Сучасні підходи до вирішення проблеми негативних екстерналій: теорія і практика

Размещено на http://www.allbest.ru/

НЛТУ України

Сучасні підходи до вирішення проблеми негативних екстерналій: теорія і практика

Доц. Ватаманюк М.М., канд. екон. наук

Анотація

Розглянуто підходи, які пропонує сучасна економічна теорія для вирішення проблеми негативних екстерналій, зокрема забруднення навколишнього середовища. Увагу зосереджено на ідеї створення ринку прав дозволів на шкідливі викиди, простежено перші кроки щодо її практичної реалізації та потенційні слабини. З'ясовано особливості функціонування міжнародної системи торгівлі викидами парникових газів, створеної у межах Кіотського протоколу, та особливості зобов'язань України у різні періоди. Показано, що формування внутрішнього ринку торгівлі викидами, передбаченого угодою про асоціацію з ЄС, та виконання зобов'язань щодо реального скорочення викидів стануть у найближчі декілька років серйозним випробуванням для вітчизняної економіки.

Ключові слова: негативні екстерналії, Кіотський протокол, викиди парникових газів, система торгівлі викидами.

Одним із ключових завдань, що постають нині перед економічною наукою, є забезпечення належного теоретичного обґрунтування ідей сталого розвитку і розроблення дієвих практичних заходів у цьому напрямку. Успішна економічна політика якщо не сьогодення, то у будь-якому разі завтрашнього дня - це ефективне поєднання економічного зростання та збереження навколишнього середовища, здатність ухвалювати рішення з урахуванням усього розмаїття взаємодій по осі "людина - природа", відчуття внутрішньої необхідності до гармонійного співіснування з довкіллям.

Економічна наука пропонує сьогодні не тільки теоретичний інструментарій для аналізу широкого кола екологічних проблем, але й ефективні практичні підходи до їх вирішення. Зокрема, забруднення довкілля, як одне з найбільш нагальних екологічних питань, з погляду сучасної економічної теорії є класичним прикладом негативних екстерналій. Різні особливості цієї проблеми і шляхи її вирішення аналізували відомі вчені А. Пігу, Р. Коуз, А.Д. Елер- ман, У. Оутс, Т.Г. Тітенберг та ін. [1-3]. Мета пропонованої роботи - з'ясувати сучасні теоретичні підходи до вирішення проблеми шкідливих викидів та заходи щодо їх практичної реалізації, зокрема і в Україні.

Екстерналії (інакше, побічні наслідки економічної діяльності, зовнішні ефекти) - це витрати або вигоди від виробництва чи споживання, які припадають особам, безпосередньо не залученим до цих процесів [4, 5]. Упродовж тривалого часу забруднення довкілля залишається одним із найважливіших викликів, спричинених негативними екстерналіями у сфері виробництва. Швидке зростання обсягів шкідливих викидів і стоків, як наслідок бурхливого економічного розвитку наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., вимагало дієвих заходів з боку урядів. Природною першою реакцією, вочевидь, були адміністративні заходи - прямі заборони, встановлення систем відповідних обмежень та нормативів, штрафних санкцій тощо.

Водночас науковці пропонували альтернативні ринкові підходи до вирішення проблеми забруднення навколишнього середовища. Перший з них зосереджував увагу на тому, що за присутності екстерналій ринкова рівновага не є ефективною, оскільки учасники ринку не зважають на них під час ухвалення рішень стосовно обсягів виробництва. Крива пропозиції фірми-виробника відображає його приватні витрати, тоді як суспільні витрати, з огляду на шкоду довкіллю, є значно вищими. Запровадження спеціального податку, так званого податку Пігу, змушує виробника взяти на себе витрати забруднення довкілля (інтерналізувати екстерналії) [5].

Згодом було сформульовано ще один підхід, який передбачав інтерналізацію екстерналій шляхом організації взаємодії зацікавлених сторін та чіткого визначення прав власності і базувався на відомій теоремі Коуза [1, 4]. Її суть зводиться до того, що якщо приватні сторони мають можливість дійти згоди без зайвих витрат на розподіл ресурсів, то вони вирішать проблему екстерналій. Як стверджував Р. Коуз, у разі чіткого визначення прав власності і можливості їх передачі, ринок може відіграти істотну роль не тільки у визначенні вартості таких прав, але і у створенні умов для їх оптимального використання [3, с. 68].

Все ж на практиці адміністративний підхід до корегування негативних екстерналій упродовж тривалого часу залишався безальтернативним. Тільки в останні десятиліття ХХ ст. результати численних емпіричних досліджень засвідчили, що традиційні адміністративні заходи (визначення максимально допустимих концентрацій шкідливих речовин у повітрі чи воді та жорстка система штрафів за їх перевищення) надзвичайно неефективні. Як наслідок, вигоди від переходу до принципово інших методів регулювання оцінювалися достатньо значними, щоб покрити супутні витрати [3, с. 72].

Чверть століття тому у США вперше було реалізовано практичний підхід, згідно з яким створювалися умови для формування ринку прав (дозволів) на шкідливі викиди. Конкретніше, йдеться про запроваджену у 1990 р. програму боротьби з кислотними дощами, яка передбачала можливість торгівлі дозволами на викиди двооксиду сірки [2]. Станом на той час приблизно 70 % викидів Б0₂ припадало на теплоелектростанції, що використовували вугілля. ринок торгівля екстерналія економічний

Згідно зі згаданою програмою, запроваджувався ринок дозволів на викиди двооксиду сірки. До 31 січня кожного року усі підприємства теплоелектрогенерації мали представити у відповідну урядову установу кількість дозволів, достатню для покриття річних обсягів цих викидів. Підприємства отримували певну стартову кількість дозволів, яких зазвичай бракувало для покриття реальних обсягів викидів. Проблему такої нестачі можна було вирішити двома способами: придбавши на ринку додаткову кількість дозволів або знизивши рівень викидів. З перспективи вже перших десяти років стало очевидно, що програма увінчалася серйозним успіхом. Витрати на зниження обсягів викидів Б0₂ було зменшено приблизно на 50 %, що заощадило десятки мільярдів доларів США за цей період [2, с. 633]. Іншими важливими результатами програми вважають висновки про ефективність приватних ринків за достатньо сприятливих умов, їх здатність ефективно реагувати на чинники невизначеності, відсутність проявів ренто- орієнтованої поведінки під час розподілу дозволів на викиди. Загалом, успіх цієї програми дав змогу науковцям і практикам чіткіше зрозуміти переваги і потенційні слабкі місця ринкоорієнтованих підходів до вирішення проблем довкілля.

Зокрема, серйозною проблемою для системи торгівлі квотами на викиди може стати різке зростання цін відповідних дозволів у разі сильних зовнішніх шоків. Вихід сьогодні вбачають у формуванні певного "запобіжного клапана" у вигляді заздалегідь визначеного штрафу, що накладається на понаднормові викиди, якщо ціни перевищать встановлену межу [3, с. 82]. Такий штраф буде нижчим, ніж санкції за недотримання вимог за звичайних умов, коли забезпечити їх виконання значно простіше. Фактично, він визначає максимальну ціну, яку платитимуть за прагнення до чистоти довкілля в особливо скрутні часи.

Ще одне ускладнення стосується випадків, коли має значення не тільки обсяг викидів, але й місцерозташування джерела забруднення. У цьому разі передача прав на викиди може спричинити погіршення екологічної ситуації у тих чи інших регіонах. Оптимальним рішенням тут вважають так зване багаторівневе регулювання, яке передбачає одночасну дію зразу кількох режимів регулювання [3, с. 85]. При цьому будь-які операції з квотами мають задовольняти як правила торгівлі викидами, так і місцеві нормативи щодо чистоти повітря. На практиці це унеможливлює відносно нечисленні угоди, які ведуть до надмірної концентрації шкідливих викидів у певній місцевості. Все ж, ефективність програм торгівлі викидами за цих умов відчутно знижується [3, с. 95].

Упродовж останніх двох десятиліть практична реалізація ідеї щодо формування ринків прав на забруднення отримала стрімкий розвиток. У грудні 1997 р. було підписано Кіотський протокол до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату про скорочення викидів парникових газів, яким, зокрема, започатковано торгівлю правами на їх викиди у міжнародному масштабі. Ця угода набула чинності у лютому 2005 р. Під час першого періоду дії зобов'язань за Кіотським протоколом (до 2012 р.) Україна перебувала у дуже вигідній ситуації, оскільки як базовий період для порівняння використовувався 1990 р. Оскільки у той час обсяги виробництва вітчизняної промисловості, а отже, і викидів парникових газів, були високими, Україна отримала можливість продавати квоти на викиди, чим частково і скористалася.

Загалом у згаданому періоді Україна могла продати понад 2,7 млрд так званих одиниць установленої кількості (ОУК) в обмін на впровадження проектів щодо захисту довкілля та енергозбереження. Фактично ж було продано 44 млн ОУК Японії (30 млн у 2009 р. та 14 млн у 2010 р.) і 3 млн ОУК Іспанії; оскільки, за оцінками, вартість продажу квот ОУК на той час становила у межах 10 євро за тонну СО₂, загальна сума отриманих Україною коштів сягнула 470 млн євро [6]. У наступні роки час від часу порушувалося питання щодо ефективності та цільового використання цих коштів. Японська сторона висловлювала серйозні претензії стосовно термінів та якості виконання відповідних "зелених" проектів. Більше того, восени 2011 р. Україну тимчасово "відключали" від міжнародної системи торгівлі квотами за систематичні порушення низки відповідних вимог [7].

Практичними питаннями, пов'язаними з виконанням вимог Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, зокрема і впровадженням механізмів Кіотсь- кого протоколу у нашій країні, відає Державне агентство екологічних інвестицій (ДАЕІ) України. Зокрема до сфери його відповідальності відносять реалізацію проектів, спрямованих на охорону довкілля, створення і забезпечення функціонування національної системи оцінки та обліку антропогенних викидів та абсорбції парникових газів. Згідно з даними ДАЕІ, станом на грудень 2013 р. [6]:

з отриманих 470 млн євро було використано 2,6 млрд грн, погоджено з японською стороною 707 проектів цільових екологічних інвестицій на загальну суму 4,6 млрд грн, реалізацію яких заплановано на 2014-2015 рр.;

у разі реалізації цих проектів очікується скорочення викидів парникових газів в Україні в обсязі 166 тис. т (тобто приблизно 0,04 % від загального обсягу викидів у 394 млн т у 2011 р.);

водночас особливо помітними є успіхи України у рамках іншого механізму у межах Кіотського протоколу - проектів спільного впровадження; зокрема, 58,3 % світового ринку одиниць скорочення викидів (ОСВ) парникових газів станом на 15 грудня 2013 р. становили ОСВ, які було введено в обіг за підсумками верифікації 215 проектів спільного впровадження в Україні.

Водночас учасники ринку та експерти відзначали низку важливих проблем, пов'язаних з виконанням угод та проектів у цій сфері та діяльністю ДАЕІ, серед яких [6, 7]:

непублічність результатів офіційних перевірок схем екологічних інвестицій;

штучне завищення кошторисів, невиконання запланованого обсягу робіт на багатьох об'єктах, заміщення передбачених згідно з проектною документацією матеріалів на дешевші та менш якісні;

значні затримки з оформленням документації у ДАЕІ у 2012 р., що частина фахівців розглядала як прагнення спонукати учасників ринку до роботи з "правильними" посередниками.

Із завершенням у 2012 р. першого періоду дії зобов'язань за Кіотським протоколом ситуація для України помітно погіршилася. Результати Дохійського раунду переговорів, який завершився на початку грудня 2012 р. і сформулював базові підходи на періоду 2013-2020 рр., виглядають для України принаймні неоднозначними [8]:

Україна зможе перенести невикористані у 2008-2012 рр. одиниці установленої кількості викидів у 2,7 млрд т на другий період зобов'язань;

Україна повинна за цей період зменшити обсяги викидів на 24 % порівняно з рівнем 1990 р.; оскільки за базу для порівняння взято 2008-2010 рр., коли вітчизняна економіка стикнулася з серйозною кризою (достатньо згадати 15 % зниження ВВП у 2009 р.), зобов'язання України щодо зменшення викидів будуть дуже жорсткими, що може означати потреба докуповувати додаткові квоти на ринку (за ліміту до кінця 2020 р. у 3,12 млрд т Україна реально може викинути парникових газів на 3,6 млрд т);

більшість країн відмовилися від придбання квот на викиди; відчутне зниження цін одиниць скорочення викидів різко знижує привабливість для бізнесу проектів спільного впровадження.

У 2013-2014 рр. Україна продовжила переговори щодо корегування своїх зобов'язань на період 2013-2020 рр. Водночас навіть деякі вітчизняні експерти відзначають логічність ухвалених під час Дохійського раунду змін, які унеможливили ситуацію, коли країна (читай - Україна) оголошує про зобов'язання скорочення викидів, хоча в реальності йдеться про значне зростання їх обсягів [9].

Нові виклики для України пов'язані і з виконанням низки умов, передбачених угодою про асоціацію з ЄС. На початку 2000-х років Європейський Союз запровадив внутрішню систему торгівлі викидами парникових газів ЄС, що формувалася у три етапи [10]. Сьогодні триває третій з цих етапів (20132020 рр.), який діє паралельно з другим періодом кількісних зобов'язань за Кіотським протоколом. Одна з умов згаданої угоди про асоціацію передбачає створення упродовж двох років внутрішнього ринку торгівлі викидами як дієвого інструменту регулювання та обмеження викидів парникових газів. До цього ж спонукають і взяті Україною зобов'язання щодо скорочення викидів парникових газів на 20 % до 2020 р. та на 50 % до 2050 р., порівняно з 1990 р. Вирішення цього завдання потребуватиме [11]:

формування сучасної нормативної бази регулювання викидів та ефективних "правил гри" на цьому ринку, ймовірно, це означатиме розроблення спершу деякого пілотного проекту;

створення жорсткої, відкритої та прозорої системи моніторингу і верифікації викидів парникових газів на кожному підприємстві;

продумане формування ключових елементів системи, зокрема заходів щодо подолання нестабільності цін на викиди та оптимального підходу стосовно визначення кількості дозволів на викиди;

пошук джерел фінансування відчутного додаткового фінансового навантаження на підприємства, яке впливатиме на кінцеву вартість продукції, прибутковість та врешті-решт їх конкурентоспроможність на світових ринках. Підсумовуючи, можна зазначити, що створення міжнародної системи торгівлі викидами у межах Кіотського протоколу стало можливим завдяки ефективному поєднанню теоретичних ідей та їх вмілої практичної реалізації і наочно демонструє потенціал економічної науки у вирішенні масштабних нагальних проблем суспільства. На жаль, як видно з відстані у декілька років, Україна тільки незначною мірою змогла використати дуже сприятливі умови під час першого періоду дії зобов'язань за Кіотським протоколом. Сьогодні ситуація у цій сфері стала значно жорсткішою і виконання зобов'язань щодо реального скорочення викидів стане, після завершення військових дій та досягнення певної макроекономічної стабілізації, одним з найскладніших завдань (і серйозним головним болем) української влади.

Література

1. Институциональная экономика: новая институциональная экономическая теория : учебник / под общ. ред. д-ра экон. наук, проф. А.А. Аузана. - М. : Изд-во ИНФРА-М, 2006. - 416 с.

2. A Review of Markets for Clean Air: The U.S. Acid Rain Program by A. Denny Ellerman, Paul

3. Joskow, Richard Schmalensee, Juan-Pablo Montero, and Elizabeth M. Bailey // Journal of Economic Literature. - Vol. XXXVIII (September 2000).

4. Как экономическая наука помогает делать нашу жизнь лучше / под ред. Д. Зигфрида. - M.: Изд-во Ин-та Г айдара, 2011. - 432 с.

5. Ястремський О.І. Основи мікроекономіки : підручник / О.І. Ястремський, О.Г. Гриценко. - К. : Вид-во "Знання", 1998. - 714 с.

6. Ватаманюк О. Мікроекономіка: теорія і практикум : навч. посібн. / О. Ватаманюк. - Львів : Вид-во "Інтелект-Захід", 2007. - 280 с.

7. Єрьоменко А. Як зливали "кіотські" мільйони / А. Єрьоменко. [Електронний ресурс]. - Доступний з http://gazeta.dt.ua/archives/949.

8. Марчак Д. Расследование: кто в Украине зарабатывает на СО2 / Д. Марчак. [Электронный ресурс]. - Доступный с http://forbes.ua/nation/1334263-rassledovanie-kto-v-ukraine-zarabatyva- et-na-cosub2sub.

9. Непряхина Н. Украина поглотит газы / Н. Непряхина. [Электронный ресурс]. - Доступный с http://www.kommersant.ru/doc/2092279.

10. Непряхина Н. Квоты не хотят выбрасывать / Н. Непряхина. [Электронный ресурс]. - Доступный с http://www.kommersant.ru/doc/2343766.

11. Березюк ТВ. Торгівля квотами на викиди парникових газів у Європейському Союзі / Т.В. Березюк // Юридичний науковий електронний журнал. - 2014. - № 5. - С. 157-160.

12. Табахарнюк М. Як торгувати повітрям / М. Табахарнюк. [Електронний ресурс]. - Доступний з http://www.epravda.com.ua/columns/2014/10/14/497983/.

Размещено на Allbest.ru