Основні аспекти грошово-кредитної політики України у світі сучасних монетарних теорій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні аспекти грошово-кредитної політики України у світі сучасних монетарних теорій

> забезпечення певного рівня економічного зростання;

> забезпечення максимальної зайнятості;

> контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабілізації цін;

> урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.

Для досягнення вказаних цілей економічна політика передбачає використання заходів, які умовно можна розділити на чотири групи:

> структурна політика;

> політика конкуренції;

> соціальна політика;

> кон'юнктурна політика.

Кон'юнктурна політика реалізується через вплив держави на ринкову кон'юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу й використання національного доходу, кон'юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту.

Заходи кон'юнктурної політики, що спирається на регулювання грошового обороту, можна розділити на три групи:

> заходи фіскальної політики;

> заходи грошово-кредитної (монетарної) політики;

> заходи прямого впливу.

Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею суспільних функцій. економічний інфляція платіжний

Грошово-кредитна політика зводиться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції(маси) грошей та їх ціни (процента) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон'юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробництва.

Залежно від напряму й темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики:

> експансійна;

> рестрикційна.

При експансійній політиці відбувається зростання пропозиції

грошей, яке може бути неконтрольоване, довільне. Наслідком такої політики стає інфляція, у зв'язку з чим її ще називають політикою інфляції.

Більш доцільною і широко застосовуваною є політика повільного, контрольованого зростання грошової маси і м м'якого зниження процента, завдяки чому інфляція підтримується на заданому рівні, стає контрольованою і перетворюється у дійовий стимулятор економічного зростання, збільшення зайнятості. Цю політику називають політикою дезінфляціі.

У політиці грошово-кредитної рестрикції допускається різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко "дорожчають", сукупний попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін та економічної активності. Цю політику називають політикою дефляції. Зважаючи на її негативні наслідки, уряди стараються уникати відвертої політики дефляції, а допускають лише повільне і незначне скорочення пропозиції грошей та рівня процента, що м'яко гальмує економічну активність, без глибокого спаду виробництва. Така політика дістала назву політики рефляції.

Пряме втручання держави в економічне життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскальної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату чи він настане із запізненням. До таких заходів можна віднести обмеження (заморожування) цін і доходів з метою гальмування високої інфляції; раціонування споживання, коли товари та послуги розподіляються не за платоспроможністю покупців, а за встановленими державою нормами тощо. Заходи прямого втручання суперечать закономірностям ринкового господарювання і тому застосовуються нечасто, як виняток.

Сутність монетарної політики виражає визначення її як комплексу взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей та заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк.

Грошово-кредитна політика України в перехідний період пройшла складний шлях розвитку. Необхідно зробити спробу оцінити характер її на окремих етапах розвитку під кутом зору відповідності основним положенням кейнсіанської та монетаристської концепцій.

На першому етапі (1991-1994 рр.) підходи до вирішення завдань економічної політики в Україні мали переважно кейнсіанський нахил. На цьому етапі вирішальну роль у прийнятті владними структурами економічних рішень відігравали поточні, переважно короткострокові, цілі, що визначалися здебільшого політичними чи соціальними міркуваннями. Довгострокові, стратегічні цілі (стабілізація цін, макроекономічна стабілізація, забезпечення економічного зростання, підвищення зайнятості тощо) відсувалися на другий план. Навіть перехід до ринкової економіки і запровадження ринкових методів господарювання, проголошені як стратегічна ціль економічної політики, найчастіше не враховувалися під час прийняття тактичних рішень. Це виявлялося в надмірному втручанні органів державного управління у господарські процеси, в переважно "ручному" управлінні вирішенням конкретних економічних завдань, замість того, щоб швидше створити ринковий механізм економічного розвитку і забезпечити його функціонування на засадах саморегулювання. Такий підхід зумовлював надто повільний перебіг ринкових реформ в Україні, сприяв поглибленню економічної кризи.

У цей період явно перебільшувалася роль та можливості держави в регулюванні економіки, переоцінювалися можливості фіскально-бюджетного механізму у вирішенні всіх соціально-економічних завдань - тактичних і стратегічних, доводилась доцільність та ефективність прямого втручання державних органів в економічні процеси. Оскільки такі методи управління економікою в нових умовах не спрацьовували, економічне життя країни виявилося некерованим і опинилося у вкрай складному становищі: ринки розбалансовані, державні фінанси підірвані, бюджет непомірно дефіцитний, сфера обігу переповнена зайвими грошима, виробництво швидко скорочувалося.

Кейнсіанський підхід проявлявся також у ставленні до інфляції. Інфляційна загроза явно недооцінювалася. Емісія грошей широко використовувалася для фінансування всіх поточних потреб, які не були передбачені державним бюджетом, та для покриття бюджетного дефіциту.

У руслі кейнсіанського підходу були і конкретні заходи в монетарній політиці - жорстка фіксація валютного курсу в 1993-1994 рр., переважне використання адміністративно-обмежувальних монетарних інструментів (висока норма обов'язкового резервування та часті її зміни, пряме обмеження кредитної діяльності комерційних банків - через установлення кредитних стель, обмеження доступу банків до централізованих кредитних ресурсів тощо).

З 1994 р. в економічній політиці відбулися деякі зміни, особливо в монетарній сфері, а саме:

o у загальноекономічній політиці був проголошений курс на макроекономічну стабілізацію, на прискорення ринкових реформ та формування ринкового механізму функціонування економіки;

o у фіскально-бюджетній політиці визнавалося за необхідне переорієнтуватися на подолання бюджетного дефіциту і послаблення дефіцитного фінансування економіки, зменшення податкового тиску й переведення суб'єктів господарювання на засади самофінансування;

o у грошово-кредитній політиці було взято курс на подолання гіперінфляції, лібералізацію кредитного та валютного ринків, формування ринку цінних паперів, відмежування емісійного механізму НБУ від бюджетного механізму і скорочення фінансування бюджетного дефіциту за рахунок сеньйоражу.

Усі ці зміни більше відповідали монетаристському підходу, ніж кейнсіанському. Проте подальший розвиток подій показав, що досить послідовно дотримувалося проголошеного курсу лише монетарне керівництво країни, передусім НБУ. У загальноекономічній та фіскально-бюджетній політиці суттєвих змін у напрямку посилення засад ринкового саморегулювання не відбулося.

Теорії кредиту. Необхідність, суть та функції кредиту

У світовій економічній науковій думці обґрунтовуються і визначаються дві концепції теорії кредиту - натуралістична і капіталоутворююча.

Основоположниками натуралістичної теорії кредиту були англійські економісти А. Сміт (1723-1790) і Д.Рікардо (1772-1823).

Найважливіші положення натуралістичної теорії кредиту: > об'єкт кредиту - натуральні блага (матеріальні цінності), а не гроші;

> кредит - спосіб перерозподілу існуючих у певному суспільстві цінностей, тому що це рух натуральних речовин;

> банки - це посередники, які не відіграють ролі у створенні кредиту;

> відсутня роль кредиту у сприянні розширеного капіталістичного відтворення;

> відсутнє з'ясування різниці між позичковим і реальним капіталом, позичковий капітал розглядається лише як відображення нагромадження реального капіталу.

Таким чином, представники натуралістичної теорії розглядали кредит як засіб перерозподілу матеріальних цінностей у натуральній формі, не визначаючи ролі банків у створенні кредиту. Проте слід зазначити заслугу представників натуралістичної теорії в обґрунтуванні ряду положень щодо кредиту:

> кредит сам собою не може створювати реального капіталу, який виникає тільки у процесі виробництва;

> кредит залежить від прибутку, не створює реального капіталу. Основоположниками капіталоутворюючої теорії кредиту були

англійські економісти Дж. Ло (1671-1729), Г. Маклеод (друга половина XIX століття), австрійський економіст Й. Шумпетер та німецький економіст А. Ган (XX століття).

Основні положення капіталоутворюючої теорії кредиту:

> кредит може створювати багатства і капітал, з ним ототожнюються гроші;

> банки - не посередники, вони відіграють значну роль у створенні кредиту і капіталу;

> кредит і банки - вирішальні фактори розвитку виробництва, здатні запобігти економічним кризам, інфляції, забезпечити процвітання суспільства.

Проте помилковість концепції цих економістів полягала у виправданні експансії та інфляції. Раціональні положення капіталоутворюючої теорії кредиту були використані Дж. Кейнсом, який відмовився від ідеї щодо безмежних капіталотворчих можливостей кредиту та банків і вважав, що поряд з кредитними інструментами слід використовувати інші заходи для регулювання економіки.

Кредит - від лат. creditum - позичка, credo - вірю [1, с.238].

У науковій літературі можна виділити декілька підходів до визначення поняття категорії кредиту.

Наприклад, М.П. Денисенко визначає: "кредит-позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Це форма руху позичкового капіталу" [4, с 78].

М.М. Александрова, С.О. Маслова визначають кредит як об'єктивну вартісну категорію, складову частину товарно-грошових відносин, а його необхідність викликана існуванням товарно-грошових відносин [1, с 196]. В.Д. Лагутін дає таке визначення: "кредит - це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу" [6, с 14].

Аналіз різних точок зору зарубіжних та вітчизняних авторів щодо визначення поняття кредиту дав можливість розкрити цю категорію через визначення, запропоноване Б.С. Івасів [3, с.268] - "кредит - це економічні відносини, що виникають між кредиторами і позичальниками з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення й оплати".

Таким чином, кредитні відносини функціонують у системі економічних відносин.

У сучасних умовах кредитні відносини набувають розвитку між:

> господарюючими суб'єктами;

> банками та населенням,

> підприємствами, організаціями, господарюючими суб'єктами, з одного боку, та населенням, з іншого;

> фізичними особами;

> державою, банками та окремими господарюючими суб'єктами.

У зв'язку з тим, що у позичку може надаватися вартість у грошовій та товарній формах, складовими кредитних відносин є:

> кредитно-грошові відносини;

> кредитно-товарні відносини.

Позичковий капітал - це капітал, що віддається власником у позичку і забезпечує надходження прибутку у вигляді процента.

За висновками ряду науковців [3,4], позичковий капітал - це:

* капітал - власник. Особливість полягає в тому, що він передається в тимчасове користування промисловому або торговому капіталу і повертається після закінчення терміну позички;

* капітал як товар. Об'єктом купівлі-продажу є гроші не як товар, а як капітал;

* капітал з особливою формою руху. Гроші віддаються в позику для того, щоб після закінчення терміну вони були повернуті з відсотками;

* капітал, який має специфічну форму відчуженості - не

продається з передаванням права власності, а надається в позику тобто відчужується від власника лише на певний термін і за умови повернення з позичковим процентом.

Прибуток, одержаний від позичкового капіталу, поділяється на:

> процент, що отримується позичковим кредитором;

> підприємницький прибуток, що привласнюється позичальником. Для виникнення реальних кредитних відносин потрібні такі умови:

1) наявність об'єктів кредиту - грошових чи матеріальних цінностей, щодо яких може укладатися кредитна угода;

2) наявність суб'єктів (учасників) кредитної угоди - кредитора і позичальника;

*Кредитор (лат. kreditor - позикодавець) - один з учасників стосунків, котрий надає кредит і має право вимагати від боржника сплату боргу. Кредитором може бути держава, банк, підприємство, громадянин [5, с 244].

* Позичальник - одержувач позики; сторона в кредитній угоді, від якої інша сторона (кредитор) має право вимагати повернення грошей (майна) і сплати процента. Позичальником може бути держава, юридична особа, громадянин [5, с 340].

3) наявність збігу інтересів кредитора і позичальника. Сутність кредиту як економічної категорії проявляється в його

функціях. Найбільш дискусійним в теорії кредиту є питання про функції кредиту. Ознайомлення та критичний аналіз багатьох літературних джерел дали підстави для визначення наступних функцій:

> перерозподільча - полягає в тому, що тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб передаються в тимчасове користування підприємств і населення для задоволення їхніх виробничих чи особистих потреб. При реалізації цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні ресурси;

> емісійна (антиципаційна) - здійснення емісії грошей як платіжних засобів методом кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту), що регулює кількість грошей в обігу;

> стимулювальна - ефективне використання позики з боку позичальника, щоб на зароблені кошти не тільки повернути кредит, але й одержати прибуток;

> контрольна - здійснення взаємного контролю кредитора і позичальника за цільовим використанням кредиту і поверненням позички.

Усі функції кредиту взаємопов'язані, тільки їх взаємодія може забезпечити якісні і стійкі кредитні відносини.

Размещено на Allbest.ru