Роль держави у стимулюванні інноваційно-інвестиційної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль держави у стимулюванні інноваційно-інвестиційної діяльності

Н.С. Попович, магістр

Науковий керівник: д-р екон. наук, професор Банєва І.О.

Миколаївський національний аграрний університет

В статті обґрунтовано, що в період швидкого вдосконалення продуктивних сил інновації стають головною рушійною силою економічного розвитку. Інноваційний розвиток економіки є складним динамічним процесом, у рішенні яких важлива роль відводиться державі. Досвід передових зарубіжних країн показує, що ефективні заходи державної підтримки дозволяють підвищити інноваційну активність і забезпечити високий рівень інноваційного розвитку країни.

Ключові слова: інноваційна діяльність, державна підтримка інновацій, фінансування інноваційної діяльності.

Постановка проблеми. Досвід країн з високорозвиненою економікою показує, що основні досягнуті успіхи були забезпечені за рахунок інноваційно-інвестиційної діяльності. Економічні катаклізми, обмеженість природних ресурсів значною мірою гальмують можливості подальшого розвитку виробництва екстенсивним шляхом. Для більшості країн єдиним є інтенсивний шлях -- шлях інноваційного розвитку, спрямований на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення і оновлення номенклатури і поліпшення якості продукції, що випускається (товарів, послуг), вдосконалення технології їх виготовлення з наступним впровадженням і ефективною реалізацією на внутрішньому і зарубіжних ринках.

Актуальні дослідження полягає в тому, що інноваційна діяльність традиційно вважається сферою активної державної політики. Держава бере на себе функцію забезпечення бізнесу науковими знаннями та ідеями, покликане забезпечити підтримку наукових досліджень і розробок, визначити цілі, принципи та пріоритети своєї політики в галузі інноваційної діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження особливостей інноваційного економічного розвитку, аналіз інвестиційного потенціалу підприємства і підходів щодо його оцінки, а також вивчення різних аспектів державного регулювання і підтримки інноваційних процесів здійснювалося в наукових працях таких вітчизняних й зарубіжних вчених: І. Алєксєєва, І. Балабанова, О. Гладкової, О. Коваленко, Н. Мілюткіної, О. Накісько, Л. Оголєвої, В. Облонського, А. Трубіліна та ін.

Постановка завдання полягає в аналізі особливостей державної підтримки інноваційно-інвестиційного розвитку в Україні з урахуванням досвіду розвинутих країн.

Виклад основних результатів дослідження. Дослідження проблем інноваційно- інвестиційної діяльності знаходиться в центрі уваги економічної науки. Це обумовлено тим, що в сучасних умовах інновації є вирішальним чинником формування національної конкурентоспроможності, а інноваційно-інвестиційний процес являє собою найважливішу домінанту економічного розвитку.

В економічній науці аналіз інноваційно-інвестиційної діяльності здійснюється на макро- і на мікрорівнях.

Так, наприклад О. Гладкова вважає, що інновація -- це окремий випадок інвестиції, може мати будь-яку форму, але повинна бути спрямована не стільки на кількісний розвиток системи, скільки, насамперед, на зміну її якісних характеристик. А під інноваційно-інвестиційним процесом можна розуміти постановку мети інвестування, пов'язану зі зміною якісних характеристик системи, вибір об'єкту інноваційного інвестування, реалізацію та контролінг інвестицій з метою отримання нового ефекту [3].

Н. Мілюткіна у свої дослідження обґрунтовує думку, що інноваційний процес з пересічного економічного явища поступово перетворився в домінанту економічного розвитку, а інновації лежать в основі процесу суспільного поділу праці і, відповідно, економічного розвитку, тому інноваційність далеко не нове явище в економіці [6].

Зрозуміло, що для впровадження інноваційних процесів необхідні джерела фінансування, тобто необхідний розвиток інвестиційного забезпечення.

Р. Фатхутдінов під фінансуванням інноваційної діяльності розглядає механізм фінансового забезпечення будь-якого господарюючого суб'єкта, що охоплює грошові відносини організації з іншими господарюючими суб'єктами і банками з оплати науково-технічної продукції, контрагентських робіт, поставок спеціального обладнання, матеріалів і комплектуючих виробів, розрахунків із засновниками, трудовими колективами і державними органами управління.

У працях Л. Оголевої система фінансування інноваційної діяльності являє собою складне переплетення форм і джерел, що розрізняються по виду власності, ступеня централізації, а також за рівнями власників і формам фінансування.

Дослідники О. Коваленко та Я. Борисова в свої дослідженнях доводять, що управління інноваційно-інвестиційною діяльністю на макрорівні потребує комплексної оцінки результатів впливу прийнятих актів на інвестиційні процеси і розвиток економіки [5].

Отже, і інноваційна, і інвестиційна діяльність є підсистемами інноваційно- інвестиційної діяльності, яку можна інтерпретувати як здійснення капітальних вкладень у інноваційну діяльності суб'єкта господарювання з метою отримання кінцевого результату, що приносить дохід і соціально-економічний корисний ефект.

Особлива роль держави у регулюванні інноваційно-інвестиційної діяльності пояснюється рядом причин:

Значні масштаби фінансових ресурсів, що потрібні для організації досліджень, віддаленість у часі їх прибуткової віддачі обмежують можливості вкладень для приватного капіталу в окремі сфери науково-дослідної діяльності і особливо в фундаментальні дослідження.

Ступінь розвитку науково-дослідної діяльності і глибина проникнення наукових ідей і розробок у виробництво стає вирішальним фактором конкурентоспроможності країни на світовому ринку, що вимагає активної участі держави, в тому числі і за допомогою фінансування цих процесів.

Проте, вважаємо, що важливим завданням держави в цьому аспекті є забезпечення умов не тільки прямої фінансової підтримки інвестиційно-інноваційних процесів, а й створення відповідних умов для здійснення такої діяльності у підприємців, максимальне спрощення їх діяльності, вивільнення додаткових фінансових ресурсів для інвестиційної діяльності.

Рисунок 1 -- Питома вага підприємств, що займалися впровадженням інновацій протягом 2000-2014 рр.

Джерело: побудовано на основі показників [4]

Аналіз сучасного стану інноваційної активності в Україні (рис. 1) свідчить, що протягом 2000-2014 рр. частка підприємств, що займалася інноваціями, мала зміни. Пік припадає на 2000 та 2002 роки (18%), після чого іде різкий спад аж до 2006 р., що становить мінімальну активність підприємств (11,2%). Після 2006 р. спостерігається певне збільшення частки підприємств, що займалися впровадженням інновацій аж до 2012 (з 11,2% до 17,4%), а потім знову активність зменшується. Станом на 01.01.2015 р. її частка в загальному обсязі виробництва залишається поки досить низькою.

Інша картина спостерігається в країнах-новаторах, що лідирують у сфері високих технологій (США, Японія, Німеччина, Сінгапур, Китай). Інноваційне фінансування лежить у сфері державних інтересів. Державна підтримка та стимулювання інноваційного фінансування дозволили таким країнам, як США і Японія, забезпечити конкурентоспроможність у провідних галузях промисловості і зайняти лідируючі позиції на світовому ринку. Так, наприклад, в авіаційній та ракетно- космічної промисловості питома вага США в даний час досягла 40%, Японії -- 20%, частка Великобританії становить 9%, Німеччини -- 7%; в телекомунікаційній і навігаційної сфері питома вага США на світовому ринку досягла 20%, Японії -- 17%, Німеччини -- 7%, Великобританії -- 6%; в науковому машинобудуванні частка США складає 27,5%, Японії -- 17,5%, Німеччини -- 14%, Великобританії -- 6% [8]. З метою забезпечення технологічної безпеки держави особливе значення надається фінансуванню високотехнологічних напрямків, таких як нанотехнології, генна інженерія, інформаційні технології, біотехнології. Так, наприклад, в США розроблена спеціальна програма «Національна ініціатива в області нанотехнологій». Вона передбачає координацію зусиль цілого ряду відомств, зацікавлених у прискоренні розвитку різних напрямків нананотехнологій.

Інноваційні процеси зароджуються у сфері фундаментальної науки, а завершуються у сфері виробництва і ринку. В нашій країні найбільш слабкою ланкою була і залишається взаємодія фундаментальної науки зі сферою прикладних досліджень і розробок, а також впровадження їх результатів у виробництво.

В той час як практично всі провідні країни зараз мають продуману стратегію науково-технічного розвитку, яка реалізується на практиці і забезпечується виділенням значних фінансових коштів. Такі стратегії діють у США, Японії, Німеччині, Великобританії, Китаї, Бразилії та Індії. Головне спрямування в цих програмах здійснюється на збільшенні державних інвестицій у науково-дослідну роботу в пріоритетних галузях, стимулюванні внутрішнього попиту на високотехнологічну продукцію, прийнятті комплексних заходів щодо заохочення інноваційної активності приватного сектора, особливо малого та середнього бізнесу, а також підготовці кваліфікованих наукових та інженерно-технічних кадрів.

В Україні розробляються і впроваджуються ефективні фінансові важелі бюджетного механізму, таких як пільги (податкові, кредитні, інвестиційні та митні), дотації, компенсації при формуванні інвестиційно-інноваційної політики та напрямів державного регулювання процесів оподаткування, фінансування, кредитування та стимулювання суб'єктів інноваційної діяльності є основою фінансового регулювання в сфері інноваційної діяльності.

Бюджетна підтримка одним з основних напрямів має надання субсидій та дотацій безпосередньо товаровиробникам. Проте наявна система дотаційних і компенсаційних виплат не створює стимулів для ефективної діяльності підприємств. Достатньо часто підприємства, які неефективно використовують ресурси, як правило, одержують великі розміри дотацій і навпаки, що не сприяє економічній зацікавленості товаровиробників у нарощуванні виробництва і зниженні витрат [5].

У контексті бюджетної підтримки інноваційної діяльності слід враховувати, що вихідною методологічною основою формування системи державної дотаційної підтримки повинно стати гранично ефективне використання бюджетних коштів в умовах їх обмеженості. Необхідно відмовитись від тих програм, які призводять до неефективного використання бюджетних коштів, тобто найбільшу фінансову допомогу повинні одержувати ті товаровиробники, які можуть її найефективніше використовувати. Це сприятиме розвитку здорової конкуренції між суб'єктами господарювання, а також зростанню обсягів виробництва продукції і підвищенню її якості, зменшенню витрат виробництва з розрахунку на одиницю вкладень і забезпеченню передумов для зниження споживчих цін.

Особливої важливості набуває розуміння того, що для успішного розвитку інноваційної діяльності важливі не стільки обсяги державної підтримки, скільки цілеспрямоване та ефективне використання бюджетних коштів. Тобто, забезпечення інноваційно-інвестиційного відтворення повинно будуватися з урахуванням наступних чинників: Стимулювання, в тому числі і фінансове, повинно здійснюватися тільки в тому випадку, коли суб'єкти мають тверді наміри для створення нових інноваційних підприємств або впроваджують інноваційні програми. Обсяги фінансового впливу мають враховувати продуктивність та ефективність інноваційної діяльності.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи результати дослідження зазначимо, що інноваційна діяльність не є ознакою сьогодення, скоріше це процес стійкого економічного розвитку. Стосовно до аграрного комплексу інновації являють собою впровадження в господарську практику результатів досліджень і розробок у вигляді нових сортів рослин, порід та видів тварин і птиці, нових або поліпшених продуктів харчування, матеріалів, нових технологій у рослинництві, тваринництві й переробній промисловості, нових добрив і засобів захисту рослин та тварин, нових методів профілактики й лікування тварин і птиці, нових форм організації й управління різними сферами економіки, що дають змогу підвищити ефективність аграрного виробництва.

Найважливішою складовою забезпечення даного розвитку є фінансове регулювання. В прикладному аспекті важливо, щоб були пов'язані як мінімум три ланки в цьому процесі: освітня інфраструктура, реальний сектор економіки, який буде ці інновації замовляти, підтримка з боку держави тих, хто цими інноваціями займається.

ЛІТЕРАТУРА

інновація державний підтримка розвиток

Алєксєєв І. В. Моделювання інноваційного розвитку підприємства на стадії науково-технічної підготовки виробництва / І. В. Алєксєєв // В кн.: Інновації: проблеми науки і практики : монографія. -- Х. : ІНЖЕК, 2006. -- С 294-316.

Балабанов И. Т. Инновационный менеджмент / И. Т. Балабанов. -- СПб. : Питер, 2010. -- 208 с.

Гладкова О. В. Вплив інноваційно-інвестиційних процесів на фінансовий саморозвиток торговельних підприємств: автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.00.08 / О. В. Гладкова ; Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. -- Донецьк, 2010. -- 18 с.

Державний комітет статистики України. -- [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

Коваленко О. В. Управління інноваційно-інвестиційним розвитком промислового підприємства: [Електронний ресурс]. / О. В. Коваленко, Я. Г. Борисова. -- Режим доступу: http://www.zgia.zp.ua/gazeta/evzdia_7_012.pdf

Милюткина Н. Теоретические подходы к исследованию инновационноинвестиционной деятельности : [Електронний ресурс] / Н. Милютктина. -- Режим доступу : http://old.creativeconomy.ru/articles/25766

Накісько О. В. Державна підтримка агропромислового комплексу в контексті інноваційно-інвестиційного відтворення / О. В. Накісько, С. В. Руденко // Вісник ХНТУСГ ім. П. Василенка. -- 2015. -- Вип. 161. -- С. 239-245.

Размещено на Allbest.ru