Економічні ризики та економічна безпека підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічні ризики та економічна безпека підприємства

Поняття економічної безпеки функціонування підприємства має ряд рис, властивих у цілому безпеки як універсальної категорії природних, суспільних і біологічних систем. Потреба в безпеці, у захисті від небажаних впливів зовнішніх впливів і внутрішніх змін у житті окремої людини, родини, їхній майна, різних об'єднань людей, включаючи підприємство, суспільство і держава, відноситься до базових потреб. Сфера безпечного існування в пережитий Україною й перехідний період настільки звузилася, що масове і систематичне не задоволення цієї потреби громадян, родин, організацій, держави, суспільства в цілому - вчиняє стагнуючий вплив на їхнє функціонування і розвиток і не дозволяє перебороти тривалу кризу, у якому перебуває наша країна.

Під економічною безпекою будемо розуміти такий стан суб'єкта, при якому ймовірність небажаної зміни яких-небудь якостей самого суб'єкта, параметрів належного йому майна і його зовнішнього середовища - невелика (менше визначеної межі).

Оцінки безпеки, який розташовує суб'єкт, тобто його знання, отримані їм або самостійно на основі досвіду й інтуїції, або спеціально вироблювані на базі дослідження ситуації, у тому числі за допомогою фахівців, визначають його почуття безпеки (небезпеки). У свою чергу, почуття безпеки або спонукає суб'єкта до пошуку шляхів підвищення безпеки, досягнення її прийнятного рівня, або ж дозволяє переключити його активність і ресурси на інші мети, якщо оцінки безпеки великі, тобто рівень небезпеки низький.

Безпека як загальне поняття може бути конкретизована щонайменше в трьох напрямках: по типах суб'єктів; по сферах їхньої життєдіяльності; по конкретних предметах безпеки, тобто складовим частинам відповідних сфер життєдіяльності суб'єктів. Не вдаючись у деталі класифікаційних розрізів за всіма перерахованими напрямками, конкретизуємо поняття економічної безпеки в тій мірі, у який це необхідно для подальшого викладу матеріалу. У якості суб'єкта розглядаються різні виробничі організації, що працюють на ринку товарів і послуг, сфера життєдіяльності яких - економічна активність. Предмет безпеки обмежується шляхом виділення різних об'єктів безпеки.

Об'єкти економічної безпеки:

o ті або інші частини перерахованих вище суб'єктів, наприклад, різні структурні підрозділи або групи співробітників або власників акцій підприємства тощо;

o ті або інші види ресурсів або майна, наприклад, основні або оборотні фонди підприємства;

o якісні характеристики ресурсів або майна, наприклад вік основних фондів, показники якості навколишнього середовища підприємства;

o окремі види діяльності і процеси, наприклад відновлення основних фондів, формування портфеля інвестиційних проектів, диверсифікація виробничої програми тощо;

o якісні характеристики згаданих видів діяльності, такі, як, наприклад, швидкість відновлення основних фондів або темпи технологічного розвитку.

Коротко охарактеризуємо інші складові понятійного апарату вивчення проблем економічної безпеки, а саме: погрози, збитки і стратегії безпеки.

Загроза - це такі зміни в зовнішньому або внутрішньому середовищі суб'єкта, що призводять до небажаних змін предмета безпеки.

У свою чергу саму небажану зміну якостей предмета безпеки, зниження його цінності як суб'єкта, або повну його втрату прийнято називати збитком.

Базуючись на цих поняттях, стратегію економічної безпеки можна

визначити як сукупність найбільш значимих рішень, спрямованих на забезпечення прийнятного рівня безпеки його функціонування.

Базуючись на різницях у спрямованості можна виділити наступні типи стратегій економічної безпеки:

o орієнтовані на усунення існуючих або запобігання виникнення можливих погроз;

o націлені на запобігання впливу існуючих або можливих погроз на предмет безпеки;

o спрямовані на відновлення (компенсацію) понесеного збитку.

Перші два типи стратегій обумовлюють таку діяльність по забезпеченню безпеки, у результаті якої не відбувається вплив погрози або створюється заслін її впливу. У третьому випадку збиток допускається (виникає), однак компенсується діями, що передбачають відповідну захисну стратегію. Стратегії третього штибу можуть розроблятися або реалізовуватися стосовно до ситуацій, де збитки можуть бути повернені, або тоді, коли немає можливості здійснити програму реалізації стратегій першого або другого штибу.

Етапи організацій економічної безпеки господарських систем:

1) усвідомлення і фіксація наявності проблемної ситуації в даній області функціонування системи;

2) формулювання конкретної проблеми;

3) визначення бажаного стану господарської системи (об'єкта економічної безпеки), тобто того стану, що оцінюється як загрозливий;

4) виявлення складу погроз і їх конкретних "адресатів";

5) оцінка погроз по важливості, часу настання, місця тощо;

6) визначення видів очікуваних збитків і їхньої кількісної оцінки;

7) формування і вибір варіанту стратегії забезпечення економічної безпеки;

8) формування заходів, що реалізують намічену стратегію. Програма забезпечення економічної безпеки господарської системи повинна містити відповіді на питання:

1) що саме в господарській системі перебуває під загрозою?

2) які погрози цьому стану існують у даний момент, у короткостроковій і довгостроковій перспективах?

3) які конкретні механізми негативного впливу погроз на господарську систему, конкретний об'єкт її економічної безпеки?

4) які стратегія захисту (подолання) від погроз, її першочергові і наступні заходи?

Аналіз проблем економічної безпеки, пов'язаних із діяльністю конкретного підприємства, доцільно проводити в контексті загального опису його функціонування.

Підприємство треба розглядати у вигляді перетинання фінансових, матеріальних, кадрових і інформаційних потоків, що відбивають переміщення і споживання інвестицій, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, устаткування, використовуваної і розроблюваної технологій, грошових готівкових і безготівкових платежів, виробленої продукції і поточних умов конкретного соціально-економічного і природного середовища. економічний безпека конкуренція господарський

Властивості середовища стосуються насамперед економічних, політичних, погодних-кліматичних чинників; соціально-демографічної ситуації в регіоні, стан ринку праці, а також регіональний "імідж", престижність тієї або іншої професії або роду діяльності; соціально-політичних умов, від яких залежать обстановка в регіоні, ступінь орієнтації населення на продуктивну працю, рівень соціальної напруженості; стани споживчого ринку як тла для формування регіональних потреб у продукції підприємства; рівня життя населення як чинника платіжного забезпечення цієї потреби; купівельної спроможності карбованця в поточному і тенденційному вираженні, що визначає динаміку інфляції й інфляційних чекань; загального рівня підприємницької активності, що характеризує схильність людей до включення в підприємницькі ініціативи.

Розглянемо "зони конкуренції", тобто дислокації можливих точок дотику підприємства з конкуруючими організаціями. Ця конкуренція стосується постачальників вхідних матеріалів і устаткування; споживачів продукції; одержання інвестицій, позик, кредитів і участі у вигідних для підприємства інвестиційних проектах; залучення кваліфікованих кадрів і оплати їхньої праці; технологічного й інформаційного ринків.

Будь-який з потоків, що зв'язують підприємство з ринковим середовищем, може бути цілком або частково перекритий за рішенням учасників обміну, у тому числі й внаслідок сумлінної або несумлінної конкуренції. При цьому в якості конкурентів варто розглядати не тільки підприємства, що виробляють аналогічну продукцію, але і підприємства, що використовують (можливо, за іншим призначенням) ті ж трудові, матеріальні, фінансові та інші ресурси, у тому числі й підприємства інших галузей, особливо ті, що можуть переключитися на випуск продукції даної галузі. В міру розвитку ринку та зростання конкуренції перехід підприємства з однієї галузі в іншу, більш рентабельну, буде всі більш частим явищем.

Таким чином, функціонування підприємства з погляду зовнішніх для нього чинників постійно схильно до небезпеки зриву або погіршення через можливе порушення необхідних для його діяльності регіональних, галузевих і міжгалузевих потоків.

Водночас до чинників ризику відносяться лише ті зміни вхідних і вихідних потоків, що є непередбаченими з погляду підприємства. Так, зниження купівельної спроможності гривні і ріст цін не можна розцінити як чинники ризику, якщо рівень інфляції зберігає свій темп росту, що є стабільним протягом тривалого періоду, що дозволяє екстраполювати його на майбутнє. Звичайно ризикові чинники характеризуються дискретністю змін, наявністю граничних значень, по досягненні яких потік переключається на інший режим роботи.

Зрив роботи каналів зв'язку з кожним суб'єктом викликається наступними причинами:

o раптові непередбачені зміни навколишнього середовища, що змушують суб'єкт господарювання змінити умови договору (контракту) із підприємством (підвищення цін, зміна податкового законодавства, соціально-політичної ситуації тощо);

o поява більш вигідних для суб'єкта пропозицій (пропозиція укласти більш рентабельний договір, договір більш тривалої або, навпаки, короткої дії; більш привабливі умови роботи тощо);

o зміна цільових настанов суб'єкта, пов'язана, наприклад, із підвищенням його статусу, нагромадженням позитивних результатів діяльності, зміною індивідуальної або групової психології;

o зміна особистих стосунків між керівниками;

o зміна фізичних умов переміщення товарних, фінансових і трудових ресурсів між суб'єктами (аварії, зміна митних умов, виникнення нових кордонів тощо).

Проаналізуємо чинники економічної небезпеки і найбільш важливі види господарських і фінансових ризиків у діяльності підприємства, а також деякі заходи, щодо компенсації ризику в діяльності підприємства.

Ризик не реалізації профільної технології підприємства через не укладення договору на постачання вихідних продуктів

Причини:

o відмова традиційних постачальників від висновку договорів;

o неприйнятні для підприємства умови договору (у тому числі ціни);

o перехід традиційних постачальників на випуск іншої продукції;

o неможливість закупівлі на світовому ринку через складності митного законодавства, відсутності валюти тощо.

Чинники ризику:

o надмірна концентрація вхідних матеріальних потоків на обмеженій кількості постачальників;

o недиверсифікованість постачань;

o нестабільність загальної соціально-економічної ситуації;

o прийняття постачальниками стратегії "максимальний прибуток сьогодні будь-якими засобами".

Рекомендовані методи компенсації:

o диверсифікація виробництва шляхом розширення числа використовуваних або готових до використання технологій і видів продукції;

o диверсифікація постачань;

o постійний збір і актуалізація інформації про можливих постачальників, їхніх намірах, освоюваних технологіях і соціально-економічну ситуації навколо них;

o установлення некомерційних зв'язків із реальними і потенційними постачальниками;

o вертикальна інтеграція "вниз" і квазі-інтеграція, тобто об'єднання окремих функцій управління;

o придбання підприємством акцій підприємств-постачальників;

o розширення і підтримка особистих контактів із постачальниками;

o підготовка кредитних ліній на випадок необхідності передоплати;

o створення страхового резерву вихідних продуктів.

Ризик недоотримання вихідних матеріалів через зрив укладених договорів про постачання