Економічне вчення Н.В. Сеніора

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічне вчення Н.В. Сеніора

Hacaу Вільям Сеніор (1790-1864) - англійський економіст іспанського походження, професор кафедри політичної економії в Оксфорді (з 1823 р.). Будучи прихильником класичних ідей, висловлював деякі думки, які виходили за рамки класичної традиції. Він дещо модифікував мальтузіанську теорію народонаселення. Так, він стверджував, що зростання чисельності населення може не обмежуватись, зменшуючись до рівня, обумовленого прожитковим рівнем зарплати, так як кожне покоління прагне до покращення стандартів життя. Бажання підняти планку стандартів споживання з рівня "необхідного" через рівень "пристойності" до рівня "розкоші" дозволить забезпечення зростання доходів, тому відпаде необхідність мальдівського "морального стримування" з боку трудящих мас. Зростання життєвого рівня несе з собою встановлення автоматичного контролю за зростанням народонаселення, так як кожне покоління підвищує рівень життя за рахунок дитячої народжуваності.

Сеніор був одним з представників суб'єктивної теорії вартості і робив спроби примирення рікардіанської теорії вартості з аналізом, що базувався на концепції корисності. Він сприйняв теорію вартості, яка грунтувалась на концепції витрат виробництва і яка включала вартість капіталу під назвою "утримання". На думку Сеніора, утримання означає жертву, на яку йде капіталіст при нагромадженні капіталу. Для нагромадження капіталу необхідні заощадження, але для того, щоб зробить заощадження, треба утримуватись від поточного споживання доходу. Вартість такого утримання є внеском у вартість товару. Процент виступає як винагорода за утримання від споживання.

Визначення ренти у Сеніора відрізнялось від домінуючого в той час рікардіанського. Він стверджував, що вартість товару розпадається на "жертви" робітників (труд - це жертва здоров'я, відмови від спокою і дозвілля) і "утримання" капіталістів тільки за умов вільної конкуренції. Але в реальному житті є (або з'являється) монополія, за якої ціна продукту окрім витрат виробництва містить також певний надлишок, який і є джерелом ренти. Так як монополія може бути не тільки на землю, то рента існує не тільки в сільському господарстві, а скрізь, де є монополія.

Найголовніші ідеї з питань економічної теорії Сеніор виклав у своєму курсі лекцій, який було опубліковано в 1836 році під назвою "Основні засади політичної економії".

Інтерпретація ідей класичної школи та їх критика в творах Д. Мілля, Д. Р. Мак-Куллоха, Ф. Бастіа та Г.Ч. Кері

Англійський економіст Джеймс Мілль (1773-1836) був другом і одним з послідовників вчення Д. Рікардо. Розвиваючи рікардіанську теорію земельної ренти, він виступав за її привласнення державою. Всупереч Д. Рікардо, складовою частиною вартості Д. Мілль вважав не тільки "живу працю", але й працю накопичену, уречевлену у засобах виробництва. Звідси він робив висновок, що між робітниками і капіталістами існують не відносини експлуатації, а відносини партнерства рівних товаровласників, тобто кожен з них має у виробленому продукті частку, адекватну своєму внеску. У Д. Мілля капіталіст - це організатор виробництва.

Д. Мілль першим висунув теорію фонду заробітної плати, на яку пізніше спиралось багато економістів. Цей фонд, на думку Д. Мілля, формується за рахунок тієї частини капіталу, яка виділяється для придбання ресурсу "праця", звідси середня зарплата залежить тільки від обсягу цієї частини та кількості найманих працівників. Низький рівень зарплати зумовлюється швидким зростанням робочого населення та незмінністю фонду.

Англієць Джон Рамсей Мак-Куллох (1789-1864) по більшості позицій погоджувався з Д. Рікардо. Тезу останнього про працю як єдине джерело вартості Мак-Куллох, в цілому, поділяв, але додавав своє розширене тлумачення праці. Під працею він розумів будь-які дії та операції, незалежно від того, ким або чим вони здійснюються, - людьми, машинами, землею (природою). Звідси прибуток у Мак-Куллоха виступає як частина вартості, яку створив капітал. В цьому відношенні він стоїть ближче до концепції Сея і Мальтуса, ніж до поглядів Рікардо. Тому відносини "праця-капітал" Мак- Куллох вважав рівними і справедливими.

Французький економіст Фредерік Басгіа (1801-1850) став популярним завдяки своїй праці Економічні гармонії (1850). Він відстоював ідею фритредерства (вільної міжнародної торгівлі) і критикував тих, хто у відносинах капіталістичного ладу вбачав соціальний антагонізм. Він, зокрема, писав: "Загальні закони соціального світу гармонійні, вони спрямовані на всебічне удосконалення людства". Розвиваючи цю тезу, Бастіа спирався на "теорію послуг" Ж.Б. Сея, з тією відмінністю, що розглядав послуги особисті, хоч би в якій сфері суспільного життя вони надавалися. "Послугу" капіталіста, яка приносить йому процент, Бастіа пояснює тим, що через авансування чи позичку капіталу підприємець вимушений йти на "відстрочку у споживанні". Право на земельну ренту тлумачиться як винагорода за послугу землевласника або його предків з обробки або покращення якості грунтів. Прибуток зводиться до відсотку на капітал, а земельна рента - до різновиду такого відсотку на капітал, що вкладений у землеробство. Капіталістичне суспільство, таким чином, представляється гармонійним співробітництвом представників різних класів, які на еквівалентній основі обмінюються "послугами".

Американський економіст Генрі Чарльз Kepi (1793-1879) розробив свій варіант теорії "гармонії інтересів". Таку гармонію інтересів усіх класів суспільства Кері виводив зі свого закону розподілу, згідно з яким, частка робітників у вартості створеного національного продукту завдяки зростанню продуктивності праці та нагромадженню капіталу збільшується не тільки абсолютно, а й відносно, а частка капіталістів, зростаючи абсолютно, відносно падає. Кері стверджував, що з розвитком капіталізму вартість праці зростає. Всесвітня "гармонія націй", яку пропагував вчений, передбачала органічне поєднання землеробства з промисловими мануфактурами та обмеження влади монополій..

В своїх ранніх працях Г.Ч. Кері гаряче пропагував не тільки економічну політику laissez faire, що, власне, й дає підстави відносити його до класичної школи, але й ідеї фрітредерсгва.. Проте, вже наприкінці 40-х років XIX ст. Кері починає схилятись до протекціонізму. Він починає стверджувати, що вигоди від вільної торгівлі отримують тільки окремі країни, які мають змогу продукувати дешеві товари, тобто фритредерство, на думку Кері, гальмує розвиток менш розвинених націй, до яких в середині XIX ст. Кері відносив свою рідну країну. Виступаючи проти фритредерства, Кері прагнув захистити економічні інтереси США в конкурентній боротьбі з Великою Британією і Францією. Міжнародний поділ праці Кері пропонував замінити на комплексний агропромисловий розвиток країни, який мав забезпечити економічну незалежність США.

Дж. С. Мілль - завершувач традицій класичної школи

Джон Стюарт Мілль (1806 - 1873), англійський філософ і економіст. Його книга "Принципи політичної економії і деякі аспекти їх застосування в соціальній філософії" (1848) задумувалась автором як осучаснений варіант головних праць А. Сміта ("Багатство народів") і Д. Рікардо ("Основи політичної економії...") доби зрослого рівня економічних знань й новітніх прогресивних ідей XIX ст. Принциповою слід вважати заяву автора про те, що незважаючи на ці зміни, "загальним практичним принципом повинен залишатись економічний лібералізм і будь-який відхід від нього є безсумнівним злом". економіст політичний сеніор

Праця Дж. С. Мілля була синтезуючою, вона поєднала рікардіанську економічну теорію з ідеями багатьох пост-рікардіанців, і як така представляє водночас найбільш повну і систематизовану розробку класичної політичної економії з врахуванням руху в бік неокласичного маржинального аналізу. Цю тенденцію до синтезу можна також виявити у його політичній філософії, взаємозв'язках останньої з його економічними принципами. Як видно з вищенаведеної цитати, її автор був прихильником ліберальної політичної філософії та економічної політики laissez faire. В той же час Дж. С. Мілль був прибічником соціальних реформ. В своїй праці "Про свободу" (1859) він захоплено відстоює принцип невтручання в свободу дій окремого індивіда, але в плані практичних заходів держави їй вчений відводив суттєву роль в сфері освіти та трудових договорів. Його турбота щодо забезпечення справедливості та його симпатії до робітничого руху того часу поєднали його ліберальні ідеї з повагою до ідей соціальних, і тим не менш, у всіх його висловлюваннях в більшій чи меншій мірі проявляється віра у "краще майбутнє капіталізму", зокрема конкуренції. Його економічні твори, і особливо праці, присвячені філософії економічної науки, розкривають дух компромісу і еклектики, які, на думку багатьох вчених, здійснили домінуючий вплив на всю англійську економічну думку аж до теперішніх часів. Про вплив Дж. С. Мілля на суспільно-економічне життя Великої Британії можна судити по хоча б одному такому факту: його праця "Принципи політичної економії..." до самого кінця XIX ст. використовувалась в країні як основний підручник з політичної економії. Не зважаючи на заяву Мілля про те, що його головна праця була нічим іншим як оновлений варіант "Багатства народів" А. Сміта з врахуванням більш сучасних ідей Д. Рікардо, Ж.Б. Сея та Т.Р. Мальтуса, насправді Дж. С. Мілль зробив чимало своїх оригінальних внесків в політичну економію. Найбільш важливим серед них був розвиток теорії попиту і пропозиції. Хоча теорії Мілля бракувало і ясності, і строгої чіткості, тим не менш, його концепція еластичності багато в чому заклала фундамент, на якому Альфред Маршалл будував свою теорію цін. Мілль застосував інструментарій попиту і пропозиції в сфері міжнародної торгівлі, модифікуючи рікардівську теорію порівняльної вартості. Концепція взаємного попиту між країнами дозволила визначити рішення щодо умов торгових пропозицій, а саме цього бракувало теорії реальних витрат Рікардо. Запровадивши інструменти попиту і пропозиції в теорію вартості, Мілль тим самим відкрив шлях для неокласичної теорії вартості.

Обидві роботи Мілля "Принципи..." і "Нариси про деякі нерозв'язані питання політичної економії" (1844) свідчать про те, що він був останнім в лаві видатних британських філософів-економістів в традиції А. Сміта. Чиста економічна наука була для Мілля безглуздою. Вивчення економічної теорії для нього було лише частиною єдиної загальної науки моральної і соціальної філософії. Тільки після Дж. С. Мілля економісти почали шукати відповіді на питання практики господарського життя на основі власно економічних понять. Більш широкі соціальні погляди Мілля найбільше проявились в його описах держави в статистичному стані. На відміну від Сміта і Мальтуса, Мілль передбачив встановлення ладу, в якому боротьба за виживання закінчується і люди отримують можливість насолоджуватись плодами попереднього утримання.

Серед багатьох напрямків та шкіл економічної думки марксизм посідає особливе місце. Карл Маркс уособлював в собі не тільки кабінетного вченого, але й полум'яного революціонера, який не тільки намагався пояснити суспільство, в якому він жив, але й закликав до його ліквідації і встановлення більш гуманного ладу. Ці заклики лягли у грунт, добре підготовлений всім попереднім розвитком людства, його суспільної, зокрема економічної, думки. Ідеї кардинальних соціально-економічних перетворень з метою побудови ідеального суспільства періодично виникали в різних куточках планети в різні часи, але нерозвиненість теоретико-методологічних засад і наявність стародавніх та середньовічних трактувань комунізму обумовлювали недостатність спокуси застосування багатообіцяючих соціальних проектів на практиці. Не відмовляючись від великої мети, Маркс запропонував науковий, як він стверджував, підхід до вирішення питання про перетворення вікової мрії людства на прекрасну реальність. Учення Маркса підкупало своєю всебічністю, послідовністю, логічністю. З іншого боку, процес первісного накопичення капіталу супроводжувався численними порушеннями прав людини, недосконалістю законодавчої інфраструктури, відсутністю досвіду пошуків суспільного консенсусу, соціального захисту тих, хто найменше відповідав жорстким законам капіталізму епохи вільної конкуренції. Все це зумовило підвищений суспільний інтерес до комуністичних ідей в новій "науковій" інтерпретації, до спроб марксистів поширити їх серед широких верств населення з метою організації пролетарів задля повалення останнього в історії експлуататорського ладу - капіталізму - і розбудови економічно найдосконалішого і соціально найгуманнішого суспільства - комунізму, починаючи з його першої фази - соціалізму.

Марксистське економічне вчення

Те, що теорія Маркса спонукала мільйони людей в багатьох країнах світу до її практичного втілення свідчить про непересічний характер марксизму та його автора, а невщухаючі дискусії щодо життєздатності та актуальності марксових ідей - про необхідність грунтовного аналізу марксистської доктрини, напряму її сучасної еволюції.

Аналізуючи сучасні марксистські і псевдомарксистські теорії, треба обов'язково враховувати, що поняття "соціалізм" має різне тлумачення, а це вводить в оману непідготовлених громадян. В ученні Маркса соціалізм є складовою частиною комунізму, його першою необхідною і підготовчою фазою.

У сучасних немарксистських теоретиків і політиків соціалізм виступає як змішане суспільство, яке грунтується переважно на принципах, які засновники марксизму рішуче відкидали, а саме - на приватній власності і ринково-конкурентних засадах. По суті, це той же ненависний для Маркса капіталізм, але суттєво модифікований завдяки врахуванню і нейтралізації його негуманних проявів, запровадженню численних соціальних програм захисту найбільш вразливих верств населення, вирівнюванню можливостей (а не результатів) життєдіяльності членів суспільства. Виходячи з цього соціалістичними сьогодні можна назвати не тільки Швецію чи Австрію, але й практично будь-яку розвинену країну світу.

Після падіння марксистських урядів в більшості країн колишнього соціалістичного блоку багато марксистських партій змінили назву "комуністична" на "соціалістична" або "соціал-демократична", суттєво очищуючи свої теоретичні платформи від визначальних марксистських засад. Інші, залишаючись номінально "комуністичними" і підтверджуючи свою відданість Марксу, насправді переглянули свої програми до такої міри, що марксистськими, у строгому розумінні цього поняття, їх називати далі є науково некоректним, тому що з цих програм вилучені передумови, з одного боку, ліквідації засад капіталізму, а з іншого - побудови комуністичного суспільства у тому виді, яким його бачив Маркс.

Економічна сутність марксизму

К. Маркс був не тільки економістом, але й філософом, істориком, соціологом, політиком. Тому сутність його економічних поглядів стає зрозумілою тільки в цьому широкому суспільствознавчому контексті.

Вивчаючи філософію, Маркс зазнав дуже значного впливу з боку філософських поглядів Г. Гегеля. Не погоджуючись з консервативно-ідеалістичною системою цього видатного німецького філософа, Маркс, тим не менш, сприйняв його діалектичний метод, згідно з яким розвиток відбувається за схемою: "теза-антитеза-синтез". Застосовувавши цю схему для пояснення ходи історичного процесу, Маркс стверджував, що теза - це буржуазне суспільство, антитеза - це пролетаріат, синтез - це комунізм.

Для Гегеля виняткове значення мав діалектичний розвиток ідеї, яка в кінці кінців впливає на розвиток способу виробництва матеріальних благ, який визначав всі інші процеси соціального, політичного і культурного життя суспільства. Такий методологічний підхід, який дістав назву історичного матеріалізму, Маркс використовував для обгрунтовування своєї теорії еволюції людського суспільства. Він стверджував, що постійний розвиток методів виробництва і обміну випереджає розвиток відповідних їм суспільних відносин і політичних структур. Останні застарівають, стають гальмами для подальшого невпинного розвитку виробничих сил, і тому для кожної історичної епохи виникає необхідність революційної заміни застарілих суспільних відносин та інституціональної структури, які в умовах класового суспільства перетворюються на нерозумні і несправедливі. Маркс визначає чотири стадії, через які пройшло людство, змінюючи виробничі відносини: первісний лад, рабовласництво, феодалізм і капіталізм.

Головну свою увагу Маркс зосередив на дослідженні законів розвитку капіталізму. Цьому дослідженню Маркс присвятив свою "працю життя" - "Капітал". Автор характеризує капіталізм як суспільство, яке складається з двох антагоністичних класів: (1) капіталістичного (буржуазного) класу, який має в своїй приватній власності засоби виробництва, і (2)позбавлений власності пролетаріат (робочий клас), який виник з рядів безземельних трудящих і ремісників. Будучи юридично вільним і рівноправним, пролетаріат, тим не менш, має слабкі економічні позиції відносно власників капіталу і заради виживання вимушений звертатись до капіталістів, щоб ті найняли його працювати за певну заробітну плату. Спираючись на трудову теорію вартості (на основі якої грунтується й відповідна теорія цін), Маркс зазначає, що капіталіст сплачує найманим працівникам вартість їх робочої сили, тобто суму, необхідну для придбання мінімуму засобів існування робітника і його сім'ї, але змушує пролетарів працювати більше годин, ніж потрібно для того, щоб заробити собі на цей мінімум. Таким чином, в процесі капіталістичного виробництва виникає додаткова вартість, яка привласнюється капіталістом. Через страх поразки в конкурентній боротьбі з іншими підприємцями, капіталісти витрачають додаткову вартість на придбання нових машин та найм додаткової робочої сили. Маркс називає вартість, втілену в засоби виробництва, постійним капіталом. Навпаки, вартість, витрачена капіталістом на придбання робочої сили, змінюється (зростає на суму додаткової неоплаченої праці робочих), тому Маркс дає цій частині капіталу назву "змінний капітал". По мірі вищезазначеного процесу нагромадження капіталу частка постійного капіталу зростає відносно змінного капіталу, тому що конкуренція спонукає до здешевлення випуску продукції шляхом підвищення продуктивності праці, яку дає запровадження нових додаткових машин, що витісняють робочих. Але, як було зазначено раніше, саме робітники, а не машини, приносять капіталісту додаткову вартість. Тобто, за Марксом, конкуренція, яка тягне за собою збільшення постійного капіталу за рахунок змінного, штовхає капіталістів у пастку падіння норми прибутковості їх капіталів. Намагаючись вибратись з цієї пастки, капіталісти починають платити менше робітникам, яких ще не витіснив технічний прогрес додатковими машинами і новими технологіями. До певного часу це капіталістам вдається, тому що вивільнені робітники поповнюють резервну армію, праці, яка своєю надлишковою пропозицією на ринках праці тисне униз на рівень зарплат тих, хто ще не втратив роботи. Частка робочого класу в національному доході країни стає ще меншою, вона не дозволяє трудящим, які є основною масою споживачів, викупити товари і послуги широкого вжитку. Це призводить до криз надвиробництва, з притаманними їм марнотратством ресурсів, рецесій, депресій, високого рівня безробіття. До всього цього додаються анархія виробництва, його диспропорційність, тому що в умовах панування приватної власності з притаманною їй комерційною тайною і гонитвою за прибутком капіталісти працюють на ринок з невідомим обсягом попиту і цінами. Крім того, зростаюча конкуренція між капіталістами веде до концентрації і централізації капіталу, банкрутства великої кількості малих і середніх підприємців, до формування невеликої купки олігархів, які зрощуються з буржуазними урядами. Майнова диференціація на ранніх стадіях розвитку капіталізму супроводжується різкою соціально-економічною поляризацією капіталістичного суспільства. Така системна криза, на думку Маркса, не може не призвести до саморуйнації економічної системи та соціального вибуху у формі політичної революції, яка дозволяє замінити відживши капіталістичні виробничі відносини на більш прогресивні, які відкриють простір для подальшого динамічного розвитку продуктивних сил. Головними з таких нових прогресивних відносин, на переконання Маркса, будуть відносини справедливого (неексплуататорського) і стимулюючого розвиток виробництва розподілу, централізованого планомірно-пропорційного розвитку народного господарства, але, перш за все, в суспільстві встановляться і запанують відносини суспільної (спільної) власності. Це ключове визначення і похідне від нього слово "комунізм" (лат. communis - спільний, суспільний) - й було використано К. Марксом для назви суспільства, яке має змінити капіталізм в процесі історичної еволюції людської цивілізації. Дуже поширеним є уявлення про те, що марксистське вчення - це перш за все теорія комуністичного суспільства. Але з багатьох тисяч сторінок творів Маркса можна знайти всього пару десятків сторінок, присвячених проблемам комуністичного суспільства. Маркс обмежується описанням лише основних засад, принципів майбутнього соціально-економічного ладу, залишаючи без розгляду і детальної розробки механізм їх реалізації.

Оцінюючи в цілому теоретичну спадщину Маркса, треба всебічно і об'єктивно підійти до врахування її слабких і сильних сторін.

З одного боку, є всі підстави вважати економічну теорію Маркса цілковито збанкрутілою. її' ядро - теорії трудової вартості і додаткової вартості - більшістю вчених світу були небезпідставно розкритиковані і відкинуті. Вони, за висловом видатного економіста і історика економічної думки Й. Шумпетера, "давно мертві і поховані". Підтвердженням цих слів можна вважати в цілому успішний розвиток сучасної ринкової економіки і крах системи господарювання, яка існувала в цілому ряді країн з марксистськими урядами на чолі.

З іншого боку, не можна не визнати велич і оригінальність цього вченого, який охопив і пов'язав у єдине ціле процеси, що відбувались в усіх сферах суспільного життя. Від сучасних йому економістів і від його попередників К. Маркса вигідно відрізняло розуміння економічної еволюції як особливого процесу, зумовленого самою економічною системою. Маркса справедливо вважають батьком сучасних досліджень ділових циклів та безробіття, тому що більшість з них сягають своїм корінням у його теорію.

Основні терміни і поняття

Епоха Просвітництва; централізована мануфактура; промислова (індустріальна) революція; економіка індустріального типу; вільна конкуренція; вільна торгівля; екстенсивне, інтенсивне господарство; картельна угода; клан-корпорація; політика запозичення наукових досягнень;фритредерство; трудова теорія вартості; фізіократизм; "чистий продукт"; "природний порядок"; "щорічні і початкові аванси"; відтворення; економетрика; інструментарій економічної науки; емпіризм; "природна свобода"; "невидима рука"; гармонія інтересів; "техніка економічної науки"; мальтузіанство; суб'єктивна теорія вартості; поняття "жертва", "утримання" і "очікування" в економічній теорії; ленінізм; бернштейніанство; каутскіанство, маоїзм; ревізіонізм; реформізм; діалектичний матеріалізм; історичний матеріалізм; пролетаріат; додаткова вартість; товар "робоча сила"; "постійний капітал"; "змінний капітал", криза надвиробництва; концентрація і централізація капіталу; олігарх; виробничі відносини; продуктивні сили.

Размещено на Allbest.ru