашення якої минув.

Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов'язань із наявними ліквідними коштами.

На практиці для ефективного вимірювання ліквідності застосовується відповідна система коефіцієнтів, які відображають співвідношення статей балансу та інших видів фінансової звітності.

Розрізняють наступні показники ліквідності:

1. Коефіцієнт загальної ліквідності (коефіцієнт загального покриття), розраховується як:

Коєф.ліквідності =Поточні активи / Поточні зобов'язання

Нормативним вважається значення цього коефіцієнта більше 2.

При значенні коефіцієнта менше 2, платоспроможність підприємства незначна, а значить існує фінансовий ризик, як для самого підприємства, так і для його партнерів. Низький рівень ліквідності, як правило свідчить про ускладнення збуту продукції, або ж погану організацію матеріально-технічного забезпечення.

При значно високому коефіцієнті ліквідності (3,4) виникають сумніви щодо ефективності використання оборотних активів підприємства.

2. Коефіцієнт термінової ліквідності обчислюється як відношення високоліквідних активів до поточних зобов'язань і має бути більший за 1.

Коеф.терм.ліквідності = Високоліквідні активи / Поточні зобов'язання

Цей коефіцієнт показує, чи спроможне підприємство у разі падіння обсягів реалізації покрити свої зобов'язання перед кредиторами.

Ліквідність коштів вкладених у дебіторську заборгованість залежить від швидкості платіжного документообороту в банках, своєчасності оформлення банківських документів, термінів надання комерційних кредитів окремим покупцям та їх платоспроможності.

Якщо коефіцієнт термінової ліквідності більше 1, то підприємство має низький фінансовий ризик, а значить потенційні можливості для залучення додаткових фінансових ресурсів.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризується відношенням грошових коштів та короткострокових цінних паперів до поточних зобов'язань.

Коеф. абс. ліквідності = Абсолютно ліквідні активи / Поточні зобов'язання

Значення даного коефіцієнта є достатнім, якщо перевищує 0,2 - 0, 25.

З двох підприємств фінансовий стан кращий у того, хто має більшу частку грошових засобів та короткострокових цінних паперів у поточних активах.

При значенні коефіцієнта абсолютної ліквідності менше 0,2, а коефіцієнта покриття менше 0,5 підприємство вважається банкрутом і може підлягати ліквідації з продажем майна.

Зазначимо, що коефіцієнти ліквідності не можуть виступати точними індикаторами фінансового стану підприємства. Вони відображають ліквідність лише на дату складання балансу і не враховують сплату боргів.

Тому в міжнародній практиці використовують показник - інтервал захищеності.

Інтервал захищеності - це період часу, протягом якого підприємство може здійснювати поточну виробничо-господарську діяльність на базі тих ліквідних активів, які має в своєму розпорядженні, не звертаючись до додаткових джерел фінансування. Даний показник розраховується як відношення ліквідних активів до середньоденних витрат.

Інтервал захищеності =Ліквідні активи/Середньоденні витрати

При цьому середньоденні витрати включають усі передбачені витрати на виготовлення та реалізацію продукції за вирахуванням тих, що мають безготівкову форму (амортизаційні відрахування).

В загальному плані фінансова стійкість підприємств характеризується перевищенням доходів над видатками, забезпечує вільне маневрування коштами, безперебійний процес виробництва і реалізації продукції.

Фінансова стійкість формується в процесі всієї виробничо-господарської діяльності підприємства і є головним компонентом його стабільності. На фінансову стійкість підприємства впливають асортимент і номенклатура продукції (товарів, робіт, послуг), що випускається, величина статутного капіталу, стан майна та фінансових ресурсів тощо. Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об'єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності та незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.

Розрізняють такі типи фінансової стійкості підприємства:

1. Абсолютна фінансова стійкість (на практиці зустрічається дуже рідко) - ситуація при якій власні оборотні кошти забезпечують запаси і витрати підприємства.

2. Нормально - стійкий фінансовий стан - ситуація при якій запаси і витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостроковими позиковими джерелами.

3. Нестійкий фінансовий стан - ситуація при якій запаси і витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів і позик.

4. Кризовий фінансовий стан - ситуація при якій, запаси і витрати не забезпечуються джерелами їх формування і підприємство перебуває на межі банкрутства.

Оцінку фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати на основі комплексу показників платоспроможності.

Платоспроможність - здатність підприємства платити по своїм, зовнішнім зобов'язанням.

Платоспроможність характеризується достатньою кількістю оборотних активів підприємства для погашення своїх зобов'язань протягом року. Іншими словами це спроможність підприємства виконувати свої короткострокові та довгострокові зобов'язання за рахунок власних активів. Показники платоспроможності вимірюють рівень фінансового ризику підприємства, тобто ймовірність її банкрутства. У загальному випадку підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи перевищують його загальні зобов'язання.

Основними показниками, на основі яких визначають платоспроможність підприємства є наступні: 1. Коефіцієнт платоспроможності:

Кпл. = Власний капітал / Боргові зобов'язання підприємства

Коефіцієнт може як збільшуватися так і зменшуватися. Ця зміна залежить від джерел фінансування фондів, що формуються підприємством для розширення підприємницької діяльності. Саме співвідношення видів коштів (власних або залучених), що використовуються як джерела фінансування, показує фінансову стійкість підприємства, його можливість розвиватися за рахунок власних коштів.

2. Коефіцієнт заборгованості (обернена величина до коефіцієнту платоспроможності) розраховується:

Кзаборг. = Боргові зобов'язання / Власний капітал

Якщо визначений коефіцієнт більше 0,5, то це означає, що у підприємства значно зростає ризик несплати боргів. Фінансова стійкість підприємства під загрозою.

3. Коефіцієнт автономії - показник, який характеризує частку власних активів у загальній сумі всіх активів підприємства, використаних ним для здійснення статутної діяльності. Розрахунок даного показника:

К авт. = Власний капітал / Вартість майна

Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнта автономії складає більше 0,5. Ця величина показника дозволяє припустити, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті власними активами. Збільшення коефіцієнта автономії свідчить про зростання фінансової незалежності, підвищення гарантії погашення підприємством своїх зобов'язань. Чим вище значення коефіцієнта, тим кращий фінансовий стан підприємства.

4. Коефіцієнт фінансової стабільності - показник, який характеризує відношення власних і позикових коштів підприємства (скільки позикових коштів залучило підприємство в розрахунку на одну гривню вкладених у активи власних коштів. Даний коефіцієнт розраховується:

Кфс = Власний капітал / Позикові кошти

Нормальним вважається стан, коли коефіцієнт більше 1. Перевищення власних коштів над позиченими вказує на те, що підприємство має стійкий фінансовий стан і відносно не залежить від зовнішніх джерел.

5. Коефіцієнт фінансового левериджу - показник, який характеризує відношення довгострокових зобов'язань і джерел власних коштів підприємства. Даний коефіцієнт розраховується:

Кфл = Довгострокові зобов'язання / Власний капітал

Нормативне значення коефіцієнту фінансового левериджу не повинно бути більшим за 1.

6. Коефіцієнт забезпеченості власними засобами - показник, який характеризує рівень забезпеченості підприємства власними джерелами формування оборотних активів підприємства. Він показує скільки власних джерел формування оборотних активів підприємства приходиться на одну одиницю цих активів. Розраховується коефіцієнт забезпеченості власними засобами за даними балансу підприємства за відповідний звітний період у наступний спосіб:

Кзвз = Ш - А 1 / А 2;

де Ш - сума підсумку за розділом 1 пасиву балансу (рядок 380);

А 1, А 2 - сума підсумків активу балансу відповідно до розділів 1 і 2 (рядки 080, 260).

Нормальним вважається такий стан, коли коефіцієнт забезпеченості власними засобами перевищує 0,1. Це означає, що оборотні активи, які є у підприємства покриваються власними та прирівняними до них джерелами. Збільшення коефіцієнта буде означати, що у нього є надлишкові джерела формування оборотних активів, а його зниження вкаже на нестачу цих джерел. В обох випадках фінансовий стан підприємства буде нестійким.

Підприємство вважається неплатоспроможним також на підставі виявлення незадовільної структури балансу.

Поняття балансу його структура та характеристика статей детально розглянуто в темі 3.

Виходячи з вище викладеного зробимо висновок про те, що в умовах ринкової економіки підприємства змушені самостійно вирішувати проблеми фінансового забезпечення власної виробничо-господарської та інвестиційної діяльності, тому до найважливіших завдань останніх належать питання забезпечення фінансової стійкості, платоспроможності, рентабельності. Можливість відслідковувати дані процеси пов'язана з ефективною організацією фінансів підприємств. Під останньою розуміють форми, методи, способи формування, використання ресурсів, контролю за їх кругообігом з метою досягнення економічних цілей, відповідно до чинного законодавства.

ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ОБ'ЄКТИ ТА ПРИНЦИПИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

1. Господарський облік його види та вимірники. Користувачі облікової інформації.

2. Предмет, мета та завдання бухгалтерського обліку.

3. Об'єкти бухгалтерського обліку та їх класифікація.

4. Поняття методу бухгалтерського обліку та його прийоми.

Господарський облік його види та вимірники. Користувачі облікової інформації

Облік має тривалу історію. Товарні відносини неможливі без обліку. Як тільки людство в основу своєї діяльності поклало обмінні процеси виникла необхідність обліку затрат, доходів, ведення розрахунків. Перші письмові свідчення людської культури мають посилання на певні дані, отримані внаслідок облікових робіт того часу.

Облік розвивається відповідно до економічних запитів суспільства. До XV ст. його розглядали як додаток до торговельної діяльності. Сучасна система обліку пов'язана з іменем італійського математика Луки Пачолі. Саме він вперше в системі обліку виділив окрему його складову - бухгалтерський облік. Перу Луки Пачолі належить трактат "Про рахунки і записи" написаний у 1494 році. Саме в ньому знаходимо ми основи побудови бухгалтерського обліку: поняття бухгалтерських рахунків, їх будову, принцип подвійного запису.

У XVII-XVIII ст. промислова революція в Англії та стрімкий розвиток промисловості дали новий поштовх розвиткові обліку. Розпочався збір даних про затрати на виготовлення продукції, рівень доходів і прибутків; пошук нових прийомів і методів ведення обліку та показників, що характеризують господарську діяльність підприємств. На початку XX ст. лідерство у сфері обліку перейшло від Англії до США.

У 1990 р. облік отримав статус професії, ставши подібно до юридичної, медичної, інженерної та архітектурної самостійним видом діяльності, який потребує ліцензії, дотримання кодексу професійної етики, обов'язкового рівня кваліфікаційних знань та освіти.

Облікові системи різних країн світу формувалися під впливом національних економічних, політичних і культурних особливостей та їх розвитку. Однак інтеграційні процеси у світовому господарстві, особливо серед країн з розвиненою ринковою економікою, спричинили до необхідності уніфікації принципів обліку в міжнародному масштабі. Світова практика створила низку міжнародних організацій, які вирішують питання стандартизації бухгалтерського обліку та звітності. До них належить:

o Комітет міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, заснований 1973 р. у Лондоні організаціями професійних бухгалтерів США, Австралії, Канади, Мексики, Франції, Німеччині, Великобританії, Японії, Ірландії, який розробляє і поширює стандарти ведення бухгалтерського обліку та формування фінансової звітності. Комітетом розроблено 39 міжнародних стандартів бухгалтерського обліку з яких сьогодні діє 34;

o Міжнародна федерація бухгалтерів, створена в Мюнхені 1977 р., яка розробляє етичний, освітній та аудиторській напрями бухгалтерського обліку;

o Міжурядова робоча група експертів з міжнародних стандартів обліку та звітності при б створена в 1982 р., яка вивчає питання обліку та звітності в міжнародних корпораціях.

Крім того, ведуться окремі дослідження з питань стандартизації й уніфікації обліку та звітності на підприємствах країн - членів Європейського Союзу. На сьогодні в межах ЄС прийнято п'ять Директив (законів), що визначають єдині підходи до бухгалтерського обліку і звітності, зокрема Четверту Директиву "Форма і зміст річного фінансового звіту компаній" (25.07.1978 р.), Сьому Директиву "Вимоги до підготовки консолідованої фінансової звітності та методи підготовки" (13.06.1983 р.) тощо.

Окрім ЄС існують інші регіональні організації, які займаються питаннями стандартизації бухгалтерського обліку, а саме: Американська асоціація обліку, Асоціація бухгалтерів Азії та тихоокеанського регіону, Африканська рада бухгалтерського обліку тощо.

Розроблені міжнародними організаціями нормативні документи не регулюють техніку та методику обліку. Міжнародні стандарти регулюють лише основні принципові моменти обліку, від яких залежить формування фінансових результатів діяльності підприємств та порядок відображення їх у звітності.

Сучасна наука і практика розглядає облік як процес, який складається з операцій спостереження, сприйняття, вимірювання та фіксації (реєстрації) фактів, явищ природи чи суспільного життя. Якщо процес обліку здійснюється над господарськими об'єктами, то такий облік називається господарським.

Господарський облік - це облік господарської діяльності підприємства та суспільства загалом, тобто це спостереження, сприйняття, вимірювання та фіксація (реєстрація) господарських фактів і явищ та господарських процесів (виготовлення продукції, надання послуг, реалізація, розподіл фінансових результатів тощо).

Залежно від природи облікової інформації господарський облік поділяють на такі взаємопов'язані між собою види:

o Оперативно-технічний;

o Статистичний;

o Бухгалтерський.

Оперативно-технічний облік ведеться безпосередньо на місцях здійснення господарських операцій (реєстрація виходу працівників на роботу, щоденні витрати сировини, матеріалів, щоденний випуск продукції тощо), у тому числі тих, які не можуть бути відображені іншими видами обліку. Дані оперативно-технічного обліку необхідні для поточного спостереження за розвитком господарських процесів, їх оперативного планування, аналізу й управління.

Статистичний облік використовують при вивченні кількісних і якісних характеристик масових соціально-економічних явищ і процесів, закономірностей їх розвитку за конкретних умов місця і часу. Дані про господарські факти, явища і процеси статистичний облік отримує з оперативно-технічного і бухгалтерського обліків.

Провідне місце в системі господарського обліку займає бухгалтерський облік, який становить основу інформаційного забезпечення управління підприємством. Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-ХІУ від 16 липня 1999 року:

"Бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень".

Бухгалтерський облік охоплює систему суцільної, безперервної і взаємопов'язаної реєстрації та підбиття підсумків підприємницьких і фінансових операцій підприємства в документах, книгах та записах із подальшими аналізами, перевіркою та звітуванням про результати здійснення цих операцій перед зацікавленими особами.

На відміну від інших видів господарського обліку, бухгалтерський облік ґрунтується на документуванні всіх господарських процесів і відображенні їх у системі бухгалтерських рахунків із використанням методу подвійного запису, його регламентують міжнародні й національні нормативні та законодавчі акти.

Для ведення бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності підприємства необхідно:

1) Знати законодавчу і нормативну базу щодо ведення бухгалтерського обліку;

2) Уміти оформляти й обробляти первинні бухгалтерські документи та реєстри;

3) Складати бухгалтерську (фінансову) звітність, аналізувати отримані результати, звітувати перед зацікавленими особами.

У країнах з розвинутою ринковою економікою бухгалтерський облік методологічно і організаційно поділяється на фінансовий та управлінський. Це два напрями єдиної системи обліку, кожна з яких має своє функціональне призначення і свою роль в управлінні підприємством. Дані види обліку призначені для вирішення різних практичних питань у діяльності підприємства. В їх єдності запорука достовірності інформації та обґрунтованість прийнятих рішень користувачами інформації про діяльність підприємства.

Фінансовий облік - це комплексний синтетичний облік усієї господарсько-фінансової діяльності підприємства, який у цілому характеризує майновий стан підприємства, його фінансовий стан, прибутковість. В його основі лежить метод "затрати - випуск", суть якого в тому, що фінансовий результат діяльності підприємства визначається шляхом зіставлення доходів і витрат. До об'єктів фінансового обліку належать активи підприємства, джерела власних засобів, зобов'язання підприємства, витрати підприємства за елементами і доходами за їх видами, загальні фінансові результати діяльності підприємства та їх використання, господарські операції, пов'язані з процесами виробництва й реалізації продукції. Див. тему 1.

Користувачами фінансового обліку, як правило, є акціонери, потенційні інвестори, ділові партнери, кредитори, органи державної влади в тому числі державної податкової служби, тобто зовнішні користувачі.

Управлінський (внутрішньогосподарський) облік - це система збирання, оброблення та подавання інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством. Дані управлінського обліку використовуються для планування, контролю і прийняття рішень на різних рівнях управління підприємством. Організацію управлінського обліку не регламентують міжнародні й національні стандарти та законодавчі акти. Його здійснює підприємство самостійно залежно від особливостей діяльності, структури й розмірів підприємства, потреб управління.

Об'єктами управлінського обліку є витрати і доходи підприємства за їх цільовим призначенням (видами продукції, замовленнями, процесами, стадіями виробництва, центрами відповідальності, сферами діяльності, регіонами реалізації). У межах управлінського обліку здійснюється облік витрат на калькулювання собівартості продукції, прогнозування і планування витрат, доходів, фінансових результатів діяльності підприємства. В об'єктивності ведення такого обліку зацікавлені в першу чергу керівники підприємства, тому саме керівництво підприємства визначає параметри, напрями, глибину облікової інформації. Внутрішньогосподарський облік, в першу чергу, призначений для керівників підприємства.

Облікова інформація необхідна широкому колу користувачів, яких в теорії обліку можна поділити на внутрішніх та зовнішніх стосовно підприємства.

Внутрішніми користувачами облікової інформації є:

o власники підприємства;

o управлінський персонал;

o робітники і службовці підприємств.

Зовнішніми користувачами облікової інформації є:

o ділові партнери підприємства на ринку (дійсні й потенційні інвестори, постачальники, замовники, покупці, клієнти; банківські й небанківські кредитні установи; інші кредитори);

o органи державного і міжнародного регулювання та контро-лю(органи податкової служби; органи державної статистики; органи державних і міжнародних комісій і комітетів);

o фінансові аналітики та радники;

o широка громадськість (громадські організації, профспілки).

Класифікація користувачів облікової інформації наведена в табл. 2.

У бухгалтерському обліку для кількісного відображення руху засобів, коштів, обсягів здійснення господарських процесів використовують три види вимірників:

o натуральні;

o трудові;

o грошові (вартісні).

Натуральні вимірники застосовують для отримання даних про кількість однорідних об'єктів обліку в кг, м, м, га тощо. Ці вимірники використовують для обліку матеріальних цінностей, готової продукції, товарів, основних засобів.

Трудові вимірники використовують для обліку кількості відпрацьованого часу та обліку затрат праці на виготовлення продукції у людино-днях, людино-годинах, людино-хвилинах тощо. Трудові вимірники необхідні для нарахування заробітної платні, визначення середньоспискового складу працівників, продуктивності праці тощо.

Таблиця 2

Грошовими (вартісними) вимірниками є гривні, долари, рублі, марки тощо. Грошові вимірники є найбільш універсальними, дають можливість узагальнювати всі господарські операції підприємства, які вимірюють різноманітними натуральними вимірниками, їх використовують для складання бухгалтерської звітності.

Суттєвими ознаками облікової інформації є: Зрозумілість (інформація має бути зрозуміла користувачам); Доцільність (інформація повинна бути корисна при прийнятті рішень);

Матеріальність або суттєвість (інформація матеріальна, якщо вона впливає на результати економічних рішень);

Достовірність (інформація достовірно характеризує явище);

Суть форми (інформація відображає суть економічного явища);

Нейтральність (інформація вільна від відхилень);

Обачливість (інформація подається обачливо за наявності частки невизначеності);

Повнота (інформація дає повну характеристику явища);

Порівняльність (інформація зіставна з даними попередніх періодів і даними інших підприємств);

Своєчасність (інформація надходить у встановлений термін);

Економічна доцільність (дохід від використання інформації має бути більшим від затрат на її збирання, оброблення і подання).

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік повинен ґрунтуватися на таких основних принципах:

1) принцип консерватизму (обачності), згідно з яким доходи обліковують, коли можливість їх отримання є цілком визначеною подією, а витрати відображають, коли їх здійснення є можливою подією для запобігання оцінки зобов'язань та витрат і завищення оцінки активів і доходів підприємства;

...