Дохід - багатогранне економічне поняття, яке застосовується у різних значеннях.

У широкому розумінні дохід розглядається як грошові та натуральні надходження до суб'єктів господарського життя.

У вузькому значенні дохід - це потік грошових надходжень в одиницю часу (годину, тиждень, місяць, рік). На відміну від багатства, яке втілюється у запасах активів (будівлях, спорудах, знаряддях праці, цінних паперах, готівкових грошах іт.ін.), дохід передбачає приплив грошей.

В економічній теорії доходи класифікуються за різними критеріями:

1. 3арівнем формування:

-доходи мікроекономічного рівня: заробітна плата, рента, процент, прибуток, амортизація, валовий і чистий дохід підприємства і т. ін.;

"- доходи макроекономічного рівня; національний дохід; сукупний особистий дохід; дохід кінцевого використання і т. ін.

2. За суб'єктами привласнення:

-доходи індивіда;

Доходи домогосподарства (сім'ї);

-Доходи підприємства (фірми);

Доходи галузі;

-Доходи територіальної громади; -Доходи держави;

-Доходи суспільства (національний дохід).

3. Залежно від цін, в яких визначається дохід:

- номінальний дохід - визначається в цінах поточного періоду;

-реальний дохід - визначається в цінах базового року (або в цінах поточного року за вилученням рівня інфляції).

Для аналізу діяльності підприємства (фірми) використовують такі форми доходу:

Валовий дохід, що дорівнює виторгу від реалізованих товарів і послуг;

де ТЕ - валовий дохід; Р - ціна одиниці виробленого товару (послуги); (2 - кількість реалізованих товарів (послуг); РС$ - виручка від реалізації продукції обсягом С} одиниць. дохід грошовий валовий

Середній дохід, що дорівнює валовому доходу, поділеному на кількість реалізованих товарів і послуг:

де АЯ - середній дохід; Р - ціна одиниці виробленого товару (послуги); (І - кількість реалізованих товарів (послуг).

Граничний дохід - приріст валового доходу від продажу додаткової одиниці реалізованих товарів чи послуг:

де МИ - граничний дохід; ВЯ((}) - приріст валового доходу; /X? - приріст обсягів реалізованих товарів чи послуг; Р(2 - виручка від реалізації продукції обсягом (2 одиниць.

б. Залежно від включення доходу в ціну товару;

- первинні доходи включаються в ціну товару: зарплата, процент, рента, прибуток, амортизація, непрямі чисті податки;

- вторинні доходи виникають у зв'язку з перерозподілом первинних доходів: прямі податки, дивіденди, трансфертні виплати державою, підприємством та домогосподарством і т. ін.

6. За джерелом отримання:

o Доходи від ресурсу "праця** як такого, що не має відособленого від свого власника існування:

- заробітна плата;

-доходи працівників колективних підприємств;

- доходи від індивідуальної діяльності; "- доходи від підсобного господарства; -доходи від кооперативної діяльності; -доходи підприємців.

o Доходи від власності, яка має відособлене від власника існування:

-дивіденди від акцій;

- відсотки від паю;

- відсотки від банківських вкладів; -доходи від облігацій;

-орендна плата тощо.

o Доходи, що безпосередньо не пов'язані з оцінкою результатів діяльності:

- часткова компенсація виплат на освіту;

-безоплатне надання послуг з охорони здоров'я;

- адресна допомога малозабезпеченим верствам населення; -благодійні послуги;

-соціальні пенсії тощо.

7. Доходи, що утворюються внаслідок використання певних факторів виробництва (факторні доходи);

-доходи у вигляді заробітної плати або посадових окладів; -рентний дохід;

-процентний дохід, або прибуток на капітал; -підприємницький дохід (прибуток) у вигляді залишкового доходу.

Функціональний розподіл доходів: марксистська та маржиналістська концепції

Марксистська концепція функціонального розподілу доходів ґрунтується на таких засадах:

- капіталістичний сукупний національний дохід створюється найманою працею і капіталом;

- носієм здатності до праці є найманий працівник, який, по-перше, переносить частину минулої, втіленої в засобах виробництва, праці на знову створюваний продукт, а по-друге, створює нову вартість;

- новостворена вартість (яка після реалізації набуває форми національного доходу) є, згідно з теорією К. Маркса, результатом тільки найманої праці;

- результатом капіталу є перенесена вартість, яка входить до структури сукупного суспільного продукту, але не є складовою національного доходу (новоствореної вартості);

- національний дохід має дві складові (о + т), де V - затрати змінного капіталу (найманої праці), які набувають форми заробітної плати, та т - затрати змінного капіталу, які набирають форми додаткової вартості;

- капіталісту додаткова вартість (т), нічого не коштує, а для найманого працівника - це неоплачена праця;

- пропорція, в якій новостворена вартість розподіляється на заробітну плату (о) і додаткову вартість (т), показує ступінь експлуатації (т', яка визначається так: ж'"-100 % .Чим більша частка т в структурі (V + т), тим вищий ступінь експлуатації найманої праці капіталом;

-додаткова вартість, у свою чергу, підлягає розподілу між самими капіталістами (промисловцями, торговцями, банкірами (позичковими капіталістами) та землевласниками). У зв'язку з цим додаткова вартість набуває у функціональному розподілі таких форм:

Р - прибуток промислового капіталіста;

Я - прибуток торговельного капіталіста;

І-позичковий процент, як форма доходу позичкового капіталіста (або банківський прибуток банкіра);

Я - рента - форма доходу землевласника.

Розподіл додаткової вартості здійснюється за величиною капіталу. Останній забезпечує такий спосіб розподілу, за якого власники рівновеликого капіталу в різних галузях отримають рівновеликий дохід, який набирає форми середнього прибутку.

За цією концепцією, визначення частки найманого працівника у вартості національного доходу здійснюється за законом вартості робочої сили.

Робоча сила - сукупність фізичних та духовних здібностей людини до найманої праці.

Розуміння того факту, що робоча сила є не просто здатністю до праці, а здатністю до найманої праці, досить важливе, адже підприємець, здійснюючи організацію та управління економічною діяльністю, теж працює. Однак він не наймається сам до себе, але також здатний до праці, хоч не найманої, а творчої, вільної. Отже, вивчення капіталістичної системи як суспільного устрою передбачає поділ суспільства на власників робочої сили, власників капіталу і землевласників.

Власник робочої сили продає на ринку ресурсів свою здатність до найманої праці на певний проміжок часу, обумовлений договором. Ця здатність реалізується тільки в процесі трудової (економічної) діяльності. Упродовж часу, на який власник землі чи капіталу наймає власника робочої сили, перший на свій розсуд використовує необхідні для здійснення певних економічних функцій здібності найманого працівника.

Оскільки об'єктом продажу найманого працівника є робоча сила, то власник її мусить отримати грошовий еквівалент вартості свого товару. Отже" заробітна плата, згідно з марксистською теорією, є формою вартості робочої сили. Остання (вартість робочої сили) визначається вартістю життєвих благ, необхідних для відтворення здатності до найманої праці. У цьому специфіка вартості товару робоча сила.

Водночас робоча сила - товар, який має і специфічну споживчу вартість (корисність). Для власника капіталу споживча вартість робочої сили виявляється у здатності її в одиницю часу створювати більшу вартість, ніж вона сама варта, тобто в здатності робочої сили створювати додаткову вартість.

Пояснимо це на прикладі.

На ринку праці найманий працівник продає свою здатність до праці на певний строк з обумовленими часовими інтервалами роботи і відпочинку, а також величиною і строками виплати заробітної плати. Реалізація цієї здатності е процесом праці.

Відтак найманий працівник на термін, обумовлений трудовим договором, втрачає право використовувати свою здатність до праці на свій розсуд. Підприємець (капіталіст), який купив (оплатив) право тимчасового використання здатності до праці певного працівника, скористається тільки тими його здібностями, які необхідні йому для нормального процесу виробництва саме в тій галузі, яку він (підприємець) представляє. Найманий працівник не перестає при цьому бути носієм здатності до праці, оскільки вона невіддільна від нього. Відчуженим може бути тільки результат діяльності найманого виробника. Саме тому є підстави стверджувати, що підприємець купує трудові послуги, тобто право використання результатів трудової діяльності найманого робітника (функцію робочої сили).

Процес використання робочої сили і процес її виробництва та відтворення не тотожні.

Процес використання робочої сили для найманого працівника - це час, протягом якого він працює на підприємстві, приводячи в рух землю і капітал, що не є його власністю, але в ціні вироблених товарів та послуг є і його частка. Це час функціонального відчуження найманої праці на користь підприємства, де працює найманий робітник.

Для підприємця процес використання робочої сили є водночас процесом функціонального відчуження й інших ресурсів

(землі та капіталу), тоді як найманому робітникові байдуже, скільки для підприємця коштує використання всіх інших економічних ресурсів. Його інтерес полягає лише у можливості компенсувати затрати своїх фізичних і розумових здібностей, можливість не втратити здатність до найманої праці в майбутньому, а також можливість утримання сім'ї тощо. Іншими словами, йдеться про відтворення робочої сили або здатності до найманої праці. Оскільки сам працівник є носієм цієї здатності, то відтворення її можливе тільки через відтворення самого працівника. Тому затрати на відтворення здатності до праці за своїм змістом є затратами на товари та послуги, споживання яких забезпечує відтворення самого робітника з його здатністю до найманої праці.

Слід зазначити, що час використання найманої праці впродовж робочого дня (тижня, місяця, року), обумовлений трудовим договором, може не збігатися з часом, необхідним для відтворення робочої сили.

Ця розбіжність може проявитись двояко:

-час, необхідний для відтворення робочої сили, більший, ніж час використання найманої праці;

-час використання робочої сили перевищує час, необхідний для її відтворення.

Перша ситуація не прийнятна для підприємця (роботодавця), оскільки потребує виплати вищої винагороди за послуги найманої праці, ніж вони того варті, відтак означає створення економічного збитку від праці (Р, < 0), де Р, - прибуток від ресурсу "праця".

Друга ситуація передбачає, що протягом однієї частини робочого дня працівник створює вартість, еквівалентну вартості його робочої сили, а протягом другої - надлишок вартості, який нееквівалентно привласнюється підприємцем і забезпечує йому додаткову вартість у формі прибутку (Рь > 0).

Окрім описаних двох ситуацій, можлива ще одна, за якої підприємство від використання трудових послуг отримує нульовий прибуток {Р = 0). Така ситуація виникає тоді, коли час використання найманої праці дорівнює часу, необхідному для відтворення робочої сили.

Так у найзагальнішому вигляді може бути представлена марксистська теорія функціонального розподілу доходів.

Маржиналістська теорія функціонального розподілу доходів

Маржиналістська концепція розподілу факторних доходів ґрунтується на інших засадах, а саме:

- власниками економічних ресурсів у ринковій економіці є домогосподарства;

- є чотири фактори виробництва, яким відповідають такі форми доходів:

Досі ми розглядали форми факторних доходів власників капіталу і землі, які не займаються підприємницькою діяльністю (або незалежно від того, займаються вони підприємницькою

діяльністю чи ні). Тепер розглянемо, яких же форм набуває дохід підприємця.

Дивіденди - виплати акціонеру компанією у формі готівки (cash) або у формі акцій (schare). Грошовий дивіденд - це платіж із прибутку компанії після сплати нею встановленого

податку на прибуток корпорації та процентів за борговими зобов'язаннями. Зазвичай, дивіденд визначається у процентах від номінальної вартості звичайної акції, а останнім часом дедалі частіше в абсолютному обсязі на одну акцію.

Відсотковий дохід - це дохід, який виплачується власникам цінних паперів і банківських депозитів.

Завдяки перерахованим вище видам доходів домогосподарства беруть участь у привласненні частини доходу на капітал.

Ринковий механізм визначення винагороди найманого працівника, землевласника і власника капіталу ґрунтується на взаємодії попиту й пропозиції цих факторів.

У зв'язку з тим, що принцип, який лежить в основі формування факторних доходів, ми розглянули в загальному плані, для того щоб зрозуміти механізм розподілу за цим принципом, розглянемо його на прикладі одного ресурсу "праця". Для інших ресурсів цей механізм такий самий і не створює труднощів при застосуванні.

Для цього нам необхідно ретельніше розглянути процес формування попиту і пропозиції на ресурс "праця" та механізм встановлення ринкової ціни праці, а також дослідити вплив інституційних чинників (держави та профспілок) на ринок праці.

Размещено на Allbest.ru