Капітал сфери обороту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Капітал сфери обороту

Торговий капітал і торговий прибуток

У процесі поглиблення суспільного поділу праці на певному етапі розвитку товарно-грошових відносин і сфери обміну як складової суспільного відтворення відбувається відокремлення товарної і грошової форми капіталу у відносно самостійні види капіталу:

- торговий;

- позичковий.

Торговий капітал - це капітал, який використовується у сфері обігу і який обслуговує процес реалізації товарів.

Першим етапом розвитку торгового капіталу найдавнішою його формою був купецький капітал. В історії розвитку товарно-грошових відносин він відігравав складну і суперечливу роль.

З одного боку, він створював умови для розвитку капіталістичних відносин, оскільки стимулював процеси накопичення і концентрації грошових коштів в руках вузького кола осіб, руйнував натуральні засади виробництва, посилював диференціацію товаровиробників, формував і розширював світовий ринок.

З іншого боку, купецький капітал:

- наживав великі прибутки за рахунок нееквівалентного обміну і тим самим нещадно експлуатував основну масу населення;

- підривав економічну основу безпосередніх товаровиробників;

- гальмував розвиток виробництва.

Розв'язання цієї суперечності втілилось у поступовій підпорядкованості купецького капіталу закономірностям промислового капіталу.

В умовах зародження капіталізму власники останнього особисто без посередників займались усіма операціями, пов'язаних з перетворенням товарної форми промислового капіталу в торговий. Разом з тим це уповільнювало кругообіг капіталу. Це й стало причиною відокремлення торгового капіталу від промислового і перетворення його на самостійно функціонуючий торговий капітал, рух якого здійснюється за формулою

Г-Т-Г'

Це відокремлення проявилось у формі утворення особливої групи підприємців (капіталістів-продавців), що спеціалізуються лише на реалізації товарів. В результаті відбувся розподіл праці між промисловими і торговими капіталістами.

Наслідком відокремлення торгового капіталу є:

- подальший розвиток суспільного поділу праці і спеціалізація виробництва;

- розширення ринку для промислового капіталу;

- прискорення обороту капіталу;

- зниження витрат капіталу на одиницю продукції та підвищення норми прибутку.

Метою торгового капіталіста, як і промислового, є отримання прибутку. Він привласнює його на тому підґрунті, що торговий капітал виконує функції, які необхідні для відтворення усього суспільного капіталу, який обслуговує стадію Т-Г' в круго-обороті промислового капіталу, опосередковано сприяє зростанню додаткової вартості.

"Торговий капітал, - підкреслює Карл Маркс, - не створює ні вартості, ні додаткової вартості, а лише опосередковує їх реалізацію ". Але оскільки він обслуговує необхідну фазу процесу виробництва, то " ... повинен таким чином приносити середній річний прибуток, як і капітал, який функціонує в різних галузях виробництва ".

Джерелом торговельного прибутку є додаткова вартість, яка створюється в сфері матеріального виробництва, частину якої привласнює торговець. Цією частиною промислові капіталісти діляться з торговцем за те, що він реалізує їх товари. Таким чином, торговий прибуток - це особлива перетворена форма додаткової вартості, що створюється найманими працівниками у сфері виробництва і присвоюється торговими підприємцями за участь у реалізації товарів, вироблених промисловими капіталістами.

Розподіл додаткової вартості між промисловими і торговельними капіталістами відбувається стихійно в результаті гострої міжгалузевої конкурентної боротьби. Механізм цього процесу можна розглянути на такому прикладі. Припустимо, що:

- функціонуючий промисловий капітал дорівнює 720С + 180У = 900 г.о.;

- при т'=100% і споживання протягом року з усього постійного капіталу, вартість вироблених товарів становитиме: 720С + 180 V + 180т = 1080 г.о.

Тоді норма прибутку промислового капіталу становитиме:

Але для реалізації вироблених товарів необхідний додатковий капітал, який авансують торговельні капіталісти в розмірі, наприклад 100 г.о. Тоді весь авансований капітал становитиме 900 + 100 = 1000 г.о, а середня норма прибутку буде:

Така норма прибутку стає основою формування величини середнього прибутку як промислового, так і торгового капіталів, оскільки:

- величина прибутку промисловців дорівнює 162 г.о.

- прибуток торговців на сто одиниць капіталу становитиме 18 г.о.

У наведеному прикладі промислові капіталісти продадуть свої товари торговцям за ціною виробництва, промисловості, яка нижча від вартості, оскільки в неї входить не вся додаткова вартість, а тільки середній прибуток на промисловий капітал, який дорівнює 1062 г.о (720с + 180" + 162p = 1062 г.о.).

Торговельні капіталісти реалізують товар за кінцевою ціною виробництва, яка збігається з їхньою вартістю і яка дорівнює промисловому і торговельному прибутку:

720с + 180" + 162р + 18Н = 1080.

Отже, торговий капітал, не беручи участі в утворенні додаткової вартості, бере участь у її розподілі і привласненні.

Позичковий капітал і позичковий відсоток

Окрім промислових і торговельних капіталістів, у привласненні додаткової вартості беруть учать і власники позичкового капіталу (рис.9.1).

Позичковий капітал - це грошовий капітал, який передається підприємцем-власником підприємцю-позичальнику в тимчасове користування за відповідну плату з метою отримання прибутку.

Основною функцією позичкового капіталу є грошове обслуговування суб'єктів ринкового господарювання, що забезпечує стабільність їхньої діяльності, прискорює швидкість обігу їхнього капіталу.

Економісти досить активно аналізують питання про джерела тимчасово вільних грошей, які можуть бути використані як позичковий капітал. Найважливішими з них вважають такі:

1) амортизаційні відрахування. Увесь час, поки амортизація накопичується для заміни засобів праці, які ще функціонують, грошові кошти є вільними і можуть бути перетворені на позичковий капітал;

2) частина оборотного капіталу, який вивільнюється в результаті не збігання часу продажу виготовленої продукції і купівлі сировини, пального, матеріалів, необхідних для забезпечення безперервності виробничого процесу;

3) тимчасово вільний капітал у проміжках між надходженням грошових коштів після реалізації товарів і виплатою заробітної плати;

4) кошти фонду розвитку виробництва, які є частиною прибутків підприємства і накопичується до певного розміру, перед тим як бути використаними для розширеного відтворення;

5) грошові доходи і заощадження населення;

6) грошові нагромадження держави тощо.

Таким чином, завдяки утворенню тимчасового вільного грошового капіталу виникає позичковий капітал, який може віддаватися як позика тим суб'єктам господарювання, які відчувають нестачу грошових ресурсів.

Позичковий капітал є самостійною формою капіталу, зі своїми особливостями, які відрізняють його від промислового та торговельного капіталу:

1. Особливість позикового капіталу полягає в тому, що він безпосередньо авансується у виробничу сферу не його власником, а зовсім іншою особою - підприємцем-позичальником. З моменту переходу капіталу з рук у руки відбувається і його роздвоєння на капітал-власність, який приносить своєму власнику дохід у формі відсотка, і капітал-функцію, який приносить прибуток (підприємницький дохід) підприємцю-позичальнику.

2. Позичковий капітал виступає як товар, і ця характеристика не притаманна промисловому та торговельному капіталу. При цьому слід розуміти, що це товар особливий, оскільки: а) відчужується від власника не назавжди, а тільки на певний строк; б) продається і купується за специфічною ціною. Цією ціною є позичковий (рис. 9.2). Аналіз схем, за якими здійснюється кругообіг промислового, торговельного та позичкового капіталів, також показує певні відмінності. Так, рух промислового і торговельного капіталів здійснюється за схемою: Г - Т - Г', де Г'= Г + Аг (Аг - прибуток, заради якого здійснювався рух капіталу). Щоб отримати прибуток, підприємець забезпечує рух свого грошового капіталу через продуктивну і товарну форми, тим самим організує виробництво товарів та послуг (для промислового капіталу), а потім їх реалізацію. Грошовий капітал, отриманий після продажу товарів, включатиме в собі прибутки підприємців (Аг). Що стосується позичкового капіталу, то його рух здійснюється за іншою схемою: Г - Г, тобто він виступає тільки в одній, незмінній грошовій формі і, незважаючи на це, приносить своєму власнику позичковий процент. У цьому випадку процес збільшення позичкового капіталу більш завуальований, і пояснити зміни в позичковому капіталі можна, тільки розглянувши всі етапи руху цього капіталу (рис. 9.2):

1. Власник позичкового капіталу (кредитор) віддає свій грошовий капітал, щоб через певний час він повернувся до нього з певним приростом - позичковим відсотком.

2. Позичальник, оскільки в нього є необхідність у грошовому капіталі, бере на певний строк позику, при цьому обов'язковою умовою є повернення взятого в позику грошового капіталу з певним приростом - позичковим відсотком (г %).

3. Позичальник, щоб задовольнити свої потреби у прибутку (а це, як відомо, кінцева мета будь-якої діяльності) та розрахуватися з кредитором, повинен застосувати позику продуктивно, тобто направити її на виробничі потреби, на виробництво певних товарів або послуг. В результаті взаємодії робітників із засобами виробництва буде вироблена продукція, складовою частиною вартості якої стане додатковий продукт.

4. Позичальник, щоб досягти вищезазначеної мети, повинен здійснити останній етап своєї діяльності - реалізувати продукцію і отримати прибуток. Останній складатиметься з двох частин: перша з них - його власний прибуток (підприємницький дохід), а друга -позичковий відсоток (вартість позики, яку він сплачує власнику грошей).

Важливо розуміти, що оскільки підприємницький дохід і відсоток мають одне й те саме джерело - додатковий продукт, який після реалізації перетворюється на прибуток, то між складовими частинами прибутку є певні залежності. Збільшення частки, наприклад відсотка, зменшуватиме частку підприємницького доходу. За певних умов це викликатиме зміни у механізмі функціонування ринку позичкових капіталів. Попит на грошовий капітал у формі позичкового буде зменшуватися, і, навіть за умов сталої пропозиції позичкового капіталу, його ціна (відсоток) зменшуватиметься.

Розмір збільшення або зменшення позичкового відсотка вимірюється нормою відсотка (НВ):

На рівень позичкового відсотка впливають різні фактори, зокрема: масштаби виробництва; розміри грошових нагромаджень та заощаджень; кон'юнктура ринку (попит і пропозиція); ступінь ризику; циклічний характер виробництва; інфляційні процеси.

З метою захисту позичкового відсотка від знецінення в умовах інфляції державами встановлюються відсоткові ставки (облікові, базові, привілейовані, постійні, змінні тощо) (рис. 9.3).

Кредит і його форми

Формою руху позичкового капіталу є кредит (рис. 9.4).

Кредит - це побудований на довірі специфічний тип економічних відносин, які виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення, платності, строкового використання. В даному визначенні віддзеркалюється сутність; принципи кредитування і характер кредитних відносин (рис. 9.5).

Сутність кредиту розкривають його функції (рис. 9.6):

1) перерозподільча (за допомогою кредиту вільні грошові капітали та доходи підприємств, домогосподарств, держави акумулюються і перетворюються на позичковий капітал);

2) емісійна;

3) прискорення процесу концентрації та централізації виробництва і капіталу (здійснюється на основі використання акцій і облігацій корпоративної форми власності, злиттів компаній тощо);

4) сприяння економії витрат обігу (через використання безготівкових розрахунків та зміни готівки кредитними грошима);

5) обслуговування кредитом інноваційного процесу розвитку малих і середніх виробничих структур, підготовки та перепідготовки відповідних кадрів;

6) регулювання макроекономічних процесів;

7) контрольна.

Основні принципи кредитування: цільовий характер; матеріальна забезпеченість, строкове використання, платність і своєчасне повернення.

Рівень розвитку кредитних відносин значною мірою визначається різноманітністю видів і форм кредиту (рис. 9.7).

За суб'єктами кредитних відносин класифікують чотири основних види кредитів: міжгосподарський, банківський, державний і міжнародний кредит.

Міжгосподарський кредит - кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами, організаціями, господарськими товариствами в процесі їх розрахункових взаємовідносин, а також між підприємствами, організаціями і господарськими товариствами з однієї сторони і органами галузевого управління з іншої, в процесі їх фінансових взаємовідносин. Цей вид кредиту включає:

а) комерційний кредит, який надається одним підприємством іншому у вигляді продажу товарів або послуг з відстроченням платежу. Вважають, що комерційний кредит утворює основу кредитної системи. Він суттєво зменшує резерви готівкових грошей, що завжди мають утримувати у своєму розпорядженні суб'єкти ринку для здійснення комерційних розрахунків.

Основним призначенням комерційного кредиту є прискорення руху товарів із сфери виробництва до сфери споживання. Комерційний кредит широко застосовується також у взаємовідносинах підприємств-сумісників. У ринковій економіці комерційний кредит обслуговується вексельними білетами, обіг яких опосередковується банками і регулюється чинним законодавством.

Вексель - це зобов'язання боржника сплатити кредитору позичену ним суму грошей у визначений строк.

Погашення комерційного кредиту здійснюється різними способами:

o сплати боржником за векселем;

o передання векселя іншим юридичним особам;

o переоформлення комерційного кредиту на банківський;

б) дебіторсько-кредиторська заборгованість, яка виникає між суб'єктами господарювання (причиною виникнення цієї заборгованості є розрив у часі між процесом реалізації товару і надходженням грошових коштів);

в) тимчасова фінансова допомога, яка надається своїм підприємствам органами галузевого управління на умовах повернення.

Банківський кредит - це кредит, що надається банками, спеціалізованими кредитно-фінансовими установами економічним суб'єктам підприємницької діяльності, державі і домашнім господарствам у тимчасове користування на умовах повернення, строковості та сплати відсотків (рис. 9.8).

Об'єктом банківського кредиту є грошовий капітал банків як капітал, що відокремився від промислового. Основними джерелами формування банківського капіталу є власні кошти банків; кошти юридичних осіб розміщені на депозитних рахунках; міжбанківський кредит; кошти отримані від випуску цінних паперів; залишки на розрахункових і поточних рахунках.

Суб'єктами банківського кредиту є кредитор-банк і позичальник-підприємство, домашні господарства, держава.

Метою банківського кредиту є задоволення тимчасової потреби у грошових коштах.

Банківський кредит класифікується за такими ознаками:

1) за строками погашення: короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий, онкольний;

2) за способами погашення: позики, які погашаються єдиним внеском позичальника; позики, які погашаються із розстрочкою впродовж усього строку дії кредитного договору; достроково; з регресією платежів; після закінчення зумовленого періоду;

3) за методом кредитування: разові кредити; контокорентні кредити; кредитна лінія; овердрафт; поновлювальні кредити та ін.

4) за характером і способом сплати відсоткових ставок: з фіксованою ставкою, з плаваючою ставкою, дисконтні;

5) за умовами надання: забезпечені заставою; гарантовані; ломбардні; незабезпечені (бланкові) та ін.

Можливі й інші види класифікації кредиту (див. Положення Національного банку України "Про кредитування"), особливості яких розкривають сучасну практику банківського кредитування.

Державний кредит - це грошові відносини, що виникають між державою та юридичними і фізичними особами у зв'язку з мобілізацією тимчасово вільних коштів, зазначених осіб у розпорядження державної влади і використання їх для фінансування державних витрат (рис. 9.9).

Мета державного кредиту - погашення дефіциту державного бюджету.

Суб'єктами державного кредиту є: кредитори - юридичні та фізичні особи, інші держави; позичальник - держава.

Класифікація державних кредитів

1. За правовим оформленням:

- державні кредити, які надаються на основі угод (кредити урядів, міжнародних і фінансових організацій);

- кредити, забезпечені випуском цінних паперів (облігаціями, казначейськими зобов'язаннями).

2. За характером використання цінних паперів:

- ринкові позики;

- неринкові позики;

- спеціальні позики.

3. Залежно від строку погашення:

- короткострокові кредити (до 1 року);

- середньострокові кредити (до 5 років);

- довгострокові кредити (понад 5 років).

4. За методом розміщення:

- добровільні державні кредити;

- примусові державні кредити.

5. Залежності від розміщення позик:

- внутрішні - мобілізуються на внутрішньому ринку;

- зовнішні позики - надходять від інших країн.

6. За правом емісії: державні позики; місцеві позики.

Міжнародний кредит - це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Це кредитні відносини між державами фінансово-кредитними установами і фірмами різних країн.

Мета міжнародного кредиту - фінансування міжнародної торгівлі, інвестиційних проектів, регулювання платіжних балансів тощо.

Суб'єкти міжнародного кредиту - державні структури, банки, міжнародні та регіональні фінансові організації, юридичні та фізичні особи. Серед міжнародних кредитних організацій центральне місце посідають МВФ - Міжнародний валютний фонд, МБРР - Міжнародний банк реконструкції та розвитку, ЄБРР - Європейський банк реконструкції та розвитку.

Об'єктами міжнародного кредиту є грошовий і товарний капітал.

Види міжнародного кредиту

- державний;

- банківський;

- комерційний.

Основна вимога до міжнародного кредиту - ефективне його використання. У разі невиконання цієї вимоги загострюється проблема зростання зовнішнього боргу й навіть виникнення дефолту.

Дефолт - це непогашення в строк зовнішніх зобов'язань, а також запровадження умов обміну державних цінних паперів, які є менш сприятливими для іноземних інвесторів, ніж попередні.

Надзвичайно важливим видом кредиту в умовах ринкових відносин, вирішення урядом проблем соціального характеру є споживчий кредит (рис. 9.10).

Споживчий кредит - це кредит, який надається населенню підприємствами торгівлі, банками та іншими фінансово-кредитними установами на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг.

В умовах ринкової економіки основними видами матеріального кредиту є вексельний і лізинговий кредит.

Провідні форми вексельного кредиту:

1) отримання банківських векселів і наступні розрахунки за їх допомогою;

2) отримання грошей під заставу векселів;

3) дисконт векселів у банках та ін.

Головна перевага вексельного кредиту є його нижча вартість і спрощений механізм отримання.

Лізинговий кредит - кредитні відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна та супроводжується укладанням лізингових угод (рис. 9.11).

Лізинг - це спосіб фінансування, заснований на довгостроковій оренді майна при збереженні права власності за орендодавцем.

Суб'єкти лізингу: лізингодавець, лізингоодержувач, виробник (продавець) - для класичного лізингу. В умовах високорозвинутої економічної системи до вищезазначених суб'єктів лізингових операцій слід віднести лізингові компанії і страхові організації.

Об'єкти лізингу: рухоме і нерухоме майно.

Мета лізингу - сприяння розвитку науково-технічного прогресу і матеріально-технічної бази підприємств.

Форми лізингу: оперативний, фінансовий і зворотний.

У сучасній перехідній економіці України зростає значення й інших відновлюваль-них форм і видів кредитів: фінансових, стабілізаційних, роловерних, розрахункових, проміжних, податкових, кредиту-овернайт та ін. Розширюються і сфери застосування кредитних відносин, формується і удосконалюється інфраструктура кредитного ринку, вдосконалюються методи кредитування й управління кредитними процесами.

Механізм, який забезпечує реалізацію кредитних відносин (перетворення грошового капіталу на позичковий), є банківські і небанківські (пара-банківські, поза-банківські) фінансово-кредитні інститути. У своїй сукупності кредитні відносини та інститути, що забезпечують функціонування та реалізацію кредитних відносин, утворюють кредитну систему. Сутність та її структура буде розглянута при завершенні вивчення проблем другого модуля.

Позичковий капітал та його ознаки

Позичковий капітал - це грошовий капітал, який надається підприємцем-власником підприємцю-позичальнику в тимчасове користування

торговий капітал кредит прибуток

Рис. 9.1. Позичковий капітал та його ознаки

Рух позичкового капіталу

Позичковий відсоток (відсоток за кредит) - це плата, яку отримує кредитор від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності

Рис. 9.2. Рух позичкового капіталу

Ставка позичкового відсотка

Відсоткові ставки (ставки позичкового відсотка) встановлюються, як правило, органами державної влади з метою захисту позичкового відсотка від знецінення в умовах інфляції

Рис. 9.3. Ставка позичкового відсотка

Кредит - форма руху позичкового капіталу

Кредит - це специфічні економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення і оплати

Рис. 9.4. Кредит - форма руху позичкового капіталу

Характерні ознаки кредитних відносин

Кредит як форма суспільних відносин має багато спільного з іншими економічними категоріями - грошима, фінансами, торгівлею, капіталом та ін. Водночас кредит -це цілком самостійна економічна категорія



Рис. 9.5. Характерні ознаки кредитних відносин

Функції кредиту

Функція - це специфічний прояв суті кредиту, що відображає лише окремі її ознаки, які відрізняють кредит від інших економічних категорій



Рис. 9.6. Функції кредиту

Форми та види кредиту

Згідно з положенням НБУ "Про кредитування", суб'єкти господарювання можуть користуватись банківським, комерційним, лізинговим, консорціумним, поточним, бланковим, споживчими кредитами



Рис. 9.7. Форми та види кредиту

Банківський кредит

Рис. 9.8. Банківський кредит

Державний кредит

Державний кредит (ДК) - це відносини між державою та іншими економічними суб'єктами з приводу мобілізації додаткових грошових коштів на умовах добровільності, платності, строковості

Рис. 9.9. Державний кредит

Лізингове кредитування

Лізинг - це кредит, який надається в товарній формі лізінгодавцем лізінгоодержувачу. Суб'єктами кредитних відносин тут виступають: у ролі кредитора - лізінгодавець, позичальник-лізінгоодержувач

Рис. 9.10. Лізингове кредитування

Практикум

Основні терміни і поняття

Торговий капітал

Торговий прибуток

Додатковий капітал

Норма прибутку

Позичковий капітал

Позичковий відсоток

Ставка позичкового відсотка

Норма відсотка

Вексель

Кредит

Суб'єкт кредитування

Об'єкт кредитування

Функції кредиту

Форми кредиту

Види кредиту

Кредитні відносини

Міжгосподарський кредит

Банківський кредит

Державний кредит

Міжнародний кредит

Споживчий кредит

Лізинговий кредит

Іпотечний кредит

Оперативний лізинг

Фінансовий лізинг

Запитання для самоконтролю

1. Торговий капітал та торговий прибуток.

2. Форми та види кредиту.

3. Сутність комерційного кредиту і його характеристика.

4. Кредитна система.

5. Принципи кредитування.

6. Джерела формування кредиту.

7. Кредитні установи.

8. Банки другого рівня.

9. Небанківські (парабанківські) фінансово-кредитні установи.

10. Кредитний ринок.

11. Кредитно-фінансова політика.

12. Мета та інструменти кредитно-фінансової політики.

13. Моделі фінансово-кредитної політики.

14. Що таке товарна форма кредитування?

15. Які види кредитування має грошова форма кредитування?

16. Розкрийте сутність основних видів кредиту?

Теми рефератів

1. Кредит та його роль у розвитку національної економіки.

2. Сутність кредитних відносин. Кредитна система та її функції.

3. Становлення і розвиток фінансово-кредитних відносин в Україні.

4. Лізинг як форма фінансування підприємницької діяльності.

Кругооборот та оборот капіталу підприємства

Проте капітал - це не тільки самозростаюча вартість і специфічні капіталістичні відносини. Капітал є завжди рух самозростаючої вартості в просторі і часі. Рухом капіталу є його кругообіг і обіг (кругооборот і оборот) (рис. 8.7).

Кругооборот капіталу - послідовний рух, протягом якого капітал проходить три стадії (обіг, виробництво, обіг), набуває трьох функціональних форм (грошової, виробничої і товарної) і виконує певні функції. Стадії кругообороту промислового капіталу відображає формула

Перша стадія. Рух капіталу починається зі стадії обігу, на які й капітал виступає у грошовій формі (Г) і виконує функцію забезпечення виробництва засобами виробництва (ЗВ) та робочою силою (РС); тобто змістом цієї стадії є створення передумов виробництва додаткової вартості:

Друга стадія. Після того як уже створенні умови для початку виробництва, починається рух капіталу безпосередньо на стадії виробництва (В). На цьому етапі капітал виступає у виробничій (або продуктивній) формі і виконує функцію виробництва товарів і створення вартості, невід'ємною частиною якої повинна бути додаткова вартість:

Третя стадія. Одержання підприємцем вартості та додаткової вартості неможливе, якщо капітал, тепер уже у новій функціональній формі - товарній, знову, як і на першій стадії, не пройде сфери обігу. Основною функцією капіталу в товарній формі є реалізація виробленого товару (Т') й отримання певної суми грошей (Г'), яка кількісно дорівнює Г (первісно авансовані гроші) та Аг, що і є, за визначенням К. Маркса, додатковою вартістю:

Як видно, кругооборот відбувається нормально лише за умови, якщо його різні стадії без затримок переходять одна в одну. В іншому випадку це загрожує дестабілізацією економіки.

Рух капіталу не припиняється із завершенням одного кругообороту, він постійно повторюється. У кожному кругообороті промисловий капітал послідовно набуває трьох функціональних форм, кожна з яких здійснює власний кругообіг, які представленні формулами:

2) Кругооборот продуктивного (виробничого) капіталу:

3) Кругооборот товарного капіталу:

1) Кругооборот грошового капіталу:

Кругооборот капіталу, який розглядається не як окремий акт, а як постійно поновлюваний процес, називається оборотом капіталу. Він вимірюється часом і швидкістю.

Час обороту капіталу - це період, протягом якого ресурси проходять сфери виробництва та обігу і повертаються до вихідної (грошової) форми. Час обороту капіталу складається з двох частин: 1) часу виробництва; 2) часу обігу. Час виробництва включає в себе робочий період, перерви у процесі праці, час у виробничих запасах, а час обороту - час продажу, придбання продукції та час придбання факторів виробництва.

Швидкість обороту капіталу. Оскільки час обороту індивідуальних капіталів неоднаковий (у деяких галузях він триває кілька років, а в деяких - значно менше і може тривати кілька місяців, тижнів або днів), то для здійснення аналізу швидкості обороту необхідно мати якусь загальну міру. Такою мірою прийнято вважати рік -360 днів. Швидкість обороту капіталу вимірюється кількістю оборотів за рік:

N =360/о, або п =0/о,

де п - кількість оборотів за рік;

360 - кількість днів у році;

о - тривалість одного обороту.

Підприємці завжди намагаються скоротити час обороту капіталу або прискорити швидкість його обороту, оскільки при тій самій величині авансованого капіталу це дасть можливість отримувати більше додаткової вартості. Чинниками, які визначають швидкість обороту промислового капіталу, є його структура та спосіб перенесення вартості на товари.

Відповідно до способу перенесення вартості на створений продукт капітал у виробничій формі поділяється на основний та оборотний (див. рис. 8.4).

До основного капіталу відносять будівлі, споруди, машини, обладнання та ін. Вони багато разів використовуються у виробничих циклах і переносять свою вартість на готовий продукт частинами, в міру їхнього зносу.

До оборотного капіталу відносять сировину, допоміжні матеріали, пальне, та ін.. Вони використовуються повністю за один виробничий цикл і протягом нього переносять свою вартість на готовий продукт. До оборотного капіталу належать також вартість робочої сили, яка набирає форми фонду заробітної плати.

Оборотний капітал у сукупності з капіталом обігу (це частина капіталу підприємства, яка перебуває у грошовій і товарній формах - грошові кошти, кошти в розрахунках, готові вироби) утворюють оборотні засоби.

Процес переносу вартості основного капіталу протягом його служби на вартість виробленого товару називається амортизацією. Щорічні амортизаційні відрахування, які утворюють амортизаційний фонд, здійснюються за спеціальними нормами, які в кожній країні встановлюють державні органи.

Норма амортизації - встановлений законодавчо відсоток від балансової вартості основного капіталу, який списується щорічно на собівартість продукції. Її розрахунки здійснюються за формулою

На=Кб/Ап - Кл/Кб х 100%,

де Кб - балансова вартість основного капіталу; Кл - ліквідаційна вартість основного капіталу, Ап - нормативний строк функціонування основного капіталу (ОК).

Амортизаційний фонд частково використовується на капітальний ремонт елементів основного капіталу, проте основна його частина нагромаджується у грошовій формі для того, щоб у майбутньому придбати нові машини, обладнання та інше на заміну тих, що зносилися.

Зношування основного капіталу відбувається під впливом двох факторів: 1) виробничого використання - в результаті нього засоби праці втрачають свою споживчу вартість, фізично зношуються; 2) технічного прогресу, розповсюдження досягнень якого зумовлює появу дешевих або досконаліших засобів праці, тобто спричинює моральний знос основного капіталу, що використовується. За сучасних умов саме моральний знос зумовлює необхідність швидкого поновлення елементів основного капіталу, що, в свою чергу, приводить до впровадження в практику господарювання ринкових країн нових систем амортизації. Згідно з цим в Україні, відповідно до Закону "Про оподаткування доходу підприємства" від 1.07.1991 р., використовують два методи відрахування амортизації: пропорційний і прискорений. При цьому основний капітал поділений на чотири групи, для кожної з яких розроблено свої норми амортизації, які були введені з 10.10.2004 р.

1-ша група - будівлі, споруди, передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини - 2%;

2-га група - автомобільний транспорт і вузли до нього, інформаційні системи, меблі, побутові електронні та електромеханічні прилади, інше конторське (офісне) обладнання - 10%;

3-тя група - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2 і 4 - 6%;

4-та група - електронно-обчислювані машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, телефони, мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів) - 15%.

Мета прискореної амортизації - стимулювання капіталовкладень; створення резерву виробничих потужностей; забезпечення розширеного відтворення засобів праці інноваційного типу.

Наслідком самозростання вартості в процесі кругообороту і обороту капіталу є нагромадження капіталу.

Нагромадження капіталу - процес зворотного перетворення додаткової вартості на капітал. Додаткова вартість, що виникає в процесі кругообороту і обороту капіталу, використовується його власником по-різному:

- одна частина додаткової вартості спрямовується на задоволення особистих (невиробничих) потреб, набуваючи форми доходу;

- друга частина - спрямовується на розширення елементів продуктивного капіталу, слугуючи джерелом нагромадження капіталу і розширення суспільного відтворення. Нагромадження здійснюється через капітальні вкладення, а ефективність використання останніх - темпами нарощування матеріально-технічної бази суспільства, впровадженням в народне господарство досягнень науково-технічного прогресу (див. рис. 8.8; 8.9).

Існують різноманітні шляхи ефективності нагромадження.

- поліпшення технологічної структури капітальних вкладень;

- підвищення частки капітальних вкладень на технічне переоснащення і реконструкцію діючих підприємств при знижені частки нового будівництва (удосконалення відтворювальної структури капітальних вкладень);

- значне скорочення за рахунок концентрації ресурсів тривалості будівництва, виключення випадків перевищення нормативних строків спорудження об'єктів;

- здійснення необхідної реконструкції виробничої бази будівельного комплексу для нарощування обсягів будівництва об'єктів соціальної сфери. Вирішальним засобом підвищення ефективності нагромадження в умовах ринкових відносин є науково-технічний прогрес.

Гроші як гроші і гроші як капітал

Будь-який новий капітал (промисловий, торговельний, позиковий) починає свій обіг на ринку з певної суми грошей, грошей, які шляхом відповідних процесів повинні перетворитися на капітал.



Pис. 8.1. Гроші як гроші і гроші як капітал

Сутність капіталу

"Капітал - це не річ, а певне суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлено в речі специфічного суспільного характеру.."

К. Маркс



Рис. 8.2. Сутність капіталу

Виробництво додаткової вартості

"...Процес зростання вартості є ні що інше, як процес утворення вартості, продовжений далі відомого пункту".

К. Маркс



Рис. 8.3. Виробництво додаткової вартості

Структурні елементи капіталу

Рис. 8.4. Структурні елементи капіталу

Структура постійного капіталу

Постійний капітал, який розглядається лише з боку матеріально-речового змісту в практиці господарювання, називають основними виробничими фондами

Рис. 8.5. Структура постійного капіталу

Способи збільшення додаткової вартості

"Усяка додаткова вартість... по своїй субстанції є матеріалізація неоплаченого робочого часу".

К. Маркс

Рис. 8.6. Способи збільшення додаткової вартості

Кругооборот та оборот капіталу (виробничих фондів)

Кругооборотом виробничих фондів називається їхній рух, у процесі якого вони проходять три стадії, набувають три форми і в кожній з них виконують відповідну функцію



Рис. 8.7. Кругооборот і оборот капіталу (виробничих фондів)

Нагромадження та його ефективність

Для розширеного відтворення необхідне нагромадження -використання частини національного доходу на збільшення основних і оборотних фондів, а також страхових запасів



Рис. 8.8. Нагромадження та його ефективність

Національне багатство

НБ - сукупність створених і нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення, які призначені для розширеного відтворення і досягнення головної мети суспільства



Рис. 8.9. Національне багатство

Практикум

Основні терміни і поняття

Капітал

Додаткова вартість

Постійний капітал

Змінний капітал

Норма додаткової вартості

Кругооборот капіталу

Час обороту капіталу

Промисловий капітал

Грошовий капітал

Торговельний капітал

Швидкість обороту капіталу

Основний та оборотний капітал

Амортизація

Норма амортизації

Накопичення капіталу

Централізація капіталу

Концентрація капіталу

Національне багатство

Запитання для самоконтролю

1. Що являє собою капітал?

2. Які є основні підходи до визначення сутності капіталу?

3. Охарактеризуйте основні концепції капіталу, сформовані у процесі розвитку економічної науки.

4. Охарактеризуйте конкретні форми існування капіталу.

5. Проаналізуйте відмінності між основним та оборотним капіталом.

6. Які умови необхідні для зростання капіталу?

7. Назвіть відмінності між марксистським і неокласичним підходами до встановлення джерела зростання капіталу.

8. Які фактори впливають на розмір капіталу і співвідношення його частин?

9. Що таке оборот капіталу і чим він відрізняється від кругообороту?

10. Методи накопичення капіталу.

11. Що таке амортизація основного капіталу?

12. Які основні методи амортизації використовуються за сучасних умов?

13. Розкрийте структуру національного багатства.

14. Яке відношення має національне багатство до капіталу?

Теми рефератів

1. Первісне нагромадження капіталу і його особливості в процесі переходу економіки України до соціального ринкового господарства.

2. Структура і якісні характеристики робочої сили в індустріальному і постіндустріальному суспільстві.

3. Особливості амортизації основного капіталу в умовах сучасного стану науково-технічної революції.

Размещено на Allbest.ru

...