Конвертованість валюти. Валютний паритет

Размещено на http: //www. allbest. ru/

1. Конвертованість валюти. Валютний паритет

Конвертованість валюти - це здатність резидентів та нерезидентів вільно без обмежень обмінювати національну валюту на іноземну і використовувати іноземну валюту в угодах з реальними і фінансовими активами.

Конвертованість за поточними операціями - відсутність обмежень на платежі і трансферти по поточним міжнародним операціям, пов'язаними з торгівлею товарами, послугами, міждержавними переказами доходів та трансфертів (вимога МВФ до країн-членів).

Конвертованість за капітальними операціями - відсутність обмежень на платежі та трансферти по міжнародним операціям, пов'язаними з рухом капіталу - прямі та портфельні інвестиції, кредити та капітальні фанти.

Повна конвертованість - відсутність будь-якого контролю та яких-небудь обмежень за поточними та капітальними операціями.

Внутрішня конвертованість - право резидентів купувати, мати і робити операції в країни з активами у формі валюти та банківських депозитів, деномінованих в іноземній валюті (в країнах з перехідною економікою) (обмежена на Україні).

Зовнішня конвертованість - право резидентів робити операції з іноземною валютою з нерезидентами (існує на Україні).

Валютний паритет - співвідношення між двома валютами, яке встановлюється в законодавчому порядку на підставі офіційного вмісту золота в одиниці валюти, або СП3 (спеціальних прав запозичення), або однієї зі світових твердих валют (чи кошика валют). Валютний паритет є підставою для визначення валютного курсу.

Валютний кошик - метод співвідношення середньозваженого курсу однієї валюти по відношенню до визначеного набору інших валют (визначається склад валют, їх доля в кошику, розмір валютних компонентів, тобто кількість одиниць кожної валюти у наборі).

Паритет купівельної спроможності - співвідношення купівельних спроможностей двох чи більше валют відносно певного набору (кошика) товарів і послуг.

Валютний курс

Валютний курс -

1. Мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн.

2. Коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу, що визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку.

Функції валютного курсу:

і. Інтернаціоналізація грошових відносин.

2. Забезпечення взаємного обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів і кредитів.

3. Використовується для порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених в національних чи іноземних валютах.

4. Використовується для періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті компаній та банків.

5. Перерозподіл національного продукту між країнами.

Фактори, що впливають на валютний курс:

- Темп інфляції. конвертованість валюта паритет курс

- Стан платіжного балансу.

- Різниця процентних ставок в різних країнах.

- Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції.

- Ступінь використання визначеної валюти на євроринку та міжнародних розрахунках.

- Прискорення чи затримка міжнародних платежів.

- Ступінь довіри до валюти на національному та світових ринках.

- Валютна політика.

- Продуктивність праці.

- Довгострокові темпи зростання національної валюти.

- Місце і роль країни у світовій торгівлі.

Види валютних курсів:

1. Фіксований:

- реально фіксований;

- договірно-фіксований,

- кошиковий;

- валютний курс, заснований на системі змінного паритету.

2. Плаваючий:

- незалежне плавання;

- кероване (регульоване) плавання;

- змішане плавання по відношенню до однієї валюти;

- спільне плавання.

3. Номінальний валютний курс - це конкретна ціна національної валюти на іноземну валюту і навпаки.

4. Реальний валютний курс.

5. Спот курс - курс обміну на протязі не більше 2 робочих днів з моменту досягнення угоди про курс.

6. Форвардний курс - узгоджений курс, обмін за цим курсом здійснюється в майбутньому, понад 3 дня після узгодження.

На обмінні курси впливають чинники, які поділяються на економічні, політичні та соціальні [1].

Економічні чинники виявляють свій вплив через такі показники:

- відносні процентні ставки. Зіставлення відносних процентних ставок - це процес порівняння ставок процента в різних валютах. На практиці валюти з вищим значенням процентної ставки зростають у ціні відносно інших валют як результат підвищеного попиту з боку інвесторів, що бажають отримати тільки високі доходи; - паритет купівельної спроможності (Power Purchasing parity - РРР) - це показник відносної купівельної спроможності різних валют. Він визначається шляхом зіставлення цін на певний товар у різних країнах у перерахунку (через обмінний курс) на "базову валюту", як правило, на американський долар. Значення цього показника розкриває такий приклад. Якщо товар в одній країні коштує дешевше, ніж в іншій, то є сенс експортувати його туди, де він коштує дорожче. Так, певний автомобіль може коштувати 20 тис. дол. у США та 2 млн 400 тис. єн в Японії. Коли обмінний курс долара до єни становить 100 одиниць, то автомобіль в Японії буде коштувати американському покупцеві в 24 тис. дол. США. Отже, такий автомобіль американцю вигідніше купити в Америці. Звідси можна зробити висновок: якщо в кожній державі на еквівалентну кількість валюти можна було купити одну й ту саму кількість товару, то міжнародна торгівля не давала би прибутку;

- економічні умови, які характеризуються такими показниками, як платіжний баланс, економічне зростання, рівень інфляції, пропозиція грошей, безробіття, ставки податків;

- попит на капітал та його пропозиція. Кожна зміна попиту на клієнтському ринку впливає на зміни ставок міжбанківського ринку, що, у свою чергу, впливає на ставки обмінного курсу.

Політичні чинники, а саме: характер економічної політики, ступінь нестабільності політичної ситуації та політика центрального банку.

Соціальні чинники, або "настрій ринку".Короткострокові зміни обмінних курсів досить часто зумовлені тим, що учасники ринку називають "настроєм ринку", - це погляди трейдерів ринку на короткострокові перспективи руху валюти. "Настрій ринку" може бути позитивний або негативний. У першому випадку валюта зміцнюється, а в другому - слабшає.

Серед перелічених чинників на увагу заслуговує співвідношення інфляції та валютного курсу. Річ у тім, що прискорене зростання грошової маси як у готівковій, так і в безготівковій формі сприяє зниженню курсу грошової одиниці. Збільшення грошової маси в обігу в умовах реального спаду виробництва призводить до зростання цін та сприяє підвищенню валютної ефективності імпорту й, відповідно, розширенню попиту на валюту і падінню її курсу. Інфляційні очікування також виступають утворювальним чинником для валютного курсу. Так, в очікуванні змін курсу валюти інвестори можуть приймати непередбачені рішення, результатом яких може бути як збільшення попиту на валюту, так і його зниження. Зрештою, це може викликати зростання валютного курсу або до його падіння.

Курсоутворення. Теорії регулювання валютного курсу

Механізм визначення номінального обмінного курсу на валютному ринку є регламентованою часткою участі держави і має назву режиму обмінного курсу. Існують адміністративний та ринковий режими курсоутворення.

Адміністративний режим виступає у формі множини валютних курсів, тобто це наявність диференційованих курсових співвідношень валют за різними видами операцій, товарними групами та регіонами. Адміністративний режим використовується як стабілізаційний захід в умовах кризи економіки для зниження рівня інфляції та для накопичення золотовалютних резервів. Уведення адміністративного режиму є тимчасовим кроком на шляху до нормалізації економічної ситуації в країні та переходу до ринкових умов курсоутворення. Уперше такий режим стали застосовувати під час економічної кризи 1929-1933 pp. після відміни золотого монометалізму та при введенні валютних обмежень. Виділяють три основні ринкові режими курсоутворення [1]:

1. Фіксований режим - це такий режим, за якого країни мають прив'язаний або фіксований курс (pegged rate). Такі країни фіксують вартість своєї валюти з нульовою можливістю відхилення або з дуже вузькими межами (не більше 1 %) таких відхилень від іншої іноземної валюти або комбінованої валюти. Лідерами у списку еталонних валют, до яких прив'язується національна валюта, є долар США, євро та СПЗ (спеціальні права запозичення). Прикладом 100-відсоткової фіксації є країни Європейського Союзу, які зафіксували обмінні курси своїх національних валют у межах Союзу відносно інших валют та до нової грошової одиниці євро станом на останній робочий день 1998 р. і дотримувалися визначених обмінних пропорцій до остаточного запровадження єдиної валюти євро. Фіксований валютний режим включає й такі механізми курсоутворення, як доларизацію та валютний паритет.

o Доларизація - це використання валют інших країн як законного платіжного засобу. Такий механізм застосовують переважно малі країни, які економічно інтегруються зі своїми близькими, економічно розвинутішими сусідами. Наприклад, Ліберія використовує долар США, Ліхтенштейн - швейцарський франк, Маршаллові Острови - долар США.

o Валютний паритет - це такий валютний режим, за якого країни здійснюють фіксацію курсу національної валюти відносно іноземної, причому випуск національної валюти повністю забезпечується запасами іноземної (резервної) валюти. Зазвичай держава вводить такий режим як стабілізуючий засіб при гіперінфляційних процесах та при валютній кризі або за певних політичних обставин. До таких країн належать: Аргентина, Бруней-Даруссалам, Боснія, Болгарія.

2. Режим, за якого країни мають обмежену гнучкість курсів (limited flexibility). Тобто це такий режим, коли офіційно встановлюються певні співвідношення між національними валютами, які допускають невеликі коливання валютного курсу відповідно до існуючих правил. До такого порядку регулювання валютних курсів належить режим валютного коридору - встановлення меж коливання курсу національної валюти з метою стабілізації валютно-фінансової системи. Наприклад, Росія та Україна застосовували такий режим у 1995-1997 pp.

3. Режим з підвищеною гнучкістю курсів (more flexibility). Курси валют можуть вільно рухатися, змінюючись під впливом факторів попиту та пропозиції тощо. Такий режим має підкатегорії:

- вільно плаваючий курс (freely fluctuating);

- керовано плаваючий (managed fluctuating);

- курс валют, що періодично коригується.

До групи країн з вільно плаваючим курсом відносять промислово розвинуті країни: США (долар США), Великобританія (фунт стерлінгів), Японія (єна), Швейцарія (швейцарський франк), група країн євро-зони (євро) та ряд інших. Країни другої групи (з керовано плаваючим курсом) установлюють на певний проміжок часу досить широкі межі коливання курсу власної валюти відносно інших валют, які періодично переглядаються (наприклад, Мексика). Третя група - це країни, що визначають діапазон коливань свого курсу відносно певного кошика валют. Залежно від стану основних валют кошика переглядаються межі коливань власної валюти.

Теорії регулювання валютного курсу [1]:

1. Західні теорії валютного курсу сприяли розробленню методів регулювання валютного курсу як основного елемента валютної політики держави завдяки дискусії щодо ролі валютного курсу в економічному розвитку світу. Слід зауважити, що ця дискусія не припиняється і сьогодні: відбувається пошук нових методів регулювання валютного курсу, його прогнозування та аналізу факторів, які впливають на нього.

2. Теорія ключових валют відображала політику гегемонії долара на противагу золота. Вона є обґрунтуванням принципів Бреттон-Вудської валютної системи, що базувалася на золоті та на двох резервних валютах і зобов'язувала країни - члени МВФ проводити валютну інтервенцію з метою підтримання долара. Ця теорія всі валюти поділяла на ключові (долар, фунт стерлінгів), тверді та м'які, а також утверджувала лідируючу роль долара (на противагу золоту) та орієнтувала валютну політику всіх країн на долар і підтримування його як резервної валюти. Представниками цієї теорії є американські економісти Дж. Вільямс, який уперше ввів поняття ключових валют у 1945 р., А. Хансен та англійські економісти Р. Хоутрі, Ф. Грехем.

3. Теорія регульованої валюти. Це кейнсіанська теорія, яка виникла під впливом світової економічної кризи 1929-1933 рр., коли неокласична теорія зазнала краху. Існували два напрями теорії регульованої валюти. Перший - це теорія рухливих паритетів, розроблена І. Фішером та Дж. Кейнсом. Так, Фішер пропонував стабілізувати споживну вартість грошей шляхом маневрування золотим паритетом грошової одиниці, а Кейнс вважав, що золотий стандарт уже вичерпав свої можливості. Він пропонував знижувати курс національної валюти з метою впливу на ціни, експорт, виробництво та зайнятість у країні, для боротьби за зовнішні ринки. Основні пропозиції цієї теорії були використані Великобританією та іншими країнами в 30-х роках минулого століття. Другий напрям - теорія курсів рівноваги, яка підміняє паритет купівельної спроможності поняттям "рівноваги курсів". Згідно з цією теорією нейтральним є такий валютний курс, який відповідає стану рівноваги національної економіки. Західні економісти розглядали валютний курс як втілення межових пропорцій, які залежать від попиту на валюту та її пропозиції.

4. Теорія фіксованих паритетів та курсів. Прихильники цієї теорії віддавали перевагу режиму фіксованих паритетів та передбачали їх зміни лише в тому разі, коли існує стан нерівноваги платіжного балансу. На підставі розроблених економіко-математичних моделей, вони дійшли висновку, що фіксований паритет не може бути засобом регулювання платіжного балансу, оскільки зміна валютного курсу не є визначальним фактором регулювання зовнішньої торгівлі країни. Ця теорія була підґрунтям для розроблення принципів Бреттон-Вудської валютної системи, яка базувалася на фіксованих паритетах та курсах валют. Представниками цієї теорії були Дж. Робінсон, Дж. Бікердайк, А. Браун, Ф. Грехем.

5. Теорія плаваючих валютних курсів. Ця теорія базувалася на монетаристських поглядах, згідно з якими валютний курс повинен вільно коливатися під впливом ринкових регуляторів. Теорія обґрунтовувала режим плаваючих валютних курсів та окреслювала його основні позитивні моменти, які полягають у такому: валютний ринок визначає курсове співвідношення валют, режим плаваючих валютних курсів, стимулює розвиток світової торгівлі, сприяє автоматичному вирівнюванню платіжного балансу та вільному вибору країною моделі національного економічного устрою без зовнішнього втручання. Представниками цієї теорії були економісти монетаристського напряму: М. Фрідмен, Ф. Махлуп, А. Ліндбек, Л. Ерхард та ін.

6. Нормативна теорія пояснює дію валютного курсу як допоміжного інструменту регулювання економіки поряд з адміністративним втручанням держави у валютну політику. Представники цієї теорії вважали, що валютний курс повинен базуватися на угодах та паритетах, які встановлюються міжнародними організаціями. Так, А. Ланьї рекомендував застосовувати колективно регулюючі плаваючі курси валют, а Дж. Мід та Р. Манделл дійшли висновку, що політика стосовно валютного курсу однієї країни може мати негативний вплив на економіку інших країн.

7. Теорія паритету купівельної сили (або спроможності) (Power Purchasing Parity). Згідно з цією доктриною курси будь-яких двох валют мають пристосовуватись один до одного відповідно до зміни рівнів цін у цих двох країнах. Простий приклад дає уявлення дії теорії РРР. Припустимо, що ціна німецької пшениці зростає на 10% (з 1500 до 1650 за тонну), а ціна американської пшениці не змінюється (1000 USD/т). У цих умовах обмінний курс USD/EUR має зрости з 1,5 до 1,65. Такий ефект забезпечує закон однієї ціни. Згідно з цим законом, якщо дві країни виробляють якийсь однаковий товар, то його ціна має бути однаковою в усьому світі незалежно від того, яка країна продукує цей товар. Що стосується нашого прикладу, то ціна на пшеницю в Америці має пристосуватися до змін ціни на зазначений товар у Німеччині через зміну курсу валют між цими країнами. Виконання вимог даного закону побудоване на взаємодії попиту та пропозиції: відносно здешевіла американська пшениця (пропозиція) стане об'єктом додаткового попиту, який вивільняється від "некупівлі" німецької пшениці, і через це додатковий попит відіб'ється на ціні американського долара, який необхідно купувати для подальшого придбання пшениці. Доктрина паритету купівельної спроможності валюти може бути непоганим інструментом для прогнозування валютного курсу за умови значних відмінностей у рівнях цін порівнюваних країн. Точність прогнозу валютного курсу є похідною від точності прогнозу рівнів цін у двох країнах, а тому часовий діапазон застосування принципів РРР вимірюється від року до п'яти років. Прогноз курсу на термін менше одного року невиправданий через неможливість позбутися багатьох випадкових факторів в основній тенденції розвитку явища. Це і наявність лагу між зміною цін та пристосуванням до цього валютних курсів, і внутрішньорічні сезонні та кон'юнктурні коливання. Прогнози на строк понад п'ять років можуть мати значну похибку. Теорія РРР має досить обмежені прогностичні можливості, дає уявлення про передумови довгострокової поведінки валютних курсів, але не може пояснити мінливості курсів протягом коротких термінів. 8. Теорія попиту на активи. Найважливішим чинником, що впливає на попит на внутрішні (національні) та іноземні грошові кошти (у даному разі розглядається безготівкова форма грошових коштів), є очікуваний дохід на ці активи стосовно один одного. Очікуваний дохід на депозит певної валюти у переведенні на іноземну валюту складається з процентної ставки цієї валюти та її очікуваної ціни (+) або знецінення (-). Коли, наприклад, американці чи іноземці очікують, що дохід на доларові депозити буде вищим порівняно з доходом на депозити в євро, то вищим буде попит на доларові депозити і, відповідно, нижчим - на депозити в євро. Це підштовхне інвесторів конвертувати кошти у вигідніші на даний час активи. Проте під кінець інвестиційного періоду вони можуть зазнати курсових збитків унаслідок змін курсу, які з надлишком перекриють процентний дохід. Для запобігання таким збиткам інвестори мусять укладати строкові контракти, тобто угоди зі зворотним викупом валюти, за курсом "спот" плюс процент, зароблений на вкладені активи. Зазначені угоди з процентного арбітражу є сполучною ланкою між різницею процентних ставок національних грошових ринків двох країн і форвардними курсами відповідних валют. Ця сполучна ланка виступає основою теорії процентного паритету.

Размещено на Аllbеst.ru