Монополія та антимонопольне законодавство

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Причини виникнення, суть, види і форми монополій

Ринок має не тільки позитивні, а й негативні риси. Однією з таких негативних рис є те, що ринок породжує монополії і монополістичні тенденції в економіці. Це закономірний процес, який зумовлений розвитком продуктивних сил, використанням у виробництві нових машин, устаткування, нових технологій, удосконалення структури і організації виробництва.

Організаційно-економічна ж структура ринкової економіки на перших етапах її розвитку (друга половина ХХ ст.), як правило, представлена малим і середнім бізнесом на базі індивідуальної приватної власності, стримувала економічний розвиток.

Неспроможність опанувати досягнення науково-технічного прогресу, нездатність і небажання названих бізнес-структур під впливом збагачення сформувати і використати фонди фінансових ресурсів на потреби розвитку продуктивних сил загострили суперечність між існуючими виробничими відносинами, заснованими на приватній власності і потребами в розвитку продуктивних сил.

Розв'язанню цієї суперечності сприяли концентрація і централізація виробництва і капіталу і, як наслідок - загострення конкуренції, виникнення та розвиток на цій основі монополій.

Логічно цей процес виглядає так. Конкуренція зумовлює диференціацію товаровиробників і приводить до концентрації виробництва і капіталу.

Концентрація - це зосередження капіталу на великих підприємствах шляхом комбінування виробництва. Останнє знижує витрати виробництва і збуту продукції, відкриває широкі можливості для технічних і технологічних нововведень, підвищує прибутковість підприємств, посилює їхні позиції в конкурентній боротьбі. Наслідком концентрації виробництва є концентрація і централізація капіталу.

Концентрація капіталу - процес збільшення капіталу за рахунок капіталізації додаткової вартості з метою збільшення розмірів індивідуального капіталу.

Централізація капіталу - процес збільшення розмірів капіталу шляхом об'єднання кількох індивідуальних капіталів у один більший. Однією з основних форм централізації капіталу є утворення акціонерних товариств.

2. Монополії і конкуренція. Антимонопольне законодавство

Перші монополістичні об'єднання виникли ще в ХУ-ХУІ ст. Проте на той час вони функціонували переважно у сфері обігу і не впливали суттєво на процес відтворення. Панівне становище монополії як господарські структури капіталістичного суспільства стали займати наприкінці ХІХ - початку ХХ ст.

З цього часу становлення монополій економісти поділяють на три етапи:

1 етап - зародження монополій (період розвитку вільної конкуренції);

2 етап - активний розвиток монополій (цей процес охоплює період після економічної кризи 1873);

3 етап - утвердження монополій (цей процес пов'язаний з економічним зростанням наприкінці ХІХ ст. і кризи 1900-1903рр.).

Сучасна теорія виділяє три типи монополій:

1) монополія окремого підприємства.

2) монополія як форма змови (угоди)

3) монополія, що грунтується на диференціації продукту.

Крім них, існують і адміністративні монополії (панування на ринку державних структур). Ці типи монополій називають економічним монополізмом, або штучними монополіями. Монополізм - це домінуюче становище того чи іншого господарюючого суб'єкта, який диктує свою волю щодо інших суб'єктів, регулює, контролює певну сферу чи видвиробництва. Його основними організаційними формами економічного монополізму є:

- картелі;

- синдикати;

- трести;

- концерни.

Картель - це об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, мають виробничу і комерційну самостійність, але домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва і рівень цін.

Синдикат - це об'єднання ряду підприємств однієї галузі, учасники якого зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

Трест - це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей, учасники якого втрачають виробничу і комерційну самостійність.

Концерн - багатогалузеве об'єднання десятків і навіть сотень підприємств (промисловості, транспорту, зв'язку), учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт. Управління і фінансовий контроль об'єднання здійснює головна фірма.

У 60-ті роки у високорозвинутих ринкових країнах виникли і почали зростати конгломерати - монополістичні об'єднання, які не мають виробничої та технічної спільності.

Найпростішими штучними монополіями є короткострокові угоди щодо цін та розподілу ринків, зокрема конвенції, ринги, корнери, пули.

За масштабами охоплення ринку певного товару монополії бувають чистими (на ринку діє один покупець або продавець) і абсолютними (держава та її органи цілком контролюють ситуацію в певних галузях).

Крім вищенаведених, в економічній літературі виділяють:

o закриті;

o природні;

o відкриті;

o легальні та інші монополії.

Поєднання та взаємопроникнення різноманітних організаційних форм монополій свідчить про подальший їхній розвиток, поглиблення процесів монополізації сучасної економіки, що фактично призводить до монопольної ринкової влади.

Монополія - антипод конкуренції. Це чітко видно на прикладі "чистої монополії", коли ринок контролюється однією фірмою. За "чистої монополії" фірма має реальну владу над реалізацією продукції, контролює і впливає на ціноутворення, змінює кількісні параметри пропозиції товару.

Поширення монополістичних тенденцій наприкінці минулого століття сприяло витісненню конкуренції, монополісти отримали можливість маніпулювати цінами для власної вигоди і на шкоду суспільству.

Породжені конкуренцією монополії обмежували характерну для досконалої конкуренції ринково-конкурентну стихію, спрямовуючи свої зусилля на захист і стабілізацію господарської системи.

Механізмами таких зусиль були:

- удосконалення угод між картелями, синдикатами і трестами про особливі умови реалізації товарів і розподіл ринків збуту;

- часткове використання планомірності у виробництві трестами підняло на більш високий рівень монопольне регулювання виробництва, створило умови для обмеження міжгалузевої конкуренції і виникнення багатогалузевих монополій;

- розширення збуту своєї продукції і витіснення з бюджету споживачів аналогічних товарів, які виробляються в інших галузях.

З іншого боку, монополія, особливо в сучасних умовах, може існувати лише за наявності конкуренції. Обмеження доступу до сировини, ринку кваліфікованої робочої сили, кредитних ресурсів, захоплення патентів на відкриття, винаходи і технічні удосконалення, комбінування і диверсифікація виробництва - усе це найновіші методи конкурентної боротьби монополій, які використовуються зараз.

Отже, між конкуренцією і монополією існує не тільки антагонізм, а й синтез діалектичної єдності. "У практичному житті, - зазначав К. Маркс, - монополія створює конкуренцію, а конкуренція створює монополію. Синтез полягає в тому, що монополія може триматися завдяки тому, що вона постійно вступає в конкурентну боротьбу".

Конкуренція і монополія поєднуються в межах недосконалої конкуренції у монополістичній конкуренції та олігополії.

Монополістична конкуренція грунтується на диференціації продукції, відповідно до якої певні товари і послуги розподіляють на їх підвиди, виробництвом і реалізацією яких займаються різні компанії.

Монополістична конкуренція є органічним синтезом монополізму і конкуренції.

Монополізм - економічне явище, сутність якого полягає у нав'язуванні господарськими суб'єктами, які сконцентрували у своїх руках велику власність та економічну владу на ринку власних інтересів контрагентам і суспільству, в ігноруванні їх інтересів і потреб.

Конкуренція - полягає в суперництві, боротьбі між великими власниками економічних ресурсів за ефективне їх використання з метою отримання найвищих прибутків.

Для монополістичної конкуренції характерна велика кількість фірм (20-70), що обмежує їхній контроль над цінами. За монополістичної конкуренції замість єдиної ринкової ціни використовуються ціни з широким діапазоном, які залежать не тільки від витрат на виробництво і реалізацію, а й від якості, реклами, марки фірми тощо.

Тобто в конкурентній боротьбі переважають нецінові методи.

Олігополія - тип ринкової структури, за якої кілька великих фірм монополізують виробництво і збут основної маси товарів.

За цієї форми синтезу монополії і конкуренції центр боротьби переміщується зі сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на між- галузевий, з національного на інтернаціональний рівень.

Особливістю олігополії є виробництво продукції обмеженою кількістю фірм, які продають на ринку більше ніж 60% продукції.

Найпростішою олігополією є дуаполія - функціонування на ринку тільки двох виробників певного товару, між якими відсутні будь-які угоди про ціни, ринки збуту, квоти тощо.

Процес концентрації і централізації промислового капіталу і виникнення монополій у сфері виробництва зумовлюють концентрацію і централізацію позичкового капіталу, наслідком чого стало виникнення банківських монополій.

Концентрація банківського капіталу - збільшення розмірів власного капіталу банків за рахунок капіталізації банківського прибутку та залучення все більшої маси вкладів юридичних і фізичних осіб.

Централізація банківського капіталу - укрупнення розмірів капіталу банків за рахунок об'єднання капіталів кількох банків.

Банківська монополія - окремий великий банк або об'єднання банків, які панують у банківській справі і привласнюють монопольний прибуток на капітал.

Основними формами банківських монополій є картелі, консорціуми, трести, концерни.

Монополізація промисловості і банківської справи докорінно змінюють роль банків у господарському житті капіталістичних країн. Вони поступово переростають із посередників у всесильних монополістів, розпоряджаються майже усім грошовим капіталом і грошовими потоками, більшою частиною засобів виробництва і джерел сировини. Кредитуючи промислові компанії, банки отримують доступ до комерційних таємниць своїх клієнтів.

Такі процеси пов'язують банки і промислові підприємства спільними інтересами. Паралельно відбувається зрощування монополістичного промислового і банківського капіталу і на основі цього виникнення нового виду капіталу - фінансового капіталу.

Основні форми зрощування промислових і банківських монополій:

- взаємне володіння акціями (система участі);

- "особиста унія";

- довірче управління вкладами клієнтів.

Організаційною формою фінансового капіталу є фінансово-монополістична група - вищий ступінь приватнокапіталістичної монополізації економіки.

Формування таких груп спочатку в певній галузі, а пізніше і на певних територіях, в окремих регіонах приводить до виникнення фінансової олігархії - верхівки монополістичної буржуазії, яка підпорядкувала собі економічне і політичне життя країни, підкоряючи своїми корисним інтересам державний апарат, політичні партії, внутрішню і зовнішню політику держави.

В Україні процес формування фінансово-монополістичного капіталу, фінансової олігархії у формі фінансово-промислових груп почався з прийняття Закону України в 1996 році "Про фінансово-промислові групи в Україні".

Це свідчить про те, що держава враховує обставини, які пов'язані з виникненням різних форм, типів монополізму і наслідків, орієнтується не тільки на боротьбу з економічним, найбільш шкідливим монополізмом, а й на дослідження та підтримку певного співвідношення між конкуренцією і монополією за допомогою законодавства.

Історія розвитку монополій є одночасно й історією боротьби з ними. Негативні результати монополізації виявляються відразу, і це особливо відчувають широкі прошарки населення. Навколо монополій формується негативна суспільна думка, що потребує державного захисту споживачів від діяльності монополістів, обмеження їхньої діяльності.

Накопичений досвід і наукові узагальнення допомогли суспільству зрозуміти усі "плюси" і "мінуси" монополій, виробити стосовно них певну політику, що одержала назву антимонопольної.

Історія розвитку антимонопольної політики починається з прийняттям антимонопольних законів у США в 1880 р. В Європі перші антимонопольні закони були прийняті в 30-ті роки ХХ ст. В нашій державі в умовах трансформації економіки антимонопольні заходи здійснюються відповідно до Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Першим її результатом в Україні виявилося антимонопольне законодавство. Воно закладено антимонопольними законами: Законом України "Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності" і Законом України "Про антимонопольний комітет".

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. У суспільстві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії під державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням.

Головна мета державного втручання полягає в захисті і зберіганні вільної конкуренції, якій загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бизнесу, захист прав споживача.

Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

- запобігання створенню монополій;

- обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основним завданням яких є контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимо-нопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було противозаконно відмовлено. Усі їхні рішення обов'язкові для виконання. У іншому випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення анти-монопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами.

Перелік деяких суб'єктів господарювання, що займають монопольне становище на загальнодержавному ринку України, подано в табл. 1.

монополія антимонопольний політика

Таблиця 1

Суб'єкти монополій

Крім здійснення процесу демонополізації, антимонопольна служба покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективною тільки за активної участі споживачів. Тому широкі маси населення повинні розуміти практичне значення антимонопольної політики в повсякденному житті. Допомогти в цьому повинна насамперед преса й інші засоби масової інформації.

Размещено на Allbest.ru