Загальна характеристика неокласичної економічної теорії

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Загальна характеристика неокласичної економічної теорії

Неокласична економічна теорія сформувалась на протязі останньої третини XIX і перших десятиріч XX ст. У цей період відбувається поступовий перехід від системи вільно конкурентного ринку до недосконалих форм конкурентної боротьби.

Англійці В.Джевонс, Ф.Еджуорт і А.Маршалл, австрійці К. Менгер, О. Бем-Баверк і Ф. Візер, француз Л. Вальрас, американці Дж. Б. Кларк і І. Фішер, італієць В. Парето започаткували основу того, що сьогодні становить фундамент економічної науки на Заході, а саме неокласичний аналіз. Остатній ґрунтується на принципово новій методологічній базі.

Таблиця. Методологія неокласичної економічної теорії

Такий підхід зумовив використання принципово нових конкретних інструментів дослідження [1].

1.Засновники маржиналізму будують свої теорії здебільшого на основі функціонального аналізу: у явищі, яке досліджується, спочатку виділяється одна характерна риса, а потім починається пошук факторів, які на неї впливають. Після того, як подібні фактори встановлено, визначається спосіб їх взаємозв'язку з раніше виділеною характерною рисою, тобто функція. Функціональний аналіз у поєднанні з граничним стали основою для широкого застосування неокласиками математичних методів дослідження, і, перш за все, диференційного обчислення.

2. Використання економічного моделювання, яке найчастіше здійснюється у двохвимірному просторі за допомогою графіків.

3. За неокласиками ринкова економіка буде функціонувати найкращим чином за умов надання кожному з її суб'єктів максимальної економічної свободи. На першому плані - приватна ініціатива, свобода приватного підприємництва, обмеженість державного регулювання. Ці цінності є головними умовами динамізму та ефективності суспільної системи.

4. У центрі уваги окрема фірма, окремий споживач, проблеми максимізації прибутку та мінімізації витрат, тобто те, що прийнято називати мікроекономікою. З 60-х pp. неокласична теорія починає виходити на макроекономічний рівень, вирішуючи питання ефективного функціонування економічних суб'єктів при мінімальному втручанні держави.

Примітка

1. Перш за все, економістами-неокласиками було доведено, що формування більшості показників товарно-грошового господарства відбувається під впливом змін факторів, безпосередньо пов'язаних із даними показниками. Ось чому результативні величини (ціни, доходи, витрати) слід досліджувати з позицій граничних прирощень, які відображають зазначені зміни. Цей методологічний прийом аналізу отримав назву маржиналізму (від англ. "marginal" - граничний). Згідно маржиналізму дослідження економічних явищ відбувається не лише у сталому, але й у постійно мінливому стані. Тобто, аналізу підлягає те, яким чином кожна наступна операція, здійснена за певний період, вплине на ціль, яку намагаються досягти. Дослідженню підлягає й те, наскільки грошових одиниць зросте дохід виробника (приріст доходу) у залежності від збільшення обсягу випуску продукції на одну одиницю (приріст витрат виробництва). Раціональний виробник повинен порівнювати ці величини і продовжувати пошук рішень, доки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами. Саме у цьому випадку результат дій буде максимальним і мета раціонально діючого суб'єкта досягнута. (Історія економічних вчень [текст] : підручник / за ред. Тарасевича В.М., Петруні Ю.С.- К.: "Центр учбової літератури", 2013. - С.128-131).

Категоріальний апарат інституціональної економічної теорії

Етимологічно виникнення інституціонального напрямку в економічній теорії можна виводити із появи, застосування поняття "інститут". Ця понятійна абстракція набула сили домінуючої дефініції, яка дала назву та поштовх для формування цілого напрямку в економічній науці, оперування яким вважається більш природним у сучасному економіко-теоретичному лексиконі, ніж використання терміна "закон" чи "категорія" [1, с. 20].

Категоріальний апарат інституціонального напрямку в економічній теорії складається з достатньо різноманітного інструментарію. Ключовими категоріями дослідники виділяють наступні:

- інститут (правила, які обмежують поведінку економічних агентів і упорядковують взаємодію між ними, а також механізми примушення, що забезпечують дотримання даних правил)[2, с. 18];

- права власності (санкціоновані поведінкові відносини, що виникають між економічними агентами з приводу використання обмежених ресурсів і є винятковою прерогативою окремих індивідів або груп);

- трансакційні витрати ( 1) витрати, пов'язані із здійсненням операції, або альтернативні витрати, що виникають у разі нездійснення, що збільшує ефективність операції; 2) цінність ресурсів, використовуваних для планування, адаптації і контролю над виконанням поставлених завдань в різних структурах, що упорядковують відносини між економічними агентами, що обмінюються правами власності і свобод; 3) цінність ресурсів, використовуваних в ході рішення проблеми координації і розподільних конфліктів в рамках і з приводу "правил гри різного рівня (є на увазі інституціональне середовище і інституційні угоди);

- контрактні відносини (контракт - це сукупність правил, що структурують в просторі і в часі обмін між двома (і більше) економічними агентами за допомогою визначення обмінюваних прав і узятих зобов'язань і визначення механізму їх дотримання; контрактний постопортунізм, контракт, що самовиконується, контракт реляційний (відносницький);

- ієрархія (1) ідеальний розподіл повноважень, при якому кожен працівник має тільки одного начальника, а організація - єдиного вищого керівника; 2) будь-яка система розподілу повноважень між працівниками з відповідним їх ранжируванням);

- організація (це сукупність людей, структурно відособлених впорядкованими процесами отримання і переробки інформації, ухвалення рішень по деякому набору питань, пов'язаних з використанням обмежених ресурсів. Це структуроване об'єднання людей поділяє (хоча б частково) загальні цілі, але на базі різних мотивацій. Організації розглядаються як "гравці";

- корпорація (фірма, що має форму юридичної особи і що належить групі акціонерів, причому майно і власність цієї фірми відокремлено від майна і відповідальності її власників);

- еволюційні інституційні зміни (безперервні прирости змін в такому інституційному середовищі, яке допускає ці зміни) .

Процес інституціоналізації охоплює три складові:

- у короткостроковому періоді - декларування на законодавчому рівні певних (писаних) правил та норм поведінки економічних суб'єктів;

- у довгостроковому періоді - легітимація, суспільне їх визнання;

- закріплення цього визнання в "неписаних" правилах та рамках індивідуальної та суспільної поведінки.

Примітки

1. Якубенко В. Д. Базисні інститути у трансформаційній економіці [текст] : монографія / В.Д. Якубенко. - К. : КНЕУ, 2004. - 252 с.

2. Д. Норт дає наступне визначення : "Інститути - це правила гри в суспільстві ... створені людиною обмежувальні рамки, які організовують взаємовідносини між людьми ... вони задають структуру спонукальних мотивів людської взаємодії" (Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики [текст] / Д. Норт. - М., 1997. - С.18.

У реальному сучасному житті інститути набирають форму правових норм, традицій, неформальних правил, культурних стереотипів. При цьому "старі" інституціоналісти більше спираються на культурні норми та традиції, наголошуючи, що інститути не стільки обмежують, скільки спрямовують, полегшують та заохочують людську діяльність. Хоч інститути можуть застарівати, набуваючи, за Вебленом, "архаїчного" та "церемоніального" характеру, у цілому вони створюють ту соціокультурну тканину, без якої діяльність людини неможлива: інститути формують зв'язки між людьми, стирають відмінності в індивідуальній поведінці та, що головне, роблять поведінку індивіда зрозумілою та передбачуваною для інших. На відміну від Т. Веблена та його послідовників, "нові" інституціоналісти розглядають інститути як переважно юридичні та неформальні норми, котрі утворюють рамки, обмеження для діяльності людини (Олейник А. Институциональная экономика [текст] / А. Олейник. - М. : ИНФРА-М, 2002. - С. 34 ).

Інституціональна економічна теорія Олівера Уільямсона

Олівер Уільямсон [1] по праву вважається основоположником теорії трансакційних витрат. Для пояснення своєї концепції він використовує ознаки обмеженої раціональності й опортунізму. Дані ознаки необхідні йому для обґрунтування центрального питання теорії трансакційних витрат - "виробляти чи купувати"[2]. неокласичний економічний теорія

Уільямсон зробив спробу відобразити зміни рівня обмеженої раціональності через схильність людини до опортуністичної поведінки. Опортунізм він пов'язує з егоїзмом і визначає його, як "переслідування власного інтересу, що доходить до віроломства" [3]. Мова йде про будь-які форми порушення взятих на себе зобов'язань, наприклад відмова виконувати умови контракту. Індивіди, що максимізують корисність, будуть вести себе опортуністично (тобто надавати послуги меншого обсягу і гіршої якості, коли це може збільшити їм прибуток). В неокласичній теорії для опортуністичної поведінки не було місця, оскільки володіння досконалою інформацією виключає її можливість.

На думку Уільямсона недооцінка значущості опортуністичної поведінки при поясненні умов і результатів використання обмежених ресурсів призводить до недооцінки трансакційних витрат. Саме тому він робить акцент на витратах опортуністичної поведінки. Уільямсон виділяє два типи таких витрат: ex ante та ex post. До витрат типу ex ante включають витрати на розробку проекту угоди та проведення відповідних переговорів. Витрати типу ex post включають витрати, пов'язані з неефективною адаптацією і коригуванням договору, які виникають, коли реалізація контракту збивається з установленого курсу в результаті прорахунків у договорі, помилок, недоглядів і непередбачених зовнішніх впливів, а також організаційні та експлуатаційні витрати, пов'язані з використанням наявної структури управління [4].

Уільямсон вважається одним із засновників наукової школи, яка досліджує економічні організації з точки зору існування "контролюючих структур". Контролюючі структури регулюють відносини між учасниками угоди на стадії її виконання і створюються для оцінки поведінки учасників угоди, виникнення виникаючих суперечок, адаптації до неочікуваних змін, застосування санкцій до порушників. Потребу в контролюючих структурах він пояснює тим, що контракти є неповними [5], а тому досліджує проблему зменшення трансакційних витрат у контрактному процесі, шукає засоби забезпечення достовірності зобов'язань сторін контракту в умовах використання специфічних ресурсів.

Уільямсон довів, що різноманітність контрактів відображає властивості трансакцій, які диференційовано закріплюються за структурами управління, що дозволяють економити на трансакційних витратах [4, с.88].

Зростання ефективності виробництва може бути забезпечене за рахунок не тільки технологічних змін (в тому числі у зв'язку з використанням специфічних ресурсів), але й переходу до адекватної форми інституціонального устрою або створення його нової модифікації.

Примітки

1. Олівер Ітон Уільямсон (народився у 1932 р). Основний твір -"Економічні інститути капіталізму" (1996). Професор Університету Каліфорнії в Берклі. Лауреат Нобелівської премії з економіки (2009 р.).

2. Фірма відмовляється придбати товар на користь власного виробництва, коли витрати виробництва нижчі за витрати придбання на ринку і коли фірма не впевнена, що вимоги контракту купівлі будуть дотримані продавцем. Він також підтримує погляд, що в трансакційних витратах слід виділяти дві складові.

3. Уильямсон О. Поведенческие предпосылки современного экономического анализа [Текст] / О. Уильямсон // ТНЕ-В. - 1993. - Т.1. -Вып.№. - С.43.

4. Уильямсон О. Экономические институты капитализма: фирмы, рынок, отношенческая контрактация: пер. с анг. [Текст] / О. И. Уильямсон. -Спб.: Лениздат, 1996. - С.608.

5. Контракти є неповними, якщо:

- не можна передбачити всі непередбачені обставини, що матимуть до них стосунок у майбутньому;

- деталі деяких з останніх неясні;

- не можна досягти єдиної думки про природу майбутніх непередбачених обставин;

- неможливо дійти єдиного і повного розуміння характеру адекватних адаптацій до майбутніх непередбачених обставин;

- сторони не можуть досягти єдиного розуміння щодо характеру непередбачених обставин;

- сторони не можуть досягти згоди в тому, чи відповідають використовувані заходи адаптації виниклим і раніше непередбаченим обставинам;

- навіть якщо сторони можуть досягти повної згоди з питань як про характер виниклих і раніше непередбачених обставин, так і про використовувані заходи адаптації до них, то третя сторона (наприклад суди) може не поділяти цієї думки з жодного з даних питань, наслідком чого може стати дорогий позов між двосторонньо залежними учасниками контрактних відносин [4, с. 304].

Размещено на Allbest.ru