Матеріально-технічна база і науково-технічний прогрес

Размещено на http://www.allbest.ru/

Матеріально-технічна база і науково-технічний прогрес

Матеріально-технічна база - сукупність речових елементів продуктивних сил, що функціонують у суспільному виробництві за певних економічних відносин. До неї належать засоби виробництва, насамперед засоби праці, тобто техніки, і суспільної організації виробництва.

Одна з важливих рис матеріально-технічної бази промисловості - електрифікація виробництва. Усі галузі сучасного виробництва, а також управління виробничими процесами ґрунтуються на використанні електроенергії. Другою важливою властивістю є хімізація виробництва, поширення хімічних технологій на всі галузі промисловості. Збільшуючи можливості одержання продукції з широкою гамою властивостей і якостей, хімізація промислового виробництва сприяє тим самим створенню умов для максимального задоволення суспільного виробництва й особистих потреб з найменшими витратами. Третя суттєва риса матеріально-технічної бази промисловості - комплексна автоматизація процесів виробництва на основі застосування електроніки й автоматизованих систем управління (АСУ). У результаті комплексної автоматизації у промисловості різко зростають одиничні потужності агрегатів, колосально підвищуються швидкості, параметри температури і тиску, за яких відбуваються виробничі процеси.

Технічна база промислового виробництва представлена виробничими основними фондами, на які припадає приблизно половина вартості відповідних фондів народного господарства України. Вартість промислово-виробничих основних фондів у народному господарстві промислово розвинених країн постійно зростає. Особливо високі темпи зростання техніки у трьох провідних галузях промисловості - електроенергетиці, машинобудуванні й хімії, які є провідними у промислових комплексах багатьох країн світу.

Різні галузі промисловості відрізняються за структурою основних виробничих фондів. Наприклад, частка виробничого устаткування у машинобудуванні й металообробці України становить понад 50 %, у хімічній і нафтохімічній - понад 40, у чорній металургії - 42, у легкій промисловості - 46 %. У цих галузях зосереджується найбільша вартість усіх виробничих будівель сфери промислового виробництва. Якщо оцінити й співвіднести з галузями споруди і різні пристосування для передачі на відстань енергії, сировини, палива, то тут найбільшу частку займають електроенергетика (47 %) і паливна промисловість (70 %). А транспортні засоби мають найбільшу частку в лісовому, металургійному, будівельному і продовольчому комплексах.

Локалізація різних груп основних виробничих фондів у межах певних районів країни залежить від профілю промисловості, її спеціалізації. Як правило, в районах обробної промисловості зосереджена найбільша кількість виробничого устаткування і будівель, а в районах видобутку природних ресурсів - споруд і передавальних механізмів. Наявність основних виробничих фондів у різних галузях промисловості - це та основа, на якій розвиваються міжгалузеві промислові комплекси.

Протягом 2007 р. на підприємствах промислового комплексу України було введено в дію основних фондів на суму 9285 млн грн; з них в електроенергетиці - 1274 млн грн, у газовій промисловості - 1026 млн, у чорній металургії - 1482 млн, у харчовій промисловості - 1510 млн грн. Однак оновлення матеріально-технічної бази у галузях машинобудування і легкої промисловості відбувалось повільно. На них припадало 8,9 % від загальної кількості введених в дію основних фондів. Між тим, саме ці галузі характеризуються високою фондовіддачею, вони у найкоротші терміни можуть дати найбільший приріст промислової продукції за умови застосування нової техніки на підприємствах.

Важливим фактором розвитку й ефективного функціонування промислових комплексів є впровадження нових технологій у різних галузях промисловості. Науково-технічний прогрес дає змогу розширювати сировинну і паливно-енергетичну бази промисловості, постійно підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати структуру виробництва.

Основу науково-технічного прогресу становить електрифікація - найширше використання в усіх галузях промисловості електроенергії, яку виробляють централізовано на потужних електростанціях, об'єднаних в енергосистеми. Електрифікація народного господарства створила умови для використання віддалених від споживачів і важкодоступних джерел палива, для широкого освоєння на новій технічній основі джерел гідроенергії для будівництва промислових підприємств на значній відстані від безпосередніх джерел енергії, там, де це вигідніше для їх розвитку і народного господарства в цілому.

У результаті вивчення загальної характеристики енергетичного господарства всі міські поселення можна поділити на три групи: зі сприятливими умовами, середньосприятливими і несприятливими. При цьому варто враховувати географічне положення міста щодо високовольтних ліній електропередач, магістральних газопроводів, великих електростанцій.

За умовами електропостачання до групи сприятливих рекомендується зараховувати міста, що вже підключені до ТЕЦ, ліній передач енергосистеми до місцевої потужної електростанції. До групи середньосприятливих належать міста, розташовані недалеко від траси, які можуть бути підключені до найближчої опорної понижувальної підстанції. Сюди ж належать міські поселення, розміщені поблизу великих промислових об'єктів, що мають досить потужні власні електростанції, які при невеликому розширенні можуть забезпечити енергією і розміщене там підприємство. До групи несприятливих належать міста, що одержують електроенергію від власних невеликих промислових електростанцій і розташованих за межами радіуса дії енергосистеми.

Потреба розміщених у промисловому комплексі підприємств в електроенергії є одним із комплексоутворюючих параметрів виробництва і має визначатись за даними проектних організацій. При цьому слід враховувати, що витрати енергії на виробництво аналогічної продукції можуть бути різними залежно від технології виробництва і характеру вихідної сировини. Наприклад, витрати електроенергії на виробництво однієї тонни синтетичного каучуку з етиленової сировини становлять 7000 кВт o год, а з ацетилену - 25 000 кВт o год.

Загалом енергетичний фактор не обмежує розміщення промислового виробництва лише для тих підприємств, які належать до енергоємних. За сучасного розвитку передачі електроенергії на відстань через енергосистеми її можна подати до будь-якого району споживання. Критерієм доцільного транспортування є вартість передачі енергії, залежно від її кількості і відстані транспортування до споживачів. Віддаленість електростанцій від промислових центрів потребує будівництва ліній електропередач і додаткової трансформації електроенергії, що погіршує економічні показники умов енергопостачання промислових об'єктів.

Під час оцінювання умов енергопостачання підприємств у промислових вузлах і районах варто також враховувати вплив науково-технічного прогресу в галузях, що споживають енергію, і в самій енергетиці. Удосконалення технології виробництва і зниження витрат на передачу електроенергії зменшують залежність розміщення промисловості від енергетичного фактора і приводять до зниження частки енергетичної складової у витратах виробництва.

На основі електрифікації розвивається один з головних напрямів технічного прогресу - комплексна механізація й автоматизація виробництва. Вищим етапом автоматизації є автоматичні потокові лінії та автоматичні системи на промислових підприємствах. Автоматизація забезпечує безперервність виробничих процесів, дає можливість здійснювати такі виробничі процеси, керування якими людині безпосередньо недоступне.

У тісному зв'язку з електрифікацією, комплексною механізацією й автоматизацією розвивається хімізація виробництва. Вона передбачає всебічний розвиток хімічної технології, що забезпечує матеріальну базу хімізації та безперервне вдосконалення технологічних процесів, а також упровадження у промислове виробництво найновіших хімічних методів переробки сировини. Хімізація розширює можливості нових досконаліших і дешевих засобів виробництва і предметів народного споживання, заміни металу, деревини та інших матеріалів економічнішими, практичнішими і легшими синтетичними матеріалами. На основі хімії впроваджено високоефективні технологічні процеси і матеріали в металургії, машинобудуванні та інших галузях.

Суспільна організація виробництва

У нерозривному зв'язку з науково-технічним прогресом перебуває суспільна організація промислового виробництва. Вона виступає у таких формах: концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування. Форми суспільної організації виробництва у промисловості мають істотний вплив на розвиток виробничих зв'язків підприємств і формування галузевих, міжгалузевих та територіальних промислових комплексів.

Визначають три види комбінування: послідовна обробка сировини, комплексна переробка сировини і палива, утилізація промислових відходів. Процеси комбінування широко розвинені в чорній і кольоровій металургії, хімічній, лісообробній, текстильній та інших галузях промисловості. Послідовна обробка сировини має галузевий і міжгалузевий характер, наприклад поєднання в одному комплексі видобутку і збагачення залізної руди з виробництвом на металургійному комбінаті чавуну, сталі і прокату. В текстильних комбінатах поєднуються прядіння, ткацтво й обробка. Комплексна переробка сировини і палива характерна для нафтохімічної промисловості (нафтохімічні комбінати), а також для вугле-газо-сланце-хімічних галузей. Утилізація промислових відходів застосовується в кольоровій металургії, де на їх основі одержують низку цінних хімічних продуктів. матеріальний економічний промисловість продуктивний

Комбінування знижує капітальні витрати на будівництво підприємств, сприяє комплексному використанню сировини і промислових відходів, зменшує транспортні витрати, скорочує затрати праці. При комбінуванні промислового виробництва створюються нові можливості раціонального розміщення виробництв у локальних промислових комплексах.

Спеціалізація промисловості - це такий процес суспільного поділу праці, підчас якого відбувається виділення й відокремлення галузей для виробництва певного готового продукту або його частини, а також для виконання окремої технологічної операції.

Розрізняють три види спеціалізації: предметна, подетальна і стадійна (технологічна). У промисловості України, Російської Федерації, Білорусі та інших країн СНД переважає предметна спеціалізація. Вона певною мірою локалізує промислові підприємства. Так, предметно спеціалізованими є галузі верстатобудування, сільськогосподарського машинобудування, автомобілебудування, локомотивобудування та ін. Найвищого рівня предметна спеціалізація досягає в електроенергетиці й добувних галузях промисловості. Однак відособлення галузей - це лише перший ступінь предметної спеціалізації. При її поглибленні окремі підприємства переходять на випуск виробів лише певних типів (випуск токарних, фрезерних, шліфувальних та інших верстатів у верстатобудуванні).

Подетальна і стадійна спеціалізації розвинені значно гірше. Але їх подальший розвиток потрібний для посилення територіальної комплексності окремих галузей і комплексного розвитку промисловості великих економічних районів. При подетальній спеціалізації виникає можливість територіального поділу всього процесу виробництва певного виробу на окремі складові. Вона є ефективною в автобудуванні (виробництво радіаторів, поршнів, поршневих кілець, ресор, вимірювальних приладів) на різних підприємствах великого регіону або навіть декількох регіонів.

Стадійна (технологічна) спеціалізація передбачає певні стадії технологічного процесу - заготівлю і механічну обробку, складання. Для її подальшого розвитку будують спеціальні ливарні, ковальсько-пресові та інші підприємства, які забезпечують напівфабрикатами велику групу машинобудівних заводів. Це дає змогу заводам уникнути створення на їх виробничій базі невеликих і нерентабельних цехів і посилює комплексність виробництва в певних економічних регіонах. Територіально заготівля орієнтується переважно на джерело сировини, складання машин і устаткування - на споживача, а механічна обробка може розвиватись як в районах сировини, так і в районах споживання.

Проектуючи і прогнозуючи розвиток промислових комплексів, важливо дотримуватись раціональних критеріїв розвитку спеціалізації. Один із них - витрати на транспортування сировини і готової продукції. З цією метою в різних районах створюють однотипні спеціалізовані підприємства, що мають певні радіуси вивозу своєї продукції. Однак із розвитком спеціалізації поступово порушується цілісність виробничого процесу. Тоді виникає потреба в тісних виробничих зв'язках між спеціалізованими підприємствами, тобто в кооперуванні виробництва.

Кооперування як система виробничих зв'язків усередині промисловості розвивається з метою спільної участі у виготовленні готового продукту. Воно сприяє поділу праці у промисловості та її спеціалізації, що в результаті приводить до раціональнішої територіальної організації виробництва. В системі взаємопов'язаних виробничим кооперуванням підприємств розрізняють головне підприємство і підприємства-суміжники, які виробляють для нього окремі деталі, вузли, напівфабрикати з метою використання їх при виготовленні і випуску кінцевої продукції.

Відповідно до трьох видів спеціалізації розрізняють також три види кооперування: предметне (агрегатне), подетальне і технологічне. Кооперування розвивається всередині окремих галузей, між різними галузями, а також усередині економічних районів та між районами. Особливо ефективне внутрішньорайонне кооперування, зокрема в системі промислових районів. Кооперуються переважно підприємства, що розміщені відносно близько одне від одного. В разі далеких кооперативних постачань виникають нераціональні перевезення, що збільшує витрати виробництва і створює труднощі у ритмічному постачанні підприємств.

Кооперування слід розглядати у нерозривному зв'язку зі спеціалізацією промислового виробництва. Розвиток цих взаємозалежних форм організації суспільного виробництва створює нові умови для раціональної територіальної організації промисловості. Виокремлення деяких процесів переробки сировини, напівфабрикатів, виготовлення деталей і вузлів у самостійні спеціалізовані виробництва дає змогу розмістити їх з урахуванням усіх факторів розміщення і територіальної організації підприємств. На основі розширення спеціалізації, кооперування і комбінування у промисловості формуються промислові об'єднання галузевого і міжгалузевого характеру. В системі таких об'єднань навколо головного підприємства, яке здійснює загальне керівництво діяльністю всіх інших, групуються суміжники, виникають комплексні промислові утворення.

Усі форми суспільної організації виробництва сприяють взаємопритяганню (гравітації) галузей виробництва. Це веде до розвитку системи виробничих зв'язків і взаємозалежності підприємств, до утворення спочатку простих територіальних поєднань виробництв, а потім до формування промислових комплексів. У процесі взаємопритягання (гравітації) виробництв одні галузі притягують до себе інші (наприклад, гідроелектростанції); деякі з них можуть технологічно притягуватись до інших (приміром, допоміжні виробництва в машинобудуванні); деякі безпосередньо тяжіють до інших (скажімо, важке машинобудування завжди тяжіє до металургійних баз); багато галузей виходить з-під впливу виробничої гравітації, адже на них вирішальний вплив має фактор агломерації (кондитерська, хлібопекарська, швейна та інші галузі).

Размещено на Allbest.ru