Кожне підприємство не може досягти своїх цілей і бути успішним без ефективного управління.

Управління - це цілеспрямована дія суб'єкта на об'єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв'язку зі зміною обставин.

Управління розпочало своє існування з появою перших організацій. Особливої уваги воно набуло в часи перших державоутворень, зокрема в Римі, Македонії, Київській Русі. Суб'єктами управління тоді виступали королі, царі, воєводи, генерали.

Однак дослідження управління як науки почали проводитись лише наприкінці ХІХ ст. Перший крок у розвитку теорії управління було зроблено американським інженером Фредеріком І. Тейлором, який опублікував у 1911 р. свою книгу "Принципи наукового управління".

Другий крок у розвитку концепції наукового управління зробив Анрі Файоль. Він став не тільки засновником класичної (адміністративної) школи управління, його назвали ще й батьком науки управління. Управління великою французькою вугільною компанією допомогло йому:

розвинути принципи управління (за Файолем їх чотирнадцять);

описати функції управління (планування, організація, розпорядництво, координування і контроль);

систематизувати підхід до управління всією організацією.

В Україні розвиток науки управління відбувся в межах командно-адміністративної системи і був направлений на вдосконалення управління цією системою.

Проведення економічних реформ (1985-1991) в Україні привело до змін форм і методів управління в умовах переходу до ринкових відносин.

Залежно від форми власності і масштабів виробничо-господарської діяльності науковці і практики виділяють два стилі управління.

стійкість ринкове середовище підприємство

Перший - адміністративно-командний стиль управління. Він характеризується:

суворою ієрархією управлінського апарату;

жорстким всеохоплюючим контролем та регламентацією діяльності організацій нижчого підпорядкування;

відповідальністю підлеглих, яким відводиться роль виконавця наказів і розпоряджень перед керівництвом;

найдокладнішою регламентацією діяльності;

виконанням принципу "План - це закон, його виконання - долг, а перевиконання - честь".

Такому стилю управління властива і своя система пріоритетів, домінуючим серед яких є виконання завдань любою ціною.

Другий стиль - демократичний (партисипативний) орієнтується на ефективну роботу підприємства в ринкових умовах.

Його основні ознаки:

максимальна самостійність усіх ланок вертикальної та горизонтальної структур управління;

підвищення рівня їх відповідальності;

підхід до службовця як до особистості, що само реалізується в процесі праці;

забезпечення якості виробничої діяльності та орієнтація на споживача;

це стиль управління, що поєднує науку, досвід, "ноу-хау", управлінське мистецтво для досягнення загальної мети.

Такий стиль управління в економічній науці і практиці господарювання називають менеджментом.

Менеджмент - це управління будь-яким типом організацій, які діють у ринкових умовах (див. рис. 10, 11). Проте коли мова йде про державні підприємства та державні організації і структури будь-якого рівня, більш коректно використовувати термін "державне управління".

Це пояснюється тим, що поява менеджменту і соціального інституту менеджерів історично зумовлені об'єктивним процесом відокремлення "капіталу-функції" від "капіталу-власності".

Завдання менеджменту спрямоване на:

визначення конкретних цілей підприємців, їх пріоритетність та послідовність;

розробку стратегії фірми;

визначення необхідних ресурсів і джерел їх забезпечення;

організацію діяльність підприємств;

розробку систем стимулювання;

пошук нових ринків;

постійний контроль.

Менеджмент як економічна категорія включає об'єкти і суб'єкти, види, методи і принципи.

Суб'єкти управління - це ті ланки менеджменту, які здійснюють організаційний вплив на працівників, виробничий процес, життєвий цикл підприємства.

Суб'єктами управління є менеджери різних рівнів управління (директори підприємств, начальники цехів, відділів, майстри, бригадири). До суб'єктів управління належать також апарат управління підприємства (економісти, бухгалтери, маркетологи) і колегіальні органи управління (правління, президії тощо)

Успішність діяльності менеджера залежить від рівня його управлінської майстерності.

Стосовно професійних вимог до менеджерів ряд авторів виділяють три їх категорії:

знання теорії і вміння у сфері практики управління;

комунікабельність (здатність працювати з людьми);

компетентність у сфері виробничої спеціалізації даного підприємства.

Цікавим є і підхід, відповідно з яким виділяють 7 категорій майстерності менеджера: технічна, психологічна, комунікаційна, адміністративна, аналітична, вміння обирати найкращий варіант, здатність оцінити перспективу організації.

Об'єкти управління - це ланки організаційного впливу менеджменту, що безпосередньо виробляють продукцію, виконують роботи і надають послуги. Вони становлять трудовий колектив підприємства і його підрозділів. Світова практика засвідчує, що менеджмент підприємства визначається трьома рівнями управління об'єктами:

вищий рівень (президенти і віце-президенти фірм, директори та їхні заступники - забезпечують стратегію розвитку фірми);

середній рівень (керівник цеху, філії, відділу - забезпечують виконання планів і програм стратегії фірми);

нижній рівень - менеджери, які забезпечують безпосередньо організацію виробничого процесу, управління трудовим колективом.

Взаємодія суб'єктів і об'єктів управління утворює ринковий простір для функціонування різних видів менеджменту. Розрізняють: адміністративний, фінансовий, інноваційний і практичний менеджмент.

Практичний менеджмент - функціональна реалізація вимог у діяльності підприємств-товаровиробників.

Він передбачає необхідність реалізації на рівні підприємств таких основних функцій управління:

стратегічного фірмового планування (бізнес-план) та його реалізація;

формування організаційної структури управління;

комплектування штатів;

управління працівниками через мотивацію праці та її контроль;

управління маркетингом;

координація та кооперування виробництва тощо.

Усі вищезазначені функції, безумовно, важливі, однак саме плануванню відводиться перше і провідне місце, бо всі інші функції орієнтуються на попередньо прийняті місію, цілі, стратегію.

Бізнес-план є загальноприйнятим прийомом менеджменту, який використовується для того, щоб встановити мету і запропонувати шляхи її досягнення.

Добре розроблений план - одна з головних умов успіху будь-якого підприємства. Вихід на ринок без продуманого і точно розрахованого плану дій - гарантія провалу підприємства.

Поточне оперативне планування, організація поточної діяльності та контроль є обов'язком керівника структурного підрозділу, який визначає засоби і методи виконання завдань у майбутньому. Стратегічний план на основі оцінки менеджера є основним напрямом діяльності виробництва для досягнення кінцевого результату.

Отже, всі функції управління підприємством: планування, організація, мотивація і контроль - становлять єдиний процес управління.

Особливо важливим пріоритетом у системі управління підприємством є орієнтація на споживача. Втілюється вона через маркетингову політику підприємства.

Термін "маркетинг" походить від англійського слова marketing, що означає заняття ринковою справою", "діяльність у сфері ринку", "оволодіння ринком" (рис. 12).

Дана форма діяльності стала характерною для розвинутих капіталістичних країн на межі ХІХ і ХХ ст. Економічними передумовами його становлення були: перехід від стихійного ринку (ринку вільної конкуренції) до монополістичного капіталізму; швидкі темпи науково-технічного прогресу; величезна різнорідність постійно обновлюваних товарів; розвиток транспорту, зв'язку, засобів науково-технічної інформації; економічні кризи перевиробництва товарів та постійний пошук шляхів виходу з неї.

Історично маркетинг виник як концепція збуту, тобто сфери обігу, і це не випадково. У розвинутих капіталістичних країнах виробництво досягло такого рівня, що стало здатним швидко насичувати ринок різноманітними товарами. Проблема полягала уже не стільки у виробництві, скільки в реалізації товарів. Збутова орієнтація маркетингової діяльності саме й передбачала забезпечення максимізації продажу з допомогою різноманітних методів впливу на споживача, заохочення його до покупки.

Однак розвиток суспільного виробництва на основі досягнення науково-технічного прогресу висуває в 50-60-ті роки іншу концепцію маркетингу, яка дістала назву "ринкової орієнтації". Суть її полягає в детальному аналізі ринку з метою виявлення товарів, що користуються підвищеним попитом і забезпечення максимуму їх продажу.

Із середини 60-х років підприємства стали переходити від концепції "ринкової орієнтації" до "маркетингового управління". Це принципово нова концепція, яка широко використовується і сьогодні. Суть її полягає в довго строковому плануванні й прогнозуванні, що спирається на дослідження ринку, товару й покупців; у використанні комплексних методів формування попиту й стимулювання збуту; в орієнтації на "ринкові новинки", які задовольняють вимоги покупців.

Отже, найважливішим елементом маркетингу є не збут, не обмін. Реалізація товару - це лише вершина маркетингової діяльності, одна із його функцій. Якщо підприємець добре опрацював інші розділи маркетингу (виявлення споживацьких потреб, розробка необхідних товарів, встановлення на них оптимальних цін тощо), такі товари будуть реалізовані швидко й легко (рис. 13).

Центральне місце в сучасній маркетинговій діяльності посідає дослідження ринку, визначення об'єктивних тенденцій його розвитку: попиту, пропозиції, ціни, стану, конкуренції.

Вивчення попиту, або, за термінологією маркетологів, "аналіз споживача", - перший етап у дослідженні кон'юнктури ринків збуту. В практиці маркетингу він поділяється на три складові:

1) сегментація ринку;

2) вивчення мотивів попиту споживачів;

3) виявлення незадоволених потреб.

Сегментація - це класифікація потенційних споживачів пропонованої підприємством продукції відповідно до особливостей якісної структури їхнього попиту. Вона передбачає насамперед визначення меж територіальних ділянок ринку. Далі ринок розбивається на окремі сектори з урахуванням їхніх географічних, демографічних, соціально-психологічних, кліматичних та інших особливостей.

Поряд з сегментацією ринку величезне значення має вивчення мотивів попиту споживача (економічних, соціальних, культурних, політичних). Заключним етапом вивчення попиту є виявлення незадоволених потреб (ринкових ніш).

Після сегментації ринку і визначення ніш незадоволеного попиту, визначається їх ємність та вимоги до якості, ціни і форм післяпродажного обслуговування.

Завершальним етапом дослідження ринку є аналіз діяльності конкурентів. Він здійснюється в три етапи:

1) виявлення діючих і потенційних конкурентів;

2) аналіз показників їхньої діяльності, цілей і стратегії;

3) з'ясування сильних і слабких сторін конкурентів.

Джерелами інформації про діяльність конкуруючих фірм і підприємств можуть бути: торгові виставки і ярмарки, щорічні звіти і матеріли виступів керівництва підприємств, огляди в комерційних виданнях, рекламні проспекти тощо.

Виявлення сильних і слабких сторін діяльності конкурентів - це кінцевий підсумок маркетингового дослідження ринку, в якому концентрується результат аналізу всіх аспектів виробництва, фінансів, збуту й стратегії фірм конкурентів і формулюються висновки щодо можливих способів протистояння їм.

Маркетинг не може бути ефективним, якщо він відбувається хаотично, без плану, бо при цьому можливості підприємства використовуються не повністю.

Починається планування з розробки концепції маркетингу, тобто підприємницької доктрини, завдяки якій задовольняється споживчий попит у межах певного ринку. Вона є основою бізнесу підприємства, а також планового керівництва виробничим процесом, дає змогу узгодити, збалансувати можливості виробництва з можливостями реалізації товарів і задоволення попиту споживачів.

Ідеї, які закладені в концепції, реалізуються в процесі планування, зокрема стратегічного маркетингового планування, складання маркетингових програм. Ці програми можуть бути короткостроковими (до 1 року), середньостроковими (до 3-5 років) і довгостроковими (до 10 - 15 років). Багато фірм і підприємств ці програми поєднують в одну.

У межах прийнятих стратегій і програм формуються річні плани маркетингу (тактичне планування). Цей план визначає поточні завдання маркетингу і являє собою один з розділів техпромфінплану підприємств. Як правило, річний план складається з п'яти розділів:

Розділ І: Характеристика сучасної ситуації та аналіз діяльності підприємства за звітний період. В розділі описується кожний товар, їхні основні риси, відомості про його вдосконалення і т.д.

Розділ ІІ: Викладення цілей (планових цифр) і стратегій маркетингу. В розділі визначаються:

удосконалення організаційної структури;

підвищення (зниження) ділової активності підприємств;

переорієнтація товарів на ринку, його модифікація, забезпечення конкурентоспроможності.

Розділ ІІІ: План заходів. Основне завдання цього розділу - розробка асортиментної політики і конкурентних програм її реалізації.

Розділ IV: Кошторис маркетингу. В ньому фіксуються суми асигнувань на маркетинг та їх розподіл. Витрати на маркетинг включаються в собівартість продукції.

Останнім розділом плану маркетингу є перелік контрольних функцій, завдяки яким проводиться аналіз і перевірка ефективності всіх маркетингових завдань.

Управління маркетинговою діяльністю і її структура залежить від величини фірми (підприємства), об'єму продукції, географії ринків збуту тощо. Якщо фірма невелика, маркетингові обов'язки (дослідження ринку, організація збуту, реклама, сервіс) може виконувати один фахівець - маркетолог (заступник директора з маркетингу). Якщо фірма велика, то здійсненням усіх маркетингових функцій займається відділ маркетингу.

Пріоритет надається такій схемі управління маркетинговою діяльністю, яка забезпечує оперативну координацію та її ефективність.

Підприємницька діяльність

Підприємство в ринковій сфері діє за принципом економічної свободи і конкуренції, а його діяльність набуває форми підприємництва.

Рис. 1 Підприємницька діяльність

Бізнес і підприємництво